ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ТЕМА   ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

Ключові слова та терміни

•     підприємство
•     аграрне підприємство
•     функції підприємства
•     статут
•     колективний договір
•     ознаки підприємства
•     підсистеми підприємства
•     види підприємств
•     розмір підприємства
•     мікросередовище підприємства
•     мета діяльності підприємства
•     макросередовище підприємства
•        антикризові заходи
•        санація
•        досудова санація
•        реструктуризація
•        ліквідація
•        ліквідаційна вартість
•        ліквідаційна маса
•        ліквідаційна комісія
•        ліквідаційний баланс
•        комітет кредиторів

 

Ринкова система забезпечує нагромадження і економічний ріст, оскільки базується на відповідних відносинах власності, що гарантують господарюючим суб’єктам права володіння, автономного господарського розпорядження та використання і одночасно покладають на них повну відповідальність за результати своєї діяльності. В умовах ринку споживач визначає умови виробникові. Ринок виключає необґрунтоване, некомпетентне втручання в процеси ринкових відносин “третіх осіб”. Пануючими стають економічна свобода та рівність усіх господарських суб’єктів.

Основною організаційною ланкою ринкової економіки є підприємства. Підприємство це організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка господарювання (економіки), що виготовляє продукцію або надає платні послуги. Відповідно до Господарського кодексу України 16 січня 2003 р. (ст. 62):

Підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.[2]

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так i для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та iдентифiкацiйним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми: що і скільки (товарів і послуг) виробляти. Підприємство також пов’язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм. Підприємство, як правило, має ряд істотних ознак. Розглянемо основні:

1) організаційна єдність: підприємство - це певним чином організований колектив зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

2) відособлене майно: підприємство має власне майно (що складається з основних і оборотних засобів) та самостійно використовує його у певних цілях;

3) майнова відповідальність: підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно із законодавством;

4) системна єдність засобів виробництва: підприємство поєднує економічні ресурси для виробництва економічних благ з метою одержання прибутку;

5) оперативно-господарська й економічна самостійність: підприємство саме здійснює різні угоди й операції, отримує прибуток і несе збитки, а за рахунок прибутку забезпечує стабільний фінансовий стан і подальший розвиток виробництва;

6) наявність ідентифікаційних ознак: підприємство мають впізнавати та відрізняти від інших підприємств. З цією метою підприємству дають ім'я (назву), під яким воно набуває та відчужує майнові й особисті немайнові права, несе зобов'язання, виступає в суді й арбітражі в ролях позивача і відповідача.

Істотними ознаками є єдина територія, допоміжне господарство, тощо.

Роль підприємства в суспільному виробництві полягає в тому, що воно забезпечує, з одного боку, поєднання факторів виробництва, а з іншого - зв'язок між товарними і ресурсними ринками.

Важливими завданнями діючого підприємства є: отримання доходу власниками підприємства; виробництво продукції та забезпеченню нею потреб споживачів; забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці і можливістю професійного росту; створення робочих місць для населення тієї місцевості, на території якої розташоване підприємство; охорона навколишнього середовища; недопущення перебоїв в роботі підприємства. Завдання підприємства визначаються: інтересами власника; розмірам капіталу; ситуацією, що складається в межах підприємства; зовнішнім середовищем. Найважливішим завдання підприємства у всіх випадках є отримання доходу за рахунок реалізації споживачам виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). На основі отриманого доходу задовольняються соціальні і економічні потреби трудового колективу і власників засобів виробництва. Орган, який формулює і конкретизує яке-небудь господарське завдання, зобов’язаний враховувати реальні умови його виконання з урахуванням функцій, які виконує підприємство.

До основних функцій підприємства відносяться: виробництво продукції виробничого і власного споживання; виробництво та продаж продукції споживачу; матеріально-технічне забезпечення виробництва на підприємстві; управління і організація праці персоналу на підприємстві; різносторонній розвиток і ріст обсягів виробництва на підприємстві; підприємництво; оплата податків, виконання обов’язкових і добровільних платежів в бюджет та інші фінансові органи; дотримання діючих стандартів, нормативів, державних законів.

Функції підприємства конкретизуються і уточняються в залежності від: розмірів підприємства; виробничого напряму; ступеня спеціалізації і кооперування; наявності соціальної інфраструктури; форми власності; взаємовідносин з місцевими органами влади.

 

Підприємство як відносно відособлена економічна система знаходиться під впливом великої кількості зовнішніх факторів, які можна згрупувати в такі групи: природні фактори, політичні та економічні. Дія зовнішніх факторів впливу на діяльність підприємства за впливом приблизно рівноцінна до усіх підприємств. Однак ефективність виробництва в різних підприємствах різна, що визначається знаннями керівників та розумінням ними закономірностей дії зовнішніх факторів впливу, рівнем організації виробництва в окремому підприємстві.

До природних факторів впливу можна відносять: якість землі; наявність та якість водних ресурсів; погодні умови; шкідники рослин та хвороби тварин; стихійні природні явища та ін.

Політичні фактори: система законодавства та його стабільність; податкова система; ліцензування продукції та видів діяльності; політика підтримки та розвитку сільського господарства; структура системи влади та ін.

Економічні фактори: попит на продукцію; ціни на продукцію та на ресурси; ринки збуту; договірні відносини з партнерами; система кредитування та ін.

Дія кожного з факторів на певний момент часу має негативний або позитивний вплив на діяльність підприємства. Окреме підприємство також є фактором формування економічного середовища і є складовою цього середовища для інших підприємств.

Під макросередовищем розуміють ті загальні чинники, які впливають на економіку усього народногосподарського комплексу країни. В структурі макросередовища виділяють такі складові: економічне, природно – екологічне, інформаційне, науково – технічне, політико – правове і соціально – культурне середовище.

Економічне середовище в загальному визначається попитом на продукцію який в свою чергу визначається купівельною спроможністю населення. Зростання купівельної спроможності населення позитивно впливає на діяльність аграрних підприємств, зниження – навпаки, призводить до скорочення обсягів та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. При перших проявах економічної кризи аграрні підприємства повинні реагувати на це через скорочення виробництва, його перепрофілювання та через пошук ринків збуту в інших країнах. Держава повинна вчасно на реагувати на такі явища через аграрну політику. Прикладом невчасного реагування є те, що цінові диспропорції в 1992 році зробили невигідним виробництво тваринницької продукції, наслідком чого стала втрата поголів’я тварин, процес його відновлення розпочався лише в останні 3-4 роки.

Іншою складовою економічного середовища є ринок тих ресурсів, які необхідні для ведення сільськогосподарського виробництва. Знання підприємством ринку постачання ресурсів дозволяє йому зекономити наявні кошти та скоротити витрати на виробництво.

Стосовно природно – екологічного середовища, то регулююча роль держави відносно нього постійно посилюється. Аграрні підприємства тісно залежать від даних аспектів регулювання, оскільки виробництво продукції перебуває в тісному взаємозв’язку з природними факторами виробництва. Порушення вимог екологічного законодавства негативно відображається на економіці підприємства, оскільки в такому випадку воно змушене сплачувати штрафи. Якість продукції також тісно залежить від технології ведення виробництва. Виробництво екологічно чистої продукції зараз у світі стає домінуючим напрямком розвитку сільського господарства.

Науково – технічне середовище знаходиться в процесі постійних змін. Окремому аграрному підприємству потрібно швидко орієнтуватись в цих змінах та пристосовуватись до них. Ігнорування прогресивних змін в технологіях виробництва призводить до перевитрат і в кінцевому рахунку до банкрутства підприємства. Одним із прикладів сучасних змін в технологіях до яких підприємствам потрібно швидко пристосовуватись є запровадження комп’ютерної техніки та програмного забезпечення в процесі здійснення внутрішньої планово – облікової роботи.

Інформаційне середовище зараз стає визначальним і саме воно формує реагування підприємства на зміни в усіх інших сферах. Придбання інформації у вигляді наукових розробок та прогресивних технологій на сьогодні є, як правило, економічно виправданим капіталовкладенням. Ігнорування фактору інформованості призводить до значних економічних втрат в багатьох аграрних підприємствах.

Політико – правове середовище включає в себе систему суспільних інституцій, які готують та приймають законодавчі і нормативні акти а також самі нормативно – правові акти. Для економіки підприємства особливо важливим суспільним інститутом є господарський суд. Обізнаність підприємства із законами та нормативними актами і вміння використання їх в своїй діяльності забезпечує стабільність та прогрес у розвитку підприємства. В усіх аграрних підприємствах середніх та великих розмірів, що мають власного юридичного консультанта, затрати на його утримання завжди виявлялись економічно виправданими. Економічна діяльність підприємства базується на наявних ресурсах та на системі договорів з постачальниками ресурсів та із споживачами продукції.

Соціально – культурне середовище також значною мірою впливає на діяльність окремого аграрного підприємства. Є негативні та позитивні чинники даного середовища на діяльність підприємства. Серед негативних чинників можна навести такі як низький рівень культури виробництва, що притаманна зараз значній частині сільського населення, відсутність відповідальності за результати, низький рівень грошових розрахунків на рівні окремого підприємства, що ускладнює облік, призводить до втрат. До позитивних чинників впливу на економіку аграрного підприємства можна віднести невисокі затрати на оплату праці працівників, високий середній рівень освіти населення. Зміни в соціально – культурному середовищі в суспільстві впливають на структуру ринку сільськогосподарської продукції та на діяльність окремих підприємств. Зміни, наприклад, в структурі харчування населення вимагають від підприємства розуміння даних питань та перепрофілювання виробництва на ті види продукції, попит на які зростає.

Мікросередовище є сукупністю зовнішніх по відношенню до підприємства суб’єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність і які, в свою чергу, перебувають під впливом цієї діяльності підприємства. В вузькому розумінні мікросередовище аграрного підприємства – це сукупність його зв’язків з партнерами. Зміни, що відбуваються в мікросередовищі впливають на прибутковість усіх партнерів економічної діяльності. Відносини повинні бути стабільним та прозорими. Саме тому в інтересах окремого підприємства оформити усі відносини з партнерами відповідно до юридичних вимог законодавства. В групі підприємств – партнерів формується комплекс стійких економічних зв’язків, які перетворюють дану групу на інтегровану економічну систему.

В даній системі партнери зацікавлені в стабільності зв’язків та в існуванні усіх партнерів системи. В таких системах існує тенденція до поступового вирівнювання рівня прибутковості усіх учасників даної системи. Якщо один з партнерів намагається діяти виключно у власних інтересах і за рахунок партнерів – таке підприємство або організація втрачає свої партнерські зв’язки і можливості здійснення діяльності.

Аграрні підприємства функціонують в мікросередовищі складовими якого є такі види його партнерів: споживачі сільськогосподарської продукції; посередники; постачальники ресурсів; агросервісні підприємства та організації, що надають послуги аграрним підприємствам; фінансово – кредитні установи; інші аграрні підприємства, конкуренти.

Споживачі сільськогосподарської продукції аграрних підприємств знаходяться на ринках: сільський, районний, обласний, державний, міжнародний. Місця збуту сільськогосподарської продукції розташовані як правило біля сільськогосподарських підприємств. Ними є елеваторні підприємства, цукрозаводи, молокозаводи, м’ясокомбінати та інші. Важливу роль споживачів продукції та послуг аграрного підприємства відіграє населення сіл, що розташовані безпосередньо біля підприємства.

Посередники – це ті підприємства, організації та приватні підприємці, які за дорученням аграрних підприємств реалізують їх продукцію або знаходять клієнтів для продажу.

Вони також виступають в ролі споживачів продукції у випадку придбання ними продукції для подальшого перепродажу. Особливу роль повинні відігравати такі посередники як товарні біржі. Їх головне завдання – це сприяння торгівлі великими партіями окремих видів продукції шляхом укладання біржових угод, вивчення ринкових цін, попиту та пропозиції, оформлення збутових угод та їх виконання. В країнах з розвиненою ринковою економікою через товарні біржі реалізується біля 25 % усієї сільськогосподарської продукції, в Україні їх роль поки що незначна. В умовах розвинутого ринку окремі товарні біржі як правило спеціалізуються на окремих видах сільськогосподарської продукції.

Постачальники – це підприємства, організації та приватні підприємці, що забезпечують аграрні підприємства та інших сільськогосподарських виробників усіма видами ресурсів, що необхідні для ведення виробництва. Серед цих ресурсів: паливо і мастильні матеріали, запасні частини, мінеральні добрива, насіння, отрутохімікати, ветеринарні препарати, техніка, будівельні матеріали та ін.

Організація оптової торгівлі даними ресурсами в Україні поки що на стадії зародження. В даній сфері зараз існує три види монопольних формувань із загальнодержавною мережею структурних підрозділів. Це “Украгротехсервіс” (біля 320 підприємств), “Украгрохім” (біля 680 підприємств) та “Укрзооветпромпостач”. Система централізованого постачання ресурсів в Україні існувала до 1992 року, сьогодні постачання ресурсів базується на ринкових принципах конкуренції. В умовах незбалансованості ринку ресурсів для сільського господарства багато підприємств використовують бартерні угоди з постачальниками. Такі види угод як правило є невигідними для аграрних підприємств. Договірні відносини з постачальниками ресурсів поки що не мають системного і впорядкованого характеру, від чого аграрні підприємства часто несуть збитки. Для аграрних підприємств сьогодні існує гостра потреба організації обслуговуючих (постачальних) кооперативів, власних відділів маркетингу або постачання а також використання власних спеціалістів з юридичною освітою.

Агросервісні підприємства та організації надають аграрним підприємствам необхідні виробничі послуги і завдяки цьому створюють умови для нормального функціонування сільськогосподарського виробництва. Спектр таких послуг досить широкий. Наприклад: сервісне обслуговування техніки та обладнання, транспортні послуги, ремонтні роботи, виконання сільськогосподарських робіт, науково – консультативне та інформаційне супроводження процесу виробництва та ін. В Україні існують агросервісні формування з розгалуженою мережею в державному масштабі. Серед таких наступні. “Украгропроммаш” – виробниче об’єднання машинобудівних і ремонтних підприємств. Державний концерн “Украгротехсервіс” крім постачання ресурсів виконує також сервісні функції з обслуговування сільськогосподарської техніки в аграрних підприємствах. “Украагропромтранс” – державно – кооперативне виробниче транспортне об’єднання. “Укргрунтозахист” – асоціація по підвищенню родючості ґрунтів та по захисту рослин. Крім наведених об’єднань на місцевих ринках сервісних послуг працює значна кількість організацій та приватних підприємців. Для керівництва аграрного підприємства в більшості випадків стоїть вибір – виконувати певні роботи власними силами або скористатись послугами сторонніх сервісних організацій. Для прийняття правильного рішення керівники і спеціалісти підприємства повинні володіти методиками економічної оцінки різних альтернативних варіантів.

Фінансово – кредитні установи, такі як банки, страхові компанії, кредитні спілки та інші надають аграрним підприємствам такі види послуг як збереження готівки, перерахування коштів, страхування, надання кредитів та інші. Відносини аграрних підприємств з даними установами також базуються на договірних засадах. На ринку наведених послуг існує конкуренція, тому вміння аграрних підприємств бути учасником фінансового ринку є часто визначальним у веденні економічно виправданих фінансово – кредитних операцій.

Найближчі конкуренти – ними є аграрних підприємства території, що виробляють аналогічну продукцію. Рівень конкуренції визначається каналами збуту продукції та придбання ресурсів. В реалії конкурентами конкретного аграрного підприємства з наведених підприємств є лише ті, що продають свою продукцію тим же споживачам або ті, що купують необхідні ресурси в тих же постачальників.

 Економічна сутність санації підприємств

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" - оздоровлення, видужання. Згідно з Законом України "Про банкрутство" від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Санація - система заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торгівельних, банківських монополій, визнаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Новий Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". У цьому разі санація розглядається як система заходів передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

У Законі України "Про страхування" ми знаходимо також "оригінальне" тлумачення терміна "санація". Згідно із цим Законом примусова санація страхової санації передбачає:

•        проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;
•        встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
•        встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
•        прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів, таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг ), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи:

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств.

Пропоноване визначення санації унаочнює рис. 18.2.

 

Рис. 18.2 економічний зміст поняття санації

Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1.Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності і регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові витрати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо. На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація».

 Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємств

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства.

Реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Реструктуризація підприємства спрямовується на розв'язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв'язані форми і види реструктуризації підприємств та організацій:

Ступінь: часткова реструктуризація (обмежена); комплексна реструктуризація (усебічна)

Види реструктуризації: управлінська, технічна, економічна, фінансова, організаційно-правова

Форми: оперативна; стратегічна.

За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3—4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі:

•         зміна окремих складових організаційної структури підприємства;
•         створення й виокремлювання нових структурних підрозділів;
•         оперативне зниження дебіторської заборгованості;
•         зменшення величини оборотних фондів через виявлення та реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тім числі запасів допоміжних матеріалів);
•         відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприємствах та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність останніх;
•         скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;
•         аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства й обґрунтованих з позицій розвитку ринку.

Відтак комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить передусім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу.

Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство незабаром неминуче знов опиниться в кризовому стані

Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує довготермінову його конкурентоспроможність. Для досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Отже, реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз, і реформування можна проводити, якщо маємо всебічно обґрунтовану мету реструктуризації, яку можна сформулювати (беручи загалом) таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з іншого — відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами, їх буває то більше, що більш повільною є реакція суб'єктів господарювання на зміну типу господарської системи.

Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.

Технічну реструктуризацію пов'язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.

Після досягнення фінансової життєздатності суб'єкт господарювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших боргових зобов'язань тощо.

Управлінську реструктуризацію зв'язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від характеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної та технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінце­вою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.

Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає й фінансову реструктуризацію.

«Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років.

У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхідно знайти відповідь, — це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі альтернативи:

якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;

для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:

зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;

модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвит­ку підприємства;

запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Визначне в чому сутність підприємства.
2. Охарактеризуйте основні ознаки, які відрізняють підприємство від інших суб’єктів господарської діяльності.
3. Які народногосподарські функції виконує підприємство ?
4. Дайте визначення аграрного підприємства та охарактеризуйте його відмінності від інших видів підприємств.
5. Назвіть ознаки економічних ресурсів, які відрізняють їх від природних ресурсів.
6. Які ознаки використовуються для класифікації видів підприємств і які види підприємств існують ?
7. Перерахуйте фактори зовнішнього впливу на діяльність підприємства.
8. Які складові макросередовища діяльності аграрного підприємства та в чому зміст особливостей впливу кожної складової ?
9. Охарактеризуйте складові мікро середовища аграрного підприємства.
10.         Перерахуйте основні завдання науки “Економіка аграрного підприємства”.
11.                Назвіть науки, на яких базується “Економіка аграрного підприємства”.
12.                Основні методи, які використовує наука та їх особливості.
13.      Економічна сутність та мета санації.
14.      Необхідність, сутність та мета реструктуризації.
15.      Форми і види реструктуризації.