ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................3

ОСНОВНИЙ ВИКЛАД ЗМІСТУ РЕФЕРАТУ..................................4

ВИСНОВКИ..................................................................9

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..................................10

ВСТУП

В Афінах театральне мистецтво мало доволі важливе значення. У свій час воно захоплювало та зачаровувало усі верстви населення: від простих людей до імператорів, політиків, письменників та громадських діячів. Навіть сьогодні античний театр продовжують наслідувати талановиті режисери та вивчати мистецтвознавці. Адже феномен зародження театрального мистецтва не лише надихає на створення нового чи переосмислення давнього репертуару, а й допомагає розібратися у інших процесах тогочасного життя. Доволі цікавим є вивчення етапів формування та розвитку афінського античного театру, його впливу на тогочасне суспільство та інші жанри мистецтва, процес організації вистав та видовищ, особливості репертуару тощо. Вивчення цих аспектів дає змогу оцінити становище театрального мистецтва та афінського мистецтва в цілому, прослідкувати за загальнокультурним розвитком Греції класичної доби.

У даному рефераті стисло розкриваються вищезазначені факти, формується особиста точка зору автора.

Джерельну базу складають наукові роботи сучасних вчених, інтернет- джерела, енциклопедії, переклади.

ОСНОВНИЙ ВИКЛАД ЗМІСТУ РЕФЕРАТУ

У класичну епоху античної Греції наряду із іншими видами мистецтва (музикою, пантомімою, цирком) театр став одним із найулюбленіших видовищ громадянства та викорінився як особливий, не схожий на інші, вид мистецтва.

Організовували театральні постанови у ті часи архонти, найвищі чиновники Афін – вони відбирали найкращих драматургів та постановників, підбирали місце вистави, а з приблизно із IV ст. до н.е – займалися пошуком та відбором акторів. Архонт також назначав і хорегів – фізичних осіб-меценатів, які частково спонсорували театр. Іншу частину витрат при організації виплачувала держава. Хореги відповідали за оренду приміщення для репетицій, пошук та виплату гонорару музикантам (і хоровим співакам, і оркестру) та створення (замовлення) декорацій, реквізиту та костюмів. Спонсорування театру вважалося благим ділом, і ставши хорегом, людина могла дозволити собі з’являтися у компаніях привілейованої верхівки суспільства, обиратися на виборах тощо.

Після Пелопонесської війни              ситуація                            із фінансуванням                            театру заможними                            громадянами змінилася: війна залишила і державу і суспільство майже без грошей. Саме тому виплачували витрати під час організації вистав вже по дві людини. Коли непосильним

стало і таке фінансування, архонти почали обирати агонофетів – спеціальних службовців, гроші на театр яким передавала держава.

Із приходом агонофетів у деякій мірі змінилася також і внутрішня організація театру. Тепер усі актори також отримували певну зарплатню, навіть якщо вистава була провальною. Режисери, драматурги та постановники вже не грали у власних виставах, довіряючи це діло професіоналам.

У класичному афінському античному театрі акторами були лише чоловіки, що вважалися грецькими громадянами та які не мали проблем із законом чи репутацією. Жінки у грецьких античних театрах не грали, жіночі ролі виконували виключно чоловіки. Для того, щоб стати актором, було недостатньо мати грецьке громадянство та бездоганну репутацію. До вистав брали лише найталановитіших професіоналів, що мали чітку дикцію, вміли триматися на сцені, імпровізувати, співати, танцювати. Привілегією при влаштуванням на роботу були пластичне тіло та виразна міміка актора.

Костюми, у яких гралися вистави, в основному були дуже громіздкими та незручними, а взуття на височенній підошві могло не відповідати параметрам ніг

акторів. Також характерним для того періоду було використання різноманітних, доволі карикатурних масок, що виготовлялися із вимоченого гіпсу.

У античному грецькому театрі також існувало доволі багато умовностей – чітко визначена кількість акторів та музикантів, карикатурність костюмів, декорацій та масок, за допомогою чого глядач безпомилково міг зрозуміти, яка сама ситуація розігрується на сцені.

Приблизно у V ст. до н.е. професія актора набуває дедалі більшої популярності. Відкриваються спеціалізовані акторські школи, потрапити у які можна було лише володіючи природніми задатками. У професійні класичні театри брали лише людей із професійною освітою, а долею тих, хто недовчився або зовсім не мав акторської освіти були пантоміми. Майже одразу після запровадження акторських шкіл, почали відкриватися й школи для хорових співців та музикантів.

У IV ст. до н.е. афінські актори почали організовувати союзи – «Діонісових справ майстрів». Згодом такі об’єднання почали змагатися за право ставити свої видовища.

Особи, що входили до таких союзів вважалися святими (тому що саме театрали служили Діонісу – богу театру). Вони мали право гастролювати по ойкуменам, без них не влаштовувалося жодне важливе пирування чи свято у місті.

Найбільш високого етапу розвитку грецька драматургія досягла саме у V ст. до н.е. Тоді у репертуарах театрів були як роботи сучасників, так і старих майстрів пера. Дуже популярними були вистави за роботами Софокла, Аристофана, Евріпіда, а також Агафона.

Особливістю театральних вистав класичного періоду було використання                            виключно римованого              літературного матеріалу, що супроводжувалося хоровим та сольним співом.

Збереглися свідчення також про структуру античної афінської трагедії, вона представлена прологом, пародом (парод – вихід на сцену хорового колективу із вступною піснею), деяка кількість епізодів (із хоровим співом між ними; такий епізодичний спів називався стасимом), заключний стасим та єксод (вихід акторів та хору зі сцени).

Античні вчені виділяли такі стадії формування і розвитку комедії: давня, середня та нова. Основоположником першого із етапів вважали Аристофана,

драматурга комедії V ст. до н.е., Визначними авторами, чиї праці грали на середньому етапі були драматурги Алкід та Антифан. А генієм нового етапу розвитку комедії був Менендр, чиї роботи показували у театрах до кінця античності.

Основним репертуаром давньої комедії були фантастичні пригоди, висміювання відомих на той час політичних діячів, піднімання важливих для тогочасного суспільства питань. Основними сюжетами середньої комедії були побутові ситуації, а у новому комедійному періоді обігравали міфічні сюжети.

ВИСНОВКИ

На мою думку театр є ключовим способом передати суспільні настрої певної епохи, або розкрити інтригуючі питання, що розбурхують розуми громадянства. Тому без дослідження витоків та етапів формування театру як жанру неможливо простежити за історією суспільства в цілому, та дати характеристику культурі якоїсь країни чи території у певній мірі.

Епоха античності є доволі цікавою саме тому, що саме у цей період європейської історії створювалися нові мистецькі жанри, література, філософські напрями, що стали фундаментальною класикою, що вивчаються та переосмислюються і у наш час, через багато століть після свого виникнення.

Античний афінський театр можна вважати чи й не головною розвагою давньогрецького суспільства. Без театральних вистав не відбувалося жодного дійства, свята та пирування. Акторів зараховували до лику святих (бо вони служили богу театру Діонісу), та високо шанували у місті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Варнеке, Б.В. История античного театра / Б.В. Варнеке. – М.: Искусство, 1940. – 312 с
2. Головня, В.В. История античного театра / В.В. Головня. – М.: Искусство, 1972. – 287 с.
3. Каллистов, Д.П. Античный театр / Д.П. Калистов. – Л.: Искусство, 1970. – 176 с.
4. Кулишова, О.В. Античный театр и афинская драматургия, их место в жизни демократического полиса / О.В. Кулишова // Проблемы античной демократии. Вып. 1. – СПб., 2010. – С. 159-186