Поетична творчість Бориса Грінченка. Аналіз поезій «Доки?», «До народу», «До праці»

Автор ресурсу. Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Десяте листопада. Класна робота

Поетична творчість  Бориса Грінченка. Аналіз поезій «Доки?», «До народу», «До праці» Тема уроку

Творчими первістками Бориса Грінченка були поезії. М. Лисенко сказав, що цей діяч, «обвівши духовним зором Україну з краю в край, постеріг, зрозумів тяжке її безпомічне становище – і вирішив оддати життя своє на службу їй, кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духа».

Робітник без одпочинку…. Іван Франко. Я мусив дивуватися Вашій енергії, вит­ривалості в праці і широкому обсягові ваших літературних та сус­пільних інтересів.Іван Франко

Борис Грінченконевтомний трудівник всебічно обдарований митецьпоетдраматургпрозаїкавтор підручника «Рідне слово» для молодших школярів публіцистетнографлексикограффольклористмовознавецьпедагогавтор підручника «Українська граматика»журналіствидавецьперекладачзасновник першої публічної бібліотеки в Києвіредактор газети «Рада» і журналу «Нова громадаголова київської «Просвіти»

 Саме віршами, опублікованими 1881р. на сторінках журналу «Світ», Б. Грінченко дебютував як український письменник ( перший вірш). Пізніше поет згадував: «Я ніколи не належав до тих поетів, що весь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсігди я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва — надія. Коли се не додає їй більшої літературної вартості, то все ж, може, робить її цікавою тому, хто, як я, пережив останні два десятки років з їх сльозами і надіями і силкувався знаходити іскру світу там, де, здавалося, була сама темрява».

Борис Грінченко. Моя праця – то мій робітницький одпочинок і моя робітнича молитва надія. Борис Грінченко

Поетична спадщина уміщена в шести збірках. Поетичні збірки Бориса Грінченка«Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903).

У 13 віці Б. Грінченко прочитав Шевченків «Кобзар». Ранній період творчості поета позначений наслідуванням мотивів Тараса Шевченка, Івана Манжури, Віктора Забіли, Миколи Некрасова.«Некрасову й Шевченкові» — таку назву має одна з ранніх поезій Б. Грінченка, за учнівськими рядками якої відчувається щира захопленість юнака своїми літературними вчителями. Некрасов, як і Шевченко, став для поета взірцем громадянського служіння народові й помітно спричинився до становлення його суспільних і літературно-естетичних ідеалів.І. Манжура. М. Некрасов. Т. Шевченко. В. Забіла

Привертає увагу демократизм ранніх поетичних творів Б. Грінченка, на передній план у яких виходять соціальні мотиви. Лірика Некрасова й Грінченка має споріднені риси: важка доля народу є провідним мотивом їхніх поетичних творів. Образ праці був найулюбленішим у ліриці поета.

  У передмові до збірки «Під хмарним небом» Б. Грінченко писав: «Невесела книжка: журба та сум та часом поривання боротися за яснішу долю,— ледве блисне іноді щось веселіше. Не повеселить така книжка, хіба засмутить читача! Та не вкрай винен за це і автор! Це південне наше небо, що повинно було б сяяти живучим сяєвом,— дуже воно вже нахмарене. А під хмарним небом не заспіваєш веселої пісні... Колись засміється наше небо веселим промінням — хоч, може, і не до нас уже. Тоді інші й співи почнуться. А поки — співаються такі, які можуть бути під хмарним небом...» Ця передмова проливає світло на соціальні причини сумних мотивів поезії Б. Грінченка. Та поет не впадає в безнадію, а висловлює віру в часи, коли полинуть інші співи.

Трагедія рідного краю(«Минуле»)Становище в селах, що «живуть сльозами» («Весна»)Зображення сирітства («Шматок хліба»)Присвята борцям за волю («Марусі Вітровій – мучениці, що спалила сама себе у Петропавлівській тюрмі у Петербурзі»)Основні мотиви лірики: Зображення безталанної жіночої долі («Удові»)

«Смутні картини», «Хлібороб», «Ворогам», «Друзям», «Марусі Вітровій», «Весняні сонети»,«До народу». Провідне місце в кожній збірці поезій Грінченка належить громадянській ліриці.

У центрі поетичних творів Б. Грінченка — образ трудівника-хлібороба, який іноді набуває символічного звучання. Поет розкриває характер багатьох трударів, показує їх тяжку долю, заковану в неволі силу; таким постає образ трудівника у поезії «Хлібороб»: Я убогий родивсь, і в ті дні,Як вмирать доведеться мені, —Тільки горе та стомлені руки. Та ще серце, зотлілеє з муки,Я зложу у дубовій труні. Не велике я поле зорав,Та за плугом ніколи не спав. Що робив, те робив я до краю,І всю силу, що мав я і маю,На роботу невпинную клав.

Мотиви скорботи трудівника звучать у багатьох поезіях Б. Грінченка. Він описує побут, звичаї бідняцької сім’ї, щоденні турботи, жорстоку боротьбу за життя. Пером реаліста, знавця народного горя і нужди поет змальовує жахливі картини, розкриває двері убогих осель, зображує їх жителів з усіма характерними рисами. В його віршах виразно звучать мотиви протесту проти гноблення і віра в те, що страждання народне не може бути довічним. Жалібні мотиви, як у пісні народній, зливаються в єдиний стогін мільйонів, стають могутнім голосом соціального гніву і протесту. В цьому виявляються характерні риси художнього методу поета, який не тільки зафіксовує правдиві картини зубожіння, пролетаризації села в капіталістичних умовах, а й висловлює мрії про кращу долю, закликає до боротьби за неї.

У вірші «Приходить час» , який став народною піснею, Б. Грінченко закликає кожного свого сучасника сказати: Чи він народу вірний син,Чи тільки раб похилий він,Чи раб похилий, чи боєць —Хай кожен скаже навпростець!І де він стане: чи до тих,Що в путах сковані гидких,Народ і край свій продають. Панам, що кров із його п’ють, —А чи до сміливих борців,Що серед бур похмурих днів. За рідний край, за нарід свій,За долю-волю йдуть у бій?

У грудні 1897 р. її було арештовано в справі таємної друкарні, в якій друкувалися також і видання петербурзького «Союза борьбы за освобождение рабочего класса». Присвячуючи окремі поезії борцям за волю,  Б. Грінченко підносить тему героїчного подвигу, в романтичному дусі оспівує мужність героїв. З цього погляду вражає вірш «Марусі Вітровій — мучениці, що спалила сама себе у Петропавловській тюрмі у Петербурзі». Тут оспівано героїню- революціонерку Марію Федосіївну Вітрову (1870—1897) — народну вчительку, учасницю «Групи народовольців» 90-х років. Царські сатрапи, бажаючи примусити її зізнатися та видати співучасників, ув’язнили революціонерку в Трубецький бастіон Петропавловської фортеці, що відзначався особливо суворим режимом.

Довідка. Вєтрова Марія Федосіївна (1870, Солонівка – 24(12) лютого 1897) — українська революціонерка родом із Гетьманщини, акторка українських театрів, вчителька. Вчинила акт самоспалення у Петропавловській фортеці Санкт-Петербурга, спричинивши так звані «вєтровські демонстрації» у найбільших містах Російської імперії.

Праця єдина з недолі нас вирве: Hумо до працi, брати!Годі лякатись! За діло святеєСміло ми будему йти! Праця єдина нам шлях уторує, Довгий той шлях і важкий, Що аж до щастя і долі прямує: Нумо до праці мерщій!Праця не згине між людьми даремне: Сонце засвітить колись,-Дякою нас тоді люди згадають —Нум же! До праці берись! Хоч у недолі й нещасті звікуєм — Долю онукам дамо! Ми на роботу на світ народились, Ми для борні живемо!Сміливо ж, браття, до праці ставайте,-Час наступає— ходім!Дяка і шана робітникам щирим!Сором недбалим усім! Виразне читання вірша «До праці»

«До праці» за жанром – вірш-заклик. Образ праці – найулюбленіший образ лірики Б. Грінченка. Це джерело й рушій суспільного розвитку, сенс і потреба людського життя. «До праці» — кредо поета й громадянина. Вірш насичений риторичними фігурами, в яких виразно звучать спонукання до активних дій, віра у світле майбутнє, яке треба наближати невтомною щоденною працею.      

«Доки ?»Минає час, минають люди;Ми всі ждемо того, що буде,І кажем всі: давно вже час,Щоб воля та прийшла й до нас, А все її нема, не йде,- А час не жде, а час не жде!.. А час не жде, а час летить, А серце змучене болить,Бо довгий гніт минулих днів. Його украй вже пригнітив,І тяжко так, що, може, ми. Гіркими плакали б слізьми, Якби не гніт цей днів тяжких, Щоб нас, за довгий час, усіх І одслід навіть з мук навчив Ховать в душі без сліз і слів.І так на світі живемо,На плечах лихо несемо.І доки будемо так жить?Ніхто не скаже — все мовчить! 1881

Словникова робота. Гніт — тиск, поневолення;одслід — відбиток, слід;з мук — від муки, страждання. Евристична бесіда, спостереження над текстом. Про які часи йдеться в поезії? Про царські часи. Доповніть питання, яке винесено в заголовок? Чому, на вашу думку, автор його ставить? Доки ми (люди) будемо терпіти неволю, моральний гніт? Письменник щиро вболіває за долю простого народу, його гнітить те, що в державі-імперії відсутні демократичні основи. Чому, на погляд письменника, люди приховують не Лише свої прагнення, бажання, страждання, а й навіть сам натяк на них? Тому що вони довго жили в неволі, звикли, бояться покарання.

Мова художнього твору

Анафора — єдинопочаток (звуко-вий, словесний, синтаксичний.)Рефрен (приспів у пісні) — рядок або кілька рядків, які повторю­ються в кінці кожної строфи.Інверсія — зворотний, незвичний порядок слів у реченні. Епіфора — повторення однакових виразів, слів або звукових сполу­чень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків. Тавтологія — повторення тієї самої думки, того самого поняття ін­шими словами, щоб посилити емоційність та ритмічність мови. Повтори — вживання підряд тих самих слів для їх виділення, увиразнення. Риторичні запитання — питання, що не потребують відповіді. Консультація з теорії літератури

Анафора, повтори, риторичні запитання, риторичні оклики. Які з цих синтаксичних фігур є у вірші Б. Грінченка «Доки?»? Доповніть власне зізнання Б. Грінченка, обравши з-поміж поданих відповідну за змістом пару слів.«На поезію завсігди я мав тільки короткі хвилини, ... від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя ... — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія» а) вільні... пісня;б) зайняті... повість;в) зрозумілі... думка.а) вільні... пісня;

Були ті часи, як тобі я до ніг,Убогий народе, схилявся.І в думах улюблених чистих моїх. У дні ті щасливії мрій молодих. Мені божеством ти здавався. Любив я тебе почуванням палким, Бажав я на тебе робити, І праці віддавсь цілим серцем моїм, І тільки для тебе й тобою самим Хотів я і на світі жити.І певна надія у мене була,Що ти привітаєш, народе,Ту душу, що тільки тобою й жила,Що в мріях у сяйво тебе повила,Й зазнаєм ми братньої згоди. Але я побачив не те, чого ждав, І що сподівавсь, що побачу, Бо той ідеал ти щодня зневажав, Який я у мріях собі малював, Мав інший ти звичай і вдачу. Замість ідеалу я вздрів на селіЗубожений люд занімілий. Темнота й незгода у нашій землі,Здавалося, скрізь панували й жилиІ люд той безщасний гнітили.«До народу»

Чи я працювати для тебе не вмів,Чи ти не діймав мені віри,Та вкупі зо мною ти йти не схотів,На працю мою ти з невірством глядів,Мов бачив нещирі заміри. І поглядом іншим я глянув тоді На тебе, народе коханий. І зникли рожевих тих мрій і сліди, Неначе од сонечка краплі з води,— Ти знову мені був незнаний. Але ж я не кидав і далі робить,Робив, бо якіїсь надіїНа те, що розрада тяжка ця на мить,Що знову у згоді ми будемо жить —Були ще хоч трохи у мрії. Що більше і важче невтомно робив, Що більш віддававсь я роботі, То більше мені все твій образ яснів І в поті чола я того зрозумів,Хто сам працювать звик у поті. Чи той — я спитався — кому засягти Ти дав і культури, й освіти, Братався з тобою, схотів принести Тобі свого світла у темні хати,«До народу»

Не дивно ж, що темрява — доля твоя,Що темними йдучи лісами,Забув навіть власне своє ти ім'я,Забув, що існує з народів сім'я,Що рівний ти в їй із братами. Як міг ти, пригнічений вниз до землі,Недавній ще раб в своїй хатіІ наймит часами на власній ріллі,Тепер, після всіх, що дурить тебе йшли,Як друзів ти міг упізнати?Я це зрозумів. І вагання, і страх —Все зникло, і знов до роботиІду я, і певний лежить мені шлях,Я силу новую почув у руках,Щоб зло і темноту бороти.І вже чи дійду до своєї мети,Чи зламаний вмру серед шляху,Але не покину до неї іти,За правду, за волю все зможу знести —І жити, і вмерти без страху!.. 1884«До народу»

У гранично-сповідальному вірші «До народу» (1884) митець окреслив болісний шлях – від обожнення до розчарування «меншими братами»/народом – який незрідка доводилося проходити народолюбним інтелігентам. Ідеал народу, який у мріях вималював собі ліричний герой поезії, мав інші звичаї і вдачу: «Замість ідеалу я вздрів на селі / Зубожений люд занімілий. / Темнота й незгода у нашій землі, / Здавалося, скрізь панували й жили / І люд той безщасний гнітили». «Народ коханий» відмовився іти вкупі з народолюбцем, а на працю його дивився з презирством, «мов бачив нещирі заміри». Розчарувавшись у «рожевих мріях», ліричний герой знайшов у собі сили подивитися на народ іншими очима і, врешті-решт, зрозуміти, що «здавна хто світло в руках своїх мав – / Не йшов він до тебе світити, / І той тільки в хату до тебе вступав, / Що заздро на працю твою зазіхав / І вмів тебе тільки гнітити». Усвідомлення реалій буття народу, позбавило героя вагань і страху, натомість він «силу новую почув у руках, / Щоб зло і темноту бороти».

У пейзажних творах Грінченка виразно прочитується еволюція від просвітницької і романтичної поетики до оновлення символічної функції образу природи.

Пейзажна лірика поета«Неначе» «Під вербами» «Ранок» Цикл «Весняні сонети» «Вечір»

  Вся літературна діяльність Б. Грінченка позначена невтомним прагненням знайти шлях до серця читача, вплинути на розвиток його свідомості, громадської гідності. Письменник, виступаючи в багатьох жанрах, зазнавав і перемог, і поразок. Але його твори сповнені глибоким гуманізмом, патріотичним почуттям. В них відображено тяжкі часи минулого лихоліття, соціального і національного гноблення народу. Письменник із болем у серці говорив про «смутні картини» своєї сучасності і вірив у ті часи, коли «радісний спів поллється по світові скрізь», коли народ звільниться від віковічної неволі. Висновок

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: Література:- Українська література ( профільний рівень): підруч. для 10 кл. закл. загал. серед. освіти /Василь Пахаренко. - Київ: Вид-во «Грамота», 2018 р.Інтернет-ресурси:- https://uk.wikipedia.orghttp://studopedia.orghttp://www.panoramio.comhttps://vseosvita.ua/news/4-vpravy-z-vykorystanniam-khmar-sliv-5548.htmlhttp://ludmiladug99.blogspot.com/p/blog-page_23.html