Початок космічної ери

Про матеріал
Вивчення космосу завжди асоціюється з великими країнами — світовими флагманами космонавтики. Де ж знаходиться Україна у ланцюзі країн — космічних держав?
Перегляд файлу

ЗАБУЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

 

 

Матеріали районного заочного конкурсу «Мирний космос»

 

 

 

 

Напрямок роботи: Космічна медицина та біологія

 

 

 

 

МЕДИЧНИЙ ВІДБІР, ФІЗИЧНА ТА ПСИХОЛОГІЧНА                     ПІДГОТОВКА КОСМОНАВТІВ ДО ПОЛЬОТУ

 

 

 

                                                             Робота Глух

                                                            Альони Миколаївни

                                                            1996 р. н., учениці 11 класу

                                                            Керівник: Герун Ольга

                                                            Валентинівна, вчитель                            

                                                            фізики та астрономії

 

 

 

 

 

2012 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вступ

 З прадавніх часів і до сьогодні живе в людині незнищенне бажання розкрити таємницю природи. Процес пізнання ніколи не зупинявся й не зупиниться. Чим далі заглиблюється людський розум у таємниці природи, тим більше він зустрічає загадок, тим більше виникає нових запитань... Чи можна пізнати природу? Чи можна пізнати себе як частину природи?

Космос завжди був для людини таємницею. Він приваблював своєю загадковістю. Письменники-фантасти найчастіше зверталися до теми космо­су. Його незвіданість і таємничість лякали людей, змушували замислюватися над швидкоплинністю життя.

Значний внесок у розвиток реактивної техніки здійснили українські вчені та інженери, серед яких варто назвати генерала російської царської армії О.Д. Засядька, винахідника М.І. Кибальчича, академіка В.П. Глушка та інших. Перейнявши естафету ракетобудування від запорізьких козаків, які ще в 1516 р. застосовували ракети в боях з турецьким військом, вони ввели  Україну в спільноту провідних ракетобудівних країн світу.

Минуле століття  називають космічною добою. Грандіозними кроками відбувається розвиток науково-технічного прогресу. За неповне століття людству вдалося зробити великі відкриття: від винайдення радіо — до освоєння космічного простору.  Пять десятиліть відділяють нас від того знаменного квітня 1961 р., коли Ю. О. Гагарін здійснив перший космічний політ, відкривши нову еру в дослідженні космічного простору. Це не був успіх однієї людини, однієї держави — це був успіх усього людства. Вчені і конструктори, чиї імена іноді залишалися в тіні, стояли за цим великим досягненням. У 1997 р. здійснив подорож у космос і громадянин незалежної України Леонід Каденюк, який провів серію наукових експериментів на космічному кораблі «Шаттл».

 Вивчення космосу завжди асоціюється з великими країнами — світовими флагманами космонавтики. Де ж знаходиться Україна у ланцюзі країн — космічних держав? Багато людей вважає, що Україна власних космічних досліджень не проводила, а її внесок в космічні справи лише обмежується польотами  Павла  Поповича та виготовленням ракет на Південмаші. Інколи згадують. що  С.П. Корольов з України та ще про Ю. В. Кондратюка. Насправді все значно складніше. Україна завжди давала столицям Санкт-Петербургу та Москві не тільки плоди своїх рук, а й мозок своїх найздібніших синів. Багато з них не втрачали зв'язків з Україною і пізніше, коли ставали видатними науковцями та фахівцями.
Коли ж розпочалися дослідження космічного простору на нашій Землі? Якщо говорити не про стрункі наукові дослідження, а взагалі про невидимий зв'язок людина — Космос, про той інтерес, що виникав кожного разу, коли очі вдивлялися в зоряну безодню, то слід зазначити, що, мабуть, з того часу, коли людина осмислила себе, вона почала вивчати, точніше спостерігати і думати, а значить — досліджувати. За ча-сів Київської Русі, в період формування основ наукової думки, природознавство, зокрема фізика, не виділялося ще окремою науковою частиною пізнання світу, було складовою філософії. Філософи з-поміж інших проблем виділяли проблему позаземного простору, дослідження  його впливу на людину. Звичайно, ці дослідження були філософсько-теоретичними, але вже тоді висловлювалися ідеї про будову космічного простору, про місце Землі. Людина намагається зазирнути за край планети, сягнути зірок. В традиційній культурі українського народу, його духовній спадщині значне місце займає (і це вже науково обгрунтовано) тема Космосу та його впливу на людину. І це знайшло своє відображення в культурних та наукових здобутках нашого народу.

Мета роботи: дослідити  внесок Українських вчених та інженерів у розвиток реактивної техніки, дослідження космічного простору на нашій Землі.

 

 

 

 

 

Олександр Дмитрович Засядько

 Олександр Дмитрович Засядько (1779-1837) - основоположник ракетної справи, артилерист, генерал –лейтенант народився в с. Лютенька Гадяцького повіту на Полтавщині. До десяти років Олександр перебував у батьківському домі, у десять років його віддали у Артилерійський і інженерний шляхетський кадетський корпус. Після восьми років навчання він вийшов звідти підпоручником артилерії, отримавши призначення в 10-й батальйон у Херсонську губернію. У 1799 р. О.Засядько бере участь у знаменитому італійському поході О. В. Суворова і відзначається при взятті Мантуї. В 1800 р. разом з армією повернувся в Росію. В 1806— 1812 рр. він бере участь у російсько-турецькій війні. 1807 р. — початок війни з Туреччиною. За героїзм при штурмі Ізмаїла Засядько нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня. В 1810 р. — за переправу через Дунай і взяття Туртукая — орден св. Анни 2-го ступеня. За взяття Разграду — золота шпага «За хоробрість». А ще — алмазні знаки до ордена св. Анни 2-го ступеня. Почавши турецьку кампанію в чині капітана, закінчив її підполковником. Перед Вітчизняною війною 1812р. Засядько був уже видатним спеціалістом з артилерії. Знову війна. Цього разу — з Францією. О. Д. Засядько вже командир 15-ї артилерійської бригади.

Відзначився в боях під Городечно і Борисовим. Шпага «За хоробрість», шість бойових орденів, у тому числі орден Георгія 3-го ступеня, який до О. Д. Засядька в російській армії мали лише двоє військових, та слава мужнього офіцера. Спостережливий, чудовий знавець військової справи, всебічно освічений, О. Д. Засядько чудово розумів значеннябойових ракет для армії. Вести мову з офіційними представниками про виділення коштів для проведення дослідів не мало сенсу. Тому на кошти, виручені від продажу невеликого маєтку поблизу Одеси, були придбані необхідні для експериментів матеріали, і 1815 р. Засядько приступив до здійснення своїх давніх задумів. Вийшовши у відставку, понад два роки проводив свої експерименти, які нарешті увінчались успіхом. Він сконструював і виготовив перші зразки запалювальних і гранатних ракет трьох калібрів: 2-, 4- і 5-дюймові, а також створив спеціальну установку для залпової стрільби з 6 ракетами. Якість його ракет була відмінною. На офіційних випробуваннях дальність польоту 4-дюймових ракет досягла 3100 метрів, коли кращі європейські зразки летіли лише на 2740 метрів. Він розробив також тактику застосування ракетної зброї. Повернувшись до армії, полковник Засядько, у штабквартирі фельдмаршала Барклая-де-Толлі, інструктує офіцерів по виготовленню і бойовому застосуванню ракет. Ім'я Засядька стає популярним. У квітні 1818 р. О. Д. Засядьку було присвоєно звання генерал-майора, а через рік його призначають черговим генералом 2-ї армії. Ще роком пізніше генерал Засядько очо-лює новостворене Артилерійське училище, Санкт-Петербурзьку лабораторію, пороховий завод і Санкт-Петербурзький арсенал. Одночасно займає посаду начальника першого в Росії вищого артилерійського училища. Крім справ, пов'язаних з училищем, Засядько займається організацією навчальної артилерійської бригади, технічної школи. Виготовляє пороховий вітряк, який унеможливлював вибухи пороху при його виготовленні, розробляє спорядження для оборони фортець. 1827 р. очолив штаб артилерії в російській армії. У квітні 1828 р. — війна з Туреччиною. Засядько вже був у діючій армії і, командуючи артилерією під Браїловим, не став чекати прибуття ракетної роти, а особисто навчав офіцерів і солдатів ракетній справі. Організував випуск ракет у спеціальному ракетному приміщенні. Вперше сформував у російській армії ракетний підрозділ. В облозі Варни брала участь вся ракетна рота гвардійського корпусу. Попит на ракети зростав. У березні 1829 р. ракети отримала й Дунайська флотилія. Війна закінчилася, і виробництво ракет у Тирасполі було  припинено. За час війни тут виготовили 9745 ракет усіх калібрів.  Засядько, вже в чині генерал-лейтенанта, повернувся в Росію, отримавши посаду начальника штабу. 2 лютого 1834 р., після 37 років служби, в зв'язку з хворобою він вийшов у відставку і поселився в Харкові. Останні роки життя  знову і знову творив.

 

Микола Іванович Кибальчич

Микола Іванович Кибальчич – постать складна й трагічна. Двадцятисемирічна біографія революціонера-народника багата епізодами наукових пошуків і відкриттів, невпинної боротьби із самодержавством.      Автор першого в світі реактивного апарату для польоту людини, Кибальчич  знайшов в собі сили, щоб у стислі строки справитися із завданням, яке поставив перед собою. У записці він обгрунтував побудову порохового двигуна, програмний режим згоряння, забезпечення надійності апарата і керування ним у польоті шляхом зміни кута нахилу двигуна, випередивши тим самим стернові ракетні двигуни нинішнього дня…  Велика заманлива мрія про подорож у міжзоряні світи запала в мозок, коли ще чотирнадцятирічним хлопцем у далекому селі на рідній Чернігівщині він влаштував після косовиці підліткам-односельцям вогняні фейєрверки. Думка, осівши в хлоп’ячому мозку зріла, мужніла разом з ним. Вибух, його виникнення й сила , що з’являється внаслідок вибуху ,- ці проблеми спонукають дослідника до наукового пошуку… З Чернігівської землі, з містечка Коропа, доля завела юнака до Петербурга. Микола Кибальчич вирішив стати інженером, щоб прокладати нові залізничні колії, хоча батько прагнув бачити сина продовжувачем   сімейної традиції. Але Микола Кибальчич відмовився стати священиком. У  Петербурзі він зіткнувся з несправедливістю і жорстокістю. Кибальчич   залишає інститут. Він не може вчитися з тими, які вважають в майбутньому себе хапунами та здирниками. Стає слухачем медико-хірургічної академії. У нього мета не лише лікувати людей, а нести до їхньої свідомості здорові поняття про життя. Живе вірою, що його ідеали будуть зрозумілі широкому  колу трудящих. З такими задумками, повний сил та енергії приїздить він на літні вакації до брата Степана — військового фельдшера у с.Жорнищі. Та незабаром його чекають суворі випробування. Приводом до того стала невеличка книжечка "Казка про чотирьох братів", яку він залишив, від'їжджаючи до столиці. У жовтні 1875 року петербурзька поліція, за проханням Київського жандармського управління, яке проводило слідство щодо поширення серед селян Жорнищі "Казки про чотирьох братів", зробила на квартирі Кибальчича обшук. Знайдені книжки забороненої, революційної літератури стали причиною його арешту. Три роки перебування у Лук'янівському тюремному замку. Йому не дозволяють як неблагонадійному продовжувати навчання у медико-хірургічній академії. Все це привело його в ряди народовольців.

До речі, Кибальчич був людиною різнобічних захоплень. Він мав неабиякий літературний хист. Перебуваючи на нелегальному становищі, протягом кількох років друкувався у журналах "Русское богатство" і "Слово". Микола Кибальчич входив до складу "Народної волі". Миколу не ввели до бойової групи, бо оберігали як обдарованого винахідника і вченого. Його участь обумовлювалася лише виготовленням бомби.  У надзвичайно складний період життя, коли, відкинувши метод мирної пропаганди народництва і практично не маючи відповідного середовища, знаходячись у безвиході, Микола Кибальчич приєднується до народників-терористів. В силу тодішніх обставин інакше вчинити Микола Кибальчич не міг. Не зміг як людина, яка вважала злом суспільну і національну нерівність, яка, відчувши на собі несправедливість і насильство російського царизму, вирішила боротися з ним не на життя, а на смерть. Виконуючи доручення "Народної волі", Микола Кибальчич старанно вивчає теорію і практику вибухових речовин і протягом короткого часу стає прекрасним спеціалістом у цій галузі. Відомий у колах народовольців як "технік", він послідовно займається науковою роботою. Створення вибухових снарядів — це лише певний етап до вирішення головного питання його життя. Мозок ученого невтомно працював у пошуках принципу руху літального апарату для міжпланетного сполучення. М.Кибальчич був не фанатиком-терористом, а вченим з чітко визначеною науковою метою. Заарештований царською жандармерією, позбавлений волі, знаючи, що смерть близька і неминуча, він творить свою зоряну дисертацію.

Проект Миколи Івановича Кибальчича був сміливою спробою винахідницької думки піднятися до розв'язання важливих теоретичних і практичних проблем, зв'язаних з польотом важчих за повітря реактивних літальних апаратів. У своєму проекті винахідник запропонував використати реактивний двигун. Цікава відмінність проекту Кибальчича від усіх відомих на той час в тому, що у запропонованому ним повітроплавальному приладі не потрібна атмосфера як опорне середовище, і теоретично було доведено, що він може переміщатися навіть у безповітряному просторі. І хоча Микола Іванович назвав свій апарат повітроплавальним, за словами видатного вченого-популяризатора Якова  Перельмана, його цілком можна назвати зорельотом: "По суті це був перший крок в історії міжзоряного плавання".
В одиночній камері з білими ґратами і стінами, пофарбованими у колір вохри, схилившись, за столиком швидко пише Микола Іванович. "Перебуваючи в ув'язненні, — лягають рядки на папір, — за кілька днів до своєї смерті, я пишу цей проект. Я вірю в здійснення моєї ідеї, і ця віра підтримує мене в моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея, після докладного обговорення вченими-спеціалістами, буде визнана здійсненною, то я буду щасливим тим, що зроблю величезну послугу батьківщині і людству. Я спокійно тоді зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не загине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для якого я готовий був пожертвувати своїм
життям. Тому я благаю тих учених, які розглядатимуть мій проект, поставитися до нього серйозніше й сумлінно і дати мені на нього відповідь якомога швидше".
15 квітня 1881 року о 9 годині 20 хвилин ранку обірвалося життя вченого, - автора першого у світі проекту космічного літального апарату.

 

 

 

 

фото ГЛУШКО Валентин ПетровичВалентин Петрович Глушко

Валентин Петрович Глушко  народився  2 вересня 1908 р. в Одесі в сім'ї службовця. Школярем зацікавився астрономією, ставши в 14 років старостою астрономічного гуртка. Почав вивчати праці К. Е. Ціолковського з міжпланетних сполучень. Не знайшовши  всіх книг К. Ціолковського в магазинах та бібліотеках, написав йому листа, започаткувавши листування. Отримавши від видатного дослідника навколоземного простору листа та бандероль з книгами, Валентин зайнявся опрацюванням робіт вченого. В журналах з'явилися наукові статті 18-річного юнака. В 1924 р. Глушко закінчив одеську профтехшколу. В ці роки В. Глушко займався і в Одеській консерваторії. Потім він вступив на фізико-математичний факультет Ленінградського університету. У квітні 1929р. Валентин Глушко, бувши студентом випускного курсу, послав на експертизу до відділу військових винаходів проект незвичайного двигуна. Його робота викликала великий інтерес. З дозволу А. Ф. Йоффе керівник Газодинамічної лабораторії (ГДЛ) М. І. Тихомиров запропонував молодому конструктору роботу. Протягом 1929 — 1930-х рр. у лабораторії В. Глушка експериментально підтвердили працездатність імпульсного термічного ракетного двигуна, в якому робочим тілом були металеві дротинки або електропровідні рідини (ртуть, водні розчини солей).  В 1930—1931 рр. В. П. Глушко розробив перші рідинні ракетні двигуни; ОРМ мав тягу 6 кг, а ОРМ-1 — 20 кг. Професор В. П. Ветчинкін (редактор праці Ю. В. Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів») у 1932 р. був присутнім на стендових випробуваннях дослідного двигуна під номером дев'ять. Він високо оцінив роботу ГДЛ, особливо інженера В. Глушка. Восени 1931 р. було створено групу вивчення реактивного руху (ГВРР). У 1932 р. було вирішено об'єднати ГДЛ та ГВРР. А в кінці 1933 р. створено перший Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ). В 1936 р. двигун В. П. Глушка було встановлено на планері С. П. Корольова СК-9. Це був ракетоплан РП-318. В 1937 р. В. П. Глушка було репресовано. До 1944 р. він відбував ув'язнення в 0КБ НКВС. З омського 0КБ НКВС до Казані, де працював тоді В. П. Глушко, було переведено С. П. Корольова, який теж відбував незаслужене ув'язнення, працюючи у А. Н. Туполєва. В 1943 р. літак ПЕ-2 (конструктора Петлякова) був оснащений реактивною установкою. Двигун працював тільки 2 хв, але приріст швидкості склав 92 км. В 1944 р. було звільнено багатьох співробітників 0КБ НКВС. Серед них були В. П. Глушко та С. П. Корольов. Восени 1947 р. відбулися перші запуски керованої балістичної ракети дальньої дії (БРДД-1). Головними конструкторами ракети та двигунів були С. П. Ко-рольов та В. П. Глушко. Сорокап'ятирічного конструктора в 1953р.  обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР. У 1957 р. В. П. Глушко та С. П. Корольов — члени Державної комісії по організації запуску першого штучного супутника Землі. У лютому 1958 р. академіку було присуджено золоту медаль із зображенням К. Е. Ціолковського «За видатні роботи в області міжпланетних сполучень». У середині 1974 р. на базі 0КБ В. П. Мішина, наступника С. П. Корольова, 0КБ В. П. Глушка та інших наукових і виробничих організацій було створено науково-виробниче об'єднання (НВО) «Енергія». Керівником і Генеральним конструктором став Валентин Петрович Глушко. В НВО «Енергія» здійснено проекти «Союз» — «Аполлон», виведено на орбіту станції «Салют» другого покоління, пілотований корабель «Союз-ТМ», безпілотний «Прогрес». Найбільшим досягненням НВО «Енергія» стало створення ракетиносія «Енергія» та корабля багаторазового використання «Буран». Народження цієї нової ракетно-космічної системи пов'язане з ім'ям її Генерального конструктора В. П. Глушка, його заступників — Головних конструкторів ракетиносія «Енергія» В. І. Губанова, корабля — Семенова, багатьох вчених та конструкторів. «Енергія»   стартувала 15 травня 1987 р. Виведено на орбіту станцію «Мир» — станцію третього покоління. Другий старт ракетно-космічної системи «Енергія» — «Буран» був призначений на 29 жовтня, а третій відбувся 15 листопада 1988 р.   За   цим   стартом В. П. Глушко стежив біля екрана телевізора, будучи хворим. А напередодні 1989 р. його не стало.

Юрій Кондратюк (Олександр Гнатович Шаргей)

Kondrat.jpgСеред піонерів- дослідників  космічного простору тривалий час не згадувалося ім’я сина Української землі, талановитого дослідника та інженера, генія пад чужим ім’ям – Олександра Гнатовича Шаргея (Ю.В. Кондратюка).
“Траса Кондратюка” - так названа космічна дорога, якою американські  астронавти, скориставшись ідеєю і  математичними розрахунками Юрія Кондратюка, досягли Місяця і повернулися з нього. Відтоді це ім'я навіки вписане в історію теоретичної космонавтики. Але сама особа Кондратюка і сьогодні залишається задачею з багатьма невідомими. Він, як той міжзоряний мандрівник, залишив по собі трасу, а сам наче розчинився в неозорому безмежжі всесвіту, навіть могильного горбика не залишилося від нього на планеті Земля. А коли б і лишився, хто б міг з певністю сказати, що лежить під ним Юрій Кондратюк.
Олександр Шаргей народився 9 червня (21 червня за новим стилем) 1897 року в Полтаві. З 1910 по 1916 роки вчився в Другій полтавській чоловічій гімназії і закінчив її з срібною медаллю. У 1916 році поступив на механічне відділення політехнічного інституту Петрограду, але вже в листопаді того ж року був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. До демобілізації в березні 1918 року воював на турецькому фронті. Після жовтневого перевороту, як офіцер царської армії, був мобілізований в Білу армію, але дезертирував з неї. Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, за допомогою своєї мачухи Олени Петрівни Карєєвої роздобув документи на ім'я Ю. В. Кондратюка — і під цим ім'ям прожив до кінця життя.

Ім'я Юрія Кондратюка вперше стало відоме широкому загалу невдовзі після польоту в космос Юрія Гагаріна, коли з'явилася невеличка книжка Володимира Замлинського "Астронавт". Тираж її розійшовся моментально. Ще б пак! Адже в ній писалося про молодого генія, який не просто мріяв про польоти в космос, а математично ще в 20-ті роки обгрунтував таку можливість.  З розповіді Замлинського випливало, що Кондратюк народився на Волині, закінчив Луцьку гімназію і вступив до Колегії Павла Ґалаґана у Києві. У роки революції й громадянської війни сліди його десь губилися, аж поки нарешті він не з'явився як автор глибокої теоретичної праці "Завоювання міжпланетних просторів".
Отут і почався детектив, який не завершений і до сьогодні. Дослідники, які кинулися "замальовувати білі плями" в розповіді Замлинського, з'ясували, що Кондратюк з Волині і геній, який самотужки, не маючи вищої освіти, провів бездоганні розрахунки польоту людини на Місяць за допомогою багатоступеневої ракети і повернення на Землю, — різні люди. Найпереконливіше це засвідчували фотографії. З'ясувалося незабаром, що останній не хто інший, як Олександр Шаргей, випускник Полтавської гімназії. Блискуче закінчивши цей навчальний заклад, він вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але почалася Перша світова війна, і юний студент, пройшовши прискорені офіцерські курси, опинився на фронті. Далі — революція, братовбивча колотнеча громадянської війни, служба у війську Денікіна. Після остаточної поразки Добровольчої армії далеко не всім офіцерам вдалося втекти до Туреччини чи Франції. Олександр Шаргей залишився... Без документів, без надії на те, що всевидюще око ЧК з "залізним" Феліксом на чолі не натрапить на слід денікінського офіцера, він приїжджає до Києва, але, не знайшовши тут притулку й підтримки, переїздить на південь, у невеличке містечко Мала Виска, де працює механіком млина. Сюди, за однією з версій, мачуха  й привезла йому документи на ім'я Юрія Кондратюка. Почалося нужденне й стражденне життя під чужим іменем. Своєю залишилася лише юнацька мрія прокласти шлях у космос, розрахунки якого він почав робити ще під час навчання в гімназії. Жив відлюдьком, під вічним страхом бути викритим, через що не мав змоги здобути вищу освіту, легально зайнятися тим, що вважав справою свого життя. Зла доля кидала його в Одесу, Харків, Новосибірськ, Москву. Оббріханий заздрісниками і  звинувачений у зловмисному шкідництві, потрапив до тюрми. Це було його друге ув'язнення. Вперше побував у Лук'янівській в'язниці ще в утробі матері, яку за участь у студентських неблагонадійних гуртках зап-роторили туди на четвертому місяці вагітності. Перехрещувала примхлива доля його стежку зі стежкою Сергія Корольова, але ота триклята анкета, за чистотою якої так ревно стежили правонаступники ЧК, не дала змоги працювати цим видатним людям плічо-пліч. Та, попри все, 1924 року геніальний самоук зумів власним накладом у 2 тисячі примірників оприлюднити свою працю "Завоювання міжпланетних просторів". Одна з цих невеличких за обсягом книжечок невідомо якими шляхами потрапила до бібліотеки конгресу США... Навряд чи кому-небудь колись розкрити таємницю цього дивовижного мученицького життя-подвигу: живих свідків з кожним днем стає менше, архівів немає навіть у колишньому КДБ, хоча... Існує версія, що ополченець Юрій Кондратюк, який восени 1941 року зв'язківцем був посланий на фронт, не загинув під Москвою в жахливу зиму 1942 року, а помер ... на Колимі в 1952 році. Чи буде це коли-небудь перевірено і спростовано або підтверджено? Достовірним залишається лише одне: траса польоту на Місяць почалася з Полтави і проклав її наш земляк Кондратюк- Шаргей. Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк, який брав у свій політ портрет Кондратюка- Шаргея, зокрема, сказав: “ В історії космонавтики були дві знаменні події — політ першої людини в космос і

політ на Місяць. У здійснення останнього польоту зробив величезний внесок Юрій Кондратюк.

Ювілейна монета НБУ номіналом        Памятник Юрію Кондратюку у                                                                                             у    2 гривні , присвячена 100-річчю                  Полтаві 

                     Із Із дня народження вченого                                                                                                         


То ж, 21 червня 1996 р. у Комсомольську був урочисто відкритий пам'ятник Юрію Кондратюку (скульптор О. Рябо), встановлений біля входу в центральний корпус технікуму.

Цього ж року після закінчення педагогічних читань всі їх учасники приєдналися до урочистого мітингу. О.О. Ігнатенко подякував комсомольчанам за належну увагу до постаті Ю. Кондратюка та подарував політехнічному технікуму книгу "Космонавтика Советского Союза" із надією, що вона, можливо, змінить чиїсь інтереси, чиєсь життя.

Неллі Ростиславівна Карпець зазначила, як глибоко символічно, що саме у Комсомольську проводяться заходи до дня народження великого ученого: "Адже саме тут вперше на Україні було встановлено пам'ятник нашому генію, нашому видатному конструктору".

Показовим є те, що до акції вшанування пам'яті Юрія Кондратюка приєдналися всі загальноосвітні школи міста, музична та художня школи, Комсомольський історико-краєзнавчий музей, центр дитячої та юнацької творчості. Урочисті заходи відвідали перші офіційні особи міста.

Всі присутні мали нагоду отримати багато цікавої інформації про Юрія Кондратюка, його заслуги, неймовірні відкриття.

Відомий фахівець з космічної техніки академік Б.В.Раушенбах писав: «Коли знайомишся з працями Кондратюка, — не тільки з його книгами з космонавтики, але й з його роботами щодо елеваторів, вітрових електростанцій, взагалі береш діяльність Кондратюка, то що вражає? Вражає надзвичайна оригінальність мислення. Ось — будівництво амбара, неймовірного, — нестандартне вирішення. Будівництво вежі — нестандартне вирішення. Спуск на Землю — нестандартне… Політ на Місяць — нестандартне вирішення. Завжди нестандартні вирішення і дуже продумані в інженерному плані».

Ім'я Юрія Кондратюка відоме всьому світові. Широкий людський загал увічнив пам'ять науковця, назвавши його ім'ям планету №3084 Сонячної системи. То ж не дивно, що і ми не забуваємо, а належно вшановуємо нашого видатного земляка.

Леонід Констянтинович Каденюк

Леонід Каденюк народився 28 січня 1951 р.в селі Клішківці Чернівецької області в сім’ї сільських вчителів. В 1967 році після закінчення середньої школи із срібною медаллю вступає в Чернігівське вище військове авіаційне училищельотчиків (ЧВВАУЛ).

Після закінчення у 1971 році ЧВВАУЛ і отримання диплома льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування і експлуатація літальних апаратів» працював льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ.

В серпні 1976 року був відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран».

В 1977 році закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Отримав диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач».

У 1977—1979 рр. пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію космонавта-випробувача.

З 1977 до 1983 року — космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».

19841988 рр. — льотчик-випробувач Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР.

1988—1996 рр. — космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран».

1989 рік — закінчив Московський авіаційний інститут — літакобудівний факультет.

1988—1990 — пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран» як його командир.

Брав участь у відпрацьовуванні глісади зниження при заході на посадку космічного корабля «Буран» на літаках МіГ-31 та МіГ-25.

В період 1990—1992 рр. по повній програмі пройшов підготовку в якості командира транспортного корабля «Союз-ТМ».

Під час підготовки до космічних польотів та в процесі випробувальної роботи пройшов унікальні інженерну і льотну підготовки. При цьому вивчив космічні кораблі «Союз», «Союз-ТМ», БТКК «Буран», Орбітальну станцію «Салют», частково орбітальний комплекс «Мир» та американський БТКК «Space Shuttle».

Брав участь у розробці та випробуваннях авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проектуванні, а також у льотних випробуваннях систем.

Літав більш ніж на 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — винищувачів, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.

За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямках: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідженні природних ресурсів Землі із космосу, геології, астрономії, геоботаніки.

В 1995 році відібраний в групу космонавтів Національного космічного агентства України.

Пройшов підготовку до космічного польоту в NASA на американському космічному кораблі багаторазового використання як спеціаліст по корисному навантаженню.

В період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському БТКК «Коламбія» місії STS-87. Під час польоту виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського досліду з трьома видами рослин: ріпа, соя і мох.               

Емблема місії STS-87 на БТКК «Коламбія»

Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і рапи, на вміст фітогормонів у рослинах рапи, на вуглеводний метаболізм та ультраструктуру клітин проростків сої, на процес ураження проростків сої патогенним грибом фітофтори.

Крім цих експериментів в космічному польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини по тематиці «Людина і стан невагомості».

Каденюк Л. К. — генерал-майор Збройних Сил України, заступник Генерального інспектора генеральної військової інспекції при Президентові України з питань авіації і космонавтики. Автор п'яти наукових праць. Нагороди

  •                 Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» — за заслуги перед Українською державою у розвитку космонавтики, визначний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва в космічній сфері (3 грудня 1999 р.)
  •                 Орден «За заслуги» III ст. — за значний особистий внесок у розвиток ракетно-космічної галузі, вагомі трудові здобутки у створенні та впровадженні космічних систем і технологій, високу професійну майстерність (12 квітня 2011 р.)
  •                 Відзнака Президента України орден «За мужність» I ступеня — за визначний внесок у піднесення міжнародного авторитету національної космічної галузі, особисту мужність і героїзм, виявлені під час проведення українсько-американських наукових досліджень на борту космічного корабля «Коламбія» (19 січня 1998 р.)
  •                 Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» — за особисті заслуги у забезпеченні обороноздатності України, зразкове виконання військового та службового обов'язку (25 січня 2001 р.)

Зайвих знань немає! Знання треба поповнювати», — ясно і просто розказував про свої шкільні роки, навчання у «Зоряному містечку», випробування літаків, перебування на «Колумбії», про сучасні космічні дослідження та майбутнє космонавтики перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

4 лютого 2011 року на базі студії УМАКО «Сузір’я» у Києві, Чернівецької обласної  наукової бібліотеки ім. М. Івасюка та с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області відбулася Інтернет-конференція «Серце, віддане космосу» з Леонідом Каденюком з нагоди його 60-річчя.

У Чернівцях на зустріч прийшли старший брат Володимир Костянтинович Каденюк, учні шкіл, гімназій, студенти, викладачі, представники Чернівецького музею авіації і космонавтики, гуртківці клубу юних техніків «Кварц», клубу «Байт» Чернівецького ОЦ НТТУМ, а у Клішківцях – земляки космонавта, вчителі, однокласники, учні Клішківецької школи.

          Леонід Костянтинович запевнив, що Україна була і залишається              космічною державою з потужною ракетно-космічною галуззю.

Згадуючи свої шкільні роки та вчителів,  Каденюк подякував своїх педагогів, тих,  хто започаткував паростки для підкорення  не тільки життєвих вершин, але й космосу. Леонід Каденюк з вдячністю говорив про вчителів математики, української мови, російської мови, географії, біології, фізики. Побажав учням здобувати знання з усіх предметів, бо на сучасному етапі життя другорядних наук немає. І звичайно, тим, кого вабить космос,  у майбутньому здійснити свою мрію про космічний політ.

Всі, хто прийшов на зустріч у цей день і в Чернівцях, і в Клішківцях, поздоровили Леоніда Каденюк з ювілеєм, подякували за постійну підтримку наукових, дослідницьких учнівських  проектів, за його щирість і людяність, побажали Леоніду Костянтиновичу щастя, міцного здоров’я і творчих успіхів. Як згадує сам Леонід Каденюк, він вирішив стати космонавтом 12 квітня  1961 року, коли вперше полетіла у космос людина. «Політ Юрія Олексійовича Гагаріна був надзвичайно важливим момент не тільки в історії планети Земля, а й в історії Всесвіту. І я тоді сказав собі: обов’язково стану космонавтом». Його земляк з Клішківців Валерій Іванович пригадав, як в дитинстві вони розглядали зоряне небо у телескоп і Леонід питав: «І що там буде у цьому супутнику?»

Директор чернівецького міського клубу юних техніків «Кварц» Людмила Компаневич подарувала Чернівецькій обласній бібліотеці портрет Л.К. Каденюка з автографом космонавта.

 

 

 

                                         

 Леонід Каденюк – автор книги „Місія – космос” (видавництво “Пульсари”). Це емоційно насичена розповідь першого космонавта нашої держави, Героя України, генерал-майора авіації, льотчика-випробувача 1-го класу Леоніда Костянтиновича Каденюка про його політ у космос в 1997 році в складі екіпажу космічного корабля „Колумбія”.
Видання містить надзвичайно цікаві описи етапів польоту, портрети його учасників і роздуми автора про Всесвіт, місце в ньому планети Земля та відповідальність людини за її майбутнє.

„Феномен Землі як особливої планети у Всесвіті, її унікальність і витончена краса аж ніяк не сумісні з військовою діяльністю людини. І саме там, на земній орбіті, особливо гостро розумієш безглуздість людських дій, які можуть зруйнувати цю красу неймовірними витратами на створення розміщення й збереження ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї та інших видів самознищення людини, безпричинного існування військових блоків як формувань одних груп держав проти інших. Усе це сприймається як злочин людини проти себе, проти життя на Землі…”Леонід Каденюк.

 

Павло Романович Попович

Політ космічного українцяПопович Павло Романович народився 5 жовтня 1930 року в Узині Київської області. Льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу (1962, 1974 роки), генерал-майор авіації. Був членом КПРС з 1957 року. Закінчив 1951 року Магнітогорський індустріальний технікум, 1954 р. - військове авіаційне училище і 1968 р. - Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського. Кандидат технічних наук. Перший політ у космос здійснив 12-15 серпня 1962 року на кораблі «Восток-2»,  ь другий - 3-19 липня 1974 р. разом із Ю. Артюхіним на кораблі «Союз-14» й орбітальній станції «Салют-3».

Ми повинні низько вклонитися цій людині. По-перше, він своїм життям поставив нашу націю в п’ятірку передових, космічних народів світу. Коли в космосі опинився перший українець, ми всі в один день стали модерними – не гречкосіями та хуторянами. Ми довели бути українцем, нехай і в умовах радянської пропаганди, нехай і за партійним визначенням, престижно. По-друге, Павло Попович, хоч, без сумніву, був радянським космонавтом, але при цьому залишався справжнім патріотом своєї землі. Не містечковим, а свідомим своєї відповідальності перед народом. Пригадує кадри кінохроніки, коли молодцюватий, вже уславлений космонавт, у військовій формі приїздить до рідного Узина. Його батько у брилі, з козацькими вусами, сидячи під простою селянською хатою (такий собі козарлюга), суворо наказує: „Дивись синку, не забувай якого ти роду та звідки!”. Хіба не звідси любов до рідного краю, яку ніс високо до зірок і не втрачав із роками?
Доля так визначила, що Павло Романович усе життя найбільше любив небо та Україну, навіть помер на нашій землі, під українським небом, але його поховали в Москві. Йому навіть на знайшлося місця на престижному Новодєвічєвому, чи Ваганьківському цвинтарі. Залишається вірити, що попри все, душа Павла Романовича тепер буде завжди дивитися з неба на Україну, шукати маленьку цяточку, яка зветься Узин, що на Київщині, де він уперше побачив світ.
Велике враження на Павла Романовича справив вигляд нашої планети. «Розглядаючи з космосу Землю, ми добре бачили міста, ріки, гори, кораблі та ін., – розповідав він. – Острови обрамлені таким ореолом, який трохи нагадує смарагдовий колір. Усі острови видно з космосу добре, так само як і річки, шляхи. Взагалі наша планета дуже красива. Вона – голуба, чудові горизонти відкриваються, особливо при вході і виході з тіні».

Під час польоту настрій у А.Ніколаєва і П.Поповича був піднесений – вони відчували що не одинокі у космосі. Щоб підтримати один одного, навіть разом співали пісні. В ті дні на вулицях міст найпопулярнішими стали слова пісні, яку вони виконували в космосі: «Заправлены в планшеты космические карты»... Після польоту їх назвуть «Космічними братами».

Повністю виконавши програму польоту, льотчики-космонавти з високою точністю майже одночасно благополучно приземлилися в районі на південь від Караганди кожний на заздалегідь визначеному розрахунком майданчику. Після польоту вони стали всесвітньо відомими. Особливо своїм сином пишалася Україна. В доповіді Першому секретарю ЦК КПРС, Голові Ради Міністрів СРСР М.С.Хрущову П.Р.Попович сказав українською мовою: «Я перший радянський Політ космічного українцякосмонавт з України...»

Беручи інтерв’ю, Павла Романовича запитали: «Які відчуття, думки виникли у вас там, далеко  від землі.» Він відповів: « По-перше, мені було дуже приємно, я навіть пишався, що став першим українцем, який побував у космосі. Першою піснею, яка пролунала на орбіті під час нашого польоту, була чудова українська лірична пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...». Правда, далі я її дещо перефразував: «...ось я сокіл, і ось я літаю!». Тоді Ніколаєв затягнув російську пісню про Волгу. Хоча взагалі, «Соколом» був він, а я мав кодове ім’я «Беркут».»  

Станіслав КонюховКонюхов Станіслав Миколайович


Народився 12 квітня 1937 року в с. Бекренєво Лезького району Вологодської області (Росія). 1959 року закінчив Дніпропетровський державний університет за спеціальністю «інженер-механік літальних апаратів». З 1959 р. Станіслав Миколайович працює у Державному конструкторському бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля. Від 1991 року він — Генеральний конструктор—Генеральний директор ДКБ.

Очолюючи науковий колектив Державного конструкторського бюро «Південне», С. М. Конюхов зміг досягти злагодженої творчої співпраці з ученими-колегами багатьох наукових установ, що входять до Національної академії наук України. Під його керівництвом та за його безпосередньої участі виконано великий обсяг фундаментальних і прикладних досліджень у сферах науки і техніки, які забезпечують розвиток ракетно-космічної галузі. Велике місце у науковій діяльності Станіслава Миколайовича відведено дослідженням за такими напрямами, як динаміка складних систем, аеродинаміка, міцність, термодинаміка, оптимізація енергетичних параметрів, надійність літальних апаратів.

У 1998 р. науковий потенціал ДКБ «Південне» істотно зріс завдяки створенню Ракетно-космічного навчально-дослідного центру, до якого ввійшли науковці кафедр Дніпропетровського національного університету та Національного аерокосмічного університету «ХАІ».

Станіславу Миколайовичу належить низка науково-технічних розробок, використаних у конструкціях ракет-носіїв «Інтер-космос», «Циклон-2» та «Циклон-3», а також у конструкціях кількох типів космічних апаратів наукового призначення (зокрема «Океан- ОЕ», «Океан-01»). Уперше у вітчизняній і світовій практиці вдалося реалізувати режим комплексного спостереження, який

Ракета космічного призначення
"Зеніт-3SL"

Зенит-3SL забезпечує одночасне одержання радіолокаційних, радіотеплових та оптичних вимірів у суміщеній смузі огляду, а також оперативну передачу цих даних з борту

 космічного апарата в центр приймання та безпосередньо споживачам на автономні пункти приймання.   Створені за особистою участю вченого наукові методи дослідження потрібного рівня надійності під час розробки, відпрацювання й експлуатації ракет-носіїв були одним з необхідних елементів, що дали змогу досягти унікальних результатів безаварійності цих ракет-носіїв. Такі космічні апарати використали для виведення із льодового полону науково-експедиційних суден, наприклад судна «Михаил Сомов» з антарктичної криги у 1985 р.

Особливе місце в діяльності С. М. Конюхова посідає космічна транспортна система «Зеніт-3SL» у її модифікаціях наземного та морського базування. Вперше у світі реалізація програми «Морський старт» з ракетою-носієм «Зеніт-3SL» проклала шлях у космос із зони екватора в Тихому океані. Цей проект є одним з кращих прикладів упровадження передових наукових технологій у ракетно-космічній техніці. Важко переоцінити особистий внесок Станіслава Миколайовича у його реалізацію. Як Генеральний конструктор він вніс суттєві новації у конструкцію ракети-носія «Зеніт-3SL». Його науково-технічні та організаційні рішення в найскладніші моменти створення цього принципово нового ракетно-космічного комплексу морського базування чималою мірою визначили успіх програми. У конструкції ракети-носія «Зеніт-3SL» впроваджена нова бортова система телевимірів, для функціонування якої достатньо одного виносного вимірювального наземного пункту приймання телеінформації. Ця система разом з наземним вимірювальним пунктом замінює цілу флотилію морських суден класу «Юрій Гагарін», що несуть на борту великогабаритне та дороге обладнання. Комерційний ефект від реалізації такого нововведення досяг сотень мільйонів доларів.

Ракета ДнепрЯскравий організаторський талант С. М. Конюхова вповні проявляється нині у створенні нового ракетно-космічного комплексу «Циклон-4» на космодромі Алкантара (Бразилія) та у відродженні наземного комплексу на космодромі Байконур для запуску ракети-носія «Зеніт-М».

Ракета-носій "Днепр"

Характерною рисою Станіслава Миколайовича є унікальне відчуття «міри виправданого ризику». Всі проекти ракет-носіїв, створені під його керівництвом, мають суттєві відмінності від попередніх конструкцій. При цьому вчений уміє досягати надійності (безвідмовності) нових ракет-носіїв не нижче високого рівня їхніх попередників. З багатьох нових наукових передумов він проникливо вибирає ті, які можна втілити в реальну конструкцію в стислі терміни та з належною якістю. Ці нововведення достатньо кардинальні, щоб забезпечити конструктивну перевагу ракети-носія певного класу. Особливо яскраво це виявилося у процесі перетворення бойової міжконтинентальної ракети SS-18 («Сатана») в мирну ракету-носій «Днепр». Необхідно було істотно змінити основні технічні характеристики ракети для виконання нових завдань. Для подібної трансформації зазвичай необхідні роки та сотні мільйонів доларів. У тісному співробітництві з керівництвом Національної академії наук України, Б. Є. Патоном та його заступниками С. М. Конюхов зумів об’єднати зусилля наукових колективів, очолюваних академіками А. Ф. Булатом, В. В. Пилипенком і багатьма іншими, для швидкого перетворення технічного вигляду ракети-носія з «воїна» на «ученого» і «трудівника». Цікаво, що для цього знадобилося на порядок менше часу та коштів, аніж передбачалося для традиційних технологій. Сьогодні ракетою-носієм «Днепр» виведено на орбіту космічні апарати Великої Британії, Франції, Італії, США та багатьох інших країн.

Міжнародне визнання отримали досягнення ювіляра в галузі створення ракет-носіїв і космічних апаратів наукового, оборонного та народногосподарського призначення. У його роботах представлені потенційні можливості використання ракетно-космічних систем для розв’язання сучасних глобальних проблем людства. Вперше у доповіді на Міжнародному астронавтичному конгресі в Амстердамі (1999 р.) Станіслав Миколайович презентував концепцію захисту Землі від астероїдної небезпеки, засновану на добуванні енергії синтезу водню під час зіткнення з астероїдом на швидкостях близько 100 км/с. У серії доповідей на таких конгресах він представив концепцію очищення навколоземного космічного простору від техногенного забруднення. Цій же темі присвячено дослідження з можливості усунення за межі земної біосфери радіоактивних відходів атомних електростанцій за допомогою уже існуючих ракетно-космічних систем.

С. М. Конюхов — автор понад 500 наукових праць, серед яких фундаментальні монографії, цікаві статті, йому належать патенти на винаходи та відкриття. Учений удостоєний звання «Герой України», він є лауреатом Державної премії СРСР, премії ім. М. К. Янгеля НАН України, Державної премії України у галузі науки і техніки.

Доктор технічних наук (1987), професор (1991), академік Національної академії наук України (НАНУ, Відділ механіки, механіка, 11.1992). Член Ради з питань науки і науково-технічної політики при Президентові України (з 03.1996); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 06.2000). Віце-президент Міжнародної академії астронавтики (з 10.2004). Академік Міжнародної інженерної академії (1992), АІНУ (1991), Академії космонавтики імені К.Ціолковського (1994), Нью-Йоркської АН (1996), Міжнародної академії астронавтики (1997).
       Заслужений машинобудівник України (27.10.1993, за значний особистий внесок у підвищення ефективності виробництва, створення і освоєння нових видів продукції). Лауреат Державної премії СРСР (1977). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (03.12.2001, за створення та освоєння виробництва вітчизняних зернозбиральних комбайнів КЗС-9-1 "Славутич" та КЗС-1580 "Лан"). Лауреат премії імені М.Янгеля АНУ (1991). Лауреат премії Уряду РФ в галузі науки і техніки (2005). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1982); орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (09.04.2009, за значні досягнення у фундаментальних та прикладних наукових дослідженнях, розробці, впровадженні та виробництві сучасної ракетно-космічної техніки, багаторічну сумлінну працю), орденом "За заслуги" I (10.04.2007, за значний особистий внесок у зміцнення ракетно-космічного потенціалу України, вагомі здобутки у створенні і впровадженні космічних систем і технологій, високу професійну майстерність) та ІІ (02.04.1997, за видатний особистий внесок у створення ракетних і космічних комплексів, що не мають аналогів у світовій практиці) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 1994); орденом Дружби (1997), орденом Пошани (2004); Золотою медаллю Ф.В.Уткіна (2003).
       Указом Президента України Леоніда Кучми № 422/2004 від 12 квітня 2004 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку вітчизняного ракетобудування, вагомі трудові звершення Генеральному конструктору – Генеральному директору Державного конструкторського бюро "Південне" імені М.К.Янгеля Станіславу Миколайовичу Конюхову присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
       У 2006 році балотувався до Верховної Ради України від ППСУ (№ 2 у виборчому списку), але до парламенту не пройшов.
       Помер 3 квітня 2011 року. Похований у Дніпропетровську на Запорізькому кладовищі.

Висновки

Чи випадково людина вийшла в космос? На це питання можна відповісти тільки негативно. Вступ людства в космічну еру було підготовлено всією його попередньою історією. Це закономірний результат подолання геоцентризму, еволюції технологій суспільства, слідство розвитку суспільства, наслідок розвитку продуктивних сил.

Кожна нація має, або принаймні мріє мати, крім «внутрішніх» героїв, ще в таких, які вийшли на загальносвітову арену, яких знають поза межами національного «ареалу». Це люди, яких народи, делегуючи у золоту скарбницю людства, залишають своєю візитною карткою.

Ентузіастам космонавтики завжди був притаманний дух безмежної відданості справі, безперервних і цілеспрямованих творчих шукань. Авіація та космічні польоти привертають до себе людей неспокійних, енергійних спрямованих у майбутнє. Багато хто з них були чудовими інженерами, і, творцями нової техніки, акумулювали в собі великий комплекс знань накопичений людством. Але, мабуть, найбільш характерною їх рисою є ставлення до космосу як засобу вирішення загальнолюдських проблем. Ще в 1883 р. К. Е. Ціолковський у роботі «Вільний простір» розглядав космос не просто як простір в астрономічному аспекті, але і як середовище, що людина може в майбутньому освоїти і жити в ній. Геніальність його передбачення підтверджена всім ходом розвитку авіації і ракетно-космічної техніки.

Ми живемо в такий час, коли космічне майбутнє людства перестане бути мрією. Воно входить в плани вчених, втілюється в життя в конструкційних бюро і лаборторіях вчених, стає темою наукових конференцій і симпозіумів. Освоєння космосу йде зростання темпів. Вперед, і тільки вперед - такий девіз людства, яке, вийшовши за межі планети колиски, буде все далі і далі поширюватися на неосяжних просторах Всесвіту в ім'я блага та прогресу цивілізації.

 

 

Література

1. Головко М. Історія космічних досліджень в Україні / М.Головко, З.Філер //Фізика та астрономія в шк.- 1996.- №2.- С.38-43).
2. Денисенко А. Микола Кибальчич /А.Денисенко // Отчий край’90.- К.,1990.- Вип.4.-С.72-75.
3. Селюк І.П. Роль  українських вчених, винахідників у розвитку космонавтики /І.П.Селюк// Пед. пошук.-1996.- №4.-С.79-80.
4. Космічні і земні орбіти Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея) / Упоряд. Б.В.Журахович.- Дніпропетровськ : Січ, 1996.- 405с.  

5.  Коршак Є.В., Ляшенко О.І., Савченко В.Ф.//Фізика, 9 клас.-2005.- С.145-151.

6. uk.wikipedia. org>wiki…Космоанвтика України.

7. kpi. ua>popovyck

8. uk.  wikipedia. org>wiki/Каденюк Леонід Констянтинович.

9. presscenter. Ukrinform. ua>vip_gallery

10. greatetest. com.ua>k/kanyuk leonid

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
22 січня 2021
Переглядів
2771
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку