Презентація "Гідрологія озер"

Презентаційна робота за темою. ГІДРОЛОГІЯ ОЗЕР

О́зеро — природна водойма в заглибленнях суходолу (улоговинах) з виробленим хвилями і течіями профілем берегової зони, що заповнена в межах озерної чаші (озерного ложа) різнорідними водними масами зі сповільненим водообміном, не має однобічного ухилу і безпосереднього зв'язку з морем чи океаном. Вивченням озер займається наука лімнологія. Озера слугують акумуляторами значної кількості прісної води в глобальному кругообігу води. Озера за утворенням котловини бувають: тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни і лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (в кратерах згаслих вулканів), завально-заплавні, штучні (водосховища, стави). За характером водного балансу озера поділяються на стічні, безстічні та зі змінним стоком, за хімічним складом — на прісні, солонуваті, солоні й мінеральні (гідрокарбонатні, сульфатні, хлоридні).

Джерелом живлення озер є поверхневий і підземний стік, атмосферні опади. Форма, розміри та рівень води озер значно змінюються з часом в результаті нагромадження донних відкладів, змін обрисів берегів, балансу вологи. У воді озер відбуваються хімічні процеси. Одні елементи переходять з води в донні відкладення, інші — навпаки. У низці озер, які не мають стоку, у зв'язку з випаровуваннямводи підвищується концентрація солей. Результатом є істотні зміни мінералізації і сольового складу озер.

За походженням виділяють озера:тектонічні — утворюються шляхом заповнення тріщин в земній корі (напр, оз. Байкал, Росія);льодовикові — утворені льодовиком, що розтанув (напр., оз. Арберзее, фед. земля Баварія, Німеччина), яке залишилося від останнього льодовикового періоду);моренні;річкові (або стариці);приморські (лагуни і лимани) — відомою лагуною є Венеціанська (див. Венеціанська затока), розташована в північній частині Адріатичного моря (Італія);провальні (карстові, термокарстові) — особливістю деяких провальних озер є їхнє періодичне зникнення і поява, що залежать від своєрідної динаміки підземних вод, типовим представником є оз. Ерцо в Південній Осетії;заплавні — озера, що утворюються завдяки заплавамрічок;завально-запрудні — утворюються внаслідок обвалення частини гори (напр., оз. Синевир в Українських Карпатах, Ріца в Абхазії);гірські — розташовані в гірських улоговинах;кратерні — розташовані в кратерах вимерлих вулканів (в Європі подібні озера знаходяться в області Айфель, Німеччина), біля них спостерігаються слабкі прояви вулканічної діяльності у вигляді гарячих джерел.

За водним балансом озера поділяють на:стічні, що мають стік (переважно у вигляді річки, напр., із оз. Байкал витікає р. Ангара);безстічні, що не мають поверхневого стоку або підземного відводу води в сусідні водозбори (напр., Каспійське море — найбільше безстічне озеро на Землі), витрата води відбувається за рахунок випаровування.

За термічним режимом виділяють[1]: Помірні — з чергуванням протягом року прямої термічної стратифікації, зворотної термічної стратифікації і гомотермії. Тропічні — з переважанням прямої термічної стратифікації. Полярні — з пануванням зворотної термічної стратифікації.

За хімічним складом виділяють: Прісні. Озера, що мають воду з кількістю розчинних мінеральних речовин менш 1 г/л (1 ‰). Більшість прісних озер стічні, в їхньому водному балансі переважає притік з водозборів і стік у річки. Солонуваті. Озера, вода якого має помітний смак солі (мінералізація від 1 до 24,7 г/л, за іншою класифікацією від 1 до 35 ‰). Солоні. Мінералізація вод таких озер становить понад 35 ‰. Мінеральні. Озера, вода якого містить велику кількість мінеральних солей. Це характерний компонент аридних ландшафтів. Накопичення солей зазвичай відбувається шляхом занесення в безстічні улоговини розчинених мінеральних і біогенних елементів, солей і газів річками, підземними водами і атмосферними опадами та інтенсивного випаровування з водної поверхні озер. За хімічним складом виділяють три основні типи мінеральних озер: Карбонатні (содові). З них добувають соду. Сульфатні (гірко-солоні). Джерело гіркої солі (мірабіліту). Хлоридні (солоні). Джерело кухонної солі. Так, мінералізація води в оз. Байкал становить близько 0,1 г/дм3, Каспійському морі — 12,5 г/дм3, Мертвому морі — 300 г/дм3.

За ступенем розвитку органічного життя озера поділяють на: Евтрофні. Високопродуктивні, з великим вмістом розчинених солей і планктону[2]. Зазвичай неглибокі (10—15 м), добре прогріваються. Колір води від зеленого до бурого, вміст кисню різко знижується до дна, взимку інколи замерзає. Дно торф'янисте або покрите органічним мулом. Мають сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу. Через масове розмноження водоростей води багатьох озер в теплий сезон «цвітуть», здебільшого відтінками зеленого, але через активну діяльність бактерій, особливо у солоних водах, води можуть мати й інші кольори, наприклад рожевого (Сасик в Україні, Хіллієр в Австралії). Мезотрофні. Озера середньої продуктивності. В еволюційному процесі переходу водойми між евтрофною та оліготрофною стадіями займає проміжне положення. Олігтрофні. Малопродуктивні[2]. Бідні фітопланктоном і поживними речовинами для нього. Характеризуються великою прозорістю, кольором води від синього до зеленого, неоднорідністю розподілу температурипо вертикалі, поступовим зниженням вмісту кисню до дна і рівномірним розподілом його протягом року. Дистрофні. (від гр. dys — порушення, втрата і trophé — їжа, живлення). Озера з невеликою мінералізацією і вмістом планктону, але збагачені гуміновими сполуками, що надають малопрозорій воді бурий колір[2]. Такі озера іноді називають гуміновими[6]. Часто майже відсутній фітопланктон та Донні тваринина покритому торфом мулистому дні. Розповсюджені в сильно заболочених районах.

Класифікація озер за площею водного дзеркала згідно Водної рамкової директиви Європейського Союзу (2000), км2: менше 0,5 — дуже малі; 0,5–1,0 — малі; 1,0–10,0 — середні; 10–100 — великі; понад 100 — дуже великі. Класифікаціяя озер за середньою глибиною згідно Водної рамкової директиви Європейського Союзу (2000), м: менше 3 — мілкі; 3–15 — середньої глибини; понад 15 — глибокі.

Загальна площа озер Землі становить близько 2,1 млн км² (близько 1,4 % площі суходолу). Великими озерами вважаються озера, що мають площу понад 10 тис. км². Таких озер на планеті нараховують 22. Найбільше озеро — Каспійське море (371 тис. км²), за ним за площею водного дзеркала слідують Верхнє озеро в Америці(82,4 тис. км².), Вікторія, Ньяса, Мічиган, Гурон і Аральське — кожне близько 60 тис. км²., Танганьїка, Байкал — по 35 тис. км²., Ладозьке (18 тис. км².). Найглибше озеро — Байкал (1642 м). Максимальна глибина його була виявлена в 1983 році, нанесена на карту — в 1992 році.

В Україні понад 20 тис. озер і малих ставів, 7 тис. з яких мають площу більшу за 0,1 км², а 43 — понад 10 км². Найбільші з них — у плавнях Дунаю (Ялпух, Кагул, Катлабух), на узбережжі Чорного моря(Сасик, Алібей, Шагани, Донузлав), у басейні Західного Бугу (Світязь)[1][2]. Найвідомішими серед туристів є Шацькі озера, серед гірських озер найвідоміше Синевир

ЦІКАВОШведські та естонські вчені встановили, що число всіх озер планети близько 117 млн і вони покривають майже 4 % поверхні Землі (без озер Гренландії та Антарктиди). Загальна протяжність берегів всіх озер планети у 250 разів перевищує довжину екватора.[9]Канадські вчені у 2016 р. виміряли протяжність берегової лінії всіх озер в світі і визначили рівень обсягу води в них. Всього було вивчено 1,4 млн озер на Землі. З'ясувалося, що в цих водоймах міститься в цілому 180 тис. кубічних км води. Якщо ж з'єднати берегові лінії озер разом, то її протяжність становить приблизно 7 млн км , що в 5 разів перевищує діаметр Сонця і приблизно дорівнює його обхвату в районі екватора. За оцінкою фахівців, 85 % прісної води міститься в десятці найбільших озер в світі, і лише 15 % припадають на всі інші водойми. Озеро Байкал містить близько 20 % запасів всієї прісної води планети.

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ