Р. Іваничук «МАЛЬВИ» - історичний роман про зраду і яничарство. Особливості характеротворення персонажів

Р. Іваничук «МАЛЬВИ» - історичний роман про зраду і яничарство. Особливості характеротворення персонажів

Рік написання – 1965—1967 рр.; надрукований у 1968 році. Первинна назва — «Яничари», під цією виданий вдруге.

Жанр – історичний роман. Тема – зображення поневірянь українців на чужині.Ідея – утвердження патріотизму і необхідність визволення України від загарбників. Символ - мальви –рідний дім, батьківщина.

Проблематика роману “Мальви”: Збереження духовних святинь, відповідальність сучасників за минуле й майбутнє. Проблема виродження особистості. Безславний шлях яничарстваІсторична пам’ять у романі. Батьки і діти.

Композиція та сюжет твору “Мальви”Дія в романі «Мальви» відбувається в середині XVII ст. – напередодні та під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, коли відроджується українська державність.

Головні герої – звичайні українці, які потрапили у турецький полон, вони приречені на забуття своєї Вітчизни, звичаїв, але їхні долі складаються по-різному. Це історія поневіряння на чужині українки Марії та її доньки Соломії, яку вона називає Мальвою – на згадку про квіти під вікнами рідної домівки.

та мусульманський загарбницький, який підтримує Кримське ханство. У творі зображено два світи: український, що подано крізь призму сприйняття невільників,

Марія мріє знайти своїх синів–близнят Андрія і Василя (Аліма і Селіма), які ще в Україні малими хлопчиками були викрадені циганами, для продажу на невільничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Саме в пошуках синів Марія втрачає на чужині й дочку, бо вона, закохавшись, стає дружиною Кримського хана Іслам-Гірея.

Всі ці події змальовані в той час, коли Україна протистояла двом державам-загарбницям: Османській імперії та Кримському ханству, що воюють проти України силами її дітей.

Українці позбавлені рідної землі, знаходили розраду біля ікони божої матері, а предковічну церкву Успіння пресвятої Богородиці вони назвали кримським Афоном. До цієї чудотворної ікони приходила Марія. Вона бачила поряд із Дівою Марією не ангелів, а синів, не тільки своїх, а й синів усіх осиротілих матерів.

Саме в образі Марії письменник розкрив непересічну любов до Батьківщини. Навіть у неволі жінка не втратила людської гідності, самоповаги, залишилась людиною.

Завершується роман епізодом, як Марія намагається повернутись на рідну землю, засвідчуючи генетичний патріотизм цієї жінки: «Пустіть мене, яничари, пустіть свою матір за мур Перекопський, в мене грамота від хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї: Бога свого, дітей своїх і здоров’я. Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть – білі, голубі й червоні…».

Головні герої: Марія. Алім;Селім;Мальва.

Образ Марії символізує долю України. Він є центральним у романі. Поняття «яничарська мати» крає серце українки, гордої за свій народ. Навіть у найскладніші обставини долі Марія не втрачає любові до України. Вона прагне повернутись в Україну, «на ясні зорі і тихі води, у край веселий». Вона не може потоптати хреста. А образ Пресвятої Богородиці у печерній церкві надавав її сили, допомагав жити на чужині.

Образ Аліма. Трагічною і складною є доля Аліма. Орля буйноквітних степів України, забране в ясир ще підлітком старається вижити в клітці: (якщо можна так сказати). Все те, що заважає йому він хоче вирвати з корінням із душі і серця, заглушити всілякий спогад про Україну. Надзвичайно вражає епізод страти дівчини – русинки,щоб заробити кар’єру у ворога. Або коли вбиває названого батька. На мить – розгубився і , здається, якби навколо не було яничарів, то гострий ятаган не проколов би горло старого ювеліра. Це нелегко зробити, бо в юнака козацький дух і завзяття. Він іде на ці жахливі злочини, щоб доказати вірність яничарам. Після вбивства султана Ібрагіма, вбивають його самого, бо султанська кров повинна бути злита кров’ю чужинця.

Образ Селіма. Шлях другого Маріїного сина був простим і чесним. Автор із симпатією зображає портрет цього широкоплечого юнака з синіми очима. Він прагне якось злагіднити риси суворого лицаря. Своїм ідеалом він вважає людей мужніх і мудрих. Його ідеали – Іслам Гірей , Богдан Хмельницький. Його немовлям викрали цигани, юнаком продали ханові. Він жадібно ковтає кожну звістку про Україну, безнастанно роздумує над тайною свого родоводу. Він стриманий, розумний. Коли побачив Марію, у душі відчув болючий спогад, здригнувся. А коли йшов українською землею вслід за Хмельницьким, у нього вже не виникало запитання, хто він. Він твердо знає, що це його земля, така м’яка під ногами, як постіль. А дивний запах столоченої пшениці, скошеного сіна, тужне квиління пташки розбудили в душі неспокій. Адже коли повернеться додому, то не почує більше запаху українського збіжжя і тужного шуму дібров, і земля така жорстка, в колючках, постелеться під ноги. Ні, це тут його земля, тут його славний рід! І він кидається у вир смерті бою за Україну під Берестечком, виконує благання матері: «Пожалій свою землю сину!»

Образ Мальви. Мальва – дочка Марії, яка немовлям попадає на чужину. Її ім’я Соломія, але матір назвала її Мальва, щоб згадувати квіти, що росли під вікном рідної домівки. Вона жила у тому оточенні, а життя ішло своїм руслом. Людська душа-невипита криниця. І не завжди буває так, як хочеться самій людині. Інколи доля жорстока і немилосердна, і не кожен може вистояти. Мальва стала дружиною кримського хана проти волі матері.

Натхненна прикладом Роксолани, Мальва вірить в те, що своєю любов’ю примирить хана з її народом, «стане він вірним Хмелеві навіки». А коли той все ж зрадив Богданові, вона вирішує вбити дитину, хана і себе - «за кров, яку розлив дарма по світу, і за чужих, і за своїх, і за те, що свій розум, який дав Бог для добрих діл, продав дияволові підступності».

Роман Іваничук зобразив епоху нищення українського народу як нації, нищення українського духу, ту епоху, коли для того, щоб вижити, українцю на чужій землі(а їх полонили тисячами за один набіг татари)потрібно було зректися своєї віри, мови, вітчизни, стати манкуртом без батька і матері - і навіть іти воювати проти своїх сестер і братів. Ціною збереження власного життя, ціною самоствердження серед чужинців. Невимовно тяжко було існувати українцям серед чужинців, звідти, із тих страшних далеких часів тягнуться корені нашого манкуртства і відступництва. Але, попри все, сюжетна канва роману(повернення на рідну землю Марії, відважна смерть Селіма і Стратона, по-своєму героїчний вчинок Мальви)наводить нас на думку: кінець твору все-таки оптимістичний.

Ми завше тільки в наближенні до істини, а та, котра для всіх, - таки лиш Бог, якого ніхто не пізнав. Пізнати годі - можна тільки вірити. Під свою осінь людина стає такою, якою вона була задумана Господом Богом, вона в старості гарна - приходить мудрість, розважливість. Із того запального крикуна, який в суперечках був нестерпний і вибуховий, я перетворився на значно толерантнішого пана. Я люблю себе такого, бо, власне, то є останній мій образ. Роман Іваничук