. ПІСНЯ І ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПІСНЯ І ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1.1.Особливості художнього стилю літературної мови

1.2.Пісня як об’єкт лінгвістичних досліджень

РОЗДІЛ 2. МОВНО-СТИЛІСТИЧНА ПАЛІТРА ГУРТУ «ОДИН В КАНОЕ»

2.1. Мовні особливості текстів пісень гурту «Один в каное»

2.2. Стилістика текстів пісень гурту «Один в каное»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Як i будь-який вид мистецтва, музика закарбовує в собi мову на певному iсторичному етапi й передає знання про неї наступним поколiнням; водночас вона презентує духовно-культурний рівень нацiї (а отже, i стан мови) сучасникам, свiтовiй спiльнотi. Тому природно, що пiсня повинна вбирати лише найкращi мовнi традицiї, пильнувати їхню чистоту й водночас зберiгати своє мистецько-естетичне призначення. Культура мови в українському музичному просторi має не меншу значущiсть, нiж у лiтературi, кiно, засобах масової iнформацiї. У вiтчизняному мовознавствi є працi про мовне наповнення фольклорних пiсень, проте немає спроб проаналiзувати численнi порушення норм культури мови i мовлення в текстах сучасних музичних композицiй.

Пiсня завжди займала важливе мiсце у духовно-культурному життi українського соцiуму. Саме в пiсенному мистецтвi жила наша мова у час заборон i переслiдувань. На основi фольклорних пiсень було написано багато лiтературних творiв, тож, вiдшлiфована фольклорна мова ставала лiтературною, входячи в активний повсякденний ужиток. Тому дотепер музичне мистецтво має важливе значення у вiдродженнi й актуалiзацiї художнiх цiнностей, в iнтеграцiї та культурному розвитковi українського суспiльства.

Про це свiдчать численнi перемоги наших виконавцiв на вiтчизняних i мiжнародних конкурсах. Та чи завжди пiсня формує позитивний імідж українського суспiльства i його культури? Часто сучасна музика втрачає своє первинне мистецько-естетичне призначення i демонструє зразки мовлення так званих мовних низiв. Вона вбирає в себе просторiчну i сленгову, запозичену й кальковану лексику, орфоепiчнi та синтаксичнi помилки.

Варто згадати i про те, що молодь зазнає серйозного впливу своїх кумирiв, наслiдує їхнi манери, звички та, природно, мову. Зауважмо, що значна частина пiдлiткiв надає перевагу закордоннiй музицi, адже сучаснi радiокомпанiї та телеканали не вважають за потрiбне популяризувати нацiональний музичний продукт. Складнi соцiокультурнi обставини породжують процеси, якi знищують справжню пісенну традицiю, замiнюючи її на масову поп-культуру. Українська музика стає одноманiтною, неоригiнальною. Часто вона тяжiє до копiювання росiйських музичних традицiй. А та маленька частка україномовних композицiй, яка знайшла свого слухача, поволi змiнює ситуацiю, хоча й не характеризується високою мовною якiстю.

Сучасна мовознавча наука потребує комплексних праць, які би досліджували мовну палітру сучасної української пісні та мовну особистість автора-виконавця, адже нам є чим пишатись: чудові, глибокі за змістом, тексти сучасних пісень українських музичних гуртів. Зокрема, певні дослідження у цій сфері зробили такі мовознавці, як: А. Ю. Власова, А.С. Коноз, Ю. Яручик, О.Є. Клєщова. Нашу увагу привернула мовностилістична палітра пісень гурту «Один в каное», яка ще не була об’єктом дослідження мовознавців, що й зумовлює актуальність роботи.

Об’єкт дослідження – мова українських пісень гурту «Один в каное»

Предмет дослідження – семантична структура та стилістичні функції лексичних одиниць у текстах пісень гурту.

Мета статті – проаналізувати мовностилістичні особливості текстів пісень українського гурту «Один в каное».

Мета передбачає розв’язання таких завдань:

1) розглянуто основні особливості художнього стилю літературної мови та жанр пісні в його контекcті;

2) проаналізовано мовну палітру пісень гурту «Один в каное»;

3) зроблено аналіз стилістичних функцій мовних одиниць текстів пісень гурту «Один в каное».

 

Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений метою роботи, її завданнями і фактичним матеріалом. Дібраний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу, суть якого полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Метод контекстуального аналізу використано для з’ясування функціонально-стилістичних можливостей мовних одиниць у текстах пісень.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПІСНЯ І ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

 

1.1.Особливості художнього стилю літературної мови

 

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли учень пише твір, він старанніше добирає слова та будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та вподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, різняться набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформлюванні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови. [12]

Стиль літературної мови – різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці [16].

В українській літературній мові виокремлюють такі функціональні стилі: художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, розмовний, конфесійний та епістолярний. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Кожний стиль має:

• сферу поширення і вживання (коло мовців);
• функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
• характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
• система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей - надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін. [16].

Художній стиль – це найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

• найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
• поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
• естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
• експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
• зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
• відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
• визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Типовими стилетвірними особливостями художнього стилю є певні особливі прикмети – лексичні, фразеологічні і граматичні. Це все багатство, розмаїтість лексики – неемоційної й емоційної, навіть і просторічної, діалектної, бо твори художньої літератури тематично безмежні. У художній літературі широко використовуються слова і словосполучення з тропеїчним (грец. tropos – зворот), тобто переносним, образним значенням (метафори, метонімії, синекдохи, епітети, літоти, алегорїї, гіперболи, порівняння та ін.), якими актуалізується, індивідуалізується, а водночас і типово забарвлюється художній текст. Цим, зокрема, досягається вторинне осмислення зображуваних у художньому тексті подій, явищ. Наприклад, у реченні з художнього тексту Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оту Марію я ношу (Т. Шевченко) порівняння утворене двома метафорами, розгорнуте ніби зовсім побутовою частиною фрази, але і в ній проступає метафора, переносність. Набагато частіше, ніж в інших стилях, у художніх текстах вживаються фразеологізми, особливо ідіоми, прислів’я й приказки, «крилаті» вислови.

Мову художньої літератури суттєво характеризує розгалужена синоніміка, омоніми, пароніми, антоніми, архаїзми, історизми, емоційно забарвлені слова (переважно із суфіксами об’єктивної, а водночас і суб’єктивної оцінки – із значенням голубливості, пестливості, зневажливості, згрубілості), напр.: чорний – чорненький – чорнесенький — чорнісінький. Будь-яка лексична одиниця (літературно-нормативне чи діалектне слово, зворот, словосполучення, неологізм, арготизм, архаїзм, екзотичне чи вульгарне слово, слова чи вирази іншомовного походження, скорочення слів і найбільш незвична його видозміна) може увійти до складу певних художніх текстів.

Граматичні (морфологічній синтаксичні) особливості . Художній стиль мови й мовлення є безмежним і за граматичною формою:

• будь-яке слово, словосполучення і речення в текстах художнього стилю може набувати найрізноманітнішої видозміни;
• синтаксична варіативність у побудові речень майже не підлягає регламентації, не обмежується строгими нормами, правилами;
• простежується тенденція до вживання менш громіздких, ускладнених фраз (на відміну від наукового стилю);
• використовуються речення різної модальності та інтонаційного забарвлення: розповідні, питальні, спонукальні, окличні;
• часто допускаються пропуски слів, незакінчені, обірвані конструкції, слова-речення різного типу тощо;
• використовуються елементи всіх інших стилів;
• наявні цитати з промов, зразки заяв, інструкцій, протоколів тощо [4, 82].

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

• а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
• б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);
• в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
• г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Художній стиль мовлення відрізняється від усіх інших стилів своєю особливою емоційністю, тематичним обширом, багатством і розмаїттям мовних засобів, якими витворюється його мовленнєва самобутність.

Художньо-образне відтворення навколишнього життя і людини в ньому не повинно бути менш точним чи менш імовірним, ніж нехудожнє, необразне (наприклад, наукове). Відмінність між ними полягає у своєрідних способах і засобах зображення (наприклад, науковець викладає факти, як правило, в прямих вимірах, а письменник – у словесно-художніх образах, сповнених не тільки змісту, а й виразної почуттєвості, експресії, емоційності). У художньому творі теж потрібна точність. Без неї не створити типізованого і водночас індивідуального образу, пейзажних картин тощо. Художня, зображувальна, мистецька точність у доборі й використанні метафор, епітетів, синекдох, синонімів тощо – це вияв справді художнього мислення і його художньо-мовленнєвого втілення, відтворення.

Мовна своєрідність художнього стилю найповніше виявляється в мові поезії. Поезія завжди посідала виняткове місце в словесно-художній творчості народу. Поетичне мовлення здебільшого мелодійне, афористичне, ідейно й тематично визначене, на когось або на щось зорієнтоване, етичне й естетичне, ліричне, здебільшого інтимне, водночас соціально вагоме, легко сприймуване, воно налаштовує мовця на прилучення до красивого й досконалого в житті.

У художньому стилі можуть бути використані будь-яке слово, мовний вираз, здатні стати матеріалом для створення художнього образу, пейзажного малюнку тощо. Однак письменник повинен уникати постійних стилістичних фігур, художнього стандарту. Митець завжди має в своєму мовно-художньому арсеналі певною мірою неповторні засоби, напр.: На подвір’ї, пориваючись угору, непокоївся стіжок соломи; розсипати сміх по всьому подвір’ю; Назбирує сміх на товсті губи; По щелепах потекла посмішка (М. Стельмах). У художніх творах наявні різні засоби і форми літературної мови – від офіційно-ділових мовних форм, виразів до просторіччя, жаргонізмів і діалектизмів. Водночас нестилістично, отож і нехудожньо, надміру наповнювати ними власне художній текст. Мова художньої літератури певною мірою різностильова, хоча й має відносну своєрідну замкненість, стабільність.

Недопустимою в художньому, як і в кожному іншому, стилі є нестилістичність, тобто функціонально невмотивована заміна одних слів чи граматичних форм іншими. У творах кожного з жанрів відчутна інтуїція, індивідуальна проникливість письменника у доборі найбільш вдалих мовних засобів, варіантних форм художньої оповіді, а найчастіше – в знаходженні таких мовних одиниць, які несуть у собі не тільки смислову значеннєвість, а й не менш потрібну для художнього мислення емоційність, експресивність, виразність.

Створюючи писемний художній текст, письменник своєрідно проектує його інтонаційний малюнок, формує синтаксичну структуру кожної художньої фрази з орієнтацією на те, як вимовить її читач і як сприйме слухач. Без такого ритміко-інтонаційного оформлення художнього тексту не сприймалися б в усій своїй красі картинки природи, позитивна ритміка праці, а також такий стан людини, за якого непривітність, тужливість на душі поступається місцем радощам, бажанням за найскладніших життєвих ситуацій усе ж прямувати до них, сповнюватись і жити ними [4, 85].

Кожен автор повинен дбати про змістову природність,- актуальність, художньо-мовленнєву досконалість, різноманітність твору, тобто про всі його позитивні матеріальні складники.

 

 

1.2.Пісня як об’єкт лінгвістичних досліджень

 

Відомо, що мова усної словесності стала самостійним предметом вивчення лише з середини XX ст. У славістиці завдяки працям А. Євгеньєвої, Й. Оссовецького, Є. Артеменко, О. Хроленка, С. Нікітіної, Є. Сєроцюка, Є. Бартмінського та ін. сформувалася окрема галузь філології, яка виникла на межі фольклору, стилістики і мовознавства – лінгвофольклористика. Для номінації цього напрямку американські вчені, зокрема, Р. де В. Ренвік та Г. М. Хоеніґсволд у праці “A proposal for the study of folk – linguistics” (1966) використовували термін “фольклорна лінгвістика”. Деякі філологи вважають, що треба вивчати мову фольклору в рамках етнолінгвістики, головне завдання якої вбачається в описі народної ментальності через мовні форми (Є.Бартмінський, М.Толстой). Інші дослідники, аналізуючи мову усної поезії, послуговуються категоріями лінгвостилістики. Народну словесність пропонують досліджувати в аспекті лінгвокультурології (О.Хроленко).

Поняття “мова фольклору” трактують різні вчені неоднаково. Фольклористи розуміють її як сукупність поетичних формул і правил їх поєднання, так звану “поетичну граматику” (А. Лорд) або як єдність сюжетотворчих мотивів (Б. Путілов). “Лінгвісти, – підкреслювала С. Нікітіна, – розглядають мову фольклору як наддіалектну художню форму мови, що реалізується в фольклорних текстах і говорять про фонетику, морфологію і лексику цієї мови” [7, 53]. С.Єрмоленко зазначала, що поняття “мова фольклору” “об’єднує мову різних фольклорних жанрів, у яких закладено естетичне сприймання народного слова, його емоційно-експресивний зміст” [5, 282]. Зарубіжні мовознавці цим терміном позначають широке коло явищ. У словникові американських дослідників М. Ліч та Д. Фрайда “Standard Dictionary of Folklore, Mythology and Legend” (1979) окремо виділяють два термінологічні вислови “мова фольклору” і “мовлення фольклору”. Як компоненти першого розглядаються одиниці фонетики і фонології, морфології, синтаксису, лексики. Складниками мовлення виступають звуки, морфеми, словосполучення, загальна лексика, власні імена та прізвища людей, словник соціально обмежених груп, звуконаслідування, жести, міміка, графічні символи тощо. Тобто, до власне мовних елементів долучається широкий спектр позамовних комунікативних засобів.

Ми пропонуємо вивчати мову української народнопоетичної творчості у прийнятому в слов’янознавстві розумінні як компонент загальнонародної мови, аналізуючи її фонетико-евфонічні, морфолого-словотвірні, лексичні, синтаксичні, стилістичні явища.

Важливими для нас є думки, висловлені у працях Ф. Буслаєва, О.Потебні, О. Веселовського, В.Жирмунського, А. Євгеньєвої про те, що визначати структурно-семантичні ознаки усталених одиниць треба відповідно до існуючої в фольклорі традиції. Продуктивним для української лінгвофольклористики вважаємо аналіз мови народної поезії з врахуванням семантичних зв’язків опорних слів, запропонований О. Хроленком та Є. Нікітіною. Зокрема, у праці “Как найти и описать фразеологизмы в тексте русской народной лирической песни (К вопросу о методологии лингвофольклористики)” (1984) Хроленко подав методику опрацювання усталених зв’язків ключових слів для їх лексикографічного опису. Вона передбачає враховування парадигматичних зв’язків (варіантні форми, слова-замінники) і синтагматичних (постійні епітети, порівняння, асоціації, синтаксичні паралелізми, блоки з мовними скріпами тощо). Такий підхід, на нашу думку, дає змогу виявити найстійкіші фразеологізовані сполуки пісенної мови і відобразити їх у словниках, що засвідчують матеріали збірника “Фольклорная лексикография” (1994). Проблема укладання словника мови фольклору висвітлена у низці праць С.Нікітіної: “Словарь языка фольклора. Принципы построения и структура” (1988), “Тезаурус языка в машинном ракурсе” (1994) та ін. Предметом опису в словнику мови народної поезії, слушно вважає дослідниця, має виступати структура семантичного поля фольклорного слова, система його усталених парадигматичних і синтагматичних зв’язків у певній сукупності текстів. На її думку, потрібно робити словники текстів одного жанру, що дасть можливість простежити фольклорну картину світу, а потім намагатися об’єднати їх, підсумовуючи отримані зв’язки і значення. Результати подібного підходу подано в праці “Дом в свадебных причитаниях и духовных стихах” (2000). Таким шляхом також можна було б прийти також до створення машинного тезаурусу мови української народної поезії. На жаль, фольклорна лексикографія в Україні перебуває поки що в зародку, тому подібні видання можна лише планувати. Дані слов’янського фольклору, в тому числі й українського, використано у фундаментальних польських дослідженнях “Słownik starozytnosci słowianskich. Encykłopedyczny zarys kultury słowian od czasόw najdawniejszych” у 6 томах (1961–1980), “Słownik ludowych stereotypόw językowych. Zeszyt probny”(1980), “Słownik stereotypόw i symboli ludowych”(1996). Останнє з них високо оцінили М.Толстой та С. Толстая як зразок нового синтетичного етнолінгвістично-фольклорного (або етнокультурного) жанру в слов’янській лексикографії. Матеріали народної поезії слов’ян загалом та української зокрема, записаної переважно в Карпатах і на Поліссі, використано у виданні “Славянские древности: Этнолингвистический словарь”(Т. 1. – 1995; Т. 2. – 1999), над яким багато років працював колектив учених на чолі з М.Толстим.

Мова фольклору стала предметом вивчення багатьох сучасних славістів: Є. Бартмінського та Є. Сероцюка – у польській лінгвістиці; О. Зілинського – у чеській; П. Брозовича – у сербській; X. Щробака – у болгарській; Л. Кузьмича, А. Малюка– у білоруській тощо. Вчені розглядають формульність фольклорних текстів, їх експресивно-виразові засоби, зв’язок з діалектами та літературною мовою. Зокрема, відзначимо працю Є.Бартмінського “O jesyku folkłoru” (1973), в якій проаналізовано особливості мови народної поезії, зумовлені усною формою побутування (еліпсис, контамінація, формула, повтор, діалогізація), фонетичні варіанти, словотвірні дублети, лексичні поетизми в їх опозиціях.

Українську лінгвофольклористику представляють Л. Рак, О. Назарук, П. Мишуренко, Р. Волощук, К. Шульжук, С.Єрмоленко, В. Чабаненко, Т.Воробйова, Н.Журавльова, С. Савицький, Г. Сагач та ін. Мовні особливості українських народних дум у 60-х роках XХ ст. досліджували Л. Рак та О.Назарук. Вони звернули увагу на явище гіперболізації, сталі епітети, здрібнілі форми, тавтологічні вирази, порівняння, паралелізми, складні слова, прикладки. Словотвір іменників зі значенням зменшення в ліричних піснях, прикметникову та дієслівну синонімію розглянуто в працях Р. Волощук. П. Мишуренко з’ясовував функціонування складних слів у мові фольклору, Б.Ключковський досліджував прикладки і сполучення неприкладкового характеру, К. Шульжук – звертання, Й. Дзендзелівський – лексику демонології, В. Чабаненко – засоби експресивності тощо.

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. позначений написанням С. Єрмоленко низки статей: “Естетична природа слова в народній пісні” (1976), “Скарбниця народного слова” (1982) “Народнопісенний паралелізм і слова-символи”(1983) та ін. Поетичний словник української народної пісні, словотворення, лексико-семантичне варіювання, поетичну фразеологію, синтаксис, семантико-синтаксичний паралелізм дослідниця проаналізувала в книзі “Фольклор і літературна мова” (1987), присвятивши їм цілий розділ монографіі, а також у праці “Нариси з української словесності (стилістика та культура мови)” (1999). Захищено дисертації про антропоніми, образні засоби в мові пісень різних жанрів (Н. С. Колесник, О. В. Сімович, В. В. Галайчук, І. Ю. Круть, О. В. Слюсарева й ін.), про лексико-граматичні особливості балад, казок, паремій, дум, вербальних оберегів (О. А. Молодичук, З. С. Василько, О. Ф. Леонтьєва, О. Є. Хомік, Т. В. Жук). Об’єктом уваги науковців стали особливості фольклорного гіпертексту (Н. Б. Алатирєва), фразеологізми (Н. Д. Бабич), міфопоетична й концептуальна природа слова (М. В. Скаб, Ю. О. Карпенко), мовні знаки культури (С. Я. Єрмоленко, Т. П. Беценко), мовні образи в етнолінгвістичному аспекті (О. В. Барабаш-Ревак), етносимволіка мовних одиниць (М. В. Філіпчук) тощо.

 Зацікавлення сучасною піснею проявляється в ряді праць останнього десятиліття. Дослідження О.А. Карпетян присвячено описанню експресивно-семантичної структури ліричної пісні у праці А. Ю. Власової досліджуються культурологічні особливості сучасної української пісні, А.С. Коноз – комунікативний аспект пісенних текстів, у праці Ю. Яручик спостерігаємо аналіз культури мовлення українських музичних гуртів, О.Є. Клєщова – мовностилістичні особливості пісень українського гурту «Океан Ельзи».

 Сучасна мовознавча наука потребує комплексних праць, які би досліджували мовну палітру сучасної української пісні та мовну особистість автора-виконавця, адже нам є чим пишатись: чудові, глибокі за змістом, тексти сучасних пісень українських музичних гуртів.

Для пересічного українця пісня завжди була атрибутом його життєвої енергії. Як вид мистецтва музика синтезує в собі мову на певному історичному етапі й передає знання про неї наступним поколінням; водночас вона презентує духовно-культурний рівень нації (а отже, і стан мови) сучасникам, світовій спільноті. Тому природно, що пісня повинна вбирати лише найкращі мовні традиції, пильнувати їхню чистоту і водночас зберігати своє мистецько-естетичне призначення [20, 36]. Хотілося б, щоби пісні, незважаючи на те, якою мовою їх виконують, не містили помилок, ні лексичних, ні граматичних, ні будь-яких інших, адже музика – це один із найпопулярніших видів мистецтва серед молоді, тому головною вимогою до контекстуального змісту пісень є правильність, відповідність літературним нормам мови.

Але, уявімо, що кожна пісня будь-якого виконавця буде бездоганною щодо кодифікації, відповідатиме всім мовним і мовленнєвим нормам, буде наче „причесаною під одну гребінку”, погодьтеся, – буде нецікаво, утрачатиметься її колоритність, індивідуальність, та блискітка, намистинка, родзинка мовної палітри тексту пісні, яка вирізнятиме авторство виконавця, утрачатиметься неординарність його особистості.

У 2008 році на одному з українських веб-сайтів було опубліковано статтю „Як українські виконавці володіють українською? А кому варто звернутися до репетиторів?” Унаслідок цього журналістського дослідження було виявлено, що найкращу з українських найвідоміших поп-рок команд, найправильнішу вимову має саме Святослав Вакарчук – лідер гурту „Океан Ельзи”. Для сучасної української молоді, більшість з якої є зросійщеною або живе в зросійщеному середовищі, взірцем вимови часто стають улюблені музичні виконавці. Молодь зазнає серйозних впливів з боку своїх кумирів, наслідує їхню манеру говорити, звички та, природно, вимову.

Отже, з вище сказаного бачимо, що мовознавчий аспект дослідження сучасної української пісні має наукову цінність, оскільки він виявляє лексичні засоби, стилістичні прийоми, функціонування слів-концептів, у яких сконцентровано світобачення, естетичне кредо сучасного талановитого автора чи виконавця гурту, які в свою чергу мають вплив сучасну багатомільйонну молодіжну (і не тільки) аудиторію – не лише України, а й інших європейських держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. МОВНО-СТИЛІСТИЧНА ПАЛІТРА ГУРТУ «ОДИН В КАНОЕ»

 

2.1. Мовні особливості текстів пісень гурту «Один в каное»

 

Сучасна мовознавча наука потребує комплексних праць, які би особистість автора-виконавця, адже нам є чим пишатись: чудові, глибокі за змістом, тексти сучасних пісень українських музичних гуртів «Океан Ельзи», «Скрябін», «Бумбокс», «Друга ріка», «Тік», «Танок на майдані Конго», «Один в каное».

«Один в каное» – український музичний інді-гурт. Він бере свій початок у 2010 році у Львові, коли ініціатор створення колективу зібрав на спільні репетиції 7-8 досі незнайомих між собою людей. Колектив грав дуже різну музику. У новому гурті співало троє солістів. Водночас жоден учасник колективу не був професійним музикантом. Члени колективу змінювалися протягом року, поки Ірина Швайдак та гітарист Устим Похмурський не вирішили відділитись. Згодом до них долучилась Олена Давиденко, і тоді сформувався сучасний склад колективу «Один в каное» [19].

З часом гурт почав активно гастролювати та з'являтися на сцені різноманітних фестивалів. У 2012 році гурт переміг у російському конкурсі Metro On Stage, після чого виступив у Москві на Поклонній горі разом із гуртами-переможцями з інших країн [8].

Попри набуту популярність, до 2015 року усі члени гурту займалися також професійною діяльністю. Гурт не має продюсера та команди, усіма організаційними питаннями керують самі музиканти [21].

У 2016 році вийшов перший однойменний студійний альбом, у який увійшли одразу 25 пісень. Запис альбому здійснювався у Дніпропетровську. [21] Також відбувся всеукраїнський тур майже усіма обласними центрами України (крім Криму, Донецька і Луганська) [9]. Під час туру змінився склад гурту: перкусіоністку Олену Давиденко замінив Ігор Дзіковський. [14].

Мовна палітра пісень гурту «Один в каное» представлена такими лексичними групами:

1. слова іншомовного походження:

а) запозичення з англійської мови: джаз – 1. Вид розважальної, переважно танцювальної музики. Типові форми: фокстрот, чарльстон, блюз.  2. Оркестр або ансамбль, що виконує джазову музику [18] (В тебе хриплий бас, а такі найчастіше // Наспівують джаз, а я – щось інше [10]), бармен – власник або службовець бару, що продає здебільшого спиртні напої біля стойки [18] (Звідки ця румба? // Бармен, повтори! [10]), крекер – сухе печиво, виготовлюване з пшеничного борошна і жиру, на дріжджах [http://slovopedia.org.ua] (Плани на вечерю, макарони з сиром // Заїдають крекером тато з сином [10]);

б) з французької мови: соус – рідка приправа до страви [15] (Свої заляпані соусом крила, // На них записала останні новини [10]); з іспанської: румба – 1. Бальний танець мексиканського походження.  2. Одна з форм джазу [18] (Звідки ця румба? // Бармен, повтори!); з італійської: мокко – це, по-перше, знаменитий сорт кави, а по-друге, назва напою, приготованого на основі лате [18] (Зваж, небо кольору мокко – // Тільки б не збігло там наше молоко [10]); з голландської: трос – загальна назва канатів [18] (Трос відв’язали були і дім мій відчалює // На глибину, де щось та й чекає... [10]); з арабської: факір – фокусник, йог, дресувальник тварин, заклинач хвороб, тлумач снів, ковтач шпаг [15] (Де мої слуги? Де мої факіри? //Де мої змії? Де мої шкіри? [10]);

2. жаргонізми, сленгові слова: втикати, ноут (Вже краще втикати в ноут // На пару днів [10]);
3. просторічна лексика: тута замість тут (Що ти робиш тута? // Тут з водою скрута [10]), тре замість треба (Кажуть, що природа – мати держить нас, як їм там тре, // А в кінці мене цілого знов до себе відбере [10]), лю замість любов (Твоя кислота в моїй простоті // Випалила всю // Лю... [10]);
4. діалектизми: німина – тварина [15] (Лягай мені, німина, : // Тихо на коліна [10]), відки (присл.) – звідки [15] (І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: // Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить [10]), к собі – до себе [15] (Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, // Скали грозять, надять-просять к собі береги мене [10]), знов замість знову (Кажуть, що природа – мати держить нас, як їм там тре, // А в кінці мене цілого знов до себе відбере [10]), кождий (займ.) – кожний [15] (Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув; // Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув [10]), ся вдасть замість вдасться (А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! // Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти! [10]);
5. українізовані русизми: тапочки замість капці (І тепер тендітні холодні дочки // Кожен день міняють свої тапочки [10]), ждеш замість чекаєш (Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? // І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? [10]), іменно замість саме (А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! // Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти! [10]).

В українськi речення пісень свiдомо введено окремi англiйськi слова. Звичайно, молоде поколiння часто використовує такi прийоми в розмовному стилі. Наприклад:

Все, без спроб!

Почалось! Де ставити Stop?

Хто дасть 100%,

Що все це не просто,

Або просто так?.. («Шахи») [10];

Маленький хлопчик калачиком,

Скажи, а в мене який синдром?

Скажи як є, скажи "тру":

Коли я вперше напівпомру?

Маленький хлопчик, ти тут, ти є!

У тебе тіло – воно гниє,

А в мене перший літак до США,

І збоку трохи гниє душа («Маленький хлопчик») [10].

У плані дослідження цікавими, на нашу думку, є новотвори-оказіоналізми. Формування нової назви може мати номінативну мету, така нова лексична одиниця функціонально з’являється для багаторазового використання, переходячи з часом до складу активної лексики (за відповідних умов), це – власне неологізми; якщо ж новотвір породжено задля задоволення експресивно-образної потреби для досягнення позаномінативної (естетично-виражальної) мети і він має разовий характер, то такі одиниці розуміємо як оказіоналізми [2, 9].

Знаходимо своєрідні авторські новотвори у пісні «Маленький хлопчик»:

Люди у задумі,

Люди-сади, люди-статуї.

Нам би лягти, а вам встати би.

Люди-вірші [10];

Маленький хлопчик калачиком,

Скажи, а в мене який синдром?

Скажи як є, скажи "тру":

Коли я вперше напівпомру?

Маленький хлопчик, ти тут, ти є! [10].

Подібні новотвори прикметників спостерігаємо і у піснях «Стіни»:

Вовчі лігва, нори лисячі,

А люди хочуть бути вищі.

Сади бетонно-балконно-висячі

Над рівнем моря на сотні, тисячі [10].

Слід сказати, що утворення з двох і більше слів відзначені яскраво вираженою нарочитістю та винятковою експресивністю. У таких випадках оказіональність надскладних слів спирається водночас і на зовнішню, і на внутрішню форму цих утворень. Їх оригінальний і разом з тим прозорий зміст точно розрахований на естетичну свідомість людей.

У тексті пісні «Подобається, як ти ідеш» слову хвилі надано нового значення, оскільки у Великому тлумачному словнику української мови подано одне значення цього слова, хвиля – водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні [15]. Слово хвилі у тексті пісні вжито в значенні «одиниця виміру часу»:

Та мені подобається, як ти ідеш

Чотири хвилі не стануть вічністю,

І взагалі – не в тому річ... [10].

За загальними нормами української мови – граматичними, орфоепiчними, текстовий матерiал пiсень «Один в каное» не має у своєму складi численних ненормативних утворень.

Трапляються в композицiях гурту i деякi граматичнi неточностi, зокрема порушення морфологiчних норм. Наприклад, у одній з пісень гурту фiгурує словосполучення не даш («Менi би тiкати, але ж ти не даш»). Очевидно, що тут слiд уживати правильну особову форму дiєслова давати – ти не даси. Це стосується i слова загляни : «Хочеш пиши, / Або дзвони, / Може й не буде такого, як було, / Та все ж загляни». Правильною граматичною формою дiєслова наказового способу заглянути є заглянь.

Автор пiснi «Саме та (Осінь)» неправильно вжив закiнчення у дієслові словосполучення паде дощ замість падає дощ; гурт співає з типовою граматичною помилкою:Знову ми всі як один – білі вірші, // Лише коли паде дощ – раптово інші [10].

Певну кiлькiсть помилок, зафiксованих у музичних композицiях «Один в каное», становлять орфоепiчнi, що зумовлено впливом на вимову учасникiв гурту захiдноукраїнських дiалектiв. Загалом у їхньому мовленнi багато дiєслiв iз наголосом на першому складi, хоча нормативним у переважнiй бiльшостi дiєслiв української мови є наголос на останньому складi. Чуємо бу́ло замiсть було́:«Як то бу́ло завжди» [10], «Як би не бу́ло» («Холодно») [10]. Те саме стосується i деяких iнших дiєслiв: вто́плю замiсть втоплю́, зна́йду замiсть знайду́, хо́джу замiсть ходжу́, взя́ла замiсть взяла́, вiдда́ла замiсть вiддала́.

Отже, мова українських пісень гурту «Один в каное» представлена різноманітним лексичним складом, який включає в себе слова іншомовного походження (запозичення з англійської, французької, іспанської та  інших мов), діалектизми, просторічну лексику, жаргонізми, сленгові слова, росіянізми тощо. Важливе місце у текстах мають також новотвори-оказіоналізми, які вжиті автором з певною стилістичною метою.

 

2.2. Стилістика текстів пісень гурту «Один в каное»

 

Мова твору стає втіленням образів, створених авторською уявою, вона матеріалізує у слові думки, ідеї, почуття автора. Тому саме мовну одиницю можна вважати тим сигналом, що породжує енергію, яка виходить за межі його власного об’єму.

Тексти пісенної форми, хоч і є одним із найпоширеніших джерел отримання інформації, не завжди відповідають лексичним нормам. На думку М. Ковальчукової, навіть порушення орфографічних норм, з одного боку, свідчить про некомпетентність автора, проте з іншого — є ефективним засобом привернення уваги [6, 14].

Розглядаючи літературну мову, протиставляють літературну норму та норму діалектну [16]. Тому, аналізуючи тексти пісень цього музичного гурту, ураховуватимемо не лише відхилення від норм української літературної мови, а й вплив діалектного середовища, у якому знаходиться автор і виконавець пісень.

Учасники гурту «Один в каное» є вихідцями із західної частини нашої держави (зі Львівської області), тому можна говорити про вплив на їхнє мовлення діалектного оточення. Невипадково помічаємо випадок неправильного слововживання, наприклад прислівника відки замість звідки (І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: // Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить [10]), дієслова ся вдасть замість вдасться (А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! // Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти! [10]). Цей випадок пояснюємо прагненням до більшої милозвучності мовлення, щоб воно збігалося з акордами пісні.

Глобалiзацiя iнформацiйного та культурного свiту призводить до надмiрного використання в українських пiснях слiв iншомовного походження, екзотизмiв, висловiв та речень iноземними мовами, надмiру власних назв, iмен, використання сленгової та ненормативної лексики.

У піснях гурту іншомовні слова виступають у номінативній функції, а також використовуються як експресивний засіб, наприклад:

Звучить румба –

Чиясь туга.

Моя клумба –

Моя Куба.

Чиїсь синці

Гріє шуба,

А я в принципі.

Моїх два зуба

Мудрості.

Моя румба.

Пливе від стін до стін

Сумна тумба.

Бармен, повтори! [10].

Крім названих типів слів іншомовного походження, в українській мові є слова, що позначають назви реалій із життя інших народів. Це так звані екзотизми. Використовуються вони у піснях гурту зі стилістичною метою при описі якогось народу чи його культури:

Давай зіграєм в добру гру,

Я підіграю: ти будеш гуру!

Ми станем шахами, а дошка – стінами.

Ти будеш чорними, а я... [10].

Гуру – в індуїзмі духовний керівник, учитель, який передає учневі знання Вед; в сикгізмі керівник і духовний наставник громади [18].

Від екзотизмів слід відрізняти варваризми, що іноді вводяться в український текст для надання йому колориту зображуваного середовища або для посилення експресії. Як правило, варваризми оформляються засобами іншого алфавіту, хоч можуть відтворюватися й літерами української абетки:

Все, без спроб!

Почалось! Де ставити Stop?

Хто дасть 100%,

Що все це не просто,

Або просто так? [10];

Маленький хлопчик калачиком,

Скажи, а в мене який синдром?

Скажи як є, скажи "тру":

Коли я вперше напівпомру?

Маленький хлопчик, ти тут, ти є! [10].

Мова пісень повна сленгових слів, які автор використовує з метою чіткіше зобразити сучасну мовну  картину:

Багато тяжких нот,

Багато гірких слів.

Вже краще втикати в ноут,

На пару днів

Стулити свій рот... [10].

Простежимо вживання автором у текстах пісень таких образних засобів, як метафора та епітет. Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, у якому пропущено сам об’єкт порівняння. Щодо використання їх у текстах пісень „Один в каное”, знаходимо такі: „дощ буде іти”, „ніч відійде”, „висохла ніч”, „вітер погас”, „паде зоря”, „фестиваль снів”. Розглянемо їхні значення в контексті пісень.

У тексті однієї з пісень бачимо персоналізацію, тобто уособлення в метафорах „дощ буде йти” та „ніч відійде”. Уособлення – це художній засіб – зображення тварин або предметів, явищ природи як живих істот, наділених людськими почуттями, думками, мовою тощо. Окремою формою розгорнутої метафори є повна персоніфікація – уособлення. Дієслова йти і відійде вжито в мовленні щодо дії істоти, а в цьому випадку дію виконують неістоти – дощ і ніч. Використано їх з метою образно показати плинність цих явищ. Метафору „дощ буде йти” часто використовують у повсякденному мовленні, тому вона майже не вирізняється своєю образністю, її можна зарахувати до так званих сухих або стертих (безобразних) метафор. Метафори „висохла ніч” та „вітер погас” можемо віднести до маловживаних метафор, поетичних засобів виразності, адже їх можна зафіксувати тільки в художніх творах, а в повсякденному мовленні ці метафори зазвичай не використовують. Ці конструкції надають пісні більшої художньої образності.

Не менш яскраво в текстах пісень „Один в каное” представлені епітети – слова, що вказують на одну з ознак того предмета, який називається, і мають на меті конкретизувати уявлення про нього. Одностайного погляду на епітет у теоретиків немає: одні відносять його до фігур, інші ставлять поряд з фігурами і тропами як самостійний засіб поетичної образотворчості, одні ототожнюють епітети, інші поділяють їх, одні вважають епітет елементом виключно поетичної мови, інші – знаходять його й у прозі.

Серед епітетів у текстах пісень гурту „Один в каное” знаходимо такі: „тиха ніч”, „теплий дощ” і „темна вода”. Значення цих епітетів можна легко визначити навіть без ознайомлення із текстами пісень, адже подані епітети є загальновідомими, напр.: „тиха ніч” означає „ніч без вітру; коли на вулиці тихо та спокійно”; „теплий дощ” – „літній дощ, краплі якого теплі”. А ось епітет „темна вода” можна розуміти двояко: у прямому значенні він може означати темну або брудну воду, у переносному значенні – „глибочінь”.

Використання метафор та епітетів, ужитих у піснях гурту „Один в каное”, є не менш важливим, ніж уживання інших мовних засобів. Завдяки таким лексичним засобам мова в піснях стає більш цікавою й мелодійною, що надає пісням більшої художньої образності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У ході дослідження розглянуто основні особливості художнього стилю літературної мови та жанр пісні в його контекcті. Мовознавчий аспект дослідження сучасної української пісні має наукову цінність, оскільки він виявляє лексичні засоби, стилістичні прийоми, функціонування слів-концептів, у яких сконцентровано світобачення, естетичне кредо сучасного талановитого автора чи виконавця гурту, які в свою чергу мають вплив сучасну багатомільйонну молодіжну (і не тільки) аудиторію – не лише України, а й інших європейських держав.

Практичний розділ роботи присвячений аналізу мовних особливостей текстів пісень гурту «Один в каное». Зокрема, проаналізовано лексичний, орфоепічний, граматичний, стилістичний рівні на основі текстів гурту. Мова українських пісень гурту «Один в каное» представлена різноманітним лексичним складом, який включає в себе слова іншомовного походження (запозичення з англійської, французької, іспанської та інших мов), діалектизми, просторічну лексику, жаргонізми, сленгові слова, росіянізми тощо. Важливе місце у текстах мають також новотвори-оказіоналізми, які вжиті автором з певною стилістичною метою. Окрім цього, у текстах спостерігаємо порушення лексичних, орфоепічних, граматичних норм української мови, які також вжиті автором з певним стилістичним навантаженням.

Важливим також є використання автором образних засобів у текстах пісень. Метафори, епітетів, ужиті у піснях гурту «Один в каное», є не менш важливими, ніж уживання інших мовних засобів. Завдяки таким лексичним засобам мова в піснях стає більш цікавою й мелодійною, що надає пісням більшої художньої образності.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бабич Н. Основи культури мовлення: навч. посiб. для студ. / Н. Бабич. – Л.: Свiт, 1990.
2. Бойчук 2011 – Бойчук М. В. Параметризація поняття оказіоналізм / М. В. Бойчук // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / наук. ред. А. П. Загнітко. – Вип. 23. – Донецьк : ДонНУ, 2011. – С. 9 – 12.
3. Гринчишин Д. Словник труднощiв української мови: бiля 15 000 слiв / Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Пазяк та iн.: За ред. С.Єрмоленко. – К.: Рад. школа, 1989.
4. Дудик П. С. Стилістика української мови : Навчальний посібник / П.С. Дудик. – Київ : Академія, 2005. - 368 с.
5. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. – 431 с.
6. Кострюкова О.С. Текст современной лирической песни в когнитивном, коммуникативном и стилистическом аспектах / О. С. Кострюкова : автореф. дисс. …канд.. філол. наук. – М., 2007. – 20 с.
7. Никитина С. Е. Устная народная культура и языковое сознание. М.: Наука, 1993. – 245 с.
8. Один в каное  / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B4%D0%B8%D0%BD_%D0%B2_%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B5
9. Один в каное / Люди з Андрієм Чемесом // Radio SKOVORODA, 09.03.2016.
10. Один в каное. Тексти пісень  / [Електронний ресурс].  – Режим доступу: http://nashe.com.ua/artist/1082
11. Орфоепiчний словник української мови: в 2 т. / Уклад.: М. Пещак та iн. – К.: Довiра, 2003.
12. Основні стилі сучасної української літературної мови / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1376102540525/dokumentoznavstvo/osnovni_stili_suchasnoyi_ukrayinskoyi_literaturnoyi_movi
13. Русанiвський В. Культура української мови. Довiдник. / В. Русанiвський. – К.: Либiдь, 1990.
14. Сенишин О. Львівський гурт «Один в каное» завершив гастролі містами України // Zaxid.net, 15.03.2016.
15. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, - Т. 11, 1980. — С. 41.
16. Стилі літературної української мови як різновиди мови / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/dilovodstvo/24233/
17. Струганець Л. Культура мови / Л.Струганець // Дивослово. – 2007. – № 8.
18. Українська мова: енциклопедiя / [редкол. В.Русанiвський, О.Тараненко та iн.]. – 2-ге вид., випр. i доп. – К.: Вид-во «Укр. енцикл.» iм. М.П.Бажана, 2004.
19. Швайдак Ірина: Коли пишу пісню, то звертаюсь швидше до Нього, аніж до людини // Gorod.dp.ua, 13.02.2014.
20. Яручик Ю.  Культура мовлення українських музичних гуртів [Текст] : на матеріалі пісенних текстів "Океану Ельзи", "Скрябіна", "Бумбокса" / Ю. Яручик // Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах : Науково-методичний журнал Міністерства освіти і науки України. - 2012. - N 8. - С. 36-39.
21. Яшан В. Інтерв'ю: «Один в каное» // Geometria.org.ua, 22.02.2015.