ознайомитися з непересічною постаттю західноукраїнського письменника, його непростою біографією, «заглянути» у його творчу лабораторію;розвивати вміння встановлюва-ти причинно-наслідкові зв’язки між життям окремої людини (автора) і філософським осмис-ленням суспільних подій;виховувати повагу до особистості письменника, захоплення його силою духу. Мета уроку:
Осип Турянський — один із найяскравіших представників українського модернізму, знаний як автор поеми в прозі «Поза межами болю», де зображено Першу світову війну як злочин імперіалізму проти людяності. Турянський увійшов в українську літературу як талановитий прозаїк, поет, драматург, філософ, критик. У прозі XX століття він представляє експресіоністську стильову течію.
Він постійно нагадував про себе, це було в його характері – нагадувати про себе, коли жив на світі, він був запаморочений славою своєї книжки, високими оцінками віденських рецензентів, які піднімали його повість «Поза межами болю» вище «Вогню» А. Барбюса, «Червоного сміху» Андреєва та інших творів світової літератури, у яких розкривалася жорстока суть Першої світової війни. Роман Федорів
То хто ж він, ця людина, яка, за оцінками одних, була генієм (і що тоді вона зробила геніального?), а за твердженням інших, страждала манією величі, і померла призабутою, похована на Личаківському кладовищі у Львові, на поховання якої зійшлося всього кілька десятків учителів, письменників, журналістів, а сьогодні про неї мало хто й знає?
Саме тут в родині бідного селянина, 22 лютого 1880 року народився майбутній письменник Осип Василь Турянський. Батько його був неписьменний, мав невеличкий клаптик поля і, щоб прогодувати численну сім'ю, теслярував. Старшому із восьми дітей, Осипів, він вирішив дати освіту. Хоч вирішальним тут було не так бажання батька, як виняткові здібності сина. Навчаючись у сільській початковій школі, хлопчик переходив із класу в клас із відмінними оцінками.
Якось влітку, коли Осип вже закінчив сільську школу, вчитель Ференс попросив його батька полагодити піч у школі. Розмовляючи з Василем Турянським, учитель гаряче порекомендував йому віддати Осипка до Львівської української гімназії, з директором якої він був знайомий. Учитель дав певну матеріальну підтримку і письмову рекомендацію хлопцеві, підказав, які треба підготувати документи. На щастя, у Львові, в підвальній кімнаті, мешкав тоді односельчанин Турянського Андрій Волошко. Василь Турянський списався з ним і умовив прийняти на квартиру малого Осипа.
Залізниці з Радехова до Львова тоді ще не було, і батько відвозив сина до гімназії на возі. Посадили сина, поклали харчі для майбутнього гімназиста і для господаря квар-тири. Той попередив, що треба взяти усього побільше – отож на возі опинилося два мішки картоплi, кiлька мiшкiв капусти, бурякiв тощо. Подружжя Волошкiв поставилось до тихого i слухняного Осипа як до рiдного, тим бiльше, що вiн готував до школи їхнього єдиного сина. Львів
Навчався Осип у гімназії блискуче. І щодо цього батько не мав із ним ніякого клопоту, якщо не брати до уваги один надто драматичний випадок. У старших класах гiмназiї юнак захопився нелегальною лiтературою, вiдвiдував пiдпiльний студентський гурток, почав вiдкрито критикувати лекцiї з релiгiї, вiдмовився вивчати катехiзис. Катехiзис - релігійна книга, що містить короткий виклад догматів християнської віри в питаннях і відповідях.
Незважаючи на прекрасну успiшнiсть i поведiнку, дирекцiя гiмназiї виключила хлопця зi школи. Перед ним постала неприваблива перспектива повернутися додому, щоб бути одним iз сiльських злидарiв. Юнак посилає телеграму батьковi, благаючи порятунку. На другий же день батько пiшки прийшов до Львова i звернувся до директора з проханням поновити сина в гiмназiї. Той зглянувся на неписьменного селянина, але зажадав, щоб вiн заручився пiдтримкою волостi (гмiни) i повiтової управи (староства), очевидно, сподiваючись, що Туринським це не вдасться. Повернувшись зi Львова, Василь до Радехова сам уже йти не міг i тому послав туди старшу дочку Катерину, яка по дорозi назад заблукала вночi i ледве втрапила додому. Так Осипа в гiмназiї було поновлено.
Пiсля закiнчення Львiвської гiмназii О. Турянський вступає на фiлософський факультет Вiденського унiверситету. Там вiн бере активну участь у дiяльностi гуртка української студентської молодi. Саме тут, у Вiдні, юнак i розпочинає свою лiтературну дiяльнiсть. Першi оповiдання О. Турянського вийшли друком 1908 року. Тематика його раннiх творiв — оповiдань, статей, нарисiв – була пов’язана з селянським житгям, яке вiн добре знав (на канiкули здебiльшого приїздив до рiдного села).
Пiд час зимового вiдступу сербських вiйськ, що не витримали нового австрiйського настулу, О. Турянський пережив надзвичайно тяжке життєве випробувавня, яке незабаром i було покладене в основу найвiдомiшого його твору, повiстi-поеми «Поза межами болю». А восени 1914 року письменник був мобiлiзований в австрiйську армiю i вiдправлений на сербсько-австрiйський фронт. Наступного року разом із багатьма тисячами австрiй-ських воякiв вiн потрапив до сербського полону.
Значна частина вiйськовополонених не здолала цього виснажливого шляху смертi. Найближчi товаришi Турянського по недолi замерзли бiля згаслого багаття. Сам вiн повернувся майже з того свiту неймовiрно щасливим випадком. Сербськi лiкарi, якi йшли позаду вiйськовополонених, побачили слабкi ознаки жятгя в одному з них; тiло його вже взялося кригою. Полонений лiкар-українець Василь Романишин, який допомагав сербським лiкарям, упiзнав у Турянському свого земляка. Спiльними зусиллями його повернули до життя, зважившись на крайнiй засiб: розморожувати тiло у холодній водi.
Потрапив у полон. Перебував у таборі для. Iз Сербiї О. Турянського в числi iнших полонених вiдiслали в табори інтернованих на італійський острові Ельба. В Італії письменник друкувався у прогресивних газетах: виступав iз статтями, фейлетонами тощо. У 1917 р. на Ельбi вiн налисав повiсть-поему «Поза межами болю».
Інтернува́ння (фр. interner — встановлювати на проживання, від лат. internus — внутрішній) — у міжнародному праві: 1. Примусове затримання й роззброєння нейтральною державою військ воюючих держав, що вступили на територію цієї держави під час збройного конфлікту. Інтерновані поміщаються в певній місцевості, яку їм забороняється покидати.2. Затримання однією із войовничих держав громадян або представників національної ворожої держави, що проживають на її території, до кінця війни без обмежень у часі й без слідства. Слід розрізняти інтернування іноземних цивільних громадян і інтернування іноземних військовослужбовців владою нейтральної країни. У разі інтернування військовослужбовців затримується також наявне при них озброєння і військова техніка.
Але незабаром виявилась рiзка розбiжнiсть у поглядах чиновникiв помiркованої вище управи «Рiдної школи» та демократа-iнтелiгента з народу О. Турянського. Це призвело до неминучих конфліктів. Деякий час О. Турянський був директором Яворiвської гiмназiї, а потiм йому доручили керувати дрогобицькою гiмназiєю, кращою серед українських приватних учбових закладiв. Виконуючи функції директора гiмназiї, О. Турянський викладав нiмецьку, латинську i французьку мови. Серед учнiвської молодi педагог користувався великою симпатiєю i як гуманний вихователь, i як ерудований фахiвець, i просто як чуйна людина.
У 1927 р. О. Турянський був змушений покинути Дрогобицьку гiмназiю. Обмеженiсть мiщанства письменник затаврував у сатиричнiй комедiї «Раби». Покинувши Дрогобич, вiн деякий час жив у Рогатинi. А вiдтак переїхав до Львова i до кiнця своїх днiв працював учителем у польськiй державнiй школi. На цей час О. Турянський стає прогресивним громадським дiячем. Цьому сприяли частi вiдвiдини галицьких сiл, де тодi вiдбувалися значнi соцiальнi зрушення, i, нарештi, зближення з активiстами КПЗУ, з тiєю частиною творчої захiдноукраїнської iнтелiгенцiї, яка плекала надії возз’єднання з Радянськоїю Україною.
Письменник пiдтримував зв’язки з членом КПЗУ Iваном Хабою, який в 1927 р. був редактором газети «Свiтло» — неофiцiйного органу захiдноукраїнських комунiстiв, читав нелегальну лiтературу. Аналiзуючи революцiйні настрої трудящях Захiдної України та мiжнародну полiтичну обстановку, що склалася в 30-х рр., О. Турян-ський переконався, що Радянська влада переможе на захiдно-українських землях. Про це вiн говорив відверто в розмовах з родичами i знайомими. Сестра О. Турянського Анна Василівна Шкраба (прізвище по чоловiковi) пригадує, що вiн, вечорами розмовляючи з батьком, передбачав визволення Червоною Армiєю Захiдної України.
Наслiдки страхiтливих воєнних випробувань давалися взнаки О. Турянському протягом усього жяття. Тяжка невилiковна недуга мучила його впродовж останнiх рокiв. Письменник тримався мужньо, знаючи, що днi його лiченi. Переборюючи напади хвороби, вiн закiнчує свiй останнiй твiр — роман «Син землi». KONTAKT TV_ Marko R. Stech, «Очима культури» № 68, Osyp Turiansky; Осип Турянськийhttps://www.youtube.com/watch?v=ig_dar. QUlp0
Помер О. Турянський 28 березня 1933 р. Поховали його на бiдняцькiй дiлянцi Личакiвського кладовища. Бiля труни покійного було кiлька десяткiв його друзiв та учнiв. Минули роки, i мiсце поховання письменника було забуте. Лише в кінці ХХ століття Батьківщина про нього згадала. На поч. 90-их місце поховання Осипа Турянського впорядкували.
Список використаних джерел. Література: Лебедівна Л. Українське обличчя війни: Повість-поема О. Турянського «Поза межами болю» // Слово і час. – 2004. - № 12. Пінчук С. Повернення Осипа Турянського // Турянський О. Поза межами болю. – К., 1989.Інтернет – ресурси:https://ukrlit.net/textbook/ukrlit11/64.htmhttp://varshkola.ucoz.es/load/uroki/rozrobki_vchitelivhttp://onclickads.net/http://chervone.com/forum/38-576-1http://www.culturalproject.org/courses/istoriya-literaturi-v-avtorakh-i-tekstakh/http://eureka.ucoz.ua/publ/88-4-2http://gre4ka.info/blog/entry/taras-prokhasko-pro-viinu-chotyrnadtsiatoho-roku-i-osypa-turianskohohttps://www.youtube.comhttp://libraryschool2.at.ua/load/ukrajinska_literatura_11_klas/osip_turjanskij_poza_mezhami_bolju/2-1-0-7http://metodportal.net/http://osvita.ua/school/lessons_summary/literature/45241/http://ukrslides.com.ua/