Питания передачі матеріальності предметного світу в реалістичному натюрморті

Питания передачі матеріальності предметного світу  в реалістичному натюрморті

В світлі сучасних вимог для оволодіння учнями навичками підвищення та удосконалення їх майстерності при передачі матеріальності предметного світу в реалістичному натюрморті необхідно приділяти увагу таким важливим питанням, як реалістична побудова живописного зображення, питання колориту, основні закономірності сприйняття кольору та методика роботи над самим живописним твором.

Особливостями передачі  матеріальності предметного світу в реалістичному натюрморті займалися Жан Жак Руссо, Караваджо, а серед останніх досліджень в галузі образотворчого мистецтва праці Бєда  Г. В., Ганжало Т., Герчука А. В., Кантора А. М., Ларіна В. К. та ін.

Основні напрями розробки великої кількості питань щодо передачі матеріальності предметного світу в реалістиному натюрморті це:

1.  Вибір композиційного рішення натюрморту.

2.  Метод побудови малюнка.

3.  Засоби передачі об'єму, простору, матеріальності в реалістичному натюрморті.

1. Обравши з усіх жанрів живопису саме натюрморт, розглянемо, як можна навчитися розуміти мову мистецтва.

Жан Жак Руссо в своїй роботі «Еміль» писав, що для пізнання оточуючої дійсності велике значення мають органи почуттів, котрі можна розвинути у дитини, навчаючи її малюванню з натури. Він вважав, що навчати малювати можна лише виключно з натури. Малювання з натури привчає вести спостереження, мислити та аналізувати саму натуру. Процес пізнання об'єктивної реальності багато в чому залежить від розвитку зорового апарату, від людської здатності аналізувати і синтезувати отримувані зорові враження. Великий Караваджо вважав, що «Нічого не може бути кращого, ніж слідувати натурі». Звідси слідує, що він не виконує жодного мазку пензлем, без того, аби не вивчати життя, тобто натуру, яку він власне копіює і пише власноруч.

Вся композиційна робота зосереджується на питаннях розміщення натюрморту в межах картинної площини. Залежно від характеру натюрмортної групи - її висоти й ширини, глибини простору, ступеню контрастності предметів за величиною та кольорами, визначається формат і розмір площини, положення композиційного центру, тональні й колірні вирішення, ведуться пошуки найбільш вигідної композиції, у якій знайдуть свій початок питання рівноваги, пропорційних відносин тощо.

Самостійні постановки натюрмортів сприяють розвитку композиційного мислення й створення композицій на основі випадково поставлених предметів. При цьому, порівнюючи предмети, варто прагнути найбільш ретельно шукати співзвуччя схожих форм. І звичайно, постійні вправи в неодмінному зв'язку зображення з форматом. У кожний натюрморт можуть входити різні предмети, але вони обов'язково повинні бути об'єднані, пов'язані між собою загальною темою, підлеглі при цьому одній ідеї.

У натюрморті обов’язково повинний бути чітко виражений композиційний центр. У всій групі - основний предмет, що по своєму значенню, величині, кольору, формі був би головним, центральним, особливо привертаючим увагу глядача. Усе другорядне, і по своїй помітності і за змістом, повинне підкорятися головному. Як правило, у натюрморті, основну групу предметів розташовують на другому просторовому плані, де перебуває сюжетно композиційний центр. Метою досягнення, взаємозв'язку композиції групи предметів з форматом є ритмічне вирішення картинної площини, чергування плям, пауз, урівноваженість з картинною площиною, визначенням (значеннєвого) композиційного центру, розміщення другорядних частин, з пошуком колірних і тональних контрастів.

Дуже важливо вирішити, при якому освітленні (бічному чи прямому, денному чи вечірньому) вигідніше написати натюрморт. Фронтальне освітлення робить тіні ледь помітними, бічне різко підсилює округлість об'ємних мас, заднє додає предметам силуетні обриси. 

2. Методика роботи над натюрмортом ґрунтується на загальній послідовності виконання мальовничих зображень: композиційні начерки, невеликий ескіз у кольорі, малюнок композиції натюрморту, мальовниче виконання роботи.

У процесі виконання ескізів і начерків здійснюється вибір найбільш цікавий вибір композиції. Навколишній світ складається з нескінченно різноманітних комбінацій різних об'ємів, форм, але всі ці об'єми в решті решт являють собою комбінацію простих геометричних тіл. Ясне уявлення про конструкцію предмету, розміщення його поверхонь у просторі по відношенню до джерела світла і того хто малює - необхідна умова для правильної передачі в малюнку його об'єму та форми. Малюючи геометричне тіло, неможна обмежуватися тільки його зовнішнім контуром потрібно добре уявляти собі не тільки те. що знаходиться в полі зору, але і невидимі, закриті чим не будь частини предметів: потрібно не змальовувати, а будувати геометричну форму, попередньо з'ясувавши основний принцип об'ємної побудови. Під час аналізу будови геометричних тіл бажано скористатися різними допоміжними лініями (осьові лінії, якщо форма симетрична). Лініями уточнюють перспективне положення форми, можуть бути різні контрольні вертикалі та горизонталі. Для того щоб проконтролювати правильність побудови геометричної форми, необхідно легкими лініями позначити невидимі грані форми, промальовувати геометричну форму немов наскрізь. Такий метод відтворення геометричних форм - за допомогою контролюючих ліній - гарантує правильність їхньої побудови.

Уточнюються тривимірні розміри всієї групи фігур, одночасно з нанесенням лінії обрію. Далі узагальнено, без деталізації, уточнюються ще раз: форма й просторове положення всіх предметів і їхні взаємні пропорції; уточнюються розміри кожного предмету й злегка помічаються основні тіні. Коли більша форма предметів у достатньому ступені побудована і вивірена, приступають до її деталізації. Підсилюються основні тіні й прокладаються напівпівтіні. У заключній стадії перевіряється сила освітлених місць, тіней, півтонів, відблисків і рефлексів. Дивитися в цей час треба «ніби загалом», подалі відходячи від малюнка, перевіряючи, аби жодна деталь не виглядала відірвано від загального тону, не порушувала цілісність простору,  аби  малюнок  був об'єднаний  і  гармонійний. 

На заключному етапі виконання малюнка робота особливо відповідальна, тому що перевіряється все: пластичні, просторові, тонові якості. Для правильного визначення тонових і колірних відносин натюрморту необхідно розвивати цілісність бачення, тобто намагатися не розглядати кожен предмет окремо, а намагатися побачити всю постановку відразу. Безперечно людина сприймає світ в кольорі. Безперервна зміна кольорових відчуттів супроводжує її на протязі всього життя. Всі види образотворчого і прикладного мистецтва широко використовуються на можливості впливу кольору на людину.  

Для правильної передачі колірних відносин натурної постановки при зображенні кожного предмету, необхідно визначити його локальний колір і його зміни на світлі й у тіні. Як говорив П. Сезанн: «Не існує ліній, не існує світлотіні, існують лише контрасти фарб. Ліплення форми предметів випливає з вірного співвідношення тонів». Метод Сезанна заснований на точному визначенні планів, де кожний колір - мазок повинен виражати вигин, поворот форми відповідно до кількості отриманих світлових променів.

Відомої майстерності вимагає останній етап роботи - узагальнення всіх частин малюнка. На заключній стадії необхідно ще раз ретельно поєднати малюнок з натурою, виявити невідповідності, виправленням яких у композиції, можна домогтися точної передачі матеріальних особливостей предметів, їх цілісності. 

3.  Зображення тримірного простору на площині, яке здійснюється шляхом правильної конструктивної та перспективної будови називається об'ємом. Інший засіб передачі об'єму - це градація його світлотіні: блік, світло, напівтінь, рефлекс, тіні: власна та падаюча. Щоб виконувати тональне моделювання об’ємної форми засобами світлотіні, необхідно чітко уявляти де і який компонент світлотіні розміщений на поверхні предмету, яку він має форму, яку частину поверхні предмету займає.

Ми сприймаємо об'ємну форму, матеріал, просторове розміщення предмету завдяки світлотіні і кольору. Зрозуміло, що лінія межі світлотіні розділяє освітлену і тіньову поверхні об’єкта і в залежності від зміни місцеположення, джерела світла по відношенню до предмету, її розміщення на поверхні та зовнішній вигляд - повинні змінюватися. Освітленість предмету залежить від його відстані до джерела світла, а також кута падіння світлових променів. Найбільше світла там, де промені є перпендикулярними до площини. Необхідно проаналізувати пропорційні відношення освітленої та тіньової площин поверхні тіла.

Велике значення у передачі об'єму, матеріальності, фактури поверхні має блік та рефлекс. Світло з вікна дає освітленим частинам постановки холодний відтінок, а тіньовим - теплий. Якщо ж світло штучне або сонячне то навпаки: світло - тепле, тінь - холодна. Потрібно чітко «виліпити» кожну форму. 

Зображуючи деталі, необхідно весь час уявляти їх частинами цілого, не руйнуючи загального бачення великої форми.

В організації композиції використовують різні види ритмів - лінійні, тонові, колірні. Особливу роль грають контрасти. Виділяючи ті або інші ділянки зображення, вони відображають їх то більш помітними, то ледь загасаючими. 

Ритм  організовує  зображення. Закладений у структурну основу натюрморту,  він  створює  зоровий  каркас,  що  керує  нашим  зоровим сприйняттям. 

Ілюзія простору на зображувальній площині передається головним чином правильною перспективною побудовою малюнку. Перспективна величина предметів, при віддаленні в глибину, змінює свій колір і тон. Світлі предмети при віддаленні - темніють, а темні - світліють. Знаючи закони перспективи, можна передати глибину простору в картині.           

Вивчаючи проблему передачі матеріальності предметного світу в реалістичному натюрморті, ми можемо зробити висновок, що натура - це сама основа мистецтва. Через вивчення натури людина пізнає світ, знайомиться з оточуючою дійсністю, набуває вмінь та навичок з художньої грамоти. 

Під час малювання натюрморту учень уважно вивчає форму предметів, їх будову, пропорції, розташування в просторі, кольорові та тонові відношення й тим самим привчається до більш ефективного, багатостороннього, поглибленого та точного їх сприйняття.

Головна практична задача при вивченні реалістичного натюрморту - це оволодіння елементарними основами малювання, його прийомами та навичками. При виконанні натюрморту, також розвиваються такі якості як організованість, вміння обмірковувати хід та порядок роботи, логічно мислити, працювати за планом тощо.

Список використаних джерел

1.             Акопов М. А., Білецький В. К. Модерн в українському живописі. М.: 1974, - С. 19 - 30.

2.             Беда Г. В. Живопис: Посібник для студентів педагогічних інститутів. – М.: Освіта. 1986. - С.177-192.  

3.             Григор’єва Т.Г. Натюрморт. БММ, 2009, - С. 207 - 209.