«Перлина степу. Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир»

Про матеріал
Матеріал містить історію виникнення , занепаду та відродження Свято _ Михайлавського Пелагеївського жіночого монастиря , що розташований в Новобугському районі Миколаївської області
Перегляд файлу

 

Відділ освіти, молоді та спорту

 Єланецької райдержадміністрації

ОНЗ « Єланецька ЗОШ І – ІІІ ступенів»

Малоукраїнська філія

 

 

 

 

 

Тема: «Перлина степу. Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир»

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/9c/Pelageevsky_convent.jpg/300px-Pelageevsky_convent.jpg

 Підготувала:

вчитель історії та правознавства

    ОНЗ « Єланецька ЗОШ І – ІІІ ступенів»

Малоукраїнської філії

Желєзняк Л. В.

 

 

 

 

2019 р.

 

Зміст :

 

  1. Анотація
  2. Вступ
  3.  Історія заснування Свято – Михайлівського Пелагеївського жіночого монастиря Новобузького району Миколаївської області
  4. Занепад монастиря в часи радянської влади
  5.  Відродження та сучасне життя монастиря
  6. Дива
  7. Висновок
  8. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Анотація

В даній роботі описана історія заснування та сучасне життя Свято-Михайлівського Пелагеївського монастиря.

 Це— православний жіночий монастир Миколаївської та Вознесенської єпархії Української Православної церкви , розташований в с.Пелагеївка Новобузького району Миколаївської області України. Настоятельниця – ігуменія Серафима (Шкара).

До монастиря входять: Свято-Михайлівський храм. В храмі три престола: Святого Архистратига Михайла, Преподобної Пелагії та Мученика Андрія Стратилата.

Рукотворне диво на березі річки Інгул. Трьохпристольний храм висотою 47 метрві увінчаний 12-ма позолоченими куполами. В хрести вмонтовані грановані дзеркала для того, щоб храм було видно на багато кілометрів. В храмі 12 дзвонів та надзвичайно красиві кольорові віконні вітражі.

При монастирі діє готель для паломників та туристів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Вступ

        Кінець ХVІІІ століття став початком становлення православної церкви на території Миколаївщини. Зачинателями православ`я на Півдні України стали перші поселенці нашого краю – козаки. Було засновано багато населених пунктів, де майже в кожному будувалися церкви, каплиці та дзвіниці за рахунок парафіян – це свідчило про те, що релігія була важливою частиною життя кожного українця.

         Церква відігравала провідну роль в розвитку освіти суспільства ХІХ століття, використовувала різні форми роботи серед населення для того, щоб сприяти зростанню освіченості та культури.

        Роль православ’я у розвитку нашого краю потребує подальших досліджень.

        «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього », так сказав М.Т. Рильський. Важко не погодитися з таким мудрим висловлюванням. Жоден народ, нація не може творити своє майбутнє, забувши при цьому про своє минуле. Вивчення історії рідного краю дає нам знання для глибшого усвідомлення та розуміння сучасності, спонукає до вибору активної життєвої позиції, а вивчення розвитку релігії та діяльності духовенства показують нам, які культурні та естетичні надбання пропагувала церква, яке значення це мало для збереження спадщини нашого народу.

        Мета дослідження полягає у зборі та опрацюванні матеріалів з історії Свято – Михайлівського Пелагіївського жіночого монастиря на основі писемних пам’яток та архівних матеріалів, зібраних під час експедиції до місця дослідження.

 

 

 

3. Історія заснування Свято – Михайлівського Пелагеївського жіночого монастиря Новобузького району Миколаївської області

     Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир – архітектурна перлина на березі річки Інгул. Розташований у малолюдних околицях села Пелагіївка Новобузького району Миколаївській області.

      Історія заснування, будівництва  монастиря важка, а підчас і трагічна, але вражає своєю незламністю та святістю. Тож почнемо дослідження з самої давнини.

      Під час російсько – турецької війни 1768 – 1774 років Росія здобула блискучі перемоги. Вона одержала право виходу до Чорного моря.

     Від 8 квітня 1783 року Північна Таврія приєдналася мирним шляхом. Катерина ІІ, а особливо Олександр І, територію сучасної Миколаївської і частину Кіровоградської областей, тобто Південь України, роздавали військовим і дворянам. Захоплювали у власність тисячі гектарів землі.

      Після 1861 року в містечку Ольгопіль купує землю в кількості п’яти тисяч десятин ( від Ольгополя до Інгулу) купець Ісидор ( Сидір) Харлампійович  Дурилін. Гроші від свого батька він одержав по заповіту у 1858 році.

На той час у Дуриліна було четверо дітей від  законної дружини Пелагеї : Василь, Олександр, Михайло та Андрій. Спочатку він ставить дачу на Інгулі, облаштовує млина. Довкола заселяються десятинщики.

       Проте не все велося гаразд. За переказами , дружина Ісидора Харлампійовича , Пелагея,трагічно загинула й діти зосталися без матері. Відомо, що Дурилін мав шість дітей від Пелагеї й одну від другої дружини – Марії.

     Дурилін започаткував сад у заплаві річки й обгородив муром. Появляється ( за документами) хутір Пелагеївка. Тобто формувалась економія. Довкола у хатах – напівземлянках – уже проживало майже вісімдесят чоловік. Рік заснування – 1875. Дещо пізніше навпроти Пелагеївки появляється декілька хат на землях Семена Думановського, й виникає село Семенівка.

      В 1890 році землі були поділені по духовному заповіту між синами. В Ольгополі зостався Василь, у Пелагеївці – Андрій та Михайло, у Дудчино – Олександр.

      Від початку 1897 року почався розпродаж земель, заселили округу люди. 1890 році Ісидор Харлампійович заповідає свої володіння синам з умовою продати сільській громаді землю і побудувати храм на честь Св. Пелагеї . Заповіт батька було виконано скрупульозно.

      Керував роботами Андрій, йому допомагали прикажчик Петро Котеля та керуючий Гурій Іванович Гончаренко. Після смерті Андрія будівництвом керував Михайло, хоча сам не жив в Пелагеївці, а мешкав у Житомирі та Києві до самої смерті – 16 грудня 1913 року.

      У 1896році було закладено фундамент трипрестольної церкви і через два роки розпочато будівництво. До будівництва храму ретельно готувалися. Мешканка села Мотрона Тимофіївна розповідає, що у великих ямах, оббитих дошками, протягом 5 років витримували вапно для будівельного розчину. Для виготовлення цегли недалеко від будмайданчика був побудований невеликий цегляний завод. Архітектор був запрошений з Німеччини, художники і муляри – з Москви.  Весь кахель завозили із-за кордону, а залізні вікна, огорожу, хрести виготовили на власному заводі Михайла Дуриліна.  Куполи ро частинах привозили залізницею, а на будівництво доставляли волами з Нового Буга.  Шиби вибирали кольорові, а в хрести вмонтовували дзеркала. Коли сходило сонце, то здавалось, що церква сяє. Дзвонів було 12.

       Храм будували без кранів, вручну . десять цеглин за плечі клали у так звану «козу» і по трапах несли доверху. Один чоловік при цьому загинув.

      Церква вийшла дивовижною. Вона була несхожа на навколишні храми і стала місцем паломництва для людей з різних місцевостей. Багаті мандрівники просили візників зупинятися, щоб помилуватися видом цієї споруди, яка несподівано виникала: дванадцятиглава церква з куполами і дзеркальними хрестами, перетворювала околиці в радісну декорацію з чарівної дитячої казки.

      Поруч із церквою збудовано два приміщення. Це опріч сторожки. Одне приміщення відвели під школу, а друге зайняла церковна обслуга. Довкола церкви висадили сосни, а також клени. Вимостили двір цеглою.

      Михайло Дурилін подбав про свою родину й про себе ще за життя. Він спорудив склеп під церквою.

    Була церква ще й пофарбована в різні кольори ( карниза і виступи). До відкриття церкви готувалися заздалегідь. З Миколаєва прибув до Нового Буга вагон хліба, привезли пива, вина, нарізали чимало худоби.

     Відкриття відбулося 19 серпня 1904 року. Було запрошено вісімнадцять церковних осіб для освячення. Хрест на дзвіницю виніс Лашкул Федір. За це одержав п’ять золотих царських рублів ( тоді приблизно стільки коштувала корова). Коли він зліз, то всі скинулися грошима й обв’язали його рушниками з голови до ніг. Після освячення був обід.

    Першими служителями стали Дмитро Константинович Бойченко і псаломщик Антон Климович Лавренко. Дітей учив у відкритій школі Бобровський Григорій.

    Під церквою поховані три брати, окрім Олександра, а також керуючий маєтком Гурій Іванович Гончаренко. Останнім у склепі був похований Михайло. Він помер від розриву серця за більярдною грою у Києві.

     Ще за життя Михайло, щоб увічнити брата Андрія, вирішив пожертвувати 200 десятин на будівництво сільськогосподарського училища. Всю економію він жертвує також, з умовою цією ж. Михайло хотів відвідувати щорічно школу і село, де лежить прах його батьків, а також, щоб йому розказували про роботу училища.

       В 1905 році він рекомендує побудувати міст і бажає пожертвувати 2000 карбованців. Сад площею в 6 десятин з поливним городом також пожертвував для школи, де рекомендував закласти розсадник для дерев і винограду.

       Міст Михайло просив побудувати біля броду з тих міркувань, що на той час це була єдина дорога з мілким бродом, що зв’язувала два повіти – Єлисаветградський та Херсонський. Це питання за його життя не вирішили, й у 1908 році він продає 277 десятин землі з економією жителям хутора Приволянського – Махну, Іваненку, Загоруйку, Остапенку, Щиглінському. На тих землях, що продав , раніше вже виникли села Новопавлівка й Новорозанівка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Занепад монастиря в часи радянської влади

      У радянські часи Свято-Михайлівський храм пережив усю тяжкість гонінь і репресій.

      Служба у Свято – Михайлівській церкві відбувалася регулярно до 1930 року, а в 1932 році 19 серпня останній раз відслужив Семен Брижицький. Дуже вражає той факт, що у 1930 році прилюдно три чоловіки у військовій формі викинули прах небіжчиків із склепу, а цінності забрали. Труни довгий час валялися й селянин Коваленко взяв одну собі, а дві возили у Возсіятське, щоб здати у метал, але там прийняти відмовились. Прах зарив Остапенко Дмитро Іванович. За це він поплатився, його обізвали «ворогом народу». Також довго валялися коса й туфлі. За переказами це коса Пелагеї, а де її знайшли – чи під церквою чи біля церкви – невідомо.

      У 1934 році місцевий союз безбожників пропонували всім бажаючим селянам звалити хрести з куполів. Охочих не знайшлося. Довелося все робити своїми руками. 11 хрестів вдалося звалити, дванадцятий хрест на дзвіниці виявився фатальним. Двоє п'яних активістів-безбожників впали з тридцятиметрової висоти і розбилися. Цей хрест стоїть і донині .

      У середині 30-х років тут було зерносховище, а в правому боковому вівтарі стояла крупорушка. Коли селяни цілими селами вимирали від голоду, територію церкви охороняли від розграбування військові. Потім охорону зняли і стали «ділити» парафіяльне майно. Вівтар довгий час не чіпали, але в 60-х, охочі до екзотики туристи стали розтягувати на сувеніри фаянсові кіоти. Найбільше храм постраждав на початку 80-х років. Безбожники в третьому коліні розбили унікальний вівтар і розтягнули мейсеновський фарфор. Зганьблений храм довгий час стояв забитий в повному забутті.

 

 

 

5.Відродження та сучасне життя монастиря

     З 1994 року Свято – Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир почав відроджуватися, за рішенням Священого Синода Української Православної Церкви та по ходатайству митрополита Миколаївського та Вознесенського Питирима.

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\004.jpg     Сучасні перші поселенці монастиря прибули сюди 3 жовтня 1996 р. Якщо взяти до уваги, то на території Миколаївської області ніколи не було монастирів, але сьогодні, незважаючи на свою молодість, наставнецею  монастиря є ігуменія Серафима ( Шкара).

     Дуже нелегкими були перші роки становлення монастиря. Однак, паоступово, життя налагоджується. По благословенню владики Питирима, який по- батьківски опікується духовним життям чернетчих і виявляє велику турботу про благоустрій монастиря, вже влітку 1997 року підвели воду, а до початку зими встановили опалення в келіях.   На протязі 1998 року був налагоджений господарський двір.

     Сьогодні життя в монастирі йде мирно й спокійно. Монахині несуть свою службу в храмі, на кухні та трапезній, в пекарні, на пасіці, в церковній лавці, в швейній майстерні, в корівнику, біля курей, на городі, в полі тощо.

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\008.jpgC:\Users\User\Pictures\2019-01-14\007.jpgВ монастирі проводиться літній табір для вихованців недільних шкіл. Зображення монастиря є елементом гербу та прапора Новобузького району.

 

 

 

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\001.jpg

 

 

 

 

 

      За останні роки монастир огороджено новою огорожею, відреставровано кілійний корпус. До століття храму за допомогою єпархії і меценатів відновлено колокольню. Монастир поповнився святинями: має мощевик з іконами та часточкою молей преподобної Пелагеї, святого Гавриїла Афонського, преподобомучениці великої княгині Єлизавети  та інше.

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\002.jpg     1 серпня 2006 року Владика Питирим освятив чотири хрести та чотири куполи, котрі засяяли на всю околицю. В 2011 році завершено будівництво зимового храма та двоповерхового кілійного корпуса. 15 січня 2012 року в день  свята преподобного Серафима Саровського митрополит Миколаївський і Вознесенський Питирим освятив новий храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці і совершив першу Божествену літургію.

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\002.jpg      В монастирі щоденно проводяться служби, читається « Неусипаєма Псалтирь», відправляють заказні молебені, акафісти, панахиди.

 

 

 

 

 

 

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\001.jpgПри монастирі діє готель для паломників та туристів.

На сьогодні  Свято – Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир є духовним та паломницьким центром Миколаївської єпархії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Дива

         Не багато знайдеться в Україні храмів, де з такою силою відчувається вплив на людину намоленої, Божественної землі. Як в істинно святих місцях, у наш Пелагеївському монастирі трапляються справжні дива. Двічі - в 2000 і 2004 роках - мироточила ікона Володимирської Божої Матері. Інша ікона, XVI століття, що зображає страждання Ісуса Христа і зовсім почорніла від часу, стала в стінах храму набагато світлішою - і тепер добре видно деталі малюнка. А ще відомі випадки зцілення від серйозних хвороб людей, які тут молилися.

Престольні свята

21 жовтня – престольний праздник святої преподобної Пелагеї.

1 вересня – храмовий праздник пам`яті Андрія Стартилата.

21 листопада – день пам`яті святого архистратига Михайла.

C:\Users\User\Pictures\2019-01-14\002.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Висновок

       Завершити свою дослідницьку роботу я хочу віршем Володимира Швеця, краєзнавця, який в свій час дуже ретельно дослідив історію заснування Свято – Михайлівської церкви, а згодом монастиря.

C:\Users\Lenovo\Downloads\499676517.jpgНад річкою Інгулом

Стоїть високий Храм.

Не близьке, а минуле

Нагадує він нам.

 

Майстри так збудували

Цей витвір навіки,

Щоб пам’ять люди мали –

Приїжджі й земляки.

 

Щоб серце завмирало

Від явної краси.

І зло з душі тікало

На вічнії часи.

 

Нам варто пригадати

Історію тих днів,

Всім миром відновити

Цей Храм й забути гнів.

                                         Хай люди очищають

                                         Весь накип із сердець.

                                         Добро з добром єднають

                                         І злу прийде кінець.

8. Список використаної літератури

 

1.Стаття з брошури "Свято-Михайлівський Пелагеївський монастир", видавництво Ірини Гудим, 2010 рік.

2.http://eparhia.mk.ua Николаевская епархия. Украинская Православная Церковь/ Исторический очерк о Пелагеевском монастыре

3. Архівні матеріали Володимира Швеця, краєзнавця.

4. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

 

1

 

docx
Додано
29 грудня 2019
Переглядів
1070
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку