ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВИХ ІГОР ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ НАВИЧОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВИХ ІГОР ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ НАВИЧОК КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

В умовах реалізації завдань реформи загальноосвітньої школи вчителя і методисти постійно шукають резерви підвищення рівня якості та ефективності навчання учнів початкових класів. Одним з цих резервів можна вважати рольову гру, яка є ефективним засобом створення комунікативної спрямованості уроків учнів початкових класів..

Рольова гра, будучи найбільш точною і доступною моделлю навчання, є тією організаційною формою навчання, яка дозволяє оптимально поєднувати групові, парні та індивідуальні форми на уроці.

За результатами участі в рольових іграх у дітей закладаються основи комунікативної компетенції, що дозволяють здійснювати спілкування і взаємодію учнів на уроках учнів початкових класів., що є головною метою навчання.

Актуальність проблеми викликана великою кількістю чинників. По-перше, інтенсифікація навчального процесу ставить завдання пошуку засобів підтримки в учнів інтересу до досліджуваного матеріалу і активізації їх діяльності на протязі всього заняття. Ефективним засобом вирішення цього завдання є навчальні ігри. По-друге, однією з найбільш важливих проблем викладання учнів початкових класів є навчання усного мовлення, що створює умови для розкриття комунікативної функції і дозволяє наблизити процес навчання до умов реального спілкування, що підвищує мотивацію до навчання. Залучення учнів в усну комунікацію може бути успішно здійснено в процесі ігрової діяльності.

Мета дослідження: виявлення значення рольових ігор та розробка рольових ігор для реалізації комунікативно-пізнавальної діяльності  на уроках учнів початкових класів.

Об'єктом дослідження роботи є процес навчання на основі використання рольових ігор у початкових класах.

Предметом дослідження є методика використання рольових ігор на уроках початкових класів як засобу розвитку комунікативно-пізнавальної діяльності.

Теоретична значимість дослідження полягає в обґрунтуванні і виділенні найбільш важливих в теоретичному плані питань сутності та методики проведення рольової гри як засобу активізації комунікативно-пізнавальної діяльності на етапі навчання у початковій школі.

Практична значимість дослідження полягає в розробці та проведенні рольових ігор, у виділенні особливостей проведення рольових ігор на етапі навчання у початковій школі.

Аналіз досліджень і публікацій. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених в області психології, педагогіки, (Н.В. Баграмовой, Баєв Г.А., В.І. Байденко, Бахтіна М.М., І.Л. Бім, Л. С. Виготського, Н.Д. Гальскова, Н.І. Гез, Н.А. Гришанова, П.Б. Гурвича, Г.В. Єлізарової, Н.М. Жинкина, І.А. Зимової, Р. Каплан, Я.М. Колкера, Ю.А. Комарової, М.Ю. Копиловській, Н.Ф. Коряковцева, Л.Г. Кузьміної, А.А. Леонтьєва, О. М. Леонтьєва, І. А. Лернера, Т. Ліллі.

Результати і дискусії. Урок у початкових класах розглядається як соціальне явище, де класна аудиторія – це  певне соціальне середовище, в якій учитель і учні вступають в певні соціальні відносини один з одним, де навчальний процес – це взаємодія всіх присутніх [2]. При цьому успіх в навчанні – це результат колективного використання всіх можливостей для навчання. Учні повинні вносити значний вклад в цей процес. Широкі можливості для активізації навчального процесу дає використання різного роду ігор. Згідно з визначенням Т.В. Семенової, гра – це діяльність, що надає всім її учасникам право вільного самовираження [1]. Е. Берн, найбільший західний психолог і практичний психотерапевт, визначає поняття гри через термін трансакція – одиниця спілкування. Такі послідовності трансакцій, засновані, на відміну від часу, на індивідуальному плануванні, він називає іграми. Для Е.  Берна гра є способом структурування часу в інших засобах як ритуал, проведення часу, діяльність. Кожен з членів соціальної групи прагне в комунікації з іншими членами групи отримати задоволення від трансакцій [3].

Гра являє собою невелику ситуацію, побудова якої нагадує драматичний твір зі своїм сюжетом, конфліктом і дійовими особами. Головним елементом гри є ігрова роль, не настільки важливо яка; важливо, щоб вона допомагала відтворювати різноманітні людські відносини, що існують в житті. Тільки якщо виокремити і покласти в основу гри відносини між людьми, вона стане змістовною і корисною. Що стосується розвиваючого значення гри, то воно закладено в самій її природі, бо гра – це завжди емоції, а там де емоції, там активність, там увага і уява, там працює мислення. Гра на уроці – комплексний носій інформації. В процесі гри спрацьовує асоціативна, механічна, зорова і інші види пам'яті за запитами ігрової ситуації. Так, з одного боку, гра пронизує весь курс, органічно проявляючись майже на кожному уроці, з іншого – займає приблизно п'яту частину, не витісняючи цінної практичної діяльності. Вивчити необхідний матеріал учня можна або змусивши, або зацікавивши його. Гра ж передбачає участь всіх учнів в тій мірі, на яку вони здатні. Навчальний матеріал у грі засвоюється через всі органи прийому інформації, причому робиться це невимушено, само собою, при цьому діяльність учнів носить творчий, практичний характер. Відбувається стовідсоткова активізація пізнавальної діяльності учнів на уроці. Змагальність у роботі, можливість порадитися, найгостріший дефіцит часу – всі ці ігрові елементи сприяють активізації навчальної діяльності учнів, формують інтерес до предмету [4]. Під час гри ситуація програється кілька разів і при цьому кожен раз в новому варіанті. В процесі гри в учнів виникає почуття рівності, захопленості і посильності виконання завдань, що, в свою чергу створює сприятливу психологічну атмосферу. У грі легше долається мовний бар'єр, непомітно засвоюється новий матеріал. Але разом з тим ситуація гри – ситуація реального життя. Незважаючи на чіткі умови гри і обмеженість використовуваного мовного матеріалу, в ній обов'язково є елемент несподіванки. Тому для гри характерна спонтанність мовлення. Мовне спілкування, що містить в собі не тільки власне мову, але і жест, міміку і т.д., має цілеспрямованість і носить обов'язковий характер [6]. На думку Л.П. Бочаровой, ігрова ситуація на уроці англійської мови дозволяє виконати дуже важливі методичні завдання:

1) забезпечення природної необхідності багаторазового повторення учнями мовного матеріалу;

2) тренування учнів у виборі необхідного мовного зразка, яка є підготовкою до ситуативної спонтанності мови;

3) створення сприятливого психологічного клімату в класі, який дозволяє підготувати дітей до мовного спілкування [4].

Як зазначає Д. Стайнберг, особливістю гри на уроці учнів початкових класів, є те, що вона може займати різну кількість часу на уроці, захоплювати весь урок або об'єднувати кілька занять. Наприклад, існують гри, які спрямовані на відпрацювання граматичних, фонетичних і орфографічних навичок мови. Ігри дозволяють відпрацювати вимову незнайомих або важко вимовлених слів, їх написання і варіанти використання в різних ситуаціях. Такий вид ігор дозволяє налаштувати учнів на вивчення певної теми [20].

Прийнято розрізняти два основних типи ігор: ігри з фіксованими правилами, відкритими правилами та ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних, пізнавальних і рухливих ігор, сюди належать також розвиваючі інтелектуальні, музичні, ігри-забави, атракціони.

До другого типу належать ігри рольові. Ігри розрізняються по навчальному змісту, пізнавальної діяльності дітей, ігровим діям і правилам, організації і взаємин дітей, за роллю викладача. У цій класифікації можна представити наступні типи ігор:

• ігри з іграшками

• настільно-друковані ігри

• словесні ігри

• псевдосюжетні ігри [17].

Така диференціація ігор підкреслює їх спрямованість на навчання, пізнавальну діяльність дітей, але не розкриває в достатній мірі основи дидактичної гри – особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Умовно можна виділити кілька типів дидактичних ігор, згрупованих за видом діяльності учнів.

• ігри-подорожі

• ігри-доручення

• ігри-припущення

• ігри-загадки

• ігри-бесіди (ігри-діалоги) [1].

Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого вирішення. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізичну підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування і сумісності і т.п. [4]. На думку К. Лівінгстоун, гра завжди пов'язана з різними переживаннями учнів: хвилюванням, почуттям відповідальності, торжеством перемоги, радістю успіху, відчаєм, прикрістю в разі невдачі та ін. Внесення елементів цікавості, безпосередньо пов'язаних з вивченням матеріалу, створює позитивні емоції, які забезпечують успішне протікання цілеспрямованої діяльності школярів. Вибір гри залежить від часу її проведення, протяжності часу, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в учбовому колективі [3]. Гра здатна функціонувати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе вчителем, ігрова творчість і дух змагання. Застосування ігор робить позитивний вплив на розвиток комунікативних здібностей учнів, оволодіння спілкуванням у єдності всіх її функцій: інформаційної, регулятивної, ціннісно-орієнтаційної і етикетної. В учнів розвиваються компенсаторні вміння, вміння виходити зі становища нестачі мовних засобів. Учні навчаються діяти в колективі, знаходити підходи до інших людей. Без ігрових дій закріплення в пам'яті дитини нової лексики відбувається менш ефективно і вимагає надмірного розумового напруження, що небажано. Гра, введена в навчальний процес на заняттях у початкових класах в якості одного з прийомів навчання, повинна бути цікавою, нескладною і жвавою, сприяти накопиченню нового мовного матеріалу і закріпленню раніше отриманих знань [6].

Таким чином, ігри дозволяють створити на уроці сприятливий емоційний фон, що веде до зняття мовного бар'єру, сприяє розвитку навчальної мотивації, підвищує інтерес до предмету. Гра слугує важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини. Один з видів гри, а саме рольова гра, слугує наочним прикладом ефективного використання ігор, яка допомагає учням в оволодінні різними аспектами спілкування. Гра як засіб гарантує позитивний емоційний стан, підвищує працездатність і зацікавленість педагогів й учнів на відміну від монотонного виконання певних завдань.

Для успішної реалізації комунікативних завдань уроку багато методистів, такі як Т.В. Карих і П.П. Ловкова, виділяють безліч моделей проведення уроків на основі комунікативно-пізнавальної діяльності за допомогою рольових ігор. Особливий сенс для навчання мають рольові ігри як засіб активізації комунікативно-пізнавальної діяльності на уроці (ігри у формі діалогу, монологу, монологу в діалозі, діалогу в монолозі, полілогу, спілкування (монолог-повідомлення, міркування, доказ та ін.), Бесіди, суперечки, питання-відповіді, діалоги та ін.). Існує кілька параметрів для створення оптимальної моделі проведення такого виду уроків:

1) характер впливу спільної діяльності на утримання, відбір і організацію навчального мовного та мовленнєвого матеріалу;

2) моделювання в навчальному процесі ситуацій спілкування і способи формування мовних навичок і умінь в учнів;

3) способи і прийоми управління  навчальною діяльністю на заняттях з викладачем і в самостійній роботі [6].

Пропонована модель ясно і повно відображає методику проведення уроку на основі комунікативно-пізнавальної діяльності. Виділяється кілька етапів:

    1. Актуалізація знань.

На цьому етапі відбувається актуалізація наявних знань, способів дії в нових умовах; формування вміння ставити запитання; розвиток довільної уваги і пам'яті, пізнавальних інтересів та ініціативи учнів; формування комунікативних умінь, культури спілкування, співробітництва. Учитель надає матеріал, що дозволяє здійснити перехід до вивчення нового матеріалу. Це може бути повторення лексики за певною темі. Учитель повинен підібрати таку гру, щоб учні легко могли застосувати з пам'яті свій лексичний мінімум. Прикладом такої гри може бути зустріч на вокзалі, автобусі, магазині; розмова в лікарні, будинки, в школі [7].

2. Надбання нових знань.

Через рольову гру учні не тільки можуть закріпити отримані знання, а й успішно застосовувати їх на практиці. Нові знання допомагають учням оперувати новою лексикою як активним лексичним мінімумом.

3. Коментування власних дій.

Пропонуються завдання, що спонукає учнів до визначення і вибору видів роботи по досягненню цілей уроку, вчитель допомагає коментувати навчальні дії  «ведучому» (сильному учневі). Учитель створює умови для співпраці – роботи в парах, групах. Учні можуть промовляти вголос алгоритм дій під час спільного виконання типових завдань на застосування лексичного матеріалу, попутно коментуються власні дії і уникаються помилки.

4. Рефлексія (підсумок уроку).

Учні оцінюють власні знання один у одного, спільно перевіряється робота, що була проведена на уроці. Можна запропонувати учням назвати найбільш вдалі ролі учнів, їх відповіді  [7].

Дуже важливо, щоб учні могли «пропустити ситуацію через себе», надаючи їй особистісний характер. Це підвищує ефективність засвоєння матеріалу, тому що поряд з інтелектом підключаються емоції. Особистісно-значущою ситуацію робить роль, яку учні отримують на час рольової гри. Найбільш адекватним прийомом навчання говорінню є різні форми драматизації, включаючи імпровізацію [3].

Як зазначає Н.А. Іваннікова, комунікативно-пізнавальна діяльність ставить в центр навчання спілкуванню суб'єктну схему спілкування, тобто учень, який навчається функціонує як активний, творчий суб'єкт навчальної діяльності, керований педагогом, що сприяє розвитку ініціативності учнів, їх здатності до творчого пошуку. Учень повинен відчувати, що вся система роботи орієнтована на його безпосередню діяльність, досвід, світогляд, інтереси, почуття, які враховуються при організації спілкування на уроці. Таким чином, зміст занять будується на обговоренні актуальних життєвих проблем, а не на готових текстах [4].

Крім того, на думку А.П. Панфілової, такий підхід дозволяє реалізувати принцип індивідуалізації, адже воволодіння комунікативною функцією передбачає врахування індивідуальних особливостей, інтересів учнів, їх здібностей, талантів і побажань. Критерії відбору мовних одиниць в процесі навчання спілкуванню досить прості, адже для школярів завжди цікавою є інформація про сучасне життя однолітків, їх інтереси, захоплення; учнів цікавить зарубіжна сучасна музика, спорт, навчання, традиції і звичаї країни, що вивчається. Подібна інформація сприяє формуванню соціокультурної компетенції учнів, ціннісному відношенню до спілкування як феномену національної та загальнолюдської культури і цивілізації [5].

Згідно роботи Д. Стайнберга, соціальні (рольові) відносини прийнято ділити на симетричні і асиметричні. При симетричних відносинах комуніканти є носіями однієї соціальної ролі, наприклад, учень – учень, вчитель – вчитель, брат – сестра і т.п. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носіями ідентичної ролі, обговорювати проблеми в межах загального соціального контакту. Асиметричні відносини спостерігаються тоді, коли учасники спілкування характеризуються різними соціальними ознаками. Наприклад, підлеглий – начальник, учень – учитель і ін. Учням пропонується дізнатися якомога більше інформації, пізнати співрозмовника з психологічної точки зору, як він буде вести себе в певній рольовій ситуації. У такій ситуації головним завданням вчителя є контроль рівня підготовленості до сприйняття іншого співрозмовника в різних ситуаціях спілкування [4].

Таким чином, комунікативно-пізнавальна діяльність сприяє розвитку індивідуальних, особистісних особливостей. Створюється ситуація успіху, і самовираження особистості, учасники спілкування відчувають себе в безпеці від критики, переслідування за помилки, навчальною нормою вважаються окремі порушення мовних правил і випадкові помилки. Рольова гра забезпечує реалізацію комунікативно-пізнавальної діяльності через взаємодію групи учнів, які активно підтримують акт гри.

Висновки. Однією з найважливіших складовою процесу удосконалення комунікативної компетенції є комунікативно-пізнавальна діяльність як засіб спілкування в умовах модельованих ситуацій. Комунікативно-пізнавальна діяльність може реалізовуватися за допомогою різних джерел, наприклад навчальних книг, аудіо- та відеоматеріалів, Інтернет-ресурсів. Така діяльність дозволяє учням вільно орієнтуватися в досліджуваному явищі, а однією з функцій є зацікавленість учнів у навчанні спілкуванню. Ця діяльність задовольняє потребу в говорінні, відбувається накопичення знань. Через рольову гру комунікативно-пізнавальна діяльність може проявлятися як планування своєї мовної поведінки, повного осмислення досліджуваного явища, а також спілкування між однокласниками. Така діяльність дозволяє порівнювати досліджувані явища в діалозі наук- психології та педагогікт

Список використаних джерел

1. Анікєєва Н.П. Виховання грою: навч. посібник. Київ: Освіта, 1999. 144 с.

2.  Берн Е. Люди, які грають в ігри. Ігри, в які грають люди: навч. Посібник. Київ: Постмодерн, 2005. 219 с.

3. Гацкевіч М.А. Вчися, граючи!: навч. Посібник. СПб: Каро, 2005. 256 с.

4. Давидов В. В. Новий підхід до розуміння структури та змісту діяльності. Питання психології. 2003. №5. 95 с.