Організація занять з фізичної культури учнів початкових класів Методичні настанови

 

 

 

 

 

 

 

 

Організація занять з фізичної культури учнів початкових класів

 

 

 

Методичні настанови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БАЛАКЛІЙСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ

КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ХАРКІВСЬКА ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ»

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

 

 

 

 

 

 

 

 

Організація занять з фізичної культури учнів початкових класів

 

Методичні настанови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Балаклія

2024

УДК  378.147.091.31 - 059.1:796.012.62 (072)

 

Укладачі: Фролов Р.С., спеціаліст І категорії, викладач Балаклійського педагогічного фахового коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради Голозубова О. В., спеціаліст вищої категорії, старший викладач Балаклійського педагогічного фахового коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Рецензент Кізіцька Т.І.,  спеціаліст вищої категорії,  викладач-методист, заступник директора з навчально-виховної роботи Балаклійського педагогічного фахового коледжу Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

 

О 64 Організація занять з фізичної культури учнів початкових класів / укладачі Р. Фролов, О. Голозубова. Балаклія, 2024. 45 с.

 

Методичні настанови укладено відповідно до вимог освітньо-професійної програми «Фізичне виховання», спрямовані на вирішення завдань вдосконалення професійної підготовки фахівців за спеціальностями 013 Початкова освіта і 012 Дошкільна освіта.

Фізичне виховання та заняття фізичною культурою відіграють важливу роль у підготовці всебічно розвиненої людини. Сучасний темп життя ставить вимогу з молоду дбати про своє фізичне вдосконалення, мати знання в галузі особистої та суспільної гігієни, вести здоровий спосіб життя, самостійно і систематично займатися фізичними вправами. Методичні настанови містять теоретичні та методичні аспекти організації фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Методичні настанови призначені для здобувачів фахової передвищої освіти спеціальностей 013 Початкова освіта та 012 Дошкільна освіта

 

 

 

 

                                                          УДК  378.147.091.31 - 059.1:796.012.62 (072)

 

 

Затверджено на  засіданні циклової комісії з гуманітарних, суспільно-природничих дисциплін (протокол № 4  від 04.04. 2024)

 

 

@ Балаклійський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради, 2024.

@ Р.С. Фролов, О.В.Голозубова

 

ЗМІСТ

 

Передмова ………………….…………………..…....................	6
Розділ 1. Істричний аспект проблеми фізичного виховання учнів початкових класів………………….................................	8
Розділ 2. Теоретичні засади організації системи фізичного виховання учнів початкових класів...........................................	25
Список використаних джерел ………………...........................	38
Додатки …………………………………….…………..............	42
Додаток А. В. Сухомлинський про фізичне виховання учнів початкових класів.....................................................................	42
Додаток Б. О. Алексєєвець про фізичне виховання учнів початкових класів………….......................................................	44

ПЕРЕДМОВА

 

Фізичне виховання – органічна частина загального виховання і тому характеризується всіма загальними ознаками, що притаманні освітньому процесу, який спрямований на вирішення певних конкретних завдань. Головним напрямком фізичного виховання є формування здорової, розумово підготовленої, соціально-активної, морально стійкої, фізично вдосконаленої і підготовленої до майбутньої професії людини.

У Концепції Нової Української Школи враховуються індивідуальні здібності дитини, за основу береться педагогіка партнерства, співпраці між учителем, учнем та батьками, які будуть рівноправними учасниками освітнього процесу, що для вчителя впершу чергу дає можливість розробки власних авторських програм, методів, стратегій та засобів навчання [29].

Тому, однією з головних задач школи є врахування індивідуальних здібностей дитини, збереження здоров’я учнів, педагогіка партнерства, співпраці між учителем, учнем та батьками, створення психологічно комфортних умов перебування у школі.

У сучасних умовах важливим завданням родини та школи в роботі зміцнення здоров’я дітей є розвивання в учнів стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі і дома. У зв’язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття фізичними вправами вдома з метою підвищення рухової активності, зміцнення здоров’я, поліпшення фізичної підготовленості учнів.

У процесі фізичного виховання здобувачів початкової освіти вирішуються різноманітні питання: виховуються морально-вольові якості особистості; формуються життєвоважливі рухові дії та вміння виконувати їх в різноманітних умовах; розвиваються рухові якості. Фізичне виховання учнів початкових класів має свої особливості на відміну від фізичного виховання учнів старшого віку. Однак воно ґрунтується на загальних засадах фізичного виховання.

Тому в даній роботі велика увага буде приділена саме теоретичному та методологічному аспектам фізичного виховання, також плануємо дослідити такі питання як: умови організації фізичного виховання здобувачів початкової освіти у Новій Українській Школі, теоретичні засади організації фізичного виховання учнів початкових класів, основні завдання фізичного виховання учнів початкових класів, методи фізичного виховання учнів, систематичність проведення уроків фізичного виховання у початковій школі, планування виховної роботи з фізичного виховання для учнів початкових класів, взаємодія школи та сім’ї щодо реалізації мети і завдань фізичного виховання  учнів тощо [3; 4].

РОЗДІЛ 1.

ІСТОРИЧНИЙАСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

 

Фізична культура почала складатися на окремому рівні економічного та суспільного розвитку в епоху верхнього палеоліту, тобто близько 50 тисяч років назад, коли в ході еволюційного процесу людина перейшла від простого сприйняття природного середовища до цілеспрямованої дії його зміни. Необхідність працювати, виготовляти знаряддя праці, передавати наступним поколінням накопичені трудові вміння та навички стала об’єктивною причиною виникнення фізичного виховання як особливої категорії суспільного життя. Дії, на основі яких виникали фізичні вправи, почали безпосередньо впливати не тільки на предмет праці, а й на саму людину. Перетворення трудових дій на фізичні вправи значно поширило сферу їх впливу на людину в плані її всебічного вдосконалення [4].

У період розквіту родового суспільства, коли люди почали займатися землеробством та тваринництвом, створилися відповідні матеріальні умови, виникла необхідність передачі життєвого досвіду у застосуванні предметів праці та бойових дій підростаючим поколінням. Тому виховання, в тому числі фізичне, виділилося в окрему суспільну функцію.

На зміну первіснообщинному ладу приходить класове суспільство – рабовласницьке. Нормою суспільних відносин стають війни з метою захоплення рабів та чужої території. Це сприяло подальшій зміні фізичного виховання, у якому військово-фізична підготовка стає пріоритетною.

У рабовласницьких державах тяжку фізичну працю виконували раби, а вільні громадяни (представники пануючого класу) повинні були мати всебічну військово-фізичну підготовку. Функцію виховання брала на себе держава, як це було в Спарті, Афінах та ін. Культ гармонійно розвиненого тіла, сили, витривалості, мужності займає значне місце в системі цінностей людини античного світу. Великі спортивні заходи, що проводилися в цей час: Олімпійські, Йєменські, Немейські, Піфійські ігри – позначались навіть у відносинах між державами. У цей час виникає новий напрямок фізичної культури - лікувально-профілактичний. Застосування засобів загартування організму, гігієни (лазня, масаж), організація активного відпочинку (плавання, верхова їзда, прогулянка на колісницях та ін.).

Після заміни рабовласницького суспільства феодальним підростаюче покоління (хлопчики та юнаки) з сімей феодалів отримували рицарське (військово-фізичне) виховання, в основу якого було покладено вміння володіти мечем, шпагою, списом, добре їздити на коні та ін. Поряд з цим серед міського та сільського населення (простолюдини) створювалася своя – народна система фізичного виховання, яка складалася з народних рухливих ігор, танців, військових та фізичних вправ (боротьба, кулачний бій та ін.) [4].

З середини XVII століття в період створення буржуазних суспільно-економічних відносин активізується розвиток фізичної культури: формуються різні системи фізичної підготовки, удосконалюються засоби, форми та методи фізичного виховання дітей, молоді та дорослих людей; у містах європейських країн створюються спортивні гуртки, клуби та ін. Розвиток різноманітних видів спорту викликано виготовленням спортивного інвентарю та обладнання, визначенням чітких правил змагань, будівництвом спортивних споруд та ін.

Важко переоцінити педагогічний доробок Д. Дідро в науковому осмисленні функціональної ролі фізичного виховання у пізнавальній діяльності дитини. Він рекомендує чергувати навчання з перервами, впроваджувати в режим дня ігри та вільний час і радить батькам та вчителям розписувати розпорядок дня учнів початкових класів до хвилини, щоб позбавити дітей перевтоми і не довести до нудьги від одноманітності [8].

Педагогічна доктрина Жан-Жака Руссо стосовно взаємодії батьків і вчителів у плані фізичного виховання вимагала максимальної свободи для дитини, передбачала найпростішу їжу й одяг, засуджувала будь-яке медичне лікування і містила переваги проживання в селі й тривале перебування на свіжому повітрі: «Стрибайте, бігайте, кричіть». Усе це зумовлено, на думку філософа, потребами дитячого організму, який починає з роками міцніти [11].

З розширенням економічного та культурного співробітництва між різними країнами спорт виходить за рамки окремих держав, це знайшло своє відображення в організації міжнародних змагань, відродженні регулярного проведення сучасних Олімпійських ігор (з 1886 р.) за ініціативою французького педагога П’єра де Кубертена.Становлення фізичної культури в змісті освіти на правах однієї із одиниць його структури вимагало багатовікових зусиль мислителів-гуманістів, педагогів і ентузіастів фізичної культури епохи Відродження, соціалістів-утопістів, соціал-демократів та інших представників прогресивної педагогічної думки.

У 50 - 60 роки XX століття предмет «Фізична культура» трансформувався в системо утворюючу форму організації фізичного виховання в закладах загальної освіти та об’єднав навколо себе позакласні форми організаційних занять фізичними вправами: фізкультурно-оздоровчі, заходи в режимі шкільного дня (гімнастика до занять, фізкультурні хвилинки і паузи на уроках, ігри і фізкультурні забави на перервах), позакласна і позашкільна спортивно-масова робота.

Цікавими видаються й прогресивні ідеї німецьких філантропістів щодо фізичного виховання дітей. Вони вважали, що всебічне фізичне виховання повинно здійснюватися з раннього дитинства вдома і в школі у певних напрямах, а саме:

1) засвоєння елементарних правил гігієни (режим харчування, сон, повітряні й водні процедури тощо);

2) використання фізичних вправ, заснованих на природних рухах людини;

3) застосування рухливих ігор спеціального призначення;

4) запровадження шкільного викладання гімнастики (Гутс-Мутс), де філантропісти виступили початківцями [9, с. 314].

Адольф Дістервег стверджує, що принцип гармонійної освіти вимагає певного розвитку тіла й духу (здоровий дух у здоровому тілі). Ніякий вид, ніякий бік розвитку не повинні здійснюватись на шкоду іншому. Особливо цінними є його переконання, що істинний учитель – найкращий і найвірніший друг батьків. Наприклад: «Почувати себе учителем – це означає почувати себе другом батьківського дому» [9, с. 313-314]. Автор розглядав роль учителя й школи у фізичному вихованні дітей як провідну ланку, яка повинна визначати вплив сім’ї на особистість дитини.

Значний внесок у вдосконалення уявлень про систему фізичного виховання підростаючого покоління зробив основоположник фізичної освіти, російський педагог, анатом і лікар Петро Лесгафт. Він убачав мету виховання в гармонійному поєднанні розумового, морального і фізичного розвитку і в основу теорії фізичного виховання поклав не тільки дані анатомії і фізіології, а й психологічної науки [18; 19].

Осмислення історико-педагогічних аспектів проблеми фізичного виховання дає підстави стверджувати, що не існує народу, в якого не було б самобутнього різновиду фізичних вправ і рухливих ігор, які становлять важливий елемент його національної культури, життя й побуту. Сила й витривалість, стійкість і спритність у кожному народові високо цінуються. Ці риси батьки завжди прагнули виховати у своїх дітей. Окрім того, кожний народ історично збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншими сторонами формування особистості. Вивчення стародавніх літописів, літературних творів, фресок і настінних малюнків, зокрема Софіївського собору, результатів археологічних досліджень, етнографічних джерел свідчить, що і в історії українського народу фізичне виховання було одним із основних видів щоденної діяльності людини, складовою обрядів, фактором підготовки її до праці, передумовою посилення оборонних функцій держави. На розвиток фізичного виховання безумовний вплив мали соціально-економічні умови певної доби, національні особливості й етнічний склад українського народу, а також географічне розташування держави. Зокрема, важливим фактором визнавалося свідоме застосування людиною фізичних вправ у повсякденному житті, зумовлене потребами особистості, сім’ї, роду, суспільства. Розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину, прогресивні сили суспільства дбали про те, аби діти могли рости бадьорими, здоровими й життєрадісними. А народна мудрість закликає: «Бережи одежу з нову, а здоров’я змолоду», бо «Горе стихає, а здоров’я зникає і радість минає».

Важко переоцінити освітнє й виховне значення легенд і переказів про надзвичайну фізичну силу українських богатирів, що завжди гармонійно поєднувалася з моральною довершеністю. Це поєднання було й залишається ідеалом виховання всіх наступних поколінь («Сила без голови шаліє, а розум без сили маліє», «Сила та розум – краса людини») [30].

Фізичне й психофізичне загартування підростаючих поколінь посідало важливе місце в козацьку епоху – період розвитку українського шкільництва та духовної культури.

Доведено, що українська козацька система виховання – глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в світі. Ця система мала кілька ступенів виховання (дошкільне, родинне та родинно-шкільне). Вона перш за все утверджувала високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки, одним із завдань якої було: готувати фізично загартованих, із міцним здоров’ям, мужніх воїнів-захисників свого народу від чужоземного поневолення. Ідея фізичного й духовного вдосконалення підростаючого покоління в родинно-шкільному соціумі знайшла своє відображення і в теоретичній спадщині українських прогресивних діячів освіти та має непересічне значення для сучасної української національної школи [10; 16]. Так, видатний просвітитель XVIII ст. Г. Сковорода, який першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання, вважав, що фізичне виховання повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, у турботі про матір у період вагітності й годування дитини [13].

Відстоюючи ідею загального обов’язкового навчання, М. Корф стверджував, що метою загальноосвітньої школи повинна бути підготовка людини до життя, й до того ж людини, розвинутої фізично і духовно [15]. Важливого значення фізичному вихованню надавав закарпатський педагог-просвітитель О. Духнович. Проповідуючи принцип природовідповідності виховання, він розвивав ідею про рівномірний розвиток фізичних та інтелектуальних сил дитини [10]. Значну увагу фізичному вихованню дітей приділяв К. Ушинський. Однією з головних його турбот було поширення педагогічних знань серед вихователів-педагогів і батьків. Він писав, що дорослі повинні розвивати в дитині все добре, підтримувати в ній її власне прагнення до вдосконалення [9; 10].

Важко переоцінити судження Г. Ващенка про фізичне виховання. За його переконанням, фізичне виховання має дві основні площини: гігієнічне виховання і фізичні вправи. У першій стоїть завдання гарантувати здоров’я, а в другій – фізичний розвиток [5]. Виходячи з історичної соціально-політичної обумовленості, а також спираючись на цінний досвід педагогів-попередників, значимість фізичного виховання у цілісному формуванні особистості доводить С. Русова. Проаналізувавши погляди на цю проблему багатьох представників передової педагогічної думки, вона доходить висновку, що мета виховання повинна полягати в тому, аби допомогти в здійсненні еволюції духовних і фізичних сил дитини [12].

Фізичне виховання, за твердженням Я. Чепіги, повинно стати в системі формування людини одним із найважливіших факторів не лише тілесного, а й духовного розвитку. У статті «Фізичне виховання» автор зізнається, що взятися за розробку проблеми фізичного виховання його примусив власний педагогічний досвід, а також зроблений ним унаслідок тривалих спостережень висновок про те, що «свідомо» й несвідомо люди занапащали своє здоров’я, здобуваючи погані звички в дитинстві, оскільки про фізичне здоров’я дітей не дбали як слід ні батьки, ні школа. Внаслідок цього діти зростають слабкими, малосильними, в подальшому вони ж, ставши дорослими, породжують таких же кволих нащадків, чим знесилюють націю. І все це відбувається тому, що в гонитві за освітою дитини і батьки, і школа забувають про здоров’я дитини та про міцність її тіла [13].

Не втрачає актуальності й судження Я. Чепіги стосовно того, що в педагогічній системі тривалий час дитина розглядалася як особа, яка складається лише з інтелекту, і що лише цей інтелект шляхом роботи пам’яті можна було розвивати. Зовсім не брався до уваги фізичний бік розвитку дитини й недооцінювалась вихователями роль фізичної діяльності в розвитку інтелекту. Байдужість до другої частини, рівноцінної першій з боку фізіології, була злочинною й з боку батьків, громадськості та держави.

У працях видатних педагогів радянського періоду [5; 14; 15] особливу увагу приділено формуванню особистої активності дитини, тобто виробленню у неї суспільно корисних потреб. Так, П. Блонський вважав, що найважливіше завдання фізичного виховання у сім’ї і школі полягає в тому, щоб навчити дітей оберігати себе від хвороб, виробляти гігієнічні навички [3].

Вагомим внеском у розв’язання проблеми взаємодії родини і школи в усебічному вихованні учнів є праці А. Макаренка. «Виховання, відзначав він, процес соціальний у широкому розумінні цього слова. Виховує дитину (добре чи погано) все: природа, середовище, явища, речі, але в першу чергу – люди. Із них на першому місці – батьки і педагоги». [22, с. 20-21]. Завданням фізичного виховання учнів А. Макаренко вважав утвердження чітко спланованого режиму дня, до якого повинні входити, поряд з іншими загальноосвітніми дисциплінами, заняття фізичною культурою.

Серед багатьох проблем, що привертали увагу В. Сухомлинського, однією з головних була проблема фізичного виховання учнів. Добре, міцне здоров’я, за його переконанням, – найважливіша умова життєрадісного сприймання й активної, творчої діяльності кожної людини. «Духовне життя дитини, стверджував педагог, її інтелектуальний розвиток, мислення, пам’ять, увага, почуття, воля великою мірою залежать від «гри» її фізичних сил. Слаба, квола, нездорова, схильна до хвороб дитина на уроці швидко втомлюється, згасають її очі, стають млявими рухи» [5, с. 193]. Окрім того, заняття фізичною культурою і спортом повин1ні, на думку педагога, приносити учням ще й задоволення та насолоду, стати потребою особистості. А тому дуже важливо сформувати свідоме ставлення школяра до власного організму, виробити вміння берегти здоров’я, зміцнювати його правильним режимом, гімнастикою і спортом.

Важко переоцінити поради В. Сухомлинського щодо самовиховання у фізичній культурі (додаток А). На прикладі декількох поколінь вихованців В. Сухомлинський прийшов до глибокого переконання, що успіху у вихованні взагалі й фізичному зокрема можна досягнути тільки спільними зусиллями родини, школи і громадськості.

Отже, вивчення й узагальнення історико-педагогічних аспектів проблеми фізичного виховання учнів дає підстави виважено і системно підійти до осмислення надзвичайно актуальних завдань вітчизняної освіти сьогодення, зокрема з позиції фізичного вдосконалення і самовдосконалення учнів. У виховному плані особливо важливо збалансувати ступінь управління проявами самостійності учнів у їх заняттях спортом: управління не повинно пригнічувати ініціативу, але й самостійність не повинна перетворюватися у безконтрольність.

Значний інтерес для нас становить дослідження Е. Фольке [16], присвячене з’ясуванню мотивів, що спонукають учнів самостійно займатися спортом. Провідними з них виявилися: інтерес до занять, задоволення, яке дають заняття спортом, можливість проявити ініціативу, розвиток фізичної сили, духовності. На першому місці, як відзначили 88 % хлопчиків та 77 % дівчаток, – інтерес до занять. Однак інтерес сам по собі – умова необхідна, але ж недостатня для постійних самостійних тренувань. Необхідною й достатньою умовою є дієвість і стійкість інтересу, які стимулюються постійним педагогічним керівництвом учителя фізичної культури [16]. Проаналізувавши характер впливу рухової активності на особистість учня, Ю. Маршнер відмічав, що за біологічними, соціальними і освітньо-виховними показниками учні, які активно займаються спортом, фізичною культурою, мають значну перевагу над своїми ровесниками, які ведуть малорухливий спосіб життя. Секрети спортивних успіхів дітей криються не в особливих методах тренувань і системі підбору вправ, а у звичайних загальноосвітніх школах, бо все починається з дитинства, зі школи і сім’ї. Наприклад, дозвілля німецьких дітей тісно поєднується з фізичною культурою. Починається в них усе із школи і сім’ї, з уміння педагогів і батьків по-справжньому й на сучасному рівні виховувати малечу. Міцно увійшов у повсякденне життя населення країни спорт. Особливою турботою в них оточено дітей. Широкого розмаху серед німецьких дітей набув рух «Тато, мама і я – спортивна сім’я». Німецькі педагоги-практики наголошують на тому, що саме масові змагання з різних видів спорту, які проводяться спілкою німецьких спортивних товариств (зокрема, «Гартуйся», «Спорт для всіх»), створюють сприятливі соціально-педагогічні передумови для формування позитивно-активного ставлення батьків до занять фізкультурою, стимулюють єдність зусиль із школою в напряму актуалізації потреби дітей у заняттях фізичними вправами. Соціологічні дослідження, проведені німецькими фахівцями, показали, що причини, обумовлені шкільним середовищем, через які діти почали займатися спортом, посідають перше місце в розвитку фізичних здібностей [2].

До того часу, як дитина зможе скористатися формами навчання і зможе бути наполегливою, жартівливою, цікавою і передбачуваною, вона має навчитися досягати мети і програвати. Їй необхідно отримувати задоволення від фізичної та розумової праці.

Сучасні діти мало рухаються, менше грають в рухомі ігри через прив’язаність до телевізора і комп’ютера. Зменшується і кількість відкритих місць для ігор. Батьки і педагоги все більше занепокоєні як, де і коли можна надати дітям можливість активно і творчо погратись. А щоб підтримати інтерес дітей до таких ігор діти повинні їх знати і завдання педагога допомогти їм в цьому. Саме тому є фізичне виховання є важливим компонентом всебічного гармонійного розвитку особистості.

Система фізичного виховання має мету – на основі повного використання засобів фізичної культури та спорту реалізувати можливості всебічного розвитку молодого населення України, удосконалити їхні рухові здібності і водночас сформувати моральні та вольові якості, які характеризують суспільно активну особистість; забезпечити на цій основі підготовленість кожної людини до плідної праці та інших важливих для суспільства видів діяльності.

Зміст мети розкривається у завданнях з урахуванням специфічних аспектів фізичного виховання та його взаємозв’язку з іншими видами виховання визначають три групи основних завдань: оздоровчі, освітні, та виховні. Успішне розв’язання завдань фізичного виховання учнів початкових класів можливе лише в тому разі, якщо воно стане органічною частиною всього навчально-виховного процесу школи, предметом спільної турботи педагогічного колективу, учнівських організацій, батьків, громадськості.

Зміцнення здоров’я і сприяння правильному фізичному розвиткові учнів є важливим завданням початкової школи. Фізичний стан дитини її здоров’я є тим підґрунтям, на якому розвиваються всі її сили і можливості, в тому числі й розумові.

Завдання зміцнення здоров’я дитини передбачає загартування її організму. З цією метою заняття фізкультурою по можливості слід проводити на повітрі, а у приміщенні необхідно дотримуватись гігієнічних вимог.

Видатний український педагог В. Сухомлинський відзначав, що велику роль у фізичному і духовному розвитку дітей відіграють заняття фізкультурою і спортом. Але серйозну функцію ці заняття виконують лише тоді, - наголошував він, - коли вся навчально-виховна робота перейнята турботою про здоров’я, про гармонію фізичного і духовного [16].

Великі розумові і статистичні навантаження в школі, відсутність додаткової рухової активності, малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування призводять до того, що в більшості учнів погіршується зір, діяльність серцево-судинної і дихальної системи, порушується обмін речовин, зменшується опірність організму до різних захворювань, що приводять до погіршення стану їхнього здоров’я.

У сучасних умовах важливим завданням родини і школи в роботі для зміцнення здоров’я дітей є розвиток в учнів стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі і дома. У зв’язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття фізичними вправами вдома з метою підвищення рухової активності, зміцненню здоров’я, поліпшення фізичної підготовленості учнів.

У процесі фізичного виховання учнів початкових класів вирішуються різноманітні питання: виховуються морально-вольові якості особистості; виробляється необхідність в повсякденних заняттях фізичними вправами; розвиваються рухові якості, необхідність в праці. Але через недостачу часу, який за планом відводиться на фізичне виховання, вирішити ці питання тільки зусиллям школи неможливо. Організовані форми фізичного виховання, передбачені навчальною програмою, складають в середньому 32% добової необхідності дитини, а спонтанні побутові рухи – 18-20%. Тому, тільки використання різних форм фізичного виховання в режимі дня, в позакласний та вільний час може заповнити нестачу рухової активності учнів.

Отже, у зв’язку з покращенням інформаційних технологій змінилося і наше життя, воно стало малорухомим, багато часу діти проводять біля комп’ютерів та гаджетів, тим самим знизивши рухову активність. Для усунення цієї проблеми важливу роль грає урок фізичної культури, але в сучасних школах відбувається спад інтересу учнів до традиційних уроків. У зв’язку з цим є актуальною проблемою добір засобів уроків фізичної культури. Наші діти – це «діти третього тисячоліття», їхні погляди, спосіб життя кардинально відрізняються від нас. Життя для них – це гармонія між пізнаванням нового, самовдосконаленням, грою та розвагами.

РОЗДІЛ 2.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

 

Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці всебічно розвиненої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях господарства і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщину. Отож завдання школи – не тільки в підготовці високоосвіченої, висококультурної молодої людини, а й у створенні необхідних передумов для її всебічного фізичного розвитку. 

Державним стандартом початкової освіти (2018) визначено, що початкова освіта має два цикли навчання (1-2-гі 3-4-ті класи), що враховують вікові особливості розвитку та потреби дітей і дають можливість забезпечити подолання розбіжностей у досягненнях, зумовлених готовністю до здобуття освіти. Зміст освіти в документі представлено в дев’яти освітніх галузях: мовно-літературній, математичній, природничій, технологічній, інформатичній, соціальній і здоров’язбережувальній, фізкультурній, громадянській та історичній, мистецькій. Кожна галузь описана через загальні результати навчання та обов’язкові результати навчання здобувачів освіти. Загальні результати навчання представлені описом складників ключових і предметних компетентностей, якими має володіти випускник закладів середньої освіти ІІІ ступеня, та окреслюють кінцевий результат для побудови освітньої траєкторії здобувачів загальної середньої освіти. Обов’язкові результати навчання показують, які складники ключових і предметних компетентностей мають бути сформованими у здобувачів освіти на кінець кожного циклу навчання [7; 13].

Фізичне виховання забезпечується відповідними сучасними науковими досягненнями, медичним обслуговуванням, педагогічними кадрами, матеріально-технічною, правовою, нормативною, інформаційною базою та бюджетним фінансуванням. Фізичне виховання дітей реалізується через систему таких дидактичних компонентів: обов’язковий (заняття, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня), що формує основи фізичної культури особистості відповідно до Державних стандартів Освітньої галузі «Фізичне виховання» та позаурочний (заняття у секціях та гуртках спортивного спрямування навчального закладу, позашкільних навчальних закладах, самостійні заняття, участь у фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах), що доповнює обов’язковий компонент з урахуванням індивідуальних мотивів, інтересів і потреб, природних здібностей та стану здоров’я особистості [7]. Освітні програми повинні передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.

Заклади освіти можуть використовувати типові або інші освітні програми.

З урахуванням поетапного переходу закладів освіти на здійснення діяльності за новим Державним стандартом у 2023/2024 навчальному році освітня програма закладу освіти може розроблятися на основі:

• для 1 класів – Державного стандарту початкової освіти (2018), типових освітніх програм (наказ МОН України від 21.03.2018 № 268);
• для 2-4 класів – Державного стандарту початкової загальної освіти (2011), типових освітніх програм (наказ МОН України від 20.04.2018 № 407) [7; 13].

У навчальному плані освітньої програми закладу освіти конкретизується варіативний складник. У разі використання варіативної години на вивчення курсу за вибором до переліку навчальних програм, який є складником освітньої програми, додається програма цього курсу. Звертаємо увагу, що програма курсу за вибором повинна мати відповідний гриф і входити до переліку навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих МОН України для використання в початкових класах закладів загальної середньої освіти [7].

Використання годин варіативного складника навчальних планів може йти на збільшення годин на вивчення окремих предметів інваріантного складника, упровадження курсів за вибором, проведенням індивідуальних консультацій та групових занять.

При розподілі варіативного складника навчального плану слід враховувати, що гранично допустиме навантаження вираховується на одного учня, а уроки фізичної культури не враховуються при визначенні цього показника.

У період переходу шкіл на здійснення освітньої діяльності за новим Державним стандартом заклади освіти розробляють (власні) / комплектують (на основі типових освітніх програм, чинних освітніх програм) освітні програми на кожен навчальний рік, структурують їх відповідно до вимог пункту 33 Закону України «Про освіту». Звертаємо увагу, що загальний обсяг навчального навантаження визначається в навчальному плані, очікувані результати навчання здобувачів освіти окреслюються в навчальних програмах предметів/інтегрованих курсів (що є складниками освітньої програми). В освітній програмі закладу освіти, що складена на основі типової освітньої програм чи іншої освітньої програми, що може бути впроваджена відповідно до чинних нормативних документів, навчальні програми предметів/інтегрованих курсів подаються переліком.

На основі навчальної програми предмета/інтегрованого курсу вчитель складає календарно-тематичне планування в довільній, зручній для використання формі, з урахуванням навчальних можливостей учнів класу.

У 2023/2024 навчальному році вивчення фізичної культури у 1-4 класах здійснюватиметься за навчальними програмами:

•    «Фізична культура для загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи» (авт. Т. Круцевич та ін., 2016);
•    спеціальна медична група 1-4 класи «Фізична культура для спеціальної медичної групи. 1-4 класи (авт. В. Майєр, 2006).

Типовими навчальними планами для загальноосвітніх навчальних закладів у 2017/2018 навчальному році на вивчення предмета «Фізична культура» у 1-4 класах в інваріантній складовій передбачено – 3 години на тиждень [17; 18].

Інформується, що частину навчального навантаження з фізичної культури у початковій школі (до 1 години на тиждень) можна використовувати на вивчення окремих навчальних предметів, що забезпечують рухову активність учнів (хореографія, ритміка, плавання тощо), за наявності відповідних умов, педагогічних кадрів та навчальних програм, які мають гриф Міністерства освіти і науки України [17].

Згідно з положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи, та організацію фізичного виховання в школі відповідає директор.

На директора школи покладають такі завдання:

• відповідальність за стан фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи;
• створення умов для реалізації творчого потенціалу учнів початкових класів, спрямування їх на духовне та фізичне становлення і самяовдосконалення засобами фізичного виховання та спорту;

– забезпечення умов для виконання учнями науково обґрунтованого обсягу рухової активності та її контроль;

– відповідальність за дотриманням правил техніки безпеки під час роботи з учнями та ефективне використання навчально-спортивної бази;

– забезпечення необхідним спортивним інвентарем та обладнанням відповідно до типового переліку;

– забезпечення кадрового потенціалу для занять учнів фізичною культурою та спортом;

– створення необхідних умов для проведення уроків з фізичної культури і організації позакласної спортивно-масової та оздоровчої роботи, організацію фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня школи, щоденних фізкультурних занять у групах продовженого дня, проведення занять з учнями, зарахованими за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, а також для виконання масових позакласних спортивно-оздоровчих заходів;

– дійснення щоденного контролю за фізичним вихованням учнів – відвідування уроків, спостереження за проведенням занять у режимі навчального дня;

– організацію проведення регулярних медичних оглядів учнів [7].

У фізичному вихованні учнів беруть участь учнівські організації та весь педагогічний колектив школи.

Заступник директора школи з навчально-виховної роботи:

– відповідає за виконання навчальних програм і якість викладання на уроках фізичної культури;

– забезпечує систематичний контроль за проведення уроків і факультативних занять з фізичної культури та спорту, а також занять з учнями, зарахованими за станом здоров’я до спеціальної медичної групи;

– контролює проведення фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі навчального дня;

– координує на основі між предметних зв’язків діяльність педагогічного колективу щодо формування в учнів знань, пов’язаних із збереженням та зміцненням здоров’я, виховання в учнів звичок здорового способу життя;

– забезпечує підвищення кваліфікації вчителів фізичного виховання;

– спрямовує діяльність методичного об’єднання вчителів фізичного виховання.

Організатор позакласної і позашкільної виховної роботи з дітьми бере участь в організації і роботі фізичної культури, залучаючи до співпраці педагогічний колектив, учнівські і шефські організації, батьків та старшокласників.

У положенні визначено також обов’язки учителя фізкультури.

Згідно з положенням він повинен:

– нести відповідальність за виконання навчальної програми, за опановування учнями необхідними знаннями, уміннями і навичками на уроках фізичної культури.;

– вести систематичний облік фізичної підготовленості учнів;

– залучати якомога більше учнів до фізкультурних гуртків, спортивних секцій, а також до різних фізкультурно-масових заходів;

– організовувати позакласну фізкультурно-масову і спортивну роботу в школі;

– спрямовувати роботу шкільного колективу фізичної культури, а також готувати громадських інструкторів і суддів з числа учнів і максимально залучати їх у доступних формах до проведення різних фізкультурно-оздоровчих занять і заходів;

– організовувати підготовку учнів до районних, міських спортивних змагань;

– організовувати шкільні змагання і фізкультурні свята;

– стимулювати прагнення учнів до здорового способу життя, зменшення серед них проявів антисоціальних явищ;

– контролювати організацію та проведення «годин» рухової активності в групах продовженого дня;

– спільно з вчителем фізичного виховання розробляє план спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів;

– бере участь у роботі з підготовки та проведення моніторингу фізичного розвитку учнів;

– підтримує зв’язки з позашкільними навчальними закладами з метою залучення учнів навчального закладу до систематичних занять фізкультурою і спортом;

– проводить пропагандистську роботу серед учнів, їх батьків, вчителів щодо здорового способу життя.

Обов’язки педагога-організатора:

– спільно з вчителем фізичного виховання організовує і проводить позаурочні фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи;

– надає допомогу учнівським колективам в організації фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів у класах;

– бере участь у роботі з підготовки та проведення моніторингу фізичного виховання учнів;

– проводить пропагандистську роботу серед учнів, їх батьків, вчителів щодо здорового способу життя [7].

Учителі початкових класів мають:

– стежити за дотриманням школярами режиму дня, виконання ними ранкової гімнастики;

– сприяти залученню учнів до спортивних секцій та гуртків;

– стежити за правильною поставою учнів;

– виховувати в учнів інтерес і звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Вихователі груп продовженого дня:

– забезпечують у навчальних приміщеннях створення умов, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам та вимогам техніки безпеки;

– дбають про дотримання учнями режиму дня, правил особистої та суспільної гігієни, вимог безпечної поведінки;

– сприяють формуванню знань і навичок учнів щодо здорового способу життя;

– організовують і проводять щоденні «години» рухової активності (тривалістю 1год., переважно на свіжому повітрі) з використанням рухливих і народних ігор, естафет тощо;

– контролюють відвідування учнями секцій, гуртків спортивного спрямування [17].

Медичний контроль за фізичним вихованням є необхідною умовою успішного виконання завдань фізичного виховання дітей. Згідно з положенням про організацію фізичного виховання і масового спорту в загальноосвітніх закладах, загальне керівництво організацією медичного контролю за станом здоров’я дітей здійснюють місцеві органи охорони здоров’я відповідно до діючого законодавства України.

Медичний контроль здійснюється відповідно до діючих вимог з медико-педагогічного контролю за фізичним вихованням дітей.

Медичний персонал навчального закладу:

– організовує та проводить щорічні медичні огляди;

–  готує на підставі результатів медичних оглядів проект наказу про розподіл учнів на медичні групи;

– комплектує спеціальні медичні групи та надає консультаційну допомогу вчителю щодо здійснення навчально-виховного процесу з цією категорією дітей;

– визначає допуск дитини до занять після перенесених хвороб;

– спільно з фахівцями (інструкторами, вчителями) контролює навантаження на учнів на уроках з фізичного виховання;

– проводить бесіди з дітьми про правила особистої та суспільної гігієни, надання першої допомоги;

– контролює відповідність навчальних приміщень санітарно-гігієнічним нормам та вимогам техніки безпеки;

– здійснює медичне обслуговування фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів;

– завіряє заявки команд навчального закладу для участі у позашкільних фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах;

– проводить просвітницьку роботу серед педагогічного колективу, батьків щодо засад здорового способу життя, виховання здорової дитини [7].

Управління освіти і науки місцевих держадміністрацій спільно з органами охорони здоров’я щорічно підбивають підсумки роботи щодо збереження та зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді, результатів моніторингу їх фізичного розвитку.

Учні початкових класів закладів загальної середньої освіти зобов’язані:

– дотримуватись правил особистої та суспільної гігієни, дотримуватись правил безпечної поведінки у побуті та під час занять фізичними вправами;

– повсякденно використовувати набуті знання і навички щодо ведення здорового способу життя;

– постійно виконувати обсяг рухової активності відповідно до своїх вікових психофізичних потреб (відвідування уроків фізичного виховання, заняття в гуртках, секціях спортивного спрямування, самостійні заняття, участь у спортивних фізкультурно-оздоровчих заходах, активний відпочинок тощо);

–  використовувати свій творчий потенціал на духовний та фізичний розвиток і самовдосконалення засобами фізичного виховання і спорту;

– брати участь у спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходах навчального закладу; дбати про оптимальний рівень здоров’я та особистого фізичного розвитку.

Вікові особливості учнів початкових класів (висока емоційність і рухливість, нестійка увага, конкретність мислення і пам’яті, підвищена втома), диктують учителю необхідність творчого, застосування різноманітних методів навчання і виховання.

Потрібно підкреслити, що саме фізичне виховання більш за все задовольняє високу рухову активність учнів початкових класів. Потяг учнів до уроків особливий, що створює сприятливі умови для використання занять фізичною культурою у виховних цілях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.  Ващенко Г. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру.  Львів: Українські технології, 2001. 56 с.
2.  Бех І.Д. Психологічний супровід особистісно зорієнтованого виховання. Початкова школа. 2003.  № 3. С. 1-6.
3. Бондар А.С., Приходько Т.І. Історія фізичної культури: навч. посіб. Харків: ФОП Бровін О.В., 2023.  222 с.
4. Гра по-новому, навчання по-іншому: методичний посібник / упорядник О.Рома. The LEGO foundation, 2018.  44 с.
5. Ільницька Г. С. Фізична культура. 1 клас. I семестр. Харків, 2018. 112 с. : іл., табл.
6. Державний стандарт початкової загальної освіти. URL: https://www.pedrada.com.ua/article/2018 (дата звернення: 20.04.2024).
7. Кравець В. П. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва: Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. Тернопіль, 2016. 436 с.
8. Кравчук Я. Методика диференційованого підходу до навчання фізичної культури учнів початкової школи. Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць. 2021. № 1 (21). С. 201-205
9. Коренкова Н. Особливості використання інтерактивних методів навчання на заняттях з фізичного виховання учнів початкових класів. Фізична культура і спорт. Виклики сучасності: зб. ст. наук.-практ. конф., Харків, 25–26 листоп. 2021 р. / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Харків : ХНПУ, 2021. С. 44–48.
10. Моїсеєв С. О. Сучасні підходи до проведення уроків фізичної культури у загальноосвітній школі. Педагогічний альманах : збірник наукових праць. 2017. Випуск 34. С. 296-303.
11. Москаленко Н.В., Борисова, Ю.Ю., Сидорчук, Т.В., Лядська О.Ю. Інформаційні технології у фізичному вихованні : навч. посіб. Дніпропетровськ, 2014. 128 с.
12. Навчально-методичний посібник «Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у 1–2 класах закладів загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу»: Київ.: Видавництво «Алатон», 2019. 128 с.
13.  Надім’янова Т., Чепелюк А. Інноваційні підходи у фізичному вихованні учнів початкової школи. Молодь і ринок. 2019. № 9. С. 60-65.
14. Ничкало Н.Г., Смагін І.І., Солдатенко М.М. Інноваційність ідей А. С. Макаренка в педагогіці ХХІ століття / за ред. О.А. Дубасенюк: монографія.  Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2017. 304 с.
15. Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Н. М. Бібік. Київ: Літера ЛТД, 2018. 160 с.
16.  Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. 206 с.
17. Нова українська школа: основи Стандарту освіти. Львів, 2016. 64 с.
18. Портал освітян України URL: http://surl.li/twlof (дата звернення: 20.04.2024).
19. Русова С. Вибрані педагогічні твори. Київ : Освіта, 1996. 304 с.
20. Семененко В., Михальчук А., Доценко Ю. Сучасні педагогічні підходи до диференціації процесу фізичного виховання учнів початкової школи. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2017. № 1. С. 78-81.
21. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. Вибр. тв.: У 5-ти т. Київ : Рад. школа, 1976. Т. 5. С. 410-414. 
22. Сухомлинський В.О. Піклування про здоров’я молодого покоління, фізичне виховання. Вибр. тв.: У 5-ти т. Київ : Рад. школа, 1976., Т. 1. 192 с.
23. Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти, розроблена під керівництвом О.Я. Савченко. (2018 р.). URL: https://nus.org.ua/news/ (дата звернення: 20.04.2024).
24. Типова освітня програма початкової освіти, розроблена під керівництвом Р.Б. Шияна (2018 р.). URL: https://nus.org.ua/news/ (дата звернення: 20.04.2024).
25. Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2023/2024 навчальному році: Лист МОН України від 03.07.2023 року № 1/9-415. URL: https://ru.osvita.ua/legislation/Ser_osv/61466/ (дата звернення: 06.05.2024).
26. Яблонський Р. Я. Чепіга (Зеленкевич ) про особливості фізичного виховання дітей. Молода спортивна наука України : зб. наук. ст. аспірантів фіз. культури та спорту. Львів, 2019. Вип. 3. С. 36–41.

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

Василь Сухомлинський про фізичне виховання учнів початкових класів

• Здоров’я – це повна духовного життя радість, ясний розум. Твоє здоров’я – у твоїх руках;
• Найважливіше джерело здоров’я – навколишня природа: повітря, сонце, вода, літня спека й зимова холоднеча, тінисті гаї й квітучі поля конюшини. Живи й працюй серед природи. Прокидайся рано, вставай до сходу сонця… Іди в поле, дихай свіжим повітрям, умий руки й обличчя росою – це справжня казкова вода. Повітря, насичене ароматом квітучих і достигаючих хлібів, має цілющі властивості. Хто дихає цим повітрям у літню пору, ніколи не хворіє легеневими хворобами;
• Зроби для себе правилом: щоденно, прокинувшись, відразу ж зроби ранкову гімнастику. Влітку спи надворі – на сіні чи свіжій соломі. Фітонциди, що їх виділяють сіно й свіжа солома, уберігають від захворювання на грип;
• Змушуй себе кожного ранку робити холодні обтирання. Купайся в ставку якнайдовше до осінніх заморозків. У зимові дні – витирай ноги (до колін) снігом до відчуття тепла… Не бійся вийти босим на кілька хвилин на сніг – це добре загартування для ніг і для всього організму;
• Жодного дня без фізичної праці… У постійній, повсякденній праці людське довголіття. Хто працює з раннього дитинства до глибокої старості, той до останніх днів свого життя залишається повноцінною людиною, зберігаючи фізичні сили, ясність розуму, багатство сприймань і емоцій;
• Щодня проходь від трьох (у молодшому віці) до десяти кілометрів; Зроби звичкою походити серед лісу, на луках, у полі… У літню пору зроби звичкою проходити кілька кілометрів серед квітучих та достигаючих хлібів і трав;
• Нехай стануть твоїми заповідями простота, невибагливість, стриманість. У дитинстві не їж багато солодощів. Краще зовсім не вживати вуглеводів… Вставай із-за столу з таким відчуттям, що ти ще не зовсім наївся [16].

 

Додаток  Б

О. Алексєєвець про фізичне виховання учнів початкових класів

 

Урок фізичної культури є основною і обов’язковою формою фізичного виховання в школі, який відрізняється від інших форм характерними рисами:

- яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

- керівна роль вчителя, що передбачає викладання предмету і виховання учнів;

- чітка регламентація діяльності учнів і навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

- постійний склад учнів та їх вікова однорідність;

- зумовленість занять розкладом.

При проведенні уроку фізичної культури необхідно дотримуватись наступних вимог:

1.Вчитель повинен забезпечити високий виховний рівень кожного уроку через зв’язок предмету з життям своїх учнів (сьогодні і в майбутньому).

2.Кожен урок повинен бути тісно пов’язаний з попередніми і наступними, утворюючи систему уроків.

3.Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів.

4.Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів, засобів, методів і прийомів, що використовуються вчителем.

5.Обов’язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом усього уроку.

6.На кожному уроці слід забезпечити функціонування системи контролю знань, умінь і навичок учнів.

7.Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матеріальні, гігієнічні, естетичні і морально-психологічні).