Педагогічна технологія створення ситуацїї успіху.

 

Життя за

правилами успіху

 

 

Як створювати ситуацію успіху в навчанні?

 

 

Філософія сучасного виховання і навчання занадто багато місця приділяє невдачі дитини, учня, як такій, що межує з педагогікою насилля, і тому істотно ускладнює процес утворення та зберігання оптимістичних рис, позитивної «Я-концепції» особистості, більше того,сприяє виникненню дитячого песимізму

Актуальність  проблеми  сьогодні  полягає  в  тому,  що:

• знання, якість  мислення сучасної людини мають бути гнучкими, мобільними, конкурентноздатними;
• особистість має вміти володіти комунікативною культурою, працювати в команді;
• критичне мислення, оцінювання ситуації, вміння знаходити шляхи вирішення  проблем – запорука успіху;
• вміння працювати з інформацією, використовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення – вимоги сучасного життя.

 

Подоланню такого негативного становища в освітньому середовищі сприятиме використання в навчально-виховному вчителям  педагогіки успіху, яка спрямована на створення умов для успіху та розвитку особистості учня, надання можливості кожному вихованцеві відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності та віру у власні сили.

Успіх усвідомлюється дитиною в процесі придбання соціального досвіду й досягається нею за рахунок докладених зусиль і старань. Досягнення успіху в будь-якій діяльності завжди сприяє самоствердженню особистості, появі віри в себе, у свої можливості,в ефективне становлення в соціумі.

 

 

 

 

Притча

Одного разу цар вирішив піддати випробуванню всіх своїх придворних, щоб дізнатися, хто з них здатний досягати успіху, зайняти в його царстві важливий державний пост. Безліч владних і мудрих мужів оточило його.

“О, мудреці, – звернувся до них цар, – у мене є для вас важке завдання, і я хотів би знати, хто зможе вирішити його”.

Він підвів присутніх до таких величезних дверей, яких ще ніхто ніколи не бачив. «Це найбільші і найважчі двері, що коли-небудь були в моєму царстві. Хто з вас зможе відкрити їх?», – запитав цар. Одні придворні тільки негативно хитали головою. Інші, які вважалися мудрими, подивилися на двері ближче, але зізналися, що не зможуть їх відкрити. Раз вже мудрі зізналися в цьому, то й інші погодилися, що це завдання є дуже важким.

Лише один візир підійшов до дверей. Він уважно їх розглянув, обмацав, а потім таки спробував їх зрушити. Зі всієї сили візир різко штовхнув величезні двері.

Тут сталося диво: двері відчинилися! Виявляється,вони були просто прикриті, але не замкнені. Потрібна була лише воля, щоб це перевірити, і відвага, щоб діяти рішуче.

Тоді цар оголосив: “Успіх у житті і роботі залежить від кількох ключових факторів:

•                          Дозвольте своїм відчуттям дослідити те, що вас оточує
•                          Не робіть поспішних і тому неправильних висновків
•                          Будьте досить сміливими, щоб прийняти рішення
•                          Прийнявши його, дійте впевнено і без сумнівів

Отже, завдяки вірі у власні сили, наполегливості, працелюбності, прагненню до результату багато хто досяг успіху

Правила успіху

• Мислити позитивно
• Дертися на одну вершину або бігти в один бік
• Плисти за течією
• Бути вдячним
• Не метушитися
• Використовувати всі можливості

 

Успіх- це…

Із соціально-психологічної точки зору, оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості й результатами її діяльності.

Кожний член співтовариства, яким би великим або малим воно не було, завжди оточений системою, так званих експектацій (очікувань) від його вчинків, дій, лінії поводження. Зрозуміло, і сама особистість несе в собі цілу низку різних очікувань стосовно рідних, близьких членів тієї формальної або неформальної групи, в яку вона входить. Людина чекає певних вчинків, які задовольняють її надії (побоювання), і цього ж чекають від неї. У тих випадках, коли очікування особистості  збігаються або перевершують очікування оточуючих, найбільш значимих для особистості, можна говорити про успіх. Може змінюватися те коло  людей, думку яких цінує особистість, але суть  успіху не міняється.

 Із психологічної точки зору успіх, це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прагнула, або збігся з рівнем домагань (очікувань, надій), або перевершив їх.

На базі цього стану формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюються рівні самооцінки, самоповаги. У тому випадку, коли успіх є стійким, постійним, може початися свого роду реакція, що вивільняє величезні, приховані до певного часу можливості особистості.

З педагогічної точки зору успіх – це  досягнення значних результатів у діяльності, як окремо взятого педагога так і колективу в цілому.

У педагогічному сенсі успіх може бути результатом продуманої, підготовленої тактики викладача.

Отже, педагогічне призначення ситуації успіху полягає у створенні умов особистого індивідуального розвитку учня. Питання про її створення не може підніматися педагогом, якщо ним не враховується перспектива її переходу в ситуацію успіху, якщо викладач не вірить у свого учня, не має оптимізму щодо його успіху. Задоволення від особистісних досягнень повинне супроводжувати його протягом досить значного періоду, можливо, навіть стати звичним для нього.

При створенні ситуації успіху допомога вчителя має бути непомітною, ненав’язливою, для того, щоб учень був упевненим у тому, що успіху він досягнув лише завдяки власним зусиллям, наполегливості. Необхідно, щоб навіть найменші успіхи учнів, їхні зусилля та прагнення вчитися краще були помічені та підтримані вчителем. Особливо це важливо для учнів, що не користуються авторитетом у товаришів.

 Обстановка доброзичливості, вміння бачити краще в кожному, цінити й побачити кожного учня як особистість допомагає навіть найслабшим повірити в себе. Що стосується похвали, то вона потребує певних умов її застосування, інакше може стати некоректним засобом позитивного підкріплення.

Спробуємо назвати окремі з них.

Хвалити потрібно переважно за власні зусилля, а не за те, що дано дитині від природи: здібності або зовнішні дані. Незаслужена похвала викликає заздрість товаришів, налаштовує їх проти викладача.

Існує ще один метод позитивного підкріплення, який можна назвати створенням ситуації успіху. Він також спрямований на зміцнення віри учня в себе, але потребує від педагога більших зусиль. Це може бути особлива допомога учневі на уроці (реферату чи доповіді), попередня підготовка учня до сприйняття складної теми, організація допомоги з боку сильного учня тощо.

Отже, стратегія поведінки викладача, що прагне побудувати правильні відносини в колективі має полягати в тому, щоб не підкреслювати успіхи одних і неуспіхи інших; не протиставляти сильних слабким; помічати навіть найменші успіхи слабких учнів, але не підкреслювати це різко, як щось несподіване.

Обов’язковою умовою навчання є формування в учня почуття психологічної захищеності й безпеки, безумовне схвалення особистості учня в обстановці емпатії — прагнення педагога зрозуміти труднощі та проблеми, що хвилюють учня, вияву до нього щирої теплоти й сердечної участі. Навіть позитивна мімічна реакція педагога чи лаконічне схвалення — це чимало. Привітне та радісне обличчя педагога — це справді педагогічний внесок у формування ситуації успіху.

Створення саме такої міжособистісної атмосфери успіху долає перешкоди на шляху продуктивного навчання. У результаті безумовно позитивного ставлення з боку педагога відбувається підвищення самооцінки учня, що сприяє повному розкриттю творчого потенціалу особистості. Впевненість учня у власній цінності для «значимих інших» дає йому можливість для повнішої подальшої самореалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Створення ситуації успіху має певний алгоритм.

1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах.

("Люди вчаться на своїх помилках і  знаходять  інші шляхи вирішення проблем”).

2. Авансування успішного результату. Допомогає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.

( "У тебе обов’язково вийде”, "Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті”).

3. Прихований інструктаж дитини  про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. ("Можливо краще почати з ...”, "Виконуючи роботу не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. ("Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. ("Тільки ти міг би...”, "Тільки тобі і можу доручити...” 

6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. ("Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, "Так хочеться швидше  побачити...”).

 7.Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити  не результат в цілому, а якої її окремої деталі. ("Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, "Найбільше тобі вдалося...”).

 

У цілому, для практичного використання педагогіки успіху в навчальному процесі рекомендуємо вчителям:

1. Проаналізуйте проведені вами заняття з учнями (визначте, на що ви більше робите акцент: на успіхи чи невдачі учнів).

2. Спробуйте знайти для себе аргументи, які переконують вас у тому, що «успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання учитися».

3. Визначте для себе умови застосування педагогіки успіху в навчально-виховному процесі  (власний педагогічний потенціал, індивідуальні особливості учнів, філософія позитивного мислення тощо).

4. Залежно від ситуація, яка складається в навчально-виховному процесі, використайте відповідну педагогічну стратегію досягнення успіху.

5. Виберіть техніку підтримки, щоб допомогти учням відчути свою інтелектуальну спроможність. Вони особливо потрібні учням, що бояться невдач, відмовляються навіть від спроб що-небудь робити, мають потребу в особливих способах, що підвищують їхній рівень «Я можу».

6. Ефективному використанню педагогіки успіху сприятиме ваша позитивна установка щодо учнів. Намагайтеся,щоб її знали ваші учні.

 

 

 

У цій педагогічній технології всі  учні  умовно  поділяються  на групи:

 

 "Надійні"— це школярі, які мають добрі здібності, працюють самостійно, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, самостійні, упевнені в собі. У класі такі діти почуваються спокійно, упевнено, захищено. Основа їх надійності — у постійному відчутті радості, що відбула­ся як результат усвідомлення ними своєї значущості в шкільному житті. Та хоча радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Такі учні користуються авто­ритетом у класі та серед учителів. У роботі з ними потрібна спеціальна методика.

"Упевнені в собі"— здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", однак система їх робо­ти не настільки налагоджена. Періоди успіху, злету змінюються розслабленням, спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. У класі викликають симпатію, однак вадами таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіху, переростання впевненості в самовпевненість.

 "Невпевнені"— це загалом успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з нав­чанням. Вони більш-менш відповідально ставляться до справи. Головна розпізнавальна риса їх — невпев­неність у своїх силах. Причини цього можуть бути різні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна пси­хологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправед­ливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем цієї категорії зале­жить і від особистості учня, і від рівня взаємин з учите­лем, і від конкретної ситуації.

         Категорія учнів

"Зневірені"— це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності. Однак після відчутної колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітні. Серія невдач, нетактовність педагога, си­туація в родині, у якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "Попелюшки". 

Головна  мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху  для розвитку  особистості дитини, дати  можливість  кожному вихованцю  відчути радість  досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри   у власні сили.

Педагогічну  технологію «Створення ситуації успіху» можна  з повною впевненістю зачислити   до особистісно-орієнтованих технологій, тому що її точкою відліку є духовне удосконалення    внутрішнього світу  і дитини, і вчителя.

 

                                                                        Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педагог на деякий час  посилює  оцінний аспект  па позитивних  якостях  праці учня,  при цьому  зовсім не зважає на  наявні недоліки. Педагог розуміє тимчасовість створеної ситуації, яка надалі  коригується шляхом  поступового (коли дитина  повірить в свої сили) вказування на недоліки та їх спільного, а потім і самостійного   виправлення.  Таким чином, штучність створеної ситуації повністю зникає.

Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою  яких розгортають роботу з різними  категоріями учнів.

 

Прийом «Невтручання» - максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми «надійним учням. Давати їм деякий час  спокою для  того, щоб самостійно розібратися в собі  та ситуації.

Прийом «Холодний душ». Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок ,  навпаки дещо відтягує час. Він не тільки не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції, але й трохи «підсипає солі» ( за А.С. Макаренко).

Сенс прийому  «Емоційне поглажування» - вселити дитині віру в себе, похвалити за будь – що, навіть незначне;  усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа  вчителя розкриті  і готові  піти  на емоційний контакт.

Сутність прийому «Анонсування» - обговорити  з учнем,  що йому потрібно  зробити. Попередня підготовка  створить  психологічну  установку  на можливий успіх, дасть   упевненість  у своїх власних силах.

Прийом «Гидке каченя» - створення всіх можливих   умови для розквіту дитини.

Прийом «Миша в сметані» - вчасна допомога як з боку вчителя, так і з боку учнів; потрібно підтримати  прагнення дитини стати на ноги, вселити впевненість у власні  сили, показати учню, що і вчитель і діти  бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.

Прийом «Сходи» або «Стань у стрій» - вчитель веде вихованця  поступово вгору. Етапи прийому:

• «Психологічна атака» - переломити стан психологічної напруги;
• «Емоційне блокування» - обмежувати розгортання образи, розчарування, втрати віри у власні  сили;
• «Вибір головного  напряму» -  встановити центр  психологічної напруги дитини, знайти шляхи його нейтралізації;
• «Вибір рівних можливостей»  - створити для невпевненого школяра  приблизно рівні  з однокласниками   можливості  виявити себе;
• «Неочікуване порівняння»  - порівняти роботу, зроблену декількома учнями, при цьому  показавши  найкращі відмітні якості   праці учня, задля  якого проводиться   цей прийом;
• «Стабілізація» - створити умови, щоб загальна  позитивна  реакція  класу  на діяльність учня  не стала  одноразовою, а, по можливості часто повторювалася.

Прийом «Даю шанс»  - раніше підготовлена педагогом  ситуація, за якої  дитина дістає можливість неочікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності.

Прийом «Сповідь» - розкриття перед учнями  стану свої душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів.

Прийом «Емоційний сплеск» - дати емоційний заряд  упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його інтелектуальні  можливості.

Прийом «Обмін ролями» - вчитель показує дітям, що вони здатні зробити набагато більше, ніж  від них очікують.

Прийом «Зараження» - складається з декількох етапів:

• «Позитивна єдність емоційного й інтелектуального фону колективу»- заразити колектив інтелектуальними  успіхами;
• «Вибір гносіоносія» - потужного джерела інтелектуального носія»;
• «Створення ситуації змагання».  Завдання педагога на цьому  етапі припускає  виявлення гідного «суперника»;
• «Вибір адекватних стимулів змагання».  Стимул у цьому прийомі повинен  бути привабливим для учнів,  при втраті своєї актуальності  швидко змінювати  свою форму, тобто виступати як рухлива категорія.

І на останок - притча про кукурудзу

 Репортер якось раз запитав у фермера, чи може той поділитися секретом своєї кукурудзи, яка рік за роком вигравала всі конкурси за якістю. Фермер відповів, що весь секрет полягає в тому, що він роздає кращі качани для засіву всім своїм сусідам.

 - Навіщо ж роздавати кращі зерна сусідам, якщо вони постійно, поряд з вами, беруть участь у всіх конкурсах і є конкурентами?

 - Бачте, - посміхнувся фермер. - Вітер переносить пилок з моїх полів на поля сусідів, і навпаки. Якщо у сусідів будуть сорти гірші, ніж у мене, то незабаром і мої посіви стануть погіршуватися. Якщо я сію хорошу кукурудзу, я повинен подбати про сусідів і допомогти їм посіяти таку ж. А як уже кожен з нас буде доглядати за посівами - це інше питання.

 Схоже відбувається і в житті людей. Той, хто хоче бути успішним, повинен піклуватися про ближніх і допомагати їм досягати успіху. Хто хоче добре жити, повинен допомагати іншим жити добре. Тому що чим краще живеться людям навколо, тим краще тобі самому. Ми всі взаємозалежні і взаємопов'язані в цьому світі.