Післявоєнна відбудова та розвиток України в 1945-1950-их рр.

Лекція № 15. Післявоєнна  відбудова, розвиток України в 1945- середині 1950-х рр..

Мета – Ознайомити студентів з адміністративно – територіальними змінами в Україні, після 1945р;

• показати хід подій по відбудові народного господарства України в повоєнні роки;
• змалювати суспільно - політичні процеси, що проходили в УСРС В 1945 – середині 1950-х рр..

Тип заняття: лекція.

                                          Хід лекції.

I Орг. момент

II Повідомлення теми, мети, і плану лекції.

III Актуалізація оперних  знань.

 

1. Коли завершилося вигнання гітлерівських окупантів з України?
2. Яким був внесок українського народу в Перемогу?
3. Які зміни у свідомості українців Наддніпрянщини відбулися в ході війни?
4. Чи справді війна мала трагічний вплив на культурне життя України? Обґрунтуйте думку.

IV Мотивація навчальної діяльності.

V Вивчення нового матеріалу.

                                   План.

1. Адміністративно – територіальні зміни в Україні по закінченні війни.
2. Україна на міжнародній арені.
3. Відбудова господарства.
4. Перетворення в Західній Україні.
5. Суспільно – політичне життя.

 

1. одним із наслідків перемоги СРСР в II світовій війні було розширення його кордонів на заході, що призвело до завершення об”єднання укр.. земель.

Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943р.) та Ялтинській (1945р.) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домоглось закріплення кордону по « лінії Керзона». Це гарантувало об”єднання укр. Земель в складі УРСР і юридично закріплювало входження до України західних земель.

Але це не влаштовувало Великобританію і США, для яких, закріплення такої лінії фактично означало визнання наслідків пакту. Молотова – Ріббентропа  для СРСР.

16 серпня 1945р. було підписано радянсько – польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5 – 6 км. від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того до Польщі додатково переходили 30 км. території в районі р. Солонія і м. Крилов. тобто значна частина укр.. земель (Надсяня, Лемківщина,
Холмщина, Підляшшя)

Уточнення кордонів між цими державами відбулось пізніше. На прохання Польщі, на початку 1950-х рр. Україна поступилась Устрицьким   районам  Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли  землі довкола м. Кристинопіль  (Червоноград)

Згодом постало питання про Закарпатську Україну.

6 листопада 1945р.- I з”їзд народних комітетів Закарпаття прийняв маніфест про возз”єднання Закарпаття з УРСР.

Чехословацький уряд погодився підписати договір з СРСР про злиття Закарпатської України з УРСР (29 червня 1945р.)

 Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947р. радянсько – румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько – румунської угоди 28 червня 1940р.

      Так, фактично всі укр. землі були об’єднання у складі УРСР.

 

2. Після II світової війни у ході переговорів щодо утворення ООН радянська сторона висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянських республік як повноправних членів.

Цю пропозицію союзники відкинули, але для України та Білорусії, що була найзначнішим за чисельністю населення і територією і найбільше постраждали від війни, був зроблений виняток.

16 червня 1945р. на конференцію ООН У Сан-Франциско делегація УРСР підписала Статут ООН. Як член ООН, Україна брала участь  у роботі різних її структур у міжнародних конференціях, зокрема Паризької конференції з питань розробки і підписання договорів з колишніми союзниками Німеччини.

Але самостійність України в питаннях зовнішньої політики була часто умовною і мала імітаційний характер. Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповідних зовнішньополітичних  служб Наркомату, а пізніше – Міністерства закордонних справ СРСР.

До того ж ніякі дипломатичні зв’язки з іншими країнами України не були дозволені. Вона не мала жодного посольства в зарубіжних країнах.

Але вихід України на міжнародну арену мав безперечно позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і розкривав очі на критичну невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем абсолютно земельної території радянської імперії.

 

3. – План радянського керівництва щодо розвитку економіки були визначені законом про 5- річний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР, прийнятим Верховною Радою СРСР в березні 1946р., відповідний закон було прийнято і для УРСР.

Передбачалося відновлення виробничих потужностей України, доведено валової продукції промисловості у 1950р. до 113% проти рівня 1940р. першочерговою вважалась відбудова великої промисловості, транспорту, енергетики.

План абсолютно включав ринкові елементи, приватну власність, конкуренцію, співпрацю т інтеграцію з розвиненими державами. Натомість утверджувався планово – командний тиск держави на трудящих, «нижчих цін» на всю продукцію.

- Індивідуальна база України відновлювалась передусім ціною героїчних зусиль її народу. Водночас було задіяно ресурси і промислові потужності східних районів СРСР. В Україну напрямлялась частина механізмів, обладнання, верстатів, Які СРСР отримав, як репарації з Німеччини. Фактично, йшло продовження індустріалізації, за рахунок стримування виробництва товарів народного споживання, зменшення капіталовкладень в с/г, науку і культуру.

Евакуйовані з УРСР заводи вже так і не повернулись, але Україні мали надати додаткові кошти для розширення фінансування, хоча цього не сталося.

Ця ситуація викликала обурення навіть у партійно – державних верхах і сіл.

- Значну частину ресурсів було спрямовано і вугільну промисловість; відбудову шахт Донбасу йшло за рахунок рук військовополонених, мобілізованих колгоспників, жителів міст і сіл.

Йшло технічне переоснащення гірничодобувної промисловості, хоча працювали ще і з застосування відбитних молотків, у півзруйнованих шахтах і машинах. В 1950р. видобуток вугілля зріс до 93% від довоєнного рівня.

Було набудовано десятки нових шахт у Донбасі, розбудувався Львівсько – Волинський вугледобувний басейн.

Розширився видобуток нафти у Прикарпатті, Полтавській і Харківській областях.

Йшло відродження Дніпрогесу, де працювало до 26 національностей і 50 тис. чоловік. У березні 1947р. дав струм перший генератор Дніпрогесу. Відновились довоєнні потупеності Зуєвської, Харківської, Львівської, Одеської теплових станцій.

Успішна відбудова електроенергетики і вугільних шахт – Донбасу сприяла відродження матеріальної та інших базових галузей народного господарства України. Ціною надзвичайних зусиль були відбудовані металургійні заводи України - Азовсталь , Запоріжсталь, Дніпропетровський комбінат ім. Г. Петровського. За викладкою чавуну і сталі під кінець п’ятирічки УРСР вийшла на рівень 93-955% довоєнного рівня  і випередила в цьому Великобританію, Зх. Німеччину, Францію. Хоча якість металу бажала кращого, але основним показником була кількість виробленої продукції.

Швидкими темпами здійснювалась відбудова машинобудування, на 1948р. їх стало більше ніж було до війни.

     Початок відбудовчого періоду співпав з голодом 1946-47рр., що особливо ускладнила відновлення економічного життя. Головна причина голоду полягала в позиції держави, яка не вжила заходів, аби запобігти голоду. Під впливом реквізицій – заготівель держава вилучала продовольчі ресурси села, і прирікала селянство на голод. Молодь з села почала втікати в міста від голоду. На новобудови. Голод супроводжувався репресіями. 

Голод було подолано лише після 1947р. коли зібрали новий врожай. Тоді ж з’явилась можливість для відбудови с/г.

У 1946р. на укр.. колгоспник одержав 1 кг. зерна, а у 1951р. – 1,6 кг.  Потім, багато колгоспів не вивели ні, грошей ні зерна. Основним законом для існування селян залишались підсобні господарства, а с/г податок нещадно душив селянство. Вирощували худобу, птицю було не вигідно. Так як мали сади вирощували городину ( на неї податок був у 7,5 вищий ніж на зернові). Все це зумовлювалось тим, що селяни віддавали більше часу колгоспам.

       Колгоспники були позбавлені можливості мати і вільно пересуватися. На них не поширювалось постійне забезпечення та лікарняні. Таке закріплення тривало аж до 1960-их рр., паспортизація населення загалом.

Відбудова с/г відбувалась повільно. Технічна оснащеність колгоспів лишалась на низькому рівні.

       Застосовувались депресивні методи по депортації в Сибір, що мало забезпечити відбудову с/г. Україна стала головною СРСР, що стало тяжким тягарем на селянство.

- Відбудова промисловості була неможливою без широкого розгортання житлового будівництва. Одночасно відбудова водогонів, комунальних служб.

Належна увага не приділялась легкій і харчовій промисловості, що спричинило нестачу найнеобхіднішого і взуття, білизни, цукру, масла.

 

4) Після війни в Західній Україні розгорнулась насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально – економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації залучались працівники партійно – комсомольського радянського апарату, службовці державної безпеки. Культури і освіти з інших регіонів СРСР, переважно із Східної України. Їх направляли на заводи, фабрики, партійні органи, школи, вузи. Лише в сільські школи Західної України в 1944- 1950рр. було направлено 44 тис. вчителів і 20 тис. кваліфікованих робітників. На 1950р. у Зх. Украйні налічувалось 88 тис. комуністів. В грудні 1945р. ЦК КП (б). І створив спеціальний відділ по західних областях. У 1946р. з 16129 номенклатурних посад у Зх. Україні місцеві жителі обіймали лише 2097 (=13%), більшовики не довіряли місцевому населенню. По суті це була колоніальна адміністрація.

 

Розвиток зх- українських земель йшов за рахунок індустріалізації та колективізації.

    Йшла відбудова та реконструкція традиційних галузей промисловості (нафтова, деревообробна) та розвиток нових ( машинобудівна, приладобудівна, хімічна)

Зароджується державна швейна та хімічно промисловість, зростає видобуток і переробка нафти і газу, організовується роботи для пошуку запасів (сірки, мінеральних вод).

В 1945- 46рр. почали випускати продукцію Львівські заводи електроприладів і електроламп, телеграфно – телефонної споруди, с/г машин.

На повну потужність запрацювали заводи державної промисловості, було організовано виробництво меблів, тари. На 1949р. в Зх. Україні діяло 2,5 тис. промислових підприємств. В 7 раз збільшилась кількість робітників.

 

- Відновилась розпочати ще у 1939- 41рр. промислова колективізація с/г. На середину 1950р. кількість колгоспів у Західній Україні досягла 7200. 1950р. став роком суцільної колективізації Західної України, Північної Буковини і Закарпаття. Вона викликала незадоволення селянства, які стали поповнювати лави вояків УПА і ОУН – підпілля.

 

- Жертвою репресій і Західній Україні стала УГКУ, яка на 1945р. мала 3040 громад, 4400 церков, 127 монастирів та 5млн. віруючих. УГКУ після Львівського Собору (1946р.) перейшла на нелегальне становище.

Все це посилило національно – визвольний рух Опору в Зх. Україні, його кількість становила десятки тисяч осіб.

 

- Керівником збройної  боротьби УПА в цей час був Р. Шухевич (Т. Чупринка), С. Бандера в ці роки перебував на кордоном звідки здійснив керівництво діяльністю ОУН.

У 1945- 46рр. боротьба УПА з органом МВС- МДБ, партактивістами  досягла апогею. Повстанці мусили змінити свою тактику: великі підрозділи, чисельністю 450 чоловік, були переформовані дрібні загони, що ховались в лісах. Добре озброєнні і згуртовані, були боєздатними і пристосованими до партизанської боротьби. В селах було створено густа мережа підпільних бо і криївок. Радянська влада існувала на заході лише вдень.

У 1946р. НКВС повела новий наступ проти УПА, повстанці втратили понад 40% основного складу. Багато вояків УПА, втративши віру в перемогу припинили опір і прийшли з новиною.

     Енкаведисти провадили заходи щодо дискредитації учасників національно – визвольної боротьби. У свою чергу, ті насаджували ненависть до радянського режиму, їх жертвами в першу чергу ставали пар. Працівники. Загалом в ході збройних акцій УПА та підпілля ОУН спрямованих проти репресивно – карального апарату, загинули 30 тис. цивільних громадян і військовослужбовців. Відновленню на це стали репресії та депортації з Зх. Укр. Областей (500 тис. чол.)

У 1946- 1949рр. національно – визвольний рух з воєнних акцій став переходити до терору проти радянської адміністрації, відділів ЕНВС, зриву колективізації. Командування УПА робило спроби вивести свої частини за кордони СРСР. На початку 1948р. деякі з підрозділів УПА перейшли на територію Польщі, Чехо - Словаччини і прорвалися в Західну зону Німеччини.

    Збройне підпілля  продовжувало організовану боротьбу до 1954р. з метою припинення їх діяльності у 1956р. була оголошена амністія.

    - Радянізація Зх. України відбулась повільно і досить мляво.

 

5) – Перемога у війні, здобута ціною страждань і жертв, породжувала в народі світлі надії і сподівання на зміни в суспільно – політичному ладі.

    У 1949р. кількість комуністів України досягла 784 тис. при цьому в них збільшилась питома вага Українців, переважно фронтовиків.

    Було прийняте рішення про відновлення прав зовнішнього представництва всіх союзних республік.

    У листопаді 1949р. президія Верховної Ради УРСР прийняла укази про Державний герб УРСР, прапор УРСР і Державний гімн.

 

В Західній Україні у повоєнні роки, в розпалі був національно – визвольний антирадянський рух.

Але всі сподівання на демократизацію суспільства виявились марними.

 

VII Систематизація і узагальнення.

VII Підсумок.

VIII Д/з.