Поетична збірка "Зів'яле листя»: «Безмежнеє поле...», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чого являєшся мені у сні?..». Місце любовної теми у творчості І. Я. Франка
10 літ Урок № 24 1
Тема : Поетична збірка "Зів'яле листя»: «Безмежнеє поле...», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чого являєшся мені у сні?..». Місце любовної теми у творчості І. Я. Франка
Мета : навчальна : допомогти учням збагнути красу ліричних віршів про кохання, розвиваюча : розвивати образне мислення, здатність співпереживання почуття, навчати поваги до почуттів іншої людини, вміння не образити їх; виховна : виховувати любов до слова, людських почуттів.
Обладнання: портрет, записи пісень Франка. Книжка Романа Горака "Тричі мені являлася любов; презентації.
ХІД УРОКУ
«Хвилини в котрих я любив... були, може найкращі ів моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини тяжкого болю, якого я дося зазнав, а не радості»
І. Я. Франко (слайд 1 )
І. Організація класу . Оголошення теми та мети уроку
1. Поезія Івана Франка „Тричі мені являлася любов” підготовленим учнем напам”ять”
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз мов бухло полум'я червоне.
2
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась,
Часом на груді моїй задріма,
Та кігтями не покида стискати;
То знов прокинесь, звільна підійма
Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати
В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні
Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.
І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях
І як я ним у пітьму помандрую .
- Як вважається, про які життєві обставини і про кого говориться у вашому уровку.
2. Пояснення матеріалу (слайд 2 )
«Зів'яле листя» — збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886 - 1896 років і видана у 1896 році. Збірка також має назву «Лірична драма».
(слайд 3 )
Збірка має три «жмутки», де розкривається глибока душевна трагедія лірич¬ного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя.
Перший «жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. («Так, ти одна моя правдивая любов», «За що, красавице, я так тебе люблю».) Ліричний герой не хоче згодитись з тим, що кохана йому відмовляє. Він то звинувачує в усьому обставини («Раз зійшлися ми случайно...»), то прагне здаватися збайдужілим («Я не надіюсь нічого...»), то вмовляє кохану зглянутися на його страждання («Не минай з погордою...», «Я не кляв тебе, о зоре»).Перший жмуток був прив”ячений першому коханню Ользі Рошкевич.
Другий «жмуток» ліричної драми написаний переважно у народно-пісенній манері, тому багато віршів з другого «жмутка» стали улюбленими піснями та ро¬мансами («Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калина, чого в лузі гнеш¬ся?», «Чого являєшся мені у сні?» та інші). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них. Другий жмуток був привячений Юзефі Дзвонковській. 3
Провідним мотивом поезій третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням. Третій жмуток був присв”ячений Целіні Зигмунтовській.
(слайд 4 )
Письменник Михайло Коцюбинський так писав про збірку „Зів”яле листя”
«Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу, чи поетові боротьби, чи поетові-лірнкові, співцеві кохання і настроїв.
(слайд 5 )
(зачитування уривок з листа І. Я. Франка до А. Ю Кримського)
„А тепер подам Вам дещо такого, що може придасться до зрозуміння моїх творів і чого я не подав у автобіографічнім листі до Драгоманова. Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич...”
Слова вчителя ОЛЬГА РОШКЕВИЧ(слайд 6 )
Читаємо з вами „Одна несміла, як лілея, біла...” Письменник мав наувазі своє перше кохання Ольгу Рожкевич.
Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися.
Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні.
Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому
4
домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.
Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Перед смертю Ольга слізно просила Михайлину, аби та вволила її останню просьбу: листи, перев”язані голубою стрічкою, „від нього”, нехай покладе у труну. Під гололу. Це були ті самі листи, які Ольга відмовилася віддати М. Возняку, сказавши, що їх попалила. Воля Ольги була виконана. Ольга померла 30 травня 1935 року.
- Зачитування вірша "Червона калина" учнем напам”ять (слайд 7)
а) Як ви вважаєте, уособленням чого є у вірші калина і дуб. (калина - збірний образ дівчат, дуб - сильний, витривалий парубок).
б) А що передають слова - образи світло, сонце, буря, грім. (душевний стан ліричного героя).
в) Чому калина, замість того, щоб пориватися до небесної блакиті, схиляється додолу.
(дуб ближче до сонця, сонце для нього - несхитний орієнтир зростання, для калини, яка знаходиться серед дерев,набагато могутніших за неї, це небесне світило - ілюзією, нереальна вершина, і тягтися вгору немає сили. Опущені донизу плоди калини - виступають в поезії символом безсилля).
г) А чи не подібним було становище галицьких дівчат. (калина - збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях - заміжжя, сімейні турботи.
д) Пригадайте, як склалася доля коханої поети - Ольги Рожкевич.
е) Чому поет вибрав для вірша форму діалогу. (йде від народнопісенної традиції).
Вірш передає глибокий жаль з приводу того, що не кожна жінка знаходить у собі сили, щоб не дозволити "отінити себе".
5
"Твою красу я переллю в пісні"- каже поет устами свого ліричного героя. Інтимні поезії Франка, за словами Коцюбинського, самі просяться на музику". Багато з них мають народнопісенну основу. Чимало композиторів черпало натхнення в поетичній Франковій криниці, а окремі вірші на слова Франка стали народними піснями.
(слайд 8)
- Друге кохання Франка ЮЗЕФА ДЗВОНКОВСЬКА
«Явилась друга, гордая княгиня»
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою, сестрою гімназійного товариша. Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ ”голубої крові”, і дівчина дивилася на Франка згори вниз.
Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів, що відзначилися у польських повстаннях, виявляла прихильність до революційних ідей, а згодом стала народною вчителькою.
27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням «о руку і серце» її доньки. Отримав відмову. І нині у дослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні.
«Можемо говорити, що велике почуття у Юзефи до Франка навряд чи було, хоча вона йому симпатизувала, пише про це в листах і в товаристві говорила. І в той же час прохоплювалася в неї думка: «а не вийду за цього рудого». Боюсь все-таки, що шляхетське положення переважило», – вважає історик.
«Квітка осінняя, квітка бліда»
Злі язики говорили: чи то пара гоноровій польці рудий мужик? Та була ще одна причина тієї відмови – невиліковна хвороба. «Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само», – писав Роман Горак у книзі «Тричі мені являлася любов». Такої ж думки дотримується відомий прикарпатський історик, академік 6
6
Володимир Грабовецький. Він каже, що Юзефа знала: через сухоти довго не проживе.
«Вона вже відчувала, що відходить із цього світу, і не хотіла такому генієві заступати дорогу. Вона вірила в Франка, їй подобалась його творчість. А після того вона і скоро померла», – каже вчений.
Юзефа Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань.
Коли в 70-х роках минулого століття старий цвинтар у центрі Івано-Франківська перетворили на сквер, представники інтелігенції просили зберегти 24 могили, серед яких і Юзефину. Тоді її не залишили. Лише у рік 150-річного ювілею Каменяра спільними силами мерії і місцевого польського товариства на місці могили поставити плиту.
…У робочому кабінеті Івана Франка висів портрет «Дівчина з маком у волоссі». Припускають, що на ньому зображена Юзефа Дзвонковська.
"ОЙ ТИ ДІВЧИНО" – зачитування учнем . (слайд 9) с. 284 Ксюша
Вірш "Ой ти дівчино" музику до цієї пісні поклав Кос-Анатольський.
а) Які асоціації у вас викликає цей вірш.
б) Чому ліричний герой має всі підстави сказати
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Дослідницько- пошукове завдання.
- Визначте фольклорні риси поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» :
Вигук (ой);
Поетичне звертання (дівчино);
Риторичні питальні та окличні речення;
Зменшено-пестливі слова (устонька, серденько);
Постійні епітети (ясная зоре, буря люта);
Анафора (чом);
Фразеологізми (загублю душу).
- Яким постає ліричний герой в цій поезії? (Тонкий лірик з-під пера якого з’являються 7 поезії-перлини, що стають піснями)
У вірші чудово передано нюанси нещасливого безвзаємного кохання. Воно і щастя, бо не може не бути щасливим той, хто кохає. Воно й горе, бо почуття юнака не знаходять відгуку у серці дівчини.
А зараз ви почуєте вірш, що є перлиною не лише української, а й світової інтимної лірики. Поет висловлює найглибші, найщиріші почуття закоханого, почуття, які є святою таємницею двох. Геній поета підняв на хвилину завісу над цією таємницею, тож вислухайте цю сповідь серця з належною шаною до особистого найглибшого почуття людини.
ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ – прослуховування запису пісні. (слайд 10)
Визначити віршовий розмір поезії.
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Схвильованості почуттів відповідає ритм вірша, ми наче чуємо нерівне дихання людини,яку душать з трудом втамування сльози. Ліричний герой не може спинитися, він мусить викласти все до кінця, що мучить його.
а) Які рядки свідчать про внутрішню боротьбу героя, його душевні муки.
б) Які слова свідчать, що любов не знаходить у серці дівчини відгуку.
Словникова робота, обмін враженнями щодо почутого. ( Ліричний герой поезії – людина з ніжною, вразливою душею і разом з тим – сильним характером).
Визначте художні образи першої – третьої строфи і схарактеризуйте їх.
Перша строфа
Образи Характеристика
Сон Тьма
Очі Чудові, ясні, сумні, немов криниці дно студене
Уста Німі, мов зарево червоне
Криниця Символ кохання, глибини й чистоти почуття
Друга строфа
Образи Характеристика
Серце Надірване, здавлене болем, жалем
8 Пісні Ридання
Гордощі Знать не знаєш, минаєш, не зиркнеш, не кивнеш
Любов Без тями, з мукою довгими ночами, літа за літами
Третя строфа
Образи Характеристика
Зіронько Дівчина
Серце В турботі, не хоче тужити весь вік, марніє, в’яне, засиха; оживає,
грає, вільно віддиха
Диво золоте щастя Щастя, кохання молоде, бажане, страшне
- Визначити віршовий розмір поезії
Ліричному герою є насолода бодай хоч уві сні бачити ту єдину, що є «зіронькою», і без неї «весь вік тужити – не жити.» Нехай серце ліричного героя, що «в турботі… марніє, в’яне, засиха», хоч уві сні, милуючись дорогим образом, «зазнає щастя молодого, бажаного, страшного того гріха!» Поезія, покладена на музику, стала дивовижною піснею, ззадушевною, ліричною і ніжною.
Отже, герой проходить через біль, страждання докір, егоїзм прощення, радість, щастя.
Іншими словами: переборовши образу, пройшовши через прощення, ліричний герой відчуває емоційне переживання, що змінює людину, підносить на вищий рівень і дає можливість залишити нащадкам високохудожньо зафіксований досвід – вірші, пісні.
Так яким постає ліричний герой у вірші «Чого являєшся мені у сні…»?
(слайд 11 )
-„Явилась Третя – І очам приємно...” ЦЕЛІНА ЗИГМУНТОВСЬКА
Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.
Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”
Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...
9 (Слайд 12)
“Зів’яле листя” – не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом.
Мотиви – захоплення красою жінки, високе трагічне почуття кохання
Жанр – “лірична драма”
Композиція – Перший “жмуток”
Другий “жмуток”
Третій “жмуток”
(Слайд 13)
- Слово вчителя
- ДРУЖИНА: ОЛЬГА ХОРУЖИНСЬКА
Минуло майже десятиліття, перш ніж уже тридцятирічний Франко написав іншій жінці, своїй майбутній дружині, яку зустрів “за кордоном” — у Києві: ”повіяло свіжим вітром” і ”починається нова доба в моїм житті”. Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.
Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що робити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було). Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.
- Своїй дружині Франко не присв”ятив жодного вірша.
Окрім жінок, яких Франко уславив у своїй збірці були й інші жінки це і Уляна Кравченко,і Ольга Білінська, Климентія Попович..
(Слайд 14)
- Ви запитаєте, а же склалась доля Жінок Франка?
10
Жодна жінка, яка мала стосунки з Франком, потім не була щаслива. Трагічною є й пам’ять про них. Внучка Ольги Рошкевич Марія і розповідала, що бабця до кінця свого життя дуже шкодувала за Франком, не любила свого чоловіка і вважала себе дуже нещасливою. Вона дуже рано овдовіла — у 1912 році, а померла у 1935-му, доживаючи віку при родині сестри Михайлини, повністю відкинулася від світу — ні до кого не ходила, не хотіла нікого в себе приймати, а тільки сиділа і перечитувала листи Франка, що їх просила рідних покласти, коли помре, їй у домовину. Попри те, що Уляна Кравченко вийшла заміж, її творчість постійно пов’язана з Франком і подекуди має фатальні риси. Жахливо склалася доля Климентії Попович, яка теж вийшла заміж, але її чоловіку постійно здавалося, що вона недодає йому уваги, тож він страшенно з неї знущався — Климентія зійшла з розуму, коли її чоловіка просто так, як попа, розстріляли в неї на очах. Надягнувши ковдру на голову, вона пішла блукати селами і померла в Новосілках, де була похоронена як приблуда. Ольга Білинська так і не вийшла заміж, хоча мала гарні варіанти, і сьогодні навіть не знаємо, де її могила. Швидко зійшла зі сцени життя Юзефа Дзвонковська, так нічого й не лишивши по собі, навіть фотографії, аби прийдешні могли побачити, якою вона була. Целіна померла на початку 40-х років, але де її могила — не відомо.
Дивним незвичним залишається те, що після смерті Івана Франка Ольга , дружина Франка товаришувала з Ольгою Рошкевич і Целіною.
Друзі, у мене до вас запитання: коли людина може назвати себе щасливою?(Учні відповідають по-різному, в тому числі говорять і про кохання)
Любов... Кохання... Такі хвилюючі слова. Скільки навіюють вони думок, переживань. І як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням. Що ж означає кохати? У вас все попереду, і кожен знайде свою відповідь на це запитання у своєму серці. Ми звикли говорити про Франка як про поета-борця, але як зазначав М.Коцюбинський, “Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного.”
Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення у творчості Франка – поезії, прозі, драматургії. І сьогодні на уроці ми прочитали ще один розділ життєвої книги митця, з якого Іван Франко постав як тонкий лірик, людина з палким серцем, чоловік, що кохає і страждає, радіє і тужить, вірить і зневірюється.
Збірка до глибини душі вразила видатну російську поетку українського походження Анну Ахматову (Ганну Горенко). Вона зробила переклади декількох найбільш емоційно напружених творів книжки. (слайд 15)
Безмежнеє поле в сніжному завою, 11
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
Бескрайнее поле, где снег пеленою,
О, дай мне простора и воли!
Один я средь снега, лишь конь подо мною,
А сердце трепещет от боли.
Неси ж меня, конь мой, по чистому полю,
Как ветер, что тут же гуляет,
Быть может, уйду я от гибельной боли,
Что сердце мое разрывает
Підсумки уроку
Як ви гадаєте, якби життя І.Я.Франка склалося по-іншому, і він не зустрів би цих трьох жінок, чи народилися б такі чудові вірші?
Чомусь відбувається так, що поетів найчастіше надихає не щаслива, взаємна любов, а нещасна, нерозділена. Саме під впливом страждань, «солодкої муки» від кохання без відповіді народжуються незрівнянні шедеври інтимної лірики, з якими ми сьогодні і познайомилися.
Скажіть, будь ласка, хто з відомих поетів світової літератури страждав через нерозділене кохання? ( Данте Аліг’єрі страждав від кохання до Беатріче, яка померла молодою. Франческо Петрарка кохав ледь знайому жінку Лауру без взаємності. Вільям Шекспір вибачав всі гріхи Смаглявій леді і продовжував її кохати.)
Всі образи жінок, кохання у Франка зливаються в один - мрію, Музу, пісню, ідеал- далекий та ясний.
Домашнє завдання. Прочитати книгу Романа Горака „Тричі мені являлася любов”
Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
Бескрайнее поле, где снег пеленою,
О, дай мне простора и воли!
Один я средь снега, лишь конь подо мною,
А сердце трепещет от боли.
Неси ж меня, конь мой, по чистому полю,
Как ветер, что тут же гуляет,
Быть может, уйду я от гибельной боли,
Что сердце мое разрывает
Михайлина Рошкевич
Наталія Кобринська Ольга Рошкевич-Озаркевич
Уляна Кравченко Климентія Попович-Боярська
О. Бажанська-Озаркевич Софія Окуневська-Морачевська
Наталія Кобринська
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Перший «жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. («Так, ти одна моя правдивая любов», «За що, красавице, я так тебе люблю».) Ліричний герой не хоче згодитись з тим, що кохана йому відмовляє. Він то звинувачує в усьому обставини («Раз зійшлися ми случайно...»), то прагне здаватися збайдужілим («Я не надіюсь нічого...»), то вмовляє кохану згля¬нутися на його страждання («Не минай з погордою...», «Я не кляв тебе, о зоре»).Перший жмуток був прив”ячений першому коханню Ользі Рошкевич.
Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися.
Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні.
Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.
Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Перед смертю Ольга слізно просила Михайлину, аби та вволила її останню просьбу: листи, перев”язані голубою стрічкою, „від нього”, нехай покладе у труну. Під гололу. Це були ті самі листи, які Ольга відмовилася віддати М. Возняку, сказавши, що їх попалила. Воля Ольги була виконана. Ольга померла 30 травня 1935 року.
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Другий «жмуток» ліричної драми написаний переважно у народно-пісенній манері, тому багато віршів з другого «жмутка» стали улюбленими піснями та ро¬мансами («Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калина, чого в лузі гнеш¬ся?», «Чого являєшся мені у сні?» та інші). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них. Другий жмуток був прив”ячений Юзефі Дзвонковській.
Так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою, сестрою гімназійного товариша. Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ ”голубої крові”, і дівчина дивилася на Франка згори вниз
Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів, що відзначилися у польських повстаннях, виявляла прихильність до революційних ідей, а згодом стала народною вчителькою.
27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням «о руку і серце» її доньки. Отримав відмову. І нині у дослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз мов бухло полум'я червоне.
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні
Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.
І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях
І як я ним у пітьму помандрую .
Провідним мотивом поезій третього «жмутка» є пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням. Третій жмуток був присв”ячений Целіні Зигмунтовській
Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.
Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”
Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
про публікацію авторської розробки
Додати розробку