План- конспект уроку Права дитини.

Тема:  Права  дитини.

Мета:  Здійснити огляд прав дитини в контексті Конвенції прав дитини; порівняти загальні принципи захисту прав дитини із захистом прав дитини в Україні;на конкретних прикладах визначити ступінь порушення прав дитини; формувати в учнів вміння захищати свої права цивілізованим шляхом.

Обладнання: підручник О.Д. Наровлянський «Основи правознавства» ,Конвенція ООН про права дитини,мультимедійні засоби.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і вмінь.

Форма  проведення: практикум.

Хід  уроку

I . Організаційний момент уроку

Повідомлення теми та завдань уроку

II. Актуалізація опорних знань

1.Вступне слово вчителя . Мотивація тематики уроку.

2.Вправа « Мікрофон»

    Учням пропонується дати відповідь на питання «Хто я?». Усі запропоновані відповіді записуються

     на дошці. Після цього підводиться висновок: які думки повторюються найчастіше.

     Рефлексія: Учасникам пропонується виловитися з приводу того ,чому такими різними були відповіді на одне питання.

3.Вправа «Людина моїми руками»

      Учасникам пропонується з аркуша паперу,не використовуючи ніяких засобів, «вирізати» силует людини. Результати обговорюються в групі: чому так сталося,що силуети всі різні? Чи не виникає у вас бажання захистити ці силуети від небезпеки? Від зовнішнього впливу? Як це можна зробити? Дітям пропонується накрити силуети своїми руками і подумати,хто,що і як може захистити їх ,таким чином підвівши до висновку,що захистом слугують права.

III. Вивчення нового матеріалу

1.Загальні принципи захисту прав дитини

   Робота на уроці проводиться на основі розгляду основних положень Конвенції прав дитини( короткий виклад Конвенції розданий кожному учневі).

     Дитина – це кожна людська істота до 18-річного віку,якщо за законом,що застосовується до даної особи,вона не досягає повноліття раніше.

     Вчитель пояснює,що повноліття настає раніше при одруженні(за новим законодавством можливе з 16 років)

    Проблемне питання

Чи можна прирівнювати дитину до дорослої людини?

   Відповідаючи на це питання,учні порівнюють положення  Загальної декларації прав людини і Конвенції про права дитини,яка прийнята Україною в 1991 році.

         Бесіда

• Чи порушувалися колись Ваші права? Чи відчували ви при цьому чиїсь насильницькі дії?
• Як ви себе почували тоді,коли порушувалися Ваші права?
• Чи виникало у вас бажання протидіяти цим порушенням? Як ви це робили?
• Що таке,на Вашу думку,насильство? Які прояви воно має?

2. Захист громадянських та політичних прав дитини

Розгляд основних положень приводить на до визначення «специфічних» дитячих прав,тобто тих,які обов’язково має дитина,незалежно від положення.

• Право на ім’я та громадянство.
• Зміна громадянства за згодою з14 років.
• Право на індивідуальність (родинні зв’язки,рідну мову,етнічне походження,належність до певної релігії,зовнішній вигляд)

     3.Сім’я та права дитини

   Діти мають право знати своїх батьків і користуватися їхнім піклуванням. Батьки зобов’язані забезпечувати гідний рівень життя своїм дітям і виховувати їх.

      «Мозковий штурм»

• Чи можна батьків примусити любити своїх дітей?
• Чи можна батьків примусити піклуватися про дітей?
• З ким після розлучення залишається дитина?
• Чи має переваги батько чи мати у вихованні своїх дітей?
• Чи допомагає держава сім’ї?

4.Право дітей на здоров’я і здоровий спосіб життя

   Право дитини на здоровий спосіб життя  залежить не лише від держави та міжнародних організацій,а й від самої дитини та її оточення.

   Назвіть ті шкідливі звички,які шкодять вашому здоров’ю і залежать від вас самих:

• перегляд телепередач;
• «солодке життя»;
• Куріння,алкоголь,наркотики;
• «сидячий» спосіб життя і т.п.

    Але є шкода,яку завдають вашому  здоров’ю  сторонні явища. Це забруднене повітря,погано очищена вода,підвищена радіація і ін. Хто повинен відповідати за цю шкоду?

5.Робота з термінами

   Насильством можна визначити дію чи бездіяльність однієї  людини до іншої,що завдає шкоди здоров’ю як фізичному так і психологічному,принижує почуття честі та гідності.

   Насильство – це фізична чи психологічна дія однієї особи на іншу,що порушує гарантоване Конституцією України право громадянина на особисту недоторканість.

Насильство:фізичне,психічне,насильство з боку системи.

Фізичне насильство – це умисне завдання тілесних ушкоджень,що може призвести до смерті постраждалого,порушення фізичного чи психічного здоров’я,заподіяння шкоди його честі чи гідності.

Психологічне насильство пов’язане з дією однієї людини на психіку іншої шляхом словесних погроз або образ,переслідування,залякування.

6.Робота в групах

Учасникам пропонується в групах пригадати та обговорити  конкретні приклади насильства,свідками чи учасниками якого вони були, чи про яке розповідали інші. Групи озвучують свої напрацювання. Орієнтовані записи учнів:

7.Рефлексія

Учасникам пропонується обговорити напрацьоване в групах:

• Прояви якого типу насильства виявилися при обговоренні в групах?
• До чого призводить насильство?
• Чи можна розв’язати ці питання іншими шляхами?
• Як зупинити насильство?
• Чи можете Ви визначити,які права і ким було порушено?

   Для того щоб учні знайшли правильні відповіді на всі поставлені на уроці запитання, учитель     

    пропонує їм взяти інтерв’ю у своїх рідних.

                  Запитання до інтерв’ю

1.Як Ви вибирали ім’я своїй дитині?

2.Чи знає Ваша дитина про свій родовід?

3.Чи вірите Ви в Бога і як формуєте ставлення дітей до релігії?

4.Який телефон Ви купуєте своїй дитині( який їй хочеться; який хочете Ви; як дозволяють прибутки)?

5.Чи задоволена Ваша дитина харчуванням вдома?

6.Чи допомагаєте Ви дитині, а дитина Вам?

7.Чи цікавитесь Ви, з ким товаришує Ваша дитина?

8.Що Ви забороняєте своїй дитині?

9.Які проблеми виховання є для Вас невирішеними?

10.Чи допомагає Вам школа, держава або хтось інший вирішувати ці проблеми?

IV. Домашнє  завдання

Інтерв’ю з батьками.

Зробити малюнок або фото до Конвенції про права дитини.

Див. Дод.2

Додаток 2

Основні положення Конвенціі ООН про прав дитини.

Міжнародна спільнота завжди приділяла дуже багато уваги правам дитини. Це і не дивно, адже з впевненістю можна констатувати, що діти є найменш захищеною категорією населення. Як показує історія, було створено багато організацій які опікувалися правами дітей і було прийнято низку документів які декларували та захищали права дитини. Одним з таких документів є Конвенція ООН про права дитини.

    Конвенція ООН про права дитини прийнята одноголосно Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. Слід зауважити, що вона прийнята лише через 10 років після Міжнародного року дитини (1979 р. – міжнародний рік захисту  дітей) та лише лише через 30 років після прийняття декларації прав дитини.

Отже, Конвенція про права дитини складається з преамбули, 3 частин та 54 статей. Преамбула- вступна частина, що визначає цілі створення даної конвенції, етапи створення та проголошує основні ідеали виписані в Конвенції.   Так , в преамбулі згадується загальна Декларація прав людини, Женевська Декларація прав дитини 1924 року, Декларація прав дитини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародні зобов’язання щодо прав людини та «Пекінські правила» . В преамбулі акцентується увага на тому, що дитина потребує спеціальної охорони та піклування як до, так і після народження і основну роль в цьому процесі повинна відігравати сім’я як основний осередок суспільства який має забезпечити  особливе піклування та допомогу дитині. Для захисту прав дітей та поліпшення умов їх життя, наголошується про важливість міжнародного співробітництва в сфері захисту прав дитини, особливо в країнах, що розвиваються..

Частина перша Конвенції  складається з  1-41 ст. По суті, це є основні статті які дають визначення поняттю дитини, визначають права дитини, зобов’язання держав-сторін які підписали дану Конвенцію. Згідно зі ст.1 Конвенції : “дитиною є кожна людська істота до досягнення 18річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше”. Перша частина Конвенції про права дитини містить загальні принципи які зобов’язують держав-учасниць забезпечувати рівні права дітей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я ;забезпечувати умовами для реалізації дітьми своїх інтересів;вживати всі необхідні заходи по попередженню дискримінації прав дітей.

Відповідно, розділи II та III Конвенції ООН про права дитини містять статті, що визначають    порядок діяльності Комітету з прав дитини, що створюється з метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо виконання зобов'язань, взятих згідно з Конвенцією  про права дитини та формальні положення які регламентують порядок набуття чинності Конвенцією. Слід зазначити, що дуже важливим є закріплення у Конвенції положення про те, що Держави-сторони зобов'язані подавати Комітету через Генерального секретаря Організацій Об'єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав; держави-сторони зобов'язані, використовуючи належні та дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей. Ці положення  констатують той факт, що метою Конвенції є не лише виявлення порушень прав дитини, а й поширення знань про права дитини є найкращим захистом проти їх порушень.

Згідно з традиційною класифікацією прав людини, права дитини, що задекларовані Конвенцією можна поділити на :

·        Громадянські права (право на ім’я та національність, право на життя, право на самобутність, принцип недискримінації ) ;

·        Політичні права (право на свободу думки, свобода вираження, свобода зібрань, свобода віросповідання, вільний доступ до інформації) ;

·        Соціальні права ( право на освіту, право на охорону здоров’я, право на соціальне забезпечення) ;

·        Культурні права ( право на відпочинок та дозвілля, право на залучення до гри та участь у культурному та мистецькому  житті);

·        Економічні права (держави мають забезпечити реалізацію економічних прав).

Як бачимо, права задекларовані Конвенцією співпадають з традиційною класифікацією прав людини.

Конвенція ООН про права дитини має вищу юридичну силу порівняно з іншими міжнародними та національними правовими актами. Держави – учасниці Конвенції зобов’язані запровадити Конвенцію на своїй території, привівши національне законодавство відповідно до положень даного документу.

 На сьогоднішній  день, Конвенцію ратифікували 192 держави які зобов’язались неухильно дотримуватись положень Конвенції щодо захисту прав дітей але й до тепер, в усьому світі, дитина залишається найменш захищеною ланкою суспільства чиї права дуже часто порушуються або не визнаються взагалі.