Перша допомога в разі кровотеч

Біологія 8 клас    Урок № 23   Дата проведення уроку

Тема.  Перша допомога в разі кровотеч

Цілі уроку: розглянути розташування головних кровоносних судин у тілі людини, навчитися надавати першу допомогу в разі артеріальних, венозних і капілярних кровотеч.

Обладнання й матеріали: таблиці «Кровообіг і лімфообіг», «Перша допомога в разі кровотеч», бинти, вата, стерильні марлеві серветки, джгути, розчин іоду.

Базові поняття й терміни: капілярна, венозна й артеріальна кровотечі, внутрішня кровотеча, пов’язки, джгут.

Концепція уроку

Розглянути основні шляхи руху крові по організму людини та види кровотеч; у ході практичної роботи дати кожному учневі можливість отримати практичні навички надання першої допомоги в разі артеріальних, венозних і капілярних кровотеч.

Хід уроку

І. Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

Питання для бесіди

Які види судин ви знаєте?

Покажіть на таблиці рух крові по малому та великому колах кровообігу.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Кровотечею називається витікання крові з крово­носних судин в результаті порушення цілості судинної стінки. Вони виникають внаслідок механічного або пато­логічного порушення. Кровотечі бувають внутрішні та зовнішні. Зовнішні - коли видно місце, звідки тече кров. Внутрішні – кров надходить у внутрішні порожнини чи тканини, або у просвіт порожнистих органів (шлунок, кишки та інші).

Крововиливом називається дифузне просочування кров’ю тканини, гематомою –обмежене скупчення крові в тканинах.

Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні, капілярні.

Артеріальна кровотеча є найбільш небезпечною внаслідок швидкої втрати крові, особливо при порушенні цілості великих судин. Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові внаслідок високого вмісту кисню. Кров б’є сильним струменем, поштовхами. Пов’язка швидко просочується кров’ю. Притиснення артерії вище рани значно зменшує або спиняє кровотечу.

Мал.5.  Види зовнішніх кровотеч: а – капілярна; б – венозна; в – артеріальна.

Венозна кровотеча характеризується витіканням крові темного кольору, що пояснюється більш низьким вмістом в ній кисню і підвищеним насиченням її вуглекислотою; кров тече повільно та безперервно. Притиснення ушкодженої ділянки, накладання тиснучої пов’язки спиняє кровотечу.

Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні капілярів. Кров виділяється краплями або сочиться із усієї поверхні рани. Цей вид кровотеч зазвичай припиняється самостійно або завдяки тиснучій пов’язці. Перед накладанням пов’язки шкіру навколо рани обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону.

Самоспинення крові – це захисна реакція орга­нізму, яка виявляється у рефлекторному спазмі стінок ушкоджених судин і зсіданні крові з утворенням згустків (тромбів), що закупорюють просвіт кровотечних судин. В нормі час зсідання крові та зупинки незначної кровотечі не перевищує 30 хвилин.

Природжене спадкове захворювання, при якому різко сповільнюється процес зсідання крові, називають гемофілією. Хворіють майже виключно чоловіки. У зв’яз­ку з порушенням здатності крові зсідатися у таких хворих бувають тривалі кровотечі навіть при незначних подряпинах та уколах. Найчастіше спостерігаються кро­вотечі з носа та ясен, характерними є підшкірні кро­вовиливи, гематоми. Час зсідання крові подовжується до 2-3 годин, нерідко до 1 доби.

Окрему групу складають паренхіматозні кро­вотечі, які бувають при травмах паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки, легені) і характеризуються значною крововтратою. Такі кровотечі небезпечні і мо­жуть призвести до смерті внаслідок значного знекров­лювання організму.

Симптоми кровотечі:

Загальні:

1. Акроціаноз (синюватість губ, нігтів, крил носа)
2. Прискорення пульсу і дихання
3. Мерехтіння перед очима
4. Спрага
5. Слабкість                               10. Позіхання
6. Серцебиття                            11. Нудота
7. Блідість шкіри                       12. Відчуття страху
8. Липкий піт                            13. Непритомність
9. Судоми                                   14. Запаморочення

Місцеві:

За хворобливими (патологічними) виділеннями:

1. Кривава блювота
2. Чорні рідкі фекалії
3. Кровохаркання
4. Гематурія – виділення крові із сечею

Організм дорослої людини масою 70 кг містить близько 5 – 5,5 л крові. Під час крововтрати відбувається порушення діяльності мозку, серця та легенів. Втрата 250 – 300 мл крові дорослою людиною може не відчуватися. Дуже небезпечною є втрата 1 – 1,5 л крові. Смертельною є одномоментна втрата 2 – 2,5 л крові. Діти дуже погано переносять втрату крові: у віці одного року крововтрата 250 – 300 мл смертельна. Жінки переносять крововтрату краще ніж чоловіки.

У відповідь на крововтрату в організмі виникають пристосувальні реакції, спрямовані на підтримання артеріального тиску і газообміну. Рефлекторно скоро­чуються артеріоли і дрібні вени, мобілізується кров із селезінки, печінки, кишок і посилено надходить тканинна рідина в кров’яне русло. У результаті цих гемодинамічних компенсаторних механізмів настає стабілізація артеріального тиску й відновлення об’єму циркулюючої крові. Одночасно посилюється легенева вентиляція (за­дишка) і підвищується активність червоного кісткового мозку, що запобігає порушенню окисних процесів в організмі.

Розрізняють легкий, середній та тяжкий ступінь крововтрати.

При легкому ступені втрачається приблизно 10-15% об’єму циркулюючої крові. Така крововтрата легко переноситься організмом. Вона компенсується за рахунок викиду крові з депонуючих органів та утворенням більшої кількості формених елементів крові в кістковому мозку. Повне відновлення об’єму втраченої крові відбувається протягом 1-2 діб.

При середньому ступені втрачається 15-20% об’єму крові, що супроводжується вираженими функціональними змінами в організмі. Відмічається блідість шкірних покривів та видимих слизових оболонок, липкий холодний піт, спрага, слабкість, можливі судоми. Крововтрата до 1л компенсується організмом за рахунок перерозподілу крові з шкіри, підшкірної клітковини, м’язів до основних життєво важливих органів (мозок, серце, легені).

При тяжкому ступені крововтрати втрачається 20-30% об’єму циркулюючої крові. У таких потерпілих від­сутня свідомість, пульс на артеріях кінцівок не визна­чається; знижений систолічний тиск до 80-70 мм рт. ст. Потрібні термінові заходи – переливання крові.

2.2. Способи зупинки кровотеч

Зупинка кровотечі може бути тимчасовою та оста­точною. Тимчасова зупинка кровотечідосягається наступними методами: накладанням тиснучої пов’язки, тампонадою рани, пальцьовим притисненням судин, підвищеним положенням або максимальним згинанням кінцівки в суглобі й накладанням джгута. Тимчасова зупинка кровотечі є попереднім заходом, який запобігає крововтраті під час транспортування хворого та підготовки його до остаточної зупинки кровотечі.

Тиснучу пов’язку застосовують для тимчасової зупинки кровотечі з м’яких тканин, коли не ушкоджені великі артерії. Особливо ефективна тиснуча пов’язка при поверхневих пораненнях голови, кінцівок, для зупинки зовнішніх венозних і капілярних кровотеч (див. тему 1).

Тампонада рани використовується при кровотечах з носа, піхви, прямої кишки, а також при кровотечах з ран. Після введення тампона накладають тиснучу пов’язку.

Пальцьове притиснення артерій до кісток є ефективним при інтенсивних кровотечах із зон артерій середнього та великого калібру (артерії сонна, підклю­чична, обличчя, кінцівок), як правило, перед накладанням джгута. При само- чи взаємодопомозі стримати кровотечу пальцьовим притисканням вдається на декілька десятків хвилин, тому що виникає м’язова втома пальців або кисті. Техніка зупинки кровотеч полягає в тому, що вище місця кровотечі через шкіру та м’язи двома-трьома пальцями, притискують артерію до кістки. Оскільки артерії пружні то притискування їх до м’яких тканин може бути неефективним. А тому великі артерії такі як, наприклад, стегнова артерія, черевна аорта притискують кулаком і за допомогою другої руки.

Потрібно знати місця притискування артерій до кісток залежно від місця кровотечі (мал. 6).

Анатомічні точки перетискання артерій

На голові та шиї:

1) вискова – притискують до виличного відростку вискової кістки, на 1 см вперед від козелка вуха

2) щелепна - на 2 см вперед від кута нижньої щелепи

3) загальна сонна – притискують 2-3 зігнутими пальцями до поперечних відростків VI шийного хребця

На верхніх кінцівках:

4) підключична – до першого ребра в надключичній області

5) пахвова – до головки плечової кістки

6) плечова – до плечової кістки верхньої третини внутрішньої поверхні плеча в борозні двоголового м’яза

7) променева – до променевої кістки на 2-3 см вище променезап’ясткового суглобу

На нижніх кінцівках:

8) стегнова - притискують кулаком до стегнової кістки у верхній третині стегна з внутрішнього його боку

9) підколінна – до головки великогомілкової кістки в підколінній ямці

10) тильна артерія стопи – до кісток тильної поверхні стопи.

Мал. 6. Місця пальцьового перетискання артерій при кровотечі

До максимального згинання в суглобі ушкодженої кінцівки вдаються при кровотечах з артерій та вен передпліччя та кисті, стопи й гомілки (мал. 7).

Мал. 7. Техніка припинення артеріальної кровотечі згинанням та перерозгинанням кінцівок при кровотечі з:

а – підключичної артерії; б – стегнової артерії;

в – підколінної артерії; г – плечової та артерій передпліччя.

Підвищене положення кінцівки найчастіше засто­совується при капілярних та венозних кровотечах. Підведення кровоточивої ділянки призводить до зниження тиску в венах та дрібних артеріях, що сприяє зменшенню або зупинці кровотечі. Особливо ефективним цей спосіб є при венозних кровотечах нижніх кінцівок.

Правила накладання джгута

1. Джгут накладають при травмуванні великих артерій на верхню та нижню третину плеча, середню і нижню третину стегна, вище місця кровотечі. На середню третину плеча внаслідок небезпеки здавлювання променевого нерва джгут не накладають.
2. Кінцівку в місці накладання джгута обгортають мар­лею, рушником чи іншою тканиною, підіймають. Джгут розтягують і роблять ним 2-3 оберти навколо кінцівки. Кінці джгута скріплюють за допомогою ланцюжка, а в разі його відсутності – зв’язують.
3. Якщо джгут накладено правильно – кінцівка бліда, пульс нижче місця накладання зникає і кровотеча спиняється. Якщо кінцівка синіє – джгут накладено неправильно, оскільки перетиснуті венозні судини.
4. Термін накладання джгута: в теплих умовах - до 2-х годин, у прохолодних – до 1-1,5 години. Пояснюється це тим, що припинення кровообігу кінцівки на холоді швидше призводить до початку омертвіння її тканин.
5. Якщо необхідний довший термін накладання джгута, то після закінчення допустимого часу слід через кожні 30 хвилин послабляти джгут до тих пір, поки кінцівка не набуде природного (рожевого) кольору. При цьому ушкоджену артерію необхідно притискувати до прилеглої кістки, щоб не відновити кровотечу. Після чого джгут знову накладають на кінцівку трохи вище або нижче попереднього місця накладання. Під джгутом обов’язково залишають записку з точно зазначеним часом накладання джгута.
6. Кінцівку з накладеним джгутом при холодних умовах утеплюють.
7. У разі відсутності джгута накла­дають закрутку з пояса, рушника, хустки або іншого матеріалу, яким обгортають кінцівку і зав’язують таким чином, щоб утворилася пет­ля, в яку вставляють палицю і за­кручують. Для того, щоб не по­шкодити шкіру, під закрутку необ­хідно підкласти бинт чи іншу тканину (див. мал. 8).

2.3. Надання першої медичної допомоги при деяких видахкровотеч

Для зупинки кровотеч з ушкодженої сонної артерії використовуютьметод Мікуліча: здавлюють поранені су­дини розтягненим гумовим джгутом через ватно-марлевий валик, який розміщують в області пальцьового притиснення сонної артерії; з метою запобігання асфіксії джгут фіксують на руці, яка закинута за голову.

Носова кровотеча. Виникає при травматичних ушкодженнях носа, переломах черепа, а також при чханні, нежиті та при деяких захворюваннях крові, серця, кровоносних судин, печінки та нирок. При такому виді кровотечі допомога має надаватися негайно, за будь-яких умов. Перш за все необхідно заспокоїти хворого, адже під час хвилювань спостерігається прискорене серцебиття, що збільшує втрату крові. Потерпілого слід посадити або надати йому напівсидяче положення з трохи нахиленою вперед головою. Якщо потерпілий без свідомості – голову повертають у бік і під час транспортування підтримують її руками. На область носа кладуть пузир із льодом або снігом, холодною водою, або ж змочену в холодній воді тканину. В носовий хід вводять носові турунди змочені у 3 % розчині перекису водню, крила носу щільно затиску­ють на 2-3 хвилини. Під час надання допомоги слід послабити одяг потерпілого, розстебнути комір, відкрити вікно, примусити хворого глибоко дихати, вдихаючи носом й видихаючи ротом. Ці заходи сприяють приско­ренню згортання крові й припиненню кровотечі.

Якщо кровотечу перерахованими методами зупини­ти не вдається, то потерпілого необхідно негайно напра­вити до найближчого медичного закладу.

Легенева кровотеча. Зустрічається рідко. Причиною є туберкульоз, пневмонія, чужорідні тіла та травми. Кровотечі можуть бути різного ступеня: від мікроскоп­пічного, до сильного; кров має пінистий характер, рідко згортається. Кровотеча може початися з невеликого кровохаркання, або раптово. При значній кровотечі хво­рий переляканий, блідий. З’являється слабкість, запамо­рочення.

Потерпілим з такою кровотечею необхідно забез­печити повний спокій, напівсидяче положення, для опори підкласти валик під спину, звільнити грудну клітину, забезпечити доступ свіжого повітря. На груди покласти пузир із льодом. Хворому заборонено говорити, рухатися, кашляти. Таких потерпілих необхідно негайно транспор­тувати до лікарні.

Шлункова кровотеча. Виникає при виразці шлунку, пухлинах та при травмах черевної порожнини. Ознаками такої кровотечі є блювота свіжою або згорнутою кров’ю, чорні рідкі фека­лії, блідість, прискорене серцебиття, зниження артері­ального тиску, слабкість, втрата свідомості. Хворому забезпечують повний спокій та горизонтальне або напівсидяче положення. На живіт кладуть пузир із льодом, дають ковтати дрібні шматочки льоду. Таких хворих заборонено кормити та поїти.

ІV. Домашнє завдання