Перший урок «Я пишаюся тим, що я українець!»

Перший урок

«Я пишаюся тим, що я українець!»

Мета: виховання в учнів почуття патріотизму, національної гідності, любові та поваги до історії Батьківщини та рідного краю, поглиблювати знання учнів про Україну, про видатних українців; вшанування народних звичаїв та свят, формувати переконання у нетлінності духовних скарбів народу; розвиток пізнавальної активності учнів, формувати в учнів ключові компетентності.

Обладнання: презентація, мультимедійний проектор, ноутбук.

https://drive.google.com/drive/folders/0B8_VqLPTbccLSlhsVXdCaHNLclE відеоролик «Моя Україна - моя Батьківщина», відеоролик «Там де ти живеш».

https://www.youtube.com/watch?v=cSva_HCBN6k

Хід уроку

Оргмомент. Слова привітання вчителя

- Ось і закінчилося ще одне, сповнене веселощів і радості літо. Якби не впертий календар, то ми б і не повірили в це, адже зелень на деревах ще така свіжа, а небо таке пронизливо синє і високе. І лише замріяні осінні вечори підтверджують правоту календаря. А отже настав час вирушати у нову захоплюючу мандрівку дивовижною країною Знань у своїй рідній Україні, на рідній Херсонщині, у своєму рідному Чкаловому. Чим же найбільше в усі часи славилась наша держава? Так, звісно – хлібом сіллю.

(Вчитель бере до рук в’язочку колосків)

Хліб священний лежить на столі,

В нього запах жнив'яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І, як сонце, сіяє над світом.

У хлібі краплі поту жаркого,

Рук роботящих жагуче золото.

І людське щастя на всі часи…

Будь гідним хліба, який їси.

Сьогодні на уроці ми «виростимо» символічні колоски, які допоможуть розкрити сутність нашої країни і нашого з вами життя.

Перший колосок «Наша земля - Україна»

 (карта України на екрані проектора)

Погляньте на карту України. На ній позначені кордони української землі, де з давніх-давен живе наш народ. Простір землі, заселеної українцями, такий великий, що аби перетнути його пішки із заходу на схід, треба йти 90 днів. Загальна територія займає площу близько одного мільйона квадратних метрів.

Україна – це велика й прекрасна країна. Вона має високі Карпати та мальовничі Кримські гори. Її найбільша річка Дніпро тече через усю Україну і впадає у Чорне море. Друга річка Дністер випливає із Карпат і тече також у Чорне море. Але славиться наша Батьківщина не тільки своїми містами, річками, горами, степами й лісами. Славна вона своїм працьовитим, волелюбним народом, який протягом віків боровся за свою незалежність.

Існує легенда. Давно-давно жила жінка. І було у неї три сини. Попідростали і вирішили піти у світ прославляти свою матір. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. І за трипроменеву корону, яка зігрівала людей і вела вперед, дали першому синові ім’я Тризуб. Настала черга середнього сина. Йому мати в дорогу подарувала синьо – жовтий одяг. Своїми звитяжними справами прославляв він свою матір. Одержав середній син ім’я Прапор. А там, де був наймолодший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків голос. І одержав син за свій джерельний голос, величний спів ім’я Гімн. І з того часу йдуть поруч три брати — Тризуб, Прапор, Гімн і прославляють рідну неньку.

Синь українського неба і золото неозорих пшеничних ланів переніс наш народ на свій прапор.

Гімн України – це пісня держави.

Ви, звичайно, не раз чули мелодію Державного Гімну України. Він звучить щоденно о 6-ій годині ранку та о 24-ій годині вночі на українському радіо. Гімном Україна розпочинає і закінчує день. З Гімну починаються урочисті збори, незвичайні масові події. Гімном їх і закінчують. Бо це урочиста патріотична пісня, яка уславлює державу, є символом її державності і національної єдності.

Ознакою держави є її Конституція. У нашій країні Конституція – Основний закон. Прийнята вона 28 червня 1996 року.

У статтях Конституції записані всі права і обов’язки громадян, за якими ми з вами всі повинні жити.

Ознакою держави є її мова.

Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Пройшла вона тернистий важкий шлях. Але які б страшні не були сторінки нашої історії, мова вижила і сьогодні розвивається. Стаття 10 Конституції України проголошує «Українська мова є державною мовою».

І сьогодні нашій державі – 25 років. Пишаємось і бережемо її!

Чим ми можемо пишатися сьогодні? Можна багато згадати. Я вам пропоную переглянути інформацію. Можливо дізнаєтесь щось нове та підтвердите вже відоме.

(Презентація про Україну).

Натсупний колосок «Моє село – моя маленька Батьківщина»

Пропоную Вам поринути у світ нашого маленького рідного куточка землі – села Чкалове. (Відеоролик«Там де ти живеш» Соболєвої Анастасії)

Ще один колосок близький і рідний, символізує він одну з найбільших цінностей держави «Сім’я, родина». У кожного з вас є ваша родина.

В щасливі і тяжкі години,

Куди б наш не стелився шлях –

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

- Зараз я пропоную вам подумати і сказати декілька слів про своїх батьків або своїм батькам. (Учні говорять)

Наш наступний колосок «Наша школа»

Слово надається одинадцятикласниці Корчинській Катерині.

Школо моя, радість моя, невпізнанною зробили тебе роки … Та все ж ти така рідна, світла, дорога. Бо ти – колиска, ти – гавань, ти – рідний дім великої дружної сім’ї. Сьогодні нашій школі – сорок років.

Повернімося у той далекий 1976 рік. У тихому, затишному куточку піднеслася ти над землею, оточена ще зовсім юними, тендітними берізками і, хоча й молодими, але поважними тополями. І потекли дзвінким, веселим потоком до тебе вони, твої перші учні. Ті, хто як бджоли на мед, летіли до тебе, бо кликав їх той малиновий дзвін… Твої випускники – то кращі люди нашої тоді величезної Вітчизни. Пройшли роки, десятиліття… А ти, школо, така ж рідна і близька, така ж бажана, бо ти – альма-мати, ти – дороговказ, ти – маяк!.. Сьогодні твої коридори ніби ширші, а класи – світліші. Та так воно дійсно і є, бо тут все по-новому: і інтер’єр, і дух новітніх технологій, і комп’ютерний клас, і бібліотека з читальним залом, і кабінети психолога, соціального педагога, і методичний кабінет, і світла, велика, затишна їдальня. Одне тільки тут залишилося таким, як і 40 років тому: великий, дружний, працьовитий і творчо мислячий колектив учителів, батьків і учнів. Це – сім’я, у якої і радощі, і невдачі – навпіл. Це колектив-шукач, який прагне до всього нового, прогресивного. Це уроки й свята, це олімпіади й конкурси, це вечори й екскурсії. Перший дзвінок і останній – ось велика радість, що об’єднує учнів, учителів, батьків. Отож, рідно школо, нехай тече голубим безмежжям щастя твоїх вихованців, хай врожайною буде твоя педагогічна нива, хай високо в небі, обнявшись із сонцем, пливе веселкою доля твоєї великої, дружної сім’ї. І нам, сьогоднішнім учням продовжувати прославляти свою школу.

Ми колись прийшли маленькими до нашої шкільної домівки. Хочете згадати якими ми тоді були. Свою першу вчительку Яцук Антоніну Володимирівну. Це вона була для нас тоді першим помічником. Тоді увага на екран.

(Відео про початкову школу).

Вчитель. Поговоримо про останній колосок. А у кожного із вас він особливий, бо він ваш. Останній колосок «Моє Я».

Учениця читає вірш.

З малої зернини зростає хлібина.

З малої дитини – доросла людина.

Мабуть, головніше тепер для Вас – це учитись,

Щоб у майбутньому не підвести.

Хтось стане учителем, хтось космонавтом…

Усі ви колись оберете свій шлях.

Та все починається з шкільної парти,

У школі для злету берете ви старт.

Колосок до колоска – вийшла нива чимала.

Та пшениця в нас незвична – повна ваших знань вона.

Зібрані та вирощені наші колоски говорять нам про те, що є у нас велика рідна держава – Україна, є наша маленька Батьківщина – наше село, є сім’я, яку ви любите, є ваша школа, яка для вас стала другою домівкою. І є ви самі, і тому повинні все зробити для того, щоб вийти зі своєї школи достойними людьми своєї держави, її справжніми громадянами.

Вчитель: 

- Давайте помріємо…Мрія завжди красива. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.

Прийом «Незакінчене речення» «Я пишаюся тим, що я українець, тому що …»

(діти закінчують речення)

Вчитель: 

- Діти! Все, що створене предками, збережене нашим народом, буде вічним. А ми повинні вчитися берегти те, що нам залишилося у спадок, думати про майбутнє. Адже ви майбутнє України.

Учень:

Я хочу сказати простими словами

Про те, що турбує мене вечорами

Про те, як в думках я малюю картину,

Якою я бачу свою Україну.

В моїй Україні ніхто не стріляє,

Ніхто не калічить, ніхто не вбиває.

В моїй Україні ніхто не воює,

Своє і чуже життя кожен цінує.

В моєї країни чудові сусіди, -

Запрошують в гості і я до них їду.

Сусіди і самі в нас часто бувають,

Не брешуть, не крадуть, ніде не блукають.

В моїй Україні не плюють на підлогу,

Отримують і надають допомогу.

І молодь моя не п’є і не курить,

Займається спортом, співати так любить.

В моїй Україні чемні дівчата,

А хлопці їх вміють щиро кохати.

Навчаються жити, читають книжки,

І горді від того наші батьки.

В моєї країни немає кордонів –

І сонце, і море, Дніпро, терикони,

Карпати зимою в засніжених шапках.

Моя Україна! Люблю її! Крапка!

(Вчитель запрошує своїх учнів на поріг школи фотографуватися)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література та Інтернет ресурси

1. Ми віримо в твоє майбутнє твоє, Україно! (сценарії виховних заходів національного спрямування). – Х.: Вид. група «Основа», 2014. – 128 с. – (Серія «Виховна робота»).
2. http://rozumaka.com
3. http://конспект.укр