Осінь прекрасна, осінь чудова…

                            Осінь прекрасна, осінь чудова…

Оце новина для всіх: до нас у гості завітала чарівна барвиста й золота осінь!         Добридень, барвиста осене! І  нехай із кожним днем темрява приходить усе раніше й раніше, приємних моментів з осінню все більше й більше. Дні стали коротшими. Але земля-матінка  хизується золотим яскравим килимом з опалого листя, яке активно шелестить під ногами. Приємно відчувати шелест листя, повівання осіннього вітру якщо не в лісочку, то в присадибному садочку. Зовсім не хочеться  думати про холодний дощ  чи  північний вітер, адже від них ніяк  не сховатися…

      Кожен із нас готується до холодів по-різному. Ми, люди, одягаємося тепліше та продовжуємо свій звичайний спосіб життя на відміну від птахів, цікаві пісні яких стають усе сумнішими: вони відлітають у теплі краї,  адже  зовсім  не звикли до холоду, морозів, ось і  відлітають  у пошуках тепла й комфортних умов життя.

      Для школярів осінь – цікавий період. Вони сіли за шкільні парти, ось і  потрібно звикати до плідної роботи на уроках після літніх канікул. Трудолюбиві люди села  цілеспрямовано збирають  урожай, готуються до зими.

      Я  часто гуляю вулицями, споглядаю та милуюся красою, яку створила нам ця дивовижна пора року. На душі стає трохи сумно через те, що осінь скоро зникне на весь рік. Але не зовсім: адже ми будемо бачити її листячко різнобарвних кольорів, прислухатися до несподіваного шуму, що створив його пустотливий осінній  вітерець.  Дійсно диво, адже ні навесні, ні взимку такого дива   ми вже  не побачимо…

      На мою думку, осінь – це чудова пора року. На вулиці все в жовтогарячих кольорах. Люблю осінь за те, що частенько йде дощ, який я обожнюю, бо можна посидіти за вишиванням, слухаючи мелодію зливи чи зовсім несподіваного дощика. Але в той же час  мені не  до вподоби  холодний  сильний вітер. Якщо порівняти вересень і листопад, то це ніби дві різних пори року, часто й дуже різко несподівано змінюється температура. Восени завжди рятують нас від нудьги цікаві фільми,  улюблені  книжки й  вірні друзі.

       Сьогодні вийшла на подвір’я – і завмерла від неймовірної краси… Дійсно – краса! Високий стрункий клен, котрий учора  був ще зовсім зелений, став таким красенем, що ні в казці сказати, ні пером описати! Не віриться, що це саме він. У його оточенні - практично  тільки дерева  з зеленим листям, а саме:  стрункі берізки,  опустивши віти вниз; розлогі яблуньки,  кучеряві вербиці, абрикоси  та  сливи  й вишеньки. До нього  стиха притулилася  струнка мала тендітна берізка.

       Я іноді думаю, чому не всі люблять осінь? Мабуть, тому, що вона дуже сумна. Адже вже закінчується літня пора, починає холоднішати, завмирає все навкруги. Можливо, для декого це кінець канікул, кінець розваг, а для когось це було останнє літо, або саме в цей час хтось зустрів своє кохання, яке стрімко розквітло, але й раптово згасло. Такі почуття переживала й відчувала дівчина  Осінь. Їй тужливо, і вона хоче поділитися цим із нами. Красуня розійшлася зі своїм коханим – Літом. Він пішов у зовсім інші країни шукати щастя й зігрівати всіх своїм теплом. А покинута Осінь залишилася самотньою, розлука стала для неї справжнім випробуванням. Її сльози, які ми називаємо дощем, ллються з небосхилу на землю. Спостерігаючи, як люди починають радіти цим прозорим  краплинам, дівчина  сердиться  й  невтішно  плаче все сильніше й сильніше...

У кожного своє бачення й розуміння краси, таке життя наше…

       Я  дуже люблю осінь-красуню,  тому що восени приємно й легко мріяти, думки приходять самі, допомагають міркувати. Люблю збирати букети з осіннього листя. Вони мені здаються навіть кращими, ніж букети з яскравих весняних квітів. І потім квіти потрібно зривати, начебто  вбивати їх. А листочки падають самі, їх просто потрібно підняти з землі. Вінок або букет із кленового листя нітрохи не гірший, ніж квітковий. Ще мені подобається восени повітря. Воно таке чисте, прозоре, ранками трохи прохолодне, але приємне. Небо буває дуже яскравим, особливо в сонячні дні.

       Люблю  спостерігати, як падає листя, як його  стрімко кружляє осінній  вітер, як листок рухається тротуаром, начебто маленький жовтий кораблик. Мені іноді здається, що і я такий маленький жовтий листочок, що кружляє на вітрі, танцює, як у відомій пісні: «...Танцювала в підворітті осінь вальс-бостон». Я не дуже добре знаю, що таке вальс-бостон, але прекрасно  уявляю, як танцює красуня  осінь із вітром.  Люблю осінь за те, що це дуже гарна, свіжа й приваблива пора.

        На мою думку, осінь – чудова пора року, справжня красуня. Усі дерева одягнені в розкішні жовті кожушки. Наче йдеш по чудовому килиму. Земля вкрита різнокольоровим листям. Я полюбляю гуляти з друзями, коли на вулиці така пора. Мій настрій покращується,  навіть легкий осінній дощик не зіпсує його. Осінь – пора змін, і вже теплі деньки змінюються на холодні, непривітні. Тож настрій мій також міняється. Порятунком стають улюблені заняття: малювання,  вишивання, читання художньої літератури, які мені ніколи не набридають.   Я обожнюю золотисто-багряну осінь!

        У певні пори року настрій людини різноманітний. Хтось, побачивши білий сніг, переповнюється радістю, комусь від аромату  чудових квітів стає набагато краще, комусь приємно скупатися в морі спекотного деньочка! А для мене прекрасне – це прогулятися тихим осіннім вечором, надихатися прохолодою та свіжістю повітря.

       Тільки уявіть собі: солодкий чай, тепла батарея, домашній затишок, а за вікном – холод. І вкотре грає стару мелодію об підвіконня проливний дощ. У такі дні на якусь мить душу огортає світлий смуток. Я поринаю в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознакою того, що настала золота осінь. Чим більше листочків на землі, тим менше на деревах. Й одного разу їх зовсім не залишиться, тільки чорнітимуть голі стовбури. Це теж осінь, але вже не золота, а просто барвиста. Прикро, що така  чудова  пора  надто коротка…

        А ще я дуже люблю поезії Ліни Василівни Костенко…

***Ця ніч була загрозлива і темна.

І так хотілось тиші і тепла!

А вибух був - як жовта хризантема,

що на пів неба раптом розцвіла.

Струснуло стіни і двигтіло довго ще.

Сирени вили, блискало на склі.

То що - тікати? Бігти в бомбосховище?

А не діждав би фюрер у кремлі!

Хай сам боїться - він уже вчорашній.

Посіють бомби - ненависть пожнуть.

Сирени виють. А мені не страшно.

Хто не тікав, того не доженуть.

Дмитро Коцюбайло на позивний «Да Вінчі» - командир спецпідрозділу ЗСУ «Вовки Да Вінчі», Герой України, загинув 07.03.2023 року в бою під Бахмутом.

***У нас вже підриваються на мінах.

В полях по обрій брухту і броні.

У нас стрічають люди на колінах

своїх убитих хлопців на війні.

Росли, росли - і виросли хлоп’ята.

Чиїсь кохані і чиїсь сини.

Щоб Україна не була розп’ята,

пішли боротись, - хто ж, як не вони?!

Господь їм сил подвоїв і потроїв.

Здолали все, подужали заброд.

Так виникає нація героїв.

Так постає з населення народ.

*** Ми воїни. Не ледарі. Не лежні

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

*** І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

*** Розп’ято нас між заходом і сходом.

Що не орел - печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

щоб він не дався знівечить себе!  «Берестечко»

Лінію оборони тримають живі.

       Біль втрати та гордість за українських воїнів переплітаються в цих рядках. Ліна Василівна зуміла сказати «Дякую!» всім, хто боронить нашу державу сьогодні, такими простими й водночас прекрасними словами - «нація героїв».

       Поезія Ліни Василівни Костенко мені дуже до душі у всі пори року: вона реальна й зрозуміла, правдива, неповторна. Поетичні твори Ліни Василівни нас усіх навчають бути сильними, незламними, боронити  державу,  рідний народ. Слава Україні! Героям Слава!