Остання Виховна година з учнями 11-класу з теми: "На порозі дорослого життя"

Остання виховна година з учнями 11-го класу

 

Тема: На порозі дорослого життя

 

Хід виховної години

(Звучить лірична спокійна мелодія)

Учитель: Людське життя…неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, що нас оточують, їх мільйони… Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

   Так, життя кожної людини – це стежина, вистелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними тонами. Як у пісні «червоне – то любов, а чорне – то журба».

   Стежина життя…Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка і понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть».

   У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги – од якого людина одпливає і до якого має неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких – берег надії, берег юності, берег любові…

   І все ж, хоч би де зупинилася людина на цих почасти нетривких і мінливих берегах-пристанищах, чи як їх іще назвав поет «білих островах», їй неодмінно світитиме далеким вогником, оповитим щемним і невситливим спогадом отой найперший – Берег Дитинства. Хай то буде сповнена романтичних поривань молода людина, освітлений життєвою вдачею статечний митець чи припорошений сивиною дідусь, кожному по-своєму пектиме спогадами сей берег. І що далі людина відпливатиме роками, то більшатиме тяга до нього.

 

Учень 1:

Останні дні дитинства в школі,

А завтра жде доросле нас життя.

Крізь всі роки збережемо казкові

Дитинства нашого такі дзвінкі літа.

 

Учень 2:

Болючим видається час прощання –

Ми опинилися в розлуки на краю.

Нам зустрічати ще нові світання,

Та школу не забудемо свою.

 

Учень 3:

Бо в школі ми зробили перші кроки

В Країну знань і перші відкриття.

У пам’яті залишаться уроки,

З якими ми підемо в майбуття.

Учень 4:

Облич, подій, знайомих коло

Перед очима постає –

Ти прожила із нами, школо,

Іще одне життя своє.

 

Учень 5:

Легенди, славою повиті,

Складуть про нас, чи не про нас.

Ми в долі школи – тільки миті,

Ті миті, що складають час.

 

(Фотоальбом класу – на екрані, звучить «Школьный вальс»)

 

Учитель: Ще з далекого середньовіччя дійшли до нас слова Леонардо да Вінчі:

« Пам’ятай! Життя – це дар, великий дар. І той, хто його не цінує, цього дарунку не заслуговує». А щоб цінувати життя, треба знати і розуміти своє місце у ньому. Звичайно, нікому не дано з цілковитою точністю визначити своє майбутнє. Та все ж кожному під силу намітити власний шлях само творення, кожному слід знати, що він спроможний підсилити в собі, а що відкинути чи хоча б пом’якшити.

   Щодня перед кожним з вас постають запитання: хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди іде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає? Здається, це прості запитання, але дати відповідь на них стає все важче і важче.

   Життя – це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані його віковими особливостями, людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

 

(Пісня «Призрачно все в этом мире бушующем..»,картины окружающей жизни)

 

Учень 6:

Життя іде, і все без коректур,

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

І ми живем уже після потопу.

 

Учень 7:

Не знаю я, що буде після нас,

В які природа убереться шати,

Єдиний, хто не стомлюється – час,

А ми живі, нам треба поспішати

Зробити щось, лишити по собі…

 

Учень 8:

Проходят дни, цена которым -  годы,

В конце концов нас настигает седина…

Судьба случайной картой из колоды

Нам выпала, и на всю жизнь одна.

 

Учень 9:

Ей мы обязаны и взлетом, и паденьем,

Любовью, смертью, голубой мечтой,

Юродством, счастьем, жизнью, красотой,

Спокойствием, печалью, наслажденьем…

 

Учень 10:

А что есть жизнь? Круговорот белков,

Пустое времяпровождение,

Когда на протяжении веков

Мир лишь жует и жаждет наслаждения?

 

Учень 11:

Нет, жизнь – это полет ума,

Неудержимый всплеск фантазии…

И если есть где безобразие,

Жизнь изживает их сама…

( На екрані – міст Патона в Києві)

Учитель: «…А якби ж небо послало тобі не одне життя, а три? – Я б все одно, любове моя, їх би прожив так само!..» - цими словами із стародавньої прованської пісні розпочинається книга Ігоря Малишевського «Міст через три життя» - про вченого, академіка, мостобудівника Євгена Оскаровича Патона.

   «…Він лише знав: міст буде і переживе його. Він знав: самому йому залишилось недовго. Він знав навіть день, коли мають відкрити цей міст, останню мрію його, і пісню, і муку…

   …Останні сили свого хворого тіла й могутнього мозку він віддав тому, щоб цей міст здолав півтора кілометра води і щоб ходили та їздили по ньому люди опісля нього. Міст є! – і пішли по ньому вже діти і онуки наші. А вода обтікає його, вічна, немов життя, немов золотоверхе місто, що іменем його нарік Старий Мостар останній свій міст – Київський. Та не відав Старий Мостар того лише, що, скинувши золотоверхі свої шапки перед його пам’яттю, місто назве його міст його ж іменем: міст Патона».

( На екрані - запитання для обговорення)

1. А як ви думаєте, чи може кожна людина жити так, як вона хоче, і що для цього потрібно?
2. А що складніше і важливіше – будувати життя чи пристосовуватися до нього?
3. Чи хочеш ти стати «видатною людиною», «зіркою», «жити щасливо»?
4. Якщо у вас буде можливість зробити щось для людей, то щоб ви хотіли зробити?
5. Який зміст ви вкладаєте в поняття «жити щасливо»?

(Картини про навколишній світ, про мрії, про таланти…, музика мрійлива)

 

 

Учень 12:

Все мы живем единственной мечтой –

 Найти себя, не растеряв таланты,

И в нас живут, быть может, аргонавты,

Плывущие за сказочной мечтой.

 

Учень 13:

Но вот вопрос: где нам себя найти?

Где приложить и силы, и старания?

О, если б можно было знать заранее

К призванию заветные пути!

 

Учень 14:

Прогресс несет неумолимый взлет…

Потоки информации различной…

И кто ответит, что нам принесет

Ритм жизни, так размеренно привычный?

 

Учитель:

Життя – це можливість,

Скористайся ним.

Життя – це мрія,

Здійсни її.

Життя – це краса,

Милуйся нею.

Життя – це кохання,

Насолоджуйся ним сповна.

(Звучить пісня про кохання, картини з зображенням закоханих)

Учень 15:

А любовь звучала песнею рассвета,

Кличем журавлиным, солнцеликим днем,

В звездные узоры радостью одета,

То была росою, то была огнем.

 

Учень 16:

То в туманы стылые утром уходила,

То в ночи вставала, зорькою горя.

Она людям силу, мужество дарила,

Звала в поднебесье, в грозные моря.

 

Учитель: Протягом свого, ще такого короткого, життя, ви були оточені любов’ю своїх батьків, рідних, знайомих. Та зараз ви вступили в таку пору, коли ви очікуєте любові, яка зігріє вас у вашому подальшому житті, дасть вам силу і надію на справжнє людське щастя, дасть вам підтримку і ласку, подарує вам щастя материнства і батьківства. Про це мріє кожна людина…

 

 

Учень 17:

Є легенда, ніби при творінні

Серце у людини було єдиним.

Але Бог за злочини невинні

Розділив його на половини.

 

Учень 18:

І тепер одна одну шукають

Половини в почуттях кипучих.

Не знаходять – плачуть, проклинають,

А як знайдуть – сходяться жагуче…

 

Учень 19:

Стрілися двоє, що долею схожі,

Може, десь тут або десь там…

Дивляться в очі: чи вірити можна

Теплій руці і привітним словам?

 

Учень 20:

Берег любові в далекім тумані

І допливемо, коли тільки удвох,

І допливем, коли спільне бажання,

 Берег любові і хвилі тривог.

 

Учень 21:

Стрілися двоє в житейському морі

Може, сьогодні, а може , колись,

В серця питаються: йти далі поруч

Чи, постоявши, навік розійтись?

 

Учень 22:

Хотіла б  я стати людиною –

Отою одною-єдиною,

Отою безмежно рідною,

 Навіки тобі потрібною.

 

Хотіла б я стати богинею –

Отою одною-єдиною,

Отою ні з ким незрівнянною…

Хотіла б я стати коханою.

(Звучить пісня « Мы эхо, мы доброе эхо друг друга…»)

Учитель: Я бажаю вам зустріти в своєму житті одне справжнє, на все життя, кохання. Тільки тоді людина може бути справді щасливою, коли її життя оповите любов’ю. Тільки та людина, яка сама здатна дати любов ближньому своєму, може бути справді щасливою.

(Пісня про вчителя)

Учень 23:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний ум, що не знаходить в світі пари.

Другому – рій крилатих дум,

Що мов орли, летять за хмари,

 

Учень 24:

Ще іншим – руки золоті,

Що очі бачать – руки вміють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається в скарбі тім

Любові найбільш дісталось їм.

 

Учень 25:

Затихнуть пісні і почнеться урок.

Урок, на який не покличе дзвінок.

За парти не сядемо так, як завжди,

Учитель з журналом не ввійде сюди.

 

Учень 26:

Учителько наша! Не будете там

П’ятірок і двійок ви ставити нам.

Із того уроку не можна втекти,

Й погану оцінку не виправиш ти.

 

Учень1:

Перерв і канікул у ньому нема,

Хоч може минути там літо й зима.

І не 45 він триває хвилин,

А довгі роки не вгава його плин.

Урок цей для тебе – ти твердо затям,

І перший, й останній – він зветься життям…

( Привітання учнями вчителів)

Учитель: Урок, який навчить вас мистецтву життя, дуже довгий по часу і по відстані. І на цьому уроці ви будете зустрічатися з різними людьми…

Чому на світі завжди так буває:

Людину стрінеш – і душа співає.

З другою стрінешся ти на дорозі –

І говорити з нею ти не в змозі?

 

Одна людина – як розкрита книга,

Друга – колюча, як весняна крига.

З одною завжди знайдеш спільну мову,

З другою бачиться ти не захочеш знову.

 

Одна людина завжди зрозуміє,

Друга – лиш холодом тебе обвіє.

Одна всміхається, як сонце із небес,

Друга – лише гарчить, неначе пес.

 

Одна людина – доброта і ласка,

Друга – нещира, благовірна маска.

Одна протягне руку при потребі,

Друга злословить:»Так тобі і треба!»

 

Одна у горі підставля плече,

Друга від всіх твоїх проблем втече.

Одна розрадить у тяжку хвилину,

Друга спокійно обмине хатину.

 

Чому ж на світі завжди так буває:

Добра багато, але зло перемагає?

І камінь точить лиш одна краплина!

Борись завжди зі злом, бо ти – Людина!

(Т.Білокриницька)

 

 

Життя – це боротьба,

Стань борцем.

Життя – це прірва невідомого,

Ступи в неї, не боячись.

Життя – це фортуна,

Шукай цю мить.

Життя таке чудове,

Не згуби його,

Це твоє життя,

Борись за нього!

( Пісня «Как молоды мы были…»)

 

Учитель:

У вас скоро бал, останній в школі.

За парти в класі ви не сядете ніколи…

Сумний момент. І радість водночас:

В життя велике проводжаєм вас!

Розправте крила молоді й летіть на волю!

Якщо колись ви впадете – не бійтесь болю!

Ви загартовуйте в собі і душу, й тіло.

Знання здобуті ви вкладіть у справжнє діло.

 

І пам’ятайте, що в життя – свої завдання:

Зустріти справжнє, назавжди, кохання,

Зростити сина, збудувати дім

І жити справжньою Людиною у нім!

 

Ще посадити сад і квіти під вікном,

Щоб в ньому солов’ї співали перед сном…

Хай буде доля щедрою до вас,

Мій рідний, неповторний, любий клас!

Білокриницька Т.І.