Мета уроку:

• ознайомити учнів з основними  методами спостереження та реєстрації йонізуючого випромінювання;
• пояснити фізичну суть роботи приладів, для реєстрації йонізуючого випромінювання;
• показати практичну значущість здобутих знань;
• розвивати інтерес до вивчення фізики.

Тип уроку:

урок вивчення й первинного закріплення знань.

Демонстрації:

презентація Microsoft Office PowerPoint «Методи реєстрації йонізуючого випромінювання»;

навчальні фільми: «Лічильник Гейгера - Мюллера», «Експериментальні методи реєстрації заряджених частинок»;

безпосередня демонстрація роботи лічильника Гейгера - Мюллера та шкільної камери Вільсона.

План викладення нового матеріалу:

1. Методи спостереження та реєстрації йонізуючого випромінювання:

• метод сцинтиляцій (спінтарископ Крукса);
• камера Вільсона;
• бульбашкова камера;
• метод товстошарових фотопластинок (фотоемульсій);
• лічильник Черенкова;
• йонізаційна камера;
• газорозрядний лічильник (лічильник Гейгера - Мюллера).

2. Захист від йонізуючого випромінювання.

Хід уроку:

1. Актуалізація опорних знань.

Перевірити знання учнів по минулій темі (у вигляді фронтального опитування).

1. Що таке період піврозпаду? (Період піврозпаду (Т) — це фізична величина, що дорівнює часу, протягом якого розпадається половина наявної кількості ядер певного радіонукліда.)

2. Як період піврозпаду пов'язаний зі сталою радіоактивного розпаду? (Стала радіоактивного розпаду (λ) пов'язана з періодом піврозпаду співвідношенням: λ = 0,69/Т.)

3. Що таке активність радіонуклідного зразка? (Активність радіонуклідного зразка (А) – це фізична величина, яка чисельно дорівнює кількості розпадів, що відбуваються в певному радіонуклідному зразку за одиницю часу.)

4. У яких одиницях вимірюють активність? (Одиниця активності в СІ – бекерель (Бк). 1Бк – це активність такого зразка, в якому за 1 с відбувається 1 акт розпаду. Але 1 Бк – це дуже мала активність, тому використовують позасистемну одиницю активності – кюрі (Кі): 1Кі = 3,7·10¹⁰ Бк.)

5. За допомогою якої формули можна обчислити активність радіонуклідного зразка? (Якщо на певний момент часу в зразку міститься деяка кількість N атомів радіонукліда, то активність А цього радіонуклідного зразка можна обчислити за формулою: А = λN.)

2. Виклад нового матеріалу.

1. Методи спостереження та реєстрації йонізуючого випромінювання.

Оскільки наші органи чуття не можуть зареєструвати йонізуюче випромінювання, вченим довелося розробити низку методів, за допомогою яких людина здатна «побачити» радіацію.

Усі сучасні методи реєстрації ядерних частинок і випромінювань можна розбити на дві групи:

1. трекові методи, що дозволяють відтворити слід частинки;
2. обчислювальні методи, засновані на використанні приладів, які обчислюють кількість частинок того чи іншого типу.

Метод сцинтиляцій (спінтарископ Крукса).

При попаданні швидких α- та β- частинок радіоактивного випромінювання на деякі люмінофори, наприклад, екран, покритий сірчаним цинком, частинки під час ударів спричиняють такі інтенсивні збудження і випромінювання люмінофора, що в темряві їх можна бачити неозброєним оком у вигляді окремих спалахів — сцинтиляцій. Кожний спалах відповідає удару однієї частинки по екрану.

Практично спалахи на екрані Е, зумовлені випромінюванням досліджуваної речовини А (міститься на вістрі голки), спостерігають у закритій трубі М мікроскопа незначного збільшення; для зручності рахунку в окуляр мікроскопа вводять окулярну сітку. Такий прилад називають спінтарископом Крукса (рис. 1).

Підрахувавши кількість спалахів в одній клітинці окуляра за певний проміжок часу, можна визначити повне число частинок, які випромінюються радіоактивним зразком у всіх напрямах. Для цього число спостережуваних сцинтиляцій треба помножити на 4π/ω, де ω — тілесний кут, під яким видно клітину екрана. Так було встановлено, що 1 г радію випромінює за секунду 3,7 · 10¹⁰ частинок. Від β- частинок можна звільнитися, розміщуючи прилад у сильному магнітному полі. Як відомо, метод сцинтиляцій Е. Резерфорд використав для дослідження розсіяння α- частинок при їх проходженні крізь металеву фольгу.

У 50 - 60 - х роках виготовляли спінтарископи - іграшки. Також вони входили до складу наборів для творчого розвитку дитини (рис. 2).

Камера Вільсона.

Одним з перших приладів, що зіграв важливу роль у розвитку фізики елементарних частинок та ядерної фізики є камера Вільсона (рис.3).

Сам Вільсон (рис.4) описує історію виникнення камери так: « У вересні 1894 р. я декілька тижнів працював в обсерваторії, котра знаходилась на вершині Бен Невіс, самої високої гори Шотландії. Дивовижні оптичні явища, що виникали при освітленні сонячними променями оточуючих вершину хмар, і особливо різнобарвні кільця довкола Сонця або навколо тіней від вершини чи спостерігача на оточуючий туман або хмари, надзвичайно зацікавили мене, і я вирішив отримати їх у лабораторії. На початку 1895р. я провів декілька експериментів, створюючи хмари шляхом розширення пари. Але одразу ж я наштовхнувся на дещо таке, що обіцяло стати більш цікавим, аніж ті оптичні ефекти, які я намагався вивчати».

Камера Вільсона — прилад, за допомогою якого можна спостерігати і фотографувати треки елементарних частинок. На своєму шляху заряджена частинка іонізує середовище і залишає після себе слід (трек) у вигляді пар позитивних і негативних йонів. В середовищі пересиченої пари йони стають центрами конденсації пари і на них утворюються краплини рідини, які залишають видимий трек частинки. При підсвічуванні його можна спостерігати візуально та фотографувати.

Найпростіші камери Вільсона працюють на принципі адіабатичного розширення й охолодження суміші повітря з насиченою парою води, спирту або ефіру. Газ у камері розширюється завдяки руху поршня, гумової діафрагми або рухомого дна (рис. 5, а–в). При цьому насичена пара перетворюється в пересичену і конденсується на йонах. Спостерігають треки частинок через скляну кришку камери.

Щоб видалити йони з робочого об'єму, між корпусом камери і її кришкою, вкритою знизу прозорим провідним шаром, прикладають електричну напругу 150 - 200 В.

Можливості камери Вільсона були розширені радянським фізиком Д. В. Скобельциним (рис. 6), який випробував камеру в сильному магнітному полі, паралельному її осі, та американським вченим К. Д. Андерсоном (рис. 7), який розробив до камери автоматичний пристрій для її запуску і фотографування в той момент, коли частинка потрапляє в камеру.

Чіткість треків у камері Вільсона залежить від іонізуючої здатності частинок, зокрема сліди β- частинок порівняно тонкі, сліди протонів р товстіші, а α- частинок товсті (рис. 8). В магнітному полі завдяки малій масі сліди β- частинок більш викривлені, ніж сліди α- частинок; вони відхиляються в протилежні боки, бо заряди їх різного знака. Довжина сліду частинок того самого типу може бути мірою їхньої енергії.

У магнітному полі на рухому заряджену частинку діє сила Лоренца; якщо частинка рухається в напрямі, перпендикулярному до магнітного поля, то сила Лоренца відіграє роль доцентрової сили:

qBυ=mυ²/R (*)

За фотознімками для даних частинок при різних значеннях індукції поля В і відомим радіусом кривизни траєкторії можна скласти три рівняння (*) і визначити характеристики частинок.

За допомогою камери Вільсона було відкрито елементарні частинки позитрон та мезон, зафіксовано ядерні реакції, явище перетворення фотона в пару електрон - позитрон тощо.

Розглянемо шкільну камеру Вільсона (рис. 9). Корпусом камери є пластмасове кільце 1, заклеєне зверху і знизу прозорими пластинами з органічного скла 2. У кільце вмонтовано штуцер 7, який за допомогою гнучкого шланга 6 із затискачем 5 з'єднаний з гумовою грушею 4. У центрі камери встановлено джерело α - частинок. Радіоактивну речовину нанесено тонким шаром на кінець металевого стержня 3. Об'єм камери заповнюють насиченою парою суміші повітря з парою ацетону, етилового спирту і води. Пару, потрібну для створення пересиченого стану, охолоджують швидким адіабатним розширенням повітря за допомогою гумової груші. Для цього грушу плавно стискають, а потім швидко відпускають. Швидкість розширення повітря в камері регулюють гвинтовим затискачем, який надітий на гумову трубку. α - частинки, які випромінює радіоактивний препарат, взаємодіють з молекулами повітря і створюють на своєму шляху ланцюжки йонів. При певній швидкості розширення повітря пара, яка є в ньому; конденсується тільки на йонах. При цьому політ α - частинки позначається смужкою туману (треком). Спостерігати сліди альфа-частинок важко, бо в камері з'являється суцільний туман внаслідок конденсації пари на іонах, які безперервно утворюються під дією радіоактивного випромінювання. Щоб частину йонів видалити, використовують електричне поле. Його створюють за допомогою статичних зарядів, які утворюються на поверхні кришок камери під час електризації її сукниною або хутром.

Бульбашкова камера.

Недоліком камери Вільсона є мала густина і мала гальмуюча здатність її середовища, через що швидка частинка пролітає камеру, не викликаючи в ній помітних змін. Цей недолік усувається в бульбашковій камері, сконструйованій у 1952 р. Дональдом Артуром Глазером (рис.10). Вона є прозорою циліндричною посудиною, наповненою ефіром, фреоном або пропаном при температурі кипіння. Підвищений тиск у камері до 3 · 10⁵ - 22 · 10⁵ Па (залежно від рідини) затримує кипіння. Заряджена частинка, пролітаючи через камеру, залишає йонний слід. Після раптового зниження тиску до нормального рідина в камері починає кипіти і на іонах як центрах кипіння утворюються пухирці пари. Саме вони дають слід частинки, який при підсвічуванні можна спостерігати візуально та фотографувати (рис.11).

Бульбашкова камера Глазера була вдосконалена Луїсом Уолтером Альваресом (рис.12), який використав у якості перегрітої рідини водень (рис.13). Також, для аналізу сотень тисяч фотознімків, які отримували при дослідженнях за допомогою бульбашкової камери, Альварес вперше застосував комп'ютерну програму, яка дозволяла аналізувати отримані дані з великою швидкістю.

Метод товстошарових (ядерних) фотопластинок (фотоемульсій).

Цей метод розробили фізики JI. В. Мисовський (рис.14) і О. П. Жданов (рис.15) у 1927 p., але особливого поширення він набув з 1945 p., коли було розроблено технологію виготовлення пластинок зі спеціальними емульсіями. Ці пластинки відрізняються від звичайних фотопластинок значно більшою товщиною емульсії (від 0,6 до 1,2 мм проти 0,1 мм у звичайних), більшим вмістом бромистого срібла (до 85—87 % за масою). Вони більш дрібнозернисті (розміри зерен бромистого срібла ~ 0,1мкм проти 0,5 - 5 мкм у звичайних), а також більш однорідні.

Товстошарові пластинки реєструють заряджені частинки, які проходять крізь шар емульсії. Під дією зарядженої частинки на шляху її руху в емульсії відбувається порівняно легке вивільнення електронів з іонів брому. Ці електрони, приєднуючись до йонів срібла, перетворюють останні в нейтральні атоми срібла. Після проявлення і закріплення приховане зображення у вигляді скупчення атомів срібла стає видимим. На світлому фоні пластинки з'являється чорний слід – трек.

Треки вивчають у мікроскоп великого збільшення. Аналіз треків дає змогу з високим ступенем точності визначити заряд і масу частинки, напрям її руху, енергію і час життя. Зокрема, чим більша енергія частинки, тим більша довжина її пробігу в емульсії; чим більший заряд, тим ширший трек (рис. 16). Отже, за треком частинки можна провести повну її ідентифікацію. За допомогою пластинок відкрили π- і µ- мезони, зафіксували «вибухове» розщеплення ядра атома срібла, спричинене космічною частинкою великої енергії (рис. 17) та ін.

Лічильник Черенкова.

Його дія ґрунтується на фіксуванні свічення, яке випромінює заряджена частинка (електрон, позитрон, протон тощо) в будь - якому прозорому середовищі тоді, коли швидкість частинки більша від фазової швидкості світла в даному середовищі, тобто при

ν > c / n

Це явище було відкрите радянськими фізиками Вавіловим С.І. (рис.18) і Черенковим П.О. (рис.19).

Схему лічильника Черенкова зображено на рис. 20. Він складається з плексигласового або люцитового блока 1 (у ньому виникає світіння швидкої зарядженої частинки), оптичної збиральної системи 2 та фотопомножувача 3. Лічильник реагує лише на частинку, що переміщується вздовж його осі зліва направо. Від неї світло випромінюється під кутом Θ до швидкості, зазнає на стінках блока повного внутрішнього відбивання і лінзою спрямовується на катод фотопомножувача. За імпульсом струму від фотопомножувача реєструються заряджені частинки, але такі, що мають велику швидкість (енергію) і спричиняють світіння Черенкова (електрони з енергією понад 0,18 МеВ, протони – понад 320 МеВ).

Лічильник Черенкова є єдиним лічильником, який завдяки реєстрації напрямленого випромінювання світла дає змогу встановити точний напрям руху реєстрованої частинки.

Йонізаційна камера.

Йонізаційна камера являє собою тонкостінний замкнутий об'єм, наповнений газом. В цьому об'ємі розміщено два електроди, на які подають напругу 100 – 1000 В. Принци дії камери наступний. Заряджена частинка, потрапляючи до камери, йонізує газ що міститься у ній. Утворені частинкою позитивні та негативні йони, рухаючись до електродів створюють електричний струм, завдяки якому і відбувається реєстрація. Принципова схема йонізаційної камери зображена на рис. 21, де 1 – траекторія зарядженої частинки; 2 – створювані частинкою йони; 3 – збираючі електроди; 4 – гальванометр.

Напруга у камері підбирається таким чином, щоб усі утворені йони досягали електродів, не встигнувши рекомбінувати, але при цьому не розганялися б так швидко, щоб спричинити вторинну іонізацію. Тому у камері вимірюється повна іонізація, спричинена частинкою, тобто повна енергія частинки, якщо її пробіг цілком умістився у камері.

Йонізаційні камери бувають двох типів: неперервної дії (інтегруючі, або струмові) та імпульсні.

У камері неперервної дії вимірюється сумарний йонізаційний струм, тобто потік енергії рухомих заряджених частинок.

Імпульсна камера являє собою лічильник, за допомогою якого реєструється проходження однієї частинки та вимірюється енергія цієї частинки.

Камери неперервної дії більш прості, так як вимірюваний ними сумарний йонізаційний струм є скоріше макроскопічною, аніж мікроскопічною величиною.

Йонізаційна камера є одним із найстаріших методів реєстрації ядерних частинок. Зараз йонізаційні камери неперервної дії широко використовуються для дозиметрії ядерних випромінювань, для вимірювання інтенсивності пучків γ- квантів у електронних прискорювачах, а також для деяких інших вимірювань. Імпульсні камери у ядерній фізиці витіснені іншими, більш довершеними типами детекторів.

Газорозрядний лічильник.

Газорозрядні лічильники схожі на йонізаційні камери тим, що в усіх цих детекторах робочою речовиною є газ, до якого прикладена електрична напруга, а реєструється імпульс напруги, що виникає у результаті розряду в газі при проходженні частинки. Головна відмінність газорозрядних лічильників від йонізаційних камер полягає у тому, що у перших суттєву роль відіграє вторинна іонізація, обумовлена взаємодією первинних йонів з атомами та молекулами газу, а також зі стінками лічильника.

Газорозрядні лічильники поділяються на пропорційні та лічильники Гейгера - Мюллера. У пропорційних лічильниках газовий розряд несамостійний, тобто такий, що згасає при припиненні зовнішньої іонізації. В лічильнику Гейгера - Мюллера, розряд самостійний, який виникнувши буде тривати і без зовнішньої йонізації, якщо не прийняти відповідних заходів для його гасіння.

Подвійна назва лічильника Гейгера - Мюллера пояснюється тим, що сконструював його у 1908р. Ханс Вільгельм Гейгер (рис. 22), а вдосконалив у 1928р. Вальтер Мюллер (рис. 23).

Існує велика кількість лічильників Гейгера - Мюллера, які відрізняються за конструкцією та призначенням.

Найбільш розповсюдженими є циліндричні та торцеві (рис.24). Циліндричні лічильники призначені для реєстрації β- та γ- випромінювання і сприймають його всією своєю поверхнею. За допомогою торцевих лічильників реєструють α-, β- та γ- випромінювання. Для цього на торці приладу передбачено спеціальне "віконце" . Внаслідок того, що циліндричні лічильники використовуються частіше, надалі будемо говорити лише про них.

Циліндричний лічильник Гейгера - Мюллера являє собою герметичний металевий або скляний балон з двома електродами. Катодом може бути або металевий балон, або провідний шар, нанесений на внутрішню поверхню скляного балона. Як анод використовується тонка металева дротина, натягнута вздовж осі балона. Балон заповнено інертним газом, або газовою сумішшю. Електроди підключені до джерела високої напруги постійного струму через резистор навантаження. Напруга на електродах береться на стільки великою, щоб у сильному неоднорідному полі поблизу анода, виникала ударна іонізація газу і може коливатися від сотень до тисяч вольт в залежності від геометричних розмірів, матеріалу електродів та газового середовища всередині лічильника.

Якщо в робочому об'ємі лічильника немає вільних електронів, електричний розряд в ньому не виникає.

При потраплянні в лічильник йонізуючої частинки відбувається первинна іонізація газу. Ця іонізація відбувається вздовж траекторії руху зарядженої частинки і тому первинні йони, можуть виникнути в будь - якій частині лічильника. Число утворених йонів пропорційне енергії частинки.

Первинні електрони, що рухаються до анода, потрапляють в область великих електричних полів і у самого анода різко прискорюються. В результаті виникає вторинна ударна іонізація. Поле у анода настільки велике, що вибитий електрон встигає розігнатися і провести нову іонізацію. Так виникає електронно - іонна лавина.

На один первинний електрон, в лавині ударних іонізацій, виникають сотні, тисячі, а навіть і більше вторинних частинок.

Вторинна іонізація відбувається в дуже малій області радіусом порядку 10^-2 см навколо анода. З цього можна зробити висновок про те що любий первинний електрон викликає лавину однієї й тієї ж величини.

Після першої лавини, в лічильнику можуть виникати повторні, причому за рахунок двох різних механізмів.

Перший механізм обумовлений швидкоплинними процесами.

На початку утворення лавини одночасно з процесами іонізації відбувається збудження нейтральних молекул, які повертаючись у нормальний стан, випромінюють фотони. Внаслідок фотоефекта із катода, або молекул газу вивільняються електрони, які дають початок іншим лавинам із них в свою чергу випромінюються фотони, які вивільняють нові електрони.

Час руху фотоелектронів від катода до місця розвитку лавин біля анода складає порядку 10^-6 с.

Таким чином за мільйонну долю секунди виникають лавини вздовж всієї поверхні анода.

Після того, як вся поверхня анода вкриється лавинами, процес їх виникнення припиняється. Це пояснюється тим, що швидкість руху позитивних йонів менша, аніж швидкість руху електронів. Тому за час утворення електронних лавин йони практично залишаються на місці. В результаті, навколо анода утворюється щільний циліндричний шар із позитивно заряджених йонів, які неначе збільшують його радіус. Внаслідок цього зменшується напруженість електричного поля біля анода і відповідно зменшується інтенсивність іонізації.

В цей момент електрони утримуються на аноді полем позитивних йонів.

Другий механізм повторних лавин обумовлений більш повільними процесами.

За час порядку 10^-4 с, який також називають "мертвим "часом лічильника, позитивні йони, проходять від анода до катода (в міру наближення позитивних йонів до катода, напруженість електричного поля біля анода зростає і набуває свого початкового значення), і вибивають з нього електрони в процесі нейтралізації. При достатньо високій напрузі на лічильнику, в перших лавинах утворюється настільки велика кількість йонів, що досягнувши катода, вони обов'язково породжують нові електрони і тим самим нові лавини.

Буде розряд самостійним чи несамостійним, визначається можливістю двох розглянутих механізмів викликати повторні лавини невизначено довгий проміжок часу.

При самостійному розряді виникає проблема його гасіння. Методи гасіння самостійного розряду в лічильниках поділяються на радіотехнічні (використання великих навантажувальних опорів, або спеціальних електронних схем, знижуючих аноду напругу на час, протягом якого всі процеси, які викликають вторинну іонізацію, припиняються. Лічильники в яких використовують такий метод гасіння розряду називають несамогасними) та засновані на додаванні в трубку невеликої кількості багатоатомних органічних з'єднань, наприклад, парів етилового спирту (багатоатомні молекули інтенсивно поглинають фотони які виникають в процесі вторинної іонізації а також нейтралізують позитивні йони та електрони. Збуджені в результаті цих процесів багатоатомні молекули дисоціюють, не утворюючи вторинних фотонів та електронів. Лічильники в яких використовують такий метод гасіння розряду називають самогасними.)

Таким чином при проходженні іонізуючої частинки через лічильник, в електричному колі лічильника протікає імпульс електричного струму, який виникає в наслідок руху позитивних йонів та електронів. При цьому на резисторі формується значний імпульс напруги, який через розподільний конденсатор спрямовується на реєструючий пристрій, наприклад осцилограф, перерахунковий пристрій, або через підсилювач низької частоти, на гучномовець (рис. 25).

2. Захист від йонізуючого випромінювання.

У більшості людей слово «радіація» асоціюється з небезпекою. І це, безумовно, правильно. Радіоактивне випромінювання може призвести до згубних наслідків. Утім учені з'ясували, що життя на Землі виникло й розвивається в умовах постійної дії радіації. Як це може бути? Виявилося, що незалежно від того, в якому куточку Землі живе людина, вона постійно зазнає впливу радіації, тому що в будь-якій місцевості завжди є певний радіаційний фон.

Радіаційний фон — це йонізуюче випромінювання земного та космічного походження.

Радіаційний фон Землі складається з кількох компонентів. Це космічне випромінювання; випромінювання природних радіонуклідів, які містяться в земній корі, повітрі та інших об'єктах зовнішнього середовища; випромінювання штучних радіоактивних ізотопів. Унаслідок діяльності людини відбулося техногенне підвищення природного радіаційного фону. У таблиці (рис.26) наведено дані про відносну шкідливість випромінювання для людини від різних джерел радіації.

Найбільш надійний захист від шкідливого впливу радіації — це побудова на шляху випромінювання перешкод (рис. 27). Найпростіше захиститися від α- і β- випромінювань. Хоча α- і β- частинки летять із величезною швидкістю, їхній потік легко зупиняє навіть тонка перешкода. Як показали експерименти, достатньо тонкого аркуша паперу (0,1 мм), щоб зупинити α- частинки; β- випромінювання повністю поглинається віконним або автомобільним склом, плексигласом, тонким шаром алюмінію. Найбільш небезпечним є γ- випромінювання. Воно проникає крізь доволі товсті шари матеріалів. В окремих випадках для захисту від γ- випромінювання використовують важкі метали, такі як свинець, вольфрам, чавун, сталь, або бетонні стіни завтовшки кілька метрів. Для захисту від нейтронів використовують багатошарові екрани, що є комбінацією сповільнювач - поглинач, наприклад: поліетилен - свинець, вода - сталь та ін.

3. Повторення та закріплення матеріалу:

1. Які прилади для вимірювання та реєстрації радіаційного випромінювання ви знаєте? (Спінтарископ, камера Вільсона, бульбашкова камера, лічильник Черенкова, йонізаційна камера, газорозрядний лічильник.)

2. Який принцип покладено в основу роботи лічильників Гейгера - Мюллера? (Робоче тіло лічильника – газ, що міститься в електричному полі, створеному за допомогою електродів до яких прикладена значна напруга. Під дією зарядженої частинки, що пролітає крізь газ, відбувається йонізація робочого тіла. У результаті крізь газ проходить імпульс струму, якій фіксується за допомогою приладів.)

3. Що таке радіаційний фон? Із яких компонентів він складається? (Радіаційний фон — це йонізуюче випромінювання земного та космічного походження. Радіаційний фон Землі складається з кількох компонентів. Це космічне випромінювання; випромінювання природних радіонуклідів, які містяться в земній корі, повітрі та інших об'єктах зовнішнього середовища; випромінювання штучних радіоактивних ізотопів.)

4. Який техногенний фактор найбільше впливає на підвищення радіаційного фону? (Унаслідок діяльності людини відбулося техногенне підвищення природного радіаційного фону.)

5. Як захиститися від радіоактивного випромінювання? (Найбільш надійний захист від шкідливого впливу радіації — це побудова на шляху випромінювання перешкод.)

Розв'язати задачі №№ 22.9; 22.10 (Фізика. 11 клас. Академічний рівень. Профільний рівень: Збірник задач / Ф.Я. Божинова, О.О. Карпухіна, Т.А. Сарій. – Х.: Видавництво «Ранок», 2012.– 224с.

4. Домашнє завдання:

§58 (Фізика. 11 клас. Академічний рівень. Профільний рівень: Підручник для загальноосвіт. навч. закл. / В.Г. Бар'яхтар, Ф.Я. Божинова, М.М. Кірюхін, О.О. Кірюхіна. – Х.: Видавництво «Ранок», 2011.– 320с.: іл.). Дати відповіді на запитання після параграфу;

Розв'язати задачі №№ 22.29; 22.30 (Фізика. 11 клас. Академічний рівень. Профільний рівень: Збірник задач / Ф.Я. Божинова, О.О. Карпухіна, Т.А. Сарій. – Х.: Видавництво «Ранок», 2012.– 224с.

Повторити §38, 39 (Фізика:підруч. для 9 класу загальноосвіт. навч. закл./В. Д. Сиротюк. –К.: Зодіак - ЕКО, 2009.–208с.: іл.)

Переглянути фільми «Експериментальні методи реєстрації заряджених частинок», «Лічильник Гейгера - Мюллера»

(https://www.youtube.com/watch?v=ZHOwmoOjnsQ&list=PLWHVAKcBpV0nxatCQyOckD69Rgzzi21Vw&index=6)

(https://www.youtube.com/watch?v=4EECO8Ob4hM&list=PLWHVAKcBpV0nxatCQyOckD69Rgzzi21Vw&index=7)

(https://www.youtube.com/watch?v=F7J6s5juKUs&list=PLWHVAKcBpV0nxatCQyOckD69Rgzzi21Vw&index=8)

(https://www.youtube.com/watch?v=Eh47_vTI63A)