Організація інклюзивного освітнього середовища

Організація інклюзивного освітнього середовища

Останніми десятиліттями в усьому світі відбуваються докорінні зміни у розумінні та забезпеченні якісної освіти для дітей з особливими потребами. В Україні також набувають поширення новітні освітні технології, в основу яких покладено принцип урахування інтересів таких дітей. Одним з основних принципів міжнародних стандартів є право дітей з особливими потребами на інтеграцію в суспільство, основою якої є забезпечення таким дітям доступу до якісної освіти.

Навчання дітей з особливими потребами спільно з їхніми здоровими однолітками сприяє їх соціальній адаптації. Таке навчання є корисним також і для здорових дітей, бо вони вчяться розуміти проблеми інших, стають добрішими.               Освіта дітей з особливими потребами має передбачати включення їх у загальну діяльність разом з іншими дітьми, починаючи вже з дошкільного віку. Стратегічна мета цього процесу – формування нової філософії суспільства, державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Останнім часом усе більше батьків дітей з особливими потребами бажають, щоб їхні діти навчалися та виховувалися разом зі здоровими однолітками. Зрозуміло, що така дитина може відчувати під час інтеграції певні труднощі, однак це для неї буде досвідом, яким вона зможе скористатися в подальшому житті. Організація інклюзивного навчання вимагає пристосування до потреб дитини з особливими потребами не тільки приміщення, відповідно облаштованого робочого місця для занять, а й програмно-методичного забезпечення, надання додаткових послуг такій дитині, організації індивідуального підходу до неї. Батькам дітей з особливими потребами також необхідна наша підтримка. Для них важливі своєчасні консультації педагогів й інших спеціалістів щодо догляду за дитиною та організацією її навчання, важливе й спілкування з іншими батьками.                            

Що дає інклюзивне навчання?

Навчальний заклад, який впроваджує інклюзивну форму навчання, надає дитині з особливими потребами, по-перше, можливість здобути освіту відповідно до своїх індивідуальних здібностей; по-друге, вільно спілкуватися та займатися спільними справами зі своїми однолітками.

Школа з інклюзивною формою навчання – це заклад освіти, відкритий для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, соціальних чи інших особливостей. Тому вона повинна мати без бар’єрне навчальне середовище, адаптовані навчальні програми та плани, розроблені та опрацьовані методи та форми навчання. Особливістю такого навчального закладу повинно бути залучення батьків до співпраці з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей. Взаємодія вчителя і тьютора.                                                                       Здійснювати навчальні цілі педагогові допомагає тьютор, який є майже у кожної "особливої" дитини. Учитель прописує індивідуальні вправи й завдання для дитини, тобто розробляє певну інструкцію, а тьютор, виконуючи її, допомагає здійснити задумане вчителем. Помічником учителя (тьютором) може бути людина без фахової освіти, яка є співпрацівником школи (якщо дозволяє фінансування), або родич "особливої" дитини. У коло обов’язків тьютора входить супровід дитини за необхідності й надання допомоги в організації її діяльності.

Створення умов для "особливих" дітей. Не підлягає сумніву, що інклюзивне освітнє середовище формується вчителем, до того ж не одним вчителем, а цілою командою педагогів і фахівців – колективом, який працює в міждисциплінарній співпраці. У розвитку інклюзивного освітнього простору беруть участь учителі початкових класів, учителі-предметники, логопеди, педагоги-психологи, педагоги-дефектологи, інструктор-ЛФК, педагоги додаткового навчання й тьютори.

Принципи корекційно-педагогічної роботи в інклюзивному навчальному закладі

Сьогодні загальноосвітній навчальний заклад має бути готовим для спільного навчання здорових дітей та їхніх однолітків з різними типами дизонтегенезу.

Особливої актуальності набуває організація сучасного системного психолого-педагогічного супроводу учнів з порушеннями розвитку.

Для цього в освітньому середовищі необхідно створити не тільки спеціальні умови, а й організувати відповідну корекційну роботу.

Основні принципи корекційно-педагогічної роботи:

 системності корекційних, профілактичних та розвиваючих задач;

 єдності діагностики та корекції розвитку;

 взаємозв’язку та компенсації;

 комплексності методів клініко-психолого-педагогічного впливу;

 урахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку;

 особистісно-орієнтованого та діяльнісного підходу в системі корекційно-педагогічної роботи;

 оптимістичного підходу в корекційній роботі з дитиною, яка має особливості психофізичного розвитку;

 активного залучення найближчого соціального оточення в системі корекційного впливу;

 індивідуального та диференційного підходу в умовах колективного навчання.

Механізм забезпечення інклюзивного навчання. Поетапна діяльність:

1. Дитина з особливими освітніми потребами до вступу у дошкільний навчальний заклад, школу проходить обстеження на ПМПК.

2. Батьки дитини мають право вибирати адекватно навчальний заклад, де вона буде навчатися.

3. Навчальний заклад організує педагогів загальноосвітніх навчальних закладів, дошкільних навчальних закладів для здійснення корекційно-педагогічної роботи з відповідною групою дітей і кожним окремо.

Вагомим фактором у соціалізації дитини з особливими освітніми потребами є школа. У нашому суспільстві довго домінувала установка на виховання і навчання дітей з особливими освітніми потребами в рамках державної системи спеціальних шкіл і закладів інтернатного типу. Це, на думку спеціалістів, призвело до створення кризової ситуації для якої характерні:

- соціальне «маркування»  (стигматизація) – як дитини з дефектом;

- штучна ізоляція в особливому соціумі, яка найчастіше не сприяє подальшій адаптації в суспільстві;

- майже повне виключення сім’ї з процесу виховання і навчання дитини з особливими освітніми потребами;

- жорстокість і без варіантність форм отримання освіти у системі спеціальних закладів.

Нині ситуація покращилась, проте слід зазначити, що окреме навчання дітей з особливими потребами і здорових у поточному вигляді має негативні наслідки як для перших, так і для других. У здорових дітей, котрі не мають достатніх контактів із дітьми з особливими потребами, формуються психологічні бар’єри, негативні установки, які потім зберігаються у старшому віці. У 14-16 років бар’єр, що роз’єднує підлітка-інваліда та його здорового однолітка , практично нездоланний, а в 7-12 років він майже не помітний і може бути легко знятий.

1. Переваги для дітей

Освітні програми дають змогу дітям з особливими освітніми потребами взаємодіяти із здоровими дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх. Вони мають можливість отримувати такий же соціальний досвід, як і їхні здорові товариші. Перебування у класі із здоровими однолітками дає дитині розвивати відповідно її віку комунікативні та соціальні навички. Діти з особливими потребами можуть брати участь у різноманітних громадських програмах, які допомагають їм опановувати вміння, необхідні для успішного життя у суспільстві.

2. Переваги для родини

Коли дитина з вадами починає відвідувати інклюзивний клас у звичайній місцевій школі, батьки бачать, що їхня дитина вже не така ізольована від навколишнього світу. Поступово життя таких родин стає наближеним до більшості звичайних сімей.  Інклюзія корисна і для родин здорових дітей. Така практика дає змогу збагатити свій досвід новими важливими видами стосунків. Вони більше дізнаються про людські відмінності. Родини опановують нові види взаємної допомоги, що сприяє згуртуванню суспільства.

3. Переваги для вчителів

Спільне навчання звичайних дітей і дітей з вадами допомагає вчителям краще усвідомити ефективність різних педагогічних підходів, дізнаватися про сильні риси та специфічні потреби кожної дитини.  З набуттям певного досвіду педагоги інклюзивних класів починають непогано орієнтуватися в різних стилях навчання. Вони стають впевненішими під час оцінювання індивідуальних досягнень учнів і визначення сфер, де діти відстають. Педагоги вчяться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають, здобувають уміння об’єктивно оцінювати знання та навички таких школярів.

4. Переваги для суспільства

Діти з особливими потребами, залучені до звичайного життя, стають повноцінними членами соціуму і часто вже не лише потребують підтримки громади, а й, навпаки, роблять свій внесок у загальну справу. Перебування у звичайних школах дітей із вадами допомагає всім зрозуміти специфічні проблеми таких людей. Крім того, діти, які в ранньому дитинстві  ходили до ясел і дитячих садків загального профілю, - самостійніше (чи й зовсім не потребують сторонньої допомоги) і здатні навчатися у звичайних школах та інших навчальних закладах.