Особливості зв’язку присудка з однорідними підметами, означення – з однорідними підметами, означення – з однорідними означуваними словами. Усунення логічних і граматичних помилок у

Особливості зв’язку присудка з однорідними підметами, означення – з однорідними підметами, означення – з однорідними означуваними словами. Усунення логічних і граматичних помилок у реченнях з однорідними членами.

For more info: Slidesgo | Blog | FAQs. Координація присудка з однорідними підметами в числі і роді. Залежить вонавід порядку слів, значення сполучників, лексичного значення підмета і присудка. За умови, коли однорідні підмети вживаються у формі множини, то й присудкистоять у формі множини, наприклад: Зацвіли усі діброви, і долини, і луги (М. Стель­мах); Комбати, ад’ютанти і старшини сіли на коней (О. Гончар); Дівчатка і хлопчики не співали, а дзвонили в ніжні польові дзвіночки (Ю. Збанацький). Якщо однорідні підмети пов’язані єднальними сполучниками або безсполуч­никово, мають форму однини і є назвами осіб чи уособлених предметів, присудокпереважно вживається у множині, наприклад: Раділи і садок, і поле, і долина (Л. Глібов); Осталися сиротами старий батько й мати (Т. Шевченко). Проте деколи препозитивний присудок вживається в однині (а в минулому часі має і форму роду найближчого підмета), наприклад: Посеред хати сидів Семенко й сестра (В. Стефаник).

Препозитивний присудок у реченнях з однорідними підметами в однині і множині вживається в однині або множині залежно від того, яку граматичну форму має най­ближчий до нього підмет, наприклад: Чорніє поле, і гай, і гори (Т. Шевченко); Пішли дощі, пороша, вітер (Леся Українка); В тій пісні чулися гудки заводів і рев машин, і шепоти пшениці (П. Тичина). Постпозитивні присудки при однорідних підметах, що мають форму однини, вживаються здебільшого в однині, зрідка – в множині, наприклад: Наша воля і правда жива (В. Сосюра); Завод і лан, село і місто злились в єдину пісню чисту(М. Рильський); Цей грім копит і сурм тривожних спів до рицарів луною долетів(М. Бажай).

Якщо однорідні підмети пов’язані зіставно-протиставними, градаційнимисполучниками або відповідною інтонацією (без сполучників), то при одноріднихпідметах в однині присудок теж вживається в однині, наприклад: Не вітер, а буря завіяла (Панас Мирний); Не тільки кожен екіпаж, а й кожен танкіст мав свої думки щодо майбутнього маршруту бригади (В. Собко). При однорідних підметах у формі однини, поєднаних розділовими сполучниками,присудки вживаються в однині й координуються з найближчим однорідним підметому числі (в минулому часі – і в роді), наприклад: Чи то сором, чи то гнів опанував йогосерце (Панас Мирний); Не то сон, не то забуття склепляло повіки (М. Коцюбин­ський); Над дорогою попадалась вся в цвіту груша або кущ черемухи (М. Коцю­бинський); Спросоння не розбереш, чи то людина, чи вітерець, чи місяць золотою ручкою стукає в шибки (М. Стельмах). Якщо однорідні підмети мають різні форми числа, то присудок вживається в тійформі (в однині чи множині), яку має найближчий підмет, наприклад: Ось засинію нанебосхилі попруга, чи ліс, чи гори (Панас Мирний). Проте використовуються і формимножини, наприклад: То пилок, то сніги, то сльота партизанську вкривають дорогу(П. Воронько).

Означення, виражені прикметниками, дієприкметниками, займенниками, порядковими числівниками, приймають форму числа означуваного іменника. Наприклад: «Нічна буря пройшла, на ташані плюскотіла дрібненька хвиля, і вітерець, легенький і лагідний, ганяв поній голубенькі жмурки...» (Тютюнник). Основне правило узгодження означень у числі з однорідними членами речення,вираженими іменниками, порушується, якщо а) перед однорідним рядом означуваних слів стоїть одне означення; б) до одного означуваного слова відноситься кілька означень. Означення може стояти перед рядом однорідних іменників, але відноситись тільки до першого іменника, тоді воно узгоджується в числі з цим найближчим іменником. Так, у реченні: «Тут стояв великий під клейонкою стіл, рояль, канапа, вищезгадана статуя Венери Мілоської і кругла вішалка з скриньками під галоші й гачками для зонтиків» (Смолич)Прикметник великий означує тільки іменник стіл і вживається в однині.

Якщо означення спільне для двох чи кількох іменників, то воно може мати і форму однини, і форму множини. Означення завжди стоїть у множині, якщо перший, найближчий іменник з однорідного ряду має форму множини. Наприклад: «Чи бог бачить із-за хмари наші сльози,горе?» (Шевченко); «На пероні вирували прощальні вигуки, зойки, сміх» (Смолич). Якщо однорідні іменники вживаються в однині, то означення може ставитись і в однині, і в множині: «Зосталися сиротами старий батько й мати» (Шевченко); «У мене, брат, у хаті своя сходка і комітет, аж цілих сім голосів» (Панч); «Радісно дивитись, як кожне маля підводить своїх татка і маму до великих підносів з морквою, огірками, капустою»(«Вечірній Київ»); «Та прийшли нові часи, і знову побачили ми в старовинних мальовничих строях гуцулів; вони йшли на полонину, спішили на празник Івана Купала до Косова, і ми почули від них веселі коломийки, побачили одчайдушні аркан і коломийку, ці звабні танці гуцулів-легенів і жвавих гуцулок...» («Літературна Україна»).

У множині ставиться означення тоді, коли автор хоче особливо підкреслити, що ознака в однаковій мірі відноситься до всіх однорідних понять. Наприклад: «Біля воріт засніжені калина і явір» (Харчук); «Дивилися на привезені з далеких земель бронзову статую і металевий п’єдестал з чудернацькими візерунками» (Савчук); «Свіжа риба має особливі смак і якості» («Вечірній Київ»); «Подібно до ряду інших письменників Микола Олійник звеличує місця, дорогі йому з дитинства, милі серцеві річку Лупу, Лису Гору, Загреблю, ірпінські заплави, ліси й луки...» («Літературна Україна»). У художній літературі і в усному мовленні спільне для кількох іменників означення часто вживається і в однині. Наприклад:«Мотре! чи дома твій батько та мати?» (Нечуй-Левицький); «Пригара втямив між нимисвого Василька і Христинку» (Чендей). У цих реченнях можливі і паралельні множинні форми означень: «Мотре! чи дома твої батько та мати?» і «Пригара втямив між ними своїх Василька і Христинку». Інтонаційний малюнок цих речень змінився, замість приєднувального відтінку маємо єднальний.

В однині переважно вживаються означення тоді, коли найближчий іменник із однорідного ряду має тільки форму однини і здебільшого називає абстрактне поняття. Наприклад: «Мені такий жаль та сум» (Косинка); «Чорт побери, але це був уже не він! Де поділася ота лінкуватість, вайлуватість і незграбність?» (Смолич); «Дощі вдарили відразу грозами, потім розсипалися нескінченною мжичкою й сльотою» (Смолич); «В Уляни театральна невимушеність, чудовий слух і голос...» (Іваничук); «Ага, душогуби, вам скортіло українського хліба й сала?» (Яновський); «Задавнена лють і ненависть обікрадених виливається в цьому реві» (Савчук). Узгодження однорідних означень у множині з іменником можливе тоді, коли цей іменник означає множинність, що складається з менших множинностей, і означення називають ознаки цих менших множинностей. Наприклад, речення «Перший і другий курси виїхали на сільськогосподарські роботи» повідомляє, що виїхали тільки два курси — один перший і один другий. А в реченні «Перші і другі курси виїхали на сільськогосподарські роботи» говориться про те, що на роботу виїхало кілька курсів, не менше двох перших і двох других. Саме в другому реченні означення узгоджуються у множині з іменником, і це узгодження зумовлене змістом речення.

У мовній практиці однорідні означення узгоджуються з іменником або в однині, або вмножині. Пор.: «Під час першої світової війни в Паризькому університеті почали викладати польську та чеську мови...» («Літературна Україна»); «Всюди чулася угорська, польська, чеська, румунська мова» (Скляренко); «З листа було цілком ясно, що солдати не хочуть війни, що на фронті почалося братання армій — німецької і російської...» (Савчук); «австрійську й німецьку армію розвалювати до чортів собачих!» (Смолич); «І перекроюється — перелицьовується на однаковий копил степове й гірське, над’ярне й низинне село — за типовим проектом» («Літературна Україна»); «Це перевал, який єднає долини Білого і Чорного Черемошів. Там, де Біла і Чорна ріки си сходе, де славне село Устєріки, і на Лєдчину й на Волощину лягло, — простяглося село Стебни» (Хоткевич). У сучасній українській літературній мові можливі різні форми узгодження в числіозначень і означуваних іменників. Ці форми використовуються для стилістичногоурізноманітнення мови, для передачі відтінків природної, невимушеної оповіді, урочистопіднесеного стилю (коли при кількох однорідних іменниках означення стоїть в однині), чи офіційно-ділового і наукового стилів, настанова яких на точність і однозначність повідомлення вимагає змістового і формального узгодження означень із означуваними словами.