Особливості розвитку країн Сходу. Середньовічна Індія

Про матеріал

ознайомитися із історією Індії, визначити соціальну структуру суспільства, рівень розвитку культури та її вплив на світову культуру; з’ясувати позитивні та негативні наслідки завоювань; формувати навички роботи в групах, сприяти формуванню цілісного уявлення про середньовічну цивілізацію Сходу.

Перегляд файлу

Тема. Індія

Мета: ознайомитися із історією Індії, визначити соціальну структуру суспільства, рівень розвитку культури та її вплив на світову культуру; з’ясувати позитивні та негативні наслідки завоювань; формувати навички роботи в групах, сприяти формуванню цілісного уявлення про середньовічну цивілізацію Сходу.

Обладнання: підручник, історичний атлас, роздавальний матеріал для роботи в групах, ілюстрації, портрети історичних діячів.

Основні поняття: касти, варни, індуїзм, раджпути.

Очікувані результати

Після уроку учні зможуть:

називати час існування імперії Гуптів, Делійського султанату;
показувати на карті територію Делійського султанату та імперії Моголів;
пояснювати поняття касти, варни, індуїзм, раджпути.

Тип уроку: комбінований.

Структура уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Імперія Гуптів.

2. Делійський султанат.

3. Касти й общини. Релігійне життя та звичаї. Наука і культура.

IV. Закріплення знань учнів

V. Підсумки уроку

VІ. Домашнє завдання

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Учитель заслуховує відповіді на питання домашнього завдання і переходить до бесіди.

Враховуючи, що в 6 класі учні вже познайомилися з історією Індії, вони мають пригадати цей матеріал і дати відповіді на запитання.

1. Як географічні умови впливали на заняття стародавніх індійців?

2. Назвіть найдавніші міста на річці Інд.

3. Які релігії були поширені в Індії?

IІI. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Індія – одна з ключових країн на політичній карті світу і свого регіону. З самих початків історії вона була однією з найцікавіших і найтаємничіших місцин відомого тоді світу. «Індійський народ – найчисельніший з усіх», - писав Геродот. Ця його думка ґрунтувалася на чутках, але вона передавала враження людей Заходу про велику країну Сходу». Індійська історія і в античності, і в середньовіччі, і в колоніальний період, і сьогодні залишається однією з найцікавіших сторінок історії людської цивілізації загалом.

1. Імперія Гуптів.

Розповідь учителя.

У І ст. до н. е. на Середню Азію та Бактрію від китайських кордонів накотилася хвиля кочівників, які в китайських хроніках іменуються юеджами. На греко-бактрійській території юеджі, походження яких є предметом гострих дискусій у науці, заснували Кушанську державу — "безкраю, проте дуже нестійку й неоднорідну". До складу цієї держави увійшли, крім території Афганістану, Центральної та Середньої Азії, також Північно-Західна Індія та частина долини Гангу. Втім, довго в Індії кушани не втримались. Уже наприкінці III ст. до н. е. вони втратили там майже всі свої завоювання.

Завдяки своєму входженню до складу Кушанської імперії індійські землі налагодили ширші й стабільніші міжнародні культурні та економічні зв’язки. При цьому індійці зберегли неповторність своєї культури, яка істотно вплинула на культуру завойовників-кушанів. Саме за кушанської доби в Середній та Центральній Азії поширився буддизм, ревним прихильником якого став у II ст. н. е. один із наймогутніших кушанських володарів — Канішка (він скликав IV Буддійський собор, на якому було розроблено догматику буддизму махаяни).

Після загибелі Кушанської імперії Індія вкотре вже розпалася на безліч карликових князівств, які дуже різнилися між собою соціально-економічним та культурним рівнем, політичною структурою. Проте невдовзі відбулося нове об’єднання Індії в єдину державу, причому ядром цієї держави стала Магадха, в якій ще за кушанів зацарювала династія Гуптів.

Індійські історики вважають династію Гуптів унікальним явищем у всесвітній історії вже тому, що серед п’яти її імператорів не виявилось жодного недоумка-тирана. Гупти були висококультурними, освіченими політиками. Свою державну мудрість вони засвідчили, зокрема, тим, що, сповідуючи індуїзм, опікали також буддизм і джайнізм.

Започаткував династію Гуптів брахман Чандрагупта І (320—335 рр.), який став царем завдяки одруженню з принцесою племені ліччхавів Кумарадевою. За його наступника Самудрагупти (335—380 рр.), якого історики часом називають "індійським Наполеоном", держава Гуптів стала наймогутнішою в країні. Ядром держави була долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни: на півночі Непал, на північному сході Камарупа (нинішній Ассам), на півдні "лісові царства", на заході та північному заході держави-республіки та окремі області Декана. Але найбільший розквіт імперії Гуптів припав на добу царювання сина Самудрагупти — Чандрагупти II Вікрамадітьї (380—415 рр.), який знищив державу шаків, завоював Гуджарат і Сураштру. Держава Гуптів, таким чином, здобула вихід до Аравійського моря, а з ним — можливість установлювати безпосередні зв’язки із цивілізованим Близьким Сходом. Це благотворно позначилось на розвитку індійської культури. В тогочасній Індії розквітли наука, література, мистецтво, тому добу IV—V ст. індологи називають "золотим віком Гуптів", хоча археологи виявили, що гуптівська Індія була біднішою за кушанську.

Як мовиться, немає нічого вічного під сонцем. Урешті-решт, закотилася й зірка Гуптів. Уже в середині V ст. останній представник цієї династії мусив рятувати свою державу від гунів-ефталітів ("білих гунів"), які вдерлися з Центральної та Середньої Азії в Гандхару. Гуни, найімовірніше, відпаростилися від великої групи тюрксько-монгольських народів, хоч не виключається їхнє іранське походження. Війна з гунами тривала 70 років (до речі, саме тоді західна гілка цих кочівників справляла свій кривавий бенкет у Західній Європі). Зрештою, Гуптам удалося відтіснити смертельного ворога на північний захід, однак ця воєнна перемога стала для них прірвою. Затяжна війна з гунами посилила залежність Гуптів від місцевих князів і вождів племен, які під час війни підтримували центральну владу, а коли настав мир — перестали з нею рахуватись. Урешті, одна з найбільших імперій давнини розпалась на безліч дрібних царств.

2. Делійський султанат.

Розповідь учителя.

Делійський султанат був першим в історії Індії державою, у якій привілейоване положення зайняли феодали-мусульмани. Був створений на початку ХІІІ ст. в результаті послідовного завоювання Західної й Північної Індії військово – феодальними елементами, вихідцями із Середньої Азії, Афганістану, Ірану.

Ще на початку XI ст. Північна Індія виявилася об’єктом руйнівних, грабіжницьких набігів еміра Газні — Махмуда Газневі. Він здійснив 15 походів, багато міст Індії було захоплено й розграбовано. Результатом цього стало завоювання Пенджабу. Після смерті Махмуда владу захопили правителі невеликого князівства Гур, і правлінню Газневідів було покладено край.

Мухаммад Гурі продовжив політику завоювання Індії, і невдовзі вся долина річки Ганг опинилася в руках Гурідів. В 1206 р., після вбивства племенем хозарів Мухаммеда Гурі на березі Інду один із тюрських рабів, начальник його гвардії, полководець і намісник Північної Індії Кутб-уд-дін Айбек оголосив себе султаном індійських володінь гурдів і був визнаний новим правителем Газни. Своєю столицею Кутб-уд-дін зробив Делі ( спочатку резиденцією було місто Лахор – «центр індійського ісламу»), захоплений у раджпутів. Заснована Кутб-уд-діном держава одержала в історичній літературі назву Делійський султанат

Ставши султаном, Кутб уд-дін Айбек поклав початок приблизно сторічному правлінню в Делі тюркських правителів і їхніх нащадків, що умовно об’єднувалися в «династію» Гулямів. Деспотична влада нових правителів Індії встановлювалася та підтримувалася методами жорстокого придушення. Їм належало право розв’язування всіх важливих державних справ. Вони довільно зміщували з посад і засуджували до страти своїх високопоставлених підданих, конфіскуючи їхнє майно.

Головною опорою Кутб уд-діна Айбека було його військо. За словами історика XIII ст. Фахр-і Мудаббіра, воно складалося з «тюрків, гурів, хорасанців, хільджів». В 1210 р. Кутб-уд-дін помер, упавши з коня під час гри в поло (чоуган). Протягом свого недовгого правління він не збільшив своїх володінь і не вжив яких – небудь спроб для їхньої консолідації.

У Делійському султанаті офіційною мовою стає фарсі (перська мова). Офіційною релігією Султанату був іслам. Насильницькі методи навернення до ісламу застосовувалися, але, як правило, лише до місцевих феодалів, решта населення продовжувала вірити у своїх богів. Переважна більшість індійського населення вважалася «невірними». Ці люди сплачували непосильні податки. Особливо обтяжливим був подушний податок – джизья, що стягувався з усіх немусульман.

У результаті встановлення в Індії в XIII ст. влади мусульманської військово-феодальної знаті відбулися зміни у структурі панівного класу. Верхній його ешелон, представлений військовою знаттю, завойовниками і мігрантами, протистояв місцевому населенню й етнічно, й у релігійному відношенні. Ця знать не стільки витіснила місцеву еліту, скільки підпорядкувала її своєму впливу. У процесі завоювань частина місцевих феодалів-індусів була винищена або втратила свої володіння. Частина земель місцевих індійських правителів перейшла до завойовників. Проте переважна частина земель залишалася за колишніми власниками за умови виплати дані та несення служби.

Торгівля й міське життя в Делійському султанаті продовжували розвиватися, незважаючи на часті війни та заколоти; розширилася площа оброблюваних земель. Це було викликано прагненням султанів підпорядкувати незалежні племена, що населяли джунглі. Провідною статтею імпорту був привіз коней (основа делійської армії - кіннота), які в Індії за відсутністю пасовищ не розводили, Скарби делійських монет археологи знаходять у Персії, Середній Азії і на Волзі.

Життя в селі залишалося на тому самому рівні — задовольняло потреби кількісно збільшеної в султанаті з мусульманським завоюванням феодальної знаті.

Періодом найбільшої могутності Делійського султанату вважають правління Ала ад-діна Мухаммада (1296—1316 рр.). Проте після його смерті влада султанів ослаблюється, і в XIV ст. починається занепад держави. Після тривалого періоду смут часткове відродження держави відбулося за правління султана Бахула Лоді ( 1451-1489 рр.). Це був здібний і хоробрий воїн. Навідмінно від свого внука Ібрагіма, який був деспотичним правителем. Його спроби зламати владу афганських воєначальників приводили до заколотів. Невдоволення феодалів не припинялася і деякі з феодалів звернулися до кабульського правителя Бабура з проханням позбавити їх від тиранії султана. Бабур не змусив себе просити. Він і сам прагнув захопити багаті індійські землі. У 1525 р. Бабур розбив Ібрагіма в битві при Паніпаті. Делійський султанат упав, а на його руїнах виникла імперія Великих Моголів., засновником якої став Бабур.

3. Касти й общини. Релігійне життя та звичаї. Наука і культура.

Робота в групах.

У класі створюється 3 групи по 5 – 6 учнів. У кожній групі обирають лідера, доповідача та «тайм – кіпера» - учня, який буде слідкувати за часом. Учитель визначає термін виконання роботи та оголошує завдання. Через визначений час доповідач звітує перед класом про виконану роботу.

Група 1

Тема дослідження. Касти й общини.

Ознайомтеся з текстом підручника та інформаційною карткою і підготуйте повідомлення за планом:

Поділ на касти в Індії.
Стисла характеристика окремих каст.
Суспільне становище «недоторканих».

Група 2

Тема дослідження. Релігійне життя та звичаї.

Ознайомтеся з текстом підручника та інформаційною карткою і підготуйте повідомлення за планом:

Індуїзм – основна релігія країни.
Інші релігійні вірування жителів Індії.
Оригінальні звичаї індійців.

Група 3

Тема дослідження. Наука і культура.

Ознайомтеся з текстом підручника та інформаційною карткою і підготуйте повідомлення за планом:

Розвиток наук в Індії.
«Золотий вік» індійської літератури.
Розвиток архітектури і скульптури.

IV. Закріплення знань учнів

Графічний диктант.

Серед запропонованих тверджень є правильні й помилкові. Правильне твердження учні мають позначити «+», а помилкове - « - ».

«Індійський народ – найчисельніший з усіх», - писав Геродот.
Династію Гуптів започаткував Самудрагупта.
Держава заснована Кутб-уд-діном одержала в історичній літературі назву Делійський султанат.
Імперію Великих Моголів заснував Тимур
Найбільш шанованою варною в Індії були брахмани.
Провідною релігією у середньовічній Індії був буддизм.

V. Підсумки уроку

Учитель аналізує виступи груп. Перевіряє результати виконання диктанта ( якщо часу не вистачає, перевірка може здійснюватися вибірково) і аналізує типові помилки, що зустрічаються в роботах учнів, повідомляє оцінки за урок, надає інструкції щодо виконання домашнього завдання.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати текст параграфа.
Скласти схему «Держави на півострові Індостан».

Література

Ашрафян К. З. Делийский султанат / К.З. Ашрафян. – М.: Изд – во восточной литературы, 1960. – 257 с.
Говоров Ю. Л. История стран Азии и Африки в Средние века / Ю.Л. Говоров – Кемерово: 1998. – 234 с.
Крижанівський О. .П. Історія стародавнього Сходу / О.П. Крижанівський – К. : - 2006. – 590 с.
Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу / В. А. Рубель – К.: - 2002. – 736 с.

Інформаційна картка 1

Касти й общини.

Ще в давнину в Індії стався розподіл суспільства на чотири варни (стани). З давніх часів існувало чотири варни (стани): брахмани - жерці, вчителі, вчені, кшатрії - воїни, правителі, знать; вайшї - хлібороби, ремісники, торговці; шудри - залежні люди, слуги. В основі поділу суспільства на варни лежало переконання, що кожна людина має свій обов'язок і свій життєвий шлях.

На початку нашої ери в організації варн спостерігаються значні зміни. Кожна варна стала ділитися на більш вищі і нижчі касти Самою безправної нижчою кастою були так звані «недоторканні», яких зневажали. Вони виконували найважчу і найбруднішу роботу: були слугами, вичищали сміття, забивали худобу та ін. До цієї касти належали і деякі відсталі племена. У період Гуптів вже існували десятки каст.

Належність до певної касти визначалася походженням людини (від народження), а також одягом, зачіскою, символічної відміткою на лобі, культурою харчування. Представники певної касти мали характерний тип житла. Ніхто не мав права самовільно перейти з однієї касти в іншу. Шлюби між представниками різних каст, як правило, заборонялися. Однак у суспільстві не викликало осуду випадки, коли чоловік з вищої касти брав жінку з більш низької.

Специфікою індійського суспільства з давнини була наявність в ньому сільської громади. Її основу становили кілька десятків або сотень сімей землеробів-общинників, які володіли наділами і мали на них спадкове право. Громада керувала іригаційними роботами, організовувала необхідну взаємодопомогу і оборону. Постанови громади нерідко висікали на кам'яних плитах, вмуровані в стіни храмів. Поступово серед її членів почали виділятися ремісники: ковалі, теслі, гончарі, каменярі, ткачі, мідники та ін. Вони обслуговували громаду і отримували від неї все необхідне для життя.

Громаду очолював староста і кілька його помічників. Велике суспільне значення мала рада. Тобто, індійська сільська громада існувала як самоврядна одиниця, що забезпечувала себе всім необхідним. Це призвело до майже повної відсутності в середньовічній Індії внутрішньої торгівлі між містом і селом, що гальмувало розвиток суспільства в масштабах всієї країни.

Інформаційна картка 2

Релігійне життя та звичаї.

У середні віки світогляд людей виявлялося у формі релігійних вірувань. У Індії релігії грали дуже велику роль. Цей період тут характеризується занепадом буддизму і настанням повного панування індуїзму. Учені сперечаються про причини цього явища. Деякі вважають, що буддизм в Індії пов'язаний із пануванням кшатріїв, що стояли на чолі великих імперій. Інші вважають, що буддизм з його широко розгалуженою системою монастирів і паломників не зміг пристосуватися до більш замкнутої економічної дійсності ранньосередньовічної Індії. В усякому випадку останній злет буддизму у формі махаяни стався в імперії Харшині. Значна частина населення сповідувала буддизм тут аж до XII ст. На півдні Індії зникнення буддизму відзначається вже в VIII ст.

Ця зміна релігії не призвела до зміни способу життя. В індуїзмі є безліч всяких сект і напрямів, що розрізняються як вибором того бога з обширною індуського пантеону, якому поклонявся віруючий, так і релігійними обрядами і звичаями. Однак деякі уявлення і звичаї є спільними для всіх індусів. Вони високо ставлять поняття чесноти або боргу (дхарми), що полягає в тому, аби твердо й неухильно виконувати свої кастові обов'язки. Так, для вищих каст їх дхарма полягає в справедливому управлінні або мужню поведінку на полі битви, для нижчих каст - в сумлінному виконанні ними кастової роботи і в шануванні осіб високого походження. Індуїзм вселяє, що поділ на касти є божественним встановленням, що всі касти потрібні, а положення кожного індивідуума у кастовий ланці визначається його поведінкою у попередньому народженні. Душа людини не помирає, а після смерті тіла переходить в якусь іншу істоту: якщо людина вела добродійне життя, то в наступному народженні його кастовий статус підвищується, якщо порочну, то він може народитися недоторканним або навіть якою-небудь мерзенною твариною. Тому все справедливо, навіть коли добра людина терпить всілякі біди: це йому, очевидно, покарання за погане поводження в минулому існування.

Загальним для всіх індусів було й уявлення про ахімсі, тобто про те, що слід уникати нанесення шкоди живій істоті, а також пов'язане з цим поклоніння ряду тварин, в першу чергу корові, шанованою всіма індусами. Всі індуси повинні були приносити жертви - деякі тварини, а більшість просто пахощі і квіти, усім пропонувалося в міру своїх можливостей жертвувати брахманам та храмами, все почитали як святих різного роду відлюдників, аскетів, мандрівних проповідників і т. п. Для всіх індусів вважалося також обов'язковим виконувати кастові обряди і заборони, що дорівнювало шанування божества.

Найширше було поширено поклоніння богам Вішну і Шиві. З культом Шиви пов'язано і шанування його дружини, яка відома у різних районах під ім'ям Калі, Уми, Парваті і Шакті. Калі зображували у вигляді жорстокої богині, яка вимагала кривавих жертв, а Розуму та Парваті - у вигляді ніжної матері. Ясно, що й у цьому образі злилося багато різних культів.

Найбільш жорстоким був культ Шакті. Шакті сприймалася також як еманація могутності Шиви, і шанування Шакті було пов'язане з тантризму - течією в індуїзмі, відокремитися від інших, зі своїми священними текстами - Тантре і зі своєю системою шанування божества, переважно жіночого. У тантризму панували елементи містицизму, чаклунства, заклинань, а також обряди і поведінку, заборонені індуїзмом. Певною мірою Тантрізм іноді порівнюють із шануванням диявола в християнських країнах. Тантрізм в той період сповідували здебільшого члени нижчих каст і представники неарійських племен і груп.

Заможні індійці жили в просторих будинках, які мали ванну кімнату і вбиральню. Будинок мебльований кріслами, ліжками, підлогу застеляли циновками, килимами, звіриними шкурами. Бідняки тулилися в очеретяних халупах.

Чоловічий і жіночий одяг були найпростішими. Вдома всі ходили напівголими, на люди одягали довгу сорочку і накидку. Жінки красиво огортали своє тіло довгим, в кілька метрів, полотнищем - сарі. Під впливом мусульман вони носили також шаровари і спідницю, чоловіки - штани і сорочку. Чоловіки носили на голові тюрбан, жінки ходили з непокритою головою.

Індійці обожнювали прикраси та косметику. Жінки прикрашали себе в свята гірляндами, вінками.

Харчувалися індійці переважно молочними і рослинними стравами. М'ясо та міцні напої майже не вживали, так як це заборонялося релігією.

Індійці любили веселитися, святкувати. Ранньою весною відзначали холі - свято фарб (всі ходили з пофарбованим обличчям, руками, волоссям, та ще й обсипали або обприскували один одного фарбою). Восени святкували дівалі - свято вогнів, щоб улюбленому герою і богу Рамі було видніше повертатися додому після перемоги над підступним демоном.

Інформаційна картка 3

Наука і культура.

Наука в середньовічній Індії продовжувала розвиватися на засадах, закладених ще у давнину. Великих успіхів було досягнуто в галузі математики, астрономії та медицини. пов'язаних з практичною діяльністю людей у сільське господарство, будівництво будівель та лікуванні.

У період VI-XIII ст. в більшості районів Індії розвивається література на місцевих мовах, хоча багато поетів пишуть і на «високий» мові - санскриті. Санскритській літературі є переважно переспівом класичних зразків де поступово стає все більш вишуканою, розрахованої на придворні кола.

Розвиток літератури на місцевих мовах відбувався і у формі перекладення з санскриту епічних творів, наприклад переклад телуту Буддхи Редді у XIII ст. епосу «Рамаяна».

Хоча в середні століття розвивалася переважно поезія, але в XII-XIII ст. з'явилися і прозові твори на санскриті жанру обрамлених повістей, тобто оповідань, пов'язаних єдиним наскрізним сюжетом. Такі «Кадамбарі» Бану. розповідь про двох закоханих, двічі що жили на землі в різних обличчях.

У мистецтві найбільшого розвитку набули архітектура та скульптура. У VI-VIII ст. будувалися печерні храми (в Еллоре, Елефант, пізніше печери Аджай-ти) або храми, висічені з моноліту, наприклад храми Махабаліпурама, або ратха (храм у вигляді колісниці) в Кона-раку. Це не вимагало настільки складної техніки: легше було вибити порожнини в скелі, ніж тесати камені, перевозити їх по стежках на далекі відстані і складати високі і міцні будівлі. У Аджанте печерні храми належали буддистам, але в Еллоре поряд знаходяться печери буддистів, індусів і джайнов. Печерні храми були прикрашені барельєфами, скульптурою або розписом.

З IX ст. храми стали вже будувати з тесаного каміння. На півночі Індії храми були параболічної (подовжено-овальної) форми, на верхівці - парасолька у вигляді лотоса, на півдні ж - у формі прямокутної піраміди. Внутрішні приміщення були низькими і темними - це святині, куди доступ дозволявся не всім. Основний натовп віруючих робив обхід храму зовні. У дворі храмів, а також на стінах їх стояли скульптури, що зображують сцени епосу або в символічної формі трактують шанування того бога, якому присвячений храм. З часом, особливо на півдні Індії, скульптурних деталей стало так багато, що самі храми були як би постаментом для них: статуї, горельєфи та барельєфи заповнювали весь простір стін у висоту храму, і око вже не сприймало окремих сцен або скульптур.

Фрески, поширені в печерах Аджанти, з VIII ст. зникають. Інші твори живопису цього періоду фактично не збереглися. Знаходилися у занепаді також театр і мистецтво танцю. Тільки на півдні Індії при храмах підтримувалося мистецтво класичного танцю, пов'язаного з богослужінням.