Особливості роботи над музикою театру і кіно

                                                                 Валентина Фалькова

Особливості роботи учнівських колективів над музикою синтетичних жанрів (музика сцени та екрану)

Музика! Що це за  чарівна країна, повна загадки  та таїни? Театр! Чому він так притягує до себе глядачів? Чому театр і музика стали невід’ємними частинками одне одного? Чому театр, який існує вже багато  віків, а з’явився він ще у прадавній Греції, так люблять і досі? Чому не зважаючи на те, що є кіно та телевізор, люди йдуть до театру і з нетерпінням чекають нових вистав і їх тішить радісне передчуття почути музику!? Тому, що театр дуже близький кожній людині, бо він такий живий, такий чутливий, в ньому стільки емоцій, почуттів, справжнього життя, ніби ти сам опиняєшся там, на сцені, у гущі дійства. Театр – це синтез, сплав літератури та драматургії, поезії та прози, музики, хореографії (танцю), пантоміми, акторської майстерності, сценічної дії, режисерського задуму. Театр – це ще й костюми та декорації, грим, сценічне освітлення та багато інших моментів, від яких залежить успіх театральної вистави.

Є театри драматичні, театри естради, моди, театри опери, балету, оперети, музичні театри. Звичайно, усі театри використовують у своїх постановах музику. Але в музичних театрах музика займає головне місце. В опері вся вистава проходить від початку і до кінця з музикою, актори не говорять, вони співають. Доповнює дійство танець (хореографічні номери) та інструментальні фрагменти, в яких оркестр змальовує героїв вистави чи супроводжує дію на сцені. В балетній виставі герої танцюють, а не говорять. В балетних виставах дуже важливу роль грає ще й пантоміма, і звичайно ж, оркестр супроводжує усю виставу. У театрі опери, балету, оперети оркестр симфонічний (від слова симфонія – співзвуччя багатьох музичних інструментів), такий оркестр виконує класичну музику.

У сучасних виставах розважального характеру ( їх ще називають мюзиклами) виставу супроводжує естрадний оркестр. В таких виставах музика легка, популярна. Оркестр часто заміняє інструмент, який вважається « королем» музичних інструментів, бо він може замінити цілий оркестр і виконати партії будь-яких сольних інструментів. Це – рояль, чи фортепіано. В таких  виставах, саме він буде супроводжувати усе дійство.

В музичній виставі актори не тільки співають (як в опері) і танцюють (як в балеті), вони ведуть виставу розмовляючи, тобто: ведуть діалоги (розмовляють удвох); монологи (коли актор залишається з глядачами один на один і щось їм розповідає); проходять масові сцени, в яких приймає участь декілька акторів, або весь театральний колектив.

Музику до театральних вистав, музику до фільмів, музику до мультиплікаційних фільмів (анімація) часто називають прикладним мистецтвом, ніби відтісняючи її на другий план в музичній ієрархії. Але, на мій погляд, такий підхід до музики сцени і екрану – надто застарілий.

Прикладне мистецтво – це вид художньої творчості, який охоплює різноманітні види професійної творчої діяльності, спрямованої на створення витвору мистецтва, тим, чи іншим напрямком поєднуючи утилітарну (практичну), естетичну і художню функції. Цей збиральний термін умовно об’єднав  два просторові види мистецтва: прикладне і декоративне. Іноді їх іменують предметною творчістю. На відміну від творів, що призначені для  естетичного та    художнього сприйняття поза оточуючим  середовищем, і тому відноситься до так званого «чистого мистецтва», численні твори прикладного мистецтва мають більш практичне використання і слугують окрасою в широкому сенсі слова. Таким чином, музика, як прикладне мистецтво, відноситься до роду біфункціонального мистецтва (лат. bi — два, подвійне,  лат. functio — виконання, дія).

Головною особливістю прикладного музичного мистецтва є органічний зв’язок його творів з  оточуючим середовищем, з потребами життя звичайних людей в звичайних життєвих умовах, а не споглядання прекрасного в музеях.

З цієї особливості виникає ще одна образна назва: «саме близьке мистецтво». Ось чому, насправді, в ХХІ сторіччі «прикладна музика», тобто – музика сцени і екрану, стала найбільш популярною у слухачів і її полюбляють виконувати музиканти.

Щоб збагнути та осмислити в чому є особливості виконання музичних творів сцени та екрану, тобто – музики театру та кіно, не завадить спочатку зробити невеличкий екскурс в історію театру і кіно.

  Музика в театр прийшла ще у V в. до н.э. Все почалося з Стародавньої Греції, де хор в Античних Грецьких трагедіях був невід’ємним елементом вистави (спектаклю). Він знаходився на так званому орхестрі і розспівував поезії  (вірші), в яких виправдовував, чи засуджував дії головних героїв (персон). Актори також нерідко переходили до співу, маючи намір  створити максимальну емоцію.  До складу хору   входило 12-15 чоловік. Вони виконували функцію створення зумовленої атмосфери в необхідній сцені.  

  В епоху Середньовіччя в основу театральних постановок лягали релігійні сюжети. Вони були насичені духовною музикою, месами та літургіями. Їх виконував церковний хор.                                                

Потім прийшов час Італійського Відродження. Театр почався з втілення комедії Дель Арте, в якій музика грала велику роль. З’явився перший оркестр, хоча ще й нечисленний. Він складався з труб, гітар, барабанів та інших ударних інструментів.

В драматичному театрі музика постає дуже важливим засобом характеристики сценічних положень та образів, невід’ємним компонентом драматургії спектаклю, ведучим провідником художньої ідеї. В драматичних постановках музичний супровід створює зумовлену емоційну атмосферу. 

В поєднанні з іншими засобами вона відтворює національний, історичний та локальний колорит, поглиблюючи характеристики персонажів. Музика сприяє драматичній кульмінації, підкреслюючи переломні моменти в п’єсі. В інших жанрах творів вона також грає дуже важливу роль: в казкових, фантастичних і ліричних сценах вона підкреслює всю красоту та повноцінність того, що відбувається на сцені.

З розвитком театру почали з’являтись його нові жанри. З’явився жанр опери.

Опера, тісно пов’язана з професійним драматичним театром, де на перший план виводиться актор-виконавець. Опера вже вимагала не просто легких мелодій для супроводу дійства. Тут вже було потрібне дещо більше і грандіозне. В наслідок чого, з’явилися дуети, арії, терцети, що виконуються

вже під акомпанемент великих оркестрів.

О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокалом (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою, тощо).

Опери розраховані на виконання оперними співаками в супроводі оркестру. В багатьох країнах світу існують спеціально обладнані будівлі для виконання опер — оперні театри.

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. На думку Асаф'єва передвісником опери став «найглибший в історії музики переворот, що змінив якість інтонації, тобто виявлення людським голосом і говіркою внутрішнього змісту, душевності, емоційної налаштованості».

  Ще одне музичне явище – балет. Балет (італ. ballare — танцювати) — вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.

Балет — союз музики та хореографії — це музично-театральний жанр, який також синтезує різні види мистецтва. В балеті зміст, почуття та думки дійових осіб виражаються засобами музики і танцю. Французьке слово «ballet» походить від італійсьокого «balletto» — танець. Французька назва та італійське коріння цього жанру не є випадковими. Як і опера, балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна на карнавалах виконувалися веселі танцювальні сценки, які поступово поретворилися у самостійні танцювальні спектаклі. У Франції на той час велику популярність здобув придворний балет — яскраве й урочисте видовище, героями якого були король, королева та численні придворні. Саме французькі балетмейстери створили спеціальну «хореографічну мову», яка й понині використовуться у класичному балеті. Можна сказати , що хореографічна постановка балету цілковито залежить від музики.

Коли з’явився кінематограф музика, що пов’язана з зоровими образами, існувала вже напротязі декількох століть і створювалась вона одвічно для демонстрації не в кінотеатрах, а в музичних театрах. Музика, що пов’язана з кінематографом, має давню історію. Задовго до створення звукового кіно «великий німий», як було заведено називати кінематограф, до появи апаратури звуковідтворення, не був цілковито «німотний». Демонстрація фільму обов’язково супроводжувалась музикою тапера.  Піаніст, чи баяніст, що «озвучував» картину, чи то імпровізував, прилаштовуючи свої експерименти до сюжету, чи створював компіляції з відомих йому музичних творів. Особливо часто тапер звертався до танцювальної музики: до польок, вальсів, кадрилей, мазурок, полонезів та ін. Один з танців, який створював емоційний звуковий фон німого кіно, згадується у поезії Е. Багрицького «Великий немой»:                                                                                                                        «Погоня мчится неизменно

Под  бешеной мазурки гром».                                            

«И в белом ледяном огне,

Под стон убогого рояля,

Идите в ряд на полотне,

Мои восторги и печали!»

На початку XX сторіччя був накопичений золотий фонд оперної та балетної музики, і з середини 50-х років почав здійснюватися  просвітницький проект, що був призначений познайомити широке коло публіки з великими досягненнями оперного і балетного мистецтва. Основним засобом реалізації цього проекту став кінематограф. Він дав змогу репродукувати твори видатних композиторів, які були створені задовго до народження кіномистецтва. На великий екран вийшли фільми-опери Чайковського: «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Іоланта»;    Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова», Римського -Корсакова «Царська наречена», М. Вериківського «Наймичка», С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та ін.         

А також фільми-балети: К. Данькевича «Лілея», М. Скорульського        « Лісова пісня», П. Чайковського: «Лебедине озеро», «Спляча красуня»,                                        С. Прокоф’єва: «Ромео і Джульєтта», «Кришталевий черевичок» і ін.

Музика є рівноправним, а інколи і ведучим учасником усього комплексу художніх засобів в такому жанрі, як мультиплікаційний фільм. Так, твори композиторів-класиків  стали основою багатьох мультфільмів. Наприклад, ляльковий фільм «Петя і вовк» був знятий за симфонічною казкою  С. Прокофьєва, а класичний балет  П.Чайковського «Лускунчик» ліг в основу однойменного мультиплікаційного фільму. В різних мультфільмах звучали п’єси з «Картинок з виставки» М. Мусоргського та «Дитячого альбому» П.Чайковського. В цих та інших кінострічках використовувались самостійні музичні твори, що отримали велике визнання. Але частіше музика до мультфільмів пишеться спеціально. В жанрі мультиплікації працювали такі видатні композитори, як І. Шамо,  І. Поклад, В. Бистряков,  Г. Фірташ,                          Р. Щедрін, Е. Артем’єв, А. Шнітке, В. Шаїнський, С. Губайдуліна та ін.

Невипадково музику використовують як в театрі, так і в фільмах, телепередачах. Адже вона дуже вміло і вдало може відобразити усі ті емоції, що зображають актори на сцені, чи на екрані. Музика також сприяє розвитку емоційної чутливості.

Залучення до музики вводить глядачів в світ хвилюючих радісних

вражень. Музика необхідна для збагачення духовного світу глядача, розвитку його творчих здібностей, пробудження почуття любові до оточуючого людину всесвіту.                                  

Ось що говорять про роль музики в кіно Генеральний продюсер і саунд-продюсер Кінокомпанії FRESH PRODUCTION  GROUP 

Юлія Чернявська і Олександр Курій:

О.К.: Музика в кіно грає найважливішу роль! Вона створює емоційно-змістовний простір у часі сприйняття, зорганізує умови в яких глядачі стають співучасниками дійства в процесі перегляду фільму  і переживають його разом з героями фільму. Музика залишає гігантський шлейф емоційного сприйняття, коли закінчується перегляд того чи іншого фільму.

Ю.Ч.: Часто саме до музики звернено благальний молитовний погляд багатьох учасників знімального процесу. Іноді, саме музика здібна «витягнути» те, що не вдається відобразити візуально. Завдяки музиці, вірно підібраній пісні та виконавця можна створити багатошаровість, сформувати той об’єм, який в термін виробництва телевізійного фільму не завжди можна собі дозволити. Тому, в телекіно музика грає одну з найважливіших ролей.

- Яким чином впливає жанр фільму на підбір композитором музичної інтонації? Цікаво взнати, як це відбувається?

О.К.: Сучасний композитор, який працює в кіно – це дуже складна професія. Універсальні композитори, що володіли б усіма жанрами та стилями, дуже велика рідкість. Уся складність є в тому, що автор повинен не тільки мати навички композиторської майстерності, але й володіти мистецтвом програмування і режисури, бо на сьогодні – це складова сучасного композитора який працює в кіно. Він ще повинен орієнтуватися і в сучасних музичних напрямках, і в той же час володіти традиціями (академічним письмом), він повинен бути полістилістичним та багатожанровим.

Що ж допомагає та дає можливість  виконання музики театру  і кіно в концертному варіанті найбільш відповідним до задуму композитора?! Адже немає сенсу під час такого виконання виводити на екран фрагментів фільму, чи спектаклю (хоча і це можливо вважаючи на сучасні технології). Я вважаю, що корисніше для музиканта зануритись в музичні емоції і почуття, не відволікаючись при цьому на екран. Але, звичайно, до виходу на сцену для виконання вже готового, вивченого заздалегідь музичного твору, потрібно провести підготовчу роботу  з   вияснення  змісту, теми, дії, що відбувається на сцені, чи на екрані, цілі та задуму фільму, чи вистави. Чудово допоможе і перегляд вибраного фільму, чи вистави. Мабуть найкраще, коли це колективний перегляд з обговоренням та емоційним відгуком, як виконавців, так і керівника.

Дуже важливо в підготовці до виконання вибраного музичного твору з кінофільму, або вистави приділити особливу увагу аранжуванню даного музичного опусу. Часто на аранжування звертають мало уваги, покладаючись на нотатки автора (якщо є нотний текст автора), а дарма, бо виконання музики екрану і сцени в концертному варіанті, дуже відрізняється від виконання націленого на супровід дійства.

Звичайно, керівник детально вивчає партитуру музичного твору, щоб якомога точніше відтворити з музикантами задум композитора. Трактовка вибраного музичного фрагменту, чи закінченого опусу буде залежати саме від того, як зрозуміли, як «почули» цю музику. Не виключено, що в виконанні музики буде використано імітування, наслідування виконанню цієї музики виконавцю, що озвучував фільм, або спектакль. Якщо виконання варте наслідуванню, то чом би й ні?!

Але є й інший, особливий  шлях виконання вибраної музики: це інша трактовка. Вона буде залежати від професіоналізму, музичного смаку керівника, вподобань та грамотного аранжування. І, звичайно, таке аранжування не повинно суперечити задуму автора музики.

  Кожна музична композиція являє собою сукупність  ритму, мелодії і гармонії. Для перетворення ідеї в готову композицію – необхідне аранжування.

Аранжува́ння (фр. arrangement — порядок, улаштування):

• Перекладання, пристосування музичного твору, написаного для певного інструмента (голосу, співака чи ансамблю), для виконання його в іншому складі інструментів (голосів).
• Обробка мелодії для виконання на музичному інструменті або для голосу з супроводом.

Завдяки аранжуванню в музиці захищений авторським правом музичний твір змінюється за допомогою музичних або технічних засобів дизайну в оригінальній формі вираження.

• Полегшений виклад музичного твору для виконання на тому самому інструменті або в ансамблі.
• В естрадній музиці — гармонізація та інструментування нової або добре відомої мелодії;
• У джазі — спосіб закріплення загального задуму ансамблевої і оркестрової інтерпретації, як головного носія стильових якостей;

Добре виконане аранжування підкреслює достоїнства твору і звертає увагу слухачів на вдалі в музичному плані моменти. Можна сказати, що аранжування це – обробка первісної ідеї та її адаптація до подачі публіці.

Музичне аранжування це ще й визначення

стилістики музичної композиції, вибір підходящих інструментів, що будуть використані  і запис усіх партій. Аранжування також   покликане впорядкувати композицію. Тобто: додавання нових партій, грамотна розстановка акцентів, видалення всього зайвого.

В третьому виданні посібника Георгія Гараняна «Основы эстрадной и джазовой аранжировки» наводиться приклад перекладання однієї з пісень Віктора Цоя «Спокойная ночь».

• Перший (авторський варіант, оригінал) – пронизаний задумливістю і деякою монотонністю.
• Другий варіант представлений рок-групою «Аліса». В другій частині твору змінюється темп (пришвидшується), у виконанні з’являється агресія, що змінює настрій пісні.
• Третій варіант – це аранжування для фортепіано. В ньому залишено оригінальну мелодію, але змінили структуру композиції та додали нові мелодичні лінії. Таким чином музика сприймається як ліричний твір.

Дані приклади доводять, що аранжування – невід’ємна частина музичного твору і від нього залежить успіх  сприйняття слухачами.

Аранжування припускає вільне поводження з первинним музичним матеріалом. Вважається нормою, якщо композиція розбавлена новими мелодичними лініями, або зміна темпу, чи навіть тривалостей. Трохи важче зробити перегармонізацію і вона може не завжди сприйматися слухачами, тому до цього способу треба підходити дуже зважено.

Є відмінність аранжування від інших методів обробки музики.                            Наприклад  інструментовка представляє собою підбір музичних інструментів для виконання твору. Всі партії при цьому залишаються в первісному вигляді.

Оркестровка  - це   розподілення музичного матеріалу між інструментами.

Ремікс – це зміна темпу, розміру, структури композиції. Тут важливо не перестаратися в змінах, бо так можна зовсім змінити характер і настрій твору.

Як я вже казала, є й інший спосіб виконання вибраної музики: це інша трактовка. В чому полягає різниця між аранжуванням та трактовкою?

Трактувати – тлумачити,  висловлювати свої погляди

з приводу певного питання.  Характеризувати, зображувати образ, сюжет, тему тощо згідно зі своїми поглядами, своїм розумінням, своїми музичними вподобаннями, музичним смаком. 

«З того, як художник трактує свої мотиви, можна пізнати його душу (Михайло Коцюбинський)

Кожну тему можна трактувати по-різному, тобто кваліфікувати, оцінювати, характеризувати певним чином. Наприклад подати музичний твір в романтичному, або баладному, або жартівливому дусі, або в дусі народного стилю, або в джазовому стилі і т.ін.

Великий досвід створення музики в синтетичних жанрах та практичне її використання дає мені змогу пропонувати музикантам саме такий підхід до виконання музики синтетичного жанру.   Майже 30 років керуючи моїм авторським дитячим музичним театром «Надія» Дніпровської дитячої музичної школи №3 я створила 25 музичних вистав написавши до них власну музику (являюсь членом Асоціації композиторів НВМС) і здійснила постановку цих спектаклів.  Деякі з цих музичних вистав мають дві редакції і постановка здійснювалась в різні роки та з різним складом виконавців. Це потягло за собою переосмислення, нове трактування та нові аранжування вже існуючої музики. Зовсім інше звучання дає новий склад виконавців. Це залежить від  їх спроможностей впоратися з технічними складностями  музичних номерів, від їх розуміння цієї музики, її образності, її характеру, її сенсу, її місця в структурі всієї музичної вистави.  Всі способи, які були запропоновані вище, я використовую для того, щоб якомога краще прозвучав той, чи інший музичний фрагмент  спектаклю. Це може бути наприклад перекладання вокального номеру для фортепіано, або навпаки інструментальний фрагмент доповнюється новою лінією – вокальною партією.

Аранжування, трактовка, інструментовка, оркестровка, ремікс – всі ці способи є творчим процесом. Не гоніться за тим, щоб знайти унікальне технічне рішення. Краще постарайтеся розкрити суть музичного твору і донесіть первісний задум автора до кожного слухача, тоді ви матимете успіх.