Підготовка до ЗНО: таблиці, гра " Літературне лото" за поезіями поч.ХХ ст. та 60-років ХХ ст.

   « О СЛОВО РІДНЕ!

  ОРЛЕ СКУТИЙ!»

  ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

  (Кандиба)

« СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ

ВОНИ МОВЧАТЬ…»

ЛІНА КОСТЕНКО

«НАША МОВА»

ВАСИЛЬ  ГОЛОБОРОДЬКО

Символізм.

Громадянська лірика.

Любов до рідної мови, заклик до її збереження.

Шістдесятниця.

Філософська лірика.

Значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва.

Шістдесятник.

Верлібр(білий неримований вірш).

Громадянська, філософська лірика.

Роль мови в житті народу.

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо

кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо .

«ЛЮБІТЬ  УКРАЇНУ!»

ВОЛОДИМИР  СОСЮРА

У 1944 році написав, поета засудили

в буржуазному  націоналізмі

« ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ…»

ВАСИЛЬ  СИМОНЕНКО

Лицар нової української поезії

шістдесятник

« ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА»

ВАСИЛЬ  СИМОНЕНКО

Лицар нової української поезії, шістдесятник

Патріотична лірика.

Щира любов до рідної землі.

Патріотична лірика.

Синівська любов до України-матері.

Патріотична лірика, двовірш

у  формі колискової

Любов до рідної землі.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…

Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

 Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Як же я без друзів обійдуся,
Без  лобів їх, без очей і рук?                                  Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,   
Коли я з тобою говорю.

Я проллюся крапелькою крові    
На твоє священне знамено.

Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

« ПІСНЯ       ПРО        РУШНИК»

АНДРІЙ   МАЛИШКО

« ДВА КОЛЬОРИ»

ДМИТРО  ПАВЛИЧКО

Особиста, філософська лірика.

Пісня.

Материнська любов, відданість дітям.

Патріотична, філософська лірика.

Пісня .

Дорога життя, синівська і материнська любов.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
 

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
 

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

« ТИ ЗНАЄШ, ЩО  ТИ – ЛЮДИНА?»

ВАСИЛЬ  СИМОНЕНКО

Шістдесятник

Витязь української поезії

«ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО…»

ВАСИЛЬ  СТУС

Дисидент, шістдесятник, стоїк

Автор статті про П.Тичину « Феномен доби, або Сходження на Голгофу слави»

Філософська   лірика.

Неповторність кожної людської особистості.

Філософська , релігійна лірика.

Вірш-медитація, вірш-молитва.

Утвердження  безсмертя людського духу.

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,                    
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,              
Інші кохатимуть люди —                
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,            Очі твої — одні.

Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.

« ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ

МЕНІ У СНІ?»

ІВАН  ФРАНКО

Мойсей  українського народу

«О ПАННО ІННО…»

ПАВЛО  ТИЧИНА

«Від його кларнета фарбована дудка зосталася»

«У ТЕПЛІ ДНІ ЗБИРАННЯ

ВИНОГРАДУ…»

МАКСИМ  РИЛЬСЬКИЙ

Неоромантизм.

Інтимна лірика.

Страждання через нерозділене кохання  , збірка «Зів’яле листя”.

Символізм, кларнетизм.

Інтимна лірика.

Нестерпна туга за втраченим коханням (автобіографічність).

Неокласицизм.

Філософська, інтимна лірика.

Сонет.

Гімн життю, молодості.

Чого звертаєш ти до мене

 Чудові очі ті ясні,

 Сумні,  Немов криниці дно студене?

 Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

 Яке несповнене бажання

 На них, мов зарево червоне,

Вклонюся — навіть не зирнеш

 І головою не кивнеш,

Свій біль, свій жаль, свої пісні

 У серці здавлюю на дні.

В житті мені весь вік тужити —

 Не жити.

 Так най те серце, що в турботі,

 Неначе перла у болоті,

 Марніє, в'яне, засиха, —

Зазнає, щастя молодого,

 Бажаного, страшного того  Гріха!

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.      
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...

У теплі дні збирання винограду
Її він стрів. На мулах нешвидких
Вона верталась із ясного саду,
Ясна, як сад, і радісна, як сміх.

І він спитав: — Яку б найти принаду,
Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Вона ж йому: — Світи щодня лампаду
Кіпріді добрій. — Підняла батіг,

Гукнула свіжо й весело на мулів,
І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.

І він потягся, як дитина, радо
І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.

« ЧАРИ НОЧІ»

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

(КАНДИБА)

« ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА

ШЕЛЕСТИТЬ?..»

ПАВЛО  ТИЧИНА

Символізм.

Інтимна лірика, романс.

Захоплення   красою життя, молодості та кохання.

Символізм.

Інтимна, пейзажна лірика.

Гармонія світу в єдності природи й почуттів закоханої людини.

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:       
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —           
Знов молодість не буде!

                    Чи забуття, чи зрада:
                    Весна іде назустріч вам,
                    Весна в сей час вам рада.

І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся

           Лист квітці рвійно шелестить,
          Траві струмок воркоче.                                                                                    Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.                                                                                      Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.                                                         Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.  Як Фауст, дні минулі.

Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…
"Я твій" — десь чують дідугани,                                          А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

  «БЛАКИТНА  ПАННА»                                                              

МИКОЛА ВОРОНИЙ

Розстріляне відродження

 « БАЛАДА  ПРО СОНЯШНИК»

ІВАН   ДРАЧ

СОНЯЧНИЙ ПОЕТ

Символізм.

Пейзажна лірика.

Возвеличення краси природи, єдність її  з  мистецтвом.

Модернізм.

Балада.

Верлібр.

Народження  творчої особистості.

Має крилами Весна
            Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
      Сяє усміхом примар                                                                З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
            Майорить,
Довгождана, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
      Гори, гай, луги, поля —                                                  Вся земля Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
      Сміючись на пелюстках,
      На квітках Променистою росою.

В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
      І сплітаються в гротески.

В соняшника були руки і ноги,             Поезіє, сонце моє оранжеве!                                                          
Було тіло, шорстке і зелене.                Щомиті якийсь хлопчисько
Він бігав наввипередки з вітром,         Відкриває тебе для себе,
Він вилазив на грушу,                            Щоб стати навіки соняшником.
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

« РІЗДВО»

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

Називав себе «малим хрущем на дереві національної поезії»

«ПАМ’ЯТІ     ТРИДЦЯТИ»

ПАВЛО  ТИЧИНА

Символізм, авангардизм, міфологізм.

Філософська лірика.

Містерія народження Ісуса Христа.

Символізм.

Вірш-реквієм, епітафія, громадянська лірика.

Зображення подвигу молодих людей, які віддали своє життя заради Батьківщини.

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,                                        Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

Олександр

Олесь

(Кандиба)

« О слово рідне!Орле скутий!..»

символізм,

вірш-медитація

риторичний оклик,

інверсія

Все повторялось: і краса,      й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Ліна  Костенко

шістдесятниця

« Страшні слова, коли вони мовчать…»

філософська лірика

антитеза

кожне слово

нашої  мови

проспіване у

Пісні

тож пісенними словами

з побратимами

у товаристві розмовляємо

Василь Голобородько

шістдесятник

« Наша мова»

патріотична,

філософська

лірика

тавтологія,

алітерація,

епітет

Вона у зірках, і у вербах  вона, 

і в кожному серця ударі…

Володимир

Сосюра

« Любіть Україну!»

патріотична

лірика,                       вірш-послання

тавтологія,

гіпербола

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Василь Симоненко

« Задивляюсь у твої зіниці…»

патріотична лірика

анафора,

літота,

епітет

Як же я без друзів обійдуся,
Без  лобів їх, без очей і рук?   

Василь Симоненко

« Задивляюсь у твої зіниці…»

патріотична лірика

синекдоха,

риторичне запитання

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,                   опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Василь

Симоненко

« Лебеді материнства»

патріотична,

інтимна лірика

риторичне звертання,

епітет, порівняння

Хай на на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї.

Андрій

Малишко                                     « Пісня  про   рушник»

інтимна лірика

метафора,

епітет

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

Дмитро Павличко

«Два кольори»

інтимна лірика

метафора,

порівняння,

антитеза

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди…

Василь Симоненко

« Ти знаєш, що ти – людина?»

філософська лірика

анафора,

епіфора         

(симплока)

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

Василь Стус

« Господи, гніву пречистого…»

екзистенціалізм,

вірш-молитва

міжрядкове перенесення ,  

епітет

Сестру я Вашу так              любив —
дитинно, злотоцінно.      

Павло Тичина

«О   панно  Інно…»

символізм,

кларнетизм,

інтимна лірика

авторський неологізм

ЦИТАТА З ПОЕЗІЇ

АВТОР, НАЗВА                  ПОЕЗІЇ

НАПРЯМ,

ЖАНР

ХУДОЖНІ

ЗАСОБИ

ІНШІ ОБРАЗИ  ПОЕЗІЇ

Гукнула свіжо й весело на мулів,
І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.
 

Максим Рильський

« У теплі дні збирання

винограду…»

неокласицизм,

сонет

звукова анафора,

епітет,

порівняння

Гори, гай, луги, поля —                         Вся земля Їй виспівує: «Осанна!»

Микола Вороний

« Блакитна Панна»

символізм,

пейзажна лірика

персоніфікація

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

Олександр Олесь

(Кандиба)

«Чари ночі»

символізм,

романс

паралелізм,

риторичне питання, інверсія,

метафора,

персоніфікація

Ось місяць, зорі, солов'ї…
"Я твій" — десь чують дідугани.                                         

Павло  Тичина

« Ви знаєте, як липа шелестить?..»

символізм,   кларнетизм,

інтимна, пейзажна  лірика

синекдоха

ЦИТАТА З ПОЕЗІЇ

АВТОР, НАЗВА                  ПОЕЗІЇ

НАПРЯМ,

ЖАНР

ХУДОЖНІ

ЗАСОБИ

ІНШІ ОБРАЗИ  ПОЕЗІЇ

У  долоні у Марії

місяць- золотий горіх.

Богдан-Ігор Антонич

«Різдво»

символізм,

авангардизм,

філософська лірика

символ долі

На кого посміла знятись

Зрадника рука?..

На кого завзявся Каїн?

Павло Тичина

« Пам’яті тридцяти”

символізм,

вірш-реквієм,

епітафія

метонімія,

риторичне запитання,

інверсія,

алюзія

І раптом            побачив сонце,

Красиве засмагле сонце.

Іван Драч

«Балада  про соняшник»

модернізм,

балада

епіфора,

епітет,

алегорія

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні…

Іван Драч

«Балада  про соняшник»

модернізм,

балада

гіпербола,

епітет,

розгорнута метафора