Презентація на тему "Петро Ілліч Чайковський"

Петро Ілліч Чайковський (1840-1993)

Творчість композитора. В історії російської музики творчість Чайковського займає особливе місце. Його музика, глибока, змістовна й водночас доступна і виразна, на диво щиро і точно передає найскладніші і найтонші людські почуття. Саме тому Чайковський вже більше ста років вважається одним із найбільш популярних у світі композиторів. 

Чайковський писав музику майже в усіх жанрах, що існували в його час. Він автор шести симфоній і декількох одночастинних симфонічних творів, десяти опер, трьох балетів, трьох концертів для фортепіано й одного для скрипки з оркестром, камерних інструментальних творів, багатьох п’єс для фортепіано, близько ста романсів

У своїй творчості Чайковський, як і представники „Могутньої купки”, спирався на російське народно-пісенне мистецтво, але в його музиці помітний вплив не селянської, а міської пісні, а також побутового міського танцю, особливо вальсу. На його творчість мала вплив і музика інших народів, зокрема, французька й італійська. У творах композитора помітний вплив і української народної мелодики.

Мелодизм - основа мислення композитора. Мелодії Ч-го поділяються за змістовністю: мелодії широкого вокального складу зі спиранням на романсові інтонації – образи краси, духовного піднесення (теми кохання, монологічні вислови); навпаки, теми, що наближені до інструментального звучання з інтонаціями сигналів, спиранням на чітку маршову ритмику, мотиви фанфарного складу слугують втіленню образів фатального сенсу: вступний тематизм до IV, V симфоній, головна партія - тема ворожнечі в увертюріфантазії «Ромео і Джульєта», теми трьох карт в «Піковій дамі», зловісний тематизм в балетах). 

Провідним для композитора є втілення прагнень людини до щастя, до свободи, але водночас конфліктне зіткнення із зовнішніми силами дійсності. У цьому прояві відчутним є певний автобіографічний пафос музики Ч-го. Композитор відбив свій світ, свої життєві ситуації, але це було характерним для більшості людей тогочасного суспільства. У такому зіткненні Чайковський виступає як митець - гуманіст, який захищає Людину, стверджує її духовний світ. 

Його творчості притаманний психологічний стрій образів, відображення складного стану людини у зіткненні з зовнішніми обставинами, що зумовлює драматичний, навіть трагедійний склад розвитку. Трагізм образів, навіть загибель героя, та водночав протест проти насильства, етична перемога добра, ідеалу зумовили формування лірико – драматичного та ліріко – трагедійного складу симфонізму та драматургічного розвитку. 

 Симфонічна творчість. Симфонічна музика займала провідне місце у творчості Чайковського протягом усього його життя. Переважно це симфонічні поеми, які композитор називав „увертюра-фантазія” або „фантазія” („Ромео і Джульетта”, „Франческа да Ріміні”, „Гамлет”, „Манфред” та інші), а також класичні чотиричастинні цикли. Основний зміст симфонічних творів композитора – внутрішній світ людини, її надії, тривоги й сумніви, а також поетичне втілення природи, яскраві замальовки народного побуту.

Перша симфонія Чайковського, написана в 1866 році, називається „Зимові мрії”. Вона стала першою симфонією, створеною російським композитором, що одержав професійну освіту на батьківщині. У симфонії відбилися не тільки враження від зимової природи, побаченої під час подорожі до берегів Ладозького озера і на острів Валаам. Композитор втілив у музиці також свої роздуми і ліричні почуття. Основою музичної тематики симфонії Чайковський обрав пісенність, інтонаційно пов’язану з російським фольклором, а в останній частині використав мелодію справжньої російської народної пісні. Симфонія складається з чотирьох частин.

Вільно і широко ллється світла, протяжна лірична мелодія побічної партії, яку виконує кларнет соло. Перша частина, написана в сонатній формі, має підзаголовок „Мрії зимовою дорогою”. Співуча і в той же час активно-стрімка, головна партія вже в експозиції розвивається, поступово драматизуючись. Обидві основні теми першої частини містять інтонаційні звороти, що ріднять їх з російськими народними піснями.

Друга частина називається „Похмурий край, туманний край”. Вона обрамлена повільними співучими вступом і закінченням. Основна тема другої частини, дуже красива і сумна, теж близька російським ліричним протяжливим наспівам. Мелодія проходить у різних груп інструментів і стає все більш напруженою. Третя частина, скерцо, написана в тричастинній репризній формі. Зі стрімко-швидкою музикою першого розділу контрастує витончений ліричний вальс у тріо (середній розділ). Чайковський першим з російських композиторів зробив вальс частиною симфонії.

Фінал симфонії – картина народного масового свята. Похмурий повільний вступ і весела танцювальна музика побічної партії виростають з однієї і тієї ж музичної теми – мелодії російської народної пісні „Цвіли квіточки”. Головна партія фіналу – активна, динамічна, життєрадісна. Сам Петро Ілліч дуже любив цей твір і вважав, що він „по суті більш змістовний і кращий за інші, більш зрілі”.

Четверта симфонія «лірична сповідь душі, на якій багато накипіло», це перша в творчості Чайковського лірико-психологічна музична драма. Це рубіжний твір. Вона передбачає трагічні образи наступних симфоній і є творчим підсумком московського періоду, узагальнившим досвід як в області ліричної музики, так і народно-жанрового. Характеризуючи Четверту симфонію, Чайковський вказував на близькість її концепції П'ятої симфонії Бетховена, маючи на увазі «основну ідею». Музична мова симфонії глибоко демократична. композитор широко користується сучасним йому «інтонаційним словником епохи» Тематичний матеріал виростає з пісенно танцювальних, маршових інтонацій, а в фіналі вводиться одна з найвідоміших народних пісень «Во поле березка ​​стояла»

Шоста, «прощальна» симфонія Чайковського зовсім віддалена від реального світу й занурена у світ почуттів людини, яка відчуває близькість свого відходу. Використання 5-дольного метру у другій частині симфонії не є випадковим. Перекручування вальсової формули створює світ спогадів, що ілюзорно й розпли-вчасто нагадує про пережиті моменти щастя. У третій частині скерцо-марш звучить, як глузування над ліричними почуттями людини. Це патетичний маршжиття, що продовжує свій хід і після смерті людини, в ньому втілено образ си-ли, ірреальної у своїй чіткій розміреності. Хорал фіналу симфонії – сцена відспівування душі людської (за словами актриси М. Єрмолової, «скорби отверзающиеся небеса»). Інтонація «зітхання», стогону, похоронна пульсація скорботного ходу і низхідний тетрахорд (як фрагмент «гами долі») доповнюють скорботно-трагічну картину.

Опера, як і симфонічна музика, займала одне з центральних місць у творчості Чайковського. На думку Петра Ілліча, в основі опери має бути простій, життєвий сюжет. Основним завданням композитора він вважав створення яскравих, переконливих образів-характерів. Таку ж вимогу Чайковський ставив і до оперного лібрето. Головним виразним засобом в операх композитора є вокальна мелодія, а також сценічність твору. Від оперної музики Чайковський вимагав простоти, широти („декоративності”, як визначав він сам), уникаючи надмірної складності гармонії й оркестровки. Оперна творчість

Опера – виступає провідним жанром. Головний напрямок - психологічна драма. Реформатор оперної драматургії: психологічний конфлікт, наскрізний розвиток сюжетної лінії, розподіл на картини, складні лейтінтонаційні зв'язки, взаємодія симфонічного розвитку і вокальних проявів. Важливими є інтонаційні перехрестя на рівні загальних музичних побудов. Скажімо: зближення образів Тетяни та Лєнського, що об᾽єднані спільним музичним елементом - нисхідним гамоподібним рухом в темі кохання Тетяни на вислові «Кто ты, мой ангел и хранитель»- Des-dur (ІІ карт.) та Аріозо Лєнського «Что день грядущий мне готовит» - e-moll (Vкарт.) Загальним для двох сфер є спирання на гармонічний рух тризвуків Т – VІ низк. Складний симфон. розвиток окреслює динаміку образа Германа від щіросердного прояву в аріозо «Я имени ее не знаю и не хочу узнать»(1карт.), до монологічних трагічних втілень в сцені смерті Графіні (ІV карт.) та фінальному завершенні у арії «Что наша жизнь? Игра». Динамічний розвиток окреслений взаємодією фатальних тем балади Томського, тематизму трьох карт та в остаточному розділі - теми кохання. 

В основі опери – сюжетна лінія, пов’язана з ліричною драмою Тетяни, характеристикою і розвитком особистості головної героїні. Вона складається із семи картин. Опера „Євгеній Онєгін”

У першій картині в основному представлені головні дійові особи: Тетяна, її сестра Ольга, наречений Ольги Володимир Ленський і друг Ленського Євгеній Онєгін. Картина відкривається невеликим оркестровим вступом, пов’язаним з музичною характеристикою Тетяни. Дует Тетяни й Ольги „Чи чули ви” в стилі побутових романсів початку XIX століття, хори селян, що поздоровляють свою пані з закінченням жнив, зображують життя сільської поміщицької садиби. Тут же намальований і музичний портрет молодшої сестри Тетяни Ольги – простосердої і веселої дівчини (арія „Не здатна я до смутку й суму”). Друга половина першої картини – приїзд у садибу нареченого Ольги Володимира Ленського і його друга Євгенія Онєгіна. Перша музична характеристика Ленського, арія „Я люблю вас, Ольга”, виражає його ніжне і глибоке почуття.

Друга картина – центральна в характеристиці Тетяни. Дівчина закохана в Онєгіна, вона зважується написати йому лист-освідчення. Складні і суперечливі переживання Тетяни розкриваються в сцені листа, побудованої як вільно розвинутий монолог. Музичні теми, лірично трепетні або рішучі й енергійні, змінюють одна одну, відбиваючи думки і почуття головної героїні. У третій картині відбувається зустріч і з’ясування стосунків Онєгіна з Тетяною. В обрамленні веселого пустотливого хору селянських дівчат, які збирають ягоди в саду поміщиці, звучить зовні привітна, спокійна, але холодна музика аріозо Онєгіна, що відмовляє Тетяні у взаємності.

Дія четвертої картини відбувається через кілька місяців. На балу в домі Ларіних, на тлі безтурботних веселих танців (вальс, мазурка) починається сварка Онєгіна з Ленським, який ревнує його до Ольги.

У п’ятій картині, сцені дуелі Ленського й Онєгіна, найбільш повно і глибоко розкривається образ Ленського, багато в чому близький образу Тетяни. Його скорботно-лірична арія „Що день прийдешній мені готує” звучить як сумне передчуття близької смерті. Між п’ятою і шостою картинами проходить кілька років. Убивши на двобої кращого друга, Онєгін довго жив за кордоном. Повернувши до Петербурга, він зустрічає на великосвітському балі Тетяну, що стала блискучою дамою, дружиною князя Гремина. Шоста картина відкривається святковим урочистим полонезом. Про свою любов до дружини Гремин розповідає в арії „Любові всі віки покірні”. Сьома картина, драматична кульмінація опери, відбувається в домі Тетяни. Онєгін, закоханий у Тетяну, розповідає їй про свої почуття. В його репліках у заключному дуеті чутні інтонації, що звучали колись у партії Тетяни, але тепер ситуація змінилася – відмову змушений вислухати вже Онєгін.