Організація життєдіяльності дітей у контексті реалізації завдань Базової програми розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі"

«ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАВДАНЬ БАЗОВОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ «Я У СВІТІ»

Виступ на педагогічній раді

Змістовне буття слід розуміти як повноцінне проживання дитиною кожного дня, під час якого максимально задовольняються її фізіологічні, пізнавальні, духовні, естетичні, комунікативні та інші потреби, запити, інтереси з урахуванням її можливостей, здібностей і нахилів. Ось чому освітній процес має домірно містити різні види дитячої діяльності, адекватні віку вихованців і сприятливі для подальшого розвитку кожної маленької особистості в усіх сферах життєдіяльності, а насамперед ті, у межах яких виникають важливі вікові новоутворення. Від вихователів же вимагається вільне володіння широким арсеналом форм, засобів, методів і прийомів освітнього впливу на вихованців. Організовуючи життєдіяльність дітей у контексті реалізації завдань Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», необхідно передбачити педагогічне виважене поєднання організованої та самостійної, вільної діяльності дошкільників. Під організованою діяльністю розуміють ті форми освітньої роботи з дітьми, які здійснюються під безпосереднім керівництвом педагога, за його участю. Педагог заздалегідь продумує мету, час, місце, умови, хід проведення тієї чи тієї форми роботи, її зв'язок з іншими формами організації життєдіяльності, а також передбачає можливі дії та результати дитячої діяльності.

Організована діяльність містить заняття як форму організації навчальної діяльності та різноманітні форми роботи з дітьми у повсякденні, як-от: спостереження; бесіди і розмови; ігри з правилами (дидактичні, рухливі); трудові доручення; чергування; колективна праця; проведення елементарних дослідів; індивідуальна робота з малятами; свята, розваги; екскурсії, походи тощо. Повноцінне проживання дитиною кожного дня неможливо уявити також без організованих дорослим побутових процесів: одягання, роздягання; умивання; приймання їжі; вкладання на сон, піднімання після сну тощо. Як і під час проведення інших організованих форм життєдіяльності, в міру дорослішання дітей та набуття ними певного досвіду побутові процеси відбуваються за більшої самостійності, ініціативності, відповідальності вихованців, хоча педагог безпосередньо скеровує, спрямовує їхні дії. Сучасне трактування зазначених форм організованої діяльності дітей ґрунтується на засадах партнерства, співпраці педагога з колективом та окремою дитиною, дітей одне з одним з урахуванням їхніх вікових можливостей та потреб розвитку. Ці форми роботи не повинні бути жорстко регламентовані в часі: допустимо пересунути їх у розпорядку дня, поміняти місцями, перенести на інший день, скоротити чи відвести більше часу на проведення - залежно від конкретної ситуації. Причинами таких змін можуть стати: погодні умови; затримка у харчуванні; настрій та інтерес дітей, їхні бажання; непередбачені події тощо.

Використовуючи організовані форми спільної діяльності з дітьми, слід уникати зайвого дидактичного навантаження, приділяти увагу розв'язанню розвивальних і виховних завдань не менше ніж навчальних.

Інструктивно-методичний лист Міністерства освіти і науки України «Організація освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах у 2009-2010 навчальному році» від 10 червня 2009 р. N 1/9-393 застерігає від зведення буття дітей до участі в організованій навчальній діяльності та націлює на наповнення їхньої життєдіяльності цікавим змістом упродовж кожного дня. При цьому виокремлюється роль самостійної, вільної діяльності дошкільників, у якій педагог кожному малюку надає право вибору — де, коли, скільки часу, з ким і як діяти. Значущість самостійної діяльності випливає також і з концептуально важливого принципу розбудови дошкілля — впровадження у практику особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти. Освітній процес в межах цієї моделі не може бути забезпечений поза визнанням дитини як суб'єкта власного життя. Суб'єктність найповніше реалізується у діяльному бутті дитини, а найбільш діяльним малюк виявляє себе в умовах нерегламентованої, вільної діяльності.

Самостійна, вільна діяльність — це специфічна форма організації життєдіяльності дітей, яка розгортається у час, вільний від організованих форм освітньої роботи (в ранкові та вечірні години, на прогулянках, в інші періоди дозвілля), як правило, з ініціативи та за бажанням малюків. Необхідність вільної діяльності зумовлена природною потребою дошкільників в інтимізації буття, у можливості не лише усамітнюватися, але й мати час, який можна використати на власний розсуд, залишившись без прямого контролю з боку дорослих, а також самостійно закріпити вже набутий досвід, проявити чи певною мірою перевірити рівень своєї компетентності та самоствердитися. Самостійна діяльність може носити як індивідуальний, так і груповий (колективний) характер, коли дитина або сама реалізовує власний інтерес, задум в обраному виді діяльності, або об'єднується з іншими дітьми за спільністю бажань, намірів, планів, уподобань та за взаємними симпатіями. У той чи той спосіб можуть розгортатися різні види діяльності: художня (образотворча, музична, музично-ритмічна, театральна, художньо-мовленнєва), ігрова, рухова, пізнавальна, трудова, комунікативна тощо. Самостійна діяльність нерідко має інтегрований характер, наприклад: дитина може одночасно прибирати у куточку природи і наспівувати улюблену пісеньку або малювати й промовляти вголос віршик. Поєднання різних видів діяльності дає дітям змогу повніше мобілізовувати свій руховий, мовленнєвий, художній та інший досвід. На жаль, на практиці нерідко спостерігаємо таку картину: діти або не знають, чим зайнятися у вільний час, або, виявивши бажання до певного роду самостійних занять, є зовсім безпомічними під час конкретизації мети і змісту обраного виду роботи, не володіють необхідними для досягнення задуманого результату способами дій, а іноді припиняють розпочату справу при перших же труднощах, невдачах, неспроможні подолати їх без сторонньої допомоги. Таких ситуацій дуже багато. Звісно, одразу домогтися від дітей змістовної, організованої вільної діяльності неможливо. Процес формування самостійності поступовий, він починається у ранньому віці і розвивається у міру дорослішання дітей і набуття ними досвіду, ініціативності, креативності та інших особистісних базових якостей. Хоча, треба наголосити, водночас саме вільна, нерегламентована діяльність сприяє ефективному формуванню цих якостей.

Формування самостійної діяльності дошкільників

Педагогам варто пам'ятати, що зміст і рівень розвитку будь-якої самостійної діяльності залежать від низки чинників, як-от:

•         досвід дітей у володінні певним видом діяльності, їхня життєва компетентність у цілому;
•         наявність предметно-ігрового, природного, соціального розвивального середовища;
•         урахування простору власного Я кожного малюка; її грамотне, компетентне керівництво з боку дорослого.

Життєва компетентність дітей як достатній рівень розвиненості, вихованості та навченості є основою для виникнення дитячої самостійної діяльності та її змістовного розгортання, оскільки допомагає малюкам адекватно, конструктивно, ефективно діяти, задовольняючи свої потреби, інтереси, прагнення та використовуючи власні можливості. При цьому істотного значення набувають різноманітні життєві враження, які залишають у дитячій свідомості позитивний емоційний слід. Невід'ємною складовою життєвої компетентності є досвід дітей у тому чи тому виді діяльності, зокрема ігровій, художній, а також руховий досвід, досвід спілкування, експериментування тощо. Досвід формується у процесі як поступового накопичення життєвих вражень, позитивних емоцій, так і набуття знань, необхідних умінь, навичок діяльності. Сприятливі умови для засвоєння системи знань, умінь, навичок та формування ціннісного ставлення особистості до світу людей, речей, природи створюються у різних формах організованої педагогом діяльності.

ПРЕДМЕТНО-ІГРОВЕ ТА РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Домірно насичене та раціонально облаштоване предметно-ігрове та природне розвивальне середовище є не лише фоном для розгортання вільної діяльності дітей, але й стимулом, спонуканням до певних самостійних занять. Приваблюють малюків, підказують їм творчі задуми, допомагають елементарно зорієнтуватись у ситуації вибору й викликають прагнення до змістовної зайнятості такі елементи предметно-ігрового середовища, як:

•         відповідні віку дітей іграшки;
•         ігрове та фізкультурне обладнання, спортивний інвентар;
•         умови для дитячої праці;
•         приладдя і матеріали для ліплення, малювання, аплікації, конструювання;
•         атрибути для рухливих і творчих ігор.

Ці елементи предметно-ігрового середовища ефективно виконують таку функцію за умови зручного, без скупчення, розміщення у доступних місцях, на достатніх площах групових приміщень, ігрових майданчиків і ділянок. Звісно, коли є де і чим зайнятися, то й вірогідність безцільного «тиняння» з кутка у куток, байдикування, безпідставних суперечок і конфліктів, безглуздих «ганялок» та «війнушок» зменшується.

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Важливим компонентом розвивального простору, сприятливого для виникнення та розвитку самостійної дитячої діяльності, слід вважати і соціальне оточення, наявне коло спілкування з дітьми та дорослими. При цьому з віком, як відомо, значення однолітка-партнера зростає: дитина поступово переходить від діяльності поряд (основна в дітей раннього віку) до діяльності разом(дошкільний вік), у неї формується потреба у товаришах по грі, у співрозмовниках для обговорення отриманих вражень, у партнерах і помічниках для спільного господарювання тощо, хоча при цьому навіть комунікабельні, колективістські діти іноді відчувають потребу усамітнитися й наодинці, скажімо, погратися ляльками чи машинками, помалювати, погортати книжечку тощо. Довірливі стосунки, особистісні контакти з дорослими (персоналом дошкільного закладу, батьками) мають особливий вплив на зміст і рівень самостійної діяльності дошкільників, оскільки на тлі позитивної динаміки розвитку таких стосунків від довіри малюка дорослому до довіри з боку дорослого дитині поступово закладаються базові якості особистості (самостійність, відповідальність, креативність, самовладання, справедливість, розсудливість, людяність тощо), необхідні для самовиявлення і самореалізації дитини у її вільному діяльному бутті.

СЕРЕДОВИЩЕ ВЛАСНОГО Я

Беручись за створення розвивального простору для самостійної дитячої діяльності, варто враховувати значення такої його складової, як середовище власного Я. Зовнішнє Я (все, що дитина вважає за своє, власне, належне їй) та внутрішнє Я (духовно-душевне — стани, настрої, емоції, почуття, потреби, інтереси, цінності тощо) зумовлюють вплив дитини на саму себе, тобто допомагають чи заважають саморозвитку. В умовах вільної, неформалізованої діяльності самовиявлення дитячої особистості, її власного Я найбільш імовірне. Воно може бути і позитивним, і негативним, а відтак, потребує уваги з боку дорослого, аби спрямувати його на самостійні прояви всіх видів активності, вольових зусиль, комунікативних здібностей, соціально-моральної поведінки, задовольнити потребу маленької особистості у визнанні, прояві своїх емоцій та дати змогу вправлятися у володінні ними.