особливості розвитку дітей під час навчання

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Окремо варто зупинитися на деяких особливостях розвитку сучасних дітей

6–7 років, які слід враховувати під час організації навчання першокласників. Їх

проаналізовано у фахових працях нейропсихологів і нейропедагогів, де сформовано психологічний портрет сучасної дитини.

Останніми роками дедалі більше дітей не мають бажання йти до школи. Причини такого стану різні, зокрема:

• діти об’єктивно набагато більше знають про школу з телебачення або з розмов між дорослими, і часто в негативному контексті;

• вони не сприймають вступ до школи як щось особливе, етапне. Раніше вважалося, що дитина-першокласник вже вміє себе організувати, відчуває

змістовний інтерес до школи. У термінах психології, це певне «ядро особистості», яке зумовлює інші властивості, інтелектуальні та емоційні. Зараз

ми не знаходимо такого ядра у дітей на порозі їхнього шкільного життя;

• для сучасних першокласників школа – це вже не те безумовно привабливе

місце, яким вона була 30 років тому й закріплена у стереотипах старших

поколінь.

Переважна більшість літератури з вікової психології, якою користуються у вищій

школі, описує першокласників ХХ століття. Коли ми порівнюємо сьогоднішню картину з власним дитинством або з дітьми, які приходили до школи 15–20 років тому,

здається, що той час був ідеальним, «правильним», на відміну від теперішнього1

.

У чому ж причина того, що сучасні діти значно відрізняються від своїх однолітків 30 років тому? Передусім, батьки стали менше спілкуватися з дітьми. Також, за об’єктивними даними, до 70 % дітей пережили родовий стрес через патології вагітності та пологів, що позначається на розвитку дітей у цілому. Зрозуміло,

що стан психологічного і психічного розвитку впливає на розумові процеси, які

лежать в основі навчальної діяльності.

Як відомо, першим компонентом будь-якої діяльності є мотиви. Що відбувається нині з мотиваційною сферою молодших школярів?
Раніше основним питанням дітей 5–6 років було «Чому?» (так званий вік «чомучок»). У сучасних же дітей – «Навіщо?». Тобто діти зосереджуються не на причиново-наслідковій залежності між об’єктами і явищами, а їх цікавить сенс своїх

вчинків і дій.

Із сучасними дітьми треба домовлятися, повсякчас мотивувати на виконання певної роботи. Тепер не лише кожен урок слід розпочинати так званим мотиваційним моментом, а й кожен його етап чи навіть завдання. Зважаючи, що слова дорослого учні

не завжди відразу сприймають, доцільно постійно ілюструвати сказане, наприклад,

готовими роботами, власним прикладом, практично (компетентнісно, життєво)

зорієнтованими завданнями, обов’язковою умовою яких є близький дитині життєвий

контекст.

Наступна проблема – заняття дітей у вільний час удома. Велику кількість

часу діти проводять за різноманітними гаджетами, переглядом телепередач або

грою на комп’ютері.

Як наслідок, під впливом хаотичного потоку інформації, що тисне на свідомість дитини, їй важко зосередитися, складно збагнути, що є важливим. Такий

стан психологи називають «ситуацією розірваних зв’язків». Отже, дітям необхідне постійне зовнішнє стимулювання, яке вони звикли одержувати з екрана, тому

їм складно сприймати усне мовлення вчителя чи інших учнів, у результаті виникають труднощі з розумінням текстів (написаних або почутих).

Як учителю привертати увагу до своїх слів?

Часто спрацьовує момент неочікуваності, коли вчитель виконує екзальтовану роль або робить якусь неочікувану справу. Проте не варто цим зловживати.

Учитель і учні мають бути друзями, але вони не ровесники.

Можна порадити скористатися додатковими сигналами, умовними позначеннями.

Наприклад, домовитись, коли всі повинні затихнути й звернути увагу на вчителя:

учитель підіймає руку, й так само роблять усі учні, які помітять цей рух.

Педагоги, які використовують цей прийом, зазначають, що відбувається швидка ланцюжкова реакція: дітям, які встигли раніше за інших помітити сигнал, це

видається грою; поступово шум стихає, решта учнів помічають зміну й приєднуються до загалу.

Також використовують сигнальні картки, коли учні, наприклад, хочуть повідомити вчителю про те, що зрозуміли завдання або мають складнощі під час

його виконання. (Такі картки учні можуть виготовити самостійно: на кольоровому цупкому папері обвести свою долоню, вирізати й прикріпити до неї цупку довгу смужку.)