КВНЗ “Херсонська академія неперервної освіти”

Кафедра теорії та методики викладання  природничо-математичних і технологічних дисциплін

Науково-методична лабораторія географії та економіки

Відділ освіти Новотроїцької районної державної адміністрації

 

 

 

 

 

 

А. Я. Горобець, С. Б. Дорогань

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ТОПОНІМОУТВОРЕННЯ НОВОТРОЇЦЬКОГО

РАЙОНУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

 

Навчально-методичний посібник

 

 

 

 

 

 

 

 

Херсон – 2013

УДК 811.161.2’373.21(477.72)(0.75.3)

ББК 81.4Укр-3-922

Г 70

Горобець А. Я., Дорогань С. Б. Особливості топонімоутворення Новотроїцького району Херсонської області. – Херсон: ВАТ “Херсонська міська друкарня”, 2013. – 234 с.

 

Навчально-методичний посібник присвячений характеристиці історикогеографічних особливостей топонімоутворення Новотроїцького району, лаконічно висвітлює розвиток топонімічної науки в Україні та містить аналіз ойконімів і мікротопонімів Новотроїцького району.

Він слугуватиме орієнтиром для краєзнавців у безмежному просторі сучасного інформаційного матеріалу та буде корисним і цікавим для вчителів, учнів, а також всім тим, хто вивчає рідний край.

 

Рецензенти:

Даценко Л. М. – д. геол.-мін. н., професор, завідувач кафедри загальної географії і геології Мелітопольського державного педагогічного університету    імені Богдана Хмельницького, член-кореспондент УНГА.

Філончук З. В. – завідувач науково-методичної лабораторії географії та економіки КВНЗ “Херсонська академія неперервної освіти”.

Полякова Л. І. – к. іст. н., доцент кафедри історії і правознавства Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана

Хмельницького.

 

 

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою КВНЗ “Херсонська академія неперервної освіти” (протокол № 19  від 12.10.2012 р.).

 

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА....................................................................................................6

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ТА ПОЗНАЧЕНЬ………………………………….8

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТОПОНІМІЧНОЇ НАУКИ

1.1. Топоніміка як наука: об’єкт, предмет та історія розвитку…………...11

1.2. Класифікація та методи топонімічних досліджень…………………...15

1.3. Значення топоніміки……………………………………………………18

РОЗДІЛ 2. ГЕОГРАФІЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ 

ТОПОНІМОУТВОРЕННЯ НОВОТРОЇЦЬКОГО РАЙОНУ

2.1. Географічні передумови топонімоутворення…………………………20 2.2. Формування мережі сільських поселень Новотроїцького 

району……………………………………………………...…………………25

2.3. Історія заселення та освоєння смт. Новотроїцького……..…………...63

2.4. Історія заселення та освоєння смт. Сиваське…………..……………...76 2.5. Новотроїцький район у роки Великої Вітчизняної війни…………….95

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОЙКОНІМІВ ТА МІКРОТОПОНІМІВ 

НОВОТРОЇЦЬКОГО РАЙОНУ

3.1. Просторово-часовий аналіз ойконімів краю………….……………...120

3.2. Мікротопоніми смт. Новотроїцького………….……………………..126

3.3. Годоніми с. Благовіщенки…………………………………………….138

3.4. Годоніми с. Захарівки…………………………………………………139

3.5. Мікротопоніми смт. Сиваське …….………….………………………140

3.6. Мікротопоніми с. Василівки………………………………………….151

3.7. Годоніми с. Дружелюбівки……………………………………………153

3.8. Годоніми с. Воскресенки……………………………………………...154

3.9. Годоніми с. Горностаївки…………………………………………......155

3.10. Годоніми с. Громівки………………………………………………...157

3.11. Годоніми с. Дивне……………………………………………………159

3.12. Годоніми с. Попелак………………………………………………….161

3.13. Годоніми с. Свиридонівки…………………………………………...162

3.14. Годоніми с. Лиходідівки……………………………………………..162

3.15. Годоніми с. Зелене……………………………………………………163

3.16. Годоніми с. Перемога………………………………………………...163

3.17. Мікротопоніми с. Новомихайлівки………………………………....164

3.18. Мікротопоніми с. Маячки……………………………………………166

3.19. Мікротопоніми с. Водославки……………………………………….167

3.20. Годоніми с. Новопокровки………………………………………......168

3.21. Годоніми с. Одрадівки…………………………………………….....171

3.22. Годоніми с. Олександрівки…………………………………………..173

3.23. Годоніми с. Калинівки……………………………………………….175

3.24. Мікротопоніми с. Подове……………………………………………175

3.25. Годоніми с. Качкарівки………………………………………………179

3.26. Мікротопоніми с. Сергіївки………………………………………….179

3.27. Годоніми с. Вознесенки……………………………………………...181

3.28. Годоніми с. Федорівки………………………………………….........181

3.29. Годоніми с. Кривий Ріг………………………………………………183

3.30. Годоніми с. Метрополь………………………………………………184

3.31. Годоніми с. Новомиколаївки………………………………………...185

3.32. Мікротопоніми с. Володимиро-Іллінки…………………………….187

3.33. Годоніми с. Катеринівки……………………………………………..190

3.34. Мікротопоніми с. Софіївки………………………………………….190

3.35. Мікротопоніми с. Новорепівки……………………………………...192

3.36. Годоніми с. Новоукраїнки…………………………………………...193

3.37. Годоніми с. Чкалове………………………………………………….194

3.38. Годоніми с. Воскресенського………………………………………..197

3.39. Годоніми с. Двійного………………………………………………...199

3.40. Годоніми с. Ковильного……………………………………………...201

3.41. Годоніми с. Сивашівки………………………………………………203

3.42. Годоніми с. Заозерне…………………………………………………205

3.43. Годоніми с. Овер’янівки …………………………………….............206        

3.44. Годоніми с. Садове…………………………………………………...206

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….....................207

ДОДАТКИ…………………………………………………………………..214

ПЕРЕДМОВА

 

Поява даного навчально-методичного посібника обумовлена потребами сучасного етапу розвитку української держави, що вимагає поєднати навчання і виховання учнівської молоді з культурно-духовним відродженням із метою залучення підростаючого покоління до активної навчально-пізнавальної і суспільно-корисної роботи. Сучасні зміни шкільної програми, які пов’язані зі збільшенням уваги до народознавчо-краєзнавчої діяльності школи, вимагають формування і закріплення в учнів організаційно-методичних навичок і вмінь у проведенні шкільної краєзнавчої роботи.

Актуальність посібника полягає у тому, що вивчення географічних назв важливо як у пізнавальному, так і в практичному відношенні – адже без них неможливо уявити сучасне життя. Знання їх має й чимале виховне значення: добра обізнаність з історією, географією малої батьківщини говорить про любов до неї. Глибоке вивчення географічних назв окремих регіонів нашої країни – один зі шляхів усвідомленого сприйняття рідної природи, культури, традицій українського народу, тому є необхідною ланкою у виховній роботі шкільного вчителя, будь то географ, історик або філолог. Любов до рідних місць, трепетне, дбайливе до них відношення, бажання все про них знати викликає в дітей відданість і любов до своєї Батьківщини, до свого народу.

Вивченням географічних назв займається розділ науки про географічні назви – топоніміка. 

Запас географічних назв у дітей, звичайно, поступово збільшується – з розширенням культурного кругозору, нагромадженням життєвого досвіду й розвитком мови. Але нерідко буває й так, що учень, дізнаючись із підручників про великі ріки, озера, гірські масиви, величезні міста, у той же час нічого не знає про рідне село, місто, вулицю, якою він щодня ходить, про ту річку, у якій він улітку купається. Це відбувається за різних причин, зокрема, через необізнаність людей, у тому числі й учителів. Гірше всього, якщо відсутність знань походить від байдужості по відношенню до історії свого народу, що з часом призведе до бездуховності, порожнечі душі.

Інтерес до географічних назв свого краю обумовив вивчення ойконімів  і мікротопонімів Новотроїцького району Херсонської області. Просторовотимчасове уявлення про іменний шар району надає можливості вивчити походження його топонімів, прищеплює інтерес до мовних процесів, виховує почуття патріотизму.

У процесі підготовки цього видання була широко використана вітчизняна та зарубіжна література, архівні матеріали і відповідні довідкові видання. 

Посібник адресований учням загальноосвітніх навчальних закладів, учителям, викладачам, студентам географічних, історичних та гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів, а також широкого загалу, що цікавиться краєзнавством.

Автори цілком свідомі того, що дане видання не вичерпує всього наявного запасу краєзнавчої інформації про Новотроїцький район. Будемо щиро вдячні всім, хто, ознайомившись із посібником, висловить слушні зауваження та побажання, які будуть обов’язково враховані.

Щира подяка людям, без участі яких цей посібник не міг би вийти у світ – Збаровському П. М., Балан А. М., Горобцю В. Г., Грабко Л. В., Теребей Л. В., педагогічному колективу Отрадівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, працівникам Новотроїцької районної бібліотеки, секретарям селищних і сільських рад району. 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ТА ПОЗНАЧЕНЬ

 

АН – Академія Наук арк. - аркуш

АТС – автомобільно-транспортна станція

ВАСХНИЛ – Всесоюзная академия сельскохозяйственных наук имени

Ленина

ВАТ - відкрите акціонерне товариство

ВДНГ – Виставка Досягнень Народного Господарства

Вип. - випуск

ВПС – Військово-Повітряні Сили

ВСГВ -  Всесоюзна сільськогосподарська виставка вул. – вулиця

ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет га – гектари

ГЕС – гідроелектростанція г/л – грам на літр грец. – грецького (- ої)

ГТО – государственный технический осмотр ДП – дочірнє підприємство ім. – імені ін. – інше (- ші)

КВП – Комітет взаємодопомоги кг - кілограм км. – кілометр км² - кілометр квадратний 

КПРС – Комуністична партія Радянського Союзу

крб. – карбованці (- ів, - ця) крим.-татар. – кримсько-татарською лат. – латинського (- ої)

м – метр (- ів) м. - місто

МТС – машинно-тракторна станція

н. е. – нашої ери

о. – острів оз. – озеро (- ра) оп. - опис

ПСП – приватне сільськогосподарське підприємство поч. – початок

ПП – приватне підприємство пр. – провулок

р. – рік ред. - редактор рис. - рисунок

РККА – Рабоче-Крестьянская Красная Армия рос. – російською (- ої) рр. – роки (- ах)

РСДРП – Российская социал-демократическая рабочая партия РТС – ремонтно-транспортна станція

с. – село с-ще - селище смт. – селище міського типу СОЗ – спільний обробіток землі спр. – справа с/р – сільська (селищна) рада

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік ССТ – сільське споживче товариство ст. – століття

Т. - том

т. зв. – так званого

тис. – тисячоліття 

ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю

т. п. – тому подібне

ТСОЗ - товариствo зі спільного обробітку землі тур. – турецької (- ого)

Уклад. - укладач

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка ф. - фонд

ФГ – фермерське господарство

х. - хутір

ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет 

ЦК – Центральний Комітет

% - відсотки

°С – градуси Цельсія 

‰ – проміле

* - дані по кількості та густоті населення станом на 01. 03. 2010 р.

** - дані по кількості та густоті населення станом на 01. 01. 2012 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТОПОНІМІЧНОЇ НАУКИ 1.1. Топоніміка як наука: об’єкт, предмет та історія розвитку

 

Кожна людина постійно зустрічається з географічними назвами. Неможливо уявити собі життя сучасного суспільства без географічних назв. Вони повсюдно й завжди супроводжують нас з раннього дитинства. Усе на землі має свою адресу, і ця адреса починається з місця народження людини. Рідне село, вулиця, на якій вона мешкає, місто, країна – все має свої імена.

Більше того, – всі географічні назви мають свій зміст. Жоден народ не називав річку, озеро або селище “просто так”, випадковим сполученням звуків. Звідси висновок напрошується сам по собі: пояснити можна будь-яку, навіть найскладнішу й, на перший погляд, незрозумілу географічну назву. Мова народу не є чимось застиглим, вона змінюється, розвивається, деякі слова зникають зовсім, деякі змінюють свій зміст. Тому важко буває знайти пояснення назви тієї або іншої річки, села, міста. Але завдяки назвам, у наш час лунають слова рідної мови, що вже давно забуті, слова чужих і навіть зниклих мов. З кожним словом пов’язані дивні історії, часто легенди, а іноді й курйози.

Для більш точного й конкретного розуміння шляхів виникнення тих або інших географічних назв, а також формування цілісного сприйняття власних імен, необхідно зрозуміти зміст, механізми появи й мотиваційну складову їхнього функціонування. Саме тут на допомогу приходить топоніміка, яка є складовою, самою рухливою й комунікативною частиною ономастики – науки про походження власних імен. Вона стоїть на стику багатьох наук – географії, історії, лінгвістики, суспільствознавства, етнографії, представляючи тим самим особливий інтерес і відкриваючи величезні можливості для тривалого й послідовного дослідження всіх топонімічних аспектів.

Окремі вчені відносять топоніміку до самостійних наук, яка використовує методи і географічного, і історичного, і лінгвістичного аналізу. 

Об’єктом дослідження топоніміки виступають географічні назви тієї чи іншої території. Предмет дослідження топоніміки полягає у вивченні походження топонімів, історії їх виникнення, розміщення в просторі та змін в часі. Топоніміка (від грец. «topos» – місце, місцевість і «onоma» – ім’я) досліджує географічні назви, їхнє функціонування, значення й походження, ареал поширення, розвиток і зміну в часі. Сукупність топонімів на будь-якій території становить її топонімію.

За характером об’єктів виділяються наступні основні види топонімії: ойконімія (від грец. «oikos» – будинок, «oikēo» – населяю і «onоma» – ім’я) – назви населених пунктів: міст, селищ, сіл, станиць, аулів тощо; годонімія  (від грец. «hodos» _– «вулиця» і «onоma» _– «ім’я») _– назви вулиць; гідронімія (від грец. «hydros» – вода і «onоma» – ім’я) – назви водних об’єктів: морів, рік, струмків, ставків, водоймищ тощо; оронімія (від грец. «oros» – гора і «onоma» – ім’я) – назви особливостей рельєфу: гір, хребтів, піків, долин, ущелин і інших елементів рельєфу місцевості; урбанонімія (від грец. «urbanus» – міський і «onоma» – ім’я) – назви внутрішньоміських об’єктів: вулиць, площ, провулків, набережних, проспектів, пам’ятників, театрів, музеїв, готелів тощо; агороні-  мія – назви площ (з давньогрецької «ἀγορά» – площа); антропотопонімія – назви географічних об’єктів, що походять від особистих імен (з давньогрецької  «ἄνθρωπος» – людина); астіонімія – назви міст (з давньогрецької «ἄστυ» –

місто); дрімонімія – назви лісів (з давньогрецької «δρῦς» – дерево).

Виходячи з величини об’єктів, встановлюють два головних яруси топонімії:  макротопоніміку (від грец. «makros» – великий, «topos» – місце, місцевість і «onоma» – ім’я) – назви великих природних або створених людиною об’єктів і політико-адміністративних об’єднань;  мікротопоніміку (від грец. «mikros» – малий, «topos» – місце, місцевість і «onyma» – ім’я) – індивідуалізовані назви малих географічних об’єктів, особливостей місцевих ландшафтів, таких як луг, пасовище, колодязь, драговина, вигін.

Макротопонімія, поєднуючи назви великих географічних об’єктів і систем, а також політико-адміністративних одиниць, має широку сферу функціонування; макротопоніми мають стійкість, стандартизованість, оформляються відповідно до правил літературної мови. 

Мікротопоніми, що створюються на основі місцевої географічної термінології, відрізняються динамічністю й рухливістю. На відміну від макротопонімії, мікротопонімія виникає на базі діалектних форм мови й має сферу функціонування, обмежену територією поширення даного говору або діалекту. Топоніми становлять значну частину ономастичного лексичного фонду. Їхнє число на будь-який освоєній людиною території дуже значне, топонімія Землі обчислюється мільйонами одиниць.

Найважливішим джерелом формування історично сформованої топонімії служать місцеві географічні терміни. Джерелом так званих антропонімів є імена перших поселенців, власників земель і поселень, історичних діячів і т. п.

За складом топоніми можуть бути однослівними (Новотроїцьке, Одрадівка), словосполученнями (Ясна Поляна), топонімічними фразеологізмами, причому останні характерні для мікротопонімії. За своїм походженням топоніми можуть бути розділені на сформовані в процесі природничо-історичного розвитку й створені свідомо; топоніми другого типу, як правило, меморіальні, володіють соціально-історичною й ідеологічною конотацією.

Географічні назви України пройшли складний шлях розвитку і утворення. Значна їх частина успадкувала топонімічну систему цілого ряду епох, починаючи від доісторичної і закінчуючи нашим періодом. Упродовж тривалого історичного часу вони розвивалися в тісному зв’язку з топонімією багатьох племен і народів Євразії, залишаючись у своїй основі слов’янськими. Багато з них дійшли до нас із давнини – з періоду індоєвропейської мовної спільності.

У VII–IX ст., в умовах боротьби з кочівниками, відбувається процес об’єднання союзів племен східних слов’ян, внаслідок чого в Середньому Придніпров’ї утворилося об’єднання племен під назвою Русь. У IX–X ст. виникає ранньофеодальна держава – Київська Русь, формується давньоруська народність, її культура, виникають давньоруські (українські) топоніми.

Понад століття боролася Русь проти нашестя печенігів, які прийшли в південноруські степи наприкінці IX – на початку X ст., і перемогла. Слідом за печенігами з’явилися тюркські племена огузів. Разом з берендеями, печенігами та іншими племенами вони були відомі під назвою “чорні клобуки”. Значна частина їх, шукаючи порятунку від половців, перетворилась на васалів Київської Русі. Усі ці народи і племена, як і їхні попередники – авари, хозари, угри, – залишили помітний слід у слов’янській топонімії.

Топонімія України, як і інших країн, знаходилася в постійному русі і зміні, під мовним впливом інших народів. Особливо позначились на її формуванні російська, білоруська та польська топонімії. Українську мову, як і будь-яку іншу, не можна розглядати поза системою споріднених з нею мов. 

Топоніміка – наука, якою одночасно займаються географія, історія і лінгвістика. Тільки спираючись на мовні закони, на історію, на конкретну географічну обстановку, можна досліджувати географічні назви, в яких відбито природні особливості об’єктів, їх положення, господарську діяльність людей, назви народів, племен, імена видатних людей, народні звичаї тощо.

Фоном топонімії України, тобто переважаючими однорідними у мовному відношенні географічними назвами, без сумніву, є топоніми слов’янського походження. При цьому кожна місцевість має свої, характерні саме для неї засоби творення, зокрема суфіксацію, а також вкраплення різних назв іншомовного походження. Кожен суфікс має свій ареал поширення, тісно пов’язаний з історією краю, його заселенням, господарською діяльністю, зі зв’язками з іншими народами і племенами в різний історичний час.

Вивчення географічних назв становить значний науковий інтерес. Топоніми знайомлять нас з особливостями географічного положення місцевості, з характером поверхні, річок і озер, рослинного і тваринного світу, з життям, культурою і побутом народу, його господарською діяльністю, з історичними подіями краю. Географічні назви України є пам’ятками історії, історії мови, її родоводу, лексики живої мови.

На жаль, ця пам’ять іноді невиправдано порушується. У наш час двічі проводились масові перейменування населених пунктів України. Близько 4 тисяч ойконімів – назв міст, сіл, хуторів було замінено іншими. Звичайно, неблагозвучні назви типу Свинюха, Курники, Крисине та їм подібні необхідно замінити. Та підходити до цієї справи треба обережно. Слід дотримуватися охорони топонімії, не ламати її. Ряд назв, здавалося б застарілих, малозрозумілих, мають історичне, географічне чи інше наукове значення. Їх слід оберігати. 

 

1.2. Класифікація та методи топонімічних досліджень

 

На наш час у сфері топонімічних досліджень існує багато класифікацій, запропонованих різними авторами. Слід зазначити, що вони створені з метою спрощення користування топонімічним матеріалом, являють собою впорядковану структуру з систематизації топонімів.

Усі географічні назви можна згрупувати у певні лексико-семантичні розряди, що мають різне походження, а саме: антропонімічне – назви, що беруть початок від імен та прізвищ видатних людей; етнонімічне – пов’язані з назвами народів і назви, що походять від географічного середовища або вказують на характер господарства та різні види людської діяльності.

Існує 3 основних підходи до класифікації топонімів. Так, одним з видів є мовна класифікація на основі лексичної приналежності (назви рідної мови; успадковані назви з іншої мови; іншомовні назви). 

В етимологічній класифікації топоніми підрозділяються на етимологічно  очевидні, етимологічно  прозорі, етимологічно  непрозорі.

В основу семантичної класифікації покладено змістовне значення власної назви населеного пункту. Тут виділяються: назви, що відображають природні умови; назви, пов’язані з трудовою діяльністю людей та стародавніх промислів; назви-етноніми; назви релігійно-культового значення; назви, що характеризують типи поселень; антропоніми або патрономічні назви; меморіальні назви; назви-політоніми; назви-мігранти, або перенесені топоніми; символічні назви; просторові або назви-орієнтири тощо. Такий підхід дає додаткову інформацію відносно утворення, природних умов та соціальноекономічних особливостей поселень.

Особливий інтерес викликає авторська класифікація соціальноекономічних топонімів Стрижака О. С. Так, вчений виділяє: назви, пов’язані з матеріальною культурою; назви, що відображають суспільно-класові або станові особливості; соціально-побутові назви, пов’язані зі спорідненістю і свояцтвом; назви, що мають емоційно-стильове і соціальне забарвлення; назви, що виникли від імен поміщиків і дворян; іншомовні найменування; назви від прізвищ партійних радянських діячів, письменників, представників науки і культури.

Ніконов А. В. запропонував дещо іншу класифікацію. Вона базується на значенні утворюючих основ топонімічних назв: назви, в основі яких лежать імена та прізвища; назви, що виникли на основі соціальних та економічних явищ; назви, перенесені переселенцями, вихідцями з інших місць проживання; меморіальні назви, встановлені спеціальними декретами; назви релігійного значення.

Географічні назви виникають або від загальних, або від власних назв.

Для топонімів характерна статичність: важливі географічні об’єкти надовго зберігають назви, а дрібні об’єкти можуть змінювати свої назви в залежності від зміни населення, яке проживає на цій території. Представники одного з напрямів топоніміки – так званого географічного натуралізму – вважають, що географічні назви мають суто натуралістичний характер, тобто зумовлені лише зовнішніми ознаками і властивостями географічних об’єктів. Скажімо, походження назв річок вони пов’язують тільки з кольором їх води, властивостями берегів, характером течії, не беручи до уваги соціальноісторичних умов як основи всіх назв.

Географічні назви – явище, насамперед, суспільне. Вони не могли з’явитись самі по собі. “Навіть якщо назви вказують на ознаки об’єкта, то відбір  цих ознак зумовлений тільки інтересами суспільства”, – зазначає В. А. Ніконов. 

Тільки спираючись на історію, можна досліджувати географічні назви, в яких відбито природні особливості об’єктів, їх положення, господарську діяльність людей, класову і станову диференціацію населення в дореволюційний час, назви народів, племен, імена видатних людей, народні звичаї тощо.

Для будь-якого населеного пункту іменний шар являє собою зосередження вікових свідчень історії й культури. І тому, приступаючи до вивчення даного аспекту, треба обрати оптимальну класифікацію, яка буде відповідати меті, завданням, які ставить перед собою дослідник та методам, які він використовує в процесі свого дослідження.

Серед методів, апробованих топонімістами, є частні, загальнонаукові і допоміжні. Впровадження останніх стало можливим завдяки комп’ютеризації - це обробка, систематизація, зберігання топонімічної інформації.

Науковцями широко використовується історичний метод, який дозволяє прослідкувати зміни назв у часі та характер топонімічних нашарувань в окремі історичні періоди, робити висновки щодо характеру історичних умов того часу, протягом якого формувалися географічні назви, та визначати підходи словотворення топонімів.

Літературний метод топонімічних досліджень полягає в аналізі історичної та сучасної літератури, де зустрічаються описи назв географічних об’єктів з досить чітким визначенням історії їх виникнення. Найбільше матеріалів з топоніміки можна отримати, вивчаючи краєзнавчі джерела, бо краєзнавство поєднує в собі географію і історію, топоніміку і народознавство.

Доцільним у топонімічних дослідженнях є використання картографічного методу. Саме назви географічних об’єктів являються одним  з найголовніших елементів змісту карти. Вивчаючи карти сучасності і минулого, можна відстежити зміни назв в просторі та пояснити їх причини.

Важливими у топонімічних дослідженнях є порівняльний та статистичний методи, географічний метод топонімічного дослідження – геотопонімічний аналіз, польові дослідження та топонімічні експедиції.

Отже, можна зробити висновок, що безліч і різноманіття топонімів обумовлюють проблему їх систематизації з метою вивчення і використання топонімічної інформації в географічних, історичних та філологічних дослідженнях. Топоніміка застосовує окремі методи чи цілі групи методів історичної, географічної та філологічної наук, кожен з яких дає змогу з різних ракурсів підійти до процесу вивчення тих чи інших географічних об’єктів.

 

1.3. Значення топоніміки

 

Топонімія служить найціннішим джерелом для дослідження історії мови й знаходить застосування в історичній лексикології, діалектології, етимології, лінгвістичній географії, тому що деякі топоніми стійко зберігають архаїзми й діалектизми. Топоніміка допомагає відновити риси історичного минулого народів, визначити межі їхнього розселення, окреслити області колишнього поширення мов, географію культурних і економічних центрів, торгівельних шляхів і т. п.

Ця наука дозволяє проводити дослідження, не маючи великої матеріальної бази, і не вимагає особливих витрат і специфічних умов.

Вивчення географічних назв важливо як у пізнавальному, так і в практичному відношенні – адже без них неможливо уявити сучасне життя. Їх знання має чимале виховне значення: гарна обізнаність з історією, географією малої батьківщини говорить про любов до неї. Глибоке вивчення географічних назв окремих регіонів нашої країни – один зі шляхів усвідомленого сприйняття рідної природи, культури, традицій українського народу, тому є необхідною ланкою у виховній роботі шкільного вчителя, будь то географ, історик або філолог. Любов до рідних місць, трепетне, дбайливе до них відношення, бажання все про них знати викликає в дітей відданість і любов до своєї Батьківщини, до свого народу.

Проте використання топоніміки в навчальній роботі школи дозволить вчителеві географії значно повніше, дохідливіше з’ясувати особливості природних умов і природних багатств, одержати додаткові відомості про господарство, населення, історичне минуле краю; це активізуватиме інтерес учнів до навчання, сприятиме глибшому засвоєнню фактичного матеріалу.

Не можна читати карту без повного запасу знань з географічної номенклатури. Щоб запобігти механічному запам’ятовуванню топонімів, учитель має розкрити їх значення, зміст і походження. Правильно поставлене вивчення географічних назв відіграє важливу роль у засвоєнні програмового матеріалу. Використання довідкової літератури з топоніміки на уроці дає змогу вчителю географії з’ясовувати особливості природних умов і природних багатств України, її регіонів, а також одержувати додаткові відомості про господарство, населення, історичне минуле краю. Воно підвищує інтерес учнів до навчального предмета.

Учитель історії може використовувати топоніми під час ознайомлення учнів з розвитком суспільства і природно-географічним середовищем, в якому відбувалися історичні події.

Топонімічний матеріал може використовувати і вчитель української мови, зокрема під час проведення вправ на складання речень з географічними назвами рідного краю, для словникової роботи у процесі вивчення правопису власних назв, творення складних іменників тощо.

Топоніміка є обов’язковим елементом природознавства і краєзнавства.

Таким чином, вивчення географічних назв становить значний науковий та педагогічний інтерес. Топоніми знайомлять нас з особливостями географічного положення місцевості, з характером поверхні, річок і озер, рослинного і тваринного світу, з життям, культурою і побутом народу, його господарською діяльністю, з історичними подіями краю, місцями героїчної боротьби за національну й соціальну незалежність. Географічні назви України є пам᾽ятками історії, історії мови, її родоводу, лексики живої мови. Топоніми інформують, навчають і виховують.

РОЗДІЛ 2. ГЕОГРАФІЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТОПОНІМОУТВОРЕННЯ НОВОТРОЇЦЬКОГО РАЙОНУ 2.1. Географічні передумови топонімоутворення

 

Новотро їцький райо н - район у південно-східній частині Херсонщини

(Додаток 1). На півночі межує з Нижньосірогозьким та Іванівським, на сході - з

Генічеським, на заході - з Каховським і Чаплинським районами, на півдні - з Красноперекопським районом Автономної Республіки Крим (Додаток 2). Площа - 229,8 тис. га, що складає 7,4% від території області. Районний центр – смт. Новотроїцьке.

Геологічна історія досліджуваної території розпочалася за часів архейської ери. Вона представляє собою південну частину давньої докембрійської Руської або Східно-Європейської платформи, її тектонічна структура меншого розміру у вигляді западини. У рельєфі Землі ця западина виражена як Причорноморська низовина. На південь від Причорноморської западини  розташована палеозойська Скіфська платформа, яка займає степову частину Кримського півострова. Межею між платформами є зона розломів, що тягнеться в широтному напрямку через північну частину Азовського моря, затоку Сиваш і далі на захід через Каркінітську затоку та Чорне море.

Кристалічний фундамент Східно-Європейської платформи формувався протягом архейської та протерозойської ер. Він складається з метаморфічних гірських порід, дислокованих у складки та розірваних численними розривними порушеннями. 

Таким чином, Новотроїцький район розташований у межах двох тектонічних структур. Перша – Причорноморська западина, яка є зануреним південним схилом Східно-Європейської платформи. Глибина залягання архейсько-протерозойської платформи складає тут від 1000 до 3000 метрів. Південна межа докембрійського фундаменту проходить по середині Сиваша, північніше півострова Чонгар та Генічеська. Тут на крайньому південному сході у фундаменті виділяється Причорноморська западина герцинської Скіфської плити, яка складає другу тектонічну структуру Новотроїцького району. Глибина залягання  цієї частини фундаменту – 3000 - 3600 метрів (Додаток 3).

Гірські породи, які утворюють територію району, залягають похилими пластами на древньому архейсько-протерозойському фундаменті. З півночі на південь фундамент поступово знижується (від 140 м на півночі до 3600 м під Сивашем). Зверху кристалічний фундамент покритий потужним чохлом осадових порід. Територія Новотроїцького району протягом палеозою-мезозою неодноразово була вкрита морем, тому фундамент платформи перекритий осадовими породами як морського, так і континентального походження

(вапняки, мергелі, пісковики, залізисті піски, глина). 

Неогенові відклади представлені глинистими пісками, піщаними глинами, кварцовими пісками з галькою, темно-сірими, зелено-сірими, червоно-бурими глинами, мергелями, вапняками із залишками молюсків, вапняками-черепашниками та іншими породами. Така їх різноманітність пояснюється частою зміною фізико-географічних умов у неогені. Антропогенні осадові утворення еоловоделювіального походження (лесовидні відклади) (Додаток 4).

Геоморфологічна будова території – слабохвиляста рівнина, характер розчленування якої зумовлений геологічною будовою та тектонікою. Між геоструктурою і рельєфом на всій території області існує прямий зв’язок. Середні висоти Новотроїцького району 20-30 метрів, мінімальні – 0,4 метри на деяких ділянках узбережжя Сиваша.

У рельєфі досліджуваної місцевості виділяють дві основні області: Асканійсько-Мелітопольська терасова рівнина є продовженням на південь Токмацької. Її південна межа проходить по кореневій частині Перекопського перешийка, далі, трохи на північ, - узбережжям Сиваша до Генічеська. На сході рівнини найбільш поширеним є рівнинно-лощинний тип рельєфу, на поверхні трапляються поди, балки, западини. Лощини і поди неглибокі і мало помітні. 

Друга, Присиваська низовина – займає південний, найбільш знижений край Причорноморської низовини, відокремлений від Кримського півострова Сивашем. У геоморфологічному відношенні – це морська акумулятивна терасова рівнина. Середнє значення абсолютних позначок висот складає 5-6 метрів, окремі ділянки мають відмітки – 0,4 метри нижче рівня моря (Додаток

5).

Рівнинний рельєф району сприятливий для будівництва автомобільних та залізничних шляхів, прокладання трубопроводів, для розвитку землеробства, іригаційного господарства.

Корисні копалини на території району представлені головним чином нерудним комплексом. Природні ресурси: 

-   сіль - Василівська сільська рада;

-   глина - Громівська сільська рада.

Однак, у 60-х роках ХХ ст. була проведена розвідувальна експедиція, яка знайшла в межах Новотроїцького району запаси нафти й газу. На основі цих досліджень складено карту, яку й дотепер намагаються віднайти.

Слід зазначити, що платформенно-рівнинні геолого-геоморфологічні особливості району вплинули на відносну обмеженість появи природних топонімів та ойконімів.

Новотроїцький район розташований в степовій зоні і характеризується помірно-континентальним кліматом з жарким посушливим літом та м’якою малосніжною зимою. Клімат формується під впливом кліматоутворюючих факторів (географічне положення, величина сонячної радіації, характер підстилаючої поверхні) та процесів (атмосферна циркуляція). Сонячна радіація змінюється зонально, тому на півдні в межах Новотроїцького району більш жаркі умови. На формування клімату найбільший вплив мають: розташування в полі низького тиску помірних широт і на шляху західного переносу повітря; панування помірних повітряних мас, вторження арктичного або тропічного повітря; діяльність циклонів Атлантики, вплив сибірського та Азорського  антициклонів і пов’язані з ними вихрові утворення. Серед факторів, що характеризують підстилаючу поверхню, головними є незначна висота території області над рівнем океану, розташування в безпосередній близькості до моря.

Характер та інтенсивність кліматоутворюючих чинників змінюється за сезонами.

Найнижча температура повітря спостерігається в січні: середньомісяч- на – -3⁰ С. Найтепліший місяць – липень: середньомісячна +23⁰ С. Період з температурою понад 10⁰ С становить 220-230 днів. Тривалість безморозного періоду – 170-180 днів. Сума активних температур за рік складає 3200°- 3400°.

Річна кількість опадів - 300-350 мм (Додаток 6). При випаровуваності 1000-1050 мм, коефіцієнт зволоження дорівнює 0,3, що характеризує посушливість клімату. Переважна кількість опадів випадає на початку літа у вигляді злив. Сніговий покрив у межах району нестійкий. Середня кількість днів із сніговим покривом складає 30-40. Для району характерні щорічні посушливі періоди різної тривалості (в середньому 100 днів).

Посушливість клімату і рівнинність території – це ті фактори, що формують слаборозвинену гідрологічну мережу південно-східної частини Херсонщини. Поверхневі води цієї території  – озера, лимани, штучні водойми та підземні води, постійні поверхневі водостоки (ріки) відсутні.

Район розташований в степовій зоні. Ґрунти тут каштанові, темнокаштанові, в комплексі з солонцями (Додаток 7, 8). Особливий тип ґрунтів являють глеєсолоді, які займають території подів. В умовах зрошення всі типи ґрунтів дають змогу вести інтенсивне сільське господарство. Разом з тим зменшення обсягу меліоративних робіт (удобрення, гіпсування, обводнення, вертикальний і горизонтальний дренаж, створення лісосмуг) призводить до втрат родючості та погіршення інших якостей ґрунтів.

Сиваш або Гниле море – частина Азовського моря, відокремлена від нього вузькою піщано-черепашковою косою – Арабатською Стрілкою. Між цією косою і материком є вузька Генічеська або Тонка протока шириною 100 м і глибиною 2-3 м. Береги Сиваша пологі, дуже пересічені (довжиною близько 400 км). На окремих ділянках Сиваш глибоко врізається в береги, утворюючи затоки і півострови. Найбільшими з півостровів є Чонгар та Семенівський Кут. Сиваш поділяється на три частини: західну, центральну і східну. Вузький Перекопський перешийок відокремлює західний Сиваш від  Чорного моря. Західна частина Сиваша відокремлюється від східної Чонгарським півостровом. Центральний і східний Сиваш розмежовані островами на затоки і протоки.

Солоність води в затоці Сиваш - 122-166 г/л. Останнє пояснюється тим, що надходження прісної води в Сиваш незначне, влітку вода нагрівається, інтенсивно випаровується, солоність зростає. 

Район розташований в межах Причорноморського артезіанського басейну і є перспективним на мінерально-лікувальні води, тут діють термальні джерела.

Проблема водопостачання в районі стоїть дуже гостро.

Рослинний і тваринний світ степів півдня Херсонщини дуже антропогенно змінений і представлений типовими представниками степової флори і фауни. Природних лісів навколо немає. Однак за роки Радянської влади всі колгоспні поля були засаджені лісосмугами, де здебільшого росли акація, клен, ясен, маслини, берест, чагарники і т. п. У агрофірмах і приватних садах ростуть такі фруктові дерева і кустарники, як: яблука, груші, сливи, вишні, абрикоси, черешні, виноград, аґрус, смородина, малина, полуниця, персик та інші.

Що стосується оброблення на полях зернових культур, то тут варто вказати на пшеницю, ячмінь, кукурудзу, горох, овес, просо, соняшник, баштанні (кавуни, дині) та овочеві (капуста, огірки, помідори, баклажани, цибуля, часник, редиска, редька, морква) культури.

Тваринний світ у дикому стані досить обмежений. Можна вказати на гризунів (ховрахи, кроти, польові миші, ласки та інші). На даній місцевості водяться зайці, лисиці, вовки. Із птахів – качки, галки, куріпки, фазани, дрофи і дрібні птахи. 

 Із домашніх тварин, які вигодовуються громадянами району, слід зазначити таких: велика рогата худоба (здебільшого червоної степової української породи), коні, вівці, кози, свині. Із птахів – качки, гуси, кури, індики. Перспективними є садівництво, виноградарство, скотарство, вівчарство і бавовнярство.

Лише на природоохоронних територіях та на землях, які неможливо використовувати, існують архаїчні ландшафти. Одноманітність рельєфу та ґрунтів зумовили однорідність рослинного покриву району.

Новотроїцький район належить до районів з найменшим рекреаційним потенціалом і характеризується пануванням рівнинних одноманітних розораних степових ландшафтів, які порушуються полезахисними лісосмугами та в південних областях – каналами. Пам’ятки природи – переважно місцевого значення.

Територія придатна для господарської діяльності, а оз. Сиваш має значне оздоровче значення. Район має аграрно-індустріальну спеціалізацію, а також значний потенціал для свого розвитку.

Таким чином, природні особливості Новотроїцького району – рівнинність степових просторів, посушливість клімату, родючість ґрунтів – сприяли наявності незначної кількість природних об’єктів, що вплинуло на утворення назв населених пунктів, серед яких досить мало ойконімів природного

походження.

 

2.2. Формування мережі сільських поселень Новотроїцького району

 

Новотроїцький район утворено 7 березня 1923 року постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) “Про адміністративно-територіальний поділ Катеринославщини” № 308. Цією постановою Новотроїцький район увійшов до складу Мелітопольського округу Катеринославської губернії (тепер м. Катеринослав - м. Дніпропетровськ). У новоутворений район були включені території ліквідованих Громівської, Новотроїцької, Павлівської волостей. 

У подальшому Новотроїцький район пережив не одну реорганізацію. З 1925 року у зв’язку із ліквідацією губернії район входив тільки до складу Мелітопольського округу, а у 1930 - 1931 роках, коли був ліквідований і округ, безпосередньо підпорядковувався ВУЦВК. У 1932 - 1939 роках район перебував у складі Дніпропетровської, 1939 - 1941 роках - Запорізької областей. З 1944 року район стає частиною Херсонської області. Указами Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Новотроїцький район був ліквідований, а від 4 січня 1965 року знову утворений. У своїх сучасних межах район існує з 1965 року.

Площа Новотроїцького району складає 2100 км². На території району знаходиться 44 населених пункти, у тому числі селищ міського типу - 2, сільських населених пунктів – 42 (Додаток 9). Населення району становить 37155 мешканців (на 01. 01. 2012 р.).

Розглянемо коротко формування мережі сільських поселень району на прикладі найбільших.

Як відомо, інтенсивне заселення Південного Причорномор'я почалось на початку 30-х років ХІХ ст. після переселення ногайців.

Село Благовіщенка засноване в 1888 році на місці вільних присиваських земель. Першими поселенцями були жителі          Новотроїцька, Отрадівки, Завадівки, Кирилівки Генічеського району Херсонської області, а пізніше – переселенці Чернігівської та Полтавської областей. У 1890 році в селі збудували перші 10 хат. Умови життя поселенців були занадто тяжкі. Безводдя, південно-східні суховії виснажували не тільки землю, а й людей.

Переселення до села відбувалося декілька разів: 1) 80-ті роки ХІХ ст.;     2) 30-ті роки ХХ ст. – люди з Воронезької області рятувалися від голоду;         3) 40-ві та 60-ті роки ХХ ст. – із Західної України.

Василівка – село, центр сільської ради, розташована за 37 км на південний-захід від районного центру і в 37 км від автотраси КаховкаНовоолексіївка. Сільраді підпорядковані села Василівка та Дружелюбівка. Населення Василівської сільської ради станом на 01. 03. 2010 р. становило 667 осіб.

Василівську сільську раду було утворено в 1976 році. На той момент їй підпорядковувалися села Дружелюбівка і Присиваське (раніше Новопокровської сільради). 

Село засноване 1903 року. Радянська влада була встановлена в січні        1918 р. Близько 100 мешканців Василівки захищали Батьківщину від гітлерівських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни; 43 із них нагороджені орденами та медалями, 64 віддали життя в боях. Встановлено пам’ятник 1560 воїнам, що загинули під час форсування оз. Сиваш. Район переправи з братською могилою оголошено пам’ятною зоною. Збудовано обеліск на честь льотчика О. Малашина, залишки якого разом із літаком були знайдені в оз. Сиваш у 1962 р. Ім’я героя присвоєно Василівській школі. У        

с. Дружелюбівка знаходиться братська могила воїнів, що пали при звільненні села. 

На території Василівки знаходився колгосп ім. Фрунзе. Господарство спеціалізувалося на виробництві вовни. Вирощувало зернові культури, овочі та фрукти. 

У с. Василівка є школа, Будинок культури на 350 місць, бібліотека з книжковим фондом 7 тисяч екземплярів, дитсадок. Прокладено водопровід, заасфальтовано вулиці.

Село Дружелюбівка засноване у 1796 році. На момент заснування у населеному пункті проживало 215 осіб, а у 1990 р. населення становило 303 особи, які жили у 101 дворі.

На сьогодні площа Василівської сільської ради становить 30461,49 га, а площа населеного пункту – 147,80 га.

Станом на 01. 01. 2012 року населення сільської ради становило 611 осіб:

с. Василівки – 470 осіб, с. Дружелюбівки – 141 особа. Статева структура с. Василівки: чоловіки – 225 осіб, жінки – 245 осіб. Статева структура населення     

с. Дружелюбівки: чоловіки – 63 особи, жінки – 78 осіб. Вікова структура с. Василівки: 0-17 років – 81 особа; 18-34 роки – 91 особа; 35-55 років – 154 особи; 55 років і вище – 141 особа. Вікова структура с. Дружелюбівки: 0-17 років – 30 осіб; 18-34 роки – 26 осіб; 35-55 – 43 особи; 55 років і вище – 42 особи. Працездатне населення сільської ради становить 334 особи, непрацездатне – 166 осіб, зайняте населення – 96 осіб, безробітні – 2 особи.

Кількість домогосподарств сільської ради складає 258: с. Василівки – 198, с. Дружелюбівки – 60.

Голова Василівської сільської ради - Карвацький Ю. М.

На території сільської ради функціонує ПСП “Колос” (директор – Ду-  дар Є. З., спеціалізація – вирощування зернових культур), ТОВ “Айленд” (директор – Антонов В. О., спеціалізація – вирощування зернових культур).

Громівка - одне з найкрасивіших сіл Новотроїцького району, розташоване за 20 кілометрів від райцентру і за 200 кілометрів від Херсона.

Як поселення Громівка заснована в сорокових роках XIX століття після скасування кріпосного права в Росії на казенних та пустинних землях північної Таврії, поруч солоного озера Сиваш, на місці колишнього татарського аулу Аирча, що означає в перекладі на українську мову “окремий”. 

У 1865 році з волі крупного поміщика Петровського, що жив на цих  землях, село було названо Петровським. Та недовго носило воно цю небажану для жителів назву. Після смерті ненависного володаря у 1869 році село було переіменовано на Громівку.

За переказами, ця назва походить від великого грому, який разом з грозою приніс дощ на спраглу землю.

За даними статистики Російської імперії 1865 року село Громівка виглядало так: дворів 101, жителів всього 760, із них: чоловіків - 410, жінок - 350, надільної землі - 2460 десятин, казенної землі, якою розпоряджалось земство, - 5875 десятин.

Низька, а частіше зовсім відсутня агротехнічна культура збіднювала ґрунти, до того ж дуже бідні на вологу. 8 вересня 1873 року від селян волосної сходки Громівської волості до таврійського губернатора було надіслано прохання, в якому вони скаржились на своє тяжке становище. У зв’язку з періодичною засухою врожаї були один раз на 5-10 років. Крім землеробства і скотарства, селяни займались завезенням солі із Сивашу, яка була набагато дешевша для них, ніж та, яку вони купували.

До революції у селі була одна початкова земська школа, в якій навчалося 97 учнів, з них 75 хлопчиків і 2 дівчинки. На утримування школи земство відпускало 660 карбованців, яких невистачало для того, щоб значно більша кількість учнів одержувала освіту. Про навчання дітей бідних у вищих навчальних закладах не могло бути й мови. Царизм всіма засобами перешкоджав поширенню культури і освіти серед трудящих. Тяжке економічне, політичне і культурне становище селян стало об'єктивною причиною, що викликала революційний рух. Починаються стихійні селянські виступи.

У 1905 році жителі села Громівки, як і інших навколишніх сіл, активно виступили проти поміщика Ф. Фальц-Фейна, який змушений був звернутись до російського губернатора по допомогу. Сутички селян із багатіями, військовими і представниками властей стали масовим явищем. Наприклад, газета “Юг” від 11 грудня 1905 року повідомляла, що на початку грудня в Дніпропетровськім повіті уціліли тільки 4 економії, які перед цим були зайняті військами.

Під час подій Великої Жовтневої соціалістичної революції громівці не стояли осторонь. На заклик В. I. Леніна “війна-війні” громівці добровільно йшли в Червону Армію. Першими червоногвардійцями були Тютюнник О. С., Доценко М., Хілько С. А. У селі Громівка був створений партизанський загін на чолі з Поповичем Лукою. Активними бойовими членами цього партизанського загону були Тютюнник О. С., Пащенко Ф. А., Сьoмченкo Я. П., Лещенко Г. С., Кирічок К. Г., Ромашка Г. Ф.

Разом з iншими партизанами, жителями сусідніх сіл, громівці вели запеклі бої з денікінцями, врангелівцями, махновцями. У січні 1919 року партизани цих загонів зірвали мобілізацію в денікінську армію. І. Попов – денікінський генерал, намагався знищити Громівку, як партизанське червоне село. Він зібрав селян на пагорбі біля млина, щоб розправитися з ними, брав заложниками батьків, сини яких перебували в партизанах.

Завдяки Червоній Армії та партизанському загону, які наступали зі сходу, село врятували, а білий загін А. І. Денікіна знищили.

Радо зустріли громівці звістку про встановлення радянської влади на селі, яка безземельних селян забезпечила землею. Сільськогосподарське товариство видавало селянам кредити, насіння, сільськогосподарську техніку. Комітет незаможних селян проіснував аж до початку колективізації в 1927 році. З цього періоду (1927 року) в селі почали організовуватися ТСОЗи (товариства зі спільного обробітку землі).

Громівським кооперативним і колгоспним будівництвом керувала сільська партійна організація, яка була створена в 1923 р. Першим її керівником був Тютюнник О. С., а комсомольська організація виникла трохи пізніше, її очолив Биба Олексій.

У 1931 році було закінчено колективізацію села. У 1933 році із багатьох дрібних колгоспів у селі створено 4 середніх колгоспи по 150-200 господарств у кожному. Першими головами цих колгоспів обрано Власенка Іллю Петровича, Сердюка Максима Григоровича, Зяблова Миколу Ігоровича та Пойду Ягора Степановича. В 1935 - 1938 роках став поширюватись у колгоспах стахановський рух, зачинателями якого стали Ткаченко Клавдія Ігорівна, Зайцева Раїса Яківна та Серова Олена Порфирівна. Як і всюди по Україні, у Громівці в грудні 1931 року була створена МТС, яку очолив Бугров Іван Григорович.

У роки боротьби за відбудову народного господарства широкого розмаху в селі набуває культурне будівництво і, перш за все, боротьба за ліквідацію неписьменності. У 1929 - 1930 рр. при Громівській школі і колгоспах організували лікнепи, де навчалось грамоти доросле населення. В 1934 році в селі повністю ліквідовано неписьменність.

Та мирне будівництво раптово перервалося розбійницьким нападом фашистської Німеччини на нашу країну.

Разом з усім радянським народом на захист рідної країни стали жителі села Громівки. На фронт йшли всі, хто тільки міг тримати зброю в руках. На Схід було евакуйовано комбайни, трактори, тисячі голів худоби. Біля 400 мешканців села брало активну участь у захисті нашої Вітчизни. Більше 200 жителів села відзначені урядовими нагородами. Серед таких слід відзначити Кононенка Володимира Ілліча, Карлюгу Олександра Івановича, Клименка Івана Степановича.

Після Перемоги громівці стали повертатися у рідне село, на мирний фронт відбудови своїх колгоспів. Війна не лише зруйнувала сільське господарство, а й забрала багато робочих рук. Основною силою в колгоспі стали жінки. Але трудолюбиві громівці не схилили голови і приступили до відбудови своїх колгоспів, яких одразу після війни було чотири.

Серйозні випробування довелось витримати хліборобам Громівки в неврожайні роки. Та ось поступово життя села стало відроджуватись. Держава стала надсилати сільськогосподарську техніку.

У вересні 1950 року хлібороби всіх артілей села вирішили об’єднатися в одне господарство: новий колгосп було названо іменем Леніна, а головою обрано колишнього фронтовика, досвідченого колгоспного керівника Іллю Петровича Власенка.

У 1952 році колгосп одержав урожай пшениці та ячменю по 22 центнери з кожного гектара. Валовий збір зерна становив 105 тисяч центнерів. За одержання високих урожаїв у ці роки механізатору-комбайнеру Тетерятнику Василю Кириловичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, голову колгоспу Власенка І. П., комбайнера Гирмана І. І., бригадира тракторної бригади Ветуха Г. О. та свинарку Єгорову О. Г. нагороджено орденами Леніна. Бригадира другої  бригади Дигала Дениса Митрофановича та механізатора Лихоту О. А. нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора.

За п’ять років колгосп зміцнів, прибутки його з року в рік збільшувались, правління колгоспу взяло курс на перетворення старого села на нове, комуністичне. Коли Каховська ГЕС дала електричний струм, через рік село було повністю електрифіковано, радіофіковано та прокладено 15 кілометрів водопровідних труб. Колгоспники одержали на свої садиби прісну воду. Від неї на присадибних ділянках колгоспників зазеленіли дерева.

У селі споруджено величний пам’ятник односельчанам, які загинули на фронтах громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

Село на кінець 1965 року налічувало: дворів - 824, в яких проживало 2838 мешканців, із них: чоловіків - 1428,  жінок - 1410, землі навічно закріпленої за колгоспом - 11000 га. Колгосп мав 80 га саду, 98 га виноградників. Артіль мала таку сільськогосподарську техніку: тракторів усіх марок - 44, комбайнів - 18, автомашин - 82, і багато іншої.

Станом на 01. 01. 2012 р., населення Громівської сільської ради становило 2319 осіб. Статева структура населення: чоловіки – 1098 осіб, жінки – 1221 особа. Працездатне населення – 1340 осіб, зайняті – 671 особа, пенсіонери – 661 особа.

Кількість домогосподарств с. Громівки складає 895. Площа населеного пункту – 483,2 га, площа території під городами – 211 га.

Голова Громівської сільської ради - Ляшко С. І.

На території сільської ради функціонує сільськогосподарський кооператив ім. Леніна (голова кооперативу – Супрун О. Д., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур, площа орендованих земель –

7655 га).

Володимиро-Іллінка - село Новотроїцького району, розташоване за 45 кілометрів від райцентру.

Ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції на місці теперішнього села Володимиро-Іллінка був фальцфейнівський чабанський табір або, як називали його, восьмий сарай. У зв’язку з цим до 1922 р. село називалося Восьмим. Землі цієї місцевості належали поміщикові німцю-колоністу         Ф. Фальц-Фейну.

Наймити жили в дуже поганих умовах. Робочий день чабанів починався дуже рано і закінчувався пізно ввечері. Жили чабани в землянці по кілька сімей. Заробітна плата була надзвичайно малою. Культурний рівень низький.

У 1910 році Ф. Фальц-Фейн почав продавати ділянки землі. Почали виникати хутори. На хуторах жили дуже заможні хуторяни, які наймали бідних селян обробляти землю і без жалю грабували їх. Так наймити, батраки проживали своє тяжке, безрадісне життя. Та народ не раз піднімався на боротьбу проти гнобителів. Під час Жовтневої революції та громадянської війни організованих загонів проти гнобителів не було, але селяни були революційно налаштовані. Першим, що порадувало жменьку селян, був декрет про землю 1917 р. Навколишні землі почали нарізати малоземельним селянам із густонаселених сіл. Так у 1921 р. тут виник і населений пункт. У цей час його населяли мешканці с. Горностаївки та Агайман.

У 1922 році було створено перший орган радянської влади - сільську раду. Очолив її Іван Спиридонович Завгородній. Саме Іван Спиридонович запропонував перейменувати село на Володимиро-Іллінку на честь В. І. Леніна.

До 1928 р. в селі існував КВП (комітет взаємодопомоги), який очолював Зуб Федір Данилович.

У 1927 р. у Володимиро-Іллінці було утворено перший ТСОЗ “Єднання”, а у 1930 р. – другий ТСОЗ “Відродження”. У 1932 р. ці ТСОЗи об’єдналися у колгосп імені Фрунзе.

У 1933 р. у селі було організована МТС (машино-тракторна станція).

Після ряду укрупнень з іншими маленькими колгоспами із сусідніх сіл у Володимиро-Іллінці було організовано велике колективне господарство “Україна”. Колгосп мав 92 двори і 275 членів колгоспу. У 1939 р. було закладено парк.

Заможно жили хлібороби в своїй артілі. Дорослі і підлітки працювали не шкодуючи сил, проявляли трудовий героїзм, прославляли Вітчизну старанною працею. Так, серед перших стахановців колгоспу були доярка Біляєва  М., Випирайленко М., Гунен Т. Рік у рік зростали прибутки колгоспу.

Та мирну, творчу працю колгоспників порушив напад гітлерівських загарбників. Страшенних збитків колективному господарству і трудівникам села завдала фашистська окупація. Було зруйновано школу, зерносховище, господарські будівлі. Сотні людей були насильно вивезені до Німеччини. 

Після звільнення села Володимиро-Іллінки від окупантів, трудящі приступили до відбудови зруйнового господарства.

У 1959 році колгосп “Україна” перейшов на грошову оплату праці трудівникам  села.

У 1963 р. сільгоспартіль “Україна” одержала нову назву - імені Шевченка. На 60-ті роки ХХ ст. до послуг колгоспників був водопровід. Володимиро-Іллінка була повністю електрифікована і радіофікована. Тут працювало дві бібліотеки, майже щодня демонструвалося кіно. Хлібороби з радістю відпочивали у своєму Будинку культури. Побудовано дитячі ясла на 50 місць, де діти знаходились на безкоштовному утриманні. 

Безкраї поля Володимиро-Іллінки розкинулись навколо села на 16864 гектарах. Орної землі - 13016 гектарів,  2570 гектарів пасовищ, 176,5 гектари - садів і виноградників.

На території Володимиро-Іллінської сільської ради розташовані села

Володимиро-Іллінка, Новорепівка, Новоукраїнка, Катеринівка, Софіївка. Населення Володимиро-Іллінської сільської  ради станом на 01. 03. 2010 р. складало 1681 особу. 

Село Софіївка засноване у 1923 р. На його місці розміщувався сарай № 5 Ф. Фальц-Фейна, тому населений пункт ще називали П’ятим. Переселялись на цю територію мешканці Агайман. Спочатку село мало назву Маєвка. Ця назва пішла від того, що землю селянам нарізали в травні (рос. май). Але більшість поселенців були в свій час батраками Софії Богданівни Фальц-Фейн, тому Маєвку на її честь було перейменовано у Софіївку.

Перший колгосп називався “Південний куток”, а у 1933 р. він був перейменований на колгосп імені Тельмана, головою якого був Попович І. М.

У 1948 р. було збудовано початкову школу, а потім її реорганізували у семирічну. Після Великої Вітчизняної війни колгосп імені Тельмана змінював свою назву: спочатку на імені Ворошилова, а потім на імені Котовського. У 1959 р. цей колгосп було приєднано до колгоспу с. Володимиро-Іллінки. 

У 1989 р. на території с. Софіївки було організовано самостійний колгосп “Свобода”, його першим головою був Жданов Г. В.

Село Новорепівка було засноване у 1809 р. кріпаками князя Волконського із Саратовської та Нижньогородської губерній. Від прізвища князя Волконського село отримало свою першу назву – Волоконівка (в народі Волохонівка), а вже пізніше воно було перейменоване на Новорепівку.

У 1920 р. даний населений пункт нараховував 70 дворів та 557 мешканців; церкву та семирічну школу, а на 1 січня 1922 р. Новорепівка нараховувала 277 одноосібних господарств. У 1928 р. утворено ТСОЗ, а у    1929 р. - колгосп “Промінь”. У період головування пана Садовського, колгосп був перейменованим на “Новий світ”. 

У 1929 р. у Новорепівці створено сільську раду, першим головою якої була Пивоварова Є. К. У 1959 р. сільрада була ліквідована.

У 1951 р. відбулося укрупнення колгоспів: до Новорепівського колгоспу “Новий світ” приєднали колгосп “Червоний робітник” (с. Новоукраїнка) і колгосп імені Куйбишева (с. Сисоєвка). Новий колгосп отримав назву імені Шевченка, головою якого став Гармаш Г. М. А у 1984 р. с. Новорепівка відокремилось в окремий колгосп “40 років Перемоги”, першим головою якого був Доценко І. І. У 1986 р. його вибрали головою Новотроїцького райвиконкому, а колгосп очолив Шевченко В. П. У 1993 р. головою колгоспу став Коваль І. Г., який працював до 1996 р. Його змінив на посаді Дяченко А. Д.

22 вересня 1937 р. згідно постанови Центрального Виконавчого Комітету СРСР Одеська область була поділена на Одеську і Миколаївську. До складу Миколаївської області входило село Новорепівка Новотроїцького району.

На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. було утворено Запорізьку область. Село Новорепівка у складі Новотроїцького району ввійшло до складу новоутвореної області.

Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30 березня 1944 р.

утворено Херсонську область, до складу якої ввійшло село Новорепівка Новотроїцького району.

За указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. “Про укрупнення сільських районів Херсонської області” село Новорепівка ввійшло до складу Чаплинського району Херсонської області.

З 4 січня 1965 р. згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР с. Новорепівка входить до складу Володимиро-Іллінської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області.

Село Катеринівка було засноване у 1924 р. переселенцями із Катеринівки Велико-Лепетиського району. Це колишня економія № 7 Ф. Фальц-Фейна.

У 1928 р. у селі було утворено ТСОЗ, куди увійшло 8 господарств, а у 1929 р. воно переросло у колгосп “Громадянська праця”. Першим головою колгоспу був Гулякін Д.

У 1936 р. організована початкова школа, а у 1965 р. збудована нова школа на дві класні кімнати. У 1960 р. школа закрита і переведена в с. ВолодимироІллінка.

Село Новоукраїнка засноване у 1923 р. На місці села була економія Сисоєва Павла.

У 1928 р. було створено ТСОЗ, яке об’єднало 34 господарства. У 1930 р. був організований колгосп “Червоний робітник”, першим головою якого став Миколаєв Є. П. У 1951 р. колгосп “Червоний робітник” приєднано до колгоспу імені Шевченка с. Новорепівка.

Дивне – село, центр сільської ради, розташоване в 32 км на північний схід від районного центру і за 23 км від автотраси Каховка-Новоолексіївка. Сільраді підпорядковані села Дивне, Лиходідівка, Попелак, Свиридонівка. Населення Дивненської сільради станом на 01. 03. 2010 р. становило 749 осіб.

Село засноване в 1904 р., а в 1910 році розпочалося його масове заселення переселенцями з Катеринославської губернії. Радянська влада встановлена в січні 1918 р. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися проти гітлерівців 159 місцевих жителів; 50 із них нагороджені орденами та медалями СРСР, 108 загинуло в боях.

На території с. Дивне знаходився колгосп “Україна”. На 70-ті роки ХХ ст. за ним закріплено 4533 га сільськогосподарських угідь, із них 4426 га пахотної землі (2796 га – зрошуваної; 21,5 га займали сади; 85 га – пасовища). Господарство спеціалізувалося на виробництві молока. Вирощувало зернові та кормові культури, було розвинуте овочівництво. 

У селі є школа, Будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека, аптека, дитсадок, прокладено водопровід протяжністю 11 км.

Село Попелак Новотроїцького району розташоване від райцентру на віддалі 80 кілометрів та 180 кілометрів від Херсона. Найближча залізнична станція Партизани - 45 кілометрів, а до автотраси Херсон - Генічеськ - 20 кілометрів.

На попелацькі землі заявилися перші поселенці в 1911 році з південних повітів Катеринославської губернії. Старожил Золотько Дмитро так розповідає про утворення назви села: “Колись давно по цій місцевості проїжджав чиновник, а саме в той час була велика засуха. Земля дуже пересохла, стала схожою на попіл - і звідси пішла назва. Попелак або Попелацькі хутори”. 

Хоча існує і інша версія: попелак з татарської мови – “чуже місце”.

Перші поселенці селилися на хуторах по 3-4 хати. Вони одержували землю від держави терміном на 50 років. За кожну десятину селяни платили щороку до 10 карбованців викупних платежів ще й державні податки, а їм майже нічого не залишалось. Селяни розорювались, покидаючи ці землі, і йшли наймитами до куркулів, які мали від 50 до 150 десятин землі. Умови життя наймитів були тяжкі: працювали за харчі й одяг, а жили в конюшнях разом із худобою. Селяни-поселенці займалися в основному розведенням овець,  землеробством. 

Особливістю рельєфу є наявність подів (невеликі западини), які зорюються і засіваються. А якщо бувають великі сніги взимку, дощові весни, то на подах стоїть довго вода, як, наприклад,  у 1928  і  1963 роки. Життя поселенців було злиденним. Під час громадянської війни селяни мали відстояти свою волю від контрреволюційних банд. Активну участь у громадянській війні брали жителі села Бритчин Павло, Рябін Гаврило, Калашник Максим, Пирогов Іван, Першин Яків та багато інших.

У 1920 р. на попелацьких хуторах встановилась Радянська влада. 1928 р. в населених пунктах виникли ТСОЗи, а в 1930 р. селяни об'єднались в колгоспи. Ініціаторами створення колгоспів були Першин Яків, Акунін Іван, Бородін

Петро, Пунченко Василь, Понеділко Мусій. В цьому ж році створені перші партійні і комсомольські організації.

Першими комуністами були Мезенцев Василь Кирилович, Бородій Петро Іванович, а перші комсомольці - Кружилов Семен Петрович, Кушнір Євдокія Петрівна.

До 1938 року на території сільради було декілька хуторів і 3 невеликих села по 25-30 хат, які мали назву порядкового номера. З 1929 р. жителі з малих хуторів були переселені в більші населені пункти. Утворилося шість сіл: Попелак, Зелене, Победовка, Лиходідівка, Свиридонівка, Петрівське. На території Попелацької сільради (перший голова сільради Якун Іван Ілліч) було створено 5 колгоспів: ім. Ворошилова, “Вільна праця”, ім. Петровського, “Червоний маяк”, “Перемога” та Попелацька МТС. З року в рік міцніли колективні господарства, зростали врожаї пшениці, бавовни та інших культур,  зростала продуктивність громадської худоби, поліпшувався добробут колгоспників. Життя ставало все кращим і веселішим. 

Після визволення від німецько-фашистських окупантів народ швидко відбудував господарство п'яти колгоспів. А в 1950 р. відбулося укрупнення колгоспів під назвою “Україна” із земельною площею 3530 га і “Дружба” - 5027 гектарів.

Провідиними галузями господарства було землеробство і тваринництво. Сіяли такі культури: пшеницю, ячмінь, горох, баштанні та городні культури, а також вирощували фруктові дерева. Велику врожайність давала пшениця “безоста” - по 23-25 центнерів з гектара, а середня врожайність - по 17-18 центнерів з 1 гектара. Поливна картопля теж приносила високі врожаї - по 80 центнерів з гектара.

Було споруджено багато добротних житлових будинків, відділення “Сільгосптехніка”, де працювали 4-5 постійних робітників. 

На сьогодні площа Дивненської сільської ради становить 4920,4 га. Площа населених пунктів – 233,4 га: с. Дивне – 114,6 га, с. Попелак – 86 га,     

с. Лиходідівка – 17,6 га, с. Свиридонівка – 15,2 га. Площа присадибних діля- нок – 119,5 га: с. Дивне – 61 га, с. Попелак – 42 га, с. Лиходідівка – 8,3 га,        

с. Свиридонівка – 8,2 га. Площа сільськогосподарських угідь – 4481,5 га. Кількість домогосподарств Дивненської сільської ради – 263: с. Дивне – 167,   

с. Попелак – 68, с. Свиридонівка – 1, с. Лиходідівка – 0.

Населення сільської ради станом на 01. 01. 2012 р. складало 741 особу:   

с. Дивне – 506 осіб, с. Попелак – 233 особи, с. Свиридонівка – 2 особи, с. Лиходідівка – 0 осіб. 

Голова Дивненської сільської ради - Тарасюк Т. І.

На території сільської ради функціонує ПП “Україна-Дивне” (директор – Маринчак Ю. А., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ТОВ “Оптіма Брідінг” (директор – Козін А. І., спеціалізація – свинарство).

Зелене – село, центр сільської ради, розташоване в 31 км на північ від районного центру і за 20 км від автотраси Каховка-Новоолексіївка. Сільраді підпорядковані села Зелене й Перемога. Населення Зеленівської сільської ради станом на 01. 03. 2010 р. становило 530 осіб.

Назву села трактують в такому розумінні: добротні красиві будинки мешканців тонуть у зелені садів.

Зелене засноване в 1929 році. На фронтах Великої Вітчизняної війни 130 мешканців села боролися з німецько-фашистськими загарбниками, 120 із них за мужність та хоробрість отримали державні нагороди, 81 – загинуло за свободу й незалежність УРСР. В 1980 р. на їх честь споруджено обеліск Слави.

На території с. Зелене було засновано колгосп “Дружба”. На 70-ті роки ХХ ст. за ним було закріплено 3275 га сільськогосподарських угідь, із них 2847 га пахотної землі, в тому числі 1654 га – зрошуваної. Господарство спеціалізувалося на виробництві зерна, м’яса й молока; також займалося вирощуванням овочів і кормових культур.

У селі є школа, Будинок культури з залом на 300 місць, бібліотека, дитсадок.

Станом на 01. 01. 2012 р. населення Зеленівської сільської ради становило 512 осіб: с. Зелене – 408 осіб, с. Перемога – 104 особи. Кількість дворів становить 197: с. Зелене – 154, с. Перемога – 43. Площа сільської ради складає 8586 м²: с. Зелене – 6838 м², с. Перемога – 1748 м². 

Голова Зеленівської сільської ради - Куляєв В. О.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Дружба” (директор –    Кріль М. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Подове – село, центр сільської ради, розташоване за 27 км на північний захід від районного центру і за 4 км від автотраси Каховка-Новоолексіївка. Сільраді підпорядковані села Подове та Качкарівка. Населення Подовської сільської ради (утвореної в 1976 р.) у 2010 р. становило 821 особа. 

Подове засноване в 1924 році. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися 200 місцевих мешканців, 148 із них нагороджені орденами та медалями. 84 загиблим воїнам-односельчанам встановлено пам’ятник. 

Поблизу села досліджені кургани з похованнями епохи пізньої бронзи (кінець ІІ тис. до н. е.), скіфів та кочівників ХІІ ст.

На території Подового знаходився радгосп “Сиваський борець”. На 70-ті роки ХХ ст. за ним було закріплено 9866 га сільськогосподарської землі (6053 га ораної, із них 2419 га – зрошуваної). 34,5 га займали сади, 3021 га – пасовища. Господарство спеціалізувалося на розведенні овець. Вирощувало зернові та кормові культури.

У селі є школа, Будинок культури з залом на 350 місць, бібліотека, аптека, дитсадок, прокладено водопровід протяжністю 9,5 км. Поруч із селом проходить головний магістральний канал Каховської зрошувальної системи.

Село Качкарівка (з турецької мови «кочкар» – вівця) засноване в 1932 році. Розташоване на підвищенні, а довкола подові ландшафти.

Площа Подівської сільської ради складає 10570,3 га: с. Подове – 7026,7 га, с. Качкарівка – 3543,6 га. Кількість дворів сільської ради – 316: с. Подове – 311, с. Качкарівка – із двох, існуючих до 1999 р. вулиць, залишилось лише 5 дворів).

 Населення становить 804 особи: с. Подове – 792 особи, с. Качкарівка – 12 осіб (на 01. 01. 2012 р.).

Голова Подівської сільської ради - Дишко Ф. П.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Лана Подове” (директор –

Січкар П. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ФГ “Нікон” (директор – Кононенко М. І., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ФГ “Лана Подове” (директор – Бочко С. П.), ДП “Альфа фарм” (директор – Мальцев О. П., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ПОСП агрофірма “Мир” (директор –   Доценко І. І., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

За часів царювання Катерини ІІ (1762 – 1796 рр.), присиваські степи і придатні для поселення місця займали татари, які одночасно несли службу охорони кордонів, прикордонних постів, застав. Одним із місць поселенців була територія, яку вони називали Кульчі, нині - Сергіївка. Кульчі було розділене на дві частини: на північ від Сиваша розташовувався великий головний аул Кульчі, а вздовж Великої затоки, вниз від першої вулиці – малий аул Кульчі.

Перші історичні відомості про Кульчі відомі з 1820 р., масове заселення було в 1857-1860 рр. 

Населений пункт ріс, розвивався з кожним роком, його мешканці поставили за мету мати церкву та школу. Процес освячення місця під будівництво церкви відбувався в день свята Святого Сергія. Ось тому і село одержало нову назву – Сергіївка. Це було в 1883 р., а школу побудували в 19121913 рр., вона була двохкласна. До Першої Світової війни школа вже діяла, а церкву так і не вдалося збудувати.  

Сергіївка розмістилася на березі оз. Сиваш. Найголовнішу роль в цій місцевості відігравали балки, які тяглися до самого с. Воскресенки. Весною вода в балках дуже сильно розливалася, утворюючи улоговини, які називались Великою та Малою затоками. Велика затока, сліди якої і зараз збереглися, тягнеться прямо в степ вздовж будинків сім’ї Кравченків та Журавльових. Мала затока захоплює частину переходу першої вулиці і проходить вздовж садиби сім’ї Алексийчуків. У наш час через ці затоки збудовані мости, а в давнину їздили в брід.

Поблизу Сергіївки знайдені поселення епохи мезоліту (10-8 тис. років тому) і епохи неоліту (VI-IV тис. до н. е.). Досліджені кургани з похованнями епохи міді-бронзи  (ІІІ-ІІ тис. до н. е.), скіфів, сарматів, а також кочівників ХІХІІ ст., знайдено вироби кіммерійського періоду (VIII-VII ст. до н. е.). 

На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Батьківщину 350 місцевих мешканців, 78 із них за бойові перемоги нагороджені орденами та медалями СРСР. 147 загиблим воїнам-односельчанам встановлено в 1970 р. обеліск, а також на їх честь посаджено березовий гай.

До складу Сергіївської сільської ради Новотроїцького району входять села Сергіївка та Вознесенка. Населення Сергіївської сільської ради станом на 01. 03. 2010 р. становило 896 осіб.

Село Вознесенка засноване в 1868 році. Поміщик-німець Ф. Фальц-Фейн побудував кошари на березі Сиваша. Для догляду овець необхідні були люди. В день релігійного свята “Вознесення” і прибули сюди перші мешканці. Біля       с. Вознесенка знайдена кам’яна скульптура кочівників ХІ-ХІІІ ст.

Життя селян у дореволюційний час у Присивашші було занадто тяжким. Солонці ледь повертали насіння, затрачене селянами на посіви зернових культур. На цілинних землях вже в червні вигорав весь трав᾽яний покров.

Через Громівку, Сергіївку, Вознесенку і далі через Сальково проходив знаменитий Чумацький Шлях. Частина селян того часу з сіл Воскресенки і Сергіївки чумакувала. Вони возили сиваську сіль до Криму, міняли її на продукти харчування, чим і годували свої сім'ї.

Станом на 01. 01. 2012 р. населення Сергіївської сільської ради становило

851 особу: с. Сергіївка – 740 осіб, с. Вознесенка – 111 осіб. Площа с. Сергіївки становить 273,4 га, а с. Вознесенки – 71,3 га. Площа сільськогосподарських земель – 344 га. Кількість дворів сільської ради складає 309: с. Сергіївки – 275, с. Вознесенки – 34.

Голова Сергіївської сільської ради - Пшеницька К. О.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Аграрник” (директор – Муравйов М. А., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ПСП “Тепло-Огарьовське” (директор – Чумаченко І. А.,  спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Центр сільської ради, село Воскресенка, розташоване за 14 кілометрів на захід від райцентру, було засноване у 1886 році на місці татарського аулу Кеченли. Деякий час ця назва і зберігалася за селом.

На території сучасної Воскресенської сільської ради знаходяться високі могили (кургани), які насипані у відповідному порядку і напевній  відстані понад  дорогою.

У 60-ті роки ХХ ст. на  території  Воскресенської  сільської ради  створені  два  колгоспи - “Шлях до комунізму”  та  колгосп ім. Горького, яким належало 13465 гектарів землі. 

У  колгоспах  велося інтенсивне  будівництво. Залікувавши рани, нанесені  німецько-фашистськими окупантами, на  території  сільської ради було збудовано два Будинки  культури, два дошкільні дитячі заклади, поштове відділення, лікарню, пекарню, комбінат  побутового обслуговування населення, дві контори  колгоспів.

Села Воскресенка  і  Вознесенка  електрифіковані  від  Каховської  ГЕС. Тваринницькі ферми були механізовані. Колгосп  ім. Горького  став  площею 50 гектарів,  в якому  розводили рибу і  водоплавну птицю.

Берег  Сиваша  в  Сергіївці  славиться лікувальники  грязями.  Сюди з  усіх кінців країни  їдуть люди на  лікування.

У колгоспах  “Шлях до комунізму”  та ім. Горького було розвинене поливне господарство. Тут  були гарні сади, виноградники. Села  славились  городиною.

У 60-х роках ХХ ст. землі  колгоспів готувалися до вирощування рису з приходом дніпровської води, а  тому в селах  Воскресенці  і  Сергіївці  інтенсивно  будувалися  будинки  для  переселенців.

Населення Воскресенської сільської ради становить 877 осіб: чоловіки – 421 особа, жінки – 456 осіб (станом на 01. 01. 2012 р.). Вікова структура населення с. Воскресенки: 0-17 років – 168 осіб (чоловіки – 72 особи, жінки – 96 осіб); 18-39 років – 249 осіб (чоловіки – 119 осіб, жінки – 130 осіб); 40-59 років – 266 осіб (чоловіки – 126 осіб, жінки – 140 осіб); 60 років і старше – 194 особи (чоловіки – 104 особи, жінки – 90 осіб).

На даний час площа сільської ради становить 6127,8 га, а площа        

с. Воскресенки – 380,1 га. Кількість домогосподарств – 284.

Голова Воскресенської сільської ради - Ширяєв В. Д.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Пуск” (спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ПП “Єресько” (директор – Єресько О. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Новомихайлівка - село Новотроїцького району, розташоване за 21 км на південний схід від районного центру і 20 кілометрів від залізничної станції Новоолексіївка. 

До складу Новомихайлівської сільської ради входять села Новомихайлівка, Маячка і Водославка. Населення Новомихайлівської сільської ради станом на 01. 03. 2010 р. становило 1209 осіб. 

Раніше тут було татарське поселення Кічкем (засноване в 1821 р.), що означає прохідний. Очевидно, татари дали таку назву поселенню тому, що воно розташоване недалеко від Кримського півострова і було шляхом з Криму на Україну. Сучасна назва пов’язана з початком будівництва церкви 19 вересня (Михайлове чудо). 

У 1860 році відбулося масове переселення селян в основному з Орловської і Курської губерній Росії, жителів з Центральних і Західних областей України.

Село Маячка заселено в 1910 році жителями Нової Маячки Каховського району, а село Водославка – заселено в 1924 році і дістало таку назву через свої хороші води.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції село Новомихайлівка було забудоване убогими хатинами з глиняними дахами, порослими травою. Таким  було життя селян до революції. В селі не було жодної письменної людини, жодного лікаря.

Після Жовтневої революції новомихайлівці мусили відстоювати своє нове життя від контрреволюційних банд, вести запеклу боротьбу з білополяками, врангелівцями і махновцями, денікінцями. 

Після закінчення громадянської війни вся земля - близько 2000 десятин - перейшла в руки трудового селянства.

У 1927 році в селі Новомихайлівці було організовано 5 колгоспів, які називалися “Надєжда”, “Незаможник”, “Червоний Жовтень”, “Вольна праця”, “Червона Армія”, а в 1928 році утворилися колгоспи у Водославці  - “Незаможник №1” і в Маячці - імені Будьонного.

У 1930 році всі колгоспи села Новомихайлівки об’єдналися в один колгосп “Червоний Жовтень”.

Рік у рік зростали прибутки колгоспу, поліпшувався добробут колгоспників, але мирну працю радянського народу порушив злодійський напад гітлерівських загарбників. Вони заподіяли великої шкоди і новомихайлівцям: спалили контору колгоспу, два шкільних приміщення, вітряний млин, тваринницькі приміщення, колгоспну майстерню. Сотні людей були насильно вигнані до Німеччини. 

Після визволення від німецько-фашистських окупантів новомихайлівці з допомогою держави швидко відбудували свої села, залікували рани, нанесені господарству колгоспу. Було збудовано близько 200 нових будинків для колгоспників, вальцевий млин, хлібопекарню, комбінат побутового обслуговування, два клуби, колгоспний радіовузол, тваринницькі ферми. Всі села повністю електрифіковані від Каховської ГЕС. Закінчено будівництво водопроводу.

На 70-ті роки ХХ ст. на території Новомихайлівської сільської ради функціонував великий колгосп “Таврія”. Його землі займали близько 10000 га. Провідними галузями господарства колгоспу були землеробство і твариннициво. На його землях вирощували озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, горох, цукрові буряки, кавуни та овочеві культури. Колгосп мав 45 га саду та 51 га винограду.

У його машинно-тракторному парку налічувалося 26 зернових та інших комбайнів, 23 автомобіля.

На 1 січня 1968 року на території сільської ради проживало1550 чоловік.

Населення Новомихайлівської сільської ради станом на 01. 01. 2012 р. складало 1097 осіб: с. Новомихайлівки – 662 особи, с. Маячки – 301 особа,      

с. Водославки – 134 особи. Кількість домогосподарств сільської ради становить 412: с. Новомихайлівки – 234, с. Маячки – 120, с. Водославки – 58.

На сьогодні площа сільської ради становить 9648 га. У тому числі: площа

с. Новомихайлівки – 260,8 га, с. Маячки – 107,6 га, с. Водославки – 57,4 га. 

Голова Новомихайлівської сільської ради - Вайда М. П.

19 вересня 2006 року у с. Новомихайлівка було збудовано церкву.

На території сільської ради функціонує ДП “Альфа фарм” (директор – Мальцев О. П., спеціалізація – вирощування зернових і технічних культур).

Перші поселенці, котрі заснували Новомиколаївку (тоді Миколаївка) у 1860 р. із Воронезької губернії, застали на цьому місці, власне, степ та кілька татарських халуп. Село отримало свою назву – Миколаївка – на честь майстра по копанню криниць Миколи (прізвище його, на жаль, не збереглося).

У 1872 р. (як свідчать записи в книгах реєстрації новонароджених у РАГСі) у населеному пункті вже діяла церква (у 1934 р. її зруйнували, а з того будматеріалу було збудовано клуб у с. Василівці). Було в селі шість вітряків (сьогодні жодного не збереглося), олійниця. Протягом трьох років (1910-1912 рр.) було побудовано школу.

Після жовтня 1917-го змін, звичайно, багато відбулося. Утворилися колгоспи, потім с. Миколаївка стала відділком радгоспу. 

Війну 1941-1945 рр. пережили, однак багатьох мешканців села не дорахувалися. 

До 1958 р. до складу Новомиколаївської (до речі, це німці у 1943 р.         до назви  Миколаївка доставили приставку “Ново”) сільради входили населені пункти Василівка, Гай-Киргиз, Зелене, Молоканка, Петрівка, Митрофанівка, Василівський сарай, І Зинтюп, ІІ Зинтюп, Дружелюбівка і сама Миколаївка, звичайно. Нині на місці більшості їх – лише пасовища та орана нива. 

На сьогодні площа Новомиколаївської сільської ради складає 360 га. Населення – 821 особа (на 01. 01. 2012 р.). Кількість домогосподарств становить 299. Працездатне населення – 487 осіб, безробітні – 366 осіб, пенсіонерів – 184 особи.

Голова Новомиколаївської сільської ради - Ющук Н. В.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Дніпро-Білогір’я” (директор – Калюта Б. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Новопокровка - село Новотроїцького району розташоване за 22 кілометри від райцентру.

Понад 113 років тому, на місці теперішнього села було татарське поселення Джани-Киргиз.

Спочатку царський уряд викликав переселенців із малоземельних поселень Таврійської губернії, а потім були переселені в Джани-Киргиз державні селяни із Воронезької, Тамбовської і Чернігівської областей, пізніше приходили партії із Полтавської та інших губерній, і, нарешті, в 1873 році 47 ревізійних душ колишніх поміщицьких селян із села Круглого.

Так, в 1860 році було засноване російське село Новопокровка. Земля цієї місцевості в більшості була непридатна для посіву, а тому займалися ще скотарством.

Село розросталося. Куркулі захопили кращі землі і без жалю грабували селян-бідняків. Земля в селян родила погано, обробляти її не було чим. 25-30 пудів з десятини - це вважали хорошим урожаєм. Хліба у більшості селян вистачало тільки до Покрови, а після Покрови частина селян йшла в кабалу до куркулів. І ось в селі з’явився невідомий оратор. Прийшовши на східці вітряного млину, він звернувся до селян з промовою, в якій закликав їх до боротьби проти царизму. Поліція хотіла арештувати промовця, але селяни Пелюшенко Іван Семенович, Немитов Михайло Ілліч, Цунаєв Іван Михайлович та інші допомогли оратору втекти від поліції. Коли почалася боротьба за владу Рад, мешканці села також піднялися на боротьбу за волю.

У 1921 році був організований ревком і комбід. Головою ревкому був обраний Кузнецов Гаврило Матвійович, головою комбіду - Дутов Григорій Петрович, секретарем - Тимошенко Ілля Михайлович. В 1926 - 1927 рр. в селі проходить розподіл куркульських земель між селянами.

Закипіло життя в селі. Селяни одержали землю. У 1928 році було організовано два ТСОЗи “Любимый труд” перейменували в “Южный пахарь”. “Плугатар” - так і залишилось назвою другого колгоспу. В 1931 році колгоспи “Южный пахарь” і “Плугатар” об’єдналися в один колгосп “Червоний велетень”. Головою колгоспу був обраний Попович Арсеній Петрович.

Колгосп “Червоний велетень” під керівництвом Поповича А. П. став мільйонером. Він мав 12 тисяч овець, стада великої рогатої худоби, свиноферму, птахоферму, пасіку, 7128 га землі з випасами, в тому числі 6320 га пашні.

Всі мешканці села активно працювали, щоб розширити і укріпити колективне господарство. Літня колгоспниця Лапкіна Векла Федорівна за високі показники праці була делегована в Москву на 1-й з’їзд колгоспниківударників.  Разом з нею на з’їзд був делегований і голова колгоспу “Червоний велетень” Попович А. П., де і був нагороджений урядовою нагородою - орденом Леніна.

Але мирна діяльність була перервана війною. Почалася  евакуація колективного господарства. 17 вересня 1941 року фашисти  ввірвалися в село. Під час окупації фашисти жорстоко розправилися з жителями села. Так, позвірячому був убитий Штефан Семен тільки за те, що був комуністом. До фашистської Німеччини насильно відправили майже всю молодь села.

30 жовтня 1943 року Новопокровка була назавжди звільнена від фашистів. Село почало заліковувати свої рани. Своєму рідному колгоспові селяни дали нову назву - імені Мічуріна.

У 1957 році колгосп імені Мічуріна був приєднаний до радгоспу         ім. Фрунзе. У 1962 році радгосп ім. Фрунзе відділили в самостійне господарство, а землі Новопокровки перейменували в радгосп “Таврійський” і село Новопокровка стало центром радгоспу.

Все село було електрифіковано і радіофіковано. У 1957 році був виритий великий став. Всього стави займають 215 га.

На території Новопокровської сільської ради розташовані села Новопокровка та Ясна Поляна,  які входили до радгоспу “Таврійський”. Всього по сільській Раді 1310 дворів, населення - 4220, чоловіків - 1877, жінок - 2343 (на 70-ті роки ХХ ст.). Населення Новопокровської сільської ради на 01. 03. 

2010 р. становило 1290 осіб.

Населення Новопокровської сільської ради складає 1134 особи: с. Новопокровка – 1052 особи, с. Ясна Поляна – 82 особи (на 01. 01. 2012 р.). Кількість домогосподарств сільської ради – 387: с. Новопокровка – 355, с. Ясна Поляна –

32.

На даний час площа сільської ради становить 10316,3 га: с. Новопокровка – 8074 га, с. Ясна Поляна – 2242,3 га. Площа населених пунктів сільської ради становить 393,5 га: с. Новопокровка – 325,4 га, с. Ясна Поляна – 68,1 га. 

Голова Новопокровської сільської ради - Симоненко М. В.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Дніпро-Білогір’я” (директор – Калюта Б. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Одрадівка  -  село  Новотроїцького району, розташоване за 9 кілометрів від райцентру. Засноване у 1820 році переселенцями з різних губерній царської

Росії. При заснуванні село називалося Карачоєм (з татар. – “чорний степ”). У    1866 р. у межі населеного пункту переселялися державні селяни з Полтавської та Таврійської губерній.

 Раніше село також ще називалось Акермен, що в перекладі на українську з татарської означає “білий млин”.

Гірка іронія: велике село, що простяглося на 4 кілометри з півночі на південь і на 3 з заходу на схід - назвали Отрадівкою, а  щастя  голоті, що з’їхалася в степи Таврії на нові землі, тут не було. З самого виникнення села кращі землі навколо нього захопила багата верхівка. Наприкінці ХІХ століття, коли в селі вже налічувалося 200 дворів, 80 відсотків жителів Отрадівки мали по 8-4 десятини убогої землі. Зате куркульська верхівка володіла значними земельними наділами. Серед куркулів виділявся Скороїд Яків,  якому належало 150 десятин землі. Це  стільки ж, скільки мали 40-50 бідняцьких дворів.

Щоб якось прогодуватися, найбідніше селянство йшло в найми до куркулів, подавалось в економії земельного магната Фальц-Фейна, гнуло спину на соляних промислах Чонгару і Арабатської стрілки.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції понад 90 процентів селян були неписьменними. І навіть тоді, коли в 1877 році на кошти громади було відкрито початкову школу в селі, то вчилися в ній лише діти із заможних сімей.

Із радістю зустріли отрадівці Велику Жовтневу соціалістичну революцію і надавали всіляку допомогу частинам Червоної Армії, які билися в цих краях проти білогвардійських полчищ та іноземних інтервентів.

У 1920 році в Одрадівці квартирував штаб Першої Кінної армії, яку очолювали К. Е. Ворошилов і С. М. Будьонний. Серед старшого покоління одрадівців і зараз живуть спогади про ці знаменні дні громадянської війни.

Після закінчення громадянської війни в с. Одрадівці було створено комітет незаможних селян, головою якого обрано В. С. Сапітонова, Комітет розпочав свою роботу з того, що земля була поділена між бідняками. Але обробляти цю землю було нічим, бо 72 % господарств не мали коней, на 200 дворів припадало лише 16 плугів. Це спонукало селян об’єднатися в спільне господарство. Так, у 1924 році було створено тут перше СОЗ. А в 1926 році в селі вже існувало 4 таких товариства.

У 1930 - 1932 рр. на базі цих товариств були створені колгоспи “Новий колос”, “Радянський труд” і “Труд-прогрес”.

Куркулі та їх прихвостні всіляко перешкоджали об'єднанню селянських господарств. Навіть тоді, коли на базі ТСОЗів були створені колгоспи, вони продовжували вести ворожу агітацію, вдавалися до актів саботажу. Вдавалися куркулі і до неприхованого терору. Від їх рук загинув один з активістів села  Д. Й. Деркач.

За період довоєнних п’ятирічок колгоспи Одрадівки економічно міцніли. На їхніх ланах працювали вже 17 тракторів, потужні збиральні машини та інша техніка. У 1940 році бригадир рільничої бригади Г. П. Недождій виростив по 33 центнери пшениці на кожному з 300 га. За високі виробничі показники передовий бригадир був удостоєний урядової нагороди. Сумлінною працею на колгоспних ланах в той час відзначилися О. Леона, Д. Шумак, К. Семіч та інші.

Невпізнанним став і культурний рівень села. Всі діти почали навчатися в школі. Три  сільські лікнепи сприяли ліквідації неграмотності серед дорослих.

У 1924 р. з ініціативи комсомольців було створено сільський клуб і бібліотеку. Вже всі будинки колгоспників у довоєнні роки були радіофіковані.

14 вересня 1941 року - це одна з найстрашніших дат степового села. У цей день Одрадівка була окупована німецькими фашистами. Німці грабували населення. 250 юнаків і дівчат віком від 17 до 20 років були примусово відправлені до Німеччини.

Народ не змирився із свавіллям окупантів. Деякі патріоти пішли в партизанські загони, які діяли в Криму.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни село швидко залікувало свої рани. За 20 років в Одрадівці було збудовано 23 тваринницькі приміщення, два зерносховища, дитячі ясла, пекарню, гараж, їдальню, магазин, цегельний завод з черепичним цехом, маслозавод, Будинок культури на 400 місць, нову середню школу, споруджено 548 нових житлових будинків.

До села було прокладено високовольтну лінію електропередачі, яку  дала Каховська ГЕС.

У 1952 році було створено Отрадівську середню школу.

Колгосп “Степовий” був створений на базі колишніх трьох колгоспів, - займав 9 тисяч гектарів землі, із них - 72 гектари саду, 105 гектарів виноградників. На 100 гектарів угідь припадало 80,3 голови великої рогатої худоби, 27,2 свині, 23,3 вівці (дані 70-х років ХХ ст.). У селі нараховувалося 2175 жителів. 

У 1960 р. колгосп очолив В. М. Сторчак. Під його керівництвом господарство стало одне з передових не тільки області, а й всієї України. У Одрадівці вирощували 50-центнерні врожаї пшениці, 100-центнерні кукурудзи, тут спорудили величезний молочнотоварний комплекс з механізацією і автоматизацією виробничих процесів, з комплексом соціально-побутових служб для тваринників – ціле містечко у селі з асфальтом, квітами, двоповерховою спорудою. У господарстві ефективно використовували “мале” і “велике” зрошення, впровадили госпрозрахунок і бригадний підряд.

У 1971 році Віталій Михайлович став Героєм Соціалістичної Праці. У цьому ж році с. Одрадівка було нагороджене срібною медаллю ВДНГ.

У колгоспі працювали 74 передовики виробництва, які були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, у тому числі С. В. Удод та І. Я. Луценко були удостоєні ордена В. І. Леніна, Є. Г. Пирлик, В. Я. Колодій, Г. Я. Луценко, І. І. Житник - кавалери ордена Трудового Червоного Прапора.

На території сільської ради на глибині 0,4-10 м розвідані запаси глини.

Рішенням IV позачергової сесії ВУЦВК XII скликання 9 лютого 1932 року було створено Дніпропетровську область, до складу якої ввійшло село Одрадівка Новотроїцького району.

10 січня 1939 р. на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР утворено Запорізьку область, до складу якої ввійшло село Одрадівка Новотроїцького району.

Указом Президії Верховної Ради СРСР 30 березня 1944 р. утворено Херсонську область. Село Одрадівка Новотроїцького району ввійшло до складу новоутвореної області.

Згідно сучасного адміністративно-територіального поділу України село Одрадівка є центром однойменної сільської ради Новотроїцького району Херсонської області.

Станом на 2002 р. площа сільської ради становила 9546,6 га, а площа населеного пункту – 308,6 га. Населення складало 1717 осіб, а кількість дво-  рів – 666. Працюючих було 314 осіб, непрацюючих – 552 особи, пенсіонерів – 486 осіб, дітей – 410 осіб, студентів – 44 особи.

Населення Одрадівської сільської ради у 2010 р. налічувало 1565 осіб. 

На сьогодні площа Одрадівської сільської ради складає 9566,6 га, сільськогосподарських угідь – 8995,1 га, рілля – 8200,3 га, присадибні ділянки – 308 га, населений пункт – 522,1 га.

Населення с. Одрадівки – 1439 осіб (на 01. 01. 2012 р.). Статева структура населення: чоловіки – 663 особи, жінки – 776 осіб. Вікова структура населення: 0-17 р. – 269 осіб (чоловіків – 104 особи, жінок – 165 осіб); 18-39 р. – 465 осіб (чоловіки – 239 осіб, жінки – 226 осіб); 40-59 р. – 458 осіб (чоловіки – 222 особи, жінок – 236 осіб); 60 років і старше – 247 осіб (чоловіків – 98 осіб, жінок – 149 осіб). Працездатне населення - 779 осіб (чоловіки – 372 особи, жін-  ки – 407 осіб), непрацездатне – 660 осіб (чоловіки – 291 особа, жінки – 369 осіб), зайняті – 244 особи (чоловіків – 138 осіб, жінок – 156 осіб), безробітні – 20 осіб.

Голова Одрадівської сільської ради - Сторчак О. В.

На території сільської ради функціонує ТОВ “Отрада Агро” (директор – Яцько В. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур, площа орендованих земель – 1141,2 га), ПСП “Світлана” (директор –         Малік В. Ф., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур, площа орендованих земель – 796,5 га), ПСП агрофірма “Сиваш” (директор –         Ганжа В. Ф., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур, площа орендованих земель – 78,8 га), ТОВ “Степленд Україна” (директор –        Паркер С. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур, площа орендованих земель – 2277,1 га). 

Село Олександрівка засноване переселенцями Київської губернії в 1869 році. Олександрівській сільській раді адміністративно підпорядковані села Олександрівка й Калинівка, що знаходиться у 8 кілометрах на південний захід від Одрадівки. Населення Олександрівської сільської ради у 2010 р. становило  1301 особа.

Однаковий шлях - через ТСОЗи й колгоспи пройшли олександрівці у післяреволюційний  час.

Також зазнали страхіття тимчасової німецької окупації. З такою наполегливістю долали труднощі перших  післявоєнних років.

Село Олександрівка  було центром укрупненого колгоспу “Зоря”, що утворився в 1950 році після об’єднання колгоспів “Комінтерн”  та ім. Ворошилова. 

Село було повністю електрифіковане і радіофіковане. 

Село Калинівка виникло в 1928 році. Збудовано клуб на 200 місць. Село електрифіковано і радіофіковано. Назва ойконіму походить від прізвища сім’ї першопоселенців – Калин. 

Площа Олександрівської сільської ради складає 6057,6 га, у тому числі  площа с. Калинівки – 60,4 га, а площа с. Олександрівки – 306,5 га.

Станом на 01. 01. 2012 р. населення сільської ради становило 1272 особи:

с. Олександрівка – 1034 особи, с. Калинівка – 238 осіб. Статева структура населення с. Олександрівки: чоловіки – 520 осіб, жінки – 514 осіб. Статева структура населення с. Калинівки: чоловіки – 109 осіб, жінки – 129 осіб. Вікова структура населення с. Олександрівки: 0-17 р. – 254 особи (чоловіки – 128 осіб, жінки – 126 осіб); 18-39 р. – 303 особи (чоловіки – 154 особи, жінки – 149 осіб); 40-59 р. – 261 особа (чоловіки – 171 особа, жінки – 90 осіб); 60 років і старше – 216 осіб (чоловіки – 67 осіб, жінки – 149 осіб). Вікова структура населення      

с. Калинівки: 0-17 р. – 50 осіб (чоловіки – 21 особа, жінки – 29 осіб); 18-39 р. – 54 особи (чоловіки – 32 особи, жінки – 22 особи); 40-59 р. – 71 особа (чолові-  ки – 34 особи, жінки – 37 осіб); 60 років і старше – 64 особи (чоловіки – 22 особи, жінки – 42 особи).

Голова Олександрівської сільської ради - Шульга В. М.

На території сільської ради функціонує ДП “Альфа фарм” (директор – Мальцев О. П., спеціалізація – вирощування зернових і технічних культур).

Сивашівка - село Новотроїцького району, розташоване за 15 кілометрів від райцентру. До найближчої станції Новоолексіївка - 2 кілометри.

 Село було засноване у 1908 році і налічувало у той час 50 жителів. У минулому Сивашівка належало до категорії хуторів. Жителі були казенними селянами і займалися сільським господарством. 

Із самого початку свого існування на хуторах Сивашівки жили бідняки. У селі налічувалось лише 3-5 сімей,  які мали в своєму господарстві коней. Голод і злидні змушували селян іти в найми до місцевого поміщика та в куркульські господарства сусідніх поселень.

У 1936 році з земель с. Сивашівка та прилеглих  до нього поселень було створено радгосп “Червоний Сиваш”, за  яким було закріплено 6205 га орної землі, 4023 га пасовиська. У радгоспі на 1 січня 1963 року налічувалось 96  дворів із населенням 1463 чоловіки.

В основному господарство спеціалізувалося на вівчарстві, яке давало великі прибутки. А з 1953 року інтенсивного розвитку набули садівництво і виноградарство (100 га фруктових садів і 240 гавинограду). Новою  галуззю виробництва стало ставкове господарство,  яке займало площу в 450 га.

Радгосп був добре оснащений сільськогосподарською технікою. Всі ферми були механізовані. Оснащеність господарства сучасною технікою дозволила різко піднести продуктивність рільництва й тваринництва. 

Добротні житлові будинки були споруджені радгоспом для всіх трудівників. На будівництво було витрачено в 1958 році 7,7 тисячі карбованців, а в 1962 році - 19,7 тисячі карбованців.

На 1913 р. 99 % жителів с. Сивашівка були неписьменними, не було жодного спеціаліста з вищою та середньою освітою.

Село було електрифіковане та радіофіковане. 

Всього по Сивашівській сільській раді на 60-ті роки ХХ ст. налічувалось 503 двори, населення - 1804, із них: чоловіків - 833, жінок - 971. Сивашівській сільській раді адміністративно підпорядковані села Сивашівка, Заозерне, Овер᾽янівка, Садове. Населення Сивашівської сільської ради у 2010 р. становило 1064 особи.

Заозерне засноване у 1906 р. Достовірні відомості про походження назви села не відомі, але є припущення: населений пункт з усіх боків оточений водоймами – це ставки та о. Сиваш, тому і знаходиться воно нібито за озерами. 

Овер’янівка заснована у 1907 р. Назва села походить від особистого імені одного з першопоселенців.

На сьогодні площа Сивашівської сільської ради складає 20499,5 гектарів:

с. Сивашівки – 3156,7 га, с. Заозерне – 7463,7 га, с. Овер’янівки – 7433,7 га,     

с. Садове – 2445,4 га. Кількість домогосподарств сільської ради – 399: с. Сивашівки – 283, с. Заозерне – 51, с. Овер’янівки – 13, с. Садове – 52.  

Станом на 01. 01. 2012 р., населення Сивашівської сільської ради становило – 942 особи: с. Сивашівки – 657 осіб (чоловіків – 299 осіб, жінок – 358 осіб), с. Овер’янівки – 27 осіб (чоловіків – 12 осіб, жінок – 15 осіб), с. Садове – 123 особи (чоловіків – 54 особи, жінок – 69 осіб), с. Заозерне – 135 осіб (чоловіки – 63 особи, жінки – 72 особи). Працездатне населення – 483 особи:    

с. Сивашівка – 301 особа, с. Заозерне – 82 особи, с. Овер’янівки – 15 осіб, с. Садове – 85 осіб. Непрацездатне населення – 459 осіб: с. Сивашівки – 356 осіб,    

с. Садове – 38 осіб, с. Заозерне – 53 особи, с. Овер’янівки – 12 осіб. 

Голова Сивашівської сільської ради - Юдаєв В. Д.

Федорівка – село Новотроїцького району, розташоване за 15 км від районного центру. 

У 1929 році в селі Федорівка (створеному в 1923 році) був організований колгосп “Нове життя”, а в селах Метрополь, Зелений Гай і Ясна Поляна (два останні села виникли у 1925 і 1923 роках відповідно) – колгосп “Зелений Гай”.

Головою був Федір Крюковський. До того ж часу відноситься виникнення сіл 

Дудники, Новий Ріг, Перше Травня і створення в них колгоспів імені Першого Травня та “Добробут”. Уже на початку 30-х років трудівники степових сіл боролися за одержання нечуваних у цих краях 100 пудових врожаїв. Ця боротьба увінчалась значними успіхами. Статистичні дані за 1936 рік свідчать, що середній урожай зернових по сільраді досяг 19,7 центнери (123 пуди) з гектара.

А у 1939 - 1940 рр. передовикам виробництва вручались медалі Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 

Механізаторові Н. Пархоменку було вручено дві виставочних медалі, колгоспник П. Глушак був також нагороджений медаллю.

У чорні дні гітлерівської навали село Федорівка і навколишні поселення значно потерпіли від ворога. Загинуло чимало патріотів, біля 150 юнаків і дівчат було відправлено до Німеччини.

Метрополь німці зайняли у серпні 1941 року, у жовтні 1943 року радянські війська звільнили село.

Післявоєнні роки стали періодом нового розвитку степових колгоспів. На території сільради було відроджено три колгоспи: “Шлях Ілліча”, “Зелений гай”, “Нове життя”. Вони повністю освоїли довоєнні посівні площі, відновили поголів'я худоби на фермах. Були проведені значні роботи по благоустрою сіл.

На території Федорівської сільради розкинулись землі укрупненого колгоспу “Перемога”. У 70-х роках ХХ ст. у ньому працювало 1250 колгоспників. Вони володіли 11310 гектарами землі, з якої 10566 гектарів орної. На площі 193 га буяли колгоспні сади і виноградники. У розпорядженні хліборобів – 35 тракторів, 19 комбайнів та багато інших сільгоспмашин. Із їх допомогою колгоспники добре обробляли поля і щороку вирощували по 21-22 центнери зерна з гектара. Було добре розвинене і тваринництво.

У селах Федорівської сільради 682 двори. Майже всі житлові будинки зведені з каменю-черепашника, силікатної чи паленої цегли і вкриті шифером або черепицею. 

До складу сільської ради у 80-х роках ХХ ст., крім Федорівки, входили поселення Горностаївка та Метрополь (засновані до Великої Жовтневої соціалістичної революції), а також Новий Ріг, Перше Травня, Ясна Поляна, Дудники, що виникли у радянські роки. У Федорівці проживало 646 жителів, а у навколишніх поселеннях, що прилягали до неї, - 1886.

На сьогодні Федорівській сільській раді підпорядковані села Федорівка, Кривий Ріг, Метрополь. Населення Федорівської сільської ради станом на 01.

03. 2010 р. становило 1280 осіб, а населення Горностаївської сільської ради - 562 особи.

Площа Федорівської сільської ради становить 289,7 га. Кількість дворів складає 444. Населення сільської ради станом на 01. 01. 2012 р. становило 1227 осіб. У тому числі: площа с. Федорівки становить 108,3 га. Кількість дворів – 231. Населення села - 611 осіб (на 01. 01. 2012 р.); площа с. Кривий Ріг становить 70,5 га. Кількість дворів – 90. Населення села - 261 особа (на 01. 01. 2012 р.); площа с. Метрополь становить 110,9 га. Кількість дворів – 123.

Населення села - 355 осіб (на 01. 01. 2012 р.). 

Голова Федорівської сільської ради - Ганюков Ю. Г.

На території сільської ради функціонує ПСП агрофірма “Сиваш”  (директор – Ганжа В. Ф., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), агрофірма “Мир” (директор – Доценко І. І., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур), ТОВ “Степленд Україна” (директор – Паркер С. В., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Горностаївка – поселення чабанів, які випасали отари Ф. Фальц-Фейна, почало заселятися у 1897 році. Сюди, в ці необжиті території, які були місцем заслання для непокірних, занесла доля Івана Затиса, який оселився тут і дав початок невеличкому хутору. І тому с. Горностаївка у минулому іменувалося хутір Затис. Назву селу принесли з собою переселенці з земель, що в нижній течії р. Дніпро, з теперішнього Горностаївського району Херсонської області. 

                Населений    пункт    розташований    за    13    км    від    траси    Каховка-

Новоолексіївка, за 25 км від райцентру, за 185 км від обласного центру         (м. Херсон). 

Пізніше, у 1916 році, виникло село Метрополь. Воно було засноване куркулями Дмитром Бабаніним і Павлом Полянським. Назву село отримало від імені Д. Бабаніна («по-сільському» його називали Митром, а літера «и» згодом трансформувалась у «е») та прізвища П. Полянського. Поселенцям обох сіл заборонялось будувати будинки: мовляв, мужик і в землянці переб'ється.  Орендна плата за землю  була дуже високою (від 8 до 11 карбованців за десятину). Оброблялась земля примітивним знаряддям. Внаслідок цього врожаї не перевищували 50-60 пудів з десятини. Отже, життя поселенців було злиденним.

Народ не раз піднімався на боротьбу проти гнобителів. У листопаді 1905 року Ф. Фальц-Фейн з тривогою прохав Таврійського губернатора: “Ради Бога, призначте у наші маєтки для врятування їх хоча б по п᾽ятнадцять козаків”.

До цих заворушень, що так налякали колоніста, причетні й жителі Горностаївки.

Згідно адміністративно-територіального поділу УРСР село Затис  (нинішня Горностаївка) Новотроїцького району до 22 вересня 1937 р. входило до складу Дніпропетровської області. Із 22. 09. 1937 р. у складі вказаного району ввійшло до новоутвореної Миколаївської області, з 10 січня 1939 р. - входило до складу новоутвореної Запорізької області, а з 30 березня 1944 р. - у складі новоутвореної Херсонської області.

Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 квітня 1946 року Затиську сільську раду перейменовано в Горностаївську сільську раду Новотроїцького району Херсонської області.

                Згідно    сучасного    адміністративно-територіального    поділу     України        

с. Горностаївка входить до складу Новотроїцького району Херсонської області.

Одразу ж після закінчення громадянської війни у Горностаївці та Метрополі створюються комітети незаможних селян, очолювані більшовиками Спільним, Павловим, Кулібровим. Під їх керівництвом був здійснений розподіл землі, зроблені перші кроки на шляху до створення колективного господарства.

Значних успіхів було досягнуто і на культурному фронті. Вже у 1921 році у селі Горностаївка відкривається перша школа, у якій навчається 13 дітей. У 1930 році школи були відкриті у селах Новий Ріг і Перше Травня, а Горностаївська школа була перетворена у семирічну. На той час в усіх школах сільради вже навчалось 135 дітей. Почали працювати курси по ліквідації неписьменності дорослого населення. До 1941 року тяжка спадщина царизму – неписьменність – була подолана.

У 1960 р. село електрифіковане та радіофіковане, відкрита швейна майстерня. А у 1962 р. з’явився пологовий будинок і ветеринарний пункт. Кількість дворів станом на 1 січня 1963 р. – 102, а населення становило – 331 особа (чоловіків – 151 особа, жінок – 180 осіб). У 1963 р. збудовано пам’ятник Невідомому солдату. У 60-ті роки ХХ ст. Горностаївка була бригадою № 3 колгоспу “Перемога”. Земельна площа – 4099 га, з них зайнято під виноградниками – 26 га, під садами – 14 га. Ведучою культурою являлася озима пшениця, кукурудза. 

У 1987 р. на базі колгоспу “Перемога” було створено ще одне господарство – колгосп “Мир”. Його очолив С. І. Доброскок, а з 1993 р. і до цього часу – І. І. Доценко.

На сьогодні площа Горностаївської сільської ради становить 106,5 га.

Кількість домогосподарств – 180.

Населення с. Горностаївки – 570 осіб (на 01. 01. 2012 р.). Статева структура населення: чоловіків – 268 осіб, жінок – 302 особи. Вікова структура населення: 0-17 р. – 125 осіб (чоловіки – 64 особи, жінки – 61 особа); 18-39 р. – 206 осіб (чоловіків – 95 осіб, жінок – 111 осіб); 40-59 р. – 161 особа (чоловіків – 86 осіб, жінок – 75 осіб); 60 років і старше – 78 осіб (чоловіків – 23 особи, жінок – 55 осіб).

Голова Горностаївської сільської ради - Крандакова О. П.

На території сільської ради функціонує ПСП агрофірма “Мир” (дирек- тор – Доценко І. І., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур).

Чкалове - село Новотроїцького району, разташоване за 20 кілометрів від райцентру. Через нього проходить автотраса Каховка-Генічеськ. У селі жило 3465 чоловік (дані 60-х років ХХ ст.).

До революції на місці теперішнього Чкалового було поселення Доренбург, яке належало німецькому колоністу Ф. Фальц-Фейну. Важким було тоді життя найманих робітників та батраків, які прибували сюди з різних областей України. Робочий день тривав 14-15 годин, оплата праці була низькою, квартирні умови - вкрай поганими.

З 1924 по 1929 роки село входить до складу заповідника “Асканія-Нова ім. Фальц-Фейна” як допоміжне господарство. Із 1929 по 1932 роки тут  знаходиться відділення радгоспу “Червоний Перекоп” Каховського району.

У 1932 році в Доренбурзі було створено самостійний радгосп. Уже в 1934 році тут з’явилися передовики виробництва, серед яких Д. Л. Дрига, І. П. Халепа, М. І. Кальний, П. Т. Бесецький, Ф. З. Лисенко та інші.

У 1935 році в Доренбурзі було створено сільську раду депутатів трудящих, а з 1936 року село одержало нову назву - Чкалове. Таку ж назву одержав і місцевий радгосп – ім. Чкалова.

У роки окупації ворог зруйнував багато господарських споруд, знищив техніку, чимало людей було закатовано на місці або відправлено до Німеччини. За опір фашистам були жорстоко покарані патріоти села Н. Ященко, У. Плахотнюк та інші. Після звільнення Чкалового від окупантів місцеві жителі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Село було електрифіковане і радіофіковане. Тут була радіостанція, яка обслуговувала два радгоспи, АТС. 

Радгосп імені Чкалова мав 13611 гектарів угідь, тут успішно розвивалися рільництво і тваринництво. У радгоспі було 62 трактори, 80 зернових комбайнів та багато іншої техніки.

До складу Чкалівської сільської ради депутатів трудящих входили також села Подове та Качкарівка, на території яких знаходився радгосп “Сиваський борець”.

Всього по Чкалівській сільській раді на 60-ті роки ХХ ст. нараховувалося 1360 дворів, населення - 1752.

На сьогодні Чкалівській сільській раді підпорядковані села Чкалове, Воскресенське, Двійне, Ковильне. Населення Чкалівської сільської ради на     

01. 03. 2010 р. становило 3458 осіб.

Станом на 01. 01. 2012 р. населення Чкалівської сільської ради становило 3435 осіб: с. Чкалове – 2206 осіб, с. Двійне – 474 особи, с. Ковильне – 339 осіб,

с. Воскресенське – 416 осіб. Кількість дворів сільської ради складає 1334:        

с. Чкалове – 903, с. Двійне – 160, с. Ковильне – 114, с. Воскресенське – 157. Площа Чкалівської сільської ради становить 13389,4 га: с. Чкалове – 250 га (господарська територія – 2338 га), с. Воскресенське – 93 га (господарська територія – 4310 га), с. Ковильне – 32 га (господарська територія – 2753 га),       

с. Двійне – 42 га (господарська територія – 3389 га).

На території сільської ради функціонує селянське фермерське господарство “Колос” (директор – Матрос Л. Д., спеціалізація – вирощування зернових культур), Селянське фермерське господарство “Початун” (директор – Початун В. Д., спеціалізація – вирощування зернових культур), Мале підприємство “РOCC” (директор – Сапрон Н. В., спеціалізація – вирощування зернових культур).

Таким чином, короткий аналіз історії формування сільських поселень Новотроїцького району показує, що більшість сіл з’явилися у другій половині ХІХ ст. і засновані вони були переселенцями з різних областей України та Росії. Насамперед, це були вихідці з Київської, Чернігівської, Орловської та Курської губерній.

2.3. Історія заселення та освоєння смт. Новотроїцьке

 

Новотроїцьке – селище міського типу, центр одного з найбільших районів області, розташоване на відстані 170 км від обласного центру та 27 км від найближчої залізничної станції – Новоолексіївка. Через селище проходить автошлях Каховка-Новоолексіївка. Асфальтовані дороги з’єднують Новотроїцьке з Херсоном, Сімферополем, Запоріжжям, Мелітополем та іншими значними містами. Селищній раді підпорядковані села Благовіщенка та

Захарівка. 

Про найдавніші сліди перебування людини на території Новотроїцького свідчить курганне катакомбне поховання періоду ранньої бронзи ХVIII-XV  століть до н. е., яке належало племенам дніпровсько-азовської катакомбної культури. А знайдена біля селища форма для відливання бронзових наконечників для списів, яка датується кінцем ІІ – початком І тис. до н. е., свідчить про місцевий характер бронзо-ливарного виробництва.

Точної дати виникнення Новотроїцького не встановлено. Засноване поселення у кінці ХVIII століття ногайцями після приєднання цих територій у складі Кримського ханства до Російської імперії у 1783 р. Поселення отримало назву Сарабулат, так звалась балка біля села, що перекладається як гострий меч. За іншими відомостями носило іншу назву - Сарибулак, що означало – безводне місце. Існування села вперше задокументовано у 1816 р., на той час воно входило до складу Аірчинської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. На 1848 р. в селі нараховувалось 744 ревізійні душі, які володіли 13575 десятинами землі, під ріллею було 2608 десятин, вся інша використовувалась під розведення худоби.

Ногайці традиційно займались переважно розведенням коней та вівчарством. Тому навколо села існувала велика кількість хуторів, які разом займали площу аж 79 десятин. На окремих хуторах тут жили утікачі-кріпаки та колишні запорожці. Через село  проходила поштова дорога. У самому селі існувала поштова станція. Немалий зиск поселяни отримували від так званого “солевізного” тракту, що проходив біля села. По цьому тракту чумаки везли сіль із берегів Сиваша до Нікопольської або Бериславської переправ.

У цілому життя ногайців, які сповідували іслам, було складним. Царською владою обмежувалося їх релігійне життя, робилися спроби покріпачення колишніх кочовиків. Утиски збільшувалися під час російськотурецьких війн (1828 - 1829 рр. та 1853 - 1856 рр.), що приводило до неодноразових еміграцій ногайців та татар за кордон. У 1860 - 1861 рр. ногайці села Сарабулат кинули обжиті землі і виїхали до Туреччини. Загалом у північній Таврії тоді спустіло 96 аулів, тому уряд змушений був зайнятися переселенням сюди селян з інших губерній.

У 1862 р. село Сарабулат було заселене державними селянами Чернігівської, Полтавської, Курської та Воронезької губерній. Це була група з 41-ї сім’ї з прізвищами Коваленко, Шершень, Орещенко, Коротченко, Мельник та ін. У 1864 сюди було переселено ще 30 сімей із села Агаймани (нині – Фрунзе) Мелітопольського повіту. Одразу після переселення нові поселенці збудували дерев’яну церкву Святої Трійці. Від назви церкви село отримало нову назву – “Новотроїцьке”, яка стала офіційною, хоча стара назва “Сарабулат” ще довгий час використовувалась як паралельна, а саме село стало волосним центром.

Важко було переселенцям з півночі України звикати до цілинних степів, нестачі води, посух, сарани, різних хвороб. У перші роки життя переселенці мали змогу користуватись такою кількістю землі, яку могли обробити.

Спершу селилися згуртовано кварталами, яких тоді було десять. У кожному кварталі існувала своя власна говірка. Перші поселенці три роки їздили по питну воду до Генічеська. З часом вони почали копати свої криниці, але всюди вода була дуже гіркою та непридатною до вживання. І лише на- прикінці 60-х років ХХ ст. було викопано колодязь із прісною водою, це криниця, що знаходилась на третьому кварталі (зараз вул. К. Маркса). Майже до 1880 р. всі мешканці поселення брали питну воду з цього єдиного колодязя.

Значно пізніше було викопано криницю глибиною 30 м з прісною водою по вул. Чкалова. 

За даними ревізії 1864 року в Новотроїцьку налічувався 341 двір, з населенням 1857 жителів, із них 945 чоловіків і 912 жінок. 

У 1867 р. за громадою села закріпили земельний наділ, але відсутність води, низька якість землі призвели до того, що селяни почали вимагати переселити їх на інші землі, більш придатні для життя. Аби заспокоїти селян, утримати їх на місці, в село було введено війська, але своїми діями землероби привернули до себе увагу влади. Рішенням міністра держмайна у 1869 році селянам перерозподілили частину земель, надавши нову ділянку у 565 десятин землі з колодязем. На сільському сході селяни погодилися з таким рішенням, але з умовою, що уряд виділить кошти на облаштування ще двох колодязів безпосередньо у селі, із чим чиновник з особливих доручень управління держмайна, який був на сході, погодився. Всього було відведено новотройчанам 13465 десятин землі, з якої 12886 десятин були придатні для землеробства. За ці землі сільська громада повинна була сплачувати щороку державний податок у розмірі 3301 карбованець 20 копійок. Лише у 1867 році, коли селяни пристосувались до нових господарських умов, був зроблений перший переділ за ревізійну душу. На кожну душу нарізалось по 12 десятин землі.  Нові переділи землі були зроблені за наявними душами в 1870 і в 1885 роках. 

У 1869 р. у селі нараховувався 341 селянський двір. Селяни займались переважно землеробством та скотарством, причому з кожним роком рілля збільшувалася, росли площі зернових, зростав попит на збіжжя на ринку. У селі працювали ковалі, бондарі, теслі, кравці, ткалі, були розвинуті різноманітні ремесла, такі, як чинбарство, шевство, шиття кожухів, прядіння вовни, в’язання панчох та рукавичок, виготовлення полотняних виробів з оригінальними національними вишивками. Всю цю продукцію, яка користувалась попитом, умільці збували переважно на ярмарку, який збирався у селі двічі на рік, або у базарні дні по неділях.

У селі переважали мазанки, збудовані з лимпачу, з глиняними долівками та дахами, з маленькими віконцями. Селяни використовували саморобні меблі – ослін, лави, піл, який правив за ліжко. У садибах було мало зелені, бо головною проблемою села залишалась нестача води. Колодязі глибиною до 25 метрів, які копались спільно на кілька вулиць, не могли забезпечити повністю потребу у воді. Дніпровське повітове земство у 1881 р. звільняє у своїх східних волостях від земських платежів тих, хто займається розведенням садів за свій рахунок.

Це стосувалось і Новотроїцького.

Переселенці дуже піклувались про освіту своїх дітей. У 1866 р. стараннями громади було відкрито народне училище, для якого селяни за свій рахунок збудували спеціальне приміщення, придбали шкільне приладдя, й утримували училище 4 роки за кошти громади. У 1868 - 1869 навчальному році тут навчалось 45 хлопчиків і 5 дівчаток, викладали місцевий  священик та дяк. За проханням Новотроїцького волосного правління Дніпровське повітове земство прийняло на своє утримання вказане училище, виділивши для цього 150 карбованців на рік.

За подворним переписом 1885 р. в селі Новотроїцькому 137 селянських господарств засівало по 25 десятин, 142 господарства обробляло по 10 десятин, 47 – були малосіючими, бо не мали свого тягла для обробітку землі, 17 господарств не мало своїх посівів і працювали у наймах. 145 господарств обробляло землю у супрязі з сусідами. Селяни 133 дворів ходили на заробітки на соляні промисли, на будівництво залізниці Лозова-Сімферополь, наймались на роботу у економії великих землевласників. У 1885 році земля розподілялась по угіддях, таким чином: під садибами було 186 десятин, орної - 10 тисяч 276 десятин, толочної - 2 тисячі 424 десятини і непридатної - 570 десятин.

У тому ж році сільська громада мала прибутки у розмірі 3860 карбованців. Селяни повинні були платити податків, різних платежів на суму 9655,7 карбованців, на кожного припадало по 12 карбованців на рік.

Громада платила старості – 55 карбованців, писарю – 200 карбованців, сторожам церковному та шкільному – по 33 карбованці, за утримання помешкання для проїжджих чиновників – 20 карбованців, збирачу податків –         15 карбованців, на утримання священнослужителів – 698 карбованців, вчите- лів – 330 карбованців, утримання школи – 53 карбованці.

Дніпровським повітовим земством у Новотроїцькому була організована земська поштова станція, де утримувалось 2 пари коней для організації поштового кінного зв’язку. Продовжував діяти чумацький шлях.

Після реформи 1861 року становище селян було дуже тяжким. У цей час відбувається розшарування селян на куркулів, середняків і бідняків. У селі було 193 бідняцьких двори. Із 133 дворів селяни ходили на заробітки.

Тяжким тягарем були для селян платежі. Вони щороку повинні були сплачувати: оброчного податку і викупних платежів 3274 крб. Інших казенних платежів - 2241,8 крб., земських платежів - 2287,1 крб., волосних - 820,5 крб., мирських - 1032 крб., всього - 9655,7 крб. А доходи з мирських і оброчних статей давали лише 3600 крб.

Населення Новотроїцького було майже на 90 % неписьменним. У 1884 році із 1867 чоловік населення лише 145 було письменних, які могли лише читати і писати, а 1712 чоловік - неписьменних. У Новотроїцьку в 1864 році відкрита земська школа на одну класну кімнату, де у 1884-85 навчальному році вчилось 57 учнів, з яких 42 хлопчики і 15 дівчаток. Учителів було два. На зарплату вчителя витрачалось 330 крб. на рік і 58 крб. - утримання школи.

У 1888 р. була відкрита земська лікарня на 50 ліжок на чолі з лікарем Розовим, який майже 15 років працював сам, і лише у 1903 р. на допомогу йому додали трьох фельдшерів та акушерку.

Продовжувало діяти училище, там викладав священик О. Русанович та вчителька М. Маломужева. У зв’язку з тим, що будинок училища став непридатним для експлуатації, громада села збудувала за 7 тисяч карбованців у 1892 р. нове приміщення для школи. Попечителями училища обиралися, звичайно, селяни, які допомагали училищу чим могли.

За Всеросійським переписом 1897 р. у селі проживав 3261 мешканець:

1691 чоловіків та 1570 жінок. 3161 із них вважали себе православними.

Прискорення розвитку суспільно-економічних відносин у кінці ХІХ – на початку ХХ століття призвело до розмежування серед селян. Ріст населення загострював питання забезпечення землею окремих сімей. Обробіток землі стояв на низькому рівні, селяни використовували примітивні знаряддя праці, агрокультурні засоби ведення сільського господарства. Часто розміри їх земельних ділянок не дозволяли займатися передовими технологіями. Складні кліматичні умови, нестача води також підривали заможність багатьох селянських господарств. Посуха 1902 р. призвела до того, що населення Новотроїцької волості не мало не тільки насіння для посіву, але й хліба для прожитку.

Зростання соціального напруження проявилось під час революції 19051907 рр. У Новотроїцькому пропагандистську роботу розпочав земський вчитель Н. Д. Саввон, який збирав селян, читав літературу, агітував до вступу у “Селянську спілку”, яка виникла з початком революції й декларувала відстоювання вимог селян. На обліку у станового пристава як неблагонадійні були місцеві жителі Х. Є. Надточій та М. К. Вороний. Вони брали активну участь у мітингах, зборах селян, у складанні письмових звернень до влади. Селяни вимагали здачі їм в оренду додаткових ділянок землі, зниження орендної плати за землю, підвищення платні наймитам. Виступи новотройчан проявлялись у випасах худоби на землях багатих землевласників і, навіть, у приорюванні частини їх ділянок до своєї землі.

Революція підштовхнула владу до проведення реформ, які отримали назву Столипінських, за прізвищем її організатора, прем’єр-міністра П. А. Столипіна. Згідно з царським указом від  9 листопада 1906 р. селянам дозволялось виходити з сільської громади на хутори, брати позики у Селянському поземельному банку для організації власного господарства фермерського типу.

Така економічна політика привела до ще більшого розшарування селян. Бідні господарі продавали свої землі, які не могли обробити, та йшли у міста, на фабрики, заводи, або перетворювались на сільськогосподарських наймитів. Інші селянські сім’ї, спираючись на урядові пільги, переселялись до Сибіру, Середньої Азії, на нові землі. Частина селянства перетворювалась на справжніх фермерів, які сконцентрували у своїх руках значні масиви землі і, використовуючи передові технології, почали вести заможне прибуткове господарство. У 1910-ті р. зростає попит на зернові культури, як в середині країни, так і ззовні.

Середня врожайність зернових у 1911 - 1915 рр. склала 34,7 пудів з десятини.

У селі почала потужно розвиватись дрібна промисловість із значною перевагою борошномельного профілю. На початку 1914 р. тут працювало 24 вітряки, 2 парових млина, олійниця, крупорушка. Була збудована цегельня. 

По-різному організовували своє господарювання селяни: так, один із мешканців Новотроїцького скупив 18 садиб у центрі села й здавав їх в оренду.

Торгові точки (магазини) належали власникам, які давали товари в кредит за високі проценти.

При волосному правлінні була затверджена посада агронома, який фахово надавав допомогу селянському господарюванню. У селі було 4 крамниці, діяла аптека. На місці старої дерев’яної церкви була збудована нова кам’яна з церковно-парафіяльною школою при ній. У трикомплектній земській школі навчався 321 учень, викладало 5 вчителів.

Окремі жителі Новотроїцького були зв’язані з революційно налаштованою молоддю. Так, Надточій Хома Євдокимович, який вчився у Лук᾽янівській агротехнічній школі, був зв’язаний з революційно налаштованою молоддю, за що був виключений із школи і ув'язнений. Вороний Микола Кирилович також брав участь у революційних виступах, за що перебував на обліку у станового пристава. Він діяв обережно і вміло, ведучи підпільну роботу. Марксистських гуртків у селі не було. Першими комуністами Новотроїцького були Надточій Хома Євдокимович - член РСДРП з 1915 року, Ткач Михайло Минович - член компартії з 1910 року, і Ткач Петро Минович - член компартії з 1910 року.

У роки Першої світової війни 1914 - 1918 рр. починається занепад

селянських господарств. До армії мобілізується більшість чоловіків, тягар праці на землі лягає на плечі старих, жінок, дітей. Як наслідок, скорочуються посівні площі, знижується врожайність, зростає дорожнеча. Ціни на житній хліб у   1916 р. порівняно з 1915 р. зросли у 1,5 рази. Великим тягарем стали для селянських господарств військові поставки, особливо, коней.

Після лютневої революції у Російській імперії, вже в квітні 1917 р. у Новотроїцькому поруч з волосним правлінням починає діяти рада селянських депутатів, представники якої 19 квітня беруть участь у засіданнях Дніпровської повітової ради селянських депутатів.

Головною вимогою селян залишається питання про перерозподіл землі. Селяни починають самовільно заорювати землі великих землевласників, захоплювати їх економії, садиби, відмовляються платити орендні платежі. Новотроїцька волосна рада селянських депутатів спробувала врегулювати це питання на волосному з’їзді селян та землевласників, який відбувся 28 травня 1917 р. Але відкладення вирішення земельного питання до скликання Установчих зборів не влаштовувало селян, які все голосніше вимагали справедливого перерозподілу землі.

ІІІ Універсалом Центральної Ради від 7 листопада 1917 р. проголошувалось створення Української Народної Республіки, куди увійшла і Північна Таврія. Населення Новотроїцького спочатку підтримало Центральну Раду, але радикалізація настроїв, особливо після повернення фронтовиків, масова пропаганда більшовиків привели до перемоги радянської влади, яка встановилась у селі наприкінці січня 1918 р.

Вже у квітні німецько-австрійські війська увійшли у село, як союзники спочатку Центральної Ради, потім гетьмана П. П. Скоропадського. Масові реквізиції, підтримка крупних землевласників відштовхували населення від нової влади.

У листопаді 1918 р. розпочалось загальнонародне повстання проти гетьманату. У грудні активна частина новотройчан самоорганізувалась, створила повстанський загін, який роззброїв гетьманську варту в селі. Встановилась влада Директорії, але насувалась анархія, розгоралось полум’я громадянської війни, в якій загін самооборони захищав село як міг. У січні і лютому 1919 р. Новотроїцьке захоплювали денікінці, які проводили тут мобілізацію населення, забирали продовольство, худобу, коней для потреб армії. У кінці лютого у село ввійшли війська Червоної Армії, розпочав свою роботу волосний ревком, створений політвідділом 4-ї стрілецької дивізії. Першим його головою став П. М. Ткач. У серпні 1919 р. війська Денікіна знову захопили село. Восени махновці зненацька тимчасово заволоділи селом, змішавшись з чередою корів, яка поверталась в село. У відповідь білогвардійці за підтримку населенням махновців, спалили 87 дворів, частину селян розстріляли та повісили, частину – висікли. З кінця січня по червень 1920 р. у селі знову діяла радянська влада, з червня по жовтень того ж року село належало врангелівцям. 30 жовтня 1920 р. частини Червоної Армії з Каховського плацдарму захопили Новотроїцьке остаточно. Тут у перших числах листопада розміщався штаб І Кінної Армії. 10 листопада 1920 р. Дніпровський повітовий ревком затвердив склад Новотроїцького ревкому на чолі з П. І. Тараном. Ревкомом організовується сільська рада, головою якої стає Йосип Сазонович Палазник (секретарем - Брага Василь Федорович), та комітет незаможних селян, з допомогою якого нова влада утверджується.

Одним з найважливіших завдань ревкому, а потім і сільради, була боротьба з повстанськими загонами Н. І. Махна, якого місцеве населення підтримувало.

Наслідки довготривалої війни, кліматичні умови, політика т. зв. “воєнного комунізму” за нової влади привели до голоду 1921 р., коли практично завмерло життя у селі. Допомога голодним надавалась з класових позицій: у першу чергу, активістам нової влади, сім’ям червоноармійців, або тим, хто заслужив це у попередні роки.

У кінці того ж року при сільраді створюється земельна комісія, яка почала переділ землі на користь безземельних, малоземельних селян.

У жовтні 1921 р. Новотроїцьке разом з волостю було передане з Дніпровського до Генічеського повіту.

У 1921 році в селі створено партійну організацію, яку очолив Востоков Іван Іванович, комсомольську організацію - Пікульський Микола.

У 1922 р. знову загострюється класова боротьба. Частина новотройчан, незадоволена діяльністю радянської влади, намагається організувати збройний супротив. У відповідь влада розпускає раду і 18 січня 1922 р.  Новотроїцький волосний ревком за допомогою репресій наводить порядок.

В умовах нової економічної політики поступово налагоджується життя у селі. Цьому сприяє те, що Новотроїцьке стає центром району, утвореного у березні 1923 р. у складі Мелітопольського округу. Новостворений район об᾽єднав Новотроїцький, Громівський та Павлівський повіти. Його площа становила 201825 десятин землі. До району входило 14 сільських рад з 56-ма населеними пунктами і населенням 38 тисяч осіб.

У селі відкривається бібліотека, діє клуб, хати-читальні, самодіяльний театр. При сільраді утворюється комісія по боротьбі з неписьменністю серед дорослого населення.

У Новотроїцьку на 1 січня 1924 р. налічувалось 804 селянських господарства, в яких проживало 4024 мешканців, з них 1923 чоловіка та 2101 жінок.

У 1923 - 1924 навчальному році у 8 групах чотирирічної школи працювало 4 вчителя і навчалось 183 учня, а у 1925 р. була відкрита семирічка.

Значної уваги влада приділяє розвитку споживчої та сільськогосподарської кооперації. Навесні 1924 р. шість бідняцьких господарств об’єднуються у комуну. Але успіхом у селян користувались товариства по спільній обробці землі (ТСОЗи). Перше ТСОЗ “Селянська спілка” утворилося навесні 1926 р., до його складу увійшло 14 господарств. Його головою був Максим Самійлович Арещенко. Наступного року за допомогою державної позики селяни цього ТСОЗу придбали трактор й молотарку. До 1929 р. в селі утворилось вже 19 ТСОЗів. Але держава взяла курс на повну колективізацію. На початок 1929 р. у селі працювало 5 колгоспів: 

“Профінтерн”, “Прогрес”, “Імені 26 бакинських комунарів”, “Живий край” та “Сільський пролетарій”.  

З початку 1930 р. починається масове розкуркулення заможних, середняцьких господарств, а також всіх невдоволених владою селян: їх майно конфісковують, сім’ї виселяють за межі села, району, республіки, залежно від “вини”. Значну роль у проведенні колективізації зіграло утворення машиннотракторної станції (МТС) у 1931 році та політвідділу при ній у 1933 р. Цілеспрямовані заходи по вилученню хліба призвели до страшного голоду у 1932 - 1933 рр., який остаточно утвердив колгоспний лад у селі. Голод доповнили репресії 1930-х рр., які набули масового характеру у 1937 р. Судили переважно за антирадянську агітацію або шкідництво, більше ніж 400 новотройчан були ув’язнені на різні терміни  або засуджені до розстрілу.

До 1929 року в селі було гасове освітлення, а у 1929 році поставлено динамомотор на місці теперішньої електростанції комунгоспу по вулиці Центральній. Він освітлював друкарню, райвиконком, кінотеатр, школу, магазини. А у 1937 - 1938 роках збудували електростанцію.

9 лютого 1932 р. утворюється Дніпропетровська область, до складу якої увійшло Новотроїцьке.

Із 1935 р. починається освоєння колгоспами нової для Таврії сільськогосподарської культури – бавовнику. Організація великих господарств, використання техніки, різних агрозаходів привело до зростання врожаїв сільськогосподарських культур.

У 1939 р. колгоспники зібрали з кожного гектара землі по 14,9 центнера зернових, чисельність худоби сягала 5500 голів. Збільшилась рілля за рахунок оранки цілинних земель. Парк Новотроїцької МТС склав 123 трактори, що дозволило у тому ж році механізувати значну частину сільськогосподарських робіт.

У березні 1940 р. у МТС почала працювати жіноча тракторна бригада. За високі досягнення в сільському господарстві колгосп “Прогрес” Новотроїцького було занесено у 1939 р. до книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 

У Новотроїцькому почала діяти нова лікарня з хірургічним, терапевтичним, дитячим та пологовим відділеннями, працювали дві районні бібліотеки для дорослих та дітей, радіовузол, дві початкові, неповна середня та середня школи, кінотеатр, районний Будинок культури, виходила районна газета.

10 січня 1939 р. утворюється Запорізька область, куди було включено і село Новотроїцьке з районом.

На початку листопада 1943 р. (після звільнення від німецько-фашистської окупації) у Новотроїцькому відновив свою роботу радянський апарат.

Починається відновлення економіки села.

30 березня 1944 р. село Новотроїцьке разом з районом було включене до новоствореної Херсонської області. Важким був сільськогосподарський рік осені 1943, весни 1944 років, коли жінки, діти, інваліди працювали практично вручну. До 1950 р. відбудовано і введено в дію МТС, автоколону, комунгосп, місцеву електростанцію, маслосирзавод, промкомбінат, торговельні і заготівельні організації. Заново побудовано і забезпечено новою технікою такі підприємства, як майстерні сучасного відділення “Сільгосптехніки”, м'ясокомбінат, харчокомбінат, заготзерно, міжколгоспну будівельну організацію, цегельний завод, хлібопекарню.

Валова продукція промислових підприємств у 1962 році становила 5940000 крб. У зв’язку з ростом промислових підприємств у селі

Новотроїцькому стала зростати кількість робітників і службовців, а тому його було переведено в січні 1958 року в селище міського типу.

У листопаді 1956 року відбулося укрупнення колгоспів, внаслідок чого утворився колгосп “Росія”, до складу якого ввійшли колгоспи сіл Захарівки та Благовіщенки, які разом з селищем Новотроїцьке становлять Новотроїцьку селищну раду.  

У колгоспі “Росія” було 18848 га земельних угідь, з яких орної землі - 13196 га, пасовищ - 3881 га, садів, виноградників - 241 га. 

Головні сільськогосподарські культури - озима пшениця, кукурудза, жито, ячмінь, горох, овочеві.

У колгоспі інтенсивно розвивалися всі галузі громадського тваринництва.

Сільгоспартіль “Росія” мала тракторів - 70, в тому числі гусеничних - 36, комбайнів зернових - 23, кукурудзозбиральних - 9, силосних - 9. 

У наступні роки в районі розвивається промисловість по переробці сільськогосподарської продукції, діють маслозавод, харчосмакова фабрика, комбікормовий завод. Покращується благоустрій селища. У центрі закладається парк площею 20 гектарів, відкриваються різні культурні та побутові установи. Працюють загальноосвітня школа і гімназія, центр освіти дорослих, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, будинок дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, станція юних туристів, музична школа.

                Біля     селища     збереглись    2     курганних     могильника.     У     центрі

Новотроїцького є 4 братські могили, а на цвинтарі знаходяться ще 4 братських та 27 одиночних могил воїнів Радянської Армії, які загинули у 1943 році. У селищі встановлені: у 1979 році пам’ятний знак – автоскрепер на честь меліораторів та у 1984 році пам’ятник на честь хліборобів - скульптора Телушкіна І. І.

Отже, згідно адміністративно-територіального поділу УРСР село Новотроїцьке з 22 вересня 1937 р. входило до складу Миколаївської області.

Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР 10 січня 1939 р. утворено Запорізьку область, у складі якої перебувало село Новотроїцьке.

30 березня 1944 р. за Указом Президії Верховної Ради СРСР утворено Херсонську область, село Новотроїцьке увійшло до складу новоутвореної Херсонської області.

Рішенням виконкому Херсонської обласної Ради депутатів трудящих від

16 січня 1958 р. № 62 село Новотроїцьке віднесено до селищ міського типу. У 1962 р., у зв’язку з утворенням виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, Новотроїцький район ліквідується, а указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 Новотроїцьке знову стає районним центром.

Нині площа Новотроїцької селищної ради становить 19868,7 га. У тому числі: сільськогосподарські угіддя – 16022,3 га; рілля – 14116,3 га; ліса та інші лісовкриті площі – 253,2 га; забудовані землі – 584,9 га; площа населених пунктів – 1272,9 га.

Станом на 01. 01. 2012 р. населення селищної ради складало 11210 осіб:

смт. Новотроїцького – 10862 особи, с. Благовіщенки – 273 особи, с. Захарівки – 75 осіб. У смт. Новотроїцьке кількість працездатного населення складає 6947 осіб. Кількість дворів у с. Благовіщенки становить 122, а у с. Захарівки – 42.               

Голова Новотроїцької селищної ради - Мельник В. І.

На території селищної ради функціонують наступні промислові підприємства: ВАТ “Новотроїцький маслосирзавод”, Завод м’ясо-кісткового борошна, ТОВ “Новотроїцькпродкомбінат”, ПП “Водолій”, ПП “Династія”,  

ПП “Контакт”. 

 

2.4. Історія заселення та освоєння смт. Сиваське

 

Сучасна офіційна назва населеного пункту - Сиваське. Так населений пункт називається з 1935 року (за його місцерозташування поблизу о. Сиваш). Слово “сиваш” - тюркського походження, означає “западина з солоною гряззю”, “гниле море”, “морська мілководна затока”.

До цього село називалось Рождественське. За переказом, перші ходаки прибули сюди у 1860 році в день релігійного свята Різдва Христового, а тому і село назвали Рождественське. Заселення цих земель особливо посилено почалось після Кримської війни 1853 – 1856 рр. і скасування кріпосного права 1861 року. Сюди з усіх кінців країни стали прибувати селяни на, так звані, вільні землі. Пізніше, в 90-х роках ці селяни-переселенці стали називатись білетними (цебто, приїхавши сюди з пашпортом, білетом, але не маючи землі, так як вона вся була зайнята). 

Ще раніше село називалось Каракуї (з 1816 р.), що в перекладі на українську з татарської означає “чорний колодязь” («кара» – чорний, «куї» – колодязь). Буває, і зараз старожили використовують цю назву. Також потатарськи інколи називають недалеко розташовані села: Акермен (Одрадівка), Сарабулат (Новотроїцьке), Артаташ, Кишкень, Агаймани, Юзку, Сірогози, Атанай та інші. Мабуть, ці назви пішли від татарських поселень. 

Українською село зветься Сиваське. До 15 грудня 1960 року населений пункт був селом, а з цього часу рішенням Херсонської обласної ради депутатів трудящих переведений в селище міського типу, яким він являється і зараз.

Селище адміністративно підлягає Сиваській селищній раді депутатів, Новотроїцького району Херсонської  області. 

Сиваське знаходиться на рівній степовій місцевості південної частини України на узбережжі Азовського моря. Раніше вона називалась Таврійськими степами, поблизу на відстані 100 км і більше гір і помітних височин немає. З південної сторони селища є впадина на місцевості з солончаковими ґрунтами. Вона не розкопується і називається по-місцевому подом. Такі поди є і в інших населених пунктах даної території. У даному поду навесні збираються талі води, однак влітку вони висихають і на поду не залишається навіть рослинного покрову. До Азовського моря від селища 45-50 кілометрів, до солоних Сиваських озер - 25-30 кілометрів.

 Селище Сиваське розташоване за 18 кілометрів від залізничної станції Партизани Придніпровської залізниці, і за 20 км від траси Москва – Сімферополь, до районного центру Новотроїцького – 18 км, до обласного центру Херсона – 200 кілометрів.

 Селище з’єднане дорогою iз твердим покривом із сeлищем Новотроїцьке, через яке проходить асфальтована дорога Херсон – Новоолексіївка через

Каховку і з’єднується з дорогою Москва – Сімферополь. До міста Сімферополя від селища вважається 200 кілометрів, до міста Мелітополя – 80 км, до Запоріжжя – 180 км.

Історію створення населеного пункту точно на основі документів не встановлено. Однак, зіставляючи і аналізуючи розповіді старожилів і деякі історичні документи, можна в загальних рисах уявити наступне.

 Утворення населеного пункту Каракуї слід віднести до початку ХІХ ст. Тут слід звернути увагу і на друге тлумачення назви Каракуї. Кара – чорний,  куї – колодязь. Чорним колодязем називали тому, що вода в колодязях була чорною зверху через наявність в ній невеликої кількості нафти. Разом із тим другий переклад слова Кара – злий. Ця назва пов’язана з невдалими походами російської армії на Крим у період царювання Софії (кінець XVIII ст., походи під керівництвом князя Голіцина). Існує твердження, що татари, відступаючи із даної місцевості під натиском російських військ, отруювали воду в колодязях. Російські воїни, вживаючи воду, отруювались і помирали. Причому колодязі один від одного знаходились на великій відстані; для того, щоб дістати солодку питну воду, треба прорити шахту глибиною 40 – 50 метрів. А це в умовах війни, очевидно, було неможливим. Тому в пам’яті росіян і українців назва Каракуї збереглась як “злий колодязь”.

Основним населенням того часу були потомки монголів, кримські татари і ногайці. Вони тут будували невеликі поселення, які складались в основному із глинобитних невеликих будинків (хат), і займались скотарством (розведенням овець). Хліборобством вони не займались. На території села і до цих часів зустрічаються татарські могили зі своєрідним методом поховання. Покійник похований в напівсидячій позі (ніби сидячи навпочіпки) обличчям на схід. Такі могили знаходили в селищі Сиваському неодноразово під час земельних робіт, а також на громадському кладовищі. Татарські могили траплялись також під час створення ставка на території селища в 1957 році. 

Як було вище зазначено, посилене заселення місцевості росіянами і українцями почалось після Кримської війни і скасування кріпосного права. 

 Із розповідей старожилів можна зробити висновок, що під час першого заселення місцевості всі поди (невеликі западини, низини) були залиті водою. ЇЇ джерелом були як самовиливаючі джерела (артезіанського походження), так і талі води та води весняних, липневих дощів. Очевидно, ця вода влітку не висихала і тому в подах були невеликі зарослі комишу. Про їх розміри можна судити по тому, що в них легко міг заховатись навіть вершник. Тому тут водилось багато диких гусей, качок лебедів та інших птахів. Все це притягувало переселенців оселитися саме тут.

Про те, що на подах були зарослі комишу, можна судити і по тому, що вони росли тут до 50-х років ХХ століття. Колгоспи селища до Великої Вітчизняної війни косили на поду дуже багато сіна і куги (різновид очерету), які використовувались на корм домашніх тварин. 

Переселялись сюди селяни як з північних областей України, так і з південних областей Росії (Орловської, Курської, Полтавської та інших).

Причому, переселенці з одної місцевості оселялись окремими вулицями, кварталами, яким присвоювалась назва місцевості, звідки вони переселялись. Так з’явились у Сиваському такі вулиці, як Лохвицька (її утворили переселенці із Лохвицького району Полтавської області), Литвини (Литвинський район Вінницької області) і т. д.

У зв’язку із заселенням місцевості є багато розповідей і легенд. Ось для прикладу розповідь про появу в Сиваському прізвища Шостак. Предок Шостаків був селянин із Чернігівської губернії. Один із синів його по рекрутському набору був узятий до російської армії, де прослужив 25 років. Повернувшись додому, він не знайшов ні своєї сім’ї, ні дівчини, з якою був заручений і яка чекала його. Із розпитів він дізнався, що вони переселились в Таврійські степи на вільні землі. Вірний своїм заручинам, він відправився на південь України шукати свою наречену. Ці пошуки продовжувались ще декілька років. Він ходив із села в село і розпитував жителів про своїх. І, нарешті, після довгих блукань він знайшов в селі Рождественському свою наречену. Тут вони одружились і залишились на постійне життя. У теперішній час у селищі проживає більше 100 жителів із прізвищем Шостак (записано зі слів місцевого жителя Дениса Семеновича Шостака).

Прикладів таких розповідей і легенд можна привести немало. В міру об- життя багатих земель селянами, чиїми мозолистими руками створювалось все матеріальне багатство, сюди потягнулись поміщики з різних кінців Росії. Враховуючи диференціацію населення народжувались і свої, так би мовити, доморощені поміщики, а також куркулі.

 За даними Сімферопольського архіву, в Сиваському (Рождественському) на 1895 рік налічувалось 700 дворів з населенням більш, ніж 2500 чоловік.

Значні земельні угіддя на півдні України мав крупний поміщик Риков. Великою кількістю землі володів він і в Сиваському. Сучасна станція Партизани аж до 30-х років ХХ ст. називалась Риковкою. Багатьма земельними угіддями володіли поміщики (німці) Гесс, Феноберг та інші. У 35-и кілометрах на північ від Сиваського є селище, в якому був розташований колгосп “Маяк”. Раніше це селище називалось Феліберівкою, за ім’ям поміщика, який володів землею. Слід вказати і на місцевих куркулів, які виросли із переселенців, такі, як: Фришко, Резніченко, Гобка, Калимоєд, Шпортюк, Яшко, Потапенко і інші. Даних про кількість землі, якою володіли ці куркулі, немає. Однак, можна вважати, що вони мали по 150–300 десятин землі, бо середняки в Сиваському мали по 50 і більше десятин землі на різних полях.

Окремі куркулі мали свої хутори, де жили постійно робітники. Таких хуторів було декілька на сучасній території товариства “Світанок” та агрофірми “Сиваш”. Однак вони знесені ще до Великої Вітчизняної війни і в теперішній час хуторів поблизу Сиваського немає. 

Поміщики і куркулі жорстоко експлуатували селян, особливо тих, які приїхали пізніше (білетних) і не мали своєї землі. При перерозподілу землекористуванням білетним земля не давалась. Тільки деякі із білетних змогли одержати невеликі земельні наділи за рішенням сходки села. Тут, очевидно, грала роль їх старанність в роботі на куркулів, а також думка старости, якому вони догоджали. 

До жорстокої експлуатації селян додавалось страждання від засухи і безводдя. За розповідями старожилів, бували роки, коли селяни зовсім не виходили косити, бо все вигоріло від спеки. Такими роками були 1893, 1900, 1901, 1921.

Роки засухи і голодування поміщики і куркулі використовували для посилення експлуатації. У селах були спеціально побудовані приміщення (місцеві називали їх гамазеї), в яких зберігався хліб. У голодні роки селяни брали звідти позику, за яку вони повинні були повертати в два, три рази більше.

Такий гамазей був у Сиваському побудований у 1886 – 1890 роках. 

Говорячи про землекористування, слід зазначити, що до Жовтневої революції село володіло 4000 десятинами землі, яка розподілялась таким чином: бідняки володіли 20 % землі, середняки – 30 % землі, куркулі – 50 % землі.

Загальне населення села складало близько 6000 чоловік.

Селяни платили на користь держави данину грошима. З кожної десятини землі бралось приблизно 1 карбованець 50 копійок. Широко застосовувалась тут практика оренди землі у поміщиків, куркулів, а також державних земель (казенних). Оплата за орендовану землю проводилась грошима і натурою. Орендатору, звичайно, залишалась одна третя частина урожаю. 

 У куркулів і поміщиків працювало багато сезонних робітників (наймитів) з північних областей України. Набирались вони в місті Каховці, куди приїжджали самостійно. 

Робітники наймались на роботу на строк з травня по вересень або грудень місяць. Оплата проводилась грошима і хазяйськими харчами. Існувала місцева приказка: найнявся “Від Миколи весняного до Миколи зимового”, або “до Семена”, “до Покрова”.

Сезонні наймити працювали, як правило, від зорі до зорі, жили, зазвичай, на конюшнях, у спеціально перебудованих приміщеннях.

Частина селян Рождественського були кріпосними селянами поміщика Рикова. 

Слід зазначити дещо про багатих людей села до революції: Дорохов володів скоб’яним магазином, Зінченко володів харчовим магазином, Левіт володів магазином по продажу мануфактури і промислових товарів, Фурса володів м’ясними крамницями, Бешев – рибним магазином, Лісіхін – винним магазином і мав кіноапарат, яким за плату демонстрував картини (“показував”, за місцевою говіркою).

Дореволюційна промисловість села характеризується підприємствами по первинній переробці сільськогосподарської продукції. У селі було багато млинів, а також цегельно-черепичних заводів. Великий паровий млин і олійницю мали брати Подольські. 

Великий млин належав Губіну. Продуктивність його - до 20 тонн борошна на добу. Великий млин належав також групі приватників: Хоросту, Сосновому і Безвербному. Багато жителів мали в своєму розпорядженні вітряні млини (вітряки).

За змелене борошно власник млина брав плату натурою (мірний гарц). Окремі приватники брали різну кількість, враховуючи конкурентні міркування, збір складав приблизно 8–10 %.

Описуючи життя дореволюційного села Рождественське слід згадати і базари, які проводились в селі. Часом організовувались великі ярмарки, які проводились два рази на рік: 15 серпня і 25 лютого. Для обміну продуктів сюди приїжджали торговці з північної України, півдня Росії і Криму. Ярмарки продовжувались тижнями і більше. Крім цього, кожного тижня проводились базари, де торгували сільськогосподарськими продуктами і худобою. Про розміри базару можна судити виходячи з того, що площа його в центрі села, обнесена суцільним дерев’яним парканом, складала більше п’яти гектарів.

 Мито за право користуватись базаром (по місцевому – «містове») бралось окремими людьми, які купували право на сходці села по збору містового. До революції право збирати містове на базарі на рік продавалось за сто карбованців.

Дореволюційне село характеризувалося роз’єднаністю суспільної думки. Інтереси різних шарів населення були різні. Про це говорить і наступний факт. Село здавна страждало від недостачі питної води. Тому населення завжди з благоговінням згадує легенду (а, може, це й дійсність) про чорний колодязь. За переказами, на поду біля села колись при татарах і був чорний колодязь, який самовиливався і заливав під водою. А тому це місце було благоуханним. Коли в кінці ХVІІІ ст. звідси виганяли татар, вони забили цей колодязь овечою вовною і закопали, щоб не дати нікому користуватись життєдайною вологою цього колодязя. До сьогоднішніх днів старожили розповідають, що десь перед Першою світовою війною в село приходив старий татарин, батько якого передав йому перед смертю таємницю чорного колодязя.

Якщо тлумачити цю легенду з наукової точки зору, то можна встановити , що, може, колись на подах і був самовиливаючий артезіанський колодязь. За час, що минув (більше 250 років) водний режим ґрунтових вод змінився. Тому ще три десятиліття тому на пагорбах поду колгоспи копали такі колодязі, однак вони не були самовиливаючими. Вода в них не доходила до поверхні на 2–3  метри, в залежності від кількості атмосферних опадів за рік. Самовиливаючі артезіанські колодязі є в 25–30 кілометрах від села на березі Сиваських озер.

Таким чином, легенда має реальне підґрунтя.

 Про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, що відбулася в жовтні 1917 року в Петрограді, слухи в село прийшли пізніше. Особливо розмова про перехід влади в руки трудящих розпочалась тоді, коли почали приходити з фронту солдати, а також від робітників, які прибули сюди з так званим “вовчим білетом”. Очевидно, це були робітники, звільнені з підприємств за участь у революційній діяльності.

Великий вплив на мешканців села мали есери, яких підтримували куркулі і окремі середняки села.

Навесні 1918 року в селі Рождественському була організована перша Рада робітничих, сільських і солдатських депутатів. Першими головами цієї Ради були поперемінно Хохлов, Гетьман, Охрименко. 

Серед жителів села проводили свою агітаційну роботу представники різних партій – есери, кадети, українські націоналісти і більшовики. На проведених мітингах і зборах у ті часи кожна партія пропонувала своє і агітувала іти за нею. Особливо запам’ятався селянам виступ представника партії більшовиків, який обіцяв від імені партії роздати землю куркулів і поміщиків. Прізвище його встановлено не було.

Як відомо, після закінчення тяжкого Брестського миру (в березні 1918 року), Україна була окупована німецькими імперіалістами. Прийшли німці в село весною 1918 року і були до листопада – грудня 1919 року. Старожили про період панування німецької адміністрації тих часів, розповідають такий факт, який добре запам’ятався. Якось на сільському базарі за мародерство був убитий німецький солдат. За це німці піддали масовому побиттю людей і наклали на село контрибуцію у розмірі ста тисяч карбованців, а також шляхом примусового вилучення забрали у жителів багато худоби. (Записано зі слів

Безрука І., Гуленка І., Курганського В.)

За період громадянської війни село неодноразово переходило із рук в руки. Його захоплювали і німці, і денікінці, і врангелівці. Разом з тим діяли тут і місцеві контрреволюціонери-анархісти. Так, на території 3-ї бригади поблизу лежачих районів діяла банда анархіста Зубка (уродженця с. Петрівка, що знаходиться за 20 кілометрів на північний схід від Сиваського).

Остаточне становлення Радянської влади на селі відбулося восени 1920 року. Незабутнім залишиться те минуле, коли в період громадянської війни війська Червоної Армії на чолі з М. Фрунзе, С. Будьонним, К. Ворошиловим йшли через села Петрівку, Рождественське, Одрадівку, тримаючи шлях на Сиваш і Перекоп, очищаючи наші землі від банд білогвардійців та інтервентів.

 Сьогодні немає в селі Одрадівка (6 км на захід від Сиваського) будинку, де знаходився штаб Першої кінної Армії і квартири К. Е. Ворошилова та         С. М. Будьонного. Дім був зруйнований німецькими фашистами в період Великої Вітчизняної війни. Тут, у цьому селі, йшли напружені бої між військами Червоної Армії і білогвардійцями. 31 жовтня 1920 року під час однієї

з таких атак ледве не загинув К. Е. Ворошилов. На розпаленому коні він врізався в ряди ворога. Врангелівці кинулись тікати, але один із них вдарив     К. Ворошилова пікою. Влучний постріл С. Будьонного і ординарця Шпитського врятували К. Ворошилова від неминучої, здавалось, смерті. Врангелівець з пікою, яка застрягла в бурці  К. Ворошилова, мертвим звалився з коня. 

Особливо жорстокі бої за звільнення села від врангелівських військ вів на околицях села 6-ий Латвійський полк. Очевидці розповідають, що частина полку наступала з північного заходу. На самотній околиці села вони потрапили в оточення сил ворога. Червоноармійці зайняли кругову оборону. Бій точився декілька годин. Всі бійці полягли смертю хоробрих. Командира або комісара (очевидці того точно не знали) врангелівці захопили пораненого і розстріляли наоколиці села в присутності деяких жителів. Перед смертю він сказав: “Ми помираємо за Радянську владу, за правду, за Леніна. Радянська влада все одно переможе”. (Записано зі слів мешканця селища Сиваське Пильника Прокопа).

У 1920 році 20 грудня (оповідач називає грудень, очевидно помилково, мабуть, це було у жовтні) білі зайняли Рождественське, але загін червоноармійців раптово увійшов у межі села і білі вимушені були відступити. 21 числа рано-вранці навколо села стало з’являтись  багато білогвардійців і приблизно о 3 годині ранку уже почався бій. Загони червоноармійців  розташувались ланцюгом, а білі пустили на них кінний ескадрон.

Червоноармійці підпустили білих на близьку відстань і відкрили вогонь. Білі не витримали і відступили. Так повторювалось п’ять разів. Але у червоноармійців не вистачило патронів для гвинтівок і для одного кулемета. Приблизно чоловік 60 червоноармійців було взято в полон. Почався допит. Білі відібрали 7 бійців, очевидно, вважали їх за командирів, вивели за село і розстріляли.

Двадцять другого числа вночі білі відступили, а 23-го рано-вранці село знову захопили червоні війська. 24-го числа білі приходили в село з броньовиком. Однак червоноармійці розбили броньовик, і білі знову відступили.

 У селі була велика церква. На її дзвіниці червоноармійці організували пункт спостереження. І ось коли білі наступали з броньовиком, червоноармійці своєчасно побачили і підготувались до бою, який був проведений успішно. 

У 1918 році разом з німцями в село приходили гайдамаки. Загін гайдамаків дуже жорстоко ставився до жителів села. Багатьох катували нагайками, які були сплетені з сирої шкіри, потовщеної на кінці у вигляді вузла. Такими нагайками вони били старих, малих, жінок за будь-яку дрібницю. Восени 1918 року гайдамаки пішли з села разом з німцями. (Записано зі слів мешканців Залати Степана і Пильника Григорія).

У центрі села є кладовище, де зберігається прах героїв, що загинули в боях за встановлення Радянської влади в період громадянської війни. На кладовищі в 1958 році встановлено пам’ятник на честь воїнів громадянської і Великої Вітчизняної війни.

Після закінчення громадянської війни і встановлення в селі радянської влади, трудящі розпочали перебудову народного господарства на соціалістичні рейки.

У 1921 році була проведена націоналізація землі у великих поміщиків. У цьому ж році були створені перші чотири СОЗи в селі (територія сучасних агротовариств “Світанок” та “Сиваш”).

Господарства ці були невеликі. У СОЗах усуспільнювалася худоба, держава дала кожному СОЗу по одному трактору. Розподіл продуктів у СОЗі проводився по кількості членів сімей. У СОЗах в 1922 - 1927 рр. було по 15-20 і більше сімей в кожному.

У 1921 році було створено перший партійний осередок у складі чотирьох членів партії. Першим комуністом (за загальним визнанням старожилів) у селі був Лойко Іван Іванович. Першим комсомольцем – Давиденко Іван Вакулович. До кінця 1924 року в селі було 15 комуністів, серед яких Фришко Сергій, Шуст, Васюков та інші.

У 1921 році в селі був створений комітет бідняків (комнезам). Його активістами були Сосновий І. І., Куц С. Й., Безвербний Ф. Ф., Обод П. А., Доброскок Ф., Ігнатович С., Прокопець І. С., Фришко С. На базі ТОЗів і СОЗів у 1921 році було створено 10 колгоспів.

Одним із перших колгоспів у селі у 1930 році був створений колгосп імені Паризької комуни. Засновниками його були Прокопець Дмитро, Пильник Григорій, Прокопець Степан, Холодняк Архип, Герасименко Тимофій. Спочатку до нього вступило 16 сімей. Були також створені такі колгоспи:

“Червона Україна”, “Згода”, “Незаможник”, “Труд”, імені Шевченка, “Червона зірка”.

Одним із перших голів колгоспу був Безвербний Федір Федотович, 1903 року народження, член КПРС, був комсомольцем; із 1921 році по 1938 рік – голова колгоспу “Жовтнева революція”, з 1938 р. по 1941 р. – завідуючий районним земельним відділом; 1941 – 1945 рр. – учасник  Великої Вітчизняної війни; з 1945 р. по 1954 р. – начальник районного земельного відділу; з 1954 р. по 1963 рік – голова колгоспу “Світанок”. За активну участь у колгоспному русі Безвербний має урядові нагороди.

Із 1923 року по 1929 роки в селі проводилась активна робота комітетом з ліквідації неграмотності. В його роботі активну участь брали Жебель Я. С., Юрко В. С., Карпусь В. А., та інші. За кожним активістом були закріплені 4-6 чоловік неписьменних, яких навчали грамоті. 

У результаті роботи комітету з ліквідації неграмотності в 1930 - 1932 рр. неграмотність в селі в основному була ліквідована. Безперечно, в процесі колективізації сільського господарства і розвитку колгоспного ладу були не тільки успіхи, але зустрічались і труднощі росту. Так, у 1933 році в селі був голод. У результаті голоду немало було випадків смерті серед селян і їх сімей. Про причини голоду зараз говорити важко. Проте, із розповідей людей, які пережили голод, можна встановити, що в 1932 році урожай був непоганий, приблизно 10-12 центнерів з гектара. Проте колгоспам було підвищено план здачі хліба державі і весь хліб було здано. Крім того, хліб брали в адміністративному порядку і у селян. І тому, з весни 1933 р. багато сімей залишилось цілком без харчів, а колгоспи були не в змозі надати належну допомогу. Колгоспи не мали навіть насіння для проведення весняної сівби.

Насіння, одержане з елеватора, було неякісним і часто йшло на харчування, тому весняна сівба була проведена погано. Колгоспникам, які працювали на весняній сівбі, видавали харчі, але вони були неякісними. Так, наприклад, у колгоспі “Південна Україна” колгоспникам давали їсти один раз на добу суп із висівок і дерті. У результаті були випадки голодної смерті в полі. Як розказує Сушко Ф. А., який був бригадиром на той час: “У поле їде одна кількість людей, а повертається інша”. Безперечно, такі неприємні явища в житті були пов’язані з культом особи Сталіна і ворожою діяльністю колгоспного ладу.

Починаючи з 1934 року економіка в колгоспах пішла вгору. Колгоспи одержали багато техніки від держави: трактори, комбайни та інші машини. У виробництві застосовували передові методи агротехніки. Все це дозволяло покращити обробіток землі і одержувати високі врожаї всіх сільськогосподарських культур. Середній урожай зернових до кінця 30-х років був 18-20 центнерів з гектара.

Перед Великою Вітчизняною війною в селі нараховувалось 9 колгоспів: імені Паризької комуни, “Трудова Україна”, імені Шевченка, “14 лет РККА”, “Жовтнева революція”, імені Кірова, “Червона зірка”, “Південна Україна”, “Південний степ”. Колгоспи стали заможними. Кожен колгосп мав 5-10 автомашин. Колгоспники одержували на трудодень по 3-5 кг хліба і по 2-3 крб. грішми. У селі знаходилась машинно-тракторна станція, яка обслуговувала 15 колгоспів, в тому числі 9 колгоспів села. Вона називалась Петрівська ордена Леніна МТС. Її історія дуже цікава. 

МТС була організована в селі Петрівка в 1929 році і обслуговувала спочатку 30 колгоспів (в межах колишнього Сиваського району). У зв’язку з ростом техніки, в 1938 році була створена друга МТС у селі Попелак, а

Петрівську МТС було переведено в с. Сиваське. З цього часу вона стала обслуговувати 15 колгоспів із загальною площею, закріпленою за колгоспами по державних актах землі, 16650 га, в тому числі орної – 34639 га. 

Йшов час, МТС поповнювалась все новою і новою технікою і різного роду механізмами, які повинні були полегшити працю колгоспного селянства. Одночасно з ростом техніки, виростала професійність механізаторів, які наполегливо вивчали нову техніку. Першими прийшли на роботу в МТС Гаца Зиновій Григорович, Мірошниченко Іван Опанасович, Нікішин Михайло Дмитрович, Байбуз Тихон Маркович, Клименко Андрій Наумович, Донець Олексій Степанович, Козик Микола Демидович, Фалько Микола Калістратович, Сердюк Антон Семенович, Зубко Василь Семенович, Шостак Михайло Семенович, Герасименко Григорій Тимофійович, Трубаєви Семен Герасимович і Олексій Герасимович, Алексєєв Михайло Григорович, Зайцев Трохим Романович і багато інших.

Дякуючи наполегливій праці колгоспників і механізаторів, родючість Сиваських степів підвищилась. За 10 довоєнних років урожай зріс на 70 %. Уже в 1937 році колектив Петрівської МТС досяг великих успіхів у використанні машин. У цьому році було вироблено на умовний трактор по 700 га м’якої оранки, одержано врожай зернових по 17 центнерів з гектара. Наполеглива і кропітка праця механізаторів була оцінена партією і урядом. Перший рік відкриття ВСГВ Петрівська МТС була її учасником. Багатьох робітників МТС – трактористів, комбайнерів, механіків, агрономів було нагороджено золотими і срібними медалями ВСГВ. За участь у ВСГВ за 1939 рік МТС одержала Диплом першого ступеня і премію – легкову машину. Але найрадіснішим днем для колективу МТС було 20 лютого 1940 року. В цей день Президія Верховної Ради СРСР за видатні успіхи в піднесенні сільського господарства, за перевиконання показників ВСГВ протягом двох років – 1937-1938, за одержання в 1939 році врожаю зернових культур в середньому по 19 центнерів з гектара, нагородила Петрівську МТС вищою урядовою нагородою – орденом Леніна. Висока нагорода надихнула робітників на нові трудові звершення.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, МТС була евакуйована. Після звільнення району від німецьких поневолювачів, МТС була відбудована знову. Старі довоєнні приміщення німці зруйнували, тому довелось відбудовувати і будувати нові приміщення для станції. Вже в 1944 році – першому році після звільнення – було вироблено на умовний трактор 531 га м’якої оранки. Річний план тракторних робіт перевиконано на 3512 м’якої оранки.  

Із кожним роком МТС росла, одержувала передову техніку і стала дійсно індустріальною базою колгоспного ладу. У 1958 році в МТС нараховувалось більш, ніж 150 тракторів, 100 комбайнів і багато інших сільськогосподарських машин. За високі показники в роботі більше 50 механізаторів нагороджено урядовими нагородами, в тому числі орденом Леніна – 8 чоловік, орденом Трудового прапора – 10 чоловік, а також медалями “За трудову доблесть” і “За трудову відзнаку”.

У 1958 році на основі постанови ЦК КПРС “Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію МТС” Петрiвська МТС була реорганізована в Сиваську РТС районного значення, а в 1961 році – в районне відділення “Сільгосптехніка”.

Село Сиваське з 1935 року до 1963 року було районним центром Сиваського району Херсонської області. Сиваський район був створений після XVII з‘їзду Компартії, на якому було прийнято рішення про роздрібнення районів і наближення керівництва до виробництва. Територія району складала 0,9 тисячі квадратних кілометрів. Район поєднував спочатку 30 колгоспів, 2 радгоспи і 2 МТС, із загальною площею в обробці 84,2 тисячі гектарів, в тому числі сільськогосподарських угідь – 79,6 тисяч гектарів, пропашних – 72 тисячі гектарів. Ці господарства, поєднані у новий район, були відстаючі, виділені з Генічеського і Новотроїцького районів. За час роботи району господарства колгоспів були значно підняті і їх економіка зросла. У 1950 - 1953 рр. було проведено укрупнення колгоспів і радгоспів, внаслідок чого в районі стало 10 великих колгоспів і 1 радгосп (свинорозплідницький держплемзавод). У селі Сиваському замість дев’яти стало 2 колгоспи: “Світанок” та імені Паризької комуни.

Господарство району багатогалузеве. Основні культури: озима пшениця, кукурудза, горох, ячмінь, овочеві та баштанні. Тваринництво – велика рогата худоба (основна порода – червона степова українська), свинорозплідництво (біла і ряба степова, українська породи ), птахівництво.

Колгоспи району у кращі роки здавали 36 тисяч тонн хліба державі, а також продавали державі багато молока, м’яса, яєць, вовни та інших продуктів  сільського господарства. У колишньому районному центрі набагато поліпшився і благоустрій. Багато ініціативи і праці у справу благоустрою центру вклав Пилип Гнатович Марченко, який з 1951 по 1961 роки працював першим секретарем Сиваського райкому партії України. У селі знаходилось відділення “Сільгосптехніки”, райхарчкомбінат, комбінат побутового обслуговування, комбінат комунальних підприємств. На той час у селищі була одна середня і дві восьмирічних школи, районний Будинок культури, кінотеатр, дві бібліотеки (дитяча і для дорослих), два сільських клуба, районна лікарня, дві амбулаторії (дитяча і для дорослих), дитячий садок і дитячі ясла, парашутна вишка, висота якої 44 метри, ботанічний сад (150 різних порід рослин), три парки, багато скверів, центральна вулиця імені Леніна, вкрита асфальтом. На околиці села знаходиться аеродром, налагоджено щоденний зв’язок літаками з обласним центром – Херсоном. У селищі була розвинута торгівельна сітка, функціонував універмаг, магазин готового одягу, магазин господарських товарів, культмаг, книжковий магазин, галантерейний магазин, два продовольчих магазини, їдальня і кілька буфетів. Це в райцентрі. Крім того, в бригадах місцевих колгоспів знаходилось чотири магазини. У 1958 році у селищі було вирито ставок розміром приблизно 2 га, у ставку розводили рибу. У 1957 - 1958 рр.

було побудовано стадіон. У 1959 році було встановлено парашутну вишку.  

Населення селища брало активну участь у благоустрої районного центру. Організовувались недільники і масові виходи селян на посадку дерев, устрою алей, оснащення стадіону та ін.

Селище Сиваське стало важко впізнавати, багато колишніх мешканців, які довгий час не були у Сиваському, дивувались тому, що село стало красивим, зеленим. Слід зазначити, що після ліквідації району село не тільки не продовжує рости, а навпаки, руйнується й те, що вже створено працею мешканців. Так, у 1968 році багато дерев у парках засохло через поганий полив і відсутність догляду. Багато дерев також загинуло у шкільному парку, у ботанічному саду та на стадіоні. Руйнується стадіон, він заріс травою, не відбудована трибуна. У селищі проводилось будівництво комбінату для обслуговування дітей (для дитячих ясел і дитячого садка на 100 місць), на його будівництво були витрачені значні кошти. Звели стіни, накрили дах і роботи зупинили. Будова почала руйнуватись, її стали використовувати як склад для цементу.

За даними перепису, на 15 січня 1959 року на території Сиваського району проживало 15,9 тисячі населення, у селищі Сиваському – 4,5 тис. чоловік.

Селище, як і інші населені пункти колишнього Сиваського району, з   1958 – 1959 рр. одержує електроенергію від Каховської ГЕС.

Протягом 1953 - 1958 рр. у Сиваському проводились районні

сільськогосподарські виставки Сиваського району Херсонської області. На цих щорічних виставках колгоспи, радгоспи та інші підприємства району показували свої досягнення у галузі сільського господарства. Кожен колгосп і радгосп мав рослинницький і тваринницький павільйони. Кращі господарства нагороджувались дипломами І і ІІ ступенів. Для виставки у центрі села була відведена спеціальна територія, на якій побудовані павільйони. Виставки завжди проводились жваво і сприяли розвитку сільського господарства району.

Як вже зазначалось, населення села на 1897 рік складало 2650 мешканців, було 765 дворів. У 1913 році мешкало 5860 жителів, у тому числі – 3003 чоловіка і 2857 жінок. Дворів було 985. Точний соціальний склад встановити важко, але було 6 служителів релігійного культу, 5 вчителів і один фельдшерпрактик, який не мав спеціальної освіти. На 1 червня 1963 року у селі проживало (за даними селищної ради) 5421 селян, з яких 2449 чоловіків та 2792 жінки. За соціальним складом це:робітники і службовці – 595 чоловік, колгоспників – 2312, інтелігенції – 106 чоловік.

Кількість населення, що працювало у промисловості та районних обслуговуючих підприємствах – 1140, на будівництві – 315, в області науки, культури і освіти – 134, в адміністративному апараті – 36, у медичних установах – 216, у сільському господарстві – 3185 (дано приблизно за складом родини). У селі виникли такі нові спеціальності, як: токарі, слюсарі, газозварники, електрики, лікарі, зоотехніки, агрономи, інженери-механіки, товарознавці та інші. За національним складом населення поділяється: українців – 4013 чоловік, росіян – 1171, євреїв – 12, інших національностей – 45 чоловік. Промисловість села до революції характеризувалась в основному підприємствами по переробці сільськогосподарської сировини. У промисловості працювало три службовця з вищою освітою на 32 особи з середньою спеціальною освітою.

Землекористування села становило 25 тисяч гектарів. Середня врожайність з гектара зернових складала 7-10 центнерів. Загальна кількість землі у користуванні колгоспів – 21811 гектарів, в тому числі в обробітку – 21275 га. По колгоспу “Світанок” нараховувалось 12103 га землі, у тому числі під посівами – 10190 га, озимих – 4139 га, кукурудзи – 2963 га, гороху – 300 га та виноградників – 132 гектари. По колгоспу імені Паризької комуни налічується всього 9218 га землі, в тому числі під посівами 3230 га, під озимими – 3180 га, кукурудзи – 2389 га, гороху – 220 га, під садами і виноградниками – 101га. Врожайність зернових культур становила 18 центнерів з гектара. По колгоспу “Світанок” налічувалось 3322 голови великої рогатої худоби, що становить 29,1 голови на 100 га, свиней – 4752 голови, або по 45,7 голови на 100 га, овець – 4223 голови, або 37 на 100 гектарів, 1700 голів птиці.

По колгоспу імені Паризької комуни налічувалось 3423 голови великої рогатої худоби, або по 24,9 голови на 100 га, свиней колгосп мав 2070 голів, що становить 25,1 голови на 100 га, овець – 6150 голів, або по 66,3 голови на 100  га, птиці – 16502 голови, або бо 271,7 голови на 100 га. Неподільні фонди на 1 червня 1963 року становили: по колгоспу “Світанок” – 1204430 крб, а по колгоспу імені Паризької комуни – 1280713 крб.

За післявоєнний період колгоспи побудували багато тваринницьких приміщень, млинів для переробки зерна, електростанцій, культурно-побутових приміщень і будинків для колгоспників. У селі була міжколгоспна будівельна організація, де працювало більше 100 робітників.  

Було збудовано 348 нових будинків, корпуси першої школи. Селище було електрифіковано, прокладено шосейну дорогу із твердим покриттям. Тут працювало 38 спеціалістів з вищою освітою і 172 чоловіки – із середньою. У селищі було 7 дошкільних закладів, які обслуговували 270 дітей. Шість фізкультурних колективів села мали 3 стадіони та 4 спортивних майданчики. У селі працювала лікарня, пологовий будинок, дві амбулаторії, ветеринарна амбулаторія, де працювало 14 медичних сестер і 3 ветеринарні лікарі.

У селі народився і вчився письменник Федір Дмитрович Залата, автор романів “На юге”, “На перевалі”, де описані події, що відбувалися у Сиваському та на півдні України. Письменником був також Залата Леонід Дмитрович. Він написав декілька оповідань, які були опубліковані у пресі.

Нині площа Сиваської селищної ради становить 24699,50 га, а площа   смт. Сиваське - 928,8 га. Сільськогосподарські землі складають 22795,9 га, під городами зайнято 236,9 га, під садами – 83,6 га. Зрошувальні території становлять 7951,4 га.

Станом на 01. 01. 2012 р. населення смт. Сиваське становило 4395 осіб.

Статева структура населення: чоловіків – 2059 осіб, жінок – 2336 осіб. Працездатне населення: чоловіки – 1253 особи, жінки – 1110 осіб; не- працездатне населення: чоловіки – 460 осіб, жінки – 920 осіб; зайняте населення: чоловіки – 532 особи, жінки – 422 особи; безробітне населення: чоловіки – 721 особа, жінки – 688 осіб. Вікова структура населення смт. Сиваське: 0-17 років – 652 особи (чоловіки – 346 осіб, жінки – 306 осіб); 18-39 років – 1017 осіб (чоловіки – 504 особи, жінки – 513 осіб); 40-59 років – 1496 осіб (чоловіки – 749 особи, жінки – 747 осіб); 60 років і старше – 1230 осіб (чоловіки – 460 осіб, жінки – 770 осіб). Кількість дворів – 1640.  

Голова Сиваської селищної ради - Батрановський В. М.

На території селищної ради функціонують ТОВ “Світанок” (директор – Максименко С. І., спеціалізація – вирощування сільськогосподарських культур) та ПСП агрофірма “Сиваш” (директор – Ганжа В. Ф., спеціалізація - вирощування сільськогосподарських культур).

 

2.5. Новотроїцький район у роки Великої Вітчизняної війни

 

22 червня 1941 року розпочалась Велика Вітчизняна війна, яка на довгі чотири роки перервала мирну працю радянських людей.

Фашистська Німеччина без оголошення війни напала на нашу Батьківщину. Сотні добровольців, у більшості – молодь, атакували в ці загрозливі дні військкомати з єдиною метою – піти на фронт добровольцями.

З перших днів війни майже всі чоловіки віком від 18 років і старші були мобілізовані до лав Червоної Армії. Залишилися жінки, діти і люди похилого віку.                                                                                                                         

У Новотроїцькому районі було створено 49 санпостів, 14 сандружин, було підготовлено 570 значкистів ГТО.

По всіх селах району відбувалися мітинги і збори трудівників колгоспів, радгоспів та МТС, які висловлювали прокляття німецьким загарбникам і закликали населення не забувати патріотичні почуття.

Так, 22 червня 1941 року у селі Сиваське в колгоспі імені Кірова відбувся багатолюдний мітинг, де оратори закликали уважніше охороняти колгоспне майно. На мітингу колгоспники прийняли резолюцію, в якій заявляли: “Ми віддамо всі свої сили на дальше зміцнення обороноздатності на своїх постах, допоможемо Червоній Армії знищити знахабнілого ворога”.                                          

26 червня в районній газеті “Присиваська комуна” було опубліковано звернення новотроїцьких дівчат – комсомолок, в якому говорилось: 

“Ми, комсомолки – дівчата села Новотроїцьке, як і всі трудящі Радянського Союзу, з великим гнівом і обуренням зустріли звістку про напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину, на нашу щасливу юність.

Фашистські пси хочуть накласти свою брудну лапу на нашу квітучу Батьківщину. Разом з усім 200-мільйонним героїчним радянським народом ми твердо заявляємо: фашистські гади будуть стерті на порох. Не знайдеться в світі ніякої сили, яка б могла перешкодити нашій мирній праці.

Червона Армія, військово-повітряний і морський флот вже громлять вщент фашистську наволоч.

Ми, як одна, підемо в колгоспи, на виробництво, своєю працею, своїм ентузіазмом допоможемо колгоспам в проведенні всіх сільськогосподарських робіт.

Ми, комсомолки, з великою гордістю займемо місця мобілізованих в Червону Армію наших батьків, братів, чоловіків, сядемо за трактор, комбайн. На всіх ділянках роботи ми замінимо чоловіків і з честю впораємось з тією роботою, яку треба буде зробити на виробництві.

Без відриву від виробництва будемо вивчати санітарію з тим, щоб кожний трудящий міг надати першу допомогу потерпілим”.

Підписи: Катерина Арещенко, Варвара Васильєва, Ольга Попова, Марія Головко.

Маючи добре оснащену і підготовлену армію, фашистській Німеччині вдалося тимчасово окупувати значну територію нашої країни. Новотроїцький район був окупований з 11 по 15 вересня 1941 року.

Почалися нелюдські, звірячі знущання над населенням. Щоб примусити населення працювати на загарбників, у селах створювались поліцейські відділення, німецькі комендатури, а в Новотроїцькому, Сиваському – і жандармерія. За найменшу провину нещадно били, а коли людина втрачала свідомість, то її пристрілювали. На вулицях ставили шибениці, щоб залякати людей (фото 1).

По звірячому допитували, катували, а потім – розстрілювали. Лише у Новотроїцькому  розстріляли  20 жителів. А  по району було розстріляно 105 осіб.

Сотні чоловіків, жінок, людей похилого віку було арештовано, а потім переправлено  до Генічеської  в’язниці,  де тримали  їх  як заручників. Там  налічувалось 600 мирних жителів, частина яких була розстріляна. У Новотроїцькому, Сиваському вдень і вночі було моторошно проходити біля приміщень поліції та жандармерії, звідти було чути нелюдські крики, стогін – це п’яні поліцаї допитували невинних.                                                                     

 

 

Фото. 1. Розправа фашистів над місцевим населенням, 1941 рік

Десятки людей було закатовано з Новотроїцького, Сиваського, Одрадівки та інших сіл району. А скільки арештованих вивезли за місто і біля колишніх окопів розстріляли – важко підрахувати. Їх скидали в траншеї і засипали землею. Арештованих примушували працювати на о. Сиваш по виволочці солі, на будівництві вузькоколійної залізниці, яка проходила від Новоолексіївки до Каховки через Новотроїцьке, та на інших роботах. 

Гітлерівські загарбники лише з Новотроїцького району вивезли більше 1600 юнаків і дівчат на каторжні роботи до Німеччини.

Загарбники забрали в селян і вивезли до Німеччини сотні тисяч тонн хліба, десятки тисяч голів великої рогатої худоби, свиней, овець, сотні тон масла, мільйони штук яєць та іншого добра. Вони вивозили навіть чорнозем.

Ось такий був “новий порядок”, який фашисти встановлювали повсюди.

Розглянемо більш детально період окупації в с. Сиваське.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, всі військовозобов’язані чоловіки були мобілізовані в ряди Радянської Армії для боротьби з німецькими фашистами. Всі машини, робоча і продуктивна худоба колгоспів була евакуйована. Правда, деякі табуни худоби потрапляли в руки німців.

Також були евакуйовані родини керівних робітників, комуністів, комсомольців і деякої іншої частини населення. Евакуація проводилась у Верхокурмоярський район Сталінградської області, до якого був прикріплений Сиваський район.

З вересня 1941 року село потерпало від обстрілів німців із повітря. Декілька бомб потрапили в будинки і зруйнували їх. Одна бомба влучила в районний Будинок культури, пробила покрівлю, підлогу, застряла в землі, але не розірвалась. Характерно, що ця бомба пролежала до 1946 року, коли її звідти вилучили й знешкодили. 

У селі було створено винищувальний батальйон, в якому нараховувалось більше 100 чоловік. Командиром батальйону був секретар РККП України Белянський А. М. Проте цей батальйон оперативного зв’язку з батальйонами інших районів немав, а тому особливої діяльності не проявив.

14 вересня 1941 року зі сторони с. Новотроїцьке в село ввірвались німецькі розвідники – мотоциклісти, які обстріляли вулиці і особливо приміщення районного відділення міліції, де був убитий лейтенант Радянської Армії (прізвище не встановлено). Очевидці розповідають, що при в’їзді в село ці мотоциклісти захопили із собою жителя села Кащенка П. С., який і показував розташування районних організацій у селі. 15 вересня Сиваське було окуповано німецькими військами. Дні німецької окупації були чорними для жителів села. За роки війни тут було зруйновано більше 200 будинків, всі культурно-освітні організації і більше 50 промислово-господарських об’єктів. Особливо поварварськи вели себе німці під час відступу. Вони знищили і спалили всі будівлі, МТС, маслозавод, школу № 3, чотири млини, приміщення райкому партії та інші. 

Після вступу в село німецька адміністрація вивісила оголошення, в якому говорилось, щоб жителі знесли в управу все державне майно, яке тепер буде належати Німеччині. За невиконання – розстріл. Була встановлена комендантська година, тобто заборонялось виходити на вулицю після 9 години вечора, а також збиратися групами більше трьох чоловік, за порушення – розстріл. Крім того, фашисти доводили до відома жителів так звані “плани”, за якими невелика родина повинна здати корову “Великій Німеччині”. У двоповерховому будинку села розташувалась німецька комендатура, а також німецька кухня. Комендатура була окружного значення. Окружним комендантом був німець Фон Шак. Другим комендантом був Бітлер. У перші дні окупації гітлерівці розстрілювали євреїв, циган. Вони збирали їх групами, виводили за село, де і розстрілювали. Копати ями заставляли мирних жителів. Очевидці розказують, що євреїв і циган ставили обличчям до ями, змушували роздягатись, а потім розстрілювали. Одяг фашисти забирали та відправляли до Німеччини. 

На базі колишніх колгоспів німці створювали сільськогосподарські общини, в яких примушували працювати селян. Німецькі коменданти і поліцейські спостерігали за роботою: хто не проявляв активності у роботі, -  одержував нагайку. Комендант Фон Шак завжди їздив з біноклем і перекладачем. У бінокль він спостерігав хто як працює, а потім наближався до працюючих і показував кого бити нагайкою. Жителі розповідають такий випадок. На полі колишнього колгоспу імені Шевченка був посіяний баштан і вродив непогано. Приїхавши на баштан, Фон Шак запитав про те, чи ніхто не краде кавунів. Староста відповів, що трапляється. Тоді Фон Шак наказав по обидва кінці поля поставити шибениці і хто перший попадеться – повісити на них.

Районним старостою був Ручко, начальник поліції – Галущенко (до війни був шофером райкому партії). Галущенко особливо по-звірячому ставився до жителів, власноручно розстрілював євреїв, циган і активістів.

На території селища партизанських загонів не було. Під час окупації в село прибув якийсь Курочкін Олександр, який назвав себе партизаном і хотів організувати підпільну групу. Він жив у мешканки села Хвостової Н. Із розповідей відомо, що він вмонтував у стіну радіоприймач і слухав зведення радянського інформбюро, писав листівки, в яких розказував про становище на фронті і закликав до боротьби з фашистами. Німці арештували його і він деякий час був у генічеській тюрмі. 

Протягом років окупації в селі було проведено три набори для роботи в Німеччині. Якщо перші набори були частково добровільними, то останні проводились насильно, за допомогою зброї.

Село Сиваське було звільнено від німецьких окупантів 31-го жовтня 1943 року. Наступ радянських частин проходив з боку Петрівки. Бій був нетривалий і через годину без бою село було звільнено. Фашисти втекли. 

У Сиваському розміщались штаби підрозділів  IV Українського фронту. У селі Одрадівка з листопада 1943 року по квітень 1944 року розміщався штаб маршала Радянського Союзу Ф. І. Толбухіна, який командував військами IV Українського фронту. На будинкові, де розміщався його штаб, нині є меморіальна дошка.

У 1943 і на початку 1944 років під час боїв за Крим у селі, в будинкy середньої школи, розміщався великий військовий госпіталь, куди надходили поранені в боях за Чонгарський півострів і Перекоп. Жителі села активно допомагали госпіталю як устаткуванням, меблями, так і харчуванням. Спеціально проводився збір необхідних речей серед населення для госпіталю.

Воїни, які загинули в бою за Сиваське і померли від ран у госпіталі, поховані на братському кладовищі. Жителі села високо шанують пам’ять загиблих воїнів, у дні свят ідуть до братської могили, щоб вшанувати їх пам’ять. 

У післявоєнний період жителі села, не покладаючи рук працювали над відбудовою і подальшим розвитком господарства. Велику допомогу Сиваському надала держава. Колгоспи одержали худобу зі східних районів країни, машини для обробки землі. Все це сприяло росту продуктивності праці, підвищенню добробуту колгоспників.

Але ні кулі, ні шибениці, ні репресії гітлерівців не зломили в мешканців Новотроїцького району віри в перемогу над ворогом. Вони не зламали в людей любові до свободи і незалежності нашої Батьківщини. Патріоти продовжували боротьбу різноманітними методами. Фронт для фашистів проходив всюди. Воювали із загарбниками не тільки армії, а й кожен патріот у тилу. 

У Новотроїцькому районі теж діяли таємні комсомольські молодіжні підпільні групи. Звісно ж, умов для організації партизанської боротьби в районі не було, тому що на його степовій території не було великих лісних масивів, як наприклад, в придністровських районах. Однак у Громівці, Сиваському, Попелаку, Одрадівці та в інших селах діяли підпільні групи, які видавали листівки, закликали до саботажу. У Сиваському це була група під керівництвом О. Курочкіна, в Громівці – В. Ємельченко.

У радгоспі імені Чкалова діяла підпільна група комсомольців школи з 7 її членів на чолі з Ященком  Петром  Микитовичем,  1925  року  народження,         членом ВЛКСМ. До групи входили: Карецький Микола, Гнатенко Микола, Михайлик Степан, Дідик Дуся та інші. Група друкувала і розповсюджувала  антифашистські листівки. У 1942 році групу було викрито. П. Ященко був заарештований і розстріляний німецькими фашистами. 

У селищі Сиваське діяло кілька підпільних груп: група Курочкіна і група Бензіна.

Група Курочкіна

Офіцер Олександр Григорович Курочкін, військовополонений, поселившись на квартирі в Н. І. Афанасьєвої, створив підпільну групу, до якої залучив В. Ф. Ямкового, Т. Ф. Малюху, П. І. Чепігу, братів Володимира та Миколу Нагаєвих. У підпільників була рація, зв'язок з Якимівською підпільною організацією, трохи зброї. Вони займалися саботажем. Так, одержавши наряд від німців змолоти певну кількість борошна і збити олію для потреб армії, брати Нагаєві (також військовополонені), які працювали мотористами на млині і в олійниці артілі “Союз”, вивели з ладу мотор.

О. Г. Курочкіна гестапівці схопили біля рації, після катувань він був розстріляний у дворі тюрми м. Генічеська. За самовільну роздачу хліба був кинутий до тюрми і Василь Ямковий, який працював вагарем. Через 4 місяці його випустили. 

Спогади Василя Фатійовича Ямкового – колишнього підпільника потім працівника Сиваського сільського споживчого товариства (ССТ).

“У Сиваському, – говорить він, – діяло кілька підпільних груп. В кожній нараховувалось 5-7 чоловік, а всього було близько 80.

Керівники підпілля були зв’язані з групами, які діяли в Одрадівці, Павлівці, Петрівці, Мелітополі. Члени групи знали лише своїх.

У нашу групу, крім мене, входили: Малюха, Чепіга, Галактіонов, Валя Бахтіна. Командував групою О. Курочкін. Пізніше я дізнався, що наш командир         приїхав з Харківщини, що служив воєнтехніком.

Одного разу я дістав завдання розкидати листівки в Якимівці і Мелітополі. Діставши перепустку, я поїхав за призначенням.

Частину листівок роздав, частину скинув з поїзда.

Раз О. Курочкін послав мене в Попелак до Ословського – директора МТС, керівника Попелацької підпільної групи. Там разом з виконанням основного завдання нам довелося викрасти з німецької автомашини сумку з 15 тисячами німецьких марок.

Курочкін наказав роздати ці гроші найбіднішим  у селищі.

Все ж один з підпільників проговорився, що в Сиваському діють таємні групи месників. Почалися арешти. Хвиля їх покотилася з Якимівки, де підпільники підірвали ешелон з солдатами і боєприпасами.

У ті дні О. Курочкін мало ночував удома. Але його обдурили, викликавши рано-вранці ніби на роботу і схопили на ґанку. Разом з ним заарештували і Ословського, який ночував у О. Курочкіна.

Я після цього арешту перейшов лінію фронту під Запоріжжям. Про        

І. Бензіна знаю, що разом з  дружиною  Валентиною  він  потрапив  у  Генічеську тюрму. Її випустили, а йому вдалося втекти. Потім І. Бензін воював на фронті проти фашистів. Був поранений”.

Група Бензіна

У селищі Сиваське у 1942 - 1943 рр. діяла підпільна комсомольська група під керівництвом Ігоря Бензіна. На початку до складу групи входили:

-                     Бензін Ігор Андрійович, 1918 р. народження;

-                     Василенко Лідія Іванівна, 1924 р. народження, учениця 10 класу;

-                     Залата Олексій Степанович, 1923 р. народження, учень 10 класу;

-                     Оробченко Уляна Платонівна, 1923 р. народження, учениця 10

класу;

-                     Швед Олексій Андрійович, 1921 р. народження.

Ігор Бензін до війни працював інспектором Сиваського райвно, був членом бюро райкому комсомолу. Щойно розпочалась війна, подав заяву до райвійськкомату з проханням направити добровольцем у Червону Армію. Його викликали до райкому партії і запропонували вступити у партизанський загін, який готувався для засилання у тил ворога. Але відправити їх у тил німців не встигли: 15 вересня фашисти ввірвалися у Сиваське.

Зустрівши Олексія Залату (колишнього свого учня), І. Бензін запропонував йому вступити у підпільну групу. Комсомолець О. Залата погодився.

Почали зі створення підпільної друкарні: у розгромленій друкарні райгазети роздобули шрифт, фарбу, папір.  Доклали багато зусиль, не маючи досвіду складаючи із букв текст. У січні 1942 р. випустили першу листівку під назвою “Хто ви?”. Адресована вона була поліцаям, розповсюдили її на території колгоспу ім. Шевченка та в с. Одрадівці.

Наступну листівку “Вісті з Радянської Вітчизни” допомагала набирати дружина І. Бензіна Валентина Столітенко. Якість друку була низькою. Підпільники пробували різні способи. Найкраще виходило, коли сильно вдаряли по купці книжок, накладеній зверху на папір.

Незабаром групу поповнили Володимир Жарий, Анатолій Бондаренко, Іван Дробітько, Олексій Швед. І. Бензін зареєструвався в управі  як швець, збиратися в його будинку стало безпечно. До нього щодня приходили люди із замовленнями на ремонт взуття і це не викликало підозр.

Листівки стали виходити частіше. У них розповідалось про становище на фронтах, викривалась брехлива пропаганда фашистів про падіння Ленінграда, Сталінграда, містились заклики до молоді не їхати до Німеччини.

Розповсюдження листівок ставало все більш небезпечним – у селищі постійно чергували патрулі-поліцаї. Підпільникам потрібен був зв'язок з поліцією. Налагодити його – таке завдання одержали У. Легецька, Л. Василенко, Т. Залата. Вони входили у довіру до поліцаїв та німців, одержували потрібну інформацію про плани поліції, розповсюджували листівки.

Наприклад, Уляна Платонівна Легецька, вдаючи з себе легковажну, здобула в поліції цінну інформацію. Завдяки її допомозі підпільники встигли знищити важливі документи перед арештом.

“Вона мужньо знесла всі тортури в гестапо”, – характеризує її Бензін І. А.  А ось так згадує той період свого життя сама Уляна Платонівна Легецька, колишня підпільниця:

“Коли село зайняли німці, ми чинили їм опір, як могли, хлопці і дівчата, щоб не їхати в Німеччину, і не йти на риття окопів, роздирали собі руки, або змазували їх їдучим каустиком. У ветлікарні О. Василенко  давав порошки морфію, щоб на комісії від наркотику калатало серце, а німці на таких говорили: “Нікс, нікс” – що значить негодний.

Потім Таня Залата, Ліда Василенко і я примкнули до групи Бензіна. Ми діставали папір і розповсюджували листівки в с. Сиваському, а хлопці носили їх до сусідніх сіл. Скоро поліцаї зрозуміли, що листівки не з літака скинуті, а друкуються десь у селищі.

Вони засилали провокаторів, проводили арешти.                                                    

У Одрадівці заарештували 37 чоловік. Бензіна ми зуміли попередити, він встиг закопати в кролятнику друкарський станок.

Увечері нас заарештували, а на квартирах зробили обшук. Кинули нас в одиночні камери. Били на допитах нагайками так, що все тіло було чорне.

У Генічеській тюрмі ми дізналися про героїчну смерть О. Курочкіна.

Декілька разів його катували, потім відливали водою і знову допитували.

Мужній керівник підпілля опух від голоду і побоїв, але нікого не видав. Розстрілювали О. Курочкіна з малокаліберної гвинтівки, повільно, щоб збільшити муки.

Потім нас перевезли в Мелітопольську тюрму, але ми і там шкодили німцям, як могли”.

Займались підпільники саботажем (при розчистці доріг від снігових заносів, при збиранні картоплі і буряку), псували сільгоспінвентар. Коли молодь забирали до Німеччини, підпільники не тільки врятували себе від каторжної праці у неволі, а й допомагали іншим викликати різні захворювання шкіри, пухлини та ін.

24 червня 1943 року Ігоря Бензіна, Валентину Столітенко, Уляну Легецьку, Ліду Василенко і Таню Залату заарештували. При арешті поліцаям не вдалось нічого знайти у будинку І. Бензіна, обшук у будинках дівчат також нічого не дав. Підпільники були обережні і після кожного набору листівок надійно ховали обладнання. Саме це і врятувало їм життя. Після місячного перебування і допитів спочатку у Генічеській, а потім у Мелітопольській тюрмі їх випустили. 

Залишатись у Сиваському І. Бензіну було небезпечно, і він переїхав до Запоріжжя. Члени підпільної групи під керівництвом О. Залати продовжували діяти до приходу Радянської Армії.

По-різному склалися долі сиваських підпільників. О. Г. Курочкіна німці розстріляли. І. А. Бензін проживав у Запоріжжі, працював директором школи. О. С. Залата після визволення Сиваського був призваний до лав Червоної Армії, загинув на фронті у 1945 р. В. Ф. Ямковий працював продавцем Сиваського ССТ, О. А. Швед – секретарем Сиваського райвиконкому, У. П. Оробченко – вчителем восьмирічної школи № 2. 

Звільнення Радянського Союзу, в тому числі України, від фашистських загарбників почалося взимку 1943 року після розгрому ворожих військ під Сталінградом.

Після жорстоких боїв під Мелітополем, 23 жовтня 1943 року, наші війська, прорвавши лінію німецької оборони “Вотан” на річці Молочній, пішли на Крим.

Безпосередньо на території Новотроїцького району бойові дії розгорнулися в період з 29 по 31 жовтня 1943 року.

Згадаємо героїчний вчинок жителя села Василівки Новотроїцького району В. К. Заулочного,  який  повторив  подвиг   І. І. Оленчука,  перевівши  радянські війська через о. Сиваш. За це наш земляк був нагороджений орденом Червоної Зірки. Подолати о. Сиваш, з його в’язким та замуленим дном, можна було лише в деяких місцях, відомих тільки відважним. Він вказав точно броди, допомігши форсувати о. Сиваш від села Дружелюбівки Новотроїцького району до Кримських берегів.

Полковник І. С. Виборних, колишній начальник політвідділу 51 армії, виступаючи перед херсонцями, говорив: “Если бы не Ваши земляки, труднее было бы бойцам во сто крат: обогреть, накормить горячим, устроить на ноч- лег, – это далеко не все, что сделали они. Жители сел разбирали свои дома, перешли жить в землянки, а весь строительный материал отдали саперам, строившим переправу. Только благодаря их подвигу войска армии выполнили задачу, стоявшую перед ними”. Це було дійсно так: кіньми і коровами з усіх сіл району йшли колони, везучи ліс на переправу.

У той час, коли точились жорстокі бої за переправу, неоціненну допомогу військам надали льотчики 3-го авіаційного корпусу 8-ї повітряної армії, якими командував генерал Е. Савицький, двічі Герой Радянського Союзу, майбутній маршал авіації. Новотройчани пишаються, що повітряне небо району захищали тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін, двічі Герой Амет-хан Султан, у безсмертя вписали свої імена В. Лавриненков, О. Алемохін, полковник А. Корягін. На території Новотроїцького району льотчики провели 193 повітряні бої, збили 85 ворожих літаків. 18 років охороняли води о. Сиваш подвиг Олексія Малашина. Літак і його останки у 1961 році знайшли комсомольці села Василівка. Василівська школа  носить його ім’я. У землі таврійській покоїться прах відважного льотчика – москвича О. Малашина.

Понтонний міст, який будували на переправі, був довжиною 1350 метрів. Протягом війни на нього було скинуто 8500 бомб, випущено 3500 снарядів. Ця переправа була пошкоджена 250 разів. По ній пройшло 100 тисяч солдат, 20 тисяч машин, 16 тисяч підвід, 920 танків, 1500 гармат, 75 “катюш”. 

Селище Новотроїцьке було звільнено ранком 31 жовтня 1943 року частинами 347-ї Мелітопольської і 221-ї Маріупольської стрілецьких дивізій 37го стрілецького корпусу 28-ї армії 4-го Українського фронту. Ворогу було завдано сильного удару. Було знищено до 120 ворожих солдат і офіцерів,  захоплено в полон 22 ворожих солдата і один літак.

У бою за село загинуло 40 солдат і офіцерів Червоної Армії. Їх пізніше було поховано у братських могилах на кладовищі і в парку, в центрі села.

Після війни там було встановлено пам’ятники.

Населені пункти Одрадівської, Олександрівської, Воскресенської сільської ради були звільнені 31 жовтня 1943 року, також 347, 221, 248 стрілецькими дивізіями, 37-го стрілецького корпусу, 28-ї армії.

Населені пункти: селище Сиваське і село Новомихайлівка були звільнені 31 жовтня 1943 року частинами 67-го стрілецького корпусу 28-ї армії.

Після звільнення військами Червоної Армії території нашого району від німецько-фашистських окупантів трудящі району почали відбудовувати і відновлювати роботу колгоспів, радгоспів, МТС та інших господарств і організацій.

Було відновлено роботу 44 колгоспів, 3 МТС і інститут “Асканія Нова”.

Все населення району, в тому числі комсомольці, молодь віддавали всі сили для допомоги Червоній Армії.

Організовувались суботники і недільники по розвантаженню вагонів спорядження Червоної Армії, збирали металолом, впорядковували могили воїнів.

Окрім того, мешканці району зібрали 550 тисяч карбованців на побудову літака “Новотроїцький комсомолець”. Цю подію помітило керівництво радянської держави.

Колектив вчителів Новотроїцької середньої школи здав приблизно 5 тисяч карбованців на побудову літака “Новотроїцький комсомолець”. Учні Пилипенко Люся, Арєщенко Катя, Коломієць Катя, Савочка Ваня, Ліхіна Таня та інші відправили  теплі  речі. Робітник радгоспу  імені  Чкалова  67-річний Павленко Федір Васильович уніс 1500 крб. Дружина червоноармійця Радченка Кузьми, нагородженого орденом Червоної Зірки, мати трьох дітей, Радченко Каліна внесла 300 крб.

Тільки в березні 1944 року трудівники Сергіївської сільської ради внесли 10.296 крб., Новопокровської –  53678 крб. І такі приклади були кожного дня.

Люди віддавали останні кошти, щоб допомогти армії. 

У роки Великої Вітчизняної війни на території району загинуло смертю хоробрих 1159 солдат і офіцерів Радянської Армії різних національностей. 4824 солдат і офіцерів новотройчан захищали нашу Батьківщину. За героїзм і відвагу в боях з німецькими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни Указом Президії Верховної Ради СРСР орденами і медалями в нашому районі нагороджено 2101 солдатів і офіцерів. 2723 загинули на фронті. Тисячі серед них мають від 5 до 20 нагород.

За роки Великої Вітчизняної війни п’ятеро наших земляків були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Ознайомимось із фактами біографії цих відважних синів рідної Вітчизни.

АНТИПЕНКО ЙОСИП СТЕПАНОВИЧ

Народився у 1910 році в селі Воскресенка Новотроїцького району Херсонської області. Тут навчався в школі, працював. У листопаді 1943 року був прикликаний в ряди Радянської Армії і з цього часу на фронті. Телефоніст роти зв’язку 1052-го  полку 301-ї стрілецької дивізії 9-го корпусу 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту.

Завжди знаходився в пеклі бою. Від нього одного, від солдата Йосипа Антипенка, іноді залежав бойовий успіх роти, батальйону, а то і всього 1052-го стрілецького полку. У нього була проста, але небезпечна спеціальність. Йому доводилось іноді по декілька разів на день під вогнем ворога лагодити обриви телефонних проводів, забезпечувати зв’язок штаба полку з батальйонами,  ротами, з вищим командуванням. Він пройшов бойовий шлях, брав участь у форсуванні Дніпра, звільненні правобережної частини Херсонщини, Миколаєва, Одеси. І завжди успішно виконував свої обов’язки і завдання.

Ще до війни сержант Й. Антипенко досконало вивчив спеціальність телефоніста. І потім, на фронті, навіть у найтяжчих умовах бою, завжди швидко розгортав телефонний вузол, без затримки тягнув провід у підрозділи, котрі вели бій.

Восени 1944 року 301 дивізія, в котрій він воював, була перекинута на 1-й Білоруський фронт.

Наступ полку призупинився. Потім гітлерівці перейшли в контрнаступ. Їм, зі значно переважаючими силами, вдалося потіснити перший і третій батальйони. Другий батальйон опинився майже в кільці і вів особливо жорстокий бій. Ворог хотів замкнути батальйон у кільце і ввів для цього в бій танки. Їх могла зупинити тільки артилерія. Потрібно було встановити постійний зв’язок батальйону з артилеристами. А зв’язок цей під шквальним вогнем ворога весь час обривався. І тоді на лінію під шквал куль і осколків вийшов сержант Антипенко. Він зумів налагодити безперебійний зв’язок. Артилеристи запрацювали чітко і гітлерівцям так і не вдалося вибити батальйон із ключової позиції.

Результат бою багато в чому визначила мужність сержанта-зв’язкового.

Він був нагороджений орденом Слави III-го ступеня.

Потім були бої на Віслі, форсування ріки і звільнення Польщі. Полк з боями йшов на Захід. Від зв’язківців відділення, котрими почав командувати сержант Й. Антипенко, потрібна була сміливість, безстрашність, вміння. І вони з честю виконували свій обов’язок. За це сержант був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.

На підступах до Берліна в районі міста Гольцев, перед підрозділами дивізії було поставлено бойове завдання: прорвати міцно укріплену лінію оборони ворога. Намагаючись зупинити наступ, ворог вів вогонь тяжкою артилерією із глибини своєї оборони. І під час кожної такої артатаки сержанту Й. Антипенку доводилось виходити на відкриту місцевість, де повзком, де перебіжками пробиратись по лінії зв’язку, відшукувати обриви проводів, і лагодити їх.

Залишились лічені дні до закінчення війни. Із Берліна, де йшли жорстокі бої за кожну вулицю, за кожний дім, Йосип Антипенко написав своїй дружині Дар’ї Марківні останнього листа. У ньому він повідомляв про близький розгром ворога і своє майбутнє повернення додому, в рідну Воскресенку. І ще про те, що сумує за широкими полями, мирною працею, запахом свіжозораної землі.

“Думаю, мої дорогі, про той час, – писав він, – коли побачу і обніму вас...” Але цій мрії не судилося збутись.

27 квітня 1945 року сержант Й. Антипенко прокладав лінію телефонного зв’язку від командного пункту в батальйон. Тільки закінчив він свою бойову роботу, як ворожі снаряди в чотирьох місцях порвали лінію. Сержант Й. Антипенко побіг знешкоджувати прориви. Коли він повертався, то вогнем свого автомата вбив 12 гітлерівців. В одному з боїв він був легко поранений, але поле бою не залишив.

29 квітня, коли стрілкові підрозділи, штурмуючи будинок за будинком, просувались вперед, неодноразово пошкоджувався зв’язок. На лінію першим виходив Йосип Степанович. І, не зважаючи, що він був поранений, сержант в самому пеклі бою знаходив обриви, і відновлював зв’язок.

У цьому бою сержант Й. Антипенко був тяжко поранений, але навіть втрачаючи сили, добрався до командира роти і доповів йому про виконання наказу. Це були останні хвилини його життя. Помер Йосип Степанович 30 квітня 1945 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань, виявлення мужності і героїзму у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками Й. С. Антипенку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Слави 3-го ступеня, медалями.

На обеліску, встановленому на братській могилі в Берліні, де його поховано, золотом викарбувано: “Герой Радянського Союзу сержант Антипенко Йосип Степанович”.

У селі Воскресенка на честь Й. С. Антипенка встановлені пам’ятник і меморіальна дошка.

ЛІШАКОВ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ

Народився 10 травня 1919 року у селі Монастирище (нині Трубчевського району Брянської області) у сім’ї селянина. Із 1932 р. жив у селі Сиваському Новотроїцького району Херсонської області. Закінчив 7 класів, працював причіплювачем у колгоспі, кіномеханіком. Член КПРС з 1946 р.

До війни служив у Військово-Морському флоті. Із перших днів нападу гітлерівських загарбників на нашу Батьківщину – на фронті.

Ішов жовтень 1943 року. Ще було далеко до перемоги. Ворог готувався до битви-реваншу на Дніпрі, створював неприступний вал, поспішно будував оборонні рубежі. 253-я стрілкова дивізія однією з перших вийшла на берег річки.

Дивізіонні розвідники знали: їм першим потрібно було форсувати річку, захопити плацдарм. І готувались добре, хоча і поспішали. Група старшого сержанта Зайкіна повинна була на маленькому човні непомітно переправитись через річку і по рації доповісти про ситуацію.

У колишнього старшого червонофлотця Григорія Лішакова було три завдання: як колишній моряк – він повинен провести човен через річку, як радист – передати дані про ворога, і, як досвідчений розвідник, – орієнтуватись у бойовій ситуації так, щоб перехитрити ворога, вистояти в бою, виконати наказ про захоплення хоча б невеликого шматка радянської землі.

І ось вночі вони вирушили. Час від часу були чутні короткі кулеметні черги. В сутінках тієї дніпровської ночі зник човен старшого сержанта Зайкіна.

Опинившись на воді, колишній моряк Г. Лішаков відчув себе, як кажуть, у рідній стихії. Човен швидко долав течію, жодного сплеску не було чутно навіть у самому човні – так вмів він гребти.

На правий берег висадились без перешкод. Вибрались на гору. Григорій Лішаков розвідав передній край оборони противника і доповів про все старшому сержанту Зайкіну, підкресливши, що непогано було б зайняти воронку на невеликій висоті під самим носом у фашистів. Командир погодився.

До того як стати розвідником 346-й розвідроти 253-й стрілецької дивізії, Григорій Лішаков більше двох років служив на Військово-Морському флоті, майже весь час оборони Севастополя був у частинах морської піхоти, відбивав жорстоку навалу гітлерівських військ на місто російських моряків.

Потім йому довелося битись з фашистами на Північно-Західному і Воронезькому фронтах.

У розвідці його поважали за кмітливість в різних найскладніших бойових умовах, за відвагу і мужність, які виховав в ньому Військово-Морський флот.

У сірому передранковому тумані фашистам вдалось помітити човни, на яких переправлялась перша рота батальйону. Але кулемети з крутої гори не могли дістати десантників. Гітлерівці спробували наблизитись до берега, але розвідники зустріли їх вогнем автоматів. Особливо їм заважав Григорій Лішаков, котрий бив прямо з того місця, через яке проходив найближчий шлях до переправи. Григорій не дав можливості німецьким солдатам  навіть  голови  підняти. Чого тільки вони не робили:  обстрілювали його з мінометів, вели безперервний автоматний  і кулеметний вогонь, але Григорій, як здавалось, був невразливим. Обстрілюючи  німців, він одночасно передавав по рації про всі пересування фашистів командуванню на берег.

В одній із атак, коли червонофлотець був зайнятий передачею командуванню інформації про противника, гітлерівці підібрались до самих позицій десантників. Але наші воїни зустріли їх потужним автоматним вогнем, а червонофлотець завершив удар по гітлерівцях кількома гранатами.

Бій не вщухав ні на хвилину. Після цієї невдалої атаки гітлерівці ще кілька разів намагались йти в наступ, але наші воїни зустрічали їх вогнем, і ворог повиннен був відступати назад. Мужність, стійкість, безмірна віра в перемогу надавали десантникам сили в бою. І надихав їх своїм прикладом відважний червонофлотець Григорій Іванович Лішаков. Фашистам так і не вдалося вийти на переправу. Артилерія підтримувала своїм вогнем розвідників.

На допомогу Г. Лішакову і його товаришам прийшли перші підрозділи дивізії.

Після форсування річки наші частини розгорнули успішний наступ.

Про цей героїчний подвиг розвідника дізналася вся дивізія.

Старший червонофлотець Григорій Іванович Лішаков став для всіх  воїнів взірцем мужності і відваги.

29 жовтня 1943 року Указом Президії Верховної Ради СССР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.

Із 1960 року Г. І Лішаков – капітан запасу, проживав і працював у Севастополі. Помер 27 січня 1992 року. Похований на алеї Героїв Радянського Союзу у м. Севастополі.

ЛЯПОТА СТЕПАН КОСТЯНТИНОВИЧ

Народився 13 грудня 1906 р. на Дніпропетровщині. Із 1934 року по 1939 рік працював на Херсонщині завідуючим

Новотроїцької ощадної каси. У 1930 році вступив до лав Комуністичної партії. З початку  Великої Вітчизняної війни він в діючій армії.

Лейтенант Ляпота Степан Костянтинович командував ротою 1369-го полка 417-ї

стрілецької дивізії. Фронт наближався до рідних

міст. А останній його бій був майже біля порога рідної хати.

Від хутора Канадського Запорізької області до села Китайгородки, в якому він народився, недалеко, і зовсім рукою подати до райцентру Новотроїцького, в якому він працював.

Гітлерівці чинили шалений опір на річці Молочній. Лінія “Вотана” була частиною хваленого німецьким командуванням “східного валу”.

9                    жовтня 1943 року командир 1369-го полку полковник О. Трошин віддав наказ про наступ. На роту С. Ляпоти покладалось завдання першою прорвати оборону ворога, забезпечити прохід наших основних сил.

Рота безшумно підійшла до лінії польових укріплень противника і зразу ж  вибила гітлерівців з першої траншеї. У цю мить біля окопу  розірвався снаряд: ворожий танк і самохідна гармата з’явилися перед значно порідівшою ротою. За ними пішла піхота. Знову закипів жорстокий бій. Радянські бійці мужньо відбивали натиск ворога. Фашисти вводили в бій все нові і нові сили, майже взяли в коло і почали все більше затискати в тиски. Рота ще більше поріділа.

Командир сам ліг за кулемет. Зайнятий рубіж, хоча і ціною великих втрат, був утриманий.

У прорив, утворений ротою ввійшли головні сили наших військ. Ворожа оборона на річці Молочній була прорвана.

10               жовтня 1943 року Степан Костянтинович Ляпота загинув в жорстокому бою за звільнення міста Великий Токмак Запорізької області.

Поховали його у селі Раздол Михайлівського району Запорізької області. 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 року за зразкове виконання бойових завдань, за відвагу і героїзм лейтенанту С. К. Ляпоті було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна.

ПОЛЬОВИЙ ІВАН СТЕПАНОВИЧ

                                                                                   Народився     7     січня     1907     року     в      селі

Новомиколаївка Новотроїцького району Херсонської області. Закінчив авіаційне училище і з того часу пов’язав свою долю з армією – став кадровим офіцером. Коли почалась Велика Вітчизняна  війна, він з перших її днів перебував на фронті.

Іван Степанович добре запам’ятав громадянську війну – захоплення села врангелівцями, пограбування,

знущання, розстріли. А потім прихід червоних будьоннівських кіннотників, радість односельців, прапори на вулицях. Завжди мріяв бути таким як вони. І коли   прийшов час служити в армії, то він пішов із радістю. Там і залишився.

У перший же день злодійського нападу гітлерівців, вступив із ними в бій. Потім – бої, бої, бої. Про стежки війни І. Польового яскраво розповідають скупі записки  його  командира  і  друга підполковника І. О. Бугая: “В дні війни Іван Степанович Польовий проявив себе як справжній патріот, безстрашний повітряний боєць, відмінний вихователь підлеглих. Він здійснив 125 успішних вильотів на літаках – бомбардувальниках АР-2, ПЕ-2 і ТУ-2. 

  Тридцять разів побував у далекій стратегічній розвідці. В останній час водив ланки ескадрильї, весь полк на бомбардування ворожих позицій, укріплень і техніки”.   

Південний фронт. Керуючи ланкою ПЕ-2, з декількох заходів І. Польовий знищив полк ворожої кавалерії. Потім разом з товаришами розбив два мости і  три переправи в районі міст Скулени і Редеу, що дозволило нашим військам стримати натиск супротивника, нанести йому відчутні удари.  

Кашнінський фронт. При звільненні обласного центру, розбомбив тактично важливий об’єкт, розсіяв і частково знищив ворожі війська біля міст: Стариці, Ржева, Зубцова, Сичівки і Калина. 6 листопада 1941 року, коли гітлерівці пішли в психічну атаку, Іван Степанович з ланкою ПЕ-2 бомбардував і штурмував гітлерівські підрозділи у селі Селіжарово. При цьому було знищено до 450 фашистів. Під час нальоту на ворожий аеродром у місті Ржев знищив 4 літака Ю-88.

Всього за 1941-1942 роки льотчик Польовий І. С. знищив 22 літаки, 40 танків, 307 автомашин з піхотою і вантажами, 134 підводи, 20 цистерн з горючим, 2500 ворожих солдат і офіцерів, розбив 3 переправи і 2 моста.

У 1943 році, коли 132-й бомбардувальний авіаційний полк отримав нову техніку – літаки ТУ-2, Іван Степанович був основним інструктором із підготовки пілотів на ці літаки.

Бойові дії на новому бомбардувальнику майор І. Польовий почав 9 червня 1944 року на Ленінградському фронті. Він сам повів полк на бомбардування  міцно укріпленої оборони ворога, яка утворила перепону нашим військам на шляху до Карельського перешийка. Потім неодноразово керував польотами тридцяти ТУ-2 на залізничній станції в сторону Виборга. Полк під його командуванням наносив нищівні удари по гітлерівських позиціях при звільненні міст Мінська і Двінська, Шауляя і Мітави.

Свій останній виліт майор І. Польовий зробив 20 серпня 1944 року. Двадцять сім ТУ-2 під його керівництвом вийшли на розгром ворожого залізничного вузла, на якому зібралось багато військових елементів. На підході до цілі полк потрапив під вогонь зенітної артилерії. Літак Івана Степановича був підбитий, а сам він тяжко поранений. Але не зважаючи на це, скинув бомби точно на ціль. Ворожі літаки запалали.

Майор повів полк на свій аеродром. Всі літаки сіли. Але сам він приземлитись не зміг. У підбитого літака не випускалось шасі. Тоді він почав знешкоджувати поломку, але від втрати крові був знесилений. Літак, втративши керування, впав на ліс. Іван Степанович отримав смертельне поранення. Повітряний стрілець залишився живий. Він витягнув командира із літака, щоб надати першу допомогу, але, на жаль, командир прожив лише кілька хвилин.             

Іван Степанович Польовий загинув 20 серпня 1944 року у районі села Моложани Дакшіцького району Вітебської області Білоруської РСР. 

23 лютого 1945 року І. С. Польовому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Похований у м. Дакшіци Глубовського району Вітебської області. Іменем І. С. Польового названі школа, вулиця і площа у місті Дакшіци (Білорусь), школа с. Новомиколаївки Новотороїцького району на Херсонщині.

ШЕВЧЕНКО МЕФОДІЙ ЛЕОНТІЙОВИЧ

Народився  15 травня 1907  році  у  селі  Новомиколаївка  Новотроїцького  району Херсонської області. У нього було тяжке дитинство, мріяв стати кадровим військовим. І став ним. Закінчивши артилерійське училище, стає кадровим командиром Радянської Армії. Із перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті.

У січні 1942 року наші війська вже закінчували розгром гітлерівських військ під Москвою. Командир протитанкової артилерійської дивізії старший лейтенант Шевченко Мефодій Леонтійович отримав відповідальне завдання: разом із стрілковим підрозділом пробратись у ворожий тил і в районі станції Балабанівка розгромити великий ворожий гарнізон. Темної ночі радянські воїни перейшли лінію фронту, оточили гітлерівців і повністю їх знищили. Жодному ворожому солдату не вдалося прорватись крізь вогняне кільце.

Згодом, у районі Малоярославця, дивізія потрапила в оточення. Сім діб мужньо відбивались воїни від нападаючого ворога. Гітлерівці вели жорстокий обстріл їх позицій, бомбили з повітря, кидали на них танки. У бійців батальйону не вистачало боєприпасів і продовольства, але вони мужньо відбивали атаки ворога.

У жорстоких боях набувався досвід, росла майстерність як винищувачів танків, так і їх командирів. Мефодій Леонтійович був підвищений у званні і призначений командиром полку.

Літо 1943 року застало підполковника М. Шевченка на Курській дузі, де гітлерівське командування намагалось взяти реванш за поразку під Москвою і Сталінградом. У цьому бою полк М. Шевченка знищив 23 ворожих танка, 18 бронемашин   і   близько   600  фашистських   солдат   і  офіцерів.  Йому  було  присвоєно звання гвардійського. Всі солдати і офіцери були нагороджені орденами і медалями. Відзначився 315-й полк і в боях на Дніпрі.

Згодом Мефодія Леонтійовича призначили командуючим артилерійської бригади. Бригада брала участь у звільненні Західної України, Польщі, Чехословаччини і закінчила свій бойовий шлях у Празі. 

За зразкове виконання бойових завдань і виявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 березня 1944 року гвардії підполковнику М. Л. Шевченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1946 році закінчив Вищі артилерійські курси при Військовій академії ім. Ф. Дзержинського і продовжував службу у Радянській Армії. Після звільнення у 1957 році у запас біля двадцяти років був помічником начальника окружного Будинку офіцерів, працював у Музеї історії військ

Червонопрапорного Прикарпатського військового округу. 

Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова ІІ ступеня, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Червоної зірки, медалями, орденами іноземних держав.

Проживав у м. Львові, підтримував тісні зв’язки з учнями Новомиколаївької загальноосвітньої школи. Помер 30 серпня 1999 року.

Похований у Львові.

Отже, історія освоєння  і заселення території Новотроїцького району схожа з історією інших південних населених пунктів, але має свої місцеві особливості, які пов’язані з конкретним проявом загальних історичних подій в Російській імперії, Радянському Союзі та незалежній Україні, а також з конкретними людьми краю та значними постатями (політичними, військовими, культурними) країни, які брали участь в історичних подіях. Певна частина подій і постатей знайшла відображення в місцевій топоніміці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОЙКОНІМІВ ТА МІКРОТОПОНІМІВ НОВОТРОЇЦЬКОГО РАЙОНУ 3.1. Просторово-часовий аналіз ойконімів краю

 

Перш ніж перейти до аналізу ойконімів Новотроїцького району, слід ще раз підкреслити, що місцевість ця була заселена ще 3500 років тому, про що свідчить виявлене при археологічних розкопках поблизу селища, поховання епохи ранньої бронзи.

Утворення Новотроїцького та сіл, розташованих у межах сучасного Новотроїцького району, тісно пов’язане зі звільненням Причорномор’я від турецько-татарського ярма й з процесом заселення півдня України. Російськотурецька війна закінчилася перемогою Росії, і вона одержала по КючукКайнарджийскому мирному договору (1774 р.) від Туреччини величезну територію від ріки Бугу й укріплення Кинбурн при гирлі Дніпра до Азова із частиною прикубанських і приазовських земель.

У результаті заселення півдня України виник ряд міст: Херсон (1778 р.), Миколаїв (1788 р.), Одеса (1794 р.). Разом із ними виникли невеликі населені пункти. Одним із них було Новотроїцьке. Багато населених пунктів були заселені у XIX столітті переселенцями, які прибули із різних губерній Росії. Так, на місті ногайських аулів виникли Кеченли (нині с. Воскресенка), Аирча (сучасне село Громівка), Джани-Киргиз (нині с. Новопокровка), Сарабулат  (смт. Новотроїцьке), Акермен (с. Одрадівка). 

Протягом XX століття в межах Новотроїцького району з’явилися нові села; під час радянського періоду історії ряд назв населених пунктів було змінено, а саме - назв, які розповідають нам про історичне минуле народу, про його сучасне, про природні умови території та особливості господарської діяльності. Тож слід пам’ятати, що першою ознакою географічного об’єкту є його назва.

Таким чином, аналіз назв населених пунктів Новотроїцького району був проведений з урахуванням класифікації ойконімів, яка складена авторами на основі літературних джерел, що дає більш повне уявлення про різноманітність ойконімів на його території.

Розглянемо цю класифікацію більш детально.

До ойконімів природного походження належать наступні:

Водославка, Громівка, Заозерне, Ковильне, Попелак, Подове.

До ойконімів економічного (господарського) походження належать наступні:

Двійне, Зелене, Качкарівка, Садове.

До ойконімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:

-                      від прізвищ і імен перших поселенців, колишніх власників земель:

Василівка, Захарівка, Калинівка, Лиходідівка, Метрополь, Новомиколаївка,  Овер᾽янівка,  Олександрівка, Свиридонівка, Софіївка, Федорівка;

-                      від прізвищ політичних, військових і громадських діячів, визначних людей краю:

Володимиро-Іллінка, Чкалове;

б) меморіальні:

-                      на честь історичних подій:

Перемога;

в) ідеологічні і символічні:

 Дивне;

г) емоційні:

Дружелюбівка, Одрадівка; д) релігійні:

Благовіщенка, Вознесенка, Воскресенка, Воскресенське, Новомихайлівка,

Новотроїцьке, Сергіївка;

Вторинні (перенесені) ойконіми:

Горностаївка,      Катеринівка,       Кривий       Ріг,    Маячка,      Новопокровка, Новорепівка, Новоукраїнка, Сиваське, Сивашівка, Ясна Поляна.

Представлена систематизація ойконімів Новотроїцького району за семантичною ознакою не є кінцевим і чітко визначеним результатом топонімічного аналізу. Це пояснюється тим, що сама класифікація ще потребує певної доробки, а також відсутні достовірні дані про причини і умови  появи тієї чи іншої назви поселення, що ускладнює їх тлумачення, визначення змісту назви. 

Із радянським періодом розвитку пов’язані і зміни ойконімів. Старі назви змінювалися на нові, соціалістичні. Наприклад, аул Кеченли після 1923 р. перейменовано на село Воскресенка, аул Джани-Киргиз після 1929 р. перейменовано на село Новопокровка, село Затис після поч. 30-х років ХХ ст. перейменовано на Горностаївка, село Петрівське після 1964 р. перейменовано на Дивне (таблиця 1). 

Таблиця 1

Зміна назв сіл Новотроїцького району

№	Сучасна назва	Дата утворення	Давня назва,  дата зміни назви
1.	Благовіщенка	1888 р.	Назва не змінювалась
2.	Василівка	1903 р.	Назва не змінювалась
3.	Водославка	1924 р.	Назва не змінювалась
4.	Вознесенка	1868 р.	До поч. ХХ ст. - Терпуги
5.	ВолодимироІллінка	1921 р.	До 1922 р. - Восьме
6.	Воскресенка	1886 р.	До 1923 р. – Кеченли
7.	Воскресенське	1930 р.	Назва не змінювалась
8.	Горностаївка	1897 р.	До поч. 30-х рр. ХХ ст. - Затис
9.	Громівка	40-ві роки ХІХ ст.	До 1865 р. – Аирча, з 1865- 1869 рр. – Петровське, а з 1869 р. - Громівка
10.	Двійне	1928 р.	Назва не змінювалась
11.	Дивне	1904 р.	До 1964 р. - Петрівське
12.	Дружелюбівка	1796 р.	До поч. 40-х р. ХХ ст. - Камрад
13.	Заозерне	1907 р.	Янівка, а до поч. 40-х р. ХХ ст. - Каїро-Тубал
14.	Захарівка	1887 р.	До 1917 р. - Буряки

Продовження таблиці 1   

15.	Зелене	1929 р.	До 50-х р. ХХ ст. - Ворошилове
16.	Калинівка	1928 р.	Назва не змінювалась
17.	Катеринівка	1924 р.	Назва не змінювалась
18.	Качкарівка	1932 р.	Назва не змінювалась
19.	Ковильне	1927 р.	До поч. 40-х р. ХХ ст. – Гесово; до поч. 60-х р. - Ковилівка
20.	Кривий Ріг	1927 р.	Назва не змінювалась
21.	Лиходідівка	1910 р.	Назва не змінювалась
22.	Маячка	1910 р.	Назва не змінювалась
23.	Метрополь	1916 р.	Назва не змінювалась
24.	Новомиколаївка	1860 р.	До 1943 р. – Миколаївка; у першій пол. 60-х рр. ХХ ст. – Ново-Миколаївка
25.	Новомихайлівка	1821 р.	До поч. ХХ ст. – Кічкем, Большой Ташкишкен; до 1939 р. – Ново-Михайлівка
26.	Новопокровка	1860 р.	До 1929 р. - Джани-Киргиз
27.	Новорепівка	1809 р.	Волоконівка
28.	Новотроїцьке, смт.	1816 р.	До 1862 р. Великий Сара Булат
29.	Новоукраїнка	1923 р.	Назва не змінювалась
30.	Овер᾽янівка	1907 р.	Назва не змінювалась
31.	Одрадівка	1820 р.	До поч. ХХ ст. – Карачой, Акермен; до 1920 р. - Отрадівка
32.	Олександрівка	1869 р.	Назва не змінювалась
33.	Перемога	1933 р.	Назва не змінювалась
34.	Подове	1924 р.	До 1946 р. - вис. Подовий Третій
35.	Попелак	1911 р.	Назва не змінювалась
36.	Садове	1907 р.	Назва не змінювалась
37.	Свиридонівка	1910 р.	Назва не змінювалась
38.	Сергіївка	1820 р.	До 1883 р. – Кульчі
39.	Сиваське, смт.	1816 р.	До 1866 р. - Каракуї, а до 1935 р. - Рождественське
40.	Сивашівка	1908 р.	Назва не змінювалась
41.	Софіївка	1923 р.	До 30-х років ХХ ст. - Маєвка
42.	Федорівка	1923 р.	Назва не змінювалась
43.	Чкалове	1836 р.	До 1936 р. - Доренбург
44.	Ясна Поляна	1923 р.	Назва не змінювалась

У цілому слід відмітити, що в радянські часи виділяються два періоди перейменувань – у 20-30-х рр. (заміна тюркомовних назв на слов’янські з ідеологічним навантаженням) та після Великої Вітчизняної війни.

Ряд ойконімів, хоча і віднесені до певної групи, можна тлумачити  і в іншому плані. Так, у групі антропонімів назву Новомиколаївка можна тлумачити не лише як населений пункт, що названо на честь майстра по копанню криниць, а й як назву, що утворилася від церкви Святого Миколая;    

с. Новопокровка – назва, що можливо, походить від релігійного свята Покрови; смт. Новотроїцьке – назву, можливо, також дали переселенці із с. Троїцьке;       с. Новоукраїнка – назва, можливо, пов’язана з розташуванням поблизу цих місць Новоукраїнського військовопоселенського полку.

Таким чином, аналіз ойконімів, їх змісту, поширення, змін у часі надає додаткову історико-географічну інформацію для краєзнавчих досліджень. І, як результат, аналіз семантичної класифікації можна представити в таблиці “Ойконіми Новотроїцького району” (таблиця 2) та графічно у вигляді кругової діаграми (рис.1)

Таблиця 2 Ойконіми Новотроїцького району

 

№	Група ойконімів за семантичним значенням	Відсоткове співвідношення
1.	Ойконіми природного походження	13%
2.	Ойконіми   економічного       (господарського) походження	9%
3.	Ойконіми соціального походження	56%
4.	Вторинні (перенесені) ойконіми	22%

 

 

Рис. 1. Ойконіми Новотроїцького району

Серед ойконімів Новотроїцького району найбільшу частину становлять ойконіми соціального походження (близько 1/2 усіх назв поселень), що обумовлено історичними подіями, зміною політично-соціального устрою, війнами, ідеологією. Значна доля соціальних ойконімів пояснюється невеликою кількістю ойконімів природного походження внаслідок одноманітності природних умов Новотроїцького району.

У групі соціальних ойконімів найбільш ширше представлені ойконіми антропонімічного походження, виникнення яких пов’язано з увінченням імен і прізвищ першопоселенців, колишніх власників земель, членів царських сімей, військових діячів. Найменше серед ойконімів соціального походження представлені назви, в яких відображений меморіальний, емоційний, ідеологічний та символічний принцип номінації.

Порівняно мало на території краю ойконімів природного походження –  13%. Порівняльна характеристика природних та соціальних назв вказує на молодість більшості найменувань області, так як переважна кількість назв має соціальне походження. А, як відомо, лише у XVIII столітті соціальна топонімізація набула особливо широкого розповсюдження.

До групи вторинних ойконімів входять найменування з додаванням до їх первинної назви (звідки прибули переселенці) слова “Ново”, наприклад Новоукраїнка, Новорепівка або без додавання – Кривий Ріг. У межах Новотроїцького району зустрічаються також вторинні ойконіми, які утворилися в результаті перенесення назв природних об’єктів Херсонської області – Сиваське, Сивашівка.

Економічна топоніміка займає у відсотковому співвідношенні останнє місце. Господарські назви зустрічаються на території краю лише у 9%.

Таким чином, аналіз ойконімів Новотроїцького району Херсонської області за семантичною класифікацією дозволяє відслідкувати основні шляхи появи назв поселень і говорить про самобутні риси історії і природи краю (Додаток 10, 11, 12).

 

3.2. Аналіз мікротопонімів смт. Новотроїцького

 

Для будь-якого населеного пункту сукупність мікротопонімів являє собою зосередження вікових свідчень історії й культури. Не виняток й смт. Новотроїцьке. 

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів смт. Новотроїцьке.

Назвами-хрононімами номіновано вулиці 8-го Березня, 40 років Перемоги, 60 років СРСР.

До мікротопонімів природного походження належать: Лісова, Південний пр., Сонячна, Степова. 

Вулиці і провулки з назвами економічного (господарського) походження – Базарний пр., Будівельників, Вузький пр., Городний пр., Заводська, Залізнична, Зелений пр., Лугова, Паркова, Польова, Робоча, Садова, Сквозний пр., Соснова, Тупіковий пр., Шкільний пр.

За меморіальним принципом номіновані вулиці і провулки - Жовтневий пр., Комсомольська, Першотравнева, Пролетарська, Радянська. Їх назви  пов'язані з конкретними історичними подіями в житті країни і мали  ідеологічну конотацію.

Символічну        назву          мають         вулиці         –        Космонавтів,           Матросова, Меліораторів, Миру, Молодіжна, Олімпійська, Таврійська, Українська, Херсонська, Ювілейна.

Вторинну назву має вулиця Тепло-Огарьовська.

Назвами-антропонімами номіновані вулиці Безродного,Белінського,  

М. Білошкури, Ворошилова, Гагаріна, Гоголя, Горького, Дзержинського, 

Димитрова, І. Франка, Ляпоти, Калініна, К. Маркса, Кірова, Комарова,

Котовського, Куйбишева, Леніна, Лесі Українки, Маяковського, Островського, Пушкіна, Пуляєва, Суворова, Толбухіна, Чапаєва, Чкалова, Шевченка.

Цілий ряд вулиць, що мають антропонімічні назви, номіновано на честь видатних місцевих мешканців. Це вулиці Безродного, М. Білошкури, Ляпоти, Пуляєва.

Таким чином, можна зробити висновки:       

1.                 У відсотковому співвідношенні найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 42%; менше вулиць, у назвах яких віддзеркалюється економічний принцип номінації – 25%; 15% вулиць – символічні назви; 7% вулиць смт. Новотроїцького представлені меморіальними назвами; 5% - назви-хрононіми; 5% - природні назви і найменш вузько представлені вулиці з вторинними назвами – лише 1%  (рис. 2).

2.                 У назвах антропонімічного походження, кількість вулиць, що отримали ім’я від прізвищ місцевих мешканців становить 14%, а кількість вулиць, що отримали назви від прізвищ видатних особистостей, які не проживали на території селища становить 86%. Таке співвідношення, беручи до уваги незначні розміри смт. Новотроїцького, є досить показовим (рис. 3). 

 

Рис. 2. Принципи номінації вулиць смт. Новотроїцького

 

Рис. 3. Вулиці з назвами антропонімічного походження

Мікротопоніми відносяться до категорії топонімів, що найбільш часто змінюються. Це пов’язано із ростом населених пунктів, коли стара назва вулиці вже не відповідає оновленому об’єктові, а також у зв’язку з історичними подіями, політичними й економічними змінами в суспільстві. З часом певні мікротопоніми можуть зникнути взагалі. Не винятком є й мікротопоніми смт. Новотроїцького.

Таким чином, найбільша кількість змін у назвах вулиць селища  відбулася у радянський період. Для цього часу був характерний меморіальний принцип номінації вулиць. Більшість назв  виникла протягом другої половини ХХ століття й була пов’язана з конкретними історичними подіями в житті країни і мала  ідеологічну конотацію. 

 

           

 

 

 

 

   

 

Вулиці смт. Новотроїцького

 

1.                 Базарний провулок        37.     Наскрізний провулок

2.                 Безродного 38.      Олімпійська

3.                 Белінського          39.     Островського

4.                 М. Білошкури      40.     Паркова

5.                 Будівельників      41.     Першотравнева

6.                 Ворошилова         42.     Південний провулок

7.                 Вузький провулок         43.     Польова

8.                 Гагаріна      44.      Пролетарська

9.                 Гоголя        45.      Пуляєва

10.             Городний провулок       46.     Пушкіна

11.             Горького     47.      Радянська

12.             Дзержинського    48.     Робоча

13.             Димитрова 49.      Садова

14.             Жовтневий провулок     50.     Сонячна

15.             Заводська   51.      Соснова

16.             Залізнична 52.      Степова

17.             Зелений провулок          53.     Суворова

18.             І. Франка    54.      Таврійська

19.             Калініна      55.      Тепло-Огарьовська

20.             К. Маркса   56.      Толбухіна

21.             Кірова         57.      Тупіковий провулок

22.             Комарова    58.      Українська

23.             Комсомольська    59.     Херсонська

24.             Космонавтів         60.     Чапаєва

25.             Котовського         61.     Чкалова

26.             Куйбишева 62.      Шевченка

27.             Леніна         63.      Шкільний провулок

28.             Лесі Українки      64.     Ювілейна

29.             Лісова         65.      8-го Березня

30.             Лугова        66.      40 років Перемоги

31.             Ляпоти        67.      60 років СРСР

32.             Матросова 

33.             Маяковського

34.             Меліораторів 

35.             Миру

36.             Молодіжна

Мікротопоніми смт. Новотроїцьке

Вулиці та провулки

8-го Березня – вулиця названа на честь Міжнародного жіночого дня.

Розташована в західній частині селища.

40 років Перемоги - назву отримала на честь 40-ї річниці Перемоги СРСР в роки Великої Вітчизняної війни. Розташована в північній частині селища.

60 років СРСР – назва вулиці пов’язана зі святкуванням 60-річного ювілею утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік  у 1982 р.

Розташована в північній частині селища.

Базарний – назва провулку пояснюється розташуванням у його межах базару. Розташований в південно-західній частині селища.

Безродного – названа на честь Григорія Юхимовича Безродного (1900 -  1930 рр.) – Героя громадянської війни, кавалера двох орденів Червоного прапора. На цій вулиці він народився та мешкав. До 70-х років ХХ ст. вулиця називалася Матросова. Розташована в північній частині селища. 

Белінського - названа на честь Віссаріо на Григо ровича Белі нського (13 червня 1811 р. - 7 червня 1848 р.) - російського революційного демократа, літературного критика і публіциста, філософа-матеріаліста. Розташована в південній частині селища.

Будівельників – названа на честь актуальної та шанованої професії в Радянському Союзі – будівельника. Розташована в східній частині селища.

Ворошилова – носить ім’я Климе нта Єфре мовича (Охрімовича) Вороши лова (4 лютого 1881 р. - 2 грудня 1969 р.) - радянського (українського) військового та політичного діяча, двічі Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, першого Маршала Радянського Союзу. У 1925 - 1940 роках К. Є. Ворошилов - нарком з військових і морських справ і нарком оборони СРСР. У 1953 - 1960 роках номінальний глава Радянської держави (Голова Президії Верховної Ради СРСР). Розташована в північній частині селища.

Вузький – назва провулку пояснюється просторовим аспектом. Розташований в східній частині селища.

Гагаріна - названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю за 108 хвилин. Розташована в центральній частині селища.

Гоголя - названа на честь письменника Миколи Васильовича Гоголя (1809 - 1852 рр.), який народився у Полтавській губернії, жив і працював у Петербурзі і Москві. Він написав багато відомих творів: “Вечера на хуторе близ Диканьки”, “Тарас Бульба”, “Ревизор”, “Мертвые души” та ін. Розташована в північно-східній частині селища.

Городний – назва провулку пов’язана з розташуванням на даній території городів мешканців селища. Розташований в південній частині селища.

Горького – вулиця названа на честь російського письменника Максима Горького (1868 - 1936 рр.), який був основоположником соціалістичного реалізму, написав багато оповідань (“Макар Чудра”, “Челкаш” та ін.), романи (“Мать”, “Жизнь Клима Самгина” та ін.), п’єси (“На дне”, “Егор Булычев”) та ін. М. Горький побував у Запорізькій області на будівництві Дніпрогесу. Розташована в центральній частині селища.

Дзержинського - назву отримала на честь радянського державного і партійного діяча Фелікса Едмундовича Дзержинського (1877 - 1926 рр.), який був головою Всеросійської надзвичайної комісії. Розташована в західній частині селища.

Димитрова – носить ім᾽я О. Димитрова (1959 р.), болгарського дипломата. З 1998 по 2002 р. - Надзвичайний і Повноважний Посол Болгарії в Україні. Розташована в південній частині селища.

Жовтневий - названий на честь Жовтневої революції в Росії в 1917 р.

Розташований в північно-східній частині селища. 

Заводська – назва пов’язана з розташуванням на ній хлібозаводу.

Розташована в північно-західній частині селища.

Залізнична - розташована у північній частині, уздовж залізниці СофіївкаНовоолексіївка, що функціонувала до 1973 р.

Зелений - назва провулку пояснюється наявністю великої кількості зелених насаджень. Розташований в південно-західній частині селища.

І. Франка - на честь Івана Яковича Франка (1856 - 1916 рр.) – українського письменника, поета, белетриста, ученого, публіциста і діяча революційного соціалістичного руху в Галичині. Розташована в південнозахідній частині селища.

Калініна - названа на честь партійного і господарського діяча радянського періоду Михайла Івановича Калініна (1875 - 1946 рр.), який працював на посаді голови Президіуму Верховної Ради СРСР. Розташована в північно-східній частині селища.

К. Маркса – названа на честь Карла Генріха Маркса (1818 – 1883 рр.) – видатного німецького філософа, економіста, політичного журналіста й суспільного діяча. Розташована в центральній частині селища.

Кірова - носить ім’я Сергія Мироновича Кірова (1886 - 1934 рр.), партійного і господарського діяча, 1-го секретаря Ленінградського губкому.

Розташована в північній частині селища.

Комарова – носить ім’я Володи мира Миха йловича Комаро ва (16 березня 1927 р., Москва - 24 квітня 1967 р.) - радянського космонавта, двічі Героя Радянського Союзу (1964 р., 1967 р.), нагородженого орденом Леніна і орденом

Червоної Зірки. В. Комаров загинув під час посадки космічного корабля “Союз1”. Розташована в західній частині селища.

Комсомольська – назву отримала на честь комуністичного молодіжного руху в СРСР, скорочення від “Комуністичний союз молоді”. Розташована в північній частині селища.

Космонавтів - назва пояснюється значними успіхами Радянського Союзу в освоєнні космосу та в космонавтиці, де СРСР був піонером. Розташована в східній частині селища.

Котовського – назву отримала на честь Григо рія Іва новича Кото вського (24 червня 1881 р., Ганчешти - 6 серпня 1925 р., Чабанка) - радянського військового і політичного діяча, командира більшовицьких загонів у період громадянської війни в СРСР (1918 – 1920 рр.). Розташована в південній частині селища.

                Куйбишева     -     назву     отримала     на     честь    Куйбишева     Миколи

Володимировича (1893 – 1938 рр. ) - радянського воєначальника. Розташована в північній частині селища.

Леніна - носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Великої Жовтневої соціалістичної революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави. Розташована в західній частині селища.

Лесі Українки – носить ім’я Ле сі Україн ки (справжнє ім'я: Лари са Петрі вна Ко сач-Квіт ка; 13 (25) лютого 1871 р., Новоград-Волинський - 19 липня (1 серпня) 1913 р., Сурамі, Грузія) - української письменниці, перекладача, культурного діяча. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, епосі, драмі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Розташована в південно-західній частині селища.

Лісова – назва пояснюється лісовими насадженнями на ній. Розташована в південно-західній частині селища.

Лугова – назва пояснюється луговими просторами, в межах яких вона розташована. Розташована в південно-західній частині селища.

Ляпоти – названа на честь Степана Константиновича Ляпоти (1906 -  1943 рр.) – Героя Радянського Союзу. 1934 - 1939 рр. він завідував Новотроїцькою районною ощадною касою. Розташована в центральній частині селища.

Матросова – названа на честь Олександра Матвійовича Матросова (5 лютого 1924 р. - 27 лютого 1943 р.) - рядового-піхотинця, Героя Радянського Союзу. Розташована в центральній частині селища.

Маяковського - носить ім’я Володи мира Володи мировича Маяко вського 7 (19) липня 1893 р., село Багдади, Кутаїська губернія, Грузія -  14 квітня 1930 р., Москва) - російського поета, публіциста, драматурга і громадського діяча.

Розташована в західній частині селища.

Меліораторів - збудована в період будівництва меліоративних мереж в районі (середина 70-х - 80-ті роки) для надання житла будівельникам та експлуатаційникам зрошувальних систем. Розташована в північній частині селища.

Миру - назва має символічний характер, що віддзеркалює високий часовий пафос епохи. Розташована в східній частині селища.

М. Білошкури – названа на честь Михайла Івановича Білошкури (20. 05. 1931 р. – 31. 01. 2004 р.) – завідувача дитячим відділенням Новотроїцької районної лікарні, 1964 – 1967 рр. – директора Новотроїцького медичного училища. З 1967 р. Михайло Іванович працював лікарем-інфекціоністом. Утворена рішенням виконкому Новотроїцької селищної ради № 23 від 25. 03. 2004 р. (було перейменовано частину вулиці Дзержинського: від вулиці Безродного до вулиці Шевченка). Розташована у західній частині селища.

Молодіжна - назва має символічне походження. Розташована в східній частині селища.

Наскрізний – назва провулку пояснюється місцем розташування:

наскрізь проходить практично через все смт. Новотроїцьке. Розташований у північній частині селища.

Олімпійська – назва пов’язана з Літніми Олімпійськими іграми (XXII) 1980 р. – (міжнародними спортивними змаганнями, які проходили під егідою Міжнародного олімпійського комітету у місті Москва, СРСР, з 19 липня по 3 серпня). Розташована в східній частині селища.

Островського – носить ім’я Олександра Миколайовича Островського (12 квітня 1823 р. - 14 лютого 1886 р.) - російського драматурга. До кращих здобутків світової драматургії можна віднести такі його п'єси, як “Гроза”, “Таланти і шанувальники”, “Безприданниця”, “Вовки та вівці”, “Снігуронька” тощо. Розташована в північно-східній частині селища.

Паркова – назва пояснюється розташуванням на ній парку. Розташована в південно-західній частині селища.

Першотравнева - отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу. Розташована в південній частині селища.

Південний - провулок розташований на півдні селища, що і пояснює його назву.

Польова – назва пояснюється польовими просторами, які починаються за околицею селища. Розташована в північній частині селища.

Пролетарська - назва її відображає певний соціальний прошарок жителів цього району селища (пролетаріат (від лат. proletarius) - найбідніший клас суспільства, представники якого живуть у злиднях і позбавлені всіх благ громадянства). Розташована в північній частині селища.

Пуляєва – названа на честь місцевого мешканця Олександра Миколайовича  Пуляєва (1938 - 2000 рр.) – працював головою селищної ради, з 1978 р. – головою газового господарства. Значний внесок зробив для розвитку спорту в районі, організував ансамбль “Слобода”. До 28 грудня 2000 р. вулиця називалася Вишнева. 

Пушкіна - названа на честь великого російського поета і письменника  Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 - 1837 рр.), перу якого належать численні вірші, поеми (“Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, “Евгений Онегин”, “Борис Годунов”), повісті (“Капитанская дочь”, “Дубровский”), казки тощо. Розташована в південній частині селища.

Радянська - вулиця, яка отримала назву в радянські часи і пояснюється державною політикою того часу. Розташована в центральній частині селища. 

Робоча – назва пояснюється перевагою серед мешканців вулиці представників робітничого класу. Розташована в південній частині селища.

Садова - вулиця на південному заході селища, де свого часу розташовувався плодорозсадницький радгосп.

Сонячна – назва має природну номінацію. Розташована в південнозахідній частині селища.

Соснова – назва пояснюється сосновими насадженнями в межах вулиці. Розташована в південно-західній частині селища.

Степова - назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею селища. Розташована в західній частині селища.

Суворова - назву отримала на честь російського полководця і військового теоретика, генералісимуса Олександра Васильовича Суворова  (1729 - 1800 рр.). Розташована в центральній частині селища.

Таврійська – названа у зв’язку з розташуванням смт. Новотроїцького у межах історико-етнографічного району – Таврії. Розташована в східній частині селища.

Тепло-Огарьовська – названа на честь дружби Новотроїцького зТеплоОгарьовським районом, що знаходиться в межах Російської Федерації. Розташована в південній частині селища.

Толбухіна - названа на честь маршала, Героя Радянського Союзу Федора Івановича Толбухіна (1894 - 1949 рр.), війська під командуванням якого в роки Великої Вітчизняної війни визволяли Україну, Румунію, Болгарію, Югославію, Угорщину, Австрію від німецьких загарбників. Розташована в західній частині селища.

Тупіковий – назва провулку пояснюється просторовими аспектами.

Розташований в центральній частині селища.

Українська – вулиця найменована на честь держави – України.

Розташована в східній частині селища.

Херсонська – названа на честь області, в межах якої розташоване        смт. Новотроїцьке. Розташована в центральній частині селища.

Чапаєва - названа на честь легендарного героя громадянської війни  Василя Івановича Чапаєва (1887 - 1919 рр.), який воював і загинув на Уралі. Розташована в південній частині селища.

Чкалова - назву отримала на честь відомого радянського льотчика, Героя Радянського Союзу Валерія Павловича Чкалова (1904 - 1938 рр.), який в 1936 р. здійснив разом з Г. Ф. Байдуковим і О. В. Беляковим безпосадочний переліт від Москви до Петропавловська-на-Камчатці, в 1937 р. - переліт через Північний полюс. Розташована в північно-західній частині селища.

Шевченка – вулиця названа на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.). Розташована в північній частині селища.

Шкільний – назва провулку пояснюється розміщенням на його території школи. Розташований в південній частині селища.

Ювілейна - названа на честь 50-річчя ювілею Великої Жовтневої Соціалістичної революції, тому що її забудову розпочато в 1967 році.

Розташована в південній частині селища.

 

3.3. Годоніми с. Благовіщенки

 

Вулиці с. Благовіщенки

1.                 Зелена

2.                 Леніна

3.                 Миру

4.                 Молодіжна

5.                 Степова

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Благовіщенки:

До мікротопонімів природного походження належать: Зелена, Степова.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Леніна.

б) символічні:  Миру, Молодіжна.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Благовіщенки номінація вулиць представлена таким чином: природні назви – 40%; символічні назви – 40%; назви-антропоніми – 20%  (рис. 4).

 

Рис. 4. Принципи номінації вулиць с. Благовіщенки Годоніми с. Благовіщенки

Зелена – назва вулиці пояснюється наявністю великої кількості зелених насаджень.

Леніна – носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної     партії          і Радянської держави.

Миру – назва має символічний характер, що віддзеркалює високий часовий пафос епохи.

Молодіжна – назва має символічне походження.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

 

3.4. Годоніми с. Захарівки

 

Вулиці с. Захарівки

1.                 Генічеська

2.                 Центральна

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Захарівки:

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) символічні:  Генічеська, Центральна.

Під час номінації вулиць с. Захарівки брався до уваги лише соціальний

(символічні назви) принцип найменування.                                                 Годоніми с. Захарівки

Генічеська – назва пов’язана з м. Генічеськ – населеним пунктом звідки приїхали поселенці та заселили дану вулицю.

Центральна – назва пояснюється розташуванням вулиці в центрі села.

 

3.5. Мікротопоніми смт. Сиваське 

 

У смт. Сиваське було дві хвилі переселення (обидві із західних регіонів України): перша – це 50-ті роки ХХ ст., а друга – 70-ті роки ХХ ст.

Номінація вулиць розпочалася в 1958 році.

Вулиці, що зникли:

1.                 9-го Січня – назву отримала від подій дев’ятого січня 1905 р.

(“Кривава неділя”). Виникла в 1958 році, а зникла в 70-ті роки ХХ ст.

2.                 Жданова - названа на честь Андрія Олександровича Жданова (14 (26) лютого 1896 - 31 серпня 1948) - державного і партійного діяча СРСР у 1930-1940-х рр. Виникла в 1958 році, а зникла в 80-ті роки ХХ ст.

3.                 Комсомольська – назву отримала від комуністичного молодіжного руху в СРСР, скорочення від “Комуністичний союз молоді”. Виникла в 1958 році, а зникла в 80-ті роки ХХ ст.

4.                 Кооперативна – назва пов’язана з кооперативом - добровільним об'єднанням фізичних або юридичних осіб на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Виникла в 60-х роках, а зникла в 70-ті роки ХХ ст.

5.                 П. Морозова – названа на честь Павла Трохимовича Морозова (в літературі використовується скорочений варіант імені – Павлик Морозов) (14 листопада 1918 р., Герасимівка, Тобольська губернія – 3 вересня 1932 р., Герасимівка, Уральська область) – радянського школяра, який в сталінську епоху став відомим як піонер-герой, символ борця з кулацтвом. Виникла в 1958 році, а зникла в 70-ті роки ХХ ст. 

6.                 Першотравнева - отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу. Виникла в 1958 році, а зникла в 70-ті роки ХХ ст. 

7.                 Піонерська – названа на честь піонерського руху (рух дитячих комуністичних організацій в СРСР і в інших соціалістичних країнах). У СРСР піонерська організація була утворена рішенням Всеросійської конференції комсомолу 19 травня 1922 року. До 1924 року піонерська організація носила ім'я Спартака, а після смерті Леніна отримала його ім'я. Зникла вулиця в 80-ті роки ХХ ст.

8.                 П’ятихатки – назва пояснюється невеликими розмірами вулиці.

Виникла в 1958 році, а зникла в 90-ті роки ХХ ст.

9.                 Світла - назва має символічне значення. Виникла в 1958 році, а зникла на початку 70-х років ХХ ст.

10.             Фурманова – названа на честь Дмитра Андрійовича Фурманова (26 жовтня (7 листопада) 1891 р. - 15 березня, 1926 р.) - радянського письменникапрозаїка, революціонера, військового і політичного діяча. Вулиця виникла в 1958 році, а зникла в 70-ті роки ХХ ст.

11.             Шмідта – носить ім’я Петра Петровича Шмідта (5 (17) лютого) 1867 р., Одеса - (6 (19) березня 1906 р., острів Березань) - революційного діяча, одного з керівників Севастопольського повстання 1905 року, відомого також, як лейтенант Шмідт. Вулиця виникла в 1958 році, а зникла в 80-ті роки ХХ ст.

Причина зникнення вищеперерахованих вулиць – підняття ґрунтових вод (підтоплення).

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів смт. Сиваське:

До мікротопонімів природного походження належать: Південна, Подова, Степова, Східна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Робітнича, Садова, Стадіонна, Шкільна. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Белінського, Будьонного, Водоп᾽янова, Гагаріна, Гоголя,

Горького, Жукова, Комарова, Котовського, Леніна, Ломоносова, Мічуріна,     

О. Залати, Петровського, Поповича, пр. Суворова, пр. Чапаєва, Пушкіна, Серьогіна, Тельмана, Ушакова, Фрунзе, Чапаєва, Шевченка. 

б) меморіальні: Гвардійська, Декабристів, Жовтнева, Партизанська, Першотравнева, Радянська.

в) символічні:  Новоселівська, Таврійська, Тернопільська.

г) хрононіми: 8-го Березня.

д) орієнтири: Азовська.

Отже, у відсотковому співвідношенні в смт. Сиваське найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 55%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються меморіальний принцип номінації – 14%; природні та економічні назви становлять по 9%; 7% вулиць – символічні назви; 7% вулиць представлені природними назвами; і найменш вузько представлені вулиці з назвами-хрононімами й назвами-орієнтирами – лише по 2% (рис. 5).

 

Рис. 5. Принципи номінації годонімів смт. Сиваське

Одна вулиця має антропонімічну назву, номіновану на честь видатного місцевого мешканця. Це вулиця – О. Залати (молодого комсомольця, який був членом підпільної організації Ігоря Андрійовича Бензіна).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вулиці та провулки смт. Сиваське

           

1.                   Азовська    22.      Південна

2.                   Белінського         23.     Подова

3.                   Будьонного         24.     Поповича

4.                   Водоп᾽янова        25.     Провулок Суворова

5.                   Гагаріна     26.      Провулок Чапаєва

6.                   Гвардійська         27.     Пушкіна

7.                   Гоголя       28.      Радянська

8.                   Горького    29.      Робітнича

9.                   Декабристів         30.     Садова

10.               Жовтнева   31.      Серьогіна

11.               Жукова      32.      Стадіонна

12.               Комарова   33.      Степова

13.               Котовського        34.     Східна

14.               Леніна        35.      Таврійська

15.               Ломоносова         36.     Тернопільська

16.               Мічуріна    37.      Тельмана

17.               Новоселівська     38.     Ушакова

18.               О. Залати   39.      Фрунзе

19.               Партизанська      40.     Чапаєва

20.               Першотравнева   41.      Шевченка

21.               Петровського      42.     Шкільна

          43.      8-го Березня Мікротопоніми смт. Сиваське

Вулиці та провулки

8-го Березня – названа на честь Міжнародного жіночого дня. Виникла в 1958 році. Розташована в західній частині селища.

Азовська – вулиця названа за розташування селища поблизу Азовського моря. Виникла в середині 60-х років ХХ ст. Розташована в північно-західній частині селища.

Белінського – названа на честь Віссаріо на Григо ровича Белі нського (13 червня 1811 р., Свеаборг - 7 червня 1848 р., Санкт-Петербург) - російського революційного демократа, літературного критика і публіциста, філософаматеріаліста. Виникла в 1958 році. Розташована в південній частині селища.

Будьоного – названа на честь Будьо ного Семе на Миха йловича (25 квітня 1883 р., станиця Платовська (нині Будьонівська) - 26 жовтня 1973 р., Москва) - воєначальника СССР, одного з перших Маршалів Радянського Союзу (1935 р.), повного Георгіївського кавалера, учасника збройної інтервенції в Україну 19171921 рр., голови Товариства радянсько-монгольської дружби. Виникла в 60-х роках ХХ ст. Розташована в західній частині селища.

Водоп᾽янова - названа на честь Водоп’янова Михайла Васильовича (18 листопада 1899 р., с. Велика Студенка (нині частина Липецька) - 11 серпня  1980  р., Москва) - радянського льотчика, Героя Радянського Союзу, учасника

порятунку екіпажу пароплава “Челюскін”, учасника арктичних і високоширотних експедицій, генерал-майора авіації, члена Союзу письменників СРСР, члена ЦВК СРСР. Виникла на початку 60-х років ХХ ст.

Розташована в центральній частині селища.

Гагаріна – названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю за 108 хвилин. Розташована в південно-західній частині селища.

Гвардійська – назва пояснюється подіями громадянської війни. Виникла в 1958 році. Розташована в південній частині селища.

Гоголя - названа на честь письменника Миколи Васильовича Гоголя (1809 - 1852 рр.), який народився у Полтавській губернії, жив і працював у Петербурзі і Москві. Він написав багато відомих творів: “Вечера на хуторе близ Диканьки”, “Тарас Бульба”, “Ревизор”, “Мертвые души” та ін. Виникла в 1958 році. Розташована в північно-західній частині селища.

Горького - вулиця названа на честь російського письменника Максима Горького (1868 - 1936 рр.), який був основоположником соціалістичного реалізму, написав багато оповідань (“Макар Чудра”, “Челкаш” та ін.), романи (“Мать”, “Жизнь Клима Самгина” та ін.), п’єси (“На дне”, “Егор Булычев”) та ін. Виникла на початку 70-х років ХХ ст. Розташована в північно-західній частині селища.

Декабристів – назва пов’язана з декабристами -  першими російськими дворянами-революціонерами, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад. Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Виникла в 1958 році. Розташована в південно-західній частині селища.

Жовтнева - названа на честь Жовтневої революції в Російській імперії в 1917 р. Виникла в 1958 році.  Розташована в східній частині селища.

Жукова – названа на честь Георгія Костянтиновича Жукова (19 листопада (1 грудня) 1896 р., село Стрелковка, Калузька губернія - 18 червня 1974 р., Москва) - радянського воєначальника, Маршала Радянського Союзу (1943 р.), міністра оборони СРСР (1955-1957 рр.). Розташована в західній частині селища.

Комарова - носить ім᾽я Володи мира Миха йловича Комаро ва (16 березня 1927 р., Москва - 24 квітня 1967 р.) - радянського космонавта, двічі Героя Радянського Союзу (1964 р., 1967 р.), нагородженого орденом Леніна і орденом

Червоної Зірки. В. Комаров загинув під час посадки космічного корабля “Союз1”. Виникла на початку 60-х років ХХ ст. Розташована в західній частині селища.

Котовського - назву отримала на честь Григо рія Іва новича Кото вського (24 червня 1881 р., Ганчешти - 6 серпня 1925 р., Чабанка) - радянського військового і політичного діяча, командира більшовицьких загонів у період громадянської війни в СРСР (1918 – 1920 рр.). Виникла в 1958 році. Заселяли її місцеві мешканці з інших вулиць, що були підтоплені. Розташована в південносхідній частині селища.

Леніна - носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави. Виникла в 1958 році. Розташована в центральній частині селища.

Ломоносова – носить ім’я Миха йла Васи льовича Ломоно сова (8 (19) листопада 1711 р. - 4 (15) квітня 1765 р.) - росiйського вченого-натураліста, геохіміка, поета, реформатора російської мови. Виникла на початку 60-х років ХХ ст. Розташована в західній частині селища.

Мічуріна – вулиця названа на честь Івана Володимировича Мічуріна (1855 – 1935 рр.) – російського біолога і селекціонера, автора багатьох сортів плодово-ягідних культур, доктора біології, заслуженого діяча науки й техніки, почесного члена АН СРСР (1935 р.), академіка ВАСХНИЛ (1935 р.). Виникла в кінці 60-х років ХХ ст. Розташована в західній частині селища.

Новоселівська – вулиця названа переселенцями як символ нової оселі.

Виникла в 1958 році. Розташована в північно-східній частині селища.

О. Залати – названа на честь Олексія Залати – члена групи опору підпільної організації періоду Великої Вітчизняної війни в смт. Сиваське під керівництвом І. А. Бензіна. Виникла в середині 60-х років ХХ ст. Розташована в північній частині селища.

Партизанська – назва пов’язана з партизанським рухом (диверсійнотерористичні загони, які боролись методами партизанської війни проти військ Німеччини та її союзників на окупованих Вермахтом територіях СРСР у 1941- 1944 рр.). Виникла в 1958 році. Розташована в північно-східній частині селища.

Першотравнева - отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу. Виникла в 1958 році. Розташована в північно-західній частині селища. 

Петровського – носить ім’я  Григо рія Іва новича Петро вського (22 січня (4 лютого) 1878 р., с. Печеніги Харківської губернії - 9 січня 1958 р.) - радянського державного і політичного діяча. Виникла в 1958 році. Розташована в північно-східній частині селища.

Південна – назва вулиці пояснюється місцем розташування в межах населеного пункту. Виникла в 1958 році. Розташована в південно-східній частині селища.

Подова – назва походить від розташування вулиці в плоскій степовій западині із солончаками, що тимчасово затоплюється талими та дощовими водами (под). До 24 січня 1989 р. ця вулиця називалася Жданова (на честь Андрія Олександровича Жданова (14 (26) лютого 1896 р. - 31 серпня 1948 р.) - державного і партійного діяча СРСР 1930 - 1940-х рр., генерала-полковника. Виникла в 1958 році. Розташована в північно-східній частині селища.

Поповича – названа на честь Павла Романовича Поповича (5 жовтня 1930 р., Узин, Білоцерківський район, УРСР - 30 вересня 2009 р., Гурзуф, Крим, Україна) - радянського космонавта, двічі Героя Радянського Союзу (1962 р., 1974 р.), пілота космічного корабля “Восток-4”; командир космічного корабля “Союз-14”, льотчика-космонавта СРСР № 4. Позивний – “Беркут”. Виникла в 60-х роках ХХ ст. Розташована в північно-західній частині селища.

Пушкіна - названа на честь великого російського поета і письменника Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 - 1837 рр.), перу якого належать багаточисельні вірші, поеми (“Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, “Евгений Онегин”, “Борис Годунов”), повісті (“Капитанская дочь”, “Дубровский”), казки тощо. Виникла в 1958 році. Розташована в центральній частині селища.

Радянська - вулиця, яка отримала назву в радянські часи і пояснюється державною політикою того часу. Виникла в 1958 році. Розташована в центральній частині селища.

Робітнича - назва пояснюється перевагою серед мешканців вулиці представників робітничого класу. Розташована в північно-західній частині селища. 

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду. Виникла в кінці 70-х років ХХ ст. Розташована в північній частині селища.

Серьогіна – названа на честь Володимира Сергійовича Серьогіна (07. 07. 1922 р. - 27. 03. 1968 р.) - льотчика-штурмовика, льотчика-випробувача 1 класу, Героя Радянського Союзу (1945 р.), полковника-інженера. Учасник Великої Вітчизняної війни з грудня 1943 р. Здійснив близько 200 бойових вильотів на штурмовку, розвідку та аерофотозйомку. Після війни продовжував служити у ВПС. Потім був на випробувальній роботі, командував навчальним полком Центру підготовки космонавтів. Загинув у авіакатастрофі разом із Ю. А. Гагаріним. Прах героя покоїться у Кремлівській стіні. Розташована в західній частині селища.

Стадіонна – назва пояснюється розміщенням вулиці в районі стадіону. Виникла в 1958 році. Розташована в південній частині селища.

Степова - назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею селища. Виникла в 1958 році. Вулицю заселяли місцеві мешканці у зв’язку з підтопленням. Розташована в північній частині селища.

Суворова - назву провулок отримав на честь російського полководця і військового теоретика, генералісимуса Олександра Васильовича Суворова (1729 - 1800 рр.). Виникла в 1958 році. Розташований в східній частині селища.

Східна - вулиця, розташована на сході селища, що і пояснює її назву.

Виникла в середині 80-х років ХХ ст.

Таврійська - названа у зв’язку з розташуванням смт. Сиваського у межах історико-етнографічного району Таврії. Розташована в південно-східній частині селища.

Тельмана – названа на честь Ернста Тельмана (16 квітня 1886 р.,  Гамбург - 18 серпня 1944 р., концентраційний табір Бухенвальд) - лідера німецьких комуністів, одного з головних політичних опонентів Гітлера.

Виникла в 1958 році. Розташована в південно-східній частині селища.

Тернопільська – назва походить від регіону, звідки прибули переселенці – Тернопільщини. Виникла в 80-х роках ХХ ст. Розташована в північносхідній частині селища.

Ушакова – названа на честь Федора Федоровича Ушакова (13 (24) лютого 1745 р. - 2 (14) жовтня 1817 р.) - видатного російського флотоводця, адмірала   (1799          р.), командувача        Чорноморським   флотом.      Російською православною церквою Ф. Ушаков зарахований до лику святих як праведний воїн Феодор Ушаков. Розташована в північно-західній частині селища.

Фрунзе – названа на честь Фрунзе Михайла Васильовича (1885 -         1925 рр.) - радянського військового та політичного діяча. Виникла в 1958 році. Розташована в південній частині селища.

Чапаєва - названа на честь легендарного героя громадянської війни Василя Івановича Чапаєва (1887 - 1919 рр.), який воював і загинув на Уралі.

Розташована в південній частині селища.

Чапаєва – провулок названий на честь легендарного героя громадянської війни Василя Івановича Чапаєва (1887 - 1919 рр.), який воював і загинув на Уралі. Виник в 1958 році. Розташований у східній частині селища.

Шевченка – вулиця названа на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.). Виникла в 1958 році. Розташована в західній частині селища.

Шкільна - назва вулиці пояснюється розташуванням на її території школи. Виникла в 60-х роках ХХ ст. Розташована в північній частині селища.

 

3.6. Мікротопоніми с. Василівки

 

Номінація вулиць розпочалася на початку 80-х років ХХ століття.

Вулиці та провулки с. Василівки

1.                 40 років Перемоги

2.                 Краснова

3.                 Малашина

4.                 Молодіжна

5.                 Паньківа, провулок

6.                 Присиваська

7.                 Садова

8.                 Херсонська

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Василівки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Садова.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми: Краснова, Малашина, пр. Паньківа. 

б) символічні: Молодіжна, Херсонська.

в) хрононіми: 40 років Перемоги.

г) орієнтири: Присиваська.

У відсотковому співвідношенні в с. Василівки найменування вулиць представлено таким чином: назви антропонімічного походження – 37,5%; символічні назви – 25%; економічні назви, назви-хрононіми та назви орієнти- ри – по 12,5% (рис. 6).

 

Рис. 6. Принципи номінації вулиць с. Василівки

Дві вулиці мають антропонімічну назву, номіновану на честь видатних місцевих мешканців. Це вулиці – Краснова та Паньківа.

Мікротопоніми с. Василівки

40 років Перемоги – назву отримала на честь 40-ї річниці Перемоги СРСР над фашистами у Великій Вітчизняній війні.

Краснова – носить ім’я Миколи Трофимовича Краснова (13. 02. 1928 р. –

29. 05. 1994 р.) – колишнього директора місцевого радгоспу ім. Фрунзе.

Малашина – носить ім’я Олексія Архиповича Малашина (19. 05.         1919 р. – 11. 03. 1944 р.) – льотчика-москвича, який загинув у роки Великої Вітчизняної війни, а його останки знайшли на території села.

Молодіжна – назва має символічне походження.

Паньківа –провулок носить ім’я Віталія Ярославовича Паньківа (11. 08. 1965 р. – 26 .04. 1984 р.) – воїна-інтернаціоналіста, що загинув 26 вересня 1984

року в Афганістані. До 2002 р. провулок мав назву Шкільний (через розташування на його території школи).

Присиваська – назва пов’язана з розташуванням вулиці поблизу оз. Сиваш.

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Херсонська – центральна вулиця, що названа на честь області, в межах якої розташоване село.

 

3.7. Годоніми с. Дружелюбівки

 

Вулиці с. Дружелюбівки

1.                 Верхня

2.                 Гагаріна

3.                 Героїв Сиваша

4.                 Нова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Дружелюбівки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Верхня.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми: Гагаріна. 

б) символічні: Нова.

в) меморіальні: Героїв Сиваша.

У відсотковому співвідношенні в с. Дружелюбівки найменування вулиць представлено таким чином: назви антропонімічного походження – 25%; символічні назви – 25%; економічні назви – 25% та меморіальні назви – 25%

(рис. 7).

Рис. 7. Принципи номінації вулиць с. Дружелюбівки

Годоніми с. Дружелюбівки

Верхня – назва вулиці пов’язана з її місце розташуванням.

Гагаріна – названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.).

Героїв Сиваша – названа в пам’ять героїв, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Нова - утворена вона відносно недавно, про що і свідчить її назва.

 

3.8. Годоніми с. Воскресенки

 

Вулиці с. Воскресенки

1.                 Антипенка

2.                 Горького

3.                 Миру

4.                 Садова

5.                 Семихатки

6.                 Центральна

7.                 40 років Перемоги

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Воскресенки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Садова, Семихатки, Центральна. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Антипенка, Горького. 

б) символічні:  Миру.

в) хрононіми: 40 років Перемоги.

Таким          чином,        у        відсотковому       співвідношенні    найбільш широко представлені вулиці з назвами економічного походження – 43%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюється антропонімічний принцип номінації – 29% і найменш вузько представлені вулиці з символічними назвами та назвамихрононімами – по 14% (рис. 8). 

 

Рис. 8. Принципи номінації вулиць с. Воскресенки

Одна вулиця має антропонімічну назву, номіновану на честь видатного місцевого мешканця. Це вулиця – Антипенка.

Годоніми с. Воскресенки

Антипенка – вулиця названа на честь Йосипа Степановича Антипенка (1910 - 1945 рр.) – Героя Радянського Союзу, нагородженого орденом Слави IIIго ступеня.

Горького - вулиця названа на честь російського письменника Максима Горького (1868 - 1936 рр.), який був основоположником соціалістичного реалізму, написав багато оповідань (“Макар Чудра”, “Челкаш” та ін.), романи (“Мать”, “Жизнь Клима Самгина” та ін.), п’єси (“На дне”, “Егор Булычев) та ін.

Миру - назва має символічний характер, що віддзеркалює високий часовий пафос епохи.

Садова - назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Семихатки - назва пояснюється невеликими розмірами вулиці (сім хат).  

Центральна – назва пояснюється розташуванням вулиці в центрі села.

40 років Перемоги - назву отримала на честь 40-ї річниці Перемоги

СРСР над гітлерівською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні.

 

3.9. Годоніми с. Горностаївки

Номінація вулиць була здійснена у вересні 1997 року.

Вулиці с. Горностаївки

1.                 Доброскока

2.                 Затиса

3.                 Молодіжна

4.                 Степова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Горностаївки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Доброскока.

б) символічні:  Затиса, Молодіжна.

Таким чином, у відсотковому співвідношенні в с. Горностаївки превалюючу частку складають вулиці з назвами символічного походження – 50%; а вулиці з назвами-антропонімами та природними назвами становлять по 25% (рис. 9).

 

Рис. 9. Принципи номінації вулиць с. Горностаївки

Годоніми с. Горностаївки

Доброскока – носить ім’я Сергія Івановича Доброскока (1958 -         1993 рр.) – голови місцевого колгоспу “Мир” (1987 - 1993 рр.). Виникла у кінці 80-х років ХХ ст.

Затиса – назва вулиці пояснюється колишнім найменуванням села – Затис (до 30-х років ХХ століття).

Молодіжна – назва має символічне походження.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

 

3.10. Годоніми с. Громівки

 

Номінація вулиць розпочата на початку 80-х років ХХ століття.

 

Вулиці с. Громівки

1.                 8-го Березня

2.                 50 років Перемоги

3.                 Ватутіна

4.                 Гоголя

5.                 Дзержинського

6.                 Калініна

7.                 Комарова

8.                 Комсомольська

9.                 Леніна

10.             Петровського

11.             Піонерська

12.             Степова

13.             Фрунзе

14.             Шевченка

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Громівки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми: Ватутіна, Гоголя, Дзержинського, Калініна, Комарова, Леніна, Петровського, Фрунзе, Шевченка. 

б) меморіальні: Комсомольська, Піонерська.

в) хрононіми: 8-го Березня, 50 років Перемоги.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Громівки найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 65%; менше вулиць з меморіальними назвами та назвами-хрононімами  – по 14%; і найменш вузько представлені вулиці з природними назвами – 7% (рис. 10).

 

Рис. 10. Принципи номінації вулиць с. Громівки

Годоніми с. Громівки

8-го Березня – названа на честь Міжнародного жіночого дня.

50 років Перемоги – назву отримала на честь 50-ї річниці Перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні.

Ватутіна – вулиця названа на честь Вату тіна Мико ли Фе доровича (3  грудня 1901 р., Воронезька губернія  - 15 квітня 1944 р., Київ) - радянського воєначальника, генерала армії (1943 р.), Героя Радянського Союзу (1965 р.).

Гоголя – названа на честь письменника Миколи Васильовича Гоголя (1809 - 1852 рр.), який народився у Полтавській губернії, жив і працював у Петербурзі і Москві.  

Дзержинського – назву отримала на честь радянського державного і партійного діяча Фелікса Едмундовича Дзержинського (1877 - 1926 рр.), який був головою Всеросійської надзвичайної комісії.

Калініна – названа на честь партійного і господарського діяча радянського періоду Михайла Івановича Калініна (1875 - 1946 рр.), який працював на посаді голови Президіуму Верховної Ради СРСР.

Комарова – носить ім’я Володи мира Миха йловича Комаро ва (16 березня 1927 р., Москва - 24 квітня 1967 р.) - радянського космонавта, двічі Героя Радянського Союзу (1964 р., 1967 р.), нагородженого орденом Леніна і орденом Червоної Зірки.

Комсомольська – назву отримала від комуністичного молодіжного руху в СРСР, скорочення від “Комуністичний союз молоді”.

Леніна – носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Петровського – носить ім’я  Григо рія Іва новича Петро вського (22 січня (4 лютого) 1878 р., с. Печеніги Харківської губернії - 9 січня 1958 р.) - радянського державного і політичного діяча.

Піонерська – названа на честь піонерського руху - рух дитячих комуністичних організацій в СРСР і в інших соціалістичних країнах.

Степова – назва вулиці пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Фрунзе – вулиця названа на честь Фрунзе Михайла Васильовича (1885 -  1925 рр.) - радянського військового та політичного діяча.

Шевченка - вулиця названа на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.).

 

3.11. Годоніми с. Дивне

 

Номінація вулиць відбулася на початку 80-х років ХХ століття.

Вулиці с. Дивне

1.                 Кіровська

2.                 Фрунзе

3.                 Щорса

4.                 21-го Січня

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Дивне:

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Кіровська, Фрунзе, Щорса.

б) хрононіми: 21-го Січня.

Таким чином, у відсотковому співвідношенні в с. Дивне найбільш широко представлені вулиці з назвами-антропонімами – 75%; найменш вузько представлені вулиці з назвами-хрононімами – 25% (рис. 11). 

 

Рис. 11. Принципи номінації вулиць с. Дивне

Годоніми с. Дивне

Кіровська – носить ім’я Сергія Мироновича Кірова (1886 - 1934 рр.), партійного і господарського діяча, 1-го секретаря Ленінградського губкому.

Фрунзе– названа на честь Фрунзе Михайла Васильовича (1885 -         1925  рр.) - радянського військового та політичного діяча.

Щорса – вулиця отримала назву на честь героя громадянської війни Миколи Олександровича Щорса (1895 - 1919 рр.), який командував 1-ю Українською радянською дивізією в 1919 р. і загинув в бою на Житомирщині.

21-го Січня – назва вулиці пов’язана з приєднанням до Української

Народної Республіки Закарпаття 21 січня 1919 р.

 

3.12. Годоніми с. Попелак

 

Вулиці с. Попелак

1.                 40 років Жовтня

2.                 Виборча

3.                 Жовтнева

4.                 Ульянова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Попелак:

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Ульянова.

б) меморіальні: Жовтнева.

в) символічні:  Виборча.

г) хрононіми: 40 років Жовтня.

Таким чином, у відсотковому співвідношенні вулиці с. Попелак представлені тільки назвами соціального походження по 25%: назвиантропоніми, меморіальні назви, символічні назви та назви-хрононіми (рис. 12). 

 

Рис. 12. Принципи номінації вулиць с. Попелак

Годоніми с. Попелак

40 років Жовтня – назва вулиці пов’язана зі святкуванням 40-річного ювілею Жовтневої революції у 1957 р.

Виборча – назва вулиці пов’язана з тим, що на ній постійно проводяться вибори (розташовані виборчі дільниці).

Жовтнева – названа на честь Жовтневої революції в Росії в 1917 р. Ульянова – названа на честь Володимира Ілліча Леніна (Ульянова)    (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

 

3.13. Годоніми с. Свиридонівки

 

Вулиця с. Свиридонівки

                1.      Степова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Свиридонівки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова. 

При номінації вулиць в с. Свиридонівки до уваги брався природний принцип.

Годоніми с. Свиридонівки

Степова - назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

 

3.14. Годоніми с. Лиходідівки

 

Вулиця с. Лиходідівки

                1.       Кооперативна

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Лиходідівки:

а) економічні: Кооперативна.

Таким чином, при номінації вулиць с. Лиходідівки застосовувався економічний принцип.

Годоніми с. Лиходідівки

Кооперативна - назва вулиці пов’язана з розташуванням на ній торгівельних закладів споживчої кооперації.

3.15. Годоніми с. Зелене

 

Вулиці с. Зелене

1.            Зелена

2.            Молодіжна

3.            Першотравнева

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Зелене:

До мікротопонімів природного походження належать: Зелена.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) меморіальні: Першотравнева.

б) символічні:  Молодіжна.

У відсотковому співвідношенні в с. Зелене представлені вулиці з назвами природного та соціального (меморіальні, символічні) походження.  Годоніми с. Зелене

Зелена – назва пояснюється наявністю великої кількості зелених насаджень.

Молодіжна – назва має символічне походження. Утворена у 80-ті роки ХХ століття.

Першотравнева– отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу.

 

3.16. Годоніми с. Перемога

 

Вулиці с. Перемога

1.                 Леніна

2.                 Нова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Перемога:

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Леніна.

б) символічні:  Нова.

У відсотковому співвідношенні в с. Перемога представлені вулиці з назвами лише соціального походження: назви-антропоніми – 50%, символічні назви – 50%.

Годоніми с. Перемога

Леніна – носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної     партії          і Радянської держави.

Нова – утворена вулиця відносно недавно ( у 80-х роках XX ст.), про що і свідчить її назва.

 

3.17. Мікротопоніми с. Новомихайлівки

 

Вулиці та провулки с. Новомихайлівки

1.                 Відродження

2.                 Леніна

3.                 Нова

4.                 Радянська

5.                 Шевченка, провулок

6.                 Шкільний, провулок

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Новомихайлівки:

До     мікротопонімів    економічного      (господарського) походження належить наступна: Шкільний провулок. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Леніна, провулок Шевченка. 

б) меморіальні: Радянська.

в) символічні:  Нова, Відродження.

Отже, можна зробити висновок, що при номінації вулиць с. Новомихайлівки найбільше використовувався соціальний принцип номінації. 

Серед мікротопонімів соціального походження найбільшу групу становлять символічні назви та назви-антропоніми –  по 33%, а найменшу – економічні назви та меморіальні назви – по 17% (рис. 13).

 

Рис. 13. Принципи номінації вулиць с. Новомихайлівки

Мікротопоніми с. Новомихайлівки

Вулиці та провулки

Відродження – назва вулиці пов’язана з будівництвом у її межах нових будинків. Утворена в кінці 80-х років ХХ ст.

Леніна – вулиця носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Нова – вулиця утворена в кінці 70-х років ХХ ст. переселенцями із Західної України. На той час для села вона була новою, про що і свідчить її назва.

Радянська – вулиця, яка отримала назву в радянські часи і пояснюється державною політикою того часу.

Шевченка – провулок названо на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.).

Шкільний - назва провулку пояснюється розміщенням на його території школи.

У с. Новомихайлівка існувала вулиця, яку в народі називали Махновка (зупинялися махновці) та вулиця Почикаїв (на ній мешкали поляки, яких називали почикаями).

 

3.18. Мікротопоніми с. Маячки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиці та провулки с. Маячки

1.                 Робітнича

2.                 Степова

3.                 Шкільний, провулок         

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Маячки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Робітнича, пр. Шкільний.

Отже, у відсотковому співвідношенні номінація вулиць с. Маячки представлена наступним чином: природні назви – 33%, а економічні назви – 67% (рис. 14).

 

Рис. 14. Принципи номінації вулиць с. Маячки

Мікротопоніми с. Маячки

Робітнича – назва пояснюється перевагою серед мешканців вулиці представників робітничого класу.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Шкільний – назва провулку пояснюється розташуванням на його  території школи.

 

3.19. Мікротопоніми с. Водославки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиці та провулки с. Водославки

1.                 Пушкіна

2.                 Степова

3.                 Шевченка

4.                 Шкільний, провулок

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Водославки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: пр. Шкільний.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Пушкіна, Шевченка. 

Отже, у відсотковому співвідношенні номінація вулиць с. Маячки представлена наступним чином: назви-антропоніми – 50%, а економічні назви та природні назви – по 25% (рис. 15).

 

Рис. 15. Принципи номінації вулиць с. Водославки Мікротопоніми с. Водославки

Пушкіна – вулиця названа на честь великого російського поета і письменника Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 - 1837 рр.), перу якого належать багаточисельні вірші, поеми (“Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, “Евгений Онегин”, “Борис Годунов”), повісті (“Капитанская дочь”, “Дубровский”), казки тощо.

Степова – назва вулиці пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Шевченка – вулицю названо на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.).

Шкільний – назва провулку пояснюється розташуванням на його  території школи.

 

3.20. Годоніми с. Ноповокровки

 

Вулиці с. Новопокровки

1.            Б. Хмельницького

2.            Гагаріна

3.            Кірова

4.            Леніна

5.            Пирогова

6.            Пушкіна

7.            Садова

8.            Суворова

9.            Терешкової

10.        Шевченка

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Новопокровки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належить наступний: Садова. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Б. Хмельницького, Гагаріна, Кірова, Леніна, Пирогова, Пушкіна, Суворова, Терешкової, Шевченка. 

Таким чином, у відсотковому співвідношенні найбільш широко представлені вулиці з назвами соціального походження – 90% і найменш вузько представлені вулиці з економічними назвами – 10% (рис. 16). 

 

Рис. 16. Принципи номінації вулиць с. Новопокровки

Годоніми с. Новопокровки

Б. Хмельницького – вулиця названа на честь українського державного діяча, гетьмана Богдана (Зіновія) Михайловича Хмельницького (1595 -         1657 рр.), який очолив визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі і в 1654 р. сприяв возз’єднанню України і Росії.

Гагаріна – названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю.

Кірова – носить ім’я Сергія Мироновича Кірова (1886 - 1934 рр.), партійного і господарського діяча, 1-го секретаря Ленінградського губкому.

Леніна – носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Пирогова – вулиця названа на честь Пирогова Миколи Івановича (13 (25) листопада 1810 р., Москва - 23 листопада (5 грудня) 1881 р., Вінниця) - російського хірурга, анатома і педагога, засновника оперативної хірургії та топографічної анатомії, військово-польової хірургії. 

Пушкіна – названа на честь великого російського поета і письменника Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 - 1837 рр.), перу якого належать багаточисельні вірші, поеми (“Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, “Евгений Онегин”, “Борис Годунов”), повісті (“Капитанская дочь”, “Дубровский”), казки тощо.

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Суворова – назву провулок отримав на честь російського полководця і воєнного теоретика, генералісимуса Олександра Васильовича Суворова (1729 - 1800 рр.).

Терешкової – вулиця названа на честь Валенти ни Володи мирівни Терешко вої (6 березня 1937 р., с. Масленниково Тутаєвського району Ярославської області Росії) - першої в світі жінки-космонавта, Героя Радянського Союзу (1963 р.).  

Шевченка – вулиця названа на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.).

 

3.21. Годоніми с. Одрадівки

 

На даний момент у с. Одрадівка існує 9 вулиць. Номінація вулиць розпочалася в кінці 50-х років ХХ ст. Вулиця Гагаріна (нинішня) мала назву Кооперативна. Першотравнева – Проклята, тому що  коли дівчата з цієї вулиці йшли заміж без дозволу батьків, то батьки їх проклинали. Вул. Чапаєва – Курайовка (поширені зарості кураїв); вул. Леніна – Леонівка (від дороги і до краю села), тому що там жили переважно Леони (прізвище першопоселенців). В кінці села, десь біля вулиці Зелена, існувала ще одна вулиця - ім. Поліни Осипенко. Вул. Молодіжна була збудована в середині 70-их років ХХ століття.

Свою назву отримала, бо туди заселялись молоді сім'ї, вона ж є і наймолодшою.

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Одрадівки:

До мікротопонімів природного походження належать: Зелена.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми: Гагаріна, Леніна, Чапаєва;

б) меморіальні: Першотравнева;

в) символічні: Київська, Кримська, Молодіжна, Московська.

 

Рис. 17. Годоніми с. Одрадівки

Таким чином, можна зробити висновок, що при номінації вулиць с. Одрадівки найбільше використовувався соціальний принцип номінації. 

Серед мікротопонімів соціального походження найбільшу групу становлять символічні назви – 4 вулиці. Трохи менше вулиць – назв антропонімічного походження – 3 вулиці. 

Найменш вузько серед мікротопонімів с. Одрадівки представлені вулиці з назвами природного походження та вулиці з меморіальним принципом номінації – по 1 вулиці.

Годоніми с. Одрадівки

Гагаріна - названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю за 108 хвилин. Розташована в центрі села.

Зелена - назва вулиці пояснюється наявністю великої кількості зелених насаджень. Розташована на сході села.

Київська - назву отримала через поселенців з Київської області. Розташована на сході села.

Кримська - назву отримала через поселенців з АР Крим. Розташована на сході села.

Леніна - носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави. Розташована в центрі села. 

Молодіжна - назву отримала, бо туди заселялись молоді сім'ї.

Розташована на півночі села.

Московська - назву отримала через поселенців з Московської області.

Розташована на сході села.

Першотравнева - отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу. Розташована на півночі села.

Чапаєва - названа на честь легендарного героя громадянської війни Василя Івановича Чапаєва (1887 - 1919 рр.), який воював і загинув на Уралі.

Розташована на півночі села.

Вулиці, що зникли:

Жовтнева – названа на честь Жовтневої революції в Російській імперії в 1917 р. Зникла в кінці 90-х років ХХ ст.

П. Осипенко – названа на честь Полі ни Дени сівни Осипе нко - (у дівоцтві Дудник, за першим чоловіком - Говяз; 25 вересня (8 жовтня) 1907 р., Новоспасівка, нині село Осипенко (Бердянський район) – 1939 р.) - радянської льотчиці, яка однією з перших серед жінок була удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Зникла в кінці 60-х років ХХ ст.

Тельмана - названа на честь Ернста Тельмана (16 квітня 1886 р., Гамбург - 18 серпня 1944 р., концентраційний табір Бухенвальд) - лідера німецьких комуністів, одного з головних політичних опонентів Гітлера. Зникла в 80-ті роки ХХ ст.

 

3.22.  Годоніми с. Олександрівки

 

Номінація вулиць відбулася на початку 80-х років ХХ століття.

Вулиці с. Олександрівки

1.                 Білецького

2.                 Ворошилова

3.                 Кірова

4.                 Куйбишева

5.                 Леніна

6.                 Степова

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Олександрівки:

До мікротопонімів природного походження належить: Степова.  

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Білецького, Ворошилова, Кірова, Куйбишева, Леніна. 

Отже, у відсотковому співвідношенні найбільш широко представлені вулиці з назвами соціального походження – 83% і найменш вузько представлені вулиці з природними назвами – 17% (рис. 18). 

 

Рис. 18. Принципи номінації вулиць с. Олександрівки

Одна вулиця має антропонімічну назву, номіновану на честь видатного місцевого мешканця. Це вулиця – Білецького.

Годоніми с. Олександрівки

Білецького – вулиця названа на честь Миколи Никифоровича Білецького (1921 - 1945 рр.) – гвардії капітана, командира стрілкової роти 196-го гвардійського стрілкового полку.

Ворошилова – носить ім’я Климе нта Єфре мовича (Охрімовича) Вороши лова (4 лютого 1881 р. - 2 грудня 1969 р.) - радянського (українського) військового та політичного діяча, двічі Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, першого Маршала Радянського Союзу. 

Кірова – носить ім’я Сергія Мироновича Кірова (1886 - 1934 рр.), партійного і господарського діяча, 1-го секретаря Ленінградського губкому.

                Куйбишева   –     назву     отримала    на     честь    Куйбишева     Миколи

Володимировича (1893 – 1938 рр.) - радянського воєначальника.

Леніна – вулиця носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Степова – назва вулиці пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею селища.

3.23. Годоніми с. Калинівки

 

Номінація вулиць відбулася в 1993 році.

Вулиці с. Калинівки

1.            Чапаєва

2.            Шевченка

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Калинівки:

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Чапаєва, Шевченка.  

Отже, при номінації вулиць с. Калинівки використовувався лише соціальний принцип номінації. 

Годоніми с. Калинівки

Чапаєва – вулиця названа на честь героя громадянської війни Василя Івановича Чапаєва (1887 - 1919 рр.), який воював і загинув на Уралі.

Шевченка – вулиця названа на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.).

 

3.24. Мікротопоніми с. Подове

 

Вулиці та провулки с. Подове

1.            1-го Травня

2.            Гагаріна

3.            Добровольсьго

4.            Зелена

5.            К. Маркса

6.            Леніна

7.            Миру

8.            П. Морозова, провулок

9.            Подовська

10.        Польова

11.        Приканальна

12.        Пушкіна

13.        Радянська

14.        Садова

15.        Східна

16.        Торгова

17.        Чкалова

18.        Шкільна

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Подове:

                До     мікротопонімів     природного     походження     належать:      Зелена,

Подовська, Східна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Польова, Приканальна, Садова, Торгова, Шкільна.  До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Гагаріна, Добровольського, К. Маркса, Леніна, П. Мо-

розова,  Пушкіна, Чкалова. 

б) меморіальні: Радянська.

в) символічні:  Миру.

г) хрононіми: 1-го Травня.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Подове найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 39%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються економічний та природний принципи номінації – 28% і 16,5% відповідно; і найменш вузько представлені вулиці з назвами-хрононімами, символічними та меморіальними назвами - по 5,5% 

(рис. 19).

 

Рис. 19. Принципи номінації вулиць с. Подове

Мікротопоніми с. Подове

1-го Травня – вулиця отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу.

Гагаріна – вулиця названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 68 рр.), який 12 квітня

1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю за 108 хвилин.

Добровольського – вулиця названа на честь Ві ктора Микола йовича Доброво льського (10 січня (23 січня) 1906 р., Одеса - 28 липня 1984 р., Київ) українського актора, Народного артиста СРСР (1960 р.), Лауреата Сталінської премії другого ступеня (1951 р.), Лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка (1983 р.).

Зелена – назва вулиці пояснюється наявністю великої кількості зелених насаджень.

К. Маркса – на честь Карла Генріха Маркса (1818 – 1883 рр.) – видатного німецького філософа, економіста, політичного журналіста й суспільного діяча.

Леніна – носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Миру – назва має символічний характер, що віддзеркалює високий часовий пафос епохи.

П. Морозова – провулок названий на честь Павла Трохимовича Морозова (в літературі використовується скорочений варіант імені – Павлик Морозов) (14 листопада 1918 р. – 3 вересня 1932 р.) – радянський школяр, який в сталінську епоху став відомим як піонер-герой, символ борця з кулацтвом.

Подовська – назва походить від назви населеного пункту.

Польова – назва пояснюється польовими просторами, які починаються за околицею села.

Приканальна – назва вулиці пояснюється розташуванням її біля Каховського магістрального каналу.

Пушкіна – названа на честь великого російського поета і письменника Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 - 1837 рр.), перу якого належать багаточисельні вірші, поеми (“Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, “Евгений Онегин”, “Борис Годунов”), повісті (“Капитанская дочь”, “Дубровский”), казки тощо.

Радянська – вулиця, яка отримала назву в радянські часи і пояснюється державною політикою того часу.

Садова – назва вулиці пояснюється розташовуванням на ній  плодорозсадницького радгоспу.

Східна – вулиця, розташована на сході села, що і пояснює її назву.

Торгова – назва вулиці пояснюється розташуванням в її межах торгових точок.

Чкалова – назву отримала на честь відомого радянського льотчика, Героя Радянського Союзу Валерія Павловича Чкалова (1904 - 1938 рр.), який в

1936 р. здійснив разом з Г. Ф. Байдуковим і О. В. Беляковим безпосадочний переліт від Москви до Петропавловська-на-Камчатці, в 1937р. - переліт через Північний полюс.

Шкільна – назва вулиці пояснюється розміщенням на її території школи.

 

3.25. Годоніми с. Качкарівки

 

Вулиці с. Качкарівки

1.                 Польова

2.                 Центральна

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Качкарівки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Польова, Центральна. 

Отже, при номінації вулиць с. Качкарівки використовувався лише економічний принцип. 

Годоніми с. Качкарівки

Польова - назва пояснюється польовими просторами, які починаються за околицею села.

Центральна - назва пояснюється розташуванням вулиці в центрі села.

 

3.26. Мікротопоніми с. Сергіївки

 

Вулиці та провулки с. Сергіївки

1.            40 років Перемоги

2.            Молодіжна

3.            Степова

4.            Шкільна

5.            Шкільний провулок

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Сергіївки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова. 

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Шкільна, пр. Шкільний. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) символічні:  Молодіжна.

б) хрононіми: 40 років Перемоги.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Сергіївки превалюючу частку становлять вулиці з назвами економічного походження – 40%; менш вузько представлені вулиці з назвами-хрононімами, символічними назвами та назвами природного походження - по 20%  (рис. 20).

 

Рис. 20. Принципи номінації вулиць с. Сергіївки

Мікротопоніми с. Сергіївки

40 років Перемоги – назву вулиця отримала на честь 40-ї річниці Перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні. До 1985 р. вулиця називалася Курортна (назва походить від безпосереднього розміщення на ній рекреаційних закладів бальнеологічного напрямку, що пов’язані з розташуванням біля о. Сиваш).

Молодіжна – назва має символічне походження.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Шкільна – назва вулиці пояснюється розміщенням на її території школи.

Шкільний – назва провулку пояснюється розміщенням на його території школи.

 

3.27. Годоніми с. Вознесенки

 

Вулиці с. Вознесенки

1.            Південна

2.            Північна

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Вознесенки:

                До    мікротопонімів    природного    походження    належать:     Південна,

Північна.

Отже, при номінації вулиць с. Вознесенки використовувався лише природний принцип. 

Годоніми с. Вознесенки

Південна – назва вулиці пояснюється місцем розташування в межах населеного пункту.

Північна – вулиця, розташована на півночі села, що і пояснює її назву.

 

3.28. Годоніми с. Федорівки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиці с. Федорівки

1.                 Гагаріна

2.                 Леніна

3.                 Молодіжна

4.                 Садова

5.                 Спортивна

6.                 Степова

7.                 Фрунзе

8.                 Чкалова

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Федорівки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Садова, Спортивна. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми: Гагаріна, Леніна, Фрунзе, Чкалова. 

б) символічні:  Молодіжна.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Федорівки найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 50%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються економічний принцип номінації – 25%; і найменш вузько представлені вулиці з природними назвами та символічними назвами – лише по 12,5% (рис. 20).

 

Рис. 20. Принципи номінації вулиць с. Федорівки Годоніми с. Федорівки

Гагаріна – вулиця названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю за 108 хвилин.

Леніна – вулиця носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Великої Жовтневої Соціалістичної революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Молодіжна – назва вулиці має символічне походження.  

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Спортивна – назва вулиці пояснюється розміщенням вулиці в районі стадіона.

Степова – назва вулиці пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Фрунзе – названа на честь Фрунзе Михайла Васильовича (1885 -         1925 рр.) - радянського військового та політичного діяча.

Чкалова – назву вулиця отримала на честь відомого радянського льотчика, Героя Радянського Союзу Валерія Павловича Чкалова (1904 - 1938 рр.), який в 1936 р. здійснив разом з Г. Ф. Байдуковим і О. В. Беляковим безпосадочний переліт від Москви до Петропавловська-на-Камчатці, в 1937 р. - переліт через Північний полюс.

 

3.29. Годоніми с. Кривий Ріг

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиці с. Кривий Ріг

1.                 Першотравнева

2.                 Чкалова

3.                 Шевченка

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Кривий Ріг:

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Чкалова, Шевченка. 

б) меморіальні: Першотравнева.

Отже, у відсотковому співвідношенні номінація вулиць с. Кривий Ріг представлена наступним чином: назви-антропоніми – 67%, а меморіальні   назви – 33% (рис. 21).

 

Рис. 21. Принципи номінації вулиць с. Кривий Ріг

Годоніми с. Кривий Ріг

Першотравнева – отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу.

Чкалова – назву отримала на честь відомого радянського льотчика, Героя Радянського Союзу Валерія Павловича Чкалова (1904 - 1938 рр.), який в 1936 р. здійснив разом з Г. Ф. Байдуковим і О. В. Беляковим безпосадочний переліт від Москви до Петропавловська-на-Камчатці, в 1937 р. - переліт через Північний полюс.

Шевченка – вулиця названа на честь великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861 рр.).

 

3.30. Годоніми с. Метрополь

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

 

Вулиці с. Метрополь

1.                 Молодіжна

2.                 Шкільна

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Метрополь:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Шкільна.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) символічні:  Молодіжна.

Отже, у відсотковому співвідношенні номінація вулиць с. Метрополь  представлена наступним чином: назви-антропоніми та природні назви – по 50%.

Годоніми с. Метрополь Молодіжна– назва має символічне походження.

Шкільна -назва вулиці пояснюється розміщенням на її території школи.

 

3.31. Годоніми с. Новомиколаївки 

 

Вулиці с. Новомиколаївки

1.                 Будьонного

2.                 Григорюка

3.                 Жовтнева

4.                 Мічуріна

5.                 Польового

6.                 Садова

7.                 Фрунзе

8.                 Чапаєва

9.                 Шевченка

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Новомиколаївки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Садова. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Будьонного, Григорюка, Мічуріна, Польового, Чапаєва, Фрунзе, Шевченка. 

б) меморіальні: Жовтнева.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Новомиколаївки найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 78%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються меморіальний та економічний принципи номінації – по 11% (рис. 22).

 

Рис. 22. Принципи номінації вулиць с. Новомиколаївки Три вулиці мають антропонімічну назву, номіновану на честь видатних місцевих мешканців. Це вулиці – Григорюка, Польового, Шевченка. Годоніми с. Новомиколаївки

Будьонного – вулиця названа на честь Будьо нного Семе на Миха йловича (25 квітня 1883 р., станиця Платовська (нині Будьонівська) - 26 жовтня 1973 р.,

Москва) - воєначальника СССР, одного з перших Маршалів Радянського Союзу (1935 р.), повного Георгіївського кавалера, учасника збройної інтервенції в Україну 1917 - 1921 рр., голови Товариства радянсько-монгольської дружби.

Григорюка – вулиця названа на честь Анатолія Филиповича Григорюка (03. 06. 1940 р. – 25. 09. 1991 р.) – першого голови радгоспу “Новотроїцьке”.

Жовтнева – вулиця названа на честь Жовтневої революції в Російській імперії в 1917 р.

Мічуріна – вулиця названа на честь Івана Володимировича Мічуріна (1855 – 1935 рр.) – російського біолога і селекціонера, автора багатьох сортів плодово-ягідних культур, доктора біології, заслуженого діяча науки й техніки, почесного члена АН СРСР (1935 р.), академіка ВАСХНИЛ (1935 р.).

Польового – вулиця носить ім’я Івана Степановича Польового (1907 - 1944 рр.) – Героя Радянського Союзу, який народився у с. Новомиколаївка.

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Фрунзе – названа на честь Фрунзе Михайла Васильовича (1885 -         1925 рр.) - радянського військового та політичного діяча.

Чапаєва – названа на честь легендарного героя громадянської війни Василя Івановича Чапаєва (1887 - 1919 рр.), який воював і загинув на Уралі.

Шевченка – вулиця носить ім’я Мефодія Леонтійовича Шевченка (15. 05. 1907 р. - 30. 08. 1999 р.) – Героя Радянського Союзу, який народився у с. Новомиколаївка. 

 

3.32. Мікротопоніми Володимиро-Іллінки

 

Вулиці та провулки Володимиро-Іллінки

1.                 Будьонного

2.                 Гагаріна

3.                 Імені Польченко

4.                 Кальченка

5.                 Комарова

6.                 Леніна

7.                 Лук’янова

8.                 Молодіжна

9.                 Перемоги

10.             Садова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Володимиро-

Іллінки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Садова. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Будьонного, Гагаріна, Імені Польченко, Кальченка, Комарова, Леніна, Лук’янова.

б) меморіальні: Перемоги.

в) символічні:  Молодіжна.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Володимиро-Іллінки найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 70%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються меморіальний, економічний та символічний принципи номінації – по 11% (рис. 23).

 

Рис. 23. Принципи номінації вулиць с. Володимиро-Іллінки

Три вулиці мають антропонімічну назву, номіновану на честь видатних місцевих мешканців. Це вулиці – Імені Польченко, Кальченка, Лук’янова. Мікротопоніми с. Володимиро-Іллінки

Будьонного – вулиця названа на честь Будьо нного Семе на Миха йловича (25 квітня 1883 р., станиця Платовська (нині Будьонівська) - 26 жовтня 1973 р., Москва) - воєначальника СССР, одного з перших Маршалів Радянського Союзу (1935 р.), повного Георгіївського кавалера, учасника збройної інтервенції в Україну 1917 - 1921 рр., голови Товариства радянсько-монгольської дружби. Гагаріна – вулиця названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю за 108 хвилин.

Імені Польченко – вулиця названа на честь братів сім’ї Польченко: Семена Івановича, Петра Івановича, Олексія Івановича, Івана Івановича та Миколи Івановича, які воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Троє братів (Семен Іванович, Олексій Іванович та Іван Іванович) загинули. До 70-х років ХХ століття ця вулиця називалася Степова.

Кальченка – вулиця названа на честь Івана Юхимовича Кальченка – директора місцевої МТС із 1937 - 1941 рр., 1945 - 1956 рр. та пізніше голови колгоспу імені Шевченка.

Комарова – вулиця носить ім᾽я Володи мира Миха йловича Комаро ва (16 березня 1927 р., Москва - 24 квітня 1967 р.) - радянського космонавта, двічі Героя Радянського Союзу (1964 р., 1967 р.), нагородженого орденом Леніна і орденом Червоної Зірки.

Леніна – вулиця носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Лук’янова – вулиця носить ім’я Федора Петровича Лук’янова (1923 - 1941 рр.), льотчика, який загинув у роки Великої Вітчизняної війни у Софіївському районі Дніпропетровської області. Посмертно Федору Петровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Молодіжна – назва має символічне походження.

Перемоги – вулиця названа на честь перемоги СРСР у Великій

Вітчизняній війні (1941 - 1945 рр.).

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

 

3.33. Годоніми с. Катеринівки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиці с. Катеринівки

1.                 Аліпова

2.                 70 років Жовтня

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Катеринівки:

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Аліпова.

б) хрононіми: 70 років Жовтня.

Отже, під час номінації вулиць с. Катеринівки використовувався лише соціальний принцип: назви-антропоніми – 50% і назви-хрононіми – 50%.

Одна вулиця має антропонімічну назву, номіновану на честь видатного місцевого мешканця. Це вулиця – Аліпова.

Годоніми с. Катеринівки

Аліпова – вулиця названа на честь Макара Антоновича Аліпова – голови колгоспу “Громадянська праця” з 1939 - 1941 рр.

70 років Жовтня – назва вулиці пов'язана зі святкуванням 70-річного ювілею Жовтневої революції у 1987 р.

 

3.34. Мікротопоніми с. Софіївки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиці та провулки с. Софіївки

1.                 Леніна

2.                 Лесі Українки, провулок

3.                 Молодіжна

4.                 Робітнича

5.                 Східна

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Софіївки:

До мікротопонімів природного походження належать: Східна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Робітнича. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Леніна, Лесі Українки.

в) символічні:  Молодіжна.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Софіївки превалюючи частку становлять вулиці з назвами антропонімічного походження – 40%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються природний, економічний та символічний принципи номінації –  по 20% (рис. 24).

 

Рис. 24. Принципи номінації вулиць с. Софіївки

Мікротопоніми с. Софіївки

Леніна – вулиця носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Великої Жовтневої Соціалістичної революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Лесі Українки – провулок носить ім’я Ле сі Украї нки (справжнє ім’я:

Лари са Петрі вна Ко сач-Кві тка; 13 (25) лютого 1871 р., Новоград-Волинський - 19 липня (1 серпня) 1913 р., Сурамі, Грузія) - української письменниці, перекладача, культурного діяча. Виник у 2007 р.

Молодіжна – назва вулиці має символічне походження.  

Робітнича – назва вулиці пояснюється перевагою серед мешканців вулиці представників робітничого класу.

Східна – вулиця, розташована на сході села, що і пояснює її назву.  

 

3.35. Мікротопоніми с. Новорепівки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

 

Вулиці та провулки с. Новорепівки

1.                 Болотний, провулок

2.                 Зарічна

3.                 Леніна

4.                 Молодіжна

5.                 Центральна

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Новорепівки:

До мікротопонімів природного походження належать:пр. Болотний, Зарічна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Центральна. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми:  Леніна.

б) символічні:  Молодіжна.

Отже, у відсотковому співвідношенні в смт. Сиваське найбільш широко представлені вулиці з назвами природного походження – 40%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються економічний, антропонімічний і символічний  принципи номінації – по 20% (рис. 25).

 

Рис. 25. Принципи номінації вулиць с. Новорепівки Мікротопоніми с. Новорепівки

Болотний – провулок розташований у межах Успенівської балки, що і визначило його назву.

Зарічна – вулиця, розташована біля Успенівської балки (долини з тимчасовим водотоком), що і визначило її назву.

Леніна – вулиця носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Молодіжна – назва вулиці має символічне походження.

Центральна – назва вулиці пояснюється просторовими аспектами.  

 

3.36. Годоніми с. Новоукраїнки

 

Номінація вулиць була проведена у 1998 році.

Вулиця с. Новоукраїнки

                1.     Мостова

Розглянемо можливу класифікацію мікротопонімів с. Новоукраїнки:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Мостова.

Таким чином, при номінації вулиць с. Новоукраїнки застосовувався тільки економічний принцип.

Годоніми с. Новоукраїнки

Мостова – назва вулиці пов’язана з розташуванням у її межах мосту через Успенівську балку.

 

3.37. Годоніми с. Чкалове

 

Вулиці с. Чкалове

1.                 8-го Березня

2.                 Гагаріна

3.                 Жовтнева

4.                 Зелена

5.                 Леніна

6.                 Лінійна

7.                 Нова

8.                 О. Матросова

9.                 П. Морозова

10.             Першотравнева

11.             Південна

12.             Північна

13.             Поштова

14.             Поштова Житломасив

15.             Радянська

16.             Садова

17.             Спортивна

18.             Степова

19.             Супутникова

20.             Центральна

21.             Червоногвардійська

22.             Чкалова

23.             Шкільна

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Чкалове:

До мікротопонімів природного походження належать: Зелена, Південна, Північна, Степова.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Лінійна, Поштова, Поштова Житломасив, Садова, Спортивна, Центральна, Шкільна. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Гагаріна, Леніна, О. Матросова, П. Морозова, Чкалова.

б) меморіальні: Жовтнева, Першотравнева, Радянська, Червоногвардійська.

в) символічні:  Нова, Супутникова.

г) хрононіми: 8-го Березня.

Отже, у відсотковому співвідношенні в с. Чкалове найбільш широко представлені вулиці з назвами економічного походження – 31%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються антропонімічний принцип номінації – 22%; природні та меморіальні назви становлять по 17%; 9% вулиць – символічні назви; і найменш вузько представлені вулиці з назвами-хрононімами – лише 2% (рис. 26).

Рис. 26. Принципи номінації вулиць с. Чкалове

Годоніми с. Чкалове

8-го Березня – названа на честь Міжнародного жіночого дня.

Гагаріна – названа на честь першого космонавта, Героя Радянського Союзу Юрія Олексійовича Гагаріна (1934 - 1968 рр.), який 12 квітня 1961 р. уперше в світі на кораблі-супутнику “Восток” обігнув земну кулю.

Жовтнева – названа на честь Жовтневої революції в Російській імперії в 1917 р.

Зелена – назва вулиці пояснюється наявністю великої кількості зелених насаджень.

Леніна – носить ім’я Володимира Ілліча Леніна (1870 - 1924 рр.), організатора Жовтневої революції, засновника Комуністичної партії і Радянської держави.

Лінійна – назва вулиці пояснюється просторовими аспектами.

Нова – утворена вулиця відносно недавно, про що і свідчить її назва.

О. Матросова –названа на честь Олександра Матвійовича Матросова (5 лютого 1924 р. - 27 лютого 1943 р.) - рядового-піхотинця, Героя Радянського Союзу.

П. Морозова – названа на честь Павла Трохимовича Морозова (в літературі використовується скорочений варіант імені – Павлик Морозов) (14 листопада 1918 р., Герасимівка, Тобольська губернія – 3 вересня 1932 р., Герасимівка, Уральська область) – радянського школяра, який в сталінську епоху став відомим як піонер-герой, символ борця з кулацтвом.

Першотравнева – отримала назву на честь Першого травня - свята миру, праці і солідарності трудящих, яке стало традиційним державним святом ще в часи Радянського Союзу.  

Південна – вулиця, розташована на півдні села, що і пояснює її назву.

Північна – назва вулиці пояснюється місцем розташування в межах населеного пункту.

Поштова – назва вулиці пов’язана з розташуванням у її межах поштового відділення.

Поштова Житломасив – назва пояснюється розташуванням у межах вулиці 12-ти багатоповерхових будинків.

Радянська – вулиця, яка отримала назву в радянські часи і пояснюється державною політикою того часу.

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Спортивна – назва пояснюється розміщенням вулиці в районі стадіона.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Супутникова – назва вулиці пояснюється запуском першого штучного супутника Землі на орбіту у СРСР 4 жовтня 1957 р.

Центральна – назва пояснюється розташуванням вулиці в центрі села.

Червоногвардійська- вулиця названа на честь Червоної гвардії добровільного напіввійськового та військового формування більшовиків, що виникло під час Лютневої революції 1917 р.

Чкалова – назву отримала на честь відомого радянського льотчика, Героя Радянського Союзу Валерія Павловича Чкалова (1904 - 1938 рр.), який в 1936 р. здійснив разом з Г. Ф. Байдуковим і О. В. Беляковим безпосадочний переліт від Москви до Петропавловська-на-Камчатці, в 1937 р. - переліт через Північний полюс.

Шкільна – назва вулиці пояснюється розташуванням на її території школи.

 

3.38. Годоніми с. Воскресенського

 

Вулиці с. Воскресенського

1.                 9-го Травня

2.                 Гоголя

3.                 Західна

4.                 Комарова

5.                 Новоселі

6.                 Південна

7.                 Пушкіна

8.                 Центральна

9.                 Червоноармійська

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Воскресенського:

До мікротопонімів природного походження належать: Західна, Південна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Центральна. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) антропоніми:  Гоголя, Комарова, Пушкіна.

б) меморіальні: Червоноармійська.

в) символічні:  Новоселі.

г) хрононіми: 9-го Травня.

Отже, у відсотковому співвідношенні у с. Воскресенське найбільш широко представлені вулиці з назвами антропонімічного походження – 34%; менше вулиць, в назвах яких віддзеркалюються природний принцип номінації – 22%; меморіальні, символічні, економічні назви та назви-хрононіми становлять по 11%; (рис. 27).

 

Рис. 27. Принципи номінації вулиць с. Воскресенського

Годоніми с. Воскресенського

9-го Травня – вулиця названа на честь 9 травня 1945 р. – Дня Перемоги (офі-ційна дата перемоги СРСР над нацистською Німеччиною).

Гоголя – названа на честь письменника Миколи Васильовича Гоголя (1809 - 1852 рр.), який народився у Полтавській губернії, жив і працював у Петербурзі і Москві. Він написав багато відомих творів: “Вечера на хуторе близ Диканьки”, “Тарас Бульба”, “Ревизор”, “Мертвые души” та ін.

Західна – вулиця, розташована на заході села, що і пояснює її назву.

Комарова – носить ім᾽я Володи мира Миха йловича Комаро ва (16 березня 1927 р., Москва - 24 квітня 1967 р.) - радянського космонавта, двічі Героя Радянського Союзу (1964 р., 1967 р.), нагородженого орденом Леніна і орденом Червоної Зірки. В. Комаров загинув під час посадки космічного корабля “Союз-

1”.

Новоселі – вулиця названа переселенцями як символ нової оселі.

Південна – вулиця, розташована на півдні села, що і пояснює її назву. Пушкіна – названа на честь великого російського поета і письменника Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 - 1837 рр.), перу якого належать численні вірші, поеми (“Руслан и Людмила”, “Кавказский пленник”, “Евгений Онегин”, “Борис Годунов”), повісті (“Капитанская дочь”, “Дубровский”), казки тощо.

Центральна – назва пояснюється розташуванням вулиці в центрі села.

Червоноармійська – вулиця названа на честь Черво ної армії (повна   назва - Робі тничо-Селя нська Черво на А рмія - РСЧА) - Збройних сил Радянської

Росії та СРСР з 1918 по 1946 роки.

 

3.39. Годоніми с. Двійного

 

Вулиці с. Двійного

1.                 9-го Січня

2.                 Вишнева

3.                 Зерноточна

4.                 Космонавтів

5.                 Миру

6.                 Молодіжна

7.                 Перемоги

8.                 Робоча

9.                 Садова

10.             Солідарності

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Двійного:

До мікротопонімів природного походження належать: Західна, Південна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Вишнева, Зерноточна, Садова. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться:

а) меморіальні: Перемоги.

б) символічні:  Космонавтів, Миру, Солідарності.

в) хрононіми: 9-го Січня.

Отже, у відсотковому співвідношенні у с. Двійне економічні та символічні назви становлять по 30%; природні назви складають 20%; найменшу частку становлять меморіальні назви та назви-хрононіми по 10% (рис. 28).

 

Рис. 28. Принципи номінації вулиць с. Двійного

Годоніми с. Двійне

9-го  Січня – назву отримала від подій дев’ятого січня 1905 р. (“Кривава неділя”).

Вишнева – назва вулиці пояснюється наявністю у її межах значної кількості вишневих дерев.

Зерноточна – назва вулиці пояснюється наявністю у її межах приміщення для зберігання зерна.

Космонавтів – назва пояснюється значними успіхами Радянського Союзу в освоєнні космосу та в космонавтиці, де СРСР був піонером.

Миру – назва має символічний характер, що віддзеркалює високий часовий пафос епохи.

Молодіжна – назва має символічне походження.

Перемоги – назву вулиця отримала на честь перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні.

Робоча – назва пояснюється перевагою серед мешканців вулиці представників робітничого класу.

Садова – назва вулиці пояснюється розташуванням на ній саду.

Солідарності – назва вулиці пов’язана зі святкуванням Дня міжнародної солідарності трудящих, що відзначається 1-го Травня.

 

3.40. Годоніми с. Ковильного

 

Вулиці с. Ковильного

1.                 Асканійська

2.                 Вишнева

3.                 Квіткова

4.                 Миру

5.                 Перемоги

6.                 Південна

7.                 Торгова

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Ковильного:

До мікротопонімів природного походження належать: Південна.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Вишнева, Квіткова, Торгова. 

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) меморіальні: Перемоги.

б) символічні:  Миру.

в) вторинні: Асканійська.

Отже, у відсотковому співвідношенні у с. Ковильне назви економічного та соціального походження становлять по 43 %; природні назви складають 14% (рис. 29).

 

Рис. 29. Принципи номінації вулиць с. Ковильного

Годоніми с. Ковильного

Асканійська – вулиця названа переселенцями з Асканії-Нова.

Вишнева – назва вулиці пояснюється наявністю у її межах значної кількості вишневих дерев.

Квіткова – назва вулиці пояснюється наявністю у її межах значної кількості квітів.

Миру – назва має символічний характер, що віддзеркалює високий часовий пафос епохи.

Перемоги – назву вулиця отримала на честь перемоги СРСР над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні.

Південна – вулиця, розташована на півдні села, що і пояснює її назву.

Торгова – назва вулиці пов’язана з веденням у її межах активної торгової діяльності.

 

3.41. Годоніми с. Сивашівки

 

Вулиці с. Сивашівки

1.                 Волчкова

2.                 Молодіжна

3.                 Набережна

4.                 Піонерська

5.                 Поштова

6.                 Степова

7.                 Таврійська

8.                 Фрунзе

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Сивашівки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Набережна, Поштова.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) антропоніми: Волчкова, Фрунзе. 

б) символічні: Молодіжна, Таврійська.

в) меморіальні:  Піонерська.

У відсотковому співвідношенні в с. Сивашівки найменування вулиць представлено таким чином: назви антропонімічного походження, економічні та символічні назви – по 25%; природні назви та меморіальні назви – по 12,5%

(рис. 30).

 

Рис. 30. Принципи номінації вулиць с. Сивашівки Годоніми с. Сивашівки

Волчкова – вулиця названа на честь Волчкова Миколи Григоровича – льотчика-винищувача 278-ої авіадивізії, який загинув у березні 1944 року в межах села, прикриваючи переправу до Криму.

Молодіжна – назва має символічне походження.

Набережна – назва вулиці пояснюється розташуванням біля ставку.

Піонерська – названа на честь піонерського руху (рух дитячих комуністичних організацій в СРСР і в інших соціалістичних країнах).

Поштова – назва вулиці пов’язана з розташуванням у її межах поштового відділення.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

Таврійська – названа у зв’язку з розташуванням с. Сивашівки у межах історико-етнографічного району Таврії.

Фрунзе – названа на честь Фрунзе Михайла Васильовича (1885 -        

1925 рр.) - радянського військового та політичного діяча.

 

 

3.42. Годоніми с. Заозерне

 

Вулиці с. Заозерне

1.                 Молодіжна

2.                 Рибгоспна

3.                 Центральна

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Заозерне:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Рибгоспна, Центральна.

До мікротопонімів соціального походження відносяться: а) символічні: Молодіжна.

У відсотковому співвідношенні в с. Заозерне найменування вулиць представлено таким чином: економічні назви – 75%; символічні назви – 25%

(рис. 31).

 

Рис. 31. Принципи номінації вулиць с. Заозерне

Годоніми с. Заозерне

Молодіжна – назва має символічне походження.

Рибгоспна – назва пояснюється розташуванням у межах вулиці будинків для рибаків ТОВ “Укрриба”.

Центральна – назва пояснюється розташуванням вулиці в центрі села.

3.43. Годоніми с. Овер’янівки

 

Вулиці с. Овер’янівки

1.                 Робоча

2.                 Степова

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Овер’янівки:

До мікротопонімів природного походження належать: Степова.

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Робоча.

У відсотковому співвідношенні в с. Овер’янівки найменування вулиць представлено таким чином: природні назви – 50%; економічні назви – 50%.

Годоніми с. Овер’янівки

Робоча – назва пояснюється перевагою серед мешканців вулиці представників робітничого класу.

Степова – назва пояснюється степовими просторами, які починаються за околицею села.

 

3.44. Годоніми с. Садове

 

Вулиці с. Садове

1.                 Садова

2.                 Шкільна

Розглянемо можливу класифікацію годонімів с. Садове:

До мікротопонімів економічного (господарського) походження належать наступні: Садова, Шкільна.

У с. Садове при номінації вулиць брався до уваги лише економічний принцип.

Годоніми с. Садове

Садова – назва вулиці походить від найменування населеного пункту.

Шкільна – назва вулиці пояснюється розміщенням на її території школи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.                 Авдальян М. М. Историко-географический словарь Херсонской области (путеводитель) / М. М. Авдальян. - Херсон, 1971. – 89 с. 

2.                 Авдальян М. М. Херсонщина (Збірник статей з краєзнавства на допомогу вчителю-краєзнавцю) / М. М. Авдальян. – Херсон, 1974. – 120 с.

3.                 Аносов І. П. Мій край – Якимівщина (природні топоніми та ойконіми Якимівського району Запорізької області) / І. П. Аносов, О. С. Арабаджі, Н. М. Барабоха, М. В. Елькін, В. Г. Уманський, В. В. Казимиренко,        О. О. Маругін. – Якимівка-Мелітополь, 2006. – 112 с.

4.                 Афанасьєв О. Є. Методика укладання топонімічного банку даних “Топонімія України” та топонімічного районування / О. Є. Афанасьєв // Вісник Дніпропетровського університету. Геологія. Географія. – 2005. – Вип. 9. –        С. 91–96.

5.                 Бабурин А. В. Рязанский топонимический словарь: Названия рязанских деревень / А. В. Бабурин // Рязанский этнографический вестник. -    № 32. - Рязань, 2004. - 546 с.

6.                 Барабоха Н. М. Топонімічний словник-довідник Запорозької області. Природні топоніми / Н. М. Барабоха, О. С. Арабаджі, О. П. Барабоха. – Мелітополь: ТОВ “Видавництво Мелітополь”, 2005. – 84 с.

7.                 Барабоха Н. М. Топонімічний словник-довідник України / Н. М. Барабоха, А. Л. Маценко. – Мелітополь: ТОВ “Видавництво Мелітополь”,  2004. –

92 с.

8.                 Бойко М. Ф. Рослинний світ Херсонської області / М. Ф. Бойко,     Н. В. Шосков. – Сімферополь: Таврія, 1987. – 79 с.

9.                 Бойко Я. В. Заселение Южной Украины. 1860-1890. Историко-

экономическое исследование / Я. В. Бойко. – Черкассы, 1993. – С. 60-62, 75-80, 82, 102, 110-111, 202.

10.             Бондалетов В. Д. Русская ономастика: Учебн. пособие для студентов пед. ин-тов / В. Д. Бондалетов. – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.

11.             Булакова Л. М. Навчально-методичний комплекс для вивчення географії своєї області (на прикладі Полтавщини) / Л. М. Булакова // Географія. – 2009. – Квітень. - № 8 (132). – С. 28-32.

12.             Бучко Д. Г. Принципи та способи номінації поселень (на матеріалі ойконімії Тернопільщини) // Філологічні дослідження: Збірник наукових праць з нагоди 80-річчя члена-кореспондента НАН України, д-ра філологічних наук, проф. Ю. О.  Карпенка. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2009. - С. 64 - 70.

13.             Василюк Л. Л. Географічні назви Волинського Полісся / Л. Л. Василюк // Природа Західного Полісся та прилеглих територій: зб. наук пр. / відп.

ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту, 2004. – С. 105–109.

14.             Василюк Л. Л. Роль топоніміки в історико-ландшафтних дослідженнях Волинського Полісся / Л. Л. Василюк // Природа Західного Полісся та прилеглих територій: зб. наук пр. / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк:

РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту, 2008. – С. 66–71.

15.             Воробьёв В. М. Тверской топонимический словарь: Названия населённых мест / В. М. Воробьёв. - М., 2005. - 472 с.

16.             Географічна енциклопедія України: В 3-х томах. Т.1 / Редкол.:      

О. М. Маринич – К.: Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана,

1989. –  414 с.

17.             Геоморфология Украинской ССР. – К.: Вища школа, 1990. – 284 с.

18.             Горпинич В. О. Словник відтопонімічних прикметників і назв жителів України: У 2 т. / В. О. Горпинич. - Кіровоград, 1994. - Т. 1. - 160 с.

19.             Державний архів Херсонської області. Путівник. - К., 2003. - С. 693.

20.             Державний архів Херсонської області, ф. 14, оп. 2, спр. 65, арк. 2-7 зв.; спр. 309, арк. 3-6 зв., 14-15 зв., 24 зв., 27-28; спр. 315, арк. 1 зв.-5; спр. 353, арк. 1-7 зв.; спр. 379, арк. 17; ф. 302, оп. 1, спр. 51, 59, 67-70; ф. Р – 1085, оп. 1, спр. 2, арк. 620, 699; ф. Р – 1190, оп. 1, спр. 2, арк. 56-61, 81; ф. Р – 4033, оп. 4, спр. 827, арк. 7-8; оп. 6, спр. 215, арк. 10-11; оп. 7, спр. 559, арк. 23-24; ф. П – 109, оп. 1, спр. 28, арк. 2; спр. 29, арк. 1, 3-4, 6, 35, 49; спр. 30, арк. 107; спр. 34, арк. 12, 18, 39, 55-57, 66, 113-116; ф. Р – 3912, оп. 1, спр. 242, арк. 7-12, 23-46; спр. 243, арк. 5-8, 10-12, 19-21, 100-102, 107, 109, 113-116, 134-136, 138; спр.

244, арк. 2-3, 5, 14-20, 26; спр. 249, арк. 11-12, 14 зв., 16.

21.             Дружиніна О. В. Радянська розвідка і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни / О. В. Дружиніна. - Херсон: Кальварія, 2008. – 256 с.

22.             Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / АН УРСР. Інститут мовознавства імені О. О. Потебні; Уклад. І. М. Железняк та ін. - Київ: Наукова думка, 1985. - 254 с.

23.             Железняк І. М. Роль і місце ономастичних досліджень у студіях із східнослов’янського етногенезу / І. М. Железняк // Ономастика України та етногенез східних слов’ян НАН України. Ін-т української мови. – К., 1998. –    С. 3-17.

24.             Жучкевич В. А. Общая топонимика / В. А. Жучкевич. – Минск:

Высшая школа, 1980. – 287 с.

25.             Закон України “Про географічні назви” // Вісник Верховної Ради. – Київ, 2005. - № 27. – С. 360.

26.             Запорізький обласний державний архів. Путівник. - К., 1968. –       С. 275.

27.             Заставний Ф. Д. Географія України / Ф. Д. Заставний. – Львів: Світ, 1994. – 472 с.

28.             Збірник статистичних відомостей по Таврійській губернії, том II Дніпровського повіту. Видання 1886 року С. 56-57.

29.             Збірник       статистичних       відомостей по      Таврійській          губернії Дніпровського повіту, 1896.,Сімферопольського краєзнавчого музею.    

30.             История городов и сел Украинской СССР. Херсонская область. Зав. ред. В. М. Кулаковский. - Киев. Главная редакция УСЭ, 1983. – 667 с.

31.             Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область, К., 1972.  - 686 с.

32.             Кваша С. В. Херсонська область. Природа, населення, господарство: Посібник / С. В. Кваша, В. М. Бойко. – Херсон: Айлант, 2004. –

82 с.: іл.

33.             Книга Памяти Украины. Херсонская область. т. 5. Симферополь. 1995. – С. 132-414.

34.             Книга Скорби Украины. Херсонская область. Херсон, 2003. –         С. 433-449.

35.             Коваль А. П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень

України / А. П. Коваль. – Київ: Либідь, 2001. – 314 с.

36.             Корнєєв О. В. Методика шкільного географічного краєзнавства  /  О. В. Корнєєв. – Х.: Основа, 2007. – 144 с.

37.             Кругляк Ю. М. Ім᾽я вашого міста / Ю. М. Кругляк. – Київ: Наукова думка, 1978. – 152 с.

38.             Лучик В. В. Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя / В. В. Лучик. – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 1996. – 235 с.

39.             Маршева Л. И. Топонимические типы в русских народных говорах / Л. И. Маршева. - М., 2007. - 236 с.

40.             Матвеев А. К. Ономатология / А. К. Матвеев. - М., 2006. - 292 с.

41.             Миколаївський обласний державний архів. Путівник. - К., 1966. -  С. 265.

42.             Мурзаев Э. М. Очерки топонимики / Э. М. Мурзаев. – М.: Мысль, 1974. – 382 с.

43.             Мурзаев Э. М. Топонимика и география / Э. М. Мурзаев. – Москва:

Наука, 1995. – 304 с.

44.             Мурзаев Э. М. Топонимика популярная / Э. М. Мурзаев. – М.,  

1974. – 297 с.

45.             Никонов В. А. Введение в топонимику. Изд. 2-е / В. А. Никонов. –

М.: Издательство ЛКИ, 2011. – 184 с.

46.             Никонов А. В. Краткий топонимический словарь / А. В. Никонов. – М.: Просвещение, 1988. – 302 с.

47.             Обзор положения начального народного образования в Таврической губернии за 1907/8 учебный год. Симферополь, 1908. – С. 22. 

48.             Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1892 год. Бердянск, 1893. – С. 28.

49.             Огляд Таврійської губернії за 1913 р. - С. 2-3.

50.             Орлова З. С. Из истории заселения Херсонщины: Краткий справочник / З. С. Орлова, И. Д. Ратнер. – Херсон, 1993. – 128 с.

51.             Орлова С. І. Структурно-словотворчі особливості англійських топонімів / С. І. Орлова // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – Луцьк, 2011. – С. 166-168. 

52.             Павлова С. Е. К 150-летию Крымской (Восточной) войны 18531856 гг. Князь Михаил Борисович Лобанов-Ростовский: Повествование и документы о его действиях, мыслях и трудах / С. Е. Павлова. - М.:

Просветитель, 2005. – 56 с.: ил.

53.             Погосподарські книги Одрадівської сільської ради з 1951-1989 рр.

54.             Погосподарські книги Сиваської селищної ради з 1944-1960 рр.

55.             Пономаренко М. Ф. Ономастичні відомості в “Історії міст і сіл

Української РСР” / М. Ф. Пономаренко // Український історичний журнал. – 1968. – № 12.

56.             Поспелов Е. М. Географические названия России: Топонимический словарь. Ок. 3000 единиц / Е. М. Поспелов. - М., 2002. - 352 с.

57.             Поспелов Е. М. Топонимика в школьной географии: пособие для учителей / Е. М. Поспелов. - М.: Просвещение, 1981. – 142 с.

58.             Поспелов Е. М. Школьный топонимический словарь: пособие для учащихся среднего и старшего возраста / Е. М. Поспелов. - М.: Просвещение, 1988. – 224 с.

59.             Постановления Днепровского уездного земского собрания очередной сессии с 6 по 13.10.1881 г. и чрезвычайного созыва 15.12 с приложениями. Херсон, 1882. – С. 11-12, 166-167.

60.             Постановления Днепровского уездного очередного земского собрания Созыва 18-го сентября 1869 года. Херсон, 1870. – С. 48-51, 57, 86, 92.

61.             Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые /

Шнюков Е. Ф., Чекунов А. В., Вялов О. С. и др. – К.: Наук. думка, 1986. – 184 с.

62.             Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование / Маринич О. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. – К.:  Наукова  думка, 1985. – 224 с.

63.             Про що розповідають географічні назви? – К.: Наукова думка, 

1967. - 125 с.

64.             Реабілітовані історією. Херсонська область. Херсон, 2005. –         С. 752-786.

65.             Рылюк Г. Я. Топонимика: учебная программа для географических специальностей высших учебных заведений / Г. Я. Рылюк, С. Н. Басик. – Минск: “Республиканский институт высшей школы”, 2006. – 58 с.

66.             Сборник законов СССР. 1938-1975. -  М., 1975, т. 1. - С. 102.

67.             Сборник по текущей статистике за 1903 год. Вып. 1-й. Издание Тавр. губ. земства. Симферополь. 1903 год. – С. 12.

68.             Сигарев Н. Ф. История села Владимиро-Ильинка Новотроицкого района / Н. Ф. Сигарев. – Х.: “Наддніпрянська правда”, 1995. – 58 с.

69.             Смолицкая Г. П. Занимательная топонимика. Кн. для учащихся ст.

классов / Г. П. Смолицкая. – М.: Просвещение, 1990. – 127 с.: ил.

70.             Смолицкая Г. П. Топонимия Москвы / Г. П. Смолицкая, М. В. Горбаневський. - М., 1982. - 176 с.

71.             Стрижак О. С. Назви річок Запоріжжя і Херсонщини: Короткий довідник / О. С. Стрижак. – Сімферополь: Таврія, 1989. – 112 с.

72.             Струнко А. І. Херсонщина в минулому / А. І. Струнко. – К.:

Наукова думка, 1979. - 131 с.

73.             Суперанская А. В. Имя – через века и страны. Изд. 2-е, испр. /        А. В. Суперанская. – М.: Издательство ЛКИ, 2007. – 192 с. 

74.             Суперанская А. В. Как вас зовут? / А. В. Суперанская. – М.: Наука, 1984. – 186 с.

75.             Суперанская А. В. Что такое топонимика? / А. В. Суперанская. – М.: Наука, 1984. – 182 с.

76.             Тронько П. Т. Краєзнавство України: Здобутки і проблеми /         П. Т. Тронько. – К.: Інститут історії НАН України, 2003. – 126 с.

77.             Трудова слава. – 2012. - № 17 (10718). – Квітень. – С. 4.

78.             Херсонська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина / Ред. Т. В. Погурельська. – К.: ТОВ “Видавництво “Мапа”, 2005. – 20 с.

79.             Херсонська область / Під ред. С. В. Кваша – Херсон: Айлант,   

2004. – 145 с. 

80.             Херсонская область в годы Великой Отечественной войны /         Бизер М. И., Емельянов М. А., Каминская Е. С., Ковалева Л. Т., Майоров С. И., Орлова З. С. – Симферополь: Таврия, 1975. – 318 с.

81.             Херсонщина. Земля квітучої краси. – Херсон, 1990. – 143 с.

82.             Худаш М. Л. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів. Утворення від слов’янських автохтонних відкомпозитивних скорочених особових власних імен / М. Л. Худаш // НАН України. Інститут народознавства. - Київ: Наукова думка, 1995. - 362 с.

83.             Янко Т. М. Гомін землі: Загадки топоніміки: Для середнього та старшого шкільного віку / Т. М. Янко. - К.: Веселка, 2000. - 128 с.

84.             Янко М. Т. Топонімічний словник – довідник української РСР /     М. Т. Янко.  –  Київ: Радянська школа, 1973. – 179 с.

85.             Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник /   

М. Т. Янко. – К.: Знання, 1998. – 432 с.

86.             http://ntrayrada.ks.ua/

87.             http://ru.wikipedia.org/wiki/Топонимика

88.             http://uk.wikipedia.org/wiki/Топонімія

89.             www.geograf.com.ua 

90.             www.ukrstat.com.ua

 

ДОДАТКИ

Додаток 1

Карта Херсонської області

 

Додаток 2

Карта Новотроїцького району

 

 

 

 

Додаток 3

Карта тектонічної будови Херсонської області

 

 

 

Додаток 4

Карта геологічної будови Херсонської області

 

 

Додаток 5

Карта рельєфу Херсонської області

 

 

 

Додаток 6

Карта клімату Херсонської області

 

 

 

Додаток 7

Карта ґрунтів Херсонської області

 

 

 

Додаток 8

Карта чорноземної смуги Європейської Росії (за В. В. Докучаєвим. 1880 р.)

 

 

 

 

Додаток 9

Адміністративно-територіальний устрій Новотроїцького району

 

 

 

Додаток 10 Населені пункти, виключені з обліку у зв’язку з переселенням жителів (на 1 липня 1976 р.)

 

Найменування населеного пункту	Найменування ради
с. Будьонівка	Громівська сільська
с-ще Вербівка	Федорівська сільська
с-ще Веселе	Федорівська сільська
с. Весна	Новомихайлівська сільська
с-ще Вільне	Федорівська сільська
с. Замостя	Новопокровська сільська
с. Зелене	Новопокровська сільська
с-ще Красне	Володимиро-Іллінська сільська
с-ще Мала Одрада	Федорівська сільська
с. Малинівка	Федорівська сільська
с-ще Митрофанівка	Новопокровська сільська
с. Привілля	Федорівська сільська
х. Привілля	Новопокровська сільська
с-ще Родниківка	Сивашівська сільська
с. Сисоївка	Володимиро-Іллінська сільська
с. Чернігівка	Володимиро-Іллінська сільська
с.  Широке Поле	Федорівська сільська

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 11

Новотроїцький район станом на 1 липня 1976 р.

 

Новотроїцька селищна рада

1.                 смт. Новотроїцьке

2.                 с. Благовіщенка 3.         с. Захарівка Сиваська селищна рада

                1.       смт. Сиваське

Володимиро-Іллінська сільська рада

1.                 с. Володимиро-Іллінка

2.                 с. Катеринівка

3.                 с. Новорепівка

4.                 с. Новоукраїнка

5.                 с. Сінне

6.                 с. Софіївка

7.                 с. Успенівка

8.                 с. Червона Долина

Воскресенська сільська рада

1.                  с. Воскресенка

2.                  с. Вознесенка 3.  с. Сергіївка

Громівська сільська рада

1.                 с. Громівка

2.                 с. Веселе

Новомихайлівська сільська рада

1.                 с. Новомихайлівка

2.                 с. Водославка

3.                 с. Маячка

Новопокровська сільська рада

1.                 с. Новопокровка

2.                 с. Василівка

3.                 с. Дружелюбівка

4.                 с. Новомиколаївка

5.                 с. Присиваське 6. с. Ясна Поляна Одрадівська сільська рада

1.                 с. Одрадівка

2.                 с. Калинівка

3.                 с. Олександрівка Попелацька сільська рада

1.                 с. Попелак

2.                 с. Дивне

3.                 с. Зелене

4.                 с. Лиходідівка

5.                 с. Перемога

6.                 с. Свиридонівка Сивашівська сільська рада

1.                  с. Сивашівка

2.                  с. Заозерне

3.                  с. Лугове

4.                  с. Овер’янівка 5. с. Садове

Федорівська сільська рада

1.                 с. Федорівка

2.                 с. Горностаївка

3.                 с. Дудник

4.                 с-ще Ізобільне

5.                 с. Кривий Ріг

6.                 с. Метрополь

7.                 с. Первомайське

Чкалівська сільська рада

1.                 с. Чкалове

2.                 с. Воскресенське

3.                 с. Гайове

4.                 с. Двійне

5.                 с. Качкарівка

6.                 с. Ковильне

7.                 с. Подове

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 12 Словник-довідник.

Ойконіми Новотроїцького району Херсонської області

 

Благові щенка - село (Новотроїцька с/р, 273* особи), розташоване на півдні району. Засноване 1888 р. Площа - 39,252 км². Густота населення - 6,95 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Василівка – село (Василівська с/р, 470** осіб), розташоване на південному заході району. Засноване 1903 р. Площа - 214,15 км². Густота населення - 2,19 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Водосла вка - село (Новомихайлівська с/р, 134** особи), розташоване на південному сході району. Засноване 1924 р. Площа - 23,711 км². Густота населення - 5,65 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів природного походження.

Вознесе нка (у минулому - Терпуги) - село (Сергіївська с/р, 111** осіб),  розташоване на південному заході району. Засноване 1868 р. Площа - 47,197 км². Густота населення - 2,35 осіб/км². Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Володи миро-Іллін ка (у минулому – Восьме) - село (ВолодимироІллінська с/р, 656* осіб), розташоване на півночі району. Засноване 1921 р. Площа - 37,432 км². Густота населення - 17,52 осіб/км². Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Воскресе нка (у минулому - Кеченли) - село (Воскресенська с/р, 877**  осіб), розташоване на півдні району. Засноване 1886 р. Площа - 61,278 км². Густота населення - 14,31 осіб/км². Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Воскре сенське - село (Чкалівська с/р, 416** осіб), розташоване на заході району. Засноване 1930 р. Площа - 43,247 км². Густота населення - 9,61 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Горноста ївка (у минулому – Затис) - село (Горностаївська с/р, 570** осіб), розташоване на півночі району. Засноване 1897 р. Площа - 46,757 км². Густота населення - 12,19 осіб/км². Відноситься до ойконімів вторинного походження. 

Гро мівка (у минулому – Аирча, Петровське) - село (Громівська с/р, 2319** осіб), розташоване на південному заході. Засноване в 40-х рр. ХІХ ст. Площа - 107,948 км². Густота населення - 21,48 осіб/км². Відноситься до ойконімів природного походження.

Дві йне - село (Чкалівська с/р, 474** особи), розташоване на північному заході району. Засноване 1928 р. Площа - 37,62 км². Густота населення -        12,60 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів економічного походження.

Дивне  (у минулому – Петрівське) - село (Дивненська с/р, 506** осіб),  розташоване на заході району. Засноване  1904 р. Площа - 16,6 км². Густота населення - 30,48 осіб/км². Відноситься до ойконімів символічного походження.

Дружелю бівка (у минулому – Камрад) - село (Василівська с/р, 141** особа),  розташоване на південному заході району. Засноване 1796 р. Площа - 99,606 км². Густота населення - 1,41 осіб/км². Відноситься до ойконімів емоційного походження.

Заозе рне (у минулому – Янівка, Каїро-Тубал) - село (Сивашівська с/р, 135** осіб), розташоване на півдні району. Засноване 1907 р. Площа - 56,504 км². Густота населення - 2,39 осіб/км². Відноситься до ойконімів природного походження.

Заха рівка (у минулому – Буряки) - село (Новотроїцька с/р, 75* осіб),  розташоване на півдні району. Засноване 1887 р. Площа - 37,133 км². Густота населення - 2,02 осіб/км². Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Зеле не (у минулому – Ворошилове) - село (Зеленівська с/р, 408** осіб),  розташоване на північному сході району. Засноване 1929 р. Площа - 1,909 км². Густота населення - 213,72 осіб/км². Відноситься до ойконімів економічного походження.

Кали нівка - село (Олександрівська с/р, 238** осіб), розташоване на південному сході району. Засноване 1928 р. Площа - 18,755 км². Густота населення - 12,69 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Катери нівка - село (Володимиро-Іллінська с/р, 92* особи), розташоване на півночі району. Засноване 1924 р. Площа - 34,257 км². Густота населення -   2,65 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Качкарі вка - село (Подівська с/р, 12** осіб), розташоване на півночі району. Засноване 1932 р. Площа - 35,665 км². Густота населення - 0,34 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів економічного походження.

Кови льне (у минулому – Гесово, Ковилівка) – село (Чкалівська с/р, 339** осіб), розташоване на північному заході району. Засноване 1927 р. Площа - 37,122 км². Густота населення - 9,13 осіб/км². Відноситься до ойконімів природного походження.

Кривий Ріг - село (Федорівська с/р, 261** особа), розташоване в центрі району. Засноване 1927 р. Площа - 27,424 км². Густота населення - 9,52 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Лиході дівка - село (Дивненська с/р, 0** осіб), розташоване на північному сході району. Засноване 1910 р. Площа - 5,56 км². Густота населення -         0 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Мая чка - село (Новомихайлівська с/р, 301** особа), розташоване на південному сході району. Засноване 1910 р. Площа - 29,075 км². Густота населення - 10,35 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Метропо ль - село (Федорівська с/р, 355** осіб), розташоване на північному сході району. Засноване 1916 р. Площа - 15,86 км². Густота населення - 22,38 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антро-понімічного походження.

Новомикола ївка (у минулому - Миколаївка, Ново-Миколаївка) - село

(Новомиколаївська с/р, 821** особа), розташоване на південному заході району. 

Засноване 1860 р. Площа - 64,214 км². Густота населення - 12,78 осіб/км².

Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Новомиха йлівка (у минулому – Кічкем, Большой Ташкинкен, НовоМихайлівка) - село (Новомихайлівська с/р, 662** особи), розташоване на південному сході району. Засноване 1821 р. Площа - 64,214 км². Густота населення - 10,31 осіб/км². Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Новопокро вка (у минулому – Джани-Киргиз) - село (Новопокровська с/р, 1052** особи), розташоване на південному заході району. Засноване 1860 р. Площа - 80,981 км². Густота населення - 13 осіб/км². Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Новоре півка (у минулому – Волоконівка) - село (Володимиро-Іллінська с/р, 328* осіб), розташоване на півночі району.  Засноване 1809 р. Площа - 23,482 км². Густота населення - 13,97 осіб/км². Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Новотроїцьке (у минулому - Великий Сара Булат, Сарибулат) - селище міського типу, адміністративний центр Новотроїцького району Херсонської області (Новотроїцька с/р, 10853* особи), розташоване в центрі району.  Засноване 1816 р. (аул Великий Сара Булат). Площа - 122,30 км². Густота населення - 88,74 осіб/км². Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Новоукраїн ка - село (Володимиро-Іллінська с/р, 58* осіб), розташоване на півночі району. Засноване 1923 р. Площа - 34,97 км². Густота населення - 1,66 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів вторинного походження.  

Овер я нівка - село (Сивашівська с/р, 27** осіб), розташоване на півдні району. Засноване 1907 р. Площа - 40,681 км². Густота населення - 0,66 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Одра дівка (у минулому – Карачой, Акермен, Отрадівка) - село (Одрадівська с/р,  1439** осіб), розташоване на сході району. Засноване 1820 р. Площа - 95,466 км². Густота населення - 15,07 осіб/км². Відноситься до ойконімів емоційного походження.

Олекса ндрівка - село (Олександрівська с/р, 1034** особи), розташоване     на сході району. Засноване 1869 р. Площа - 41,821 км². Густота населення - 24,72 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Перемо га - село (Зеленівська с/р, 104** особи), розташоване на північному сході району. Засноване 1933 р. Площа - 16,673 км². Густота населення - 6,24 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів меморіального походження.

По дове (у минулому – вис. Подовий Третій) - село (Подівська с/р, 792**  особи), розташоване на півночі району. Засноване 1924 р. Площа - 70,038 км². Густота населення - 11,31 осіб/км². Відноситься до ойконімів природного походження.

Попела к - село (Дивненська с/р, 233** особи), розташоване на північному сході району. Засноване 1911 р. Площа - 19,84 км². Густота населення - 11,74 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів природного походження.

Садо ве - село (Сивашівська с/р, 123** особи), розташоване на півдні району. Засноване 1907 р. Площа - 48,401 км². Густота населення - 2,54 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів економічного походження.

Свиридо нівка - село (Дивненська с/р, 2** особи), розташоване на північному сході району. Засноване 1910 р. Площа - 0,154 км². Густота населення - 12,98 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антро-понімічного походження, а саме до прізвищ перших поселенців, або колишніх власників земель.

Се ргіївка (у минулому - Кульчі) - село (Сергіївська с/р, 740** осіб), розташоване на південному заході району. Засноване 1820 р. Площа - 86,917 км². Густота населення - 8,51 осіб/км². Відноситься до ойконімів релігійного походження.

Сиваське (у минулому - Рождественське, при заснуванні - Каракуї (Каракут), що в перекладі з татарської “чорна криниця”) - селище міського типу (Сиваська с/р, 4395** осіб), розташоване на сході району. Засноване 1816 р. як Каракуї. Площа – 247 км². Густота - 17,79 осіб/км². Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Сива шівка - село (Сивашівська с/р, 657** осіб), розташоване на півдні району. Засноване 1908 р. Площа - 61,637 км². Густота населення -         10,66 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів вторинного походження.

Софії вка (у минулому – Маєвка) - село (Володимиро-Іллінська с/р, 547*  осіб), розташоване на півночі району. Засноване 1923 р.  Площа - 38,952 км². Густота населення - 14,04 осіб/км². Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Фе дорівка - село (Федорівська с/р, 611** осіб), розташоване на півночі району. Засноване 1923 р. Площа - 31,08 км². Густота населення - 19,66 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Чкалове  (у минулому – Доренбург) - село (Чкалівська с/р, 2206** осіб), розташоване на північному заході району. Засноване 1836 р. Площа -         15,663 км². Густота населення - 140,84 осіб/км². Відноситься до ойконімів антропонімічного походження.

Ясна Поляна – село (Новопокровська с/р, 82** особи), розташоване на заході району. Засноване 1923 р. Площа - 22,182 км². Густота населення - 3,69 осіб/км². Зміна назви не відбувалась. Відноситься до ойконімів вторинного походження. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Горобець Артем Якович

Дорогань Світлана Богданівна

 

 

 

 

Особливості топонімоутворення 

Новотроїцького району Херсонської області

 

 

Навчально-методичний посібник

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою  КВНЗ “Херсонська академія неперервної освіти” 

(протокол № 19 від 12.10.2012 р.).

 

 

 

Коректор О. Р. Єгай

 

Дизайн обкладинки Р. В. Горобець