ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

1. Початок українського національного відродження на Закарпатті

Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. на західноукраїнських землях, як і у Наддніпрянщині, розпочалося українське національне відродження. Цей процес започаткований на Закарпатті, а в перші десятиліття XIX ст. поширився у Східній Галичині. В обох регіонах він був пов’язаний із просвітницькою діяльністю місцевого греко-католицького духівництва. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося у другій половині XIX ст. Діячів національного відродження на західноукраїнських землях прийнято називати будителями.

Будителі (чеськ. buditele, словац. buditelia, словен. buditelj, болг. будители, буквально — «ті, хто пробуджують», «пробудильники») — діячі національного відродження слов’янських народів, національно свідома інтелігенція у болгарських, чеських, словацьких, словенських і західноукраїнських землях.

На Закарпатті наприкінці XVIII ст. центром русинського національного відродження стала Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула за часів діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809 рр.).

Тривала боротьба єпископа за збереження народної культури, сприяння освіті карпатських русинів мала позитивні наслідки.

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії Йоаникій Базилович (1742-1821) написав «Короткий нарис фундації Федора Коріятовича» — першу працю з історії Закарпаття. її автор одним із перших заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян І показав, що вони мають власних учених, культурно-освітніх діячів, які впродовж століть закладали основи національної культури. За це І. Базиловича справедливо називали першим «будителем» на Закарпатті.

В умовах мадяризації та окатоличення закарпатських русинів А. Бачинський відкрито й рішуче виступив на захист прав свого народу. Саме він, будучи радником імператриці Марії-Терезії, домігся від неї відкриття у Відні «Барбареуму» для навчання греко-католицького духівництва.

У своїх посланнях він вимагав від місцевих священиків організовувати русинські школи при церквах і примушувати батьків в обов’язковому порядку навчати в них дітей.

А. Бачинський переніс свою резиденцію до Ужгорода, де створив семінарію й заснував велику бібліотеку.

На відміну від інших представників вищого духівництва, він завжди розмовляв рідною мовою. Усвідомлення А. Бачинським простої істини, що доки існуватиме русинська мова, доти існуватиме й сам народ, мало надзвичайно важливе значення.

Особлива його заслуга полягала в тому, що наприкінці XVIII ст. він збагнув процес формування у східних слов’ян окремих народностей. Й. Базилович першим нагадав закарпатцям, що там за Карпатами — Україна, і Закарпаття є її невід’ємною частиною. Сама постанова цих проблем істориком в умовах денаціоналізаторської політики Габсбургів і угорських правлячих кіл мала важливе значення для формування національної самосвідомості закарпатців.

Проявами національного пробудження Закарпаття стало зростання потягу до знань. У той час у краї при церковних громадах було створено приблизно 300 початкових шкіл. Найталановитіші представники закарпатської молоді здобули освіту у провідних європейських університетах і стали відомими вченими. Серед них були Петро Лодій, Іван Орлай, Михайло Поп-Лучкай та ін. Поява цієї плеяди стала свідченням потенційних можливостей карпатських русинів, які завдяки доволі сприятливим умовам національно-культурного відродження дали стільки талантів.

Кого називали «будителями»? Хто став першим «будителем» Закарпаття?

2. Початок українського національного відродження у Східній Галичині

Центром першої хвилі українського національного відродження у Східній Галичині став Перемишль, що був осередком греко-католицької єпархії. Тут існувала велика бібліотека, діяла семінарія, працювало чимало освічених представників греко-католицького духівництва, які здобули освіту в «Барбареумі» у Відні. Серед них вирізнялися Іван Могильницький, Йосип Левицький, Іван Снігурський, Йосип Лозинський та інші. Надихав цей гурт русинських патріотів перемишльський єпископ Михайло Левицький (1774-1858).

Михайло Левицький за період перебування перемишльським єпископом (1813-1816 рр.) та галицьким митрополитом (1816-1858 рр.) піклувався про заснування народних шкіл і видання для них підручників. Разом з І. Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. Проте М. Левицький був доволі консервативною людиною і вважав, що русини мають бути вдячними австрійським Габсбургам. Зокрема, митрополит був ініціатором цензурної заборони альманахів «Зоря» І «Русалка Дністровая».

У 1816 р. за підтримки єпископа Іван Могильницький створив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма просвіти й культури серед вірних». Його метою було видання книжок для народу, написаних зрозумілою йому мовою, та організація народних шкіл. Для підготовки вчителів у 1817 р. в Перемишлі було відкрито дяко-вчительський інститут. Було також видано кілька підручників та молитовників.

І. Могильницький і його однодумці вважали, що мова русинів є окремою від польської та російської слов’янською мовою. Для того щоб створити граматику цієї «славєноруської» мови, він поєднав народну й стару церковнослов’янську мови. Проте вона мала штучний характер і не набула поширення.

Заходи перемишльських патріотів щодо розвитку освіти викликали незадоволення поляків, які посідали провідні позиції у Східній Галичині. Вони стали вимагати заборонити викладання русинською мовою в початкових школах. Проте австрійська влада прийняла компромісне рішення, надавши греко-католикам І римо-католикам однакові права навчати дітей рідною мовою.

Хто був засновником Перемишльського культурно-освітнього гуртка?

3. «Руська трійця»

У 30-40-ві рр. XIX ст. українське національне відродження у Західній Україні почало переходити від фольклорно-етнографічного до культурницько-літературного етапу. Центром нового етапу стає Львів. Його уособленням стала діяльність «Руської трійці» — утвореного у Львові культурно-просвітницького угруповання зі студентів семінарії та університету, що діяло в 1833-1837 рр.

 «Руською трійцею» семінаристи називали трьох друзів, об’єднаних спільними поглядами, — Маркіяна Шашкевича (1811-1843), Івана Вагилевича (1811—1866) та Якова Головацького (1814-1888). Натхненником і душею цього гурту був М. Шашкевич. На другому році навчання у семінарії він заприятелював із І. Вагилевичем та М. Головацьким. Поступово навколо них об’єдналося близько 20-ти однодумців. Основну увагу «трійчани» приділяли творенню на базі русинської народної мови літературної української.

У 1836 р. М. Шашкевич, аби довести, що українською мовою можна проголошувати богословські ідеї, уперше в історії Східної Галичини виступив нею із промовою в музеї семінарії перед духівництвом і гостями. Відтоді вживання української мови у публічному спілкуванні, виступах стало здобувати дедалі більше прихильників.

У 1834 р. «трійчани» підготували до видання альманах «Зоря», який містив українські народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями творів збірки були:

— оспівування героїчної визвольної боротьби українського народу та засудження його поневолювачів;

— уславлення народних ватажків — борців за визволення українців;

— визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення Австрійською та Російською імперіями роз’єднаний державними кордонами;

— заклик до українських патріотів змагатися за возз’єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.

Проголосивши ці ідеї, члени «Руської трійці» за короткий історичний термін зуміли перейти від популяризації української мови до спроб сформулювати нові орієнтири для боротьби за національне визволення галицьких русинів. Видання альманаху було заборонено цензурою. Діяльністю гуртка зацікавилася поліція. Проте «трійчани» не припинили своєї діяльності. Вони вилучили зі збірки «Зоря» твори, які дратували цензорів, змінили її назву на «Русалка Дністровая» і знову спробували видати.

Яків Головацький домовився зі своїми друзями, прибічниками слов’янського відродження (хорватами, чехами, словаками, сербами), про видання «Русалки Дністрової» в Буді (столиці тодішньої Угорщини, що входила до складу Австрійської імперії) накладом 1 тис. примірників. У 1836 р. альманах було видано. Проте влада заборонила його поширювати. Увесь наклад «Русалки Дністрової» було конфісковано. Врятувати пощастило лише 200 примірників, які «трійчани» встигли розпродати, подарувати друзям або залишити собі. Упорядників та авторів альманаху влада притягла до відповідальності за небезпечну для держави діяльність. Гурток «Руська трійця» саморозпустився.

Ідеї заборонених цензурою збірок «Зоря» та «Русалка Дністровая» доніс до громадськості Я. Головацький у публікованому впродовж 1845-1847 рр. у Відні альманаху «Вінок русинам на обжинки». У 1846 р. Я. Головацький опублікував статтю «Становище русинів у Галичині», де сформулював основні програмні засади українського руху. Головна руська рада, що виникла 1848 р., поклала їх, на думку сучасних істориків, в основу своєї діяльності.

Кого називали «Руською трійцею»?

Коли була видана «Русалка Дністровая»?

Подальша доля учасників «Руської трійці» склалася по-різному. Маркіян Шашкевич помер у 1843 р. Іван Вагилевич під час революції 1848-1849 рр. приєднався до пропольської організації «Руський собор» й обстоював ідею союзу українців і поляків. Яків Головацький у 1850-х рр. став засновником галицького москвофільства, вважаючи українців Галичини частиною російського народу.

ВИСНОВКИ

Наприкінці XVIII ст. на Закарпатті русинські просвітителі першими розпочали досліджувати історичне походження, культуру й мову свого народу.

Упродовж перших десятиліть XIX ст. ідеї українського національного відродження завдяки діяльності греко-католицького духівництва набули поширення у Східній Галичині. Діяльність «Руської трійці» сприяла тому, що народна мова русинів стала поступово набувати рис літературної української мови і впроваджуватися в широкий ужиток. Підготовлений «трійчанами» альманах «Русалка Дністровая» був першою книжкою українською мовою на західноукраїнських землях. Збірка проголошувала відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. Водночас вона започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. У якому регіоні Західної України наприкінці XVIII ст. розпочалося українське національне відродження?

2. Яке місто стало центром першої хвилі українського відродження в Галичині?

3. Охарактеризуйте роль греко-католицького духівництва на початку українського відродження на Закарпатті і у Східній Галичині.

4. Яку роль у становленні національної свідомості галицьких русинів відіграла діяльність «Руської трійці»?

5. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністрової», представники галицького греко-католнцького духівництва стверджували, що «нагадування про сумні історичні події, пов’язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...». Директор департаменту львівської поліції заявляв: «Досить клопоту нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю».