Основи міжнародного гуманітарного права

Розділ 2. Збройні Сили України на захисті Вітчизни. Тема 3.2. Основи міжнародного гуманітарного права

ПЛАН1. Правила застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб та об’єктів. 2. Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об’єктів.3. Захист дітей та жінок в МГП. 4. Запобігання порушення норм МГП.«Захист Вітчизни (рівень стандарту)» підручник для 10 класу (авт. Хараху С. О.; Павлов В. Б.; Дзюба І. І.; Саганчі Є. Д.) Видавництво “Світ”-2018 Ст..56-61

Правила застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб та об’єктів. Для утримання в міжнародних відносинах одних держав від насилля проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності інших держав ухвалено чотири Женевські конвенції (1949) про захист жертв війни і Додаткові Протоколи до них.

І конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих армія. Стосовно всіх поранених і хворих, незалежно від того, до якої сторони вони належать, забороняються такі дії: - Всякі види вбивств, фізичні каліцтва, жорстоке поводження, тортури і катування; - Медичні або наукові експерименти; - Видалення тканин або органів для пересадки; - Взяття заручників; - Посягання на людську гідність, зокрема, образливе або принизливе звертання; - Засудження і застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином судом, за наявності судових гарантій.

ІІ конвенція про поліпшення долі поранених , хворих і осіб,що зазнали корабельної аварії ,зі складу збройних сил на морі

ІІІ конвенція про поводження з військовополоненими. З моменту взяття в полон відповідальність за військовополонених несе держава, яка їх захопила, а не окремі командири, що, зрозуміло, не виключає кримінальної відповідальності останніх за злочини проти військовополонених. Військовополонений не злочинець, а солдат, що виконував свій обов'язок.

IV конвенція про захист цивільного населення під час війни Забороняється вести бойові дії проти цивільного населення. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту військових об’єктів. Забороняється використовувати голод, як метод ведення війни проти цивільного населення. Забороняється нападати на об’єкти цивільного призначення (житлові будинки, лікарні, школи)Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне населення.

Додаткові протоколи: Протокол I -- «Захист жертв міжнародних озброєних конфліктів»; Протокол II — «Захист жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру»; Протокол ІІІ — «Про введення додаткової розпізнавальної емблеми», який визначає додаткову розпізнавальну емблему Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.(2005 р.) Від імені України його підписали в Берні (Швейцарія) у 2006 р.

Додаткова емблема Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця має вигляд червоної рамки-квадрата на білому тлі, що стоїть на одній зі своїх вершин, — «червоний кристал». Цю емблему визнають поряд із розпізнавальними емблемами Женевських конвенцій та з тими самими цілями. Отже, усі ці розпізнавальні емблеми набули однакового статусу

До жертв будь-якого збройного конфлікту (війни) належать:військовополонені чи інші особи, воля яких обмежена через збройний конфлікт;поранені та хворі;особи, які зазнали корабельної аварії (аварії літального апарата);безвісно відсутні особи, а також загиблі (померлі);цивільні, що перебувають у районі воєнних дій і на окупованій території.

Військовополонені — це комбатанти, які опинились у полоні під час міжнародного збройного конфлікту, незалежно від їхнього стану — здорові, хворі або поранені. Поняття «поранені» і «хворі» стосуються як комбатантів, так і некомбатантів.

До військовополонених належать захоплені супротивником: особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу збройних сил; особовий склад збройних сил, що підпорядковується уряду, не визнаному державою, яка тримає в полоні;воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які супроводжують збройні сили; члени екіпажу торгового флоту та цивільної авіації; партизани; населення неокупованої території, що взялося за зброю і ще не долучилося до регулярних військ, якщо воно відкрито носить зброю і дотримує законів і звичаїв війни.

Для усіх військовополонених МГП забороняє: зазіхати на життя і фізичну недоторканність; брати в заручники; зазіхати на людську гідність; без судового рішення засуджувати і застосовувати покарання

Військовий полон — не покарання і не помста, це — тимчасове обмеження можливості брати участь у бойових діях.

Поранених (хворих) армійців, які потрапили під владу ворога, вважають військовополоненими; до них мають застосовувати режим військового полону. Усім пораненим, хворим і особам, що зазнали ї аварії корабля (літального апарата), незалежно від того, до якої сторони вони належать, у максимально можливій формі та в найкоротші терміни надають медичну допомогу й догляд. Військовополонені не можуть бути піддані каліченню, науковим і медичним дослідам. Військовополонені мають бути захищені від насильства і залякування, потрібно забезпечити повагу як особистості, так і честіКожний військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити своє прізвище, ім’я, звання, дату народження й особистий номер або іншу рівноцінну інформацію. Військовополонені мають бути звільнені, якщо вони не підлягають кримінальній відповідальності за військові злочини

Такими, що зазнали корабельної аварії або аварії літального апарата, вважають цивільних осіб і військовослужбовців зі складу збройних сил на морі, що зазнали аварії на морі або в інших водах у результаті нещасного випадку з їх судном або літальним апаратом, і які в цій ситуації не чинять ворожих дій проти воюючої сторони. Ці особи підлягають заступництву й захисту та мають право на гуманне поводження. Їм мають надати медичну допомогу в максимально можливому обсязі й щонайшвидше.

Особа, безвісно відсутня, — людина, що зникла під час ведення воєнних дій і місцезнаходження якої невідоме

Загиблі (померлі) — особи, які загинули з причин, пов’язаних із веденням воєнних дій. Останки таких осіб, у тому числі й тих, хто не є громадянами держави, у якій вони загинули, потрібно поважати. Місця поховань таких осіб утримують й позначають так, щоб їх завжди можна було розшукати. Організація своєчасного виносу з поля бою та поховання загиблих і померлих військовослужбовців є одним із обов’язків командирів.

Стосовно цивільних осіб заборонено: чинити будь-які акти насильства, залякування або образи;уживати примусових заходів фізичного чи морального порядку, зокрема для одержання відомостей; застосовувати катування, тілесні покарання, проводити медичні досліди тощо; застосовувати колективні покарання;захоплювати заручників;депортувати цивільне населення з окупованої території.

2. Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об’єктів. Під час проведення бойових дій повинні бути передбачені всі заходи, які запобігають завданню збитків будівлям і об’єктам, що належать до культурних цінностей, історичних пам’яток, витворів мистецтва, лікарень і місць відправлення культу, медичним формуванням, санітарно-транспортним засобам, санітарним зонам та демілітаризованим зонам. Розпізнавання об’єктів і персоналу медичного, духовного, цивільної оборони, особливо небезпечних об’єктів та культурних цінностей здійснюють, використовуючи розпізнавальні емблеми (знаки), а для медичних формувань та санітарно-транспортних засобів ще й чинні розпізнавальні сигнали

Деякі об’єкти, що користуються особливим захистом: Культурні цінності:пам’ятники: твори архітектури, монументальної скульптури і живопису, елементи або структури археологічного характеру, написи, печери і групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з погляду історії, мистецтва або науки

архітектурні ансамблі: групи ізольованих або об’єднаних споруд, архітектура, єдність яких становлять видатну універсальну історичну, мистецьку або наукову цінність;визначні місця: твори людини або спільні творіння людини і природи, а також зони, зокрема археологічні визначні місця, що представляють видатну універсальну цінність з погляду історії, естетики, етнології або антропології. Споруди, що містять небезпечні сили: греблі, атомні електростанції, дамби У цих зонах не повинно бути- комбатантів, стаціонарних бойових споруд, рухомих бойових озброєнь, ворожих дій; будь якої діяльності, пов’язаної з бойовими діями

Усі медичні формування та персонал, які мають емблеми Червоного Хреста, Півмісяця та Кристала як захисний знак, зобов’язані наносити ці емблеми на прапори, будівлі, установи і майно рухомих медичних формувань, на нарукавні пов’язки, одяг і головні убори медичного персоналу. Емблему Червоного Хреста використовує медична служба ЗСУ під час збройних конфліктів для позначення власного медичного персоналу, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів на суші, морі та в повітрі.

Медичний персонал зобов’язаний, крім нарукавних пов’язок з емблемою Червоного Хреста, мати посвідчення з емблеми Червоного Хреста і з фото, що зроблені відповідно до вимог, які наведені в Додатковому протоколі І до Женевських Конвенцій. Ці пов’язки та посвідчення видає у встановленому порядку МО України. Персонал духовний, цивільної оборони та той, що призначений для охорони культурних цінностей, повинен мати посвідчення особи, що підтверджує їхній статус.

Особливо небезпечні об’єкти — обладнання чи споруди, що містять небезпечні сили: АЕС, греблі, дамби, руйнація яких може призвести до втрати контролю над руйні- вними факторами і спричинити великі втрати серед цивільного населення

Об’єкти цивільної оборони — це сховища, які призначено для захисту населення (бомбосховища, протирадіаційні укриття, пункти управління тощо). Цивільними об’єктами вважають усі об’єкти, що не є військовими. У разі сумнівів щодо використання цивільного об’єкта у воєнних цілях його вважають цивільним.

Санітарні зони (місцевості) створюють для захисту хворих і поранених, а також персоналу, на який покладена організація таких зон, управління ними і догляд за особами, що там перебуватимуть. Демілітаризовані зони — це зони, з яких за згодою обох сторін, що перебувають у збройному конфлікті, виведені всі комбатанти та мобільні бойові засоби.

3. Захист дітей та жінок в МГП. Основою міжнародного захисту прав жінок і дітей у період збройних конфліктів є Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи до них 1977 р. Жінки та діти мають відчувати повагу. МГП передбачає їх захист від зґвалтування, примусу до проституції та будь-яких інших непристойних зазіхань. Норми МГП загалом спрямовані на пом’якшення страждань цивільного населення. Діти до 15 років, осиротілі або розлучені зі своїми сім’ями, не мають бути покинуті. За всіх обставин треба забезпечити їх утримання та виховання.

У Декларації про захист жінок і дітей за надзвичайних обставин і під час збройних конфліктів, прийнятій Генеральною Асамблеєю в 1974 р., зазначено, що всі форми репресій, жорстокого і нелюдського поводження з жінками і дітьми – враховуючи перебування у в’язниці, катування, розстріли, масові арешти, колективні покарання, руйнування житла і насильницьке вигнання з місць проживання, що здійснюється воюючими сторонами під час проведення воєнних операцій або на окупованих територіях, – все це вважається злочином.

У IV Женевській конвенції передбачено, що вагітні жінки і матері малолітніх дітей повинні одержувати додаткове харчування згідно з їхніми фізіологічними потребами, щоб уникнути будь-яких хвороб, зумовлених недостатнім харчуванням, оскільки це може відбитися на здоров’ї майбутніх поколінь. Матерів малолітніх дітей повинні приймати в будь-якій установі, здатній забезпечити їхнє належне лікування і медичну допомогу, рівноцінну тій, що отримує населення. У разі арешту, затримання чи інтернування з причин, пов’язаних зі збройним конфліктом, жінок і дітей утримують у відокремлених приміщеннях, крім тих випадків, коли сім’ї розміщують окремо, а вагітним жінкам забезпечують якнайшвидше звільнення.

Виокремлюють два основних напрями міжнародно-правового захисту жінок в умовах війни: як частини цивільного населення; як жінок-учасниць військових дій. Перший напрям залежно від періоду початку й вирішення збройного конфлікту можливо диференціювати на: захист жінок від поганого поводження з ними стороною в конфлікті, у владі якої вони опинилися; захист жінок від наслідків військових дій. У другому напрямі виокремлюють: дотримання статусу жінок-комбатантів; поводження з жінками-комбатантами як з військовополоненими.

У дітей має бути право на: отримання освіти; возз’єднання сімей, які були розлучені під час збройного конфлікту; неучасть у воєнних діях до вісімнадцяти років;особливий захист до вісімнадцяти років навіть у разі, коли вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон; евакуацію з району воєнних дій (за необхідності й за узгодженням з батьками чи з особами, які їх заміняють).

Сторони, що перебувають у конфлікті, уживають усіх практично можливих заходів для того, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у військових діях. Зокрема, сторони утримуються від вербування їх у збройні сили. Якщо ж такі діти попри все беруть участь у військових діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони мають особливий захист, незалежно є вони військовополоненими чи ні.

Презентацію підготував викладач предмета «Захист Вітчизни» Дунаєвецького НВК «ЗОШ I-III ст., гімназія» Кам’янець-Подільського району Хмельницької області Свірідов Г. П.

Дякую за увагу!