ПЛАН-КОНСПЕКТ УРОКУ

розділу основи цивільного захисту

для роботи з учнями 10 класів

загальноосвітніх закладів

ТЕМА:  

Основні принципи  та  завдання   захисту  населення   в  надзвичайних ситуаціях. Інженерні  споруди  призначені  для  укриття , тимчасового захисту  людей їх класифікація, обладнання. Правила  перебування  у  захисних спорудах.

МЕТА:

А) НАВЧАЛЬНА  дати поняття  про принципи  та  заходи  захисту  населення від наслідків НС. Познайомити   учнів  із  інженерними  спорудами  призначеними  для колективного захисту  населення.

 Б) ВИХОВНА Виховувати в учнів впевненість  в  ефективності  заходів  цивільної оборони,н надійності  засобів  ЦЗ від дії  запалювальної зброї; почуття любові  до рідної Вітчизни, формувати гармонійно розвинену особистість продовжувати  виховувати високі                       морально-психологічні якості (відповідальність,старанність, дисциплінованість);

В) РОЗВИВАЮЧА Розвивати   у  учнів логічне мислення, кращі морально психологічні  якості, основні  мисленнєві  операції(аналіз, синтез, узагальнення).  

 

ТИП УРОКУ: засвоєння  нових знань.

 

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ: розповідь, бесіда, елементи лекції, ілюстрація.

 

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: клас  або кабінет захисту Вітчизни.

 

ОБЛАДНАННЯ: таблиці з цивільного захисту.

 

ЧАС:  1 година /45 хвилин/

 

Хід уроку

 

І.  Організаційна частина.

Доповідь командира взводу про готовність до заняття. Перевірка відсутніх.

ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Державна політика України у сфері захисту населення і територій базується на Конституції України, відповідних законах, актах Президента України і урядових рішеннях. "Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначається в Україні найвищою соціальною цінністю" (стаття 3 Конституції України).

КОНЦЕПЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ПОХОДЖЕННЯ

8 червня 2000 р. Президент України Л.Д. Кучма підписав Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Цей Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України та громадян інших держав, які перебувають на території України, захисту об’єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру це - система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів для запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізують­ся центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами  підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності й господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення та територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Законодавство України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру базується на Конституції України  і Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану" та інших нормативно-правових актах. Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

• здійснення комплексу заходів для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та реагування на них;
• забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодій органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру.

 Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюється на принципах:

• пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я і довкілля;
• надання переваги раціональній та превентивній безпеці;
• вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;
• особистої відповідальності й піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях;
• відповідальності посадових осіб у межах своїх повноважень за дотримання вимог цього Закону;
• обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
• врахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій;
• максимально можливого ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них.

У питаннях захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадяни України мають право на:

• отримання інформації про надзвичайні ситуації, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

• забезпечення та використання засобів колективного й індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;
• звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;
• відшкодування збитків, згідно із Законом, заподіяних їхньому здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій;
• компенсацію за роботу в зонах надзвичайних ситуацій;
• соціально-психологічну підготовку та медичну допомогу;
• інші права у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

Для забезпечення реалізації державної політики захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них чи єдина державна система, яка складається з територіальних і функціональних підсистем. Завдання єдиної дер­жавної системи, склад сил і засобів визначені в Положенні Кабінету Міністрів України № 1198 (1998 р.) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні", а також у розділі VIII Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", № 1809-ІП від 8 червня 2000 р.

 Основні заходи і засоби захисту населення і територій

Основним завданням цивільного захисту при виникненні надзвичайних ситуацій є захист населення.

Захист населення – це створення необхідних умов для збереження життя і здоров’я людей у надзвичайних ситуаціях. Головна мета захисних заходів - уникнути або максимально знизити ураження населення.

До системи захисту населення і територій, що проводяться в масштабах держави у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій належать: інформація та оповіщення, спостереження і контроль, укриття в захисних спорудах, евакуація, інженерний, медичний, пси­хологічний, біологічний, екологічний, радіаційний і хімічний захист, індивідуальні засоби захисту, самодопомога, взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях.

 

 

Інженерний захист

З метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру здійснюються заходи інженерного захисту під час проектування й експлуатації споруд та інших об’єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення і довкілля.

Заходи інженерного захисту населення і території передбачають: під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування враховувати можливі прояви небезпечних і катастрофічних явищ та раціональне розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у разі виникнення аварії; будівництво споруд, будівель,  інженерних мереж і транспортних комунікацій з певними рівнями безпеки та надійності; розробка і здійснення заходів безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки, створення комплексної схеми захисту населення, пунктів та об’єктів господарювання від небезпечних природних процесів; розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання надзвичайним ситуаціям і ліквідації їх наслідків; організацію будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення; реалізацію заходів санітарної охорони території

Медичний захист

Для запобігання ураження людей або зменшення його ступеня, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру необхідно проводити такі заходи: планування і використання наявних сил і засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності й господарювання; розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості лікувальних закладів; завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів, контроль якості харчових продуктів, продовольчої сировини, питної води і джерел водопостачання, стану атмосферного повітря та опадів, стану довкілля, санітарно-гігієнічної та епідеміологічної ситуації; завчасне створення і підготовка медичних формувань, медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення, накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки, навчання населення способам надання першої медичної допомоги; недопущення впливу на здоров’я людей шкідливих факторів навколишнього середовища та наслідків надзвичайних ситуацій.

Біологічний захист

Біологічний захист передбачає своєчасне виявлення біологічного зараження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів. Біологічний захист передбачає проведення колективних та індивідуальних заходів захисту; запровадження карантину та обсервації; знезаражування осередку уражених людей, тварин, врожаю, своєчасну локалізацію зони біологічного ураження; проведення термінової та специфічної профілактики; впровадження та дотримання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання та населенням; прогнозування масштабів розвитку наслідків біологічного зараження.

Радіаційний та хімічний захист

Захист населення – це комплекс заходів, спрямованих на попередження негативного впливу наслідків НС чи максимального послаблення ступеня їх негативного впливу.

 Радіаційний та хімічний захист передбачає виявлення та оцінювання радіаційної та хімічної обстановки, організацію та проведення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію і проведення знезаражування.

  Заходи радіаційного і хімічного методу забезпечуються: завчасним накопиченням і підтриманням у готовності засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного і хімічного контролю, якими забезпечуються особовий склад формувань, що беруть участь в аварійно-рятувальних та інших невідкладних роботах, а також персонал радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження та біля них; терміновим впровадженням засобів, способів і методів виявлення та оцінювання масштабів і наслідків аварії на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах; створенням засобів захисту і приладів дозиметричного і хімічного контролю; підготовкою об’єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту.

Щорічно в різних країнах світу, у різних галузях діяльності людини трапляються мільйони нещасних випадків, сотні тисяч з яких закінчуються трагічно. Страждають люди всіх професій на виробництві, в побуті, в армії, на транспорті. Великих збитків зазнають країни від аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих, які призводять до загибелі людей.

В Україні 28 жовтня 1999 року Указом Президента України затверджено найважливіші функції безпеки життєдіяльності людини, передано в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи. Ці функції спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, а також застосування ворогом сучасних засобів ураження.

Основні принципи захисту населення:

1. Захист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду, ступеня небезпеки, можливих надзвичайних ситуацій.

2. Усі заходи життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.

3. При захисті використовують усі наявні засоби (евакуацію із небезпечних районів, захисні споруди, індивідуальні засоби захисту).

4. Громадяни повинні знати основні обов’язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватись установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.

Є п’ять основних заходів забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях:

1. Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та систематичне інформування про наявну обстановку.

2. Навчання населення застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

3. Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

4. Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

5. Організація та проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХИСНИХ СПОРУД

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій чи катастроф і стихійних лих, а також від дії зброї масового знищення і звичайних засобів ураження, впливу другорядних чинників ядерного вибуху. Захисні споруди розрізняють:

-за призначенням:  для захисту населення, розміщення органів управління (КП), пункту управління (ПУ), вузла зв’язку (ВЗ) і медичних закладів;

-за місцем знаходження: вбудовані, відокремлені – метрополітен, у гірських шахтах;

-за терміном будівництва: збудовані завчасно, терміново збудовані;

-за захисними властивостями: найпростіші укриття – щілини відкриті і перекриті, протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.

Укриття найпростішого типу – це найбільш масові захисні споруди, які можна побудувати в найкоротший термін. Вони є відкриті і перекриті. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією в 1,2 - 2 рази.

Перекрита щілина захищує  в 1,5-3 рази від ударної хвилі і в 200-300 разів від проникаючої радіації та радіоактивного випромінювання. Розміри щілини: довжина до 15м, глибина 1,8-2 м, ширина зверху 1,1-13м , на дні – 0,8м. Верх перекривають колодами, шпалами, залізобетонними плитами. Влаштовують гідроізоляцію, насипають і трамбують ґрунт товщиною 50-60 см, встановлюють двері і вентиляцію.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) – це негерметичні захисні споруди. До ПРУ відносяться спеціально побудовані споруди, господарські підвальні приміщення і житлові будинки. У ПРУ на 50 чоловік і більше два виходи під кутом 90° в протилежних кінцях. Все зайве замуровується, забивається, покращують герметичність приміщення замазками, ущільненням. Встановлюють короби –– припливний нижче, витяжний – на 1,5-2 м вище. В припливному коробі  засуви щільно підігнані. У пристосованих приміщеннях є дві бочки води з розрахунку 3-4 л на одну людину на добу, в санвузлах – виносна тара, або люфт-клозет, нари, стелажі для продуктів. Освітлення від електромережі, або електричними ліхтарями.

Сховища – найбільш надійні захисні споруди від усіх уражальних чинників. Вони обладнані комплексом інженерних споруд і складаються з захисних герметичних дверей, шлюзової камери чи тамбура, санітарно-побутового відсіку, основного приміщення для людей, аварійного виходу, фільтровентиляційної камери, камери для продуктів харчування, медичної кімнати. Сховища бувають вбудовані і відокремлені, їх будують заздалегідь.

Пристосування підвальних та інших заглиблених приміщень для захисту населення проводиться за рахунок потовщення перекриття 30-40 см підсипкою ґрунту під виступаючі над землею стіни. Виготовляють важки для ущільнення дверей, замуровують вікна, вмуровують захисну стіну через 1,5 м від дверей для захисту від проникаючої радіації, встановлюють витяжку. Для обладнання такого укриття використовують підвали, підпілля, овочесховища і звичайні житлові будинки.

Населення укривається в захисних спорудах за сигналом ЦО. Заходять організовано, швидко і без паніки. Розміщуються групами, бажано – разом ті, хто живе в одному будинку, або разом працює. В групах призначаються старші. Дорослі з дітьми розміщуються в окремих відсіках. Літні і хворі біля вентиляційних труб. Необхідно мати засоби індивідуального захисту органів дихання, продукти харчування і документи. Забороняється брати з собою великі, запашні, легкозаймисті речі, тварин. Не ходити без потреби, не шуміти, не курити, не виходити без дозволу. Виконувати розпорядження чергового, допомагати хворим та інвалідам.

Для того, щоб евакуювати населення із сховища, необхідно провести відповідні заходи. Встановити зв’язок, з’ясувати в якому люди стані. Зв’язок встановлюється через повітрозабірні отвори, люки, стояки водопостачання та ін. Коли порушена система фільтровентиляції, компресори подають повітря через пробурені отвори в стіні або в перекритті.

Розкривати укриття починають з відкопування заваленого основного або аварійного виходу. Якщо це можливо, то роблять проходи в стіні і  в перекритті. Прохід для безпеки укріплюють стійками. Людям надають першу медичну допомогу і розосереджують в безпечних місцях.

 

 УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ

У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття- щілини. Це найбільш масові захисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і перекритими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею в 1,2-2 рази, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією. Перекрита щілина захищає: повністю від світлового випромінювання, від ударної хвилі в 1,5-3 рази, від проникаючої радіації і радіоактивного випромінювання в 200-300 разів, а також надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запалювальних засобів.

Відкрита щілина - це зигзагоподібна траншея з декількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глибина її – 1,8-2,0 м, ширина: зверху – 1,1-1,3 м, на дні – 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки, тобто визначення її плану на місцевості. Копають спочатку на ширину дна. В міру заглиблення поступово підрівнюють крутизну, доводячи до потрібних параметрів. Стінки щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з руберойту, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50-60 см. У перекритій щілині роблять вхід з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють витяжну коробку. Місткість щілини 10-15 чоловік.

Вимогам найпростіших сховищ відповідають звичайні траншеї (рис. 28).

Роль та значення щілини у війні з застосуванням ядерної зброї або при аварії на АЕС підвищується. Вона може бути відкрита та прикрита, з покриттям схилів та без нього. Якщо люди переховуються у простих не перекритих щілинах, то можливість їх ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням зменшиться у 1,5-2 рази  порівняно з місцем знаходження на відкритій місцевості. Можливість опромінення внаслідок радіоактивного вибуху зменшиться у 2- 3 рази.

Рис. 28. Щілина без покриття схилів (а); щілина, перекрита залізобетонною плитою (б):

1 — лавка, 2 — стійка, 3 — забірка з хмизу, 4 — бруствер, 5 — настелена підлога, 6 — канава для води, 7 — ненавантажена берма, 8 — залізобетонна плита, 9 — ґрунтовий насип.

 

Захист людей у перекритій щілині від світлового опромінювання буде повним, від ударної хвилі збільшиться у 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного опромінювання при шарі перекриття 60 см ґрунту – у 200 разів. Перекрита щілина захистить людей від безпосереднього попадання на шкіру та одяг радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів. Щілини не забезпечують захист від отруйних речовин і біологічних засобів. У разі застосування ядерної зброї потрібно користуватися засобами індивідуального захисту органів дихання і шкіри. Найпростіші сховища будуються на території підприємств, навчальних закладів, колективних господарств, у місцях евакуації населення.

 

 

БУДУВАННЯ ЩІЛИНИ БЕЗ ПОКРИТТЯ СХИЛІВ

Спочатку будують щілину відкритою. Потім її перекривають та обладнують захисним входом. Таку щілину можна побудувати в будь-якому грунті, крім сипучого, її копають на глибину 170-180 см, дно – 86 см. Такі розміри щілини забезпечують мінімальні умови розташування в ній людей і найбільшу її стійкість при дії на неї ударної хвилі. Довжина щілини визначається кількістю людей. При розміщенні людей сидячи, довжина щілини визначається з розрахунку 0,5-0,6 м на одну людину. У щілинах можна передбачити місця для лежання з розрахунку 1,5-1,8 м на одну людину. У щілині на 10 чоловік можна мати 7 місць для сидіння та 3 місця для лежання. Довжина такої щілини 8-10 м. Нормальна місткість щілини 10-15 чоловік, найбільша – 50 чоловік. Для послаблення ураження ударною хвилею людей щілину роблять зигзагоподібною або ламаною. Довжина прямої ділянки має бути не більше, як 15 м. Віддаль між щілинами не менше 10 м.

Щілини посилюються шляхом перекриття їх колодами, залізобетонними плитами і т.п. ( рис. 29). Для виконання щілини вручну, місткістю на 10 чоловік потрібно викопати 12-15 м³ ґрунту. Необхідно витратити 25-30 людино-годин, тобто троє людей можуть викопати щілину за 10-12 год. Для виконання робіт по обладнанню прикриття схилів та перекриття для цього укриття потрібно стільки ж часу та робітників. Таким чином дві групи робітників можуть побудувати перекриту щілину на 10 чоловік протягом доби. Щілину на 20 чоловік з прикриттям схилів та перекриттям із залізобетонних плит бригада з 10 чоловік і з одним автокраном може збудувати за 13-14 год. Для цього використовують лісоматеріалів до 4 м³, залізобетонних плит – 10 м, ґрунту до 15-20 м³.

Рис. 29. Перекрита щілина з однорядним розміщенням  з обшивкою стін:

1 – ґрунтова обсипка 60-80 см; 2 – м’ята глина; 3 – накатник діаметром 1-12 см; 4 – розпорки; 5 – обшивка стін із хмизу; 6 – стійки, діаметром 12-14 см; 7 – настил; 8 – водовідвідна канавка.

 

Приведення захисних споруд у готовність до прийому людей. У сховища місткістю більше як на 50 чоловік призначають комендантів та ланки по обслуговуванню сховищ. У ПРУ місткістю  не більше 50 чоловік призначають старших із числа людей, які знаходяться в укритті. Приведення захисних споруд у готовність покладається на організації, які експлуатують захисні споруди у звичайних умовах, а також комендантів та ланки по їх обслуговуванню.

Роботи проводяться під контролем та керівництвом відповідних штабів цивільної оборони. Перевіряється готовність захисних споруд та вживаються заходи до швидкого усунення недоліків. Захисні споруди, які зайняті під гаражі, склади і спортзали негайно звільняють, всі неполадки внутрішнього обладнання усувають, перевіряють герметичність, встановлюють і підключають телефон та динамік для прослуховування радіотрансляції, доукомплектовують необхідним інструментом.

На підходах до сховища встановлюють дороговкази і світлові сигнали "ВХІД".

При відсутності фільтровентиляційного обладнання закривають приточні повітровходи металевими заглушками з гумовими прокладками (при можливості їх прикріплюють гвинтами). Перевіряють справність систем водопроводу, електромережі, опалення, каналізації і відключаючих пристроїв. Оснащують приміщення лавками та іншими меблями. Штабом цивільної оборони підприємства встановлюються правила поведінки людей у захисних спорудах і порядок дій при виході з них.

ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ

Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення. Захисні властивості укриття визначаються коефіцієнтом послаблення радіації, що залежить від товщини огороджувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-випромінювання. Наприклад, підвали дерев’яних будинків послаблюють радіацію в 7-12 разів, а кам’яних – у 200-300 разів. В ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повинно бути не менше двох виходів розміром 80 на180 см, бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підсилення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отвори у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м’якої тканини. Укриття, що вміщує до З0 чоловік, провітрюється природною вентиляцією через припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5-2 м вище припливного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роблять дашок, а в припливному коробі –  щільно підігнані засуви.

У пристосованих під укриття приміщеннях встановлюють бачки з водою з розрахунку 3-4 л на одну людину на добу, а в туалеті – виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. В укритті встановлюють нари чи лавки для відпочинку, стелажі для продуктів харчування. Освітлення – від електромережі або переносними електричними ліхтарями.

Вхід у ПРУ влаштовують, під кутом 90° до основного приміщення сховища. Він робиться у вигляді герметичного тамбуру. В основному приміщенні на вхід і вихід з тамбуру вішають штори із цупкої тканини. Внутрішнє обладнання ПРУ аналогічне обладнанню приміщень сховища  (рис. 30).

 

 

Рис. 30. Окреме ПРУ на 10 чоловік:

1– відчинені двері; 2 – протипороховий фільтр; 3 – ґрунтовий насип; 4 – перекриття; 5 – витяжна коробка; 6 – щільна тканина; 7 – тара для сміття; 8 – водозабірне заглиблення.

 

Для перекриття можуть використовуватись залізобетонні плити, колоди та жердини, хмиз і т.п. Довжина та розміри жердин  залежать від ширини котловану по верху, а остання –  від міцності ґрунту. Зв’язують жердини дротом діаметром 1-2 мм. Кінці жердин рівно відпилюють, а самі жердини закріплюють через 35-45 см перев’язками. У котловані жердини  зв’язують між собою у 3-4 місцях дротом.

В сипучих та слабких ґрунтах необхідно будувати укриття безрубові конструкції з покриттям схилів. Найпростішими та найнадійнішими є укриття з колод та жердин безрубової конструкції.

Рис. 31. ПРУ з покриттям схилів.

Будують ПРУ безрубової конструкції у такій послідовності: викопують котлован, на дно кладуть лежні – між ними нижню розпірну раму, на необхідній висоті підвищують верхню раму, на поздовжні лежні з двох боків одночасно опускають збоку стояки і притискають їх ґрунтом. Укладають зверху накат, до нього прикручують верхню раму. Споруду повністю засипають ґрунтом. У сипучих та слабких ґрунтах найкраще будувати ПРУ з кільцевих жердин (рис. 31). Таке укриття надійне, його можна швидко побудувати. При відсутності лісоматеріалів ПРУ можна побудувати із саману. Покриття ПРУ із саману можна робити з саманних блоків. У слабких ґрунтах спочатку викладають стіни, а потім будують риштування з опорою на стіни. Зверху на укриття насипають шар ґрунту.

СХОВИЩА

Сховище є найбільш надійним захистом від усіх уражальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнованих будинків і споруд, а також засобів масового ураження і звичайних засобів ураження (рис. 32). Воно обладнане комплексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу. За місцем знаходження сховища бувають вбудованими (у підвалах будинків) і відокремленими (поза будинками), їх споруджують заздалегідь у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі сховища (150-300 чол.), середні (300-600 чол.) і великі (понад 600 чоловік).

Рис. 32. Схема розташування приміщень сховища: 1 – виходи; 2 – тамбури, шлюзи; 3 – санвузли; 4 – приміщення для укриття людей; 5 – аварійний вихід; 6 – фільтровентиляційна установка (ФВУ); 7 – санітарний пост; 8 – погреб для продуктів.

 

Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повітря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному приміщенні надлишковий тиск, що перешкоджає проникненню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх сховищах передбачаються два режими вентиляції: чистої, коли зовнішнє повітря очищається від пилу; фільтровентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопостачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випадок, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварійний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санвузол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородками від секцій сховища, обов’язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будинку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської чи об’єктної електромережі, в аварійних випадках – від автономної електростанції, а якщо її немає – від акумуляторів. Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі. Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об’єктів народного господарства.

Повітропостачання сховищ здійснюється за рахунок зовнішнього повітря при умові його попередньої очистки (рис. 33). Система повітропостачання подає у сховища необхідну кількість повітря, захищає від попадання у сховище радіоактивного пилу, отруйних речовин, біологічних засобів, диму, оксиду карбону (вуглецю) при пожежах. Система повітропостачання сховищ (рис. 33) може працювати в одному з трьох режимів.

1 – режим чистої вентиляції. У цьому режимі зовнішнє повітря очищується від радіоактивного пороху.

2 – режим фільтровентиляції. У цьому режимі зовнішнє повітря очищується від радіоактивного пилу, отруйних речовин і біологічних засобів.

3 – режим повної ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря. Цей режим передбачається у сховищах, які розміщені на території, де можлива загазованість повітря отруйними речовинами або пожежа. У цьому режимі передбачається регенерація повітря і подача кисню для дихання із спеціальних кисневих балонів, які встановлюються у приміщенні фільтровентиляційного обладнання.

Подача повітря у сховища здійснюється електровентиляторами по трубопроводах. Кількість повітря, яке подається у сховища, залежить від температури зовнішнього повітря і повинно бути в режимі 7- 8 м³/год –  до 20°С; 10 м³/год –  20-25°С; 11 м³/год  – 25 -30°С; 13 м³/год – більше 30°С. В режимі 2  на одну людину, яка захищається,  норма очистки повітря – 2 м³/год, а на одну людину, що працює у сховищі – 5 м³/год.

 У сховищах використовуються фільтровентиляційні обладнання типа ФВК-1 і ФВК-2. У комплект ФВК-1 входять: для очистки від пороху - протипороховий фільтр, три фільтри-поглиначі ФПУ-200, які очищають повітря від радіоактивного пороху, отруйних речовин, аерозолів і бактеріологічних засобів, електроручний вентилятор ЕРВ-600/300. У комплект ФВК-2 , який забезпечує роботу в трьох режимах, входять всі елементи ФВК-1, фільтр для очистки повітря від оксиду вуглецю ФГ-70, регенеративна установка РУ-150/6.

Рис. 33. Схема повітропостачання сховища: 1- аварійний вихід; 2- повітренабирач з клапаном; 3 - протипорохові фільтри;4 - фільтропоглиначі; 5 - повітрерозвідна сітка; 6 - витяжна система; 7 - клапан надлишкового тиску; 8 – електроручні вентилятори; 9 – герметичний клапан; 10 – захисно-герметичні стіни.

 

Продуктивність фільтровентиляційних комплектів становить: за режимом чистої вентиляції 600 м³ повітря за годину, за режимом фільтровентиляції – 300 м³/год. Розрахунок потрібної кількості ФВК ведеться за режимом фільтровентиляції. Для подачі повітря в сховище у режимі чистої вентиляції встановлюються вентилятори типу ЕРВ-72-2 або ЕРВ-72-3. При розрахунках потрібної кількості вентиляторів ЕРВ-72 необхідно знати їх продуктивність: ЕРВ-72-2 – очищає 900м³/год повітря, а ЕРВ-72-3 – 1300 м³/год. Повітропроводи для режимів чистої вентиляції, фільтровентиляції і вентиляції приміщення дизельної електростанції будуються окремо.

Відпрацьоване повітря із сховищ виходить само або за допомогою вентиляторів Труби подачі повітря розміщені у сховищах, вони фарбуються: режиму чистої вентиляції – в білий колір, режиму фільтровентиляції – в червоний. Труби рециркуляції повітря фарбуються також в червоний колір.

Приміщення для дизельної електростанції розміщуються біля зовнішньої стіни, а від інших приміщень відокремлюються вогнетривкою стіною з межею вогнетривкості в одну годину. Сховища обладнуються системами електропостачання та зв’язку, водопостачання, каналізації, опалення.

Електропостачання та зв’язок. Електропостачання здійснюється від зовнішньої електромережі, а при необхідності від автономного електроджерела.

У сховищах, які стоять окремо, допускається один вихід, що розміщений поза зоною можливих завалів. Аварійні виходи слід розміщувати вище рівня ґрунту.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ

Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщуватися групами – в одній групі  тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Тих, хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках, їх намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб.

У сховище потрібно приходити з своїми засобами індивідуального захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою громіздкі речі, речовини з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов’язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим.

Евакозаходами називаються розосередження та евакуація населення з  міст у заміську зону. Вони організовуються і проводяться відповідно до плану ЦО району та розпоряджень начальника ЦО.

Розосередження – це організоване вивезення з міст і розміщення у заміській зоні робітників та службовців підприємств, що продовжують працювати у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій, і решти населення, яке знаходиться у зонах можливих сильних руйнувань і катастрофічного затоплення.

Що стосується навчальних закладів, то тут можливі три варіанти:

 Перший – вони припиняють свою діяльність; другий – евакуюються (діяльність переноситься у заміську зону), третій – продовжують роботу на своїх місцях, але за скороченими програмами.

У мирний час також доводиться евакуювати населення із зон затоплення, з районів сходження снігових лавин і селевих потоків. Після аварії на ЧАЕС у 1986 році було здійснено евакуацію мешканців міст Чорнобиля і Прип’яті та 300 населених пунктів 30-кілометрової зони.

Відповідальність за евакуацію робітників і службовців та їх сімей у призначені райони покладається на начальника ЦО та штабів ЦО підприємств, установ, навчальних закладів. Розосередження робітників і службовців підприємств, що продовжують функціонувати, здійснюється за виробничим, а населення, не зайнятого у виробництві, – за територіальним принципом.

 

 

VІ. Підбиття підсумків роботи на уроці.

Сподіваюсь, що за необхідності  ви використаєте отримані знання для допомоги потерпілим. Всі Ви працювали вміло та злагоджено. Дякую Вам.

 Викладач  повідомляє оцінки учням.

 

VІІ. Повідомлення домашнього завдання.

Вивчити: стор. 249-254 підручника та опрацювати конспект уроку.

Конспект уроку підготував:

Дудник Віктор Валерійович