Первісні уявлення про всесвіт і людину.«Про зоряний віз», «Чому пес живе коло людини?»

Тема.         Первісні уявлення про всесвіт і людину.

                     «Про зоряний віз», «Чому пес живе коло людини?»

Мета:

•  навчальна: з’ясувати  місце міфології в доробку художньої літератури; дати поняття фольклору, легенди, міфу; ознайомитися з міфами та уявленнями первісних людей;
• виховна: виховувати інтерес до міфологічного минулого українців;
• розвивальна: розвивати уяву, логічне мислення, культуру зв'язного мовлення.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання, наочність: дидактичний матеріал, книжкова виставка різних видань міфів Древньої Греції, ілюстрації до міфів, репродукції картин на міфічні сюжети, міфологічний словник.

                      ...Знати дохристиянські вірування

Неодмінно треба, бо без них нема

Можливості зрозуміти...

Історію культури і історію літератури,

Заснованих на духові народу.

                                                                                         Митрополит Іларіон

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку

2. Перевірка домашнього завдання

• Як ви розумієте визначення «образне слово»?
•  Які прислів’я та приказки про мову ви знаєте?

• З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
• І від солодких слів буває гірко.
• Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.
• Коня керують уздами, а чоловіка — словами.
• Красне слово — золотий ключ.
• Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.
• Краще переконувати словами, як кулаками.
• М'які слова і камінь крушать.
• На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.
• Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.
• Не кидай слова на вітер.

 

3. Актуалізація опорних знань

• Що таке «міф». Чого він може нас навчити?
• Яких міфічних героїв ви знаєте? Наведіть приклади міфів, які вам знайомі.
• Яким первісні люди бачили світ? Які вірування вони

      мали?

II.  ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

III. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя

— Діти, а чи  вірите ви у славнозвісних героїв, які в далекі часи від­чайдушно захищали слабких, боронили свої країни, подорожува­ли в пошуках незбагненних скарбів? А в те, що сонце колись було Богом, дерева вміли розмовляти, а тварини були подібні до людей? Якщо так, то тема нашого уроку саме для вас, тому що ми поринає­мо у світ міфів та легенд, за часів стародавніх богів, воїнів та коро­лів, коли простий народ шукав захисників, і з’являлись герої, про яких складали славетні оповідання.

  Міфологічне мислення - це образне уявлення про навколишню дійсність, яке ґрунтується на етнічному моделюванні світу, традиціях зіставлення явищ у системі "космос - хаос" та вираження його власними етнічними мовними, образними та символічними засобами.

 Отже, міфологічне мислення — це спосіб чуттєвого сприйняття Всесві­ту. Міфи нерідко пояснюють появу різних природних і культурних явищ, оповідають про походження космосу і людини, розповідають про зорі і планети, про чудесних істот, про фантастичну спорідне­ність між племенем і тотемом, оспівують подвиги героїв, попереджа­ють про кінець світу і катастрофи. їх складали в ті часи, коли звірі були рівними богам, боги — людям, а люди — звірям. Тоді людина ще не відокремлювала себе від природи, тому в міфах відображено різноманітні стихії, притаманні як природі та космосу, так і люди­ні. У них зображено життя богів, одержимих людськими пристра­стями, що мають такі ж самі вади і чесноти. Міфологія того періоду також містила в собі всю культуру первісної людини, а пізніше з неї виділилися релігія, наука та мистецтво.

Сьогодні ми з вами познайомимося з першими уявленнями лю­дини про всесвіт та міфологічними оповіданнями, з яких ви зможете дізнатися багато цікавого.

2. Первісні уявлення про всесвіт і людину

Первісними віруваннями людей були тотемізм, фетишизм та магія.

 

          

Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв'язували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною — рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, його відмічають у всіх народів на родоплеменній стадії розвитку. Багато які племена індіанців Північної Америки в момент появи там європейців носили імена своїх тотемів. У світі тотемів звичними були такі самоназви, як «люди-леопарди», «люди-антилопи». У різних народів відношення до тотемних тварин було різним. Полювання на тотемну тварину і вживання її м'яса в їжу могли бути суворо заборонені. Але у інших народів існував особливий ритуал поїдання м'яса тотема. Відгомони тотемізму легко можна побачити у світі фольклору. У чарівних казках тварини мають надзвичайні здібності. Вони часто уподібнюються людині, стаючи її другом, заступником. До часу тотемізму сходять, очевидно, і живучі перекази про «перевертнів». Найважливішою складовою тотемізму є тотемічна обрядовість, у якій значне місце займають численні дії поклоніння тотему, залучення до нього. З цією обрядовістю пов'язані всі важливі етапи в житті людини: народження, ініціація, смерть.

Отже, тотемізм — це культ священних предків. Кожне плем’я мало своїх пращурів, які частіше за усе ототожнювалися з тваринами. Але тотем — це не просто тварина, а божественна тварина, від якої, за віруваннями, пішли як тварини, так і люди.

  Фетиши́зм (фр. fetichisme) — одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи — фетишам, які нібито наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітних амулетів, оберегів, (наприклад, хрестиків у християн), віра в чудодійність ікон, ідолів тощо. Фетишем може стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла (зуби, ікла, шматочки шкіри, висушені лапки,кістки і т. д.). Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованої гори, шматочок священного дерева або зображення шанованоїтварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі. Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли — людиноподібні фігурки з дерева, каменю, глини. Нерідко фетишем опинявся випадково обраний предмет. І, якщо його власника супроводжувала удача, значить, фетиш має магічну силу. В іншому випадку його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші. До наших днів дійшло безліч фетишів у формі амулетів-оберегів.

А тому, фетишизм — це обожнення предмета, який пов’язується з долею всього племені. Наприклад, деякі індійці визнавали себе дітьми Сонця, і вважали, що саме від його прихильності залежать їхні життя та добробут.

 

Магія  (від грецького «чаклунство», «чарівництво») або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину. Чари з'являються ще у найдавніших культур. Деякі дослідники схильні в цьому убачати взагалі специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв'язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину — через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад, практично всі племена тропічної Африки, тубільці Австралії вірять, що володіння нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, якщо волосся і нігті підстригаються, то ретельно збираються і ховаються. Особливо оберігається вождь, оскільки вважається, що від його самопочуття залежить доля всього племені.

Одна з найпоширеніших теорій походження мистецтва якраз зв'язує його з магічними ритуалами, які здійснювалися над зображеннями тварин і повинні були забезпечити вдале полювання.

Магія — це спосіб впливу на предмет через використання міс­тичних сил. Магія не могла змінювати якість предметів і явищ, але магічні слова і обряди мали вплив на людей, уселяючи віру в краще, «програмуючи» на успіх у задуманій справі. За допомогою магії за­кликали літо, проганяли зиму, ворожили врожаї тощо. Але магія була не тільки добра (біла), але й нечиста (чорна). Слов’яни вірили в могутність чарівників — осіб, наділених надприродними власти­востями, здатністю впливати на явища зовнішнього світу, на долю інших людей; нерідко вважалося, що вони мали справу з нечистою силою і чинили шкоду. Чарівник (чаклун) міг насилати хворобу, обертати людей у вовкулак, шкодити врожаю.

Первісні вірування формували уявлення людей про самих себе, про природу й навколишній світ, які становили тогочасну міфологію.

Міфологія — це зображення світу, наповненого живими істотами, наділеними чудесними й фантастичними якостями. Це своєрідне світосприйняття, що ґрунтується на спорідненості людини й при­роди. Міфологію становили міфи (грец. mythos — «переказ») — фан­тастичні символічні уявлення людей про світ, а також оповідання про богів і надприродних героїв. Міфологія насамперед містила еле­менти людської 

свідомості, релігії та філософії, розвивала фантазію, формувала мислення та вірування.

Головним призначенням міфів була побудова картини світу й з’ясування в ній місця самої людини, що відображує типологія міфів. Найбільш поширеним типом міфів є такі, що пояснюють причини й обставини виникнення різноманітних природних явищ або об’єктів. Це оповідання про походження тварин і рослин, про зірки й планети, землю і моря. Інші міфи оповідають про створення космосу та його структуру, походження першої людини, племені чи роду. В основі тотемічних міфів лежать уявлення про зв’язок між племенем та твариною, рослиною або об’єктами неживої природи. Календарні міфи ілюструють зміну сезонів року як процес умиран­ня та відродження природи.

3. Міфи й легенди українців

Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Вірування давніх народів були тісно пов’язані з їхнім повсякден­ним життям та навколишнім світом. Первісні люди намагались по­яснити зміни, явища і сили в природі за допомогою наявних на той час понять про стосунки між людьми. Так сили природи набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли в казки. Саме так з’явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок, вовкулаків тощо.

Слов’янські народи дотримували язичницьких вірувань, тобто для них не було нічого надприродного. Божественне для них завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Головним завданням стародавньої віри — збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цін­ностей роду.

На Русі язичництво було поширене до введення християнства. Слов’яни вірили в багатьох богів, а першоджерелами Всесвіту вва­жали вогонь та воду. Найвідомішими богами були: Перун (бог грому та блискавки), Хоре та Дажбог (боги сонця), Мокош (богиня прядіння), Велес (Волос) (покровитель худоби), Сварог (бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь), Ярило (бог родючості) та інші.

988 року князь Володимир хрестив Русь, зробивши язичництво поза законом. Але попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформували­ся у християнські обряди та збереглися дотепер (наприклад, коло­мийки, колядки, щедрівки, свято Івана Купала, Масляна).

4. «Про зоряний Віз»

4.1. Пояснення назви.

«Великий Віз» або «Велика Ведмедиця» — це сузір’я північної небесної півкулі, складається з семи великих зір та багатьох малих. Сім великих зір утворюють на небосхилі форму возу, за що й дістали таку назву. На території України спостерігається протягом цілого року.

4.2. Тема: демонстрування небайдужості, відповідальності, добро­сердечності та піклування про інших через образ головної героїні.

4.3. Ідея: захоплення чудовим прикладом поведінки чуйної та тур­ботливої дівчини, яка робить усе можливе, щоб врятувати тих, хто цього потребує.

4.4. Виразне читання міфу.

4.5. Аналіз легенди «Про зоряний Віз» у формі евристичної бесіди за питан­нями:

•   Що трапилась на початку легенди? До чого при­звела незгода?
•  Чи  викликають у вас якісь почуття дії дівчини? Що б ви зробили на її місці?
•  Що, згідно з легендою, символізує зоряний Віз?
•  Чи побачили ви надприродні явища в цій історії?
•  Чого, на вашу думку, навчає цей міф?

5. «Чому пес живе коло людини?»

 Тема: пошуки найкращого місця для життя собаки та істоти, яка може її захистити.

Ідея: демонстрування переваг людини серед інших представ­ників світу живої природи.             

 Виразне читання та переказ міфу.

Аналіз змісту прочитаного твору за питаннями:

• Як ви вважаєте, що змусило собаку податися на пошуки?
•  Чому він не залишався з тваринами, яких зустрічав?
•  Хто став для собаки другом та захисником?
•  Як ви ставитесь до домашніх тварин?
• Чи маєте ви собаку?
•  Обґрунтуйте, чому людина — цар природи.

6. Теорія літератури

Фольклор (англ. folk-lоге, букв.— «народна мудрість») — тра­диційна, художня, колективна, літературна або музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань наших пращурів.

Традиційно виділяють чотири фольклорні роди:

• народний епос — розповідні фольклорні твори (загадки, прислів’я та приказки, анекдоти, іс­торичні пісні, балади, казки, легенди, перекази, байки, притчі, народні казки);
• народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв (трудові пісні, календарно-обрядові пісні — веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки; родинно-побутові пісні — колискові, весільні, танцюваль­ні, жартівливі пісні, пісні-голосіння; соціально-побутові пісні — козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські (солдатські), бурлацькі (наймитські), стрілецькі пісні;
• народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєд­нання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля);

• народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики (бала­ди, думи);

Легенда (лат. legenda — «те, що слід прочитати») — це жанр лі­тератури і фольклору, усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірне. Легенди дуже близькі до переказів. На відміну від казок, вони починаються інакше та закінчуються теж по-іншому, лише іноді вони мають щось спільне з казками: по­чаткові фрази — «було це давно», «колись давно-давно» та фантас­тичний зміст, який є дивом, створеним людьми. Характерні ознаки легенди — вони починаються з викладу змісту історії і закінчу­ються висновком, повчальним підсумком. їхні сюжети переважно оповідають про якусь одну подію у вільній формі. Теми, сюжети і персонажі легенд досить різноманітні.

Міф (від грец.— «казка», «переказ») — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи ха­рактерні для первісних народів, вони узагальнюються в міфологію того чи іншого суспільства, яка лежить в основі характерного для нього світогляду. Різновиди міфів:

• космогонічні — про створення Всесвіту;
• теологічні — про походження богів;
• солярні й астраль­ні — про сонце, зорі та сузір’я;
• етимологічні — міфи, що пояснюють походження явищ або предметів;
•  есхатологічні — про загибель Всесвіту;
•  землеробські міфи — про циклічність у природі;
•  героїчні міфи — про героїв, воїнів та засновників племен.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ УРОКУ.

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

1.Вгадайте поняття за описом: обожнення предмета, який пов’я­зується з долею всього племені, це — ... (фетишизм).

2. Оберіть будь-яке явище природи (дощ, вітер, сніг, веселка тощо) та придумайте власний міф про його появу (5-10 ре­чень).

3. Поясніть, як ви розумієте прислів’я про слово: « За холодну воду не візьметься».

4. Угадайте поняття за описом: культ священних предків, віра в божественну тварину, від якої пішли як тварини так і люди, це — ... (тотемізм).

5. Угадайте поняття за описом: спосіб впливу на предмет через ви­користання містичних сил, це — ... (магія).

6.  Угадайте поняття за описом: яка релігія була поширена на Русі до введення християнства? (Язичництво)

7. Угадайте поняття за описом: зображення світу, наповненого живими істотами, наділеними чудесними й фантастичними якостями, це — ... (міфологія).

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Учитель. Завдяки міфам та легендам, які збереглися до на­ших часів, ми маємо змогу уявити, як жили наші пращури, у що вірили та кого жахались. Ці знання ми маємо зберігати та переда­вати наступним поколінням, тому що все це — частина дивовижної історії нашого народу.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати міфи та легенди, аналізовані протягом уроку, вміти їх переказувати та відповідати на питання.

 

5.1. Додатки

Містичні уявлення про собаку.

Собака — священна тварина в давніх українців та найпопулярніший персонаж давньоукраїнської міфології. Міф про собак — один із найдавніших. У ньому розповідається про печеру на кам’янистому березі річки, де мешкало плем’я мисливців на мамутів. Одного разу, коли зимового дня все доросле населення пішло на кількаденне полювання за мамонтом, огнищанами в печері лишилися підліт­ки, діти та старі. Цим скористалися людоїди й підступно напали на стійбище в печері. Підлітки мужньо боронилися, але людоїди ввірвалися в печеру, почали хапати дітей, поїдати їх. Крики й мо­ління розбудили богів Вирію, що перетворили підлітків-огнищан на дивовижних тварин — Собак, котрі пошматували людоїдів, по­гнали їх геть і врятували стійбище. Про популярність міфу свідчить той факт, що собака був символом бога вогню Симаргла — одного з найголовніших богів давньоукраїнської міфології. Водночас со­бака став персоніфікованим образом огнищанина, котрий оберігає вогонь і дім свій.

В українському фольклорі збереглося чимало прислів’їв та при­казок про собаку:

1. Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться.

 2. Вдача собача, натура вовча.

3. Вивченого пса нічим не підкупиш.

4. Звик собака за возом бігти — побіжить і за саньми.

 5. І собака чує, хто його годує.

6. Кожний пес перед своїм порогом сміливий.

7. Він, як собака на сіні: і сам не гам, і комусь не дам.

8. Не тоді собак го­дують, як на охоту йдуть.

9. Собака бреше, а вітер несе.

 10. Старий пес дарма не бреше.

Собака вважався найкращим другом людини, але великих собак нерідко плутали з вовками або навіть з вовкулаками.

5.2. Про українську міфологію (легенди про вовкулаків).

В українській міфології вовкулака — це людина-перевертень, що має надприродну здатність перевтілюватися у вовка. Це напівфантастична істота, людина у вовчому вигляді. Якщо вагітна жінка зустрічала вовка або їла м’ясо тварини, яку роздер вовк, то у неї по­винен був народитися вовкулака. Вважалося, що вовкулаки можуть бути вродженими та оберненими. Вроджені — це ті вовкулаки, які народилися під певною планетою. Вони все життя проводили в сім’ї як звичайні люди, а вночі, перетворившись на вовків, винищували худобу. Перетворені (обернені) вовкулаки — істоти, що зазнають більших страждань, ніж вроджені. Вони стають такими через чари відьом: коли чоловік зв’яжеться з нечистою силою, відьма виводить його на гору, застромлює в землю ніж і каже йому перекинутися через нього тричі: тоді чоловік обростає волоссям і стає вовкулакою, бігає лісами, але зберігає людський внутрішній світ. Якщо зачаро­ваний вовкулака пробуде з вовками три роки, а потім хтось поверне йому людський вигляд, тоді вже ніхто не зможе знову зробити його вовкулакою. Відчарувати вовкулаку можна було також перевівши його через хомут, або сказавши йому, щоб він перекинувся тричі через голову, і якщо він послухається, то стане знову людиною. Вовкулака в людському образі понурий на вигляд, має великі бро­ви, зрослі на переніссі, та червоні очі, за якими його й можна ніби пізнати. Образ вовкулаки символізував безсилля людини перед темними надприродними силами, тугу за справжнім людським

життям.