Захід художньо-естетичного циклу "І хати отчої поріг..."

 

Виховний захід

художньо-естетичного циклу

 

 

«І хати отчої поріг,

Й тепло родинної оселі,

Рушник, неначе оберіг,

Тримає дні - сумні й веселі»

 

 

 

 

                                        Робота

                                   вчителя образотворчого мистецтва

та художньої культури 

                                             загальноосвітньої школи І – ІІІ ст.                         

                                            с.Милове, Бериславського району,

                        Херсонської   області

                                       Нюхні Галини Василівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТА: 

навчальна:  Ознайомити учнів із давнім символом слов’янських народів (і зокрема – українського) – вишитим рушником. Розкрити його красу, поетичність, чистоту. Прищеплювати учням цікавість до народних звичаїв, обрядів, пісень, навчити  слухати та аналізувати їх;

 розвивальна:  збагатити слухацький досвід учнів, розвивати творчі здібності та мислення, естетичне сприйняття навколишнього світу;

виховна: виховувати в учнів почуття глибокої поваги до предків, своїх рідних і близьких, що несли до наших днів і зберегли глибину символу – вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням, прищеплювати художньо-естетичний смак.                                                                                                          

Учасники: вчителі, діти, батьки.                                                           

Обладнання: актова зала прикрашена рушниками, декоративно-прикладними виробами, вишивками, проектор, мультимедійна дошка, презентація заходу

 

Хід заходу

Сцена закрита ширмою. Звучить фонограма «Біля річки», чути квакання жаб, шелест трави та спів птахів. У правому кутку сцени сидять двоє  – батько з сином і ловлять на вудки рибу.

Батько: Ось, синочку, як гарно ми сьогодні провидимо вихідний. І відпочили і рибки наловили.  А, дай-но корзинку, уже й перекусити час.

Хлопець відкладає вудку і подає корзинку: Ось візьміть, тату.

Батько: Оце добре зараз ми з тобою поїмо смачненького, бо на природі все смачніше, аніж вдома.

Батько виймає з корзинки припаси і дістає пожовклого рушника.

Батько: А це тут звідки?

Син: А це ж, тату, ви просили взяти рушника, щоб руки витирати. Ось я і взяв на поличці, якраз руки витирати згодиться.

Батько бере рушника в руки розглядає, а потім пригортає його до обличчя.

Син: Тато, то що? Я такого поганого  рушника взяв?

Тато: Та ні, синку, гарного, дуже гарного, тільки не для рук він призначений.

Син: А для чого ж тоді? Він такий старий, пожовклий.

Тато: Для душі, синочку, для пам’яті, а пожовклий він від того, що довгі роки береже нашу родину і має дуже довгу історію.

Син: Тож розкажи мені її, татусю.

Батько: А чому ж і ні? Слухай.  Дуже давно був такий звичай, коли збиралися дівчата довгими зимовими вечорами і вишивали. Особливо любовно вишивали вони сватальні, або плечеві рушники, які сватам треба буде подавати. Вони були з тонкого полотна. Ось так і моя бабуся Параска, а твоя прабабуся, колись дівчиною ходила на досвітки  і вишивала собі рушника.

Відкривається сцена, прикрашена вишитими рушниками, стоять лави, горять свічки. Сценка «Досвітки» (додаток 1).

Син: Татусю. А що було далі? Вишила прабабуся свого рушника?

Батько: Вишила. Ще й якого гарного! А ще в давнину молоді хлопці та дівчата збиралися на вечорниці. Саме там і зустріла бабуся  свого коханого, нашого дідусю Василя.

Сценка «Вечорниці» (додаток 2).

Син: І що вони одружилися?

Батько: Звичайно, але перед цим потрібно було засватати дівчину за спеціальним українським обрядом.

Відкривається сцена «Сватання на Україні» (додаток 3).

Син: І що, таточко, на цьому все?

Батько: Та ні, це тільки початок історії. Потім на світ з’явився мій тато, а твій дідусь Василь.

Син: А до чого тут рушник?

Батько: Коли приходила людина в життя – ії зустрічали  рушником. Мати ще до народження дитинки готувала «рушник долі». Для хлопчика вишивали на ньому дубові листочки, щоб мужнім і сильним був син, а для дівчинки – калину, щоб була гарна, як калина. Цей рушничок після народження клала мама під подушечку дитині.  З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

Сценка «Народилася дитина»  (додаток 4).

Батько: . Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова «Доброго ранку»  або «Доброго здоров'я».  Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла: "Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький".

Син: І що, тату, і в тебе був такий рушничок?

Батько: Аякже, і в мене і в мого батька.

Пісня «Ой, рушник, рушничок» (додаток 5).

Син: Ось це вже уся історія, тату?

Тато: А тобі, що не цікаво?

Син: Ой, дуже цікаво, татусю.

Тато: Ну, тоді слухай далі.  Підростав хлопець і приходив час виряджати його в армію. Проводи розпочинались із запрошення на «виряджання». Матір перев’язувала свого сина рушником, а наречена – червоною стрічкою. Ходив він зі своїм другом по селу і скликав рідних та близьких.  Такий обряд був ніби переходом у новий життєвий статус. Гості, запрошені на виряджання, приходили з хлібом і вишитим рушником. Даруючи рекруту хліб, бажали, щоб голоду не знав, доки службу буде нести. Жінки перев’язували його рушниками «на щасливу армійську дорогу», «на щастя», «на долю». У рушників обидва кінці були вишиті, красиві, щоб такою ж красивою були дорога в армію і назад. Та обов’язково мати давала оберіг на щастя – вишитий рушник.

Сценка «Проводи в армію». Пісня «Пісня про рушник» (додаток 6)

Син: А що, тату, коли приходив хлопець з армії ,що він робив далі?

Батько: А що він міг робити – жив, працював, добра наживав. Наша Україна – це велика житниця. Та виростити і зібрати хліб,  не так вже й легко. Тому хліборобів шанували особливо. Після закінчення жнив їх зустрічали із хлібом-сіллю на рушнику. З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев’язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село. Цей сніп називався обжинком. Обжинок приносили у село і це означало закінчення збору врожаю та початок весільних свят.

Українська народна пісня «Ой, снопе, снопе»  (додаток 7).

Батько: Ось так, синку. Життя не стоїть на місці. Кожного разу все повторюється знову і знову, але з іншими поколіннями і саме в цьому є сенс життя.

Син: Тату, така чудова історія. Тепер я так багато знаю про рушники.

Батько: А зараз, синку, ходімо вже додому.

Батько з сином встають та йдуть. На зустріч їм виходять мама, бабуся та дідусь.

Син: Дідусю, подивися я твого рушничка знайшов.

Усі розглядають рушника.

Дідусь: Так це ж той рушничок, що моя матуся мені на щастя та долю давала.

Бабуся: Так це ж той рушничок, що нам молодим руки на весілля в’язали.

Мама: А давайте ми його вибілимо та й на кілочку повісимо, нехай прикрашає нашу оселю.

Тато: Нехай він буде для нашої родини оберегом.

На сцену виходять усі учасники.

1-й  учасник:

Як з’являємось на світ ми, 
В крижмі-білі рушники. 
Полотняне диво світле, 
Плід душі і хист руки. 
2-й  учасник:
Як прийде пора до шлюбу, 
З блиском золота кілець, 
Рушники, з дитинства любі, 
Ляжуть в стежку під вінець. 
3-й  учасник:
Чи коли від краю свого 
Довгий шлях кудись лежить, 
Рушником з хрестом в дорогу 
Рід тебе благословить. 
4-й учасник:
Рушники, рушники – 
Наче долі сторінки, 
Їхня мова писанкова 
Збереглася на віки. 
5-й  учасник:
Моя бабуся гарно вишиває, 
Цвітуть на полотні троянди й виноград, 
Розмай калиновий там грає, 
І спів птахів, і щебет пташенят. 
6-й  учасник:
Навіки з’єдналось чорне і червоне – 
Мойого краю гордість і краса. 
Душа народу – малинові дзвони, 
Його веселка і його сльоза. 

Пісня :  «Український рушник»  (додаток 8).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

5. Вечорниці - улюблена розвага української молоді – Мистецька скарбниця. https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=45

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1  «Досвітки»

Прибрана сільська хата. Сидять дівчата на  лавах. У кожної  в руках голки з нитками. Вишивають рушники і співають «Ой у вишневому садку».

Господиня підводиться з лавки і дивиться на рукоділля:

Ох і гарно ж, дівчата, ви співаєте, а вишиваєте ще краще. А чи знаєте ви легенду про вишитий рушник?

Дівчата: Ні, тітонько, не знаємо. А ви розкажіть нам, будь ласка.

Господиня:   Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися. Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони, і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати, як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

 — Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.
Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:
— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх. 
Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

 — Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже. 
           Та життя людини  швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив. Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

Дівчина:  А я теж такого рушника собі вишию, щоб оберігав усю мою родину і був оберегом на усі покоління.

Дівчата: І я, і я.

Додаток 2  «Вечорниці».

Сидять дівчата співають  українську народну пісню

 «Віддавала мати дочку, на чужую стороночку»
Віддавала мати дочку, на чужую стороночку.
А, як віддавала, тай наповідала: "Не йди, дочко, до домочку."
Дочка мамі не стерпіла, через рочок прилетіла.
Перекинулася сивов зозулею тай в вишневім саду сіла.
Тай в вишневім саду сіла. Сіла, почала кувати.
Почала кувати, жалю завдавати: чи не вийде стара мати?
Рідна матінка виходить, білий рушничок виносить.
А, як нагадала, що дочку віддала, обілляли дрібні сльози.
"Чи я в тебе, моя мамо, хліба й солі переїла?
Що ти мене дала, вік мій зав'язала, за кого я не хотіла."
"Ой, ти в мене, моя дочко, хліба й солі не доїла.
Я тебе віддала, голівку зв'язала, щоб дівкою не сиділа."
"Ой, ти моя рідна мати. Краще було дівувати
Ніж з нелюбим мужем у нерідній хаті віку свого коротати."
"Ой, ти муже, ти мій муже, ти не бив би мене дуже -
Сорочка тоненька, а я молоденька, так болить моє серденько.

Хлопці (стукаючи у двері): Пустіть до хати!

Дівчина 1: Агов! Хто такий?

Хлопець 1: Пес рябий!

Хлопець 2: Баран круторогий!

Хлопець 3: Ведмідь клишоногий! Пустіть до хати!

Дівчина 5: Не пустимо вас до хати, бо вас дуже багато!

Хлопець 3: Пустіть ліпше, бо буде гірше!

Дівчина 6: А ми як візьмемо рогатини, полатаєм ваші спини.

Хлопець 1: Дівчатонька-голубоньки, та ми ж прийшли не битися, ми прийшли миритися й гостинці принесли, і музики привели.

Господиня: Ну що, дівчата, пустимо хлопців чи ні?

Дівчина 3: Пустимо, пустимо.

(Господиня впускає хлопців до хати).

Хлопець 4: Добрий вечір, дівчата! Чи ви приготувалися до вечорниць? Що добреньке наварили?

Дівчина 2: Їжте, хлопці, вареники, у сметану вмочуйте! Молоком запивайте.

(Хлопці перезирнулися між собою, скривились. Один із хлопців підходить до столу, настромлює на виделку вареника, куштує).

Хлопець 4: Ой (кривиться), вечеряв би, нема що, говорив би, нема з ким, засватав би, нема кого. (Хлопці сміються).

Дівчина 6: А в мене є миленький, усім хороший, усім гарненький. Тільки трішечки цибатий, товстогубий та носатий.(Дівчата сміються).

Хлопець 2: І який я гарний! І в кого я вдався? Хіба дасте купу грошей, щоб я залишився.

Дівчина 7: Та, може, вистачить одне одному дошкуляти, давайте краще танцювати. (Дві дівчини і два хлопці танцюють. Усі співають українську народну пісню пісню «Маруся»).

                                     Розпрягайте, хлопці, коні,

Та й лягайте спочивать.

А я піду в сад зелений,

В сад криниченьку копать

Приспів

Маруся, раз, два, три, калина.

Чорнявая дівчина

В саду ягоди рвала.

Копав, копав криниченьку,

У вишневому саду.

Чи не вийде дівчинонька

Рано-вранці по воду?

Маруся, раз, два, три, калина.

Чорнявая дівчина

В саду ягоди рвала.

Вийшла, вийшла дівчинонька

Рано-вранці воду брать.

А за нею козаченько

Веде коня напувать

Вийшла, вийшла дівчинонька

Рано-вранці воду брать.

А за нею козаченько

Веде коня напувать.

Просив, просив відеречка –

Вона йому не дала.

Дарував їй злотий перстень –

Вона його не взяла.

Знаю, знаю, дівчинонько,

Чим я тебе образив.

Що я вчора із вечора

Кращу тебе полюбив.

 

 

 

Додаток 3 «Сватання на Україні»

Звучить українська народна музика. До світлиці заходять свати з нареченим, несуть хліб. Назустріч почту виходять батьки нареченої.

Свати (разом): Добрий вечір вашій хаті!

Батьки (разом): Добрий вечір і вам, шановні.

Свати кладуть хліб на стіл.

1-й сват: Оце прийшли ми до вас у такій справі. Є у нас мисливець, встрелив він голубку, впала голубка у двір та здається, що у ваш.

2-й сват: Дозвольте подивитись — чи не та, бува, голубка, що ми шукаємо?

Батько: Та чого ж, можна.

Мати: Доню, а йди-но сюди!

До світлиці заходить наречена, зупиняється біля печі, сором’язливо дивиться на нареченого.

3-й сват: Гарна голубка.

2-й сват: Точно, це та, що шукаємо повсюди!

Мати: Ось, доню, старости прийшли. То що ми відповімо?

Наречена виходить і повертається з паляницею на хустці. Паляницю подає сватам, дістає зі скрині рушники і по черзі перев’язує ними сватів і нареченого.

Свати вклоняються.

1-й сват:Спасибі батьку й матері, що свою дитину рано будили та доброго діла вчили.

3-й сват: Спасибі і дівчині, що рано уставала, тонко пряла й хороші рушники придбала.

До світлиці заходять батьки нареченого, нареченої, старости, гості та святково вбрані наречені. Усі сідають до столу. Наречена встає і перев’язує старостів рушниками, а гостей обдаровує хустками. Після цього старший староста бере руку нареченої, кладе на неї хліб, на хліб кладе руку нареченого і перев’язує їх рушником. Батьки нареченої сідають на лаву, застелену кожухом. Старший староста за хустку підводить до батьків наречених: один кінець тримає сам, а два інші — молоді. Наречені стають на рушник.

Наречена та наречений (разом)

Благословіть, мамо й тату.

Батьки тричі благословляють наречених хлібом-сіллю, а ті тричі вклоняються батькам. Потім наречені обмінюються обручками, старша дружка приколює нареченому на сорочку барвінкову квітку, а він дарує їй червону стрічку.

Наперед виходять дружки, співають.

Дружки (разом)

Два рушнички — старостам,
Третій — молодому;
І ще йому подарую
Хусточку шовкову.

Подивлюся на Василя,
Йому усміхнуся
Та з Василем молоденьким
Навік заручуся.

Звучить весела українська народна музика. Учасники дійства виходять.

 

 

Додаток 4  

Голос зі сцени"Радуйся, земле, радій, родина!  Бо народилася нова дитина,  В тебе доволі і ласки, і дива! Хай не цурається доля щаслива!"

Мати тримає новонароджену дитину і говорить до неї:

Сповиваю тебе, сину, 
В рушничок біленький, 
Щоб виростав ти великий, 
Був все здоровенький.

Щоб тебе всі шанували :

І доля, і люди,

Щоб

Звідусюди.

Заходять дівчата і кожна з подарунком для дитини

1-ша: Я принесла дитиночці цукерочки, щоб життя було солодке.

2-га: А я дарую ляльку-мотанку, щоб дитинку забавляла і від зла оберігала.

3-тя: А у мене хліб у рушнику замотаний, щоб ніколи голодному йому не бути.

4-та: А у мене колиска, колисонька,

           Та й нова, новенька,

           Буде у ній колисатись

           Дитинка маленька

Усі виконують пісню  Богдана Сливчука «Тиша. Вечір надворі»
Тиша. Вечір на дворі.

Сонечко сховалося.
Цілу днину дітворі
Ніжно посміхалося.
Заснули зайчики,
Заснули білочки,
І ти мій котику,
Засни, засни.
Заснули квіточки,
Заснули діточки.
І ти малесенький,
Засни, засни.
Тиша. Вечір надворі,
Зіроньки з’явилися.
Спать лягайте, всі малі,
Вже за день стомилися.
Заснули зайчики....
Тиша. Вечір надворі
Ходить попід вікнами.
Вийшов місяць угорі,
Наче сріблом витканий.
Заснули зайчики...
Тиша. Вечір надворі
Ледь у вікна стукає.
Час лягати дітворі,
Казку, діти, слухайте.

 

 

Додаток 5 Пісня «Ой, рушник, рушничок» Слова та музика Ірини Білик

 

Мама мені вишивала рушник

Голками, наче сріблясте проміння.

Дощ за вікном моїм начебто зник -

В небі хмаринки не чорні, а сині.

Стати б маленькою зростом мені,

Стежкою, аж до зорі мандрувати,

Тільки насправді, а не уві сні

Голосно пісню веселу співати.

Приспів:

Ой, рушник, рушничок -

Кольорова доріжка.

Ой, рушник, рушничок,

Вже стомились ніжки.

Ой, рушник, рушничок,

Полем стелиться нитка.

Ой, рушник, рушничок,

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка.

З маків червоних віночок сплету,

Райдуга зранку доріжкою стане,

Все подолаю і все віднайду,

Зіроньку з неба яскраву дістану.

Друзям в дарунок несу рушничок,

Кажуть, що дива на світі немає,

Вірю: до зустрічі з казкою крок,

Щастя навколо по світу - я знаю.

Приспів.

Ой, рушник, рушничок -

Кольорова доріжка.

Ой, рушник, рушничок,

Вже стомились ніжки.

Ой, рушник, рушничок,

Полем стелиться нитка.

Ой, рушник, рушничок...

Приспів.

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка!..

 

Додаток 6 «Проводи в Армію»

На сцені стоїть молодь. У центрі хлопець перев’язаний стрічками та рушниками. Підходить мати:

Прийми, синочку, рушничок від мене
Від зла, від спокуси, хай береже тебе,
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
У цій вишиванці всі мої старання,
На тебе мій, сину, усі сподівання,
Ой іди, синочку, та скоро вертайся,
Дарунка від мами, сину, не цурайся.

Син цілує матір, приймає рушника :

                    Дивлюся мовчки на рушник, 
                    Що мати вишивала, 
                    І чую: гуси зняли крик, 
                    Зозуля закувала. 
                    Знов чорнобривці зацвіли, 
                    Запахла рута – м’ята. 
                    Десь тихо бджоли загули, 
                     Всміхнулась люба мати. 
                     І біль із серця раптом зник, 
                    Так тепло – тепло стало… 
                    Цілую мовчки той рушник, 
                    Що мати вишивала. 

Всі разом співають пісню Андрія Малишка «Пісня про рушник»

 

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

Додаток 7 

Виходять хлопці та дівчата у вишиванках. Заносять сніп пшениці, ставлять його в центрі сцени і співають пісню.

 

 Українська народна пісня «Ой снопе, снопе»

Ой снопе, снопе,
Снопе великий,
Золотом — зерном
Колос налитий.

Ой снопе, снопе,
Снопе стеблистий,
Добре вродила
Пшениця чиста.

Будемо мати
Хліба доволі,
Бо працювали
Дружно на полі.

Ой снопе, снопе,
Снопе вусатий,
Несеш достаток
У кожну хату.

Несеш достаток
Кожній родині,
Славу велику
Нашій Вкраїні.

 

Додаток 8     «Український рушник»

слова Вадима Крищенко музика В.Домшинського

 

Нам треба вишити рушник,

Рушник любові та єднання.

Вплетімо пісню, а не крик

У це народне вишивання.

 

Нам треба вишити рушник,

Де кожна ниточка квітчаста,

Щоб кожен з нас до правди звик,

Повірив, що зустріне щастя.

 

Щоб розбрат вже навіки зник,

Загоїлись минулі рани –

Нехай простелиться рушник

На вулиці і всі майдани.

 

Хай кожен ниточку вплете,

Не поспішаючи, поволі,

В це вишивання золоте,

Як в день новий своєї долі.

 

Український рушник –

З ним в дорогу рушай.

Український рушник –

Це найкраща з прикрaс.

 

Український рушник,

Як вкраїнська душа –

Хай вітає усіх,

Хай згуртовує нас.