Ознаки імпресіонізму в повісті-поемі О. Турянського “Поза межами болю”

Ознаки імпресіонізму в повісті-поемі О. Турянського “Поза межами болю”

 поєднання звукових і зорови – це художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Імпресіонізм Ознаками імпресіонізму в літературі, за В. Агеєвою, є: - заглиблення у внутрішній світ людини; - зображення не самого предмету, а вражень від нього; - орієнтування на почуття, а не на розум, настрої в природі; - психологізм у змалюванні персонажів; - особливий лаконізм прози; - синтаксичних конструкцій; - відмова від ідеалізації; - ущільнення і подрібнення часопростору; - герой твору цікавий саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм вражень

 Ознаки імпресіонізму в повісті-поемі О.Турянського «Поза межами болю»

  автор оповідач герой Повість побудована як розповідь-сповідь «Я» - оповідача, що надає твору емоційної цілісності

Змінність пейзажу «Чорні хмари закрили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духу знищення”. «А там недалеко на крайнебі гори-велетні сховали білі голови в чорні хмари, а їх темні, гнітні стіни… брили і строми, являють собою образ безмірного знищення й руїни».

 «Здається, що вся природа заперла дух і прислухається до кроків таємничого вулкана, що тихо йде верхами гір». «Бо як посміло життя заблукати в цей цвинтар природи!»

Гармонійне поєднання слухових і зорових образів «…здавалося, що скрипка сліпого співала пісню вічності і пісня прощалася з життям і словами промовляла та ридала…».

 Окреслює кут зору героя, з якого бачаться всі зображувані події. Змальовується лише те, що потрапляє в поле зору героя. Важливо, що це саме для нього хмари видаються «велетенськими могилами всього буття». Отже не самі хмари, не самі гори, не сама природа, а те, як їх бачив Оглядівський, чим вони були для нього, є важливим елементом повісті.

 поєднання звукових і зорови Літературний портрет не дає об’єктивної інформації про зовнішність, вік героя, а змальовує деталі. «Поза межами болю» — це хроніка передсмертних марень та спогадів сімох виснажених солдатів, що відстали від загального каравану полонених.

 Для автора головне – людська душа, її стан за певних обставин. Що ми дізнались про Сабо з жахливої розмови між товаришами? «Сабо відповів із спокійною жорстокістю: - Незабаром найдеться між нами не один труп, менше або більше… Одначе треба, щоб це сталося вже скоріш… - Як ти це міркуєш?..- шепнув Ніколич і з жахом подався назад. Відривання шматків одежі безцільне. Сентиментальність – смерть».

 «Але наш товариш Бояні радо загине», - запевнив Сабо. «Бояні став лебедіти: - Я хочу жити… хочу жити… Жити ми хочемо всі. Та кому в голові те, що ми хочемо? Ми мусимо! Хто хоче мусити?» Ми – люди, живемо по принципу «мусимо», а не «хочемо», так і вони, але на страшних умовах.

Справа не в сюжеті Автор показав людей, які поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду й не маючи чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого й осліплого від горя Штранцінгера. Натомість обирають «танець смерті» — хто впаде, з того знімуть одяг на розпал багаття. Корчачись від голоду, не наважуються з’їсти труп свого померлого товариша. Ніколич « злебедів » тремтячим голосом: «Хай згину, а людського тіла не буду їсти, й ніхто з вас не їстиме!»

 Своєрідність хронотопу Часопростір ущільнюється і подрібнюється. Головним є не послідовна зміна подій і явищ, не історичний відрізок або період життя героя, а фрагменти дійсності, відображені у свідомості персонажа. Кожне найменше враження самодостатнє та набуває цінності.

 «Потік свідомості» відображає як враження, так і думки. Це прослідковується порушенням пунктуації, синтаксичних і граматичних норм. «Ні… це корч… не корч… Так, так… це мати з дитиною… ……………………………………………………………… Здається мені: вона побачила нас… Чому ж вона стоїть непорушно? Ні, вона, здається, хоче ворухнутись, але не має вже сили… Вона з дитиною замерзає…»

 Герой імпресіоністичного твору цікавий «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм вражень.

 Головна думка його твору — моральна відповідальность людини перед собою і суспільством. «Хай моє скромне оповідання покладеться жалобним вінком квітів на їхню нікому незнану, Богом і людьми забуту могилу!»

 Але кінцівка твору не песимістична. Вона свідчить, що його загальна настанова – це духовне відродження, гармонія людського суспільства, людини і природи. «В самім куточку мого серця притаїлося щось. Воно мале, марне, бліде. Це надія». У творі розкривається процес дегуманізації людини

 Отже, повість «Поза межами болю» Осипа Турянського є яскравим зразком імпресіоністичного письма в українській літературі.

 Дякую за увагу!