ОСНОВИ ТАКТИКИ ГРИ В ГАНДБОЛ

Тема 1.3. Основи тактики гри в гандбол

План лекції

1. Класифікація тактики гри в гандбол

2. Характеристика тактики гри в гандбол

1. Класифікація тактики гри в гандбол

Сучасний гандбол – вид спорту, широко представлений в програмі Олімпійських ігор, чемпіонатах світу і Європи, кубках Європи, характеризується жорсткою конкуренцією на найбільших змаганнях. Цінність змагальної діяльності в розвитку гандболу, на кінцем, полягає
в тому, що вони забезпечують оптимізацію практичної діяльності спортсменів і тренерів.

Тактика гри - це узгоджені, цілеспрямовані дії гравців команди
в боротьбі з супротивником, спрямовані на досягнення перемоги.

Напад – вирішальна фаза гри, від успіху якої в найбільшій мірі залежить її кінцевий результат. В абсолютній більшості єдина мета атаки – закинути м’яч в ворота супротивника.

Класифікація тактики гри – це розподіл видів дій і взаємодій гравців на основі подібних ознак. Тактика ділиться на тактику польового гравця
і тактику воротаря. Розрізняють тактику нападу і захисту.

У кожному з цих розділів міститься кілька груп, що характеризуються числом діючих гравців. Вона включає в себе індивідуальні, групові
і командні дії.

Індивідуальні дії – це самостійні дії гравця, спрямовані на вирішення поставлених перед командою тактичних завдань, які здійснюються ним без безпосередньої допомоги партнера. Індивідуальні дії нападників складаються в раціональному виборі місця і звільнення від опіки захисників за допомогою технічних прийомів. Звільняються від опіки різними пересуваннями без м’яча і з м’ячом.

Нападник, звільняючись від опіки, намагається отримати м’яч від партнера. У свою чергу гравець з м’ячом прагне звільнитися, щоб провести кидок у ворота або передати його партнеру, що знаходиться в ще більш вигідних 10 умовах. Для цього нападник використовує ривки, зупинки, ведення м’яча, фінти і т. д. Кожна атака повинна закінчуватися кидком. Опинившись у вигідному положенні, нападник швидко оцінює обстановку (дії захисників і воротаря) і вибирає відповідний спосіб і напрямок кидка. Розрізняють кидки в ближні та дальні (по відношенню до нападаючого), верхній і нижній кути воріт. М’яч слід направляти в найбільш важко захищену частина воріт або складним для воротаря способом (кидки
з відскоком перед лінією воріт).

Якщо воротар переступає з ноги на ногу, м’яч посилають повз його опорної ноги; якщо ж він знаходиться в широкій стійці - між ногами. Слід також враховувати, що воротарі не однаково добре відбивають м’ячі, кинуті в різні кути воріт: вони витрачають більше часу, коли м’ячі спрямовані
в верхній лівий (від воротаря) і нижній правий кути.

Гравець, який виконує кидок, найчастіше зустрічає саме активну протидію і йому важливо уникнути блокування свого кидка. Щоб уникнути блоку, нападаючому потрібно направити м’яч між руками захисника або, зблизившись, кидати під руками у нього. Гравці різних ліній нападу зобов’язані володіти специфічними для даної лінії кидками.

Для гравців другої лінії атаки характерні кидки з далеких дистанцій
(9-12 м) і з закритих позицій. Для цього використовують кидки в стрибку
і в опорі, з нахилом і падінням в сторону. Лінійні гравці користуються переважно кидками в падінні. Кидки з краю відрізняються найбільшою результативністю; їх виконують ближньою і дальньою від воріт рукою
в стрибку і з падінням. Бажано, щоб розбіг перед кидком проходив паралельно лицьової лінії або під кутом від неї.

Ведення м’яча застосовують для виходу на позицію кидка або передачі м’яча, звільнення партнера при зустрічному або перехресному пересуванні,
а також для того, щоб зберегти контроль за м’ячом. І тим не менше, веденням 11 не слід зловживати: воно уповільнює гру, полегшує супротивнику можливість відібрати м’яч. Тому слід віддавати перевагу передачам м’яча,
а не його веденню. Дії, які відволікають увагу гравців у захисті (фінти) фактично стали органічною частиною більшості дій нападників. Звільнення, передачі, кидки набагато результативніші, якщо їх виконувати в поєднанні
з діями, які відволікають увагу захисників. Важливо, щоб при цьому нападник стежив за діями захисника і негайно використав всі його помилки.

Групові дії – це взаємодія двох або трьох гравців, що виконують частину командного завдання. В атаці гравці нападу діють в різних умовах: при чисельній рівновазі, при чисельній перевазі або в меншості
по відношенню до захисників.

Всі взаємодії між гравцями здійснюються і будуються на основі передач м’яча, узгоджених переміщень і заслонів. Основу колективних дій
в нападі складають передачі м’яча, тому кожен гравець повинен володіти всіма способами передач і особливо прихованими, несподіваними для супротивника. Оцінивши обстановку, нападник вибирає спосіб передачі
та готує умови для її виконання.

М’яч можна направляти в руки або на вільне місце в напрямку виходу гравця. Розрізняють короткі, середні і довгі передачі. Вони бувають зустрічні, поздовжні, діагональні, з відскоком м’яча або без відскоку від майданчика. Активним засобом взаємодопомоги є заслін. Він може бути частиною заздалегідь підготовлених груповий комбінації або самостійно обирається засобом розвитку ігрової ситуації.

Найкращих результатів досягають ті команди, які якісно і з високою швидкістю проводять відносно прості, але доведені до автоматизму комбінації за участю декількох гравців.

Це не виключає і проведення комбінацій за участю більшої кількості гравців.

В атаці команди використовують дві основні тактичні системи – стрімкий і позиційний напад. Кожна з них доповнює один одного і тому повинна бути взята на озброєння всіма командами. Стрімкий напад включає елемент несподіванки, нападаючі діють проти неорганізованого захисту супротивника. Позиційний напад припускає певне заплановане розміщення гравців захисту і нападу і боротьба ведеться послідовно на різних позиціях.

Щоб здійснити узяття воріт, необхідно застосовувати комбінації індивідуальних і групових дій.

Комбінація – це послідовний ряд індивідуальних і групових дій, заздалегідь обумовлених місцем і певним складом виконавців. Комбінації застосовуються як по ходу гри в процесі застосування тієї або іншої системи, так і в стандартних положеннях при вкиданні м’яча із-за бічної лінії
і вільному кидку. Види дій характеризуються взаємним розташуванням або взаємним переміщенням гравців відносно один одного. Інакше кажучи, з’являється система дії.

Система гри - це організація взаємодії гравців, в якій визначені функції кожного гравця і відповідно до функцій обумовлене розташування гравців на майданчику. Будь-який вид дії можна здійснити кількома способами. Спосіб дії – це переміщення гравців з певним впливом на супротивника: зосереджує їх або, навпаки, розосереджує по майданчику. Способи дії мають додаткові варіанти.

2. Характеристика тактики гри в гандбол

Тактична підготовка гравців і команди має теоретичну і практичну спрямованість. Практична спрямованість вирішує завдання удосконалення тактичної майстерності, а теоретична аналізує закономірності розвитку гри
і досвід підготовки і участі у змаганнях, розглядає можливості зміни використовуваних засобів і способів ведення боротьби і залучення нових, враховуючи можливі зміни умов змагань.

Тактика гандболу постійно удосконалюється. Розвиток
її відображається у постійній боротьбі нападу і захисту. Поява у грі нових, найбільше ефективних, засобів і способів захисних дій визиває необхідність пошуку більше дійових засобів атаки і навпаки.

Сучасна тактика гандболу потребує непреривного збагачення нових засобів, способів і форм ведення гри, нових знань. Їх найкраще використання можливо тільки при правильному урахуванні основних факторів, які реально впливають на конкретну гру, що є головним завдання тактики гри Тактична підготовка передбачає оволодіння індивідуальними, груповими і командними діями.

Індивідуальні тактичні дії – в основі лежить технічна підготовка, творче використання прийомів у грі.

Групові тактичні дії – це взаємодії гравців і тактичні комбінації.

Командні тактичні дії – це використання вибраних засобів способів
і форм ведення боротьби усіма гравцями.

Засоби ведення гри – технічні прийоми і способи їх виконання.

У рамках тактики – це знання і уміння ефективно використати вивчені прийоми у конкретній ігровій ситуації. Опанування різноманітними засобами ведення гри створює сприятливі умови для використання найбільш гнучкої тактики. Не володіючи технікою, грати неможливо.

Способи ведення гри – раціональні індивідуальні, групові і командні дії гравців у окремих ігрових ситуаціях, що відображають загальний тактичний задум для досягнення перемоги: різні розташування гравців, системи нападу
і захисту. Форми ведення гри – це якісне проявлення засобів і способів ведення гри. Вони проявляються у діях гравців (активні і пасивні), темпом гри, умінням нав’язувати супротивнику манеру гри і темп: використання права замін, підтримання ігрової дисципліни. Форму ведення гри вибирає тренер, керуючись ігровою ситуацією і можливостями команди.

Наприклад, команда миттєво заволоділа м’ячом і має відмінні можливості для результативної атаки, а тренер навмисно стримує гравців
і переводить гру у русло спокійного позиційного нападу. Мотивом таких дій тренера є конкретні обставини: необхідно втримати переможний рахунок, недостатня технічна підготовка гравців, а також необхідність награвати склад команди, утвердження ігрової дисципліни. Ігрова дисципліна – показник спортивного інтелекту гравця і команди, прояв високої майстерності, активна демонстрація індивідуальної ініціативи і творчості в умовах чіткої підпорядкованості дій окремих гравців інтересам команди. Підтримання високої ігрової дисципліни – обов’язкові умови досягнення успіху
на змаганнях із любим супротивником, залог росту майстерності гравців.

Тактична підготовка – синтез усього навчально-тренувального процесу. Усі види підготовки окремого гандболіста і команди в цілому у кінцевому результаті підпорядковані завданням тактичної підготовки. Тому рівень тактичної майстерності завжди залежить від якості технічної, фізичної, психологічної і теоретичної підготовленості. Враховуючи цю залежність, тренер-практик постійно повинен пам’ятати про кінцеву мету любої підготовки.