ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОЛІТИКИ МІНІСТЕРСТВА ШЛЯХІВ УНР В ПЕРІОД УКРАЇНСКЬОЇ РЕВОЮЦІЇ 1917-1921 РР.

УДК 94(477) «1917-1921»      Степаніцька О.М.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОЛІТИКИ МІНІСТЕРСТВА ШЛЯХІВ УНР В ПЕРІОД УКРАЇНСКЬОЇ РЕВОЮЦІЇ 1917-1921 РР.

Анотація

Автор статті на основі архівних документів та нових історіографічних дослідженнях аналізує діяльність Міністерства шляхів Української народної республіки в революційний період 1917 - 1920 рр., характеризує  домінуючі напрямки діяльності Міністерства в період уряду Гетьманату та Директорії.

Ключові слова:  міністерство шляхів, УНР, Українська революція 1917-1921 рр., уряд  Гетьманату, уряд Директорії.

Annotation

The author of the article, base do іn archival documents and new historiographic research, analyzes the activity of the Ministry of the Road sof the Ukrainian People's Republic in the revolutionary period of 1917-1920, characterizes the dominant activities of the Ministry during the period of the Hetmanate Government and the Directory.

Keywords: Ministry of Roads, UNR, Ukrainian Revolution of 1917-1921, Hetmanate Government, Directory Government.

Осінь 1918 р. принесла завершення Першої світової війни, проте не змогла зняти всієї сили соціальної напруги, в якій перебував світ, і особливо Європа. Соціально-економічна та політична криза, яка виникла в ході війни, по її закінченні вибухнула революційними потрясіннями, що охопили європейський континент. Зміна геополітичної ситуації та балансу політичних і військових сил у Європі одразу ж позначилась на становищі українських земель.

З перших днів революції на Україні у центрі боротьби різних політичних сил постало питання державного самовизначення. Як наслідок цього на українських землях було утворено дві республіки – УНР (на сході України) та ЗУНР (західноукраїнські  землі).

Безперервна внутрішня боротьба за владу керівних сил в Українській народній республіці  на сході українських земель, спричиняла постійні зміни в організації внутрішнього апарату управляння державою. Докладніше розглянемо внутрішньополітичні напрямки та заходи щодо організації роботи  міністерства шляхів за часів уряду Гетьманату та Директорії . [ 1, 7]

Період гетьманування Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) й досі отримує різні, часом полярні, оцінки серед істориків. Безперечно, визнаними усіма дослідниками, є хіба що здобутки його уряду на ниві відродження української освіти й культури. Одним з приорітитених напрямків політики Гетьманату була українізації в Українській Державі, курс на яку було обрано з першого дня по перевороті 29 квітня 1918 року.

Відбулася українізація служб державного апарату, зокрема й міністерства шляхів сполучення. Слід одразу ж відзначити, що поміж найпалкіших прихильників українізації серед гетьманських урядовців, був тоді й міністр шляхів інженер Б. Бутенко. Колишній керуючий справами Подільської залізниці, він був членом таємної «Української громади», що підготувала і здійснила гетьманський переворот. В тодішній соціалістичній опозиції та в колах самостійників Бутенка вважали за ворога української справи. Перебуваючи на посаді міністра (3 травня – 14 листопада 1918 р.) він на справі довів не лише свої якості фахівця й керівника (хоча й в цім не обійшлося без значних помилок, розгляд і аналіз яких потребує, втім, окремого дослідження), а й відданість українському національному відродженню.

Так до 5 вересня 1918 року «на всіх станціях українських залізниць вивішено їхні назви українською мовою». [2, 248] Логічним продовженням довершення справи українізації установ міністерства стало запровадження, поряд з загальноосвітніми, обов’язкових спеціальних курсів української мови для робітників, що працюють у сфері шляхів сполучення. В Обіжнику «Про упорядкування курсів української мови» від 2 серпня 1918 р. з цього приводу Б. Бутенком зазначалося: «З огляду на те, що діловодство на шляхах повинно провадитись на державній українській мові, прохаю зробити розпорядження, аби всі керуючі, порозумівшись з організаторами курсів, і українськими культурно-просвітніми оргізаціями, на протязі чотирьох місяців, починаючи з 15 серпня, упорядкували для співробітників, які мають стосунки з діловодством, на державні кошти, курси українознавства». [3,4].

Одночасно з просвітницькими заходами в справі українізації служб Міністерства, застосовувалися і більш жорсткі міри у боротьбі з антиукраїнськими елементами. Найбільш запеклі українофоби звільнювалися з посад без права повернення на минуле місце праці. Так, наприклад, на жовтень 1918 р. було звільнено з роботи без права повернення на залізницю 42 службовці Південно-Західної залізниці «за те, що вони відмовилися вивчати українську мову», повідомляли «Известия». Безперечним є те, що така політика істотно вплинула на темпи українізації в міністерських інституціях.

Втім, нерідко намагання якнайшвидше зукраїнізувати урядові установи країни у Б. Бутенка набували вкрай загострених мірил, що не завжди розподілялися керівниками інших окремих міністерств держави. Прикладом цьому є конфлікт на рівні міністерств, який виник з приводу урядового листування. Так, у відповіді на отриманий від міністерства торгу і промисловості папір російською мовою, міністерство шляхів відповіло французькою. В листі зазначалося, що міністерством шляхів «було отримано з міністерства Торгу і Промисловості папір, який було написано маловживаною у нашій країні (тобто в Україні) мовою («peu usile’e notre pays»). До цього додавалося: оскільки у складі Міністерства шляхів маються урядовці, які знають всі мови, то й папір від міністерства торгу і промисловості було прочитано. Однак, зазначалося у відповіді, міністерство шляхів просить міністерство торгу і промисловості, у випадкові, якщо у його складі немає службовців, що достатньо знайомі з державною українською мовою, писати папери мовою загальноприйнятою серед цивілізованих народів, а саме французькою, а не маловживаною й мало кому знайомою (тобто російською)  в Україні.

Напри кінець 1918 р. українізація установ міністерства шляхів Гетьманату наближалася до завершення. Її успіх залежав від загального курсу на українізацію державних установ, обраного гетьманом                                П. Скоропадським, та особистих зусиль Бориса Бутенка як міністра.

Гетьманський режим, опорою якого була німецька та австро-угорська військова присутність в Україні, після поразки країн Четверного союзу у світовій війні втратив життєздатність. Слабкість режиму дозволила опозиційним українським силам підняти антигетьманське повстання, яке почалось 14 листопада 1918 р.

Хід повстання, розгорнутого під гаслами відновлення Української Народної Республіки, визначали насамперед військові дії, проте вже в другій половині листопада - на початку грудня 1918 р. були зроблені перші кроки до будівництва нових державних структур та адміністративно-управлінського апарату. Центральне місце в новій системі української влади посіла Директорія, яка стала титульною інституцією відновленої Української Народної Республіки [4, 5].

Відновлена в ході антигетьманського повстання Українська Народна Республіка уособлює найбільш тривалий в часі період Української революції. Два роки діяльності Директорії та уряду УНР у вкрай несприятливих зовнішніх і внутрішніх обставинах нагромадили величезний обсяг роботи вищих органів влади, спрямованої на забезпечення життєдіяльності державного механізму. Держава перебувала у ситуації перманентних воєнних дій, різких змін контрольованої владою території, розвитку соціально-економічної кризи, викликаної світовою та громадянською війною.

З приходом до влади уряду Директорії відбулися чергові зміни в організаційно-кадровій політиці міністерств.

31 грудня 1918 року, в умовах військового протистояння з військами гетьмана П. Скоропадського, головним отаманом Симоном Петлюрою було видано текст наказу, за яким він вимагав перевести територію залізниць на військовий стан, а всіх службовців на залізниці та робітників прирівняти до військових з усіма наслідками. [5, 10]

У січні 1919 року були схвалені надзвичайно важливі закони про державну мову, про українську грошову одиницю, про вищий уряд Української автокефальної православної церкви та ін. Однак уряд                            В. Чехівського не проводив самостійного політичного курсу, а лише забезпечував виконання політичної стратегії та тактики Директорії. Уряд був жорстко прив’язаний до діяльності Директорії, члени якої розподілили між собою контроль за окремими міністерствами.

14 січня 1919 року уряд видав постанову про негайне звільнення посадовців, призначених за часів Гетьманату. Знову було сформовано новий уряд та призначені нові керівники міністерств. [6]

 Так, В. Винниченко як голова Директорії вів справи міністерств внутрішніх та закордонних справ, праці та державного секретарства.                         С. Петлюра відповідав за такі міністерства: військове, морське, мистецтва, народного здоров’я та опікування. О. Андрієвський контролював діяльність міністерств юстиції, продовольчих справ, культів та контролю. Ф. Швець - народної освіти, фінансів, торгу й промисловості, земельних справ.                          А. Макаренко - шляхів, пошти та телеграфів [4, 11].

13 лютого 1919 року Директорія призначила новий склад Ради народних міністрів. До неї увійшли представники трьох правих українських партій - соціалістів-федералістів, соціалістів-самостійників і народних республіканців, які орієнтувалися на демократичні засади й на вимоги держав Антанти. Персонально склад уряду виглядав так: прем’єр-міністр -             С. Остапенко, міністр військових справ - О. Шаповал, міністр внутрішніх справ - Г. Чижевський, міністр фінансів - С. Федак, міністр народного господарства - І. Чопівський, міністр земельних справ - Є. Архипенко, міністр закордонних справ - К. Мацієвич, керуючий справами міністерства юстиції - Д. Маркевич, керуючий справами міністерства шляхів -                           П. Пилипчук, керуючий справами міністерства освіти - І. Огієнко, керуючий справами пошті телеграфів, І. Штефан - керуючий справами міністерства праці - Л. Михайлів, керуючий справами міністерства культів - І. Липа, керуючий справами народного здоров’я - І. Корчак-Чепурківський, керуючий справами міністерства морських справ - М. Білинський, керуючий справами міністерства преси - О. Назарук, тимчасово виконуючий обов’язки міністра єврейських справ - A. Ревуцький, державний контролер - Д. Симонів, державний секретар - М. Корчинський. [7, 109]

Основні напрямки політики УНР в галузі міністерства шляхів під керівництвом П. Пилипчука, в першу чергу, були спрямовані на будівельно-відновлювальні роботи залізниці, покращення соціально-економічних та правових інтересів робітників, які обслуговують транспорт України.

Так, наприклад, згідно докладу керуючого міністерства шляхів було видано постанову про видачу добових грошей на час військових подій на Україні служащим, майстеровим та робітникам залізниць України, а також про асигнування 100.000.000 карб., на відновлення будівельних робіт по

залізничних та шосейних шляхах. [7, 109 ]

 Згідно постанови Директорії УНР передбачалося створення Професійних спілок для захисту правових та матеріальних інтересів залізничників. Прагнучи покращити продовольчу справу, міністерство шляхів сприяло підтриманню кооперативного руху та поширення кооперативних товарів. Вирішення житлового питання передбачалось здійснити за рахунок створення земельного фонду, з якого усі працюючі на залізницях мали б можливість отримувати частину землі для будівництва помешкань; передбачалась допомога у будівництві будівельними матеріалами; утворення спеціальних комісій, в склад яких мали б увійти  представники міністерства шляхів управління залізницею, профспілок та громадяни, які будуть власниками осель. [8, 6 ]

Окрема увага приділялась оплаті праці. Планувалося  оновити законодавчу базу щодо видання пенсій за довгорічну службу;  про зміни і доповнення до уставу ощадно-допоміжних кас для службовців, майстрових і робітників державних залізниць; про видання пенсій і допомоги за позбавлення здоров’я або життя залізничника; закони про соціальне страхування залізничників.

Також передбачалось організовувати пільгове навчання для дітей залізничників як в початкових так і в середніх школах, а також асигнувати спеціальні кошти на закупівлю в великій кількості необхідних шкільних приладів; створити спеціальні пансіони при школах для дітей колійових службовців. [8, 8 ]

Порівнюючи внутрішньополітичну діяльність двох урядів галузі міністерства шляхів – Гетьманату та Директорії,  варто зазначити, що обидва вони були спрямовані на поліпшення умов   .

Враховуючи складне соціально-політичне становище та військовий натиск радянських військ на УНР,  більшість реформ та законів так і не було доведено до кінця.  Всі задуми і плани на самостійницьке існування Української держави зазнали поразки у зв’язку з постійними внутрішніми суперечками уряду, що дало можливість зовнішнім ворогам захопити домінуючі позиції.

Використані джерела та література:

1. «На фастівській землі єдналась Україна» (до 100-річчя Української революції 1917-1921рр.). Науково-інформаційний бюлетень «Прес-музей»№45-46. Історико-краєзнавчі дослідження Фастівщини – Фастів: КЗ ФМР «Фастівський державний краєзнавчий музей», 2008. - 258 с.

2. Гай-Нижник П. Українізація державних установ Міністерства Шляхів за Гетьманату П.Скоропадського//IV Міжнародний конгрес україністів, Одеса, 26–29 серпня 1999 р. Доповіді та повідомлення. Історія. Частина ІІ, ХХ століття. – Одеса; – Київ; – Львів, 1999. – С.247–251.

3. ЦДІАУ Ф.692.-Оп.1.,Спр.6306. - Арк.4

4. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної

Д-47 Республіки. Листопад 1918 — листопад 1920 pp.: Док. і матеріали.

У 2-х томах, 3-х частинах. — Том 1/Упоряд.:  В. Верстюк(керівник) та ін.— К.:  Видавництво імені Олени Теліги, 2006.

5. ЦДАВО України Ф. 1092. - Оп. 6. - Спр. 2. - Арк. 10.

6.www://khoda.gov.ua/dokumenti-z-fondiv-derzhavnoga-arhivu-oblast-do

7. ЦДАВО України. Ф.1065. - Оп.1. - Спр.14. - Арк.108-109 з в. Машинопис. Незасвідчена копія.

8. ЦДІАУ Ф.692.- Оп.1.,Спр.6306. - Арк.6-9