10 березня о 18:00Вебінар: Шкільне діловодство. Документація заступника директора з навчальної роботи

Патріотична година пам'яті "Дзвони дзвонять, щоб ти почув"

Про матеріал
Виховний захід спрямований на учнів старших класів. Старшокласники мають змогу почути музичні та поетичні твори у виконанні своїх однолітків, а також переглянути фрагменти відео на тему патріотичної години пам'яті. Таке спілкування (без надмірного пафосу і широкої аудиторії) з дітьми створює саме ту атмосферу, яка сприяє глибокому проникненню в їх серця важливих сторінок нашої сучасної історії.
Перегляд файлу

Патріотична година памяті

«Дзвони дзвонять, щоб ти почув»,

присвячена героям Небесної сотні

Лунають церковні дзвони Михайлівського монастиря

(виходять 2 ведучих)

         Ведучий 1. Дзвони дзвонять ,щоб ти почув. Церковний дзвін…його ще називають голосом неба. Він не тільки кличе людей до молитви, він пробуджує від сну людські серця. Дзвонами церковними скликається народ на віче. Дзвоном вказують шлях тим подорожнім, хто заблукав у негоду. Дзвоном сповіщається про якусь небезпеку чи нещастя.

        Ведучий 2. У трагічні для країни дні закликають дзвонами народ на захист рідної землі. Дзвони повідомляють народу про перемогу над ворогом. Дзвони вітають переможне повернення полків з поля війни. Так удари у дзвони в багатьох випадках повязувалися з важливими подіями у житті нашого народу.

(Поступово виходять учні,тримаючи в руках паперові фігурки ангелочків. Після своїх слів прикріплюють їх на центральному полотнищі)

Учень:«Не все в житті я можу зрозуміти»: світлій пам’яті Небесної Сотні.

«…Із 30 листопада 2013 року мій світ в сльозах. Він мокрий і сьогодні. Хроніку жахливих подій необхідно дивитись і дивитись, щоб осмислити все те, що сталось і щоб більше такого не повторилось: «Легше плакать, як ніхто не бачить» (Тарас Шевченко), бо хто в житті не плакав, той і не жив. Героїзм Небесної сотні поза межами людської логіки. Їхні імена мусимо вписати в історію України золотими буквами. Книжка, де будуть згадані поіменно всі, які загинули і поранені, мусить лежати в кожного на столі поруч із Біблією і Кобзарем. Схилимо свої голови у вічній скорботі, передаючи її з покоління в покоління і збережемо пам’ять про Них, щоб вони жили вічно в наших серцях. 22 лютого - Державний день пам’яті Героїв Майдану.

( жалобний гімн « Плине кача…»)

Два випадки, які я запам’ятаю на все життя. За сценою майдану хірург обмиває обличчя убитого героя. У цей час в кишені його куртки дзвонить телефон – мама. Дві дівчини в чобітках на високому каблуку і білих куртках лупають бруківку і носять на передову…»   Богдан Дячишин

                 

Учениця читає вірш Дениса Журавльова «20 лютого»

День бою кривавої влади з народом.

День вбитого сміху. День вбитих пісень.

День, що розбудив європейське болото.

День чорного гніву і снайперів день.

День лютого звіра, що вирвався знову.

День справжніх людей і звичайних ссавців.

День, що струсонув і порядки, й основи,

І мізки мільйонів, рабів і бійців.

День крові, котру безсоромно пролили

Ті, що відчувають початок кінця.

День купки героїв, що військо спинили

(На рейках сталевих — сталеві серця!)

Той день, коли спини показують орди,

День варвара-Хама, що в нору заліз,

День втечі сволоти до аеропорту,

День люті і шалу, день суму і сліз…

 

Учениця читає вірш Надії Кметюк.

Дякую вам за життя.

Молиться зболений дух.

В небі лелеки летять –

Сотня розстріляних душ.

Тиху, журливо летять,

Сотня обпалених крил.

Дякую вам за життя,

З серця зривається крик.

Дякую вам за весну,

І за безсмертний політ.

Тато, синочок, онук

Кликали вас на Землі.

Дякую вам за весну,

Терном обплетений схлип.

Плачу, ніяк не засну.

       Хай наша совість не спить.       

         Ведучий 1.Історію творять люди, ми з вами.Імена тих, хто поклав своє життя за рідну землю, навіки вписані в книгу Пам’яті. Наш святий обов’язок пам’ятати про них, не дати згаснути тому світлу, яке вони залишили по собі.Перглядаючи їх світлини щемить серце…це зовсім юні обличчя…їм назавжди 18,20, 22…. На барикади вийшли ті,хто не думав про небезпеку для себе,азахищали українську землювід неї, боронили і вірили в перемогу. Помирати ніхто не хотів.

 

Учень читає вірш Лілії Альшуайбі

Обманюю тебе й себе – усіх;

Кажу не те, що в серці накипіло.

Ти віриш, що обманювати – гріх?

Що чорне – просто чорне, а не біле?

Банальні фрази, справжні почуття…

Коли востаннє ти дививсь у небо?

Так-так, я знаю – це твоє життя,

Але чому воно летить повз тебе?

Лови секунду кожну, кожну мить.

Не думай, скільки нам з тобою жити,

Бо кожен з нас колись таки згорить,

Але не кожен може ще й світити.

 

       Учениця виконує пісню. Піснею «Серце плакало» склали шану героям Небесної Сотні автор тексту Сергій Сірий, автор музики Сергій Степанів

Серце плакало. Сльози капали.

Виливала жалі сурма…

Ясний соколе, ти високо вже.

І тебе на Землі нема.

Поміж зорями лан твій зорано.

Ті за рідний свій край поліг.

Бо любив його, боронив його.

Лиш себе вберегти не зміг.

Із повстанцями якось вранці ти

На ворожий натрапив стан.

Довго бій тривав. Опір ти тримав.

Та упав від смертельних ран.

Де твій прах лежить,

Хрест там не стоїть.

Польовий там квітує мак…

Боже, як хотів на своїй землі

Ти відчути свободи смак!

Твоя милая, мов за крилами,

Приховала свою красу.

В думці погляд твій…

І без тебе їй

Так ніхто й не розплів косу.

Ну, а матінка біля хатоньки

Посадила вишневий сад,

Аби й з неба ти міг побачити,

Повертатись куди назад.

Серце плакало. Сльози капали.

І сурма виливала жалі…

Ясний соколе, хоч високо ти,

Та лишився у серці Землі.

(звучить пісня « Серце плакало»)

 

 

Ведучий 2. Дзвінок до мене з Києва від друга Олекси:
«Вікторе, в мене під вікном
лежать троє застрелених!»
Я мовчу: запитання зайві…
Він мовчить: слів нема.

Поступово виходять учні з портретами героїв Небесної Сотні. Портрети розміщують поряд з фігурами ангелочків.

Учень читає вірш Віктора Заїки.

У тебе під вікном історія лежить…
В трьох іпостасях кулі з автомата
Холонуть.
Але знову – «треба жить».
Хоч зовсім і не з краю твоя хата.
Ти в центрі всіх подій, в облозі барикад.
Чи «беркут» під вікном, чи «правий сектор» –
Примарами в диму.
І що той Дантів «Ад»,
Коли навколо це жахливе пекло!
На схилі сивих літ онуку передай:
Є на землі місця , де доля вирішальна
Приходить на завжди –
Одна на цілий край
Як пісня, як молитва величальна!    

 

Учениця читає вірш Ліни Костенко

Пам'яті перших героїв Небесної сотні

Ті, що народжуються раз на століття,

умерти можуть кожен день.

Кулі примхливі, як дівчата, -

вибирають найкращих.

Підлість послідовна, як геометрія, -

вибирає найчесніших.

В'язниці гостинні, як могили, -

вибирають неприборканих.

Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.

Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.

І тільки подвиг людського духу

доточить їх до безсмертя.

 (учень кріпить портрет Сергія Нігояна)

Учень.  « Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України », – сказав про Сергія музикант Святослав Вакарчук.

             Нігоян Сергій був вірменином, громадянином України. Народився і жив у селі Березнуватівка Солонянського району Дніпропетровської області. Був єдиною дитиною в подружжя Нігоян. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі. Поселились вони як біженці на Дніпропетровщині в маленькому селі Березнуватівка на вулиці Шевченка,6. Жили бідно, але дружньо, багато працювали…

           Саме тут, на українській землі, народився синочок Самвел, якого батьки виховували відразу на двох культурах: вірменській та українській. Сергій, так його називали всі, палко любив обидві мови та держави, хоча про Вірменію знав лише заочно. У житті був спокійним і справедливим. Хотів стати актором. Був патріотом України та Вірменії.

 Учениця.     «Сергій із самого малку запам’ятався своїми патріотичними пориваннями, — розповіла однокласниця Нігояна Ірина Півненко. — Спершу це було захоплення Вірменією. Він навіть часто вірменський прапор носив з собою. Самотужки вивчав культуру своєї історичної батьківщини. Проте побувати у Вірменії Сергієві так і не довелося, хоч і неабияк про це мріяв. А потім його патріотизм дедалі більше почав ставати українським. І до цього він поставився із притаманним йому запалом. Нігоян дуже любив вірші Тараса Шевченка, деякі з них знав напам’ять. Коли почали вивчати історію України — теж вивчав її просто жадібно. У нашому класі він був єдиним вірменином. Але й найбільшим українцем у класі, якщо можна так висловитися, був саме Сергій. Бо він українську національну ідею справді пропускав через свої душу і серце».

( учень кріпить портрет Михайла Жизневського)

Учень читає вірш Лесі Любарської

За тебе, хлопче-білорусе

Михайлу Жизневському,

котрий загинув за волю України.

Душа здригнулась на папері,

Як постріл ката пролунав,

Як хлопець дуже молоденький

Підстрелений на сніг упав.

 

Він ще не жив, не встиг любити,

Не встиг натішитись дітьми.

І тужить мати-Україна,

І умивається слізьми.

 

За тебе, хлопче-білорусе,

Прийде відплата, прийде час!

Бо кров твоя до помсти кличе

За твоїх друзів й за всіх нас.

 

Що думалось тобі, дитино,

Як очі застеляла тьма?

О, Боже! Ця душа невинна!..

О, Боже, чи Тебе нема?

 

Пробач, Всевишній, кажу з горя,

Бо цей хлопчина ще дитя.

Йому б стрічать вечірні зорі…

А він покинув це життя…

(перегляд відео про перші жертви на Майдані)

        Ведучий 1. На Майдані пліч-о-пліч стояли люди різного віку, різних поколінь. Але їх серця билися в унісон, всі сповідували ті ж самі цінності. З усієї країни там зібралися люди, щоб захистити нашу державність. До подій тієї кривавої зими була прикута увага мільйонів людей по всьому світу. До Небесної сотні приєдналися і чернівчани-Олександр Щербанюк та Василь Степанович Аксенин.

(учень кріпить портрет О. Щербанюка)

Учень: Загиблий Герой Небесної Сотні Щербанюк Олександр Миколайович

Дата та місце народження: 2 січня 1968 року, Чернівці.

Дата та місце загибелі: 20 лютого 2014 року від куль снайпера під час Революції Гідності.

Діяльність: підприємець.

Обставини загибелі. Після подій на Майдані 18 лютого 2014 року Олександр Щербанюк   прийняв рішення долучитися до Революції Гідності. 20 лютого 2014 року вбито двома кулями неподалік від стели. Перша вцілила зліва нижче ребер, друга — в серце. Похорон відбувся 23 лютого в Чернівцях.

Сімейний стан: Залишились дружина Наталія та двоє дітей –Данило та Ольга.

Місце поховання: м. Чернівці, Центральне кладовище, Алея Слави.

Учениця: Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

2 березня 2016 року в Чернівцях відкрито меморіальну дошку честі Олександра Щербанюка

6 березня 2014 року  на сесії Чернівецької міськради Олександру Щербанюку присвоїли звання Почесного громадянина Чернівців посмертно. Крім того, за згодою його рідних, вулицю Чапаєва у Чернівцях було перейменовано на вулицю Олександра Щербанюка.

(перегляд відео про О.Щербанюка)

 

Учень читає вірш Олени Іськової

Пробачте мамо

Пробачте, мамо, що не зміг мовчати,

Коли на гідність стали чобітьми.

Оця війна не мною розпочата,

Та я Вкраїну затулив грудьми.

Пробачте, мамо. Не чекайте в гості.

Мов маки на асфальті, моя кров.

Тепер мені підвладні час і простір…

Так любо тут на куполах церков,

Така красива наша Україна,

За неї і життя, повір, не жаль…

Щоб тільки знов не стала на коліна!

Щоб тільки волі сонячна кришталь

Не впала й не розбилася на друзки!

Тоді оце все буде недарма…

На прапорах чорніють болю смужки:

Я не один. Вже багатьох нема.

Пробачте, мамо. Не кляніть же долю.

Це вибір мій: стояти до кінця…

А може, я гріхи отут відмолю

Свого народу в віщого Отця?

…Розсіє сонце димові тумани –

Народ мій ангел обійме крильми.

І я вернуся пам’яті вітрами,

Бо Україну затулив грудьми.

 

( учень кріпить портрет В. Аксенина)

          Учень: Загиблий Герой Небесної Сотні Аксенин Василь Степанович

Дата та місце народження: 4 лютого 1962 року, с. Литячі, Заліщицький район, Тернопільська область.

Дата та місце смерті: 12 березня 2014 року, місто  Ряшів, Польща.

Обставини загибелі. «Іду в наступ», — сказав 20 лютого о сьомій ранку по мобільному чернівчанин Василь Аксенин дружині Тетяні. А вже десь о 12¬-й після багатьох дзвінків, на які не було відповіді, взяла  слухавку  невідома  жінка  і  сказала: «Ваш чоловік важко поранений, зараз на операційному столі у лікарні №18».

20  лютого  на  Інститутській  активіст побіг за беркутівцями, захищаючи  собою  беззахисних  хлопців,  коли вулицю  почали  обстрілювати.  Сліпа куля наздогнала героя Небесної сотні попри  те,  що  він  називав  «супербронею»:  10-ти ¬кілограмовий  бронежилет  і залізну каску.

Шматок  розпеченого  заліза  поцілив  Аксенину  у  незахищену  вузьку щілину на боці. Куля прошила чоловікові весь живіт, лишивши по собі рану розміром з кулак і калюжу крові.

Активний  прихильник  Євромайдану  Василь Аксенин  востаннє  рушив  на  Київ 18 лютого, лишень почувши, що коїться на Майдані.

Учениця: Того  жахливого  дня  побратимам вдалося  витягти  Аксенина  з  пекла, на який перетворилася Інститутська. Швидка  доправила  чоловіка  до  столичної лікарні. Через тиждень у супроводі дружини Василя Аксенина перевезли до Польщі. Після загоєння рани польські лікарі планували виготовити для українського  пацієнта  титановий  тазовий суглоб.  Та  попри  зусилля  медиків  та молитви  рідних,  герой  Небесної  сотні помер. 12 березня його виснажене серце зупинилося.

Похорон відбувся 15 березня в Чернівцях.

Сімейний стан: Залишились дружина Тетяна та двоє дітей – Юрій та Богдан.

Місце поховання: м. Чернівці, Центральне кладовище, Алея Слави.

21 листопада 2014 — звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

27 березня 2014 року, рішенням сесії Чернівецької міської ради, Василю Аксенину присвоєно звання почесний громадянин Чернівців. Також вулицю Фрунзе перейменували на вулицю Василя Аксенина.

У квітні 2016-го в Чернівцях відкрито меморіальну дошку честі Василя Аксенина.

(перегляд відео про Аксенина)

Ведучий 2.А Сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав.
І з кров’ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав...
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
Ведучий 1.І вчитель літній — сивий-сивий.
І рани їхні вже не їм болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла...Людмила Максимлюк.

 

(звучить пісня «Воїни світла», що стала неофіційним гімном Майдану)

 

 

 

docx
Додано
10 листопада 2020
Переглядів
151
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку