Особливості роботи з дітьми з інтелектуальними порушеннями (для практичних психологів)

Особливості роботи з дітьми з інтелектуальними порушеннями (для практичних психологів)

Що потрібно знати про вплив розумової відсталості на загальний розвиток дитини?

Розумова відсталість виникає внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи, яка є необхідною основою для розвитку мислення дитини, пам’яті, уявлення, сприймання предметів та явищ навколишнього світу (тобто, основою психічного розвитку). Саме психологічний розвиток забезпечує формування умінь спілкуватися, цілеспрямованих дій, активності та інших якостей, які визначають можливості до адекватного існування дитини в оточуючому середовищі. За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв’язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності та пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню, а значить не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.

Причини, що викликають у дитини інтелектуальні порушення Вони численні й різноманітні. Їх розділяють на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). Негативні впливи можуть відбуватись в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час народження дитини і в перші місяці (або роки) життя.

Найбільш поширені із зовнішніх факторів: -важкі інфекційні захворювання, які жінка переносить під час вагітності (вірусні грипи, краснуха та ін.); -різні інтоксикації майбутньої матері, що виникають під дією отруйних речовин. Вони можуть змінити розвиток плоду; - важкі дистрофії жінки під час вагітності, тобто порушення обміну речовин в органах і тканинах, що викликають розлади їх функцій; - зараження плода різними паразитами, існуючими в організмі матері. До їх числа належить токсоплазмоз, який є паразитарним захворюванням, збудник якого - паразит, що відноситься до найпростіших тварин. Жінка може заразитися від домашніх тварин - собак, кішок, корів або від диких - мишей, зайців (придбаний токсоплазмоз);

- при захворюванні вагітної жінки сифілісом нерідко зустрічаються випадки зараження плоду спірохетою; - травматичні ураження плода також можуть бути причиною розумової відсталості. Інтелектуальні порушення можуть бути наслідком травм при пологах, що виникають в результаті накладання щипців, здавлювання голівки дитини при проходженні через родові шляхи при затяжних або при надмірно швидких пологах. Тривала асфіксія під час пологів також може привести до інтелектуальних порушень дитини.

Найбільш поширені із внутрішніх факторів: - фактор спадковості, який проявляється, зокрема, в несумісності крові матері і дитини (так званий резус-фактор), в хромосомних захворюваннях; - порушення білкового обміну в організмі. Так, наприклад, особливою формою важкого недоумства є фенілкетонурія, в основі якої лежить саме ця причина; - запальні захворювання мозку і його оболонок (менінгіти, менінгоенцефаліти різного походження), що виникли у немовляти; - неблагополучна екологічна обстановка, алкоголізм або наркоманія батьків, особливо матері. Певну роль відіграють також важкі матеріальні умови, в яких знаходяться деякі сім'ї, коли дитина з перших днів життя, а потім - постійно не отримує повноцінного харчування, необхідного для фізичного та розумового розвитку.

Характеристика ступенів розумової відсталості відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (10) Легкий ступінь розумової відсталості – F70. Діти з легким ступенем розумової відсталості засвоюють мову з деякою затримкою, проте вони здатні її використовувати у своєму щоденному спілкуванні, підтримувати розмови на побутову тематику, брати участь у бесіді. Але для їхнього мовлення притаманні обмеження словникового запасу, недостатність розуміння слів, їхнє неточне розуміння та неадекватне вживання. Спостерігається відставання активного словника від пасивного. Такі діти розуміють значно більше слів, аніж використовують їх у своєму мовленні. Активна лексика обмежена, перевантажена штампами. У деяких випадках спостерігається загальний мовленнєвий недорозвиток.

Щодо сприймання. Звуження і уповільнення зорових, слухових, кінестетичних, тактильних, нюхових та смакових відчуттів і сприймань призводять до труднощів орієнтування в оточуючому середовищі. Недостатній розвиток сприймання не дає можливості отримати правильне уявлення про те, що є навкруги такої дитини і про те, що вона є сама. Найчастіше такі діти мають труднощі у вловлюванні подібності і відмінності між предметами і явищами, які мають лише окремі однакові ознаки (наприклад, колір). Вони часто не відчувають відтінки, помилково оцінюють глибину, об’єм різних властивостей предметів, віддаленість від спостерігача, що пояснюється труднощами аналізу і синтезу інформації, яка сприймається.

Довільна увага нецілеспрямована, необхідна значна напруга під час її концентрування, фіксації, вона нестійка, швидко виснажується. Ці діти характеризуються підвищеною розсіяністю, невмінням утримувати увагу тривалий час. Фахівці зазначають, що з віком увага розумово відсталих дітей легкого ступеня покращується як в кількісному, так і в якісному відношенні.

Мислення дітей даної категорії конкретне, непослідовне і стереотипне, некритичне. Слабка роль мислення у регулюванні поведінки, здатність до узагальнюючих процесів знижена. Така дитина не планує свою діяльність по етапам, не прагне передбачити наслідки. Під час своєї діяльності не враховує труднощі, їй притаманна низька здатність до узагальнень і абстрагувань.

Пам’ять дітей з легким ступенем інтелектуальних порушень характеризується уповільненістю, нестійкістю, неточністю під час необхідності відтворення певних подій. Найбільш нерозвиненим є логічне опосередковане запам’ятовування. У той же час механічна пам’ять може бути збережена і навіть досить непогано сформована. У більшості випадків цими дітьми запам’ятовуються лише зовнішні ознаки предметів і явищ.

Емоції недостатньо диференційовані, неадекватні, характеризуються нестійкістю. Вони не відповідають значним змінам, які відбуваються навколо і з самою розумово відсталою людиною.

Помірний ступінь розумової відсталості – F71- це середній ступінь психічного недорозвитку, що характеризується несформованими пізнавальними процесами. Мислення у таких дітей конкретне, непослідовне, інертне і, як правило, не здатне до утворення абстрактних понять. Діти даної категорії мають відставання в розвитку розуміння та використання мовлення, їхні можливості у цій сфері обмежені. Поряд з порушеннями абстрагування та узагальнення у цих дітей спостерігаються слабкість регулюючої функції мислення. Вони не вміють своєчасно користуватись вже засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. У них не виникає сумнівів у правильності своїх дій. Слабкість регулюючої функції мислення не дозволяє цій категорії дітей виділити у матеріалі суттєве і відкинути другорядне, різко знижує якість пам’яті. Ці діти повільно утворюють логічні зв’язки і, як правило, краще запам’ятовують те, що безпосередньо пов’язується з задоволенням їхніх фізіологічних потреб. Вони не вміють цілеспрямовано та усвідомлено пригадувати матеріал.

Мовлення. Ці діти краще розуміють звернене мовлення. Словниковий запас досить бідний, активний словник значно менший, ніж пасивний. Ці діти краще розуміють звернене мовлення, здатні повторити мовленнєві висловлювання інших. Увага. Спостерігаються значні її порушення. Вона швидко розсіюється, діти повільно концентруються, часто відволікаються на другорядні ознаки, не вміють довго її утримувати на одній діяльності. Слабка активна увага перешкоджає досягненню будь-якої поставленої мети. В деяких випадках спостерігається протилежне – неможливість відволікти дитину від чогось. Інколи це зустрічається у випадках, якщо діяльність, якою вона зайнята, викликає у неї позитивні емоції.

Пам’ять дітей цієї категорії формується досить повільно, матеріал запам’ятовується лише після багаторазових повторень, швидко забувається. Знання погано використовуються на практиці. Логічна і механічна пам’ять знаходиться на однаково низькому рівні. Діти не можуть запам’ятати назви предметів, пригадати, про що йшлося на попередньому занятті. Але поряд з цим у деяких з них відмічають випадки надзвичайно розвиненої пам’яті на цифри, дати, події, імена тощо (так звана гіпертрофія пам’яті). Розвиток навичок самообслуговування та функцій рухового апарату також відстає, таким людям впродовж всього життя потрібна допомога і контроль. Вважають, що повністю незалежне проживання дорослої людини з помірною розумовою відсталістю здебільшого неможливе. Проте такі люди цілковито мобільні та фізично достатньо активні. Більшість з них здатні встановлювати контакти, спілкуватись з іншими людьми, бути залученими до простих соціальних дій.

Тяжкий ступінь розумової відсталості – F72 . Для таких дітей характерним є низький рівень засвоєння різних навичок. Для них притаманні низькі рівні функціонування. У більшості з них спостерігаються низький рівень розвитку моторики, порушення координації рухів, наявність інших відхилень, які обумовлені органічними порушеннями головного мозку. Моторна невмілість іноді носить такий характер, що їм потрібно значно більше часу для оволодіння навичками самообслуговування. Спостерігається значне порушення вищих психічних функцій. Вони запам’ятовують лише ту діяльність або ті явища, які викликають у них позитивні емоційні переживання. Сконцентрувати увагу надзвичайно складно. У кращому випадку, після тривалих занять, можна зацікавити таку дитину якоюсь певною діяльністю на декілька хвилин. Такі діти не можуть зробити навіть елементарних висновків або узагальнень, абстрактне мислення практично відсутнє. Робота з ними зводиться до розвитку і простого тренування необхідних навичок самообслуговування та санітарно-соціальної адаптації, виконання елементарних трудових операцій. Такі відхилення, які притаманні даній категорії дітей, не дозволяють їм самостійно жити у соціальному середовищі.

Таким чином, для дітей з інтелектуальними порушеннями, які потрапляють до закладів загальної освіти, характерним є порушення пізнавальної діяльності, що виявляється в обмеженості сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, відтворенні сприйнятого і вивченого. Такі діти можуть мати певні обмеження у набутті комунікативних та соціальних навичок. Важливо знати про те, що раніше до роботи будуть залучені фахівці, то інтенсивнішим та результативнішим буде розвиток дитини.

Особливості роботи з дітьми даної категорії дошкільного віку. Звертаючись до дитини, говорити просто і зрозуміло, уникати складних конструкцій, вживати тільки ключові слова, говорити так, щоб дитині було легко зрозуміти. При кожній нагоді повторювати одні й ті самі прості слова і фрази. Важливо, щоб вираз обличчя та інтонації висловлювали те саме, що і слова. Відомо, що спілкування включає в себе не тільки розуміння усного мовлення: з інтонації і мови тіла співрозмовник отримує інформацію, важливу для розуміння повідомлення в цілому.

Навчаючи дитину, розбивати завдання на маленькі кроки. Їй буде легше набувати нових навичок, якщо оволодіння ними буде відбуватися поетапно, невеликими кроками. Не намагатися навчити дитину нового виду діяльності за один прийом. Бути терплячими, і дитина почне сама виконувати все, що від неї вимагають — спочатку під наглядом, а потім і самостійно. Починати з легкого. Починаючи навчання нових навичок, спочатку використовувати прості і легкі завдання, а потім поступово підвищувати рівень їхньої складності. На початку навчання використовувати предмети, котрі дитині легко тримати в руці і якими легко діяти. Занадто великі предмети, як і замаленькі, для дитини незручні. Щодо послідовності дій. Будь-яку дію можна представити у вигляді послідовності маленьких кроків. «Пряма послідовність» означає, що ви заохочуєте дитину виконати перший крок і закінчуєте дію самі; «зворотна послідовність» — дитина закінчує дію, що її почали ви. Поступово збільшувати участь дитини, поки нарешті вона не почне виконувати всі дії самостійно.

Із чого починати? Починати слід з навчання дитини навичкам самообслуговування: користуватися горщиком, самостійно пити, їсти, вмиватись, розчісуватись, чистити зуби, вдягатись і роздягатись — це надасть упевненості дитині і сприятиме її соціалізації. Паралельно з навчанням навичок самообслуговування необхідно дитину розвивати сенсомоторно. По-перше, це доступно дитині, а по-друге, сприяє пізнавальному розвитку, оскільки розвиває відчуття та сприйняття, на основі яких у дитини в подальшому формуються такі пізнавальні процеси, як пам’ять, увага, мислення та мовлення.

Спеціальні прийоми та методи виховання дошкільників. Для того, щоб навчання дітей з інтелектуальними порушеннями відбувалося успішно, потрібно застосовувати спеціальні методи та прийоми навчання, що мають наочно-дійовий характер. При цьому дорослий виявляє активну позицію, демонструє дитині іграшки, посібники і, головне, способи дії з ними, супроводжуючи свої дії емоційними поясненнями. У роботі з дошкільниками застосовуються: - дії за наслідуванням, - дії за зразком і вибір за зразком, - «жестова інструкція», - спільні дії дорослого і дитини.

Особливості роботи з дітьми даної категорії шкільного віку. Діти даної категорії мають труднощі як у соціальній адаптації, так і в навчальній діяльності. Вони погано засвоюють грамоту, вміння рахувати і розв'язувати задачі, недостатньо ро­зуміють пояснення вчителя, мають проблеми у спілкуванні з дітьми та дорослими і, зрештою, стають неуспішними у школі.

Для них характерними є ознаки, які мають розглядатися в комплексі: звуженість зони найближчого розвитку, тоді як і при сенсорних вадах, і при затримці психічного розвитку та розладах емоційно-вольової сфери здатність до научуваності є збереженою або наближеною до норми; порушення вербального і образного мислення, на відміну від інших видів аномалій, за яких зазвичай спостерігається розбіжність між можливостями оперування образами чи словами; труднощі формування навчальної і ігрової діяльності; істотне зниження критичності мислення, на основі якого стає обмеженою здатність до усвідомлення власного дефекту, що, в свою чергу, знижує прагнення до компенсації; обмеження можливостей компенсації через тотальність психічних порушень, яка зумовлена дифузним пошкодженням кори головного мозку; залежність особливостей психічного реагування від рівня складності ситуації; завищена самооцінка часто у поєднанні з неусвідомленим, позначеним лише у переживаннях, комплексом неповноцінності; безпосередність, відкритість, висока навіюваність, відсутність опору щодо втручань у власний внутрішній світ.

В роботі з такими учнями слід враховувати, що вважається продуктивною для використання розробле­на П. Я. Гальперіним теорія поетапного формування розумових дій. Зона найближчого роз­витку у цих дітей значно вужча, ніж в нормі. Основне зав­дання корекційно-розвивальної роботи полягає в тому, щоб сприяти ре­алізації зони найближчого розвитку дитини.

Ефективність корекційної роботи залежить від дотримання її принципів: 1.Єдність діагностики й корекції; 2.Встановлення доброзичливої, довірливої, підтримуючої, оптимістичної атмосфери спілкування, емпатійне ставлення до дитини; 3.Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку; 4.Корекція й навчання повинні орієнтуватись на індивідуальні темпи психічного розвитку; 5.Принцип "заміщаючого онтогенезу". Корекційна робота має починатися від тієї "точки", після якої почалось відхилення від ідеальної програми розвитку і відтворювати усі закономірності останнього; 6.Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини; 7.Врахування структури дефекту конкретної дитини та особливостей її соціальної ситуації розвитку; 8.Спрямованість корекційної роботи "зверху донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, за рахунок яких будуть компенсовані недоліки елементарних психічних процесів; 9.Дуже важливо, щоб корекція розвитку мала випереджувальний характер. Вона має бути спрямованою не на тренування й удосконалення того, що вже досягнуто дитиною, а на активне формування того, що повинно бути досягнуто у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності; 10.Урахування системності розвитку в корекційній практиці; 11.Урахування компенсаторних можливостей дитини та ставлення до власного дефекту. Створення атмосфери оптимізму, довіри, прагнення досягнень у розвитку; 12.Забезпечення позитивної мотивації до розвитку і самовдосконалення.  

Матеріали за даною темою в повному обсязі з додатком «Деякі вправи для використання в роботі психолога з дітьми з інтелектуальними порушеннями» розміщено на сайті («Для практичних психологів»)

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!