Особливості дистанційного навчання під час вивчення математики

Особливості дистанційного навчання

Незначний за обсягом час існування системи дистанційної освіти, що базується на використанні сучасних технічних засобів збереження та доставки інформації, масової комунікації, не сприяє створенню розвинених наукових теорій у цій галузі. У тому вигляді, в якому вони вже існують, вони більше стосуються технічної й організаційної сторін функціонування цієї системи. Суто психологічні і педагогічні аспекти системи дистанційної освіти до сьогодні залишаються найменш науково-теоретично обґрунтованими й усвідомленими. Однак вітчизняний і зарубіжний досвід практики дистанційної освіти, що вже склався, наближає нас до розуміння сутності та особливостей цієї системи, заснованої на використанні специфічних освітніх технологій, сучасних методик навчання, технічних засобів і способів передачі інформації, інформаційних та телекомунікаційних технологій, дає змогу осмислити їх на рівні теоретичної концепції. Базовим для створення будь-якої концепції є визначення основних її понять.

Аналіз та узагальнення літературних джерел свідчать, що сьогодні є різні трактування сутності дистанційної освіти, які відображають різноманіття підходів до його тлумачення. У багатьох випадках термін "дистанційна освіта" використовується поряд або замість терміна "дистанційне навчання", "дистантне навчання" тощо.

Так, у Концепції створення і розвитку дистанційної освіти в Російській Федерації за основу прийнято таке: дистанційна освіта - це комплекс освітніх послуг, що надаються широким верствам населення у країні і за її мережами за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, яке базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп'ютерний зв'язок та ін.)1. Отже, у цьому визначенні наголошується на розумінні дистанційної освіти як комплексу послуг, якими може скористатися будь-яка людина. Другий аспект у цьому визначенні пов'язаний з розумінням цієї системи як технічної, що підкреслюється поняттям інформаційно-освітнього середовища, і трактується як сукупність інформаційних ресурсів, технічних засобів і каналів телекомунікації1.

Дистанційна освіта характеризується також як якісно новий, прогресивний вид навчання, що виник в останній третині XX ст. завдяки новим технологічним можливостям, які з'явилися внаслідок інформаційної революції, і на підставі ідеї відкритої освіти. В основу цього виду навчання покладено самостійну інтерактивну роботу студента зі спеціально розробленими навчальними матеріалами. Наведене визначення прийнято за основу в Міжнародному інституті менеджменту "ЛІНК", що є російським представництвом Британського відкритого університету та зорієнтовано, відповідно, на британську Модель дистанційної освіти з її характерним акцентом на інтерактивність, роль спеціальних матеріалів для самостійної роботи, а також на відкритий і прагматичний характер освіти.

У праці В.І. Овсяннікова, де наводиться ґрунтовний аналіз поняття "дистанційна освіта", зазначено, що в сучасній теорії і практиці поряд з цим поняттям як синонім використовується також поняття "дистанційне навчання". Прикладом цього може бути таке визначення: "Дистанційна освіта - це навчання на відстані. Навчання реалізується завдяки поєднанню поштового, радіо-, телевізійного, електронного зв'язків, телефону і газет за обмеженого безпосереднього контакту того, хто навчається, з викладачем або за повної його відсутності".

"Дистанційна освіта - комплекс освітніх програм, що призначені полегшити стратегію навчання, не залежну від щоденного контакту з викладачем, а засновану на кращому використанні самостійного навчання студентів.

Отже, дистанційна освіта є формою навчання, за якої переважає самостійне навчання з використанням сучасних технічних засобів трансляції інформації. Ще в одному визначенні дистанційну освіту охарактеризовано як освіту на відстані, у якій "очні і синхронні заняття з викладачем зведено до мінімуму або їх взагалі немає. Це переважно самостійна освіта (самоосвіта), що включає в тій чи іншій формі зворотний зв'язок з викладачем (освітнім закладом)".

У праці О.О. Андреєва і В.І. Солдаткіна дистанційне навчання розглядається як нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання в цьому випадку характеризується тим, що студенти здебільшого віддалені від викладача в просторі і/або у часу. Водночас вони мають можливість у будь-який момент встановлювати і підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.

В іншому місці ці автори визначають дистанційне навчання вже як "цілеспрямований, організований процес інтерактивної взаємодії тих, хто навчає, і студентів між собою і з засобами навчання, інваріантний до їхнього розташування в просторі і часі, що реалізується у специфічній дидактичній системі". Отже, на відміну від попередніх, у цих визначеннях є вказівка на процесуальний характер зазначеної системи навчання, наявність у ньому інтерактивної взаємодії, що поширюється не тільки на учасників навчального процесу, але й на засоби навчання, інваріантість цієї взаємодії та його реалізація шляхом використання специфічної дидактичної системи.

О.О. Андреєв і В.І. Солдаткін подають ще одне визначення, в якому дистанційне навчання тлумачать як сукупність інформаційних технологій, що забезпечують надання студентам основного обсягу досліджуваного матеріалу, інтерактивну взаємодія тих, кого навчають, і тих, хто навчає, у процесі навчання, надання студентам можливості самостійної роботи з освоєння досліджуваного навчального матеріалу, а також оцінку їхніх знань і навичок, отриманих у процесі навчання. На думку авторів, дистанційне навчання - це новий щабель заочного навчання, на якому забезпечується застосування інформаційних технологій, заснованих на використанні персональних комп'ютерів, відео- та аудіотехніки, космічної й оптико-волоконної техніки.

Ще в одному визначенні, яке наводить В.І. Овсянніков, дистанційна освіта охарактеризована як "планований процес навчання (вивчення), в якому використовується широкий спектр технологій задля того, щоб налагодити контакт зі студентами на відстані, з метою забезпечення взаємодії з ними й атестації знань, які вони одержали".

Як бачимо, всі наведені визначення відображають одну або декілька аспектів складного і багатогранного явища, пов'язаного з освітою на відстані за допомогою сучасної комп'ютерної техніки.

На нашу думку, доволі вичерпне визначення наводить О.О. Андреєв, який враховує всі характерні риси і варіанти організації системи дистанційної освіти в її повному обсязі: "Дистанційна освіта - це синтетична, інтегральна гуманістична форма навчання, яка базується на використанні широкого спектра традиційних і новітніх інформаційних технологій та їхніх технічних засобів, що застосовуються для доставки навчального матеріалу, його самостійного вивчення, діалогового обміну між викладачем і тим, хто навчається, причому процес навчання взагалі некритичний щодо їхнього розташування в просторі та часі, а також щодо конкретної освітньої установи". Відповідно до цього визначення дистанційного навчання постає як особлива педагогічна технологія XXI ст., що базується на відкритому навчанні з використанням сучасних телекомунікацій для спілкування (студент - викладач, студент - студент, студент - інформація) в інформаційному просторі. Головна особа дистанційного навчання - студент.

Розглядаючи сутність дистанційної освіти і дистанційного навчання, більшість авторів визнає, що ідея не нова, оскільки її елементи реалізуються в заочній й екстернатній формах навчання.

Традиційна очна освіта також містить багато елементів, спільних з дистанційною. Це застосування комп'ютерів і телекомунікацій, що дають змогу трансформувати традиційні види занять; введення модульної системи і гнучкого графіка вивчення дисциплін, збільшення частки самостійної навчальної й дослідної роботи студентів, інші заходи, що дозволяють модифікувати цю форму освіти.

На відміну від очної, заочна форма навчання характеризується досить жорстким регламентом: настановчі заняття, міжсесійна робота, екзаменаційно-залікові сесії, жорсткий перелік дисциплін для вивчення, обмежене використання засобів нових інформаційних технологій, особливо в міжсесійний період, незначний час контакту та ін.

Однак, як підкреслює багато авторів, заочне навчання не можна плутати з дистанційним. Заочне навчання лише прообраз дистанційного. Набагато простіше реалізовувати концепцію дистанційного навчання в тих навчальних закладах, які мають досвід заочного навчання. Натомість необхідно чітко уявляти принципові відмінності стандартів заочного навчання і нових ідей дистанційного навчання.

Так, заочне навчання передбачає одержання конкретної спеціальності за цілком визначеним навчальним планом. Дистанційне навчання більш демократичне. Студент може вибрати будь-який курс або систему курсів, не пов'язуючи це з одержанням конкретної спеціальності.

При заочному навчанні зазвичай плануються очні заняття, коли студенти збираються разом для прослуховування оглядових лекцій, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. При дистанційному навчанні такі сесії не плануються.

Заочне навчання орієнтується на друкарські матеріали, що пересилаються звичайною поштою. Дистанційне навчання у своїй основі базується на використанні комп'ютерних і телекомунікаційних технологій.

При дистанційному навчанні забезпечується систематична й ефективна інтерактивність, причому не тільки між тими, хто навчає, і тими, кого навчають, але й останніх між собою, незалежно від того, на якому носії розміщено основний зміст навчання (в мережах чина СD-диску). Така взаємодія здійснюється на основі комп'ютерних телекомунікацій, але зберігаються всі елементи навчально-виховного процесу (викладач, підручник, засоби навчання, методи навчання й організаційні форми), чого не можна сказати про заочну форму навчання.

Як зазначає Є.С. Полат, поділ понять заочного і дистанційного навчання принципово важливий, оскільки, якщо розглядати дистанційне навчання як різновид заочного, то цілком логічно прийняти і його ідеологію1. У цьому випадку достатньо перевести лекції, підручники в електронний вигляд і надіслати за списком розсилання студентам-заочникам, що в більшості випадків сьогодні і робиться.

Відмінність дистанційного навчання від традиційного зрозуміла, якщо розглянути їх з погляду форм взаємодії викладача і студента. В основу традиційної моделі навчання покладено читання лекцій, проведення семінарських, лабораторних та різних ігрових видів занять, організація самостійної роботи студентів та інші форми роботи. База навчання - книга і викладач як інтерпретатор знання. Дистанційне навчання орієнтоване на впровадження в навчальний процес принципово відмінних моделей навчання, що передбачають проведення конференцій, самостійну роботу студентів з інформаційними полями з різних банків знань, проектні роботи, тренінги й інші види діяльності з комп'ютерними та нетрадиційними технологіями.

Як зазначають В.М. Кухаренко, В.І. Овсянніков, Є.С. Полат, застосування нових організаційних (технологічних) форм навчання принципово змінює спосіб одержання і засвоєння знань, а також взаємодію між студентом та викладачем. Джерелом інформації в цих моделях є бази даних в освітньому просторі, координатором навчального процесу - викладач, а інтерпретатором знань - студент.

Суттєво змінюється в цьому навчальному процесі і роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координування пізнавального процесу, коригування курсу, що вивчається, консультування слухачів під час впорядкування індивідуального навчального плану, керування їхніми навчальними проектами тощо. Він допомагає студентам у їхньому професійному самовизначенні. Діяльність студента змінюється у напрямі від одержання знань до їх пошуку.

Якщо розглянути особливості дистанційної освіти з погляду комунікацій між викладачем і студентом, то можна визначити такі її характерні риси:

• - самоосвіта як основа дистанційного навчання, що передбачає самомотивацію студента щодо власного навчання, а також певний рівень самоорганізації особистості;
• - спілкування викладача і слухача за принципом "один до одного", що відповідає за формою і змістом індивідуальній консультації;
• - спілкування і взаємодія "один до одного" не виключає взаємодії "одного до багатьох", оскільки викладач, відповідно до заздалегідь складеного графіка, працює відразу з безліччю студентів. Така форма взаємодії нагадує традиційне навчання в класах;
• - взаємодія "багатьох до багатьох" означає, що можливе одночасне спілкування безлічі студентів, які обмінюються між собою досвідом і враженнями.

Засобами, що забезпечують у дистанційній освіті використання всього багатства форм взаємодії, є сучасні інформаційні телекомунікаційні технології. Так, "павутина", або Інтернет, дає змогу студентам самостійно долучатися до найрізноманітніших інформаційних джерел, у т. ч. зарубіжних. Студент може за невеликий час відвідати, наприклад, безліч вітчизняних та іноземних університетів, водночас знаходячи потрібну інформацію і, можливо, налагоджуючи особисті контакти.

Електронна пошта дає змогу студенту, слухачу листуватися з викладачем, ставити запитання й одержувати на них відповіді, обговорювати поточні проблеми й організаційні моменти.

Телеконференції дають можливість декільком студентам "збиратися" у призначену годину у віртуальному класі і працювати, практично, як на звичайному уроці, виконуючи завдання викладача і ставлячи при цьому запитання. Причому запитання, що ставлять викладачу, і відповіді на них доступні відразу всім відвідувачам віртуального класу.

Чат дає змогу студентам і тим, хто тільки переглядає для себе варіанти навчання через Інтернет, поспілкуватися в режимі реального часу, обмінюючись враженнями і ставлячи актуальні запитання.

Проте поряд з багатьма позитивними рисами автори визначають і певні обмеження комп'ютерної дистанційної освіти. Так, дистанційна освіта, навіть під час інтенсивної організації, триває довше, ніж очна, а у деяких випадках і менш ефективна. По-перше, це може бути зумовлено браком у студента елементарної самодисципліни і самомотивації, що, природно, не сприятиме ефективному самостійному вивченню нового матеріалу. По-друге, це може бути пов'язане з індивідуальними особливостями того, хто навчається, наприклад, з домінантним аудіальним каналом сприйняття інформації, коли людина здатна засвоювати нову інформацію тільки в озвученій формі.

Дистанційна освіта потребує певного рівня технічного і програмного забезпечення. Якою б доступною не здавалася комп'ютерна дистанційна освіта, вона потребує наявності у того, хто навчається, комп'ютера і доступу до Інтернету, що є далеко не в усіх, особливо в безробітних громадян.

У дистанційній освіті домінує знеособлене спілкування. Будь-яке, навіть найжвавіше, спілкування через Інтернет - це лише опосередковане спілкування. Особисте, живе спілкування залишається поза кадром. Крім того, орієнтованість на технічні засоби, на віртуальне середовище, постійна концентрація на екрані монітора, тривале включення у віртуальний світ не може не відобразитися на внутрішньому стані студента.

A.B. Мінаков, аналізуючи соціально-психологічні аспекти дистанційної освіти, підкреслює, що сьогодні стрімке поширення сучасних комп'ютерних засобів телекомунікації ставить на порядок денний цілу низку філософських, політичних і соціальних питань, пов'язаних з цим явищем1. Особливе місце займають психологічні феномени впливу нового інформаційного середовища як на особистість людини, так і на всю систему його відносин зі світом. Вчений зазначає, що на сучасному етапі Інтернет перестає бути просто системою збереження й передачі надвеликих обсягів інформації і стає новим психологічним середовищем та сферою життєдіяльності людини. У користувачів комп'ютерних мереж виникає низка психологічних новотворів (інтересів, мотивів, потреб, установок, форм психологічної і соціальної активності), безпосередньо пов'язаних із цим новим простором.

Специфіка взаємодії людей у цьому середовищі має яскраво виражені особливості: можливість одночасного спілкування значної кількості людей, що знаходяться в різних частинах світу і водночас неможливість використання більшої частини невербальних засобів спілкування; збіднення емоційного компонента спілкування тощо, що призводить до вироблення нових норм впливу і виникнення своєрідного інтернет-етикету.

Існування й успішне функціонування людини в новому психологічному середовищі висуває до неї низку специфічних вимог: уміння виділити й відфільтрувати інформацію з великого інформаційного потоку, здатність коротко, точно і грамотно формулювати повідомлення або запити, уміння правильно розподіляти навантаження і швидко обробляти одержувану інформацію.

Все очевиднішим стає той факт, що процес взаємодії людини з глобальними інформаційними мережами впливає на її психіку. Так, фрагментарність і роздрібненість інформації призводить до збільшення когнітивного навантаження на її сприйняття, використання гіпертекстового режиму, підтримуваного всіма веб-серверами, потребує вміння орієнтуватися у складній і часто заплутаній системі посилань, під час тривалої роботи на людину починає впливати "інформаційний шум".

Аналіз і узагальнення досвіду дистанційної освіти, проведений В.М. Кухаренко, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротенко, дає змогу виокремити низку властивостей, що розкривають її сутність.

По-перше, гнучкість. Студенти системи дистанційної освіти здебільшого не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час, у зручному місці, що дає значну перевагу для тих, хто не може або не хоче порушувати свій звичайний спосіб життя. Від студента формально не вимагається певного освітнього цензу. Кожен може навчатися стільки, скільки йому особисто потрібно для засвоєння предмета та можливості отримання необхідних заліків за обраними курсами.

По-друге, модульність. В основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожен окремий курс створює цілісне уявлення про певну предметну галузь. Це дає змогу з набору незалежних курсів-модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним або груповим (наприклад, для персоналу окремої фірми) потребам.

По-третє, паралельність. Навчання може проводитися відразу за декількома спеціальностями окрім основної, у різних предметних галузях знання.

По-четверте, далекодія. Відстань від місця знаходження того, хто навчається, до навчального закладу (за умови якісного зв'язку) не перешкоджає ефективному навчальному процесу.

Серед інших властивостей, які виокремлюють дистанційну освіту з-поміж інших, автори зазначають:

• - а синхронність. У процесі навчання той, хто навчає, і студент можуть реалізовувати технологію навчання й учіння незалежно від часу за зручним для кожного розкладом та темпом;
• - охоплення. Цю властивість іноді також називають "масовістю". Кількість студентів у системі дистанційної освіти не є критичним параметром. Вони мають доступ до багатьох джерел навчальної інформації (електронних бібліотек, баз даних), а також можуть спілкуватися один з одним та з викладачем через мережі зв'язку або за допомогою інших засобів інформаційних технологій без будь-яких обмежень;
• - рентабельність. Під цією властивістю розуміють економічну ефективність дистанційної освіти. Середня оцінка зарубіжних і вітчизняних освітніх систем дистанційної освіти свідчить, що вони приблизно на 10-50 % дешевші, ніж традиційні, завдяки концентрації та уніфікації змісту, орієнтації технологій дистанційного навчання на велику кількість користувачів, а також більш ефективному використанню наявних навчальних площ і технічних засобів, наприклад у вихідні дні.

Отже, дистанційна освіта і дистанційне навчання, започатковані наприкінці XX ст., входять у XXI ст. як одна з найбільш ефективних і перспективних систем і технологій підготовки фахівців.

Відомо, що місце освіти в житті суспільства багато в чому визначається тією роллю, яку відіграють у суспільному розвитку знання людей, їхній досвід, уміння, навички, можливості розвитку професійних та особистісних якостей. Ця роль стала зростати у другій половині XX ст., принципово змінившись у його останні десятиліття.

Зміни у сфері освіти нерозривно пов'язані з процесами, які відбуваються в соціально-політичному й економічному житті світового співтовариства. У сучасному суспільному розвитку чітко виявляється те, що знання, інновації і способи їх практичного застосування дедалі частіше стають джерелом прибутку. Втілення нових знань, інформації, умінь, навичок, орієнтація на їхнє відновлення і розвиток - фундаментальні характеристики працівників у постіндустріальній економіці.

Новий тип економічного розвитку, що утверджується в інформаційному суспільстві, викликає необхідність для працівників декілька разів протягом життя змінювати професію, постійно підвищувати свою кваліфікацію. Сфера освіти перетинається в інформаційному суспільстві з економічною сферою життя суспільства, а освітня діяльність стає найважливішим компонентом його економічного розвитку.

Усе зазначене привело до того, що освіта дедалі менше ототожнюється з формальним шкільним і навіть вузівським навчанням. A.B. Соловов вважає, що будь-яка діяльність нині трактується як освітня, якщо вона має на меті змінити установки і моделі поведінки індивідів шляхом передачі їм нових знань, розвитку нових умінь та навичок. Функції освіти виконують різні соціальні інститути, а не тільки школи і ВНЗ. Як підкреслюється в доповіді ЮНЕСКО "Вчитися бути", освіта не повинна більше обмежуватися стінами школи. Всі наявні заклади, незалежно від того, призначені вони для навчання чи ні, повинні використовуватися в освітніх цілях.

Перехід від концепції функціональної підготовки до концепції розвитку особистості, яка спостерігається в усьому світі, полягає не тільки у зміні пріоритетів від державного замовлення на підготовку фахівців до задоволення потреб особистості. Нова концепція передбачає індивідуалізований характер освіти, що дає змогу враховувати можливості кожної конкретної людини і сприяти її самореалізації та розвитку. Важливим чинником у цьому напрямі розвитку освіти є формування у студентів умінь навчатися, самостійно когнітивно діяти, використовуючи сучасні та перспективні засоби інформаційних технологій.

Розвиток концепції безперервної освіти, прагнення реалізувати її на практиці загострили в суспільстві проблему освіти дорослих. Відбулася радикальна зміна поглядів на освіту дорослих та її роль у сучасному світі. Сьогодні її розглядають як основний шлях подолання кризи освітньої системи, формування адекватної сучасному суспільству системи освіти.

Важливою рисою розвитку сучасної освіти є її глобальність. Ця риса відображає сучасні інтеграційні процеси, інтенсивних взаємодій між державами в різних сферах суспільного життя. Освіта з категорії національних пріоритетів високорозвинених країн переходить у категорію світових пріоритетів.

Вказані тенденції визначають основні напрями в розвитку нової освітньої системи, якою стає дистанційна освіта. Принципова відмінність цієї нової системи від традиційної визначається її технологічною базою. Технологічні елементи вкрай нерозвинені у традиційній освіті, яка ґрунтується в основному на навчанні "віч-на-віч" та друкарських матеріалах. Нова освітня система орієнтована на реалізацію високого потенціалу комп'ютерних і телекомунікаційних технологій. Саме технологічний базис нових інформаційних технологій дає змогу реалізувати одну з головних переваг нової освітньої системи - навчання на відстані або, як його ще називають, дистанційне навчання.

Міжнародна система дистанційного навчання, що розвивається, забезпечує широкий міжнародний доступ до кращих світових освітніх ресурсів; істотно збільшує можливості традиційної освіти шляхом формування освітнього інформаційного середовища, в якому студент самостійно або під керівництвом викладача може вивчати цікавий для нього матеріал; значно розширює коло людей, для яких стають доступними освітні ресурси; сприяє набуттю тими, хто навчається, навичок самостійної роботи; знижує вартість навчання внаслідок широкої доступності кращих освітніх ресурсів; підвищує рівень освітніх програм шляхом пропозиції альтернативних програм широкому загалу; дає змогу формувати унікальні освітні програми шляхом комбінування курсів, наданих освітніми закладами, у тому числі з різних країн; має велике соціальне значення, тому що дає змогу задовольнити повною мірою освітні потреби населення.

Відмінною рисою дистанційного освіти від інших форм є надання студентам можливості самим одержувати необхідні знання, користуючись розвинутими інформаційними ресурсами, завдяки сучасним інформаційним технологіям. Інформаційні ресурси: бази даних і знань, комп'ютерні, зокрема мультимедіа, навчальні і контролюючі системи, відео- й аудіозаписи, електронні бібліотеки, - разом із традиційними підручниками та методичними посібниками створюють унікальне розподілене середовище навчання, доступне широкій аудиторії.

Сьогодні, як зазначає В.М. Кухаренко, система дистанційної освіти включає програми і курси різних рівнів, а саме такі.

• - Початкова освіта. Програми і курси, розраховані на учнів 5-11 років: уроки читання, арифметики, музики. Значна частина курсів має ігрову форму, оптимальну для дитячого сприйняття. Частина таких курсів може бути використана для певних груп дорослого населення.
• - Середня освіта. Курси відповідають типу і рівню середньої освіти. На цьому рівні активно застосовують освітні ігри зі значним залученням до комп'ютерних мереж. Прикладами таких програм може бути дистанційна форма евристичного навчання Центру дистанційної освіти "Ейдос".
• - Середня професійна освіта. Курси і програми для тих, хто закінчив школу. Курси дають можливість здобути професію, однак-більш низького рівня кваліфікації, ніж курси на одержання ступеня.
• - Підготовчі курси. Курси, що готують до навчання для підвищення кваліфікації. Використовуються також різні олімпіади, що дозволяє внести змагальний елемент у навчання.
• - Вища освіта. Програми на одержання ступеня бакалавра, спеціаліста і магістра. Велике значення має те, що особи, які проживають за кордоном, мають змогу здобувати освіту рідною мовою, яка не є державною у країні їх проживання.
• - Післядипломна освіта. Науково-освітні програми для одержання ступенів кандидата і доктора наук.
• - Додаткова освіта. Скорочені програми для осіб, які вже мають вищу освіту, але в іншій галузі знань. Курси для одержання додаткових знань у галузі, пов'язаній з професійною діяльністю того, кого навчають. Наприклад, курси підвищення кваліфікації, курси іноземної мови. Суттєвим є те, що фахівці, які працюють на міжнародному рівні, можуть одержувати освіту в тій країні, в якій вони працюють. Це особливо важливо для фахівців із міжнародного бізнесу.
• - Професійні курси. Спрямовані на набуття практичних навичок, наприклад курси машинопису, бухгалтерські курси. Вони є складниками навчання, під час якого проводяться і практичні заняття, на яких закріплюються отримані навички. Сюди ж варто зарахувати і віддалене тестування. Так, тест на знання російської мови як іноземної може складатися за допомогою комп'ютерних телекомунікацій з будь-якої країни світу.
• - Курси соціальної спрямованості. Наприклад, курси навчання населення правил поведінки у випадку стихійних лих, правил дорожнього руху тощо. До цієї групи належать і курси ліквідації неграмотності, якщо вони спрямовані на певні групи населення, наприклад етнічні меншини.

За підсумками аналізу, який наводить A.B. Соловов, категорії тих, кого навчають, у дистанційній освіті становлять:

• - найбільш здібні студенти, що вже мають істотні знання і хочуть пройти освітню програму в стислий термін;
• - особи, які хочуть поєднати навчання з виробничою діяльністю; . - особи, які бажають виконати освітні програми, що складаються з курсів, наданих різними навчальними закладами, зокрема й навчальними закладами різних країн;
• - особи, які географічно ізольовані від бажаних освітніх ресурсів;
• - особи, що бажають змінити професію;
• - особи, що не одержали закінченої освіти в роки юності;
• - особи, які готуються до вступу в коледж або університет;
• - особи, що прагнуть знайти можливість ліквідувати прогалини з окремих курсів;
• - мобільні студенти; діти іноземних робітників, військових або сімей, що постійно мігрують;
• - особи, що мають фізичні, фізіологічні або емоційні проблеми;
• - студенти, що спеціалізуються у певній галузі, тобто ті, хто серйозно займається мистецтвом, спортом і не бажає переривати освіту.

Отже, основною ідеєю дистанційного навчання є створення навчального інформаційного середовища, що охоплює комп'ютерні інформаційні джерела, електронні бібліотеки, відео- та аудіотеки, книги і навчальні посібники. Складниками такого навчального середовища є як студенти, так і викладачі, взаємодія яких здійснюється за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів. Таке навчальне середовище дає унікальні можливості студентам для одержання знань як самостійно, так і під керівництвом викладачів.

"Ідеальна модель" дистанційного навчання - це інтегроване середовище з визначенням ролі різних компонентів: методичних, організаційних, педагогічних і технологічних, таких як друкарські матеріали, радіомовлення, телебачення і застосування комп'ютерів.

Використання в навчанні комп'ютерних і телекомунікаційних засобів розширює можливості варіювання матеріалу, інформаційного фонду, яким може користуватися студент в освітньому процесі, робить більш гнучким і оперативним реагування викладача на характер його помилок і труднощів. Це здійснюється за допомогою постійно підтримуваного обома сторонами зворотного зв'язку. Специфічні для дистанційного навчання засоби розширюють межі інформаційного поля студента, кількість пропонованих йому варіантів навчання, підсилюють зворотний зв'язок.

Але слід зазначити, що при дистанційному навчанні студент найчастіше має справу з телетекстом, у якому немає можливостей для зчитування жестів, міміки, інтонації. У процесі контактного навчання викладач, залежно від його здатності до рефлексії, аналізує і коректує свої дії, чого не може зробити машина. У педагогічному спілкуванні студент і викладач пізнають один одного, обмінюються інформацією і ролями, виявляють певні почуття, що також неможливо у першому варіанті.

Дистанційне навчання може бути послідовним, паралельним або самостійним фрагментом у загальній системі навчання. У першому випадку зміст навчання частково поділяється між очною і дистанційною формами, які послідовно застосовуються в єдиній лінійній системі організації освітнього процесу. В умовах паралельного використання дистанційне навчання не несе самостійного навантаження у процесі засвоєння нового знання, формування мотиваційно-поведінкової та особистісної сфер студента, а виконує ілюстративні, тренінгові і контролюючі функції. У третьому варіанті дистанційне навчання може бути застосоване для повного вивчення окремого предмета освітньої програми або всього курсу.

З огляду на зазначене вище, дистанційну освіту і дистанційне навчання ми розглядаємо як особливі організаційні форми, що співвідносяться як загальне й часткове. Дистанційна освіта є новою формою організації освітнього простору, у якій долаються обмеження, пов'язані для людини з місцем і часом одержання освіти, відданістю єдиним національним освітнім традиціям та державним освітнім стандартам, шляхом використання сучасних засобів комунікації і комп'ютерних технологій. Особливою рисою дистанційної освіти є самостійність і особиста відповідальність людини за вибір програми, терміни і якість її проходження.

У межах дистанційної освіти дистанційне навчання є окремим фрагментом, особливою педагогічною технологією в організації освітнього простору, що характеризується особливостями стратегії і тактики взаємодії студента з носіями та джерелами нових для нього знань.