Голодомор-біль  всієї України.

Вечір пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років для учнів 5-9 класів

Мета: поглибити знання дітей про трагічні події 1932-1933 років, показати , що це була цілеспрямована політика з метою ліквідації проявів українізації, позбавлення українців історичної пам’яті; розвивати вміння виступати перед аудиторією, продовжити формування навичок критичного мислення; виховувати непримиренність до насилля,  повагу, турботу, співчуття до людей, які пережили страхіття голодомору.

  Вечір відбувається в актовій залі школи. На столі, застеленому вишитою скатертиною, розламана хлібина, у вазі 5 колосків, стрічка з написом 1932-1933рр., свічка. Поруч виставка художньої, публіцистичної літератури про голод 1932-1933 років,макет криниці на якій звисає чорна хустина,карта України, де позначено територію,що охопив голод 1932-1933рр.

Учні, одягнені у вбрання темного кольору.

Вступне слово вчителя:

Багатовікова історія українського народу – це  літопис життя і смерті народу-великомученика,  доля якого була дуже трагічною. Кожен народ має власну історію – глибоку і прозору, або замулену і прикидану, але має, яку створив. Історію нашого народу  намагалися і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її , цілющої сили. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні. належить вичерпати багато солоної від горя та сліз води. Адже у світовій історії не зафіксовано голоду,подібно до того, що випав на долю України - однієї з найродючіших країн світу.

Ведучий 1

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

 Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

 Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Ведучий 2

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори. Надійшли.

Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

 І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

 Ведучий 1:

Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених.

Ведучий 2:

 Сталося це літа Божого 1932-го Сталося це літа Божого, Яке запам'ятається кожному Навічно, важко, гірко. Сталося це літа Божого 1933-го

 Ведучий 3:

 Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий... Голод... Голод...

 У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

 Десять  мільйонів (Боже мій!)

 Недолічилась Україна.

Ведучий 4:  Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932- 1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках

 Пісні нашого краю "Голодомор"

  Анатолій Салогуб

Читець:    Дмитро Головко « У той рік заніміли зозулі»

                          У той рік заніміли зозулі,

                          Накувавши знедолений вік,

                          Наші ноги розпухлі узули

                          В кирзяки-різаки у той рік.

                          У той рік мати рідну дитину

                          Клала в яму, копнувши під бік.

                          Без труни, загорнувши в ряднину…

                          А на рано – помер чоловік.

                          І невтому, трудягу старого,

                          Без хреста повезли у той бік…

                          І кістьми забіліли дороги

                          За сто земель сибірських, сто рік.

                          У той рік і гілля, і коріння –

                          Все трощив буревій навкруги…

                          І стоїть ще й тепер Україна,

                          У скорботі тяжкій край могил.

Ведучий 1:

        Історична довідка.

       1.Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади» Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

    Ведучий 2:

     2. Але становище в Україні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

     Ведучий 3:

     3. Представники місцевої  влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію  мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на десять років. Це був  розбій, свідомо спрямований на винищення селянства.

Ведучий 4:

4. Досі не віриться, що в Україні – житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишились без зернини. Пухли старі й малі, вимирали роди й села. Смерть чигала на шляхах, на полі, по хатах. ЇЇ кістлява рука, здавалося, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. А в новий 1933 рік уся Україна перетворилася на суцільну могилу.

   «Дай хоч одну картопельку».

                                                           ( Гурська Антоніна)

                     Бозю!

                     Що там у тебе в руці?!

                     Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

                     Щоб не втонути в Голодній Ріці.

                     Бачиш, мій Бозю, я ще – дитина,

                     То ж підрости хоч би трохи бодай.

                     Світу не бачила білого, Бозю.

                     Я пташенятко, прибите в дорозі.

                     Хоч би одненьку пір’їночку дай.

                     Тато і мама  -  холодні мерці.

                     Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

                     Холодно, Бозю.

                     Сніг дуже білий.

                     Бозю, що там у тебе в руці?

Ведучий. Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими гинули чоловіки, пізніше-діти, і останніми – жінки.

 Інсценізація (Автор і мати)

Автор

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. — Це моє!

Моє! — І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. — А подивіться!

Моє найкраще над всіми! —

Автор

                             Вже в безлюдді повнім погасала

                             Донечка, надія удовина.

                             І сама вдова її вдягала

                             І сама поклала в домовину.

                             У візку скрипливому із двору

                             Дотягла насилу до могили,

                             Що її у цю недобру пору

                             Вирила аби земля накрила.

                             А як дощ наструменів цівками,

                             Цвинтарні оплакуючи втрати,

                             Босими опухлими ногами

                             Танцювала у багнюці мати.

                             «Оце ж тії чоботи зять дав.

                             А за тії чоботи дочку взяв…»

                             Чорний-чорний та недобрий сватав

                             І, дивись, таки зумів узяти.

                             І тепер весільну перед зятем

                             Гірко відтанцьовувала мати.

                             «Чоботи, чоботи із бичка,

                              Чом діла не робите, як дочка?..»

                             Засихала на литках багнюка –

                             Отакі то перед і халяви.

                             Босі п’яти нелюдську розпуку

                             Світові оглухлому жбурляли:

                                           …дочку взяв…

 Ведучий 1

Одними з перших в тоді ще радянській Україні ґрунтовно досліджувати тему Голодомору 1932 – 1933 років почали Володимир Маняк та його дружина Лідія Коваленко-Маняк. Вони із 1987-го збирають документальні джерела та свідчення більше ніж 1000 очевидців подій початку 1930-х. І в 1991-му видають книгу “33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал”.

Ведучий 2

«Наше видання – це і цвинтар пам’яті, і поминальник, і енциклопедія горя та смутку. Трагедія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Книга народної пам’яті, де люди звіряються, виважують, свідчать, де правда історії озивається в  тисячах людських доль»             

  Ведучий 3

 На жаль славне подружжя – Лідія Коваленко і Володимир Маняк – загинуло в автомобільній катастрофі, а їхнє дітище,  книга-меморіал «Голод-33»  побачила світ пізніше. Посмертно митцям присвоєно звання Лауреатів Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.

Ведучий 4

          Це видання особливе, не призначене для одноразового читання. Осягнути чорну хроніку голодомору в Україні 1932-1933 рр. -  нелегко, але читати треба

Ведуча:

Учень           Із книги-меморіалу «Голод-33»:

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського району Житомирської області: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…»

Учень           Із книги-меморіалу «Голод-33»:

Петро Макарович Соловищук з села Луки на Вінничині: «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу. Розгорнув рядно, поклав їх туди ж до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і  батько… і так від моєї родини ніякого сліду – ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Учень

Робітник,котрий відвідав своє рідне село,дізнався,що його тесть Павло Гузар,опухлий від голоду,попрямував до Росії у пошуках хліба і помер в хащі в с.Лиман,за кілька кілометрів від дому. Люди в Лимані допомогли поховати його.

Учень

 Двом американцям,що походили з України вдалося відвідати рідне село

«Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть чиновники з транспорту та офіцери  попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей. Іноземний експерт з Казахстану сказав мені, що близько 5 млн з 11млн. тамтешніх жителів померли від голоду. 

Ведуча:

      Тож пом’янімо сьогодні  хвилиною мовчання  мільйони українських людей, жертв одного з найжорстокіших злочинів сталінізму проти нашого народу. Хай ця хвилина ввійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла  Хвилина мовчання.(метроном)

Голодомор 1932-1933 років забрав життя одного мільйона дітей віком до десяти років, через нього в Україні не народилося ще 600 тисяч дітей. 

Голодний дух.  Мультфільм

Ведучий 1:

       Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору,  відгомін ненароджених поколінь Що ж забрали з собою в могилу ті мільйони великомучеників голодного року?  Не тільки те, що вони самі могли сотворити на цьому світі, а й те, що вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилось на місці 33 року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно  повторювалося потім ще і ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких вже давно забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених.

Ведучий 2:

     А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх  людських чеснот і талантів. 

Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не шкодувала доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

Інсценізація

ДИКТОР (за сценою).

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

(Ніна Виноградська).

Автор

Велика родина була у Петренків:

Матуся і тато, бабуня і дід,

Чотири синочки і доня Оленка —

Охочим до праці й щасливим був рід.

Сміялась матуся, закохана в тата,

Навчала бабуня малих онучат.

Сім'я незаможня, любов'ю багата,

Та хліба до столу завжди вистача.

Долівка помазана глиною чисто,

А зверху солома на ній для тепла.

У запічку пахне духмяним любистком,

І вечір зимовий іде спроквола.

На комині вузлики гріються з маком,

З насінням петрушки, з чорнушкою теж.

А піч зігріває всіх ніжно і м'яко,

І дідова казка... І пісня — без меж.

Отак би їм жити в щасливій родині...

Аж тут тридцять третій снігами несе.

Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все.

Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара.

І падають в ноги, і просять всіляко,

А ті забирають останнє з двора.

«Ну як тепер бути? Забрали корову

І все до зернини. А діти, а ми?»

Ідуть тато з дідом копати в діброві

Якогось коріння посеред зими.

Мати

На городі пусто.

В хаті мертва тиша.

І синки опухлі

Мов живі мерці.

Знов оладки з листя

І водиця в кухлі —

Ось і всі наїдки

У її руці.

Пропікають очі

Материну душу.

І сама голодна,

І в очах туман.

Дідусь

Вже часник на лузі

Вигребли з корінням,

Обірвали липу,

Кропиви нема.

Не зійшла картопля

Саджена лушпинням...

Люди, мов примари.

Голод. Смерть. Пітьма.

Мати

Сизим літнім ранком

Чоловік до хати

Не прийшов — приплівся

На хитких ногах.

Він приніс в торбинці

Хліба дві буханки,

Вісім картоплинок

І один киях.

Автор

Все оте багатство

Їм дало надію,

Що сини ще будуть

Бігати в дворі.

І в краях далеких

Хтось зерно посіє

І не дасть померти

Їм і дітворі.

Батько

А в сільраді виснуть

Матюки — погрози,

Телефон з райцентру

Розстрілом ляка.

За кордони їдуть

Із зерном обози.

Не страшне померлим

І саме ЧеКа.

Табори ГУЛАГу

Сповнені по вінця

Горя і розпуки

У краях чужих.

Напились сибіри

Крові українців,

Вимостили землю

Кісточками їх.

Автор

Стояли хати у морози взуті,

Закутані у латані сніги...

А на печі в лютневій каламуті —

Замерзлі люди, наче батоги.

У хаті морок, нікому ховати

Мерців, яким не дошкуля зима.

І обнімає мертвих діток мати,

Вона мовчить, бо вмерла і сама!

Хто слово скаже, пом'яне померлих,

Вони жили й любили на землі,

За що, питаю, їх зі світу стерли,

І розчинили в забуття імлі?!

Ну хто згадає материні руки,

Що притискали ніжно немовля,

І хто відчує передсмертні муки? —

Сама холодна й мертве янголя.

На світі зосталась з великого роду

Єдина Оленка... За всіх пожила...

Залишилось з того святого народу

Лиш декілька душ із усього села.

Пісня пам'яті жертв голодоморів в Україні

Людмила Степаненко

Батько

Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

Мати

Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

Дідусь

Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

Бабуся

Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

Ведучий:

      Висновки міжнародної комісії по розслідуванню  голодомору в Україні у 1932-1933 роках:

1. Причини голодомору:

а) вивезення зерна з України із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів

             б) колективізація;

             в) розкуркулювання;

             г)денаціоналізація;

             д)геноцид

        2. Наслідки голодомору:

             а) внаслідок повного виснаження організму від голоду померло           більше як 15 мільйонів чоловік;

               б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони крайньої Півночі 3 мільйони осіб;

           3. Відповідальність: 

               а) головні ідеологи голодомору: Сталін;

               б) керівники: Каганович, Молотов;

               в) виконавці: Чубар, Косіор, Петровський.

            4. Комісія вважає;

                а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;

                б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні, беззаперечно були злочином проти людства.

Читець:   Дмитро Білоус «Ти кажеш, не було голодомору?»

                            Ти кажеш, не було голодомору?

                             І не було голодного села?

                             А бачив ти в селі пусту комору,

                             З якої зерно вимели до тла?

                             Як навіть варево виймали з печі

                             І забирали прямо із горшків.

                             Окрайці виривали з рук малечі

                             І з торбинок нужденних стариків?

                             Ти кажеш, не було голодомору?

                             Чому ж тоді,як був і урожай,

                             Усе суціль викачували з двору,-

                             Греби, нічого людям не лишай!

                             Хто ж села, вимерлі на  Україні,

                             Російським людом поспіль заселяв?

                             Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

                             Імперський молох світ нам затуляв!

                             Я бачив сам у ту зловісну пору

                             І пухлих, і померлих на шляхах.

                             І досі ще стоять мені в очах…

                             А кажеш – не було голодомору!

Читець

        Розкидані їхні кісточки були скрізь – і по бур’янах, і по дорогах, і в полі.

                             Ні труни, ні хрестів,

                             І ні тризни!

                             Прямо в яму,

                             На віки віків!

                             Чорна сповідь моєї Вітчизни.

                             І її затамований гнів.

                            Гей, Україно…

                            Де ж українці?

                            Мати чекає вісті од сина.

                            Гей, українці, де ж Україна?!

   Ведучий    Важко повертає собі народ України духовне здоров’я. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна  розкріпачити волю людей, пригніченої насильницькою колективізацією та голодомором. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль віднайде себе наш народ, достойний прекрасної долі.

Слова молитви, учні повторюють…

                               Прости, небо! Прости, земле!

                               Простіть, зорі! Прости, народе Божий!

                               Всі сили земні і небесні, простіть

                               Муку і божевілля мого народу!

                               Ту моторошну дику ніч, усі жахи,

                                Не бачені від сотворення світу, простіть

                                Усіх нас грішних, прости,

                                Що мовчали, за упокій твій молебнів

                                не справляли, поминальних свічок

                                не світили, обідів за тебе не робили.

                                Прости ж нас , роде наш замордований,

                                лише сирою землею зігрітий.

                                Царство небесне вам,

                                душі убієнні!(учні сходять зі сцени)

 Звучить реквієм В.А.Моцарта (голосно…..тихіше)

Ведучий Масовий голод, що охопив у 1932–1933 роках всю територію Української РСР у межах, що існували на той період, став однією з жахливих трагедій ХХ століття. Станом на 2018 рік Голодомор визнаний геноцидом українського народу в 24 країнах світу. Але Росії серед них нема. У цій країні теми Голодомору взагалі воліють не торкатися, розцінюючи навіть згадку про цю сталінську політику знищення як ворожий випад.

Ведучий

У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних “вождів” або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу.

Трейлер «Ціна життя»

Учениця  1

1933 рік. Валлійський журналіст та радник британського прем'єр-міністра Гарет Джонс шукає наступну велику історію та приїжджає до Москви, щоб взяти інтерв'ю у Сталіна. Там він знайомиться з Адою Брукс, яка відкриває йому очі на «радянську утопію», і Гарет, попри смертельні погрози спецслужб СРСР, розпочинає власне розслідування. Крок за кроком він наближається до розкриття правди про найбільшу трагедію українського народу — Голодомор..

Учениця 2

 Автор понад 20 статей на тему голоду. Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє – у березні 1933 року.  Порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю. 29 березня 1933 року Ґарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про Голодомор. Всього Джонс до 1935 року видав декілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні.

Інсценізація (учень в ролі головного героя)

Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!» Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні —

 «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду.»

Радянський Союз – це не обіцяний рай пролетаріату.

Це не унікальний експеримент про який ви прочитаєте в пресі..

Сталін –не той за кого себе видає.

Ми ще можемо щось зробити. Ця стаття може врятувати мільйони життів.

Ми ще можемо щось зробити.

Учениця

В 2019 в рамках Berlinale відбулась світова прем'єра художнього біографічного фільму польської режисерки Агнєшки Голланд «Гарет Джонс» (у міжнародному прокаті - «Містер Джонс» . Прем'єра в Україні запланована на листопад 2019 року.

Вчитель. Світ мав би розколотися навпіл, сонце перестати сві­тити, Земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля не перевернулася. Вона обертається, як їй і на­лежить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами й надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було.

 Звучить пісня О. Білозір «Свіча» 

Інсценізація відеоролика.

Тобі не холодно?

Ні.

А чому?

Бо ти прийшов.

Ти приніс мені яблуко?

Так. А звідки ти знаєш?

Люди завжди приносять мені яблука….

Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

Звучить пісня О. Білозір «Свіча»

   Танець (дівчата виходять із свічками)

Викладач. Наприкінці хочеться звернутись до вас… Злетимо в думці над Україною й зримо побачимо, жахаю­чись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. Великими й малими, відомими й невідомими. Мусимо сказати, що Україна — то велика могила, у якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти цю глибину, і копають нам її протягом століть чужі й свої. Копають і закопують нас мільйонами, а серед них 10 мільйонів замо­рених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, по­етами, хліборобами, зварювальниками, пекарами, кондитерами, слюсарями й не стали. Тож хай земля їм буде пухом, а пам'ять про них залишиться серед живих. Пам’ятайте…Поважайте…Шануйте…

Слава Україні!

Відеоролик «Ти живеш»