Міністерство освіти і науки України

Херсонський професійний ліцей харчової промисловості

 

 

 

Поетичний світ

Ліни Костенко

До 90-річчя від дня народження Ліни Костенко

 

 

 

Херсон

2020

 

83.34 УКР 6

К 71

      

 

Херсонський професійний ліцей харчової промисловості

 

Базиченко Вікторія Вікторівна

Викладач української мови та літератури

 

 

К71 Поетичний світ Ліни Костенко: до 90-річчя від дня      народження Ліни Костенко: навч. посібник для студентів / В.В.Базиченко. – Херсон, 2015. – 55с.: іл..

 

 

У  посібнику відображено короткий літопис життя і творчості  видатної української поетеси, громадської діячки, лауреата Шевченківської премії 1987 року Ліни Василівни Костенко, а також подається аналіз поезій та роману у віршах  « Маруся Чурай» .

На допомогу учням.

 

Зміст

 

Передмова

1. Короткий літопис життя і творчості Ліни Костенко

2. Твори Ліни Костенко

3. Характеристика епохи, в яку жила письменниця

4. Світогляд, риси характеру

5. Духовні орієнтири творчості Ліни Костенко

6. Громадська діяльність письменниці

7. Поезія Ліни Костенко    

• Інтимна лірика
• Пейзажна лірика
• Філософська лірика

8.Роман у віршах «Маруся Чурай»

• Історично-фольклорна основа твору. Історія написання
• Тема, ідея, проблематика твору
• Сюжет і композиція твору
• Образ Марусі Чурай
• Сценічне безсмертя «Марусі Чурай»

9.Вислови, що стали крилатими

10. Мотиви Ліни Костенко у молодому поколінні (Абольяніна Сусанна)

11. Запитання і завдання

Використана література

 

Передмова

                                       Ми просто йшли. У нас нема

                                   Зерна неправди за собою.

Т.Г. Шевченко

Метою даного видання є висвітлення поетичної діяльності лауреата Шевченківської премії, лауреата Міжнародних літературних премій Л. В. Костенко.

Поетеса Ліна Костенко – наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. Її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток.

Ліна Василівна Костенко народилася у місті Ржищеві на Київщині у родині вчителів. Подальше життя пов’язане з Києвом, де вона вчилася у середній школі, а після її закінчення у Київському педагогічному інституті. В 1953 році залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила з відзнакою у 1956 році. Ліна Костенко була однією з перших найпомітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50-60-х років ХХ століття. Перша книжка поезій «Проміння землі» вийшла у 1957 році, а наступного року – друга збірка «Вітрила».

Перші поетичні збірки засвідчили справжню творчу зрілість поетеси, поставили її ім’я серед визначних майстрів української поезії. Творчий розвиток поетеси не був позбавлений ускладнюючих моментів: досить тривалий час її поетичному слову було оголошено заборону, 16 років твори Ліни Костенко не потрапляли до друку. Але поетеса не втратила людської гідності в часи випробувань і продовжувала творити.

Прикметними рисами творчості поетеси є інтелектуалізм, філософізм, морально-етичний максималізм – злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключі до таємниць буття людини, нації, людства…

Творчий доробок поетеси досить вагомий: на сьогодні Ліна Костенко авторка близько 10 поетичних книг.

Увібравши в себе національні ідеали і найкращі риси живої народної мови, ідейну вагомість, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості.

 

 

 

 

Ліна Костенко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Короткий літопис життя і творчості Ліни Костенко

 

19. 03. 1930 р.           Народилася Ліна Костенко в м.                                                                    Ржищеві на Київщині в сім’ї                                                                                                                     вчителя.

1936 р.                    Родина переїхала до Києва

1936-1941 рр.           Дитинство. Арешт і заслання батька                                                               як ворога народу.

1941-1945 рр.                   Дитинство. Біженська доля

1946 р.           Закінчила школу і вступила до                                                                    Київського педінституту. З’явилися                                                                                                      перші публікації.

1952-1956 рр.         Навчалася в Московському                                                               літературному інституті, який                                                                                                                   закінчила з відзнакою. Повернення                                                                                                     до Києва

1957 р.         Виходить перша збірка «Проміння  землі»                                                                                                                                         

1958 р.                  Виходить друга збірка «Вітрила»

1961 р.         З’являється третя збірка «Мандрівки серця»                                                        

1961-1977рр.        Період так званої «духовної  еміграції».                                                                Акції протесту (голодування, виступи на захист                                                                             політв’язнів)                                                                                                 

1962 р.         Вийшов друком кіносценарій                                                              «Перевірте свої годинники».                                                                                                                    Почалися зйомки фільму.

1963 р.   Розсипано набір збірки «Зоряний інтеграл»                                                         

1966-1967 рр.  Відзнятий матеріал фільму за сценарієм Л. Костенко піддається                                           нищівній критиці на пленумах спілки                                                                                           кінематографістів України. Згодом              

             поетеса відмовляється від авторства                                                        переробленого до невпізнанності сценарію.                                                                     

1972 р.                    Розсипано набір збірки «Княжа гора»

1977 р.           З’являється збірка «Над берегами  вічної ріки»                                                        

1979 р.   Вихід у світ роману «Маруся Чурай»

1980 р.                            З’являється збірка «Неповторність».  Ліну Костенко нагороджують               Шевченківською премією за цю               збірку і роман      «Маруся Чурай».

1987 р.   Видання збірок «Сад нетанучих скульптур»,                                                          «Бузиновий цар». Виходить у світ «Вибране»                                                                                                 

1990 р.   У США відбувся Всесвітній конгрес                                                     «Ліна Костенко – поет і мислитель»

1995 р.   Нагородження поетеси  Міжнародною                                              літературною премією               ім. Ф. Петрарки за книгу                                                                  «Інкрустації», видану італійською мовою.

1999 р.   Вийшов роман у віршах «Берестечко».

                                         Вручено диплом  Почесного доктора Національного                                                      університету «Києво-Могилянська  академія».                                                                     

2000 р.            Ліна Костенко – перший лауреат  Міжнародної

                                        літературно-мистецької  премії ім.. О. Теліги

                                       «за   справжнє лицарство у житті, подвижницьку                                                          діяльність в ім’я України, створення

                           високохудожніх творів».

2010 р.   Опублікувала перший прозовий  роман

                                       «Записки українського самашедшого»,

                                       що став одним з лідерів продажу серед українських                                                      книжок у 2011 році. Поема «Берестечко» з

                                         ілюстраціями Г. Якутовича, видана видавництвом                                                          «Либідь», мала загальний тираж 14тис. примірників,

                                        а   збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована                                                           Ольгою Богомолець, розійшлася  тиражем 5 тис. 

                                        примірників

 

2011 р.           вийшла поетична збірка Л. Костенко «Річка 

                                       Гераклита», куди ввійшли раніше написані вірші та 50

                                       нових  поезій.

2011 р.           У видавництві «Либідь»видано монографію

                                    Івана Дзюби про Ліну Костенко «Є поети для епох».

Твори Ліни Костенко

Видання

 

• «Проміння землі» (1957)
• «Вітрила» (1958)
• «Мандрівки серця» (1961)
• «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)
• «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)
• «Над берегами вічної ріки» (1977)
• «Маруся Чурай» (1979)
• «Неповнорність» (1980)
• «Сад нетанучих скульптур» (1987)
• «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
• «Вибране» (1987)
• «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
• «Берестечко» (Київ: Либідь, 1999, перевидання 2010)
• «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
• «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
• «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
• «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
• «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)

Романи

• Маруся Чурай, роман у віршах
• «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)

Поеми

• Берестечко
• Дума про братів Неазовських
• Скіфська одіссея
• Сніг у Флоренції

Поезії

• «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»
• Віяло мадам Полетики
• «Життя іде, і все без коректур…»
• «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»
• «Моя любове! Я перед тобою…»
• «Мій перший вірш написаний в окопі…»
• «Очима ти сказав мені: люблю…»
• Пастораль ХХ сторіччя
• Пелюстки старовинного романсу
• Пісенька з варіаціями
• «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»
• «Розкажу тобі думку таємну…»
• Світлий сонет
• «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!…»
• «Тут обелісків ціла рота…»
• Українське Альфреско
• «Умирають майстри…»
• «Хай буде легко. Дотиком пера…»
• «Чекаю дня, коли тобі скажу…»

Кіносценарії

• «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А.Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства.

Театральні постанови за творами

Харківський Театр "P.S." випустив дві вистави за творами Ліни Костенко:

• «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги
• «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року

Характеристика епохи, в яку жила письменниця.

У 1953 році помер Сталін. Разом зі смертю цього деспота і невдалою спробою Берії прибрати владу до своїх рук почалася нова епоха. Її прийнято називати “хрущовською відлигою” за іменем  партійного лідера, який у той час керував державою. Така разюча зміна політики, розкриття культу особи для багатьох громадян СРСР здавалася неймовірним явищем. Коли Хрущов виголошував свою доповідь на ХХ з’їзді КПРС, багато хто з присутніх у залі депутатів непритомнів від страху, що чує крамольні слова, за які ще кілька місяців  тому розстріляли б не лише оратора, а і всіх його слухачів. Те, що комуністична партія у такий спосіб реабілітувала себе й залишалася надалі при владі, розумів мало хто з рядових громадян. Інша річ, що це розуміли інтелектуали. Прикладом такого попередження можна вважати вірш Д.Павличка “Коли помер кривавий Торквемада”.

“Хрущовська відлига” не могла протривати довго, бо провідні діячі компартії швидко збагнули, що дух свободи неминуче принесе  кінець їхньому пануванню. До того ж за Хрущова державу теж часто лихоманило: реорганізація в колгоспах,  пов’язана з масовим вирощуванням “королеви полів” кукурудзи, цілина, гоніння на церкву – все це породжувало невдоволення і глухе бурчання, що час від часу переростало в грізний клекіт у народних масах.

Епоха  Брежнєва, який став наступником  скоропостижно, зате “демократично” усуненого від державного керма Хрущова, характеризувалася шантажем усього світу Третьою термоядерною війною, грубим втручанням у справи інших держав. Країну знов накрила  зловісна тінь в’язниць, обплутала павутина колючого дроту. Гоніння по службі, партійні і “товариські” розгляди, відкрите і таємне стеження міцно вселялися в повсякденність. Припинила діяльність реабілітаційна комісія. Чимало випущених політв’язнів знову опинилися за ґратами.

 

Світогляд, риси характеру.

Кажуть, ріки мають великий вплив на людей. Тим, хто народжується на їх берегах, вони передають частину своєї енергії. Згадаймо Олександра Довженка з його “Зачарованою Десною”. Чим більша ріка – тим щедріші дарунки. А зі Ржищева маленька Ліна мала нагоду з юних літ споглядати  красу Дніпра, відчувати його впевнену могутність і силу. Доленосна ріка супроводжувала її й по переїзді до Києва. А ще в передвоєнні часи столичний Київ говорив майже виключно українською мовою. Мужнє чекання разом з матір’ю безневинно засудженого батька  теж вплинуло на формування духовного світу майбутньої поетеси. А потім була війна, жахливі й сумні “біженські мандри”. Тоді Ліні було одинадцять років. Упродовж цілого життя переходила борознами випробувань – а вони укріплюють душу. І війна – чи не найглибша із цих борозен. Вона поставила першу зарубку на дереві творчості.

 

 

Духовні орієнтири творчості Ліни Костенко

Естетичне й життєве кредо Ліни Костенко – чиста й абсолютна правда без крихти фальші, а ще – наполегливість і праця, праця, праця. У поемі “Зоряний інтеграл” є такі рядки:

 

• Спадковість?
• Совість.
• Мрія?
• Інститут.
• Любов?
• Життя.
• Зненависть?
• Трутні.
• Минуле?
• Труд.
• Позаминуле?
• Труд.

З таким минулим – можна і в майбутнє!

 

Важлива тема творчості Ліни Костенко – це роздуми про час і вічність, про вічне і невмируще в людській  душі, непроминущі цінності життя. Людина як найвища цінність перебуває в епіцентрі художніх роздумів, про що б не писала авторка. Роздуми над здобутками сучасної науки і втратами духовних орієнтирів  сучасної людини вилились у такі рядки: “Цінує розум вигуки прогресу, / душа скарби  прадавні стереже”.

 

 

 

 

 

 

Громадська діяльність Ліни Костенко

Ліна Василівна не часто з’являється перед своїми читачами, тому кожен її публічний виступ, кожна публікація у пресі є резонансною подією.

Саме такою подією стала лекція Ліни Костенко, прочитана 1 вересня 1999 року в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. (Традиційно у День знань вступну лекцію для студентів читають люди зі світовим ім’ям). Зустріч із Ліною Костенко завершилася урочистою церемонією вручення поетесі диплому та мантії Почесного професора НаУКМА.

Тема лекції звучала так: “Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала”.

Що таке гуманітарна аура? Ліна Костенко, подаючи приклади зі світових культур, пояснює, що це “потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, – в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті”. Іншими словами, це те незабутнє, коштовне, неповторне (із вірша “Вже почалось, мабуть, майбутнє”), що має непроминальну вартість – як-от “посмішка Джоконди”.

Уся штука у високій точності моральної оптики. Уявіть собі складну систему дзеркал: якщо хоча б одне із них має дефект, то всі інші відбиватимуть  спотворене зображення. Ця система є моделлю і людських стосунків, і суспільних. Маленька неправда тягне за собою велику брехню. Велика брехня переростає у велику трагедію. Брехня епохи побудови комунізму – підміна моралі, зневажання основоположних вартостей – вела Україну в історичне небуття. Головне дзеркало мало дефект. Що ми побачимо у спотвореному дзеркалі? Якщо хочете знайти дуже конкретну відповідь, зазирніть у радянські підручники історії, літератури. Там усе надзвичайно чітко зафіксовано: Іван Мазепа – зрадник, Тарас Шевченко – атеїст, Леся Українка – пролетарська письменниця, Винниченко – буржуазний націоналіст. У тих підручниках не було взагалі імен письменників “Розстріляного відродження”, та й дотепер у підручниках ще багато білих плям.

Дефект головного дзеркала робить жахливі речі: він приховує страшні цифри жертв голодомору, репресій, розстрілів, замовних політичних убивств. Поверхня спотвореного дзеркала відбиватиме дійсність у фальшивих рожевих тонах – навіть в убивчі дні чорнобильського вибуху країна вихлюпне на площі святкувати Першотравень, з радіоактивними квітами в руках дітей…

Усунення дефекту – справа не одного десятиліття. І водночас справа кожного дня, кожної миті. Справа кожного з нас.

Ліна Василівна має особливу потребу перебувати тілом і душею в зоні боротьби, в зоні ризику. Ще тоді, наприкінці вісімдесятих, у часи перебудови, вона передбачала перетворення боротьби за долю України у “велике мискоборство”. Відійшовши від суспільного життя на видноті, вона залишила собі зону відчуження – біль Чорнобиля.

Душа здригнеться і в астралі:

Де ж те як писанка село?

В майбутнє підуть магістралі,

А України наче й не було.

Кажуть, що коли один журналіст попросив Ліну Костенко про інтерв’ю, то вона призначила йому місце зустрічі у чорнобильській зоні. Щорічні народознавчі експедиції у 10-кілометрову чорнобильську зону, зустрічі з людьми, що повернулися у мертві поселення, фіксація на кіноплівці, документальні записи. Тепер для Ліни Василівни звичним одягом є захисне хакі. Вона готує велику документальну повість про Чорнобиль, а також нову книгу віршів. За її сценарієм та при її безпосередній участі в чорнобильській зоні знято фільм “Тризна” (режисер Роллан Сергієнко).

Головне – усвідомити, що живе в Україні  Ліна Костенко – поет світової величини. Чи стоїть вона у невижатих чорнобильських травах, чи замикається від настирливого світу в мушлі своєї домівки – вона є. І в дзеркалі її поезії – Україна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поезія Ліни Костенко

Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

Ліна Костенко – тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих. Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

Безкомпромісність – ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність – ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета – не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленість того, що ми звемо минулим, торішнім та й майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить

Звичайна хата з комином

На росах і дощах

Настояний бузок

Оця реальна мить

Вже завтра буде спомином,

А післязавтра – казкою казок.

Основні мотиви її творчості – це: історія нашого народу, єднання людини з природою, філософічність буття, тема поета і поезії, тема кохання, тема війни, тема творчої праці, тема моралі тощо.

Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допомогою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замислюється письменниця, її хвилює те, що спотворює душу, що знищує життя:

Не так та річка Лета,

Не так цензура та гірка,

Як самозречення поета

Брехнею власного рядка.

Ліна Костенко – справжній майстер художнього світу. Вона філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває найсуттєвіші  почуття людини, її неповторність і складність, суперечливість і красу. У її ліриці звучать і мотиви Великої Вітчизняної війни, і роздуми про важливість творчої праці, бажання залишити по собі добру пам'ять, любити людей і природу, берегти їх.

Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

Тематичний обрій поетеси  досить широкий. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності.

• Філософська лірика

 

З великою  тривогою Ліна Костенко закликає нас жити в злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: «Не відступитися й не покласти лжу на струни». Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури й мови. Проблеми мови порушені поетесою в кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії «Біль єдиної зброї» є те, що рідній «трагічній мові» труну « не тільки вороги, а й діти власні тешуть». Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні «на нашій – не чужій землі». Названа поезія сильна вірою поетеси в те, щі дух народу і її мову не вбити нікому:

 Безсмертна мова! Ти смієшся гірко.

 Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

 Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

 З твоїх принижень — не з твоєї величі.

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє». Тут читаємо: «Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине». Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам'ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любої і вірність батьківщині.

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Уже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, убитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відлупившись у низці поетичних творів.

Нелегка творча доля Ліни Костенко зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна,— тих, кого світ ловив, але не впіймав...

Найбільше гармонії та душевної злагоди — у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою».

Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов'ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».

Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у найнепримітніших речах: «якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною й невід'ємною її частиною:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

Поетеса любить перебувати наодинці з деревами й квітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється любові й прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості й природи, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (В. Брюховецький).

 

• Пейзажна лірика

 

У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто зустрічаємо слово «люблю». Природа, ніби відчуваючи настрій людини, приймає її болі й страждання, наснажує світлою радістю й тихим умиротворенням, дарує відчуття скороминущості суєтного людського життя й вічності навколишнього світу, і поетеса відповідає їй любов'ю й вдячністю:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

І розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: «Здрастуй!» — крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

на щит піднявши сонце і зорю. —

Я їх люблю. Я знаю їхню. мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Якщо, за визначенням В. Панченка, ріка у творах Ліни Костенко є символом стоїцизму, то ліси, сади, взагалі дерева — символом торжества життя. Природа для Ліни Костенко така ж одухотворена, як людська душа. Рідкість із зеленим світом — це спорідненість з духовним космосом нашої планети, гостре відчуття неподільності всього живого. У вірші «Послухаю цей дощ» про це сказано дуже чуйно й водночас відверто:

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

                            Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

Та, може, це і є моя найвища сутність.

Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Костенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі,  до речі, завжди набагато щедріший і чистіший від людського.

• Інтимна лірика

 

Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, а мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі. У книзі «Вибраного» вона складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля».

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз...

Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша «Недумано, негадано». Ще й тим характерні, що в них — бунт проти ерзац-почуттів, напівлюбові, лукавства й розрахунку.

Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані.

Такі сади були тоді розхристані.

 І вся в гірляндах, як індійська жриця,

 Весна ряхтіла в іскорках роси.

 Плакучі верби не могли журиться,

Такі були у іволг голоси!

На перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Навіть не промовляє, а кричить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу — розхристані, немов сп'янілі від весняної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує під першими сонячними променями, бентежно-радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. «Настрій» природи абсолютно відповідний настрою сповненої любовними почуттями героїні.

Але, як це завжди буває в Ліни Костенко, найбільш вражаючі рядки - у фіналі твору. Саме вони надають довершеності:

А під вікном цвіли у нас троянди,

Не вистачало трішечки доби

А на дошку прозорої веранди

Ходили то дощі, то голуби...

Це дає нам відчуття, і бачення середовища, у якому перебували двоє сп'янілих від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не могли набутися один з одним — «не вистачало трішечки доби». При всій зовнішній простоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності.

Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття — від його найвищої піднесеності, своєрідного «піку» почуттєвого підйому, коли любов, здається, набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Почнемо з поезії, у якій любов — невгамовна пристрасть:

Спини мене отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами.

Спини ж мене, спини і схамени,

Ще поки можу думати востаннє,

Ще поки можу, але вже не можу.

 

 

Основні мотиви творчості Ліни Костенко – це:

• історія нашого народу;
• єднання людини з природою
• філософічність буття
• тема поет і поезія
• тема кохання
• тема війни
• тема творчої праці
• тема моралі тощо.

 

 

 

Роман у віршах «Маруся Чурай»

 

Твір Ліни Костенко є цікавим і яскравим явищем в українській художньо-історичній романістиці XX століття. По-перше, жанр твору рідкісний і цікавий. Літературознавці на сьогодні романом у віршах називають небагато творів, при цьому в російській літературі виділяють «Євгенія Онєгіна» О. С. Пушкіна, а в українській — «Марусю Чурай» Ліни Костенко. Поетеса зробила якісно новий крок у розвитку цього жанру.

Ліна Костенко старанно дотримувалася історичної правди у своєму творі. Вона вводить образи реальних людей. Персонажі роману згадують реальні історичні події. Полтавці добре пам'ятають оспіваного в піснях козака Байду — першого гетьмана українського козацтва Дмитра Вишневецького, великого патріота, який став на захист українських земель від турецько-татарських нападників. Вони згадують часи, коли на півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось братерство мужніх лицарів, що потім названо українським козацтвом, запорожцями.

Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, Ліна Костенко відтворює блискучу галерею народних характерів. Найповніше, безперечно, змальовано головну героїню роману — Марусю Чурай, доньку хороброго, чесного, непримиренного борця проти кривди Гордія Чурая. Незважаючи на те, що документальні дані про Чураївну дуже скупі й суперечливі, ніяких письмових документів про її життя не маємо, бо судові акти Полтавського магістрату згоріли під час лютої пожежі, її пісні, що збереглися в народних переказах, допомогли поетесі створити цей образ, що за історичними, соціальними, духовними ознаками був цілком можливий для того часу.

Поетеса написала роман історичний, але він за своїм пафосом — ліричний; своєю емоційною тональністю він звернений до майбутнього — до нашої сучасності. У творі майстерно поєднано епос і лірику, правдиво показано всі сфери життя — політичного, духовного, родинно-побутового, військового. Роман Ліни Костенко — це твір зрілого майстра, вершинна книга творчості поетеси, що вражає досконалістю змісту і форми.

 

• Жанр твору: роман у віршах.

Історичний роман у віршах – рідкісний літературний жанр, який вимагає від автора великої майстерності у поєднанні епічної історичної оповіді з ліричними відтінками, емоційністю, глибиною переживань, афористичними образними міркуваннями.

 

 

 

 

 

• Історично-фольклорна основа твору. Історія написання

 

Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979р.

Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі, двох слів не могли зв'язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу -  шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман. Розсипаний набір книжки розкотився, як добірне невмируще зерно по всій Україні й дав свої сходи.

У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам'ять про те, хто ми, чиї діти, витравлювали, випалювали, відбивали немилосердно... Але вона — живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим суспільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання. «Маруся Чурай» Ліни Костенко — це не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія.

У Ліни Костенко історія — це жінка, змучена, катована, зневажена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гордість, гідність людську. Історичне полотно твору становить окрему сторінку, через яку ще раз висвітилися долі героїв роману. І життєву лінію головної героїні Марусі Чурай,  Ліна Костенко ввела в бурхливі соціально-політичні перипетії суспільного поступу України XVII ст., а ще точніше — періоду визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Представники козацької республіки в романі — Богдан Хмельницький, Лесько Черкас, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Яким Шибилист і ті, хто з небуття повернулися в думі (Яків Остряниця, Гордій Чурай, Павлюк, Наливайко). До цього славного лицарства належить і дід Гамарник, «самітник і химерник», котрий од трьох шабель ще й досі не загоєн. Грицько Бобренко теж козак, але він з часом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, неодноразово повторивши Марусі: «Любов любов'ю, а життя життям».

В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кожному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю...».

Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в українській, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,— Б. Залєський, О. Шаховський,          К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров,       П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий,  Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська,   М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, 

І.     Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук...  А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилянська, що сама балада перекладена російською, польською, німецькою, угорською, французькою, англійською мовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, яка наново взялася за настільки, здавалося б, зужитий у літературі матеріал.

Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До осмислення феномену її життя й творчості зверталися Г.Квітка-Основ'яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С.Руданський та інші. Ім'я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі, легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко.

Український народ вправі пишатися багатством народної творчості. Хтось створює щось, його визнають, й ось уже про нього складають легенди й перекази. Так, за переказами, у 1625-1650 рр. жила в Полтаві Маруся Гордіївна Чурай — поетеса й співачка, пісні якої були широко відомі в народі. Вона любила Гриця Бобренка. Але їх кохання було нещасливим і закінчилось трагічно. Дівчина померла в молодому віці, навіть точно не відомо як, але її чудові пісні, що їх вона подарувала народові, дали їй вічне життя в пам'яті українського народу.

На жаль, не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, страшна пожежа 1658р. знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й перекази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини-співачки й козака Гриця Бобренка, який помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в історичну фабулу роману — народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Полтаві, що на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю.

Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.

 

 

• Тема, ідея, проблематика твору

 

Тема твору: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVIIст.

Головна ідея твору: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу й могутність.

Тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В.Панченко).

За своєю суттю це – глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, працюючи над романом, відкрила її для нас, обезсмертила в Слові.

Серед порушених у творі проблем:

1. багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою;
2. характеристика колоритних народних типів, взятих з різних «поверхів» українського життя XVIII ст.;
3. кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних граней та переживань — поетичних і трагічних;
4. сповнений пристрасті роздум про місію митця та його слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі — зокрема;
5. шляхетність і вірність  як шлях порятунку, пристосуванство й зрада як шлях до загибелі;
6. фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесеного й приземленого в людському житті;
7. доля як наслідок вибору між цими цінностями;
8. славна й трагічна боротьба народу за свою державність.

 

 

 

 

 

 

• Сюжет і композиція твору

 

Сюжетні лінії                         особиста (Маруся – Грицько)

 

                  історична (боротьба   українського народу проти загарбницької

політики польської шляхти).

Роман складається з дев'яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву.

 

Розділ твору	Назва розділу	Описання
I розділ	«Якби знайшлась неопалима книга»	Дощенту знищена пожежею Полтава 1658р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар й Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.
II розділ	«Полтавський полк виходить на зорі»	Полтавський полк на зорі виступає в похід боронити волю свого народу.
III розділ	«Сповідь»	Маруся перебуває у в'язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.
IV розділ	«Гінець до гетьмана»	Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом            скасовує смертний вирок Марусі.
V розділ	«Страта»	Марусю виводять на площу для страти, де зібралася ж не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Марусиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України покарано було на горло у Варшаві.
VI розділ	«Проща»	Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка й з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.
VII розділ	«Дідова балка»	Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається хліборобством. Іван попереджає діда про наступ ворожих але той вирішив не покидати свою домівку.
VIII розділ	«Облога Полтави» .	Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий  тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує: одружитися. Маруся відмовляє парубкові
IX розділ	«Весна, і смерть, і світле воскресіння».	Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю...» Твір починається фактично із розв'язки, причому несподіваної і страшної, через що тяжіє до новелістичного жанру, а розташування частин композиції у нехронологічному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість.

 

 

Визначення сюжетних елементів роману:

Зав’язка – стосунки Марусі з Грицем Бобренком.

Розвиток дії – похід на прощу з мандрівним дяком.

Кульмінація – отруєння Гриця, суд.

Розв’язка – символ безсмертя душі.

 

• Образ Марусі

 

Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.

Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою:

Красива я була, правда? Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.    Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.

Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. I саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям.

Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів.

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.

 

У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не просто відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім'ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини.

Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй.

Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело. Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим поворотним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися в глибинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку не сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити...  А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка. Не раз людська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. І через це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, у яку був закоханий іще з дитинства й з якою разом виріс, і бере за дружину Ганну (Галю) Вишняк, племінницю Полтавського полковника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка.

Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришталеву вірність, у  розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця — коханого, але долі повернути не може.

У творі Ліни Костенко отруєння Гриця — трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречений) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крок за кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини, доводять інше. Сама пісня «Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці...» є і розпачливим  зойком зболілої, вистражданої душі, й обвинувачу вальним актом призначення вбивці. Якщо пісні «Ішов милий горонькою», «Болить моя головонька від самого чола», «Засвіт стали козаченьки», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «Чи ти, милий, пилом припав», «Шумить-гуде дібровонька» крок за кроком розгортають сторінки трагедії душі дівочої і ницості й зради душі юначої, то пісня «Ой не ходи, Грицю...» є логічним завершенням, крапкою в розвитку їх стосунків.

Доведена до відчаю, Маруся спробувала накласти на себе руки (кинулася із греблі у Ворсклу), але була врятована Іваном Іскрою, хлопцем, що безнадійно, без відповіді був закоханий у неї. А Гриць, не зважаючи на одруження, далі продовжував до неї ходити, люблячи, але знаючи, що за дружину не візьме, бо не дозволить мати. І потім, уже будучи одруженим ( у романі цього немає), не полишає нещасну дівчину, ще більше вводячи її в неславу. І неможливість розплутати цей божевільний клубок людських стосунків і почуттів змушує Марусю до останнього, відчайдушного кроку — одним вчинком знищити причину своїх і його страждань. Що і було виконано.

В історичному романі у віршах «Маруся Чурай» дівчину-отруйницю присуджено скарати «на горло» через повішання. Насправді факти свідчать, що була присуджена кара через «усікновення голови» (страшніше й жорстокіше!). І в останній момент, уже біля плахи, вірний козак Іван Іскра привозить від самого гетьмана Богдана Хмельницького наказ про скасування кари і заборону надалі без гетьманової згоди карати будь-кого «на горло».

Чураївна залишається живою, але вона вже мертва, душа її вмерла разом із коханим і похована разом із ним, а тлінна оболонка довго на сім світі не затримається, бо тіло без душі — ніщо.

І ота пісня стала її останньою піснею, бо мертва душа шедеврів уже не cтворить. Історія зазначає, що після Грицевої смерті та суду, що засудив дівчину до смертної кари влітку 1652 р. Маруся Чурай прожила ще рік і померла сухот 1653 р. Так людська підступність і злоба погубила чарівний цвіт української піснетворчості, українську Сафо, як називали її літературознавці, що прожила на світі неповних 28 років.

Та вічно молодими, нев'янучими, свіжими залишаються її пісні, як і трагедія любові, вилити в них. Це саме та мить геніального осягнення, коли суто особисте, інтимне стає всезагальним, вселюдським, а краса душі і почуття сприймається на висотах національної культури. Одна із багатьох, і, в той же час, одинока Маруся Чурай... Дівчина з легенди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Сценічне безсмертя «"Марусі Чурай"»

 

Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» відразу набув значної популярності. У сезоні 1987-1988 року за «Марусею Чурай» у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконувала народна артистка України Ніна Матвієнко. Уже сам її рідкісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, здається, забезпечують успіх.

У Львівському українському молодіжному театрі режисер В. Кучинський об'єднав в одній виставі «Сад нетанучих скульптур» два твори Ліни Костенко — драматичну поему «Сніг у Флоренції» та «Марусю Чурай». Здавалось би, що спільного між подіями в Італії й Україні, які відбуваються навіть у різних століттях, XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знайшов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. У їхній інтерпретації на передній план виходить проблема місця художника в суспільному житті, у творенні духовної долі свого народу. Доля третьої вистави — моно спектаклю народної артистки України Ніли Крюкової «Маруся Чурай» — складалася непросто. Прем'єра мала відбутися ще 1982 р., але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мистецтва наклали вето. Лише через п'ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену... Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Ніли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим.

Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львівського театру імені М. Заньковецької Федір Стригун у виставі «Маруся Чурай».

 

 

 

 

                       

Вислови, що стали крилатими

 

 

• Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.

• Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо.

• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

• Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.

• Егоїзм – першопричина раку душі.

• Єдине, що від нас іще залежить, - Принаймні вік прожити як належить.
• Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку…

• Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.

• І все на світі треба пережити. І кожен фініш – це, по суті, старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт. («Пісенька з варіаціями»)

• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

• Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором'язлива.

• Люди, яких можна поважати, вже дорослі.

• Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем.

• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

• Людина така, яке її уявлення про щастя.

• Музика – це мова почуттів.
• Найвище уміння почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе

• Нікчемність – рідна сестра підлості.

• Перш ніж полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину.

• Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі.

• Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість – радість споживання.

• Роки дитинства – це насамперед виховання серця.

• Сім'я – це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.

• Совість – це емоційний страж переконань.

• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

• Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.

• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

• Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане гарним громадянином.

• Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, – з усякого погляду справжня людина.

• Чужа душа – то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна. («Маруся Чурай»)

• Що доля не легка, – в цім користь своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.

• Якщо люди говорять погане про твоїх дітей – вони говорять погане про тебе.

Творча молодь Херсонщини

ТВОРЧА ХАРАКТЕРИСТИКА

      Я, Абольянина Сусанна Віталіївна, народилася 24 лютого 1997 року в місті    Херсоні, в Україні.

      Вірші почала писати ще у молодших класах, а займатися ними серйозно – тільки у сімнадцять років. Маю багато творчих вподобань. Мені подобається працювати з людьми. Маю багато креативних і незвичайних проектів. Перший проект – це організація сумісного бізнесу. Я зібрала людей і ми організували проект «Креативна группа Icecream». Наша організація займається організацією флешмобів, романтичних вечорів та ще ми робимо багато чого іншого. Ще є такий проект, як організація, допомога та організація творчих особистостей. Люблю писати вірші – це моє духовне вираження та цим, я напевне задовольняю свої примхи завдяки увазі інших. Коли на мене находить натхнення, вірші, мов пшеничні зерна лягають рівними рядками на папір. Поезія дає змогу поділитися своєю думкою з людьми. Вона робить нас духовно багатими й чутливими. Моя улюблена книга «Портрет Доріана Грея», Оскара Уайльда. Я захоплююся як головним героєм, так і письменником. Я згодна з тим, що треба жити, щоб бути в гармонії з самим собою та повністю насолоджуватися життям.

Думаю, що моя Муза не покине мене, а буде надихати й далі.

 

  Вірш Абольяніної Сусанни «Мова», написаний за мотивами Великої поетеси – Ліни Василівни Костенко.

 

Мова
Страшні слова, коли вони мовчать…
                                                    Л.Костенко
Не повинна мова мовчати!
Не природньо це! Намагавсь
хтось її посадить за грати
і сховать за чужі слова.
Мова – жінка з очима прозорими,
невмируща, безстрашна.
Така є одна,
що живе старовинними творами.
Неосяжна її глибина.
Мова - це ж не краплина тепла,
а народу велика душа.
                                 01.02.2015

Запитання і завдання

                   

Завдання для самоперевірки:

 

Початковий рівень

1.          Назвіть першу поетичну збірку Л. Костенко,
2.          Що означає слово альфреско?
3.          Що таке пастораль?
4.          Коли було опубліковано «Марусю Чурай»?
5.          Що означає поняття роман у віршах?

 

Середній рівень

1.          Як поетеса розглядає роль слова в поезії «Страшні слова, коли вони мовчать...»?
2.          Визначте тему поезії «Пастораль XX сторіччя».
3.          Які емоції переживає лірична героїня твору «Хай буде лег­ко. Дотиком пера...»?
4.          Як у вірші «Я вранці голос горлиці люблю...» розкрито тему єдності людини з природою?
5.          Схарактеризуйте емоційний зміст твору «Світлий сонет». Чому він має таку назву?
6.          Розкрийте алегоричний зміст поезії «Доля».
7.          Звідки Л. Костенко могла взяти відомості про Марусю Чурай?
8.          Схарактеризуйте історичну основу «Марусі Чурай».

 

Достатній рівень

1.          Як ви розумієте рядки з твору Ліни Костенко «Поезія — це за­вжди неповторність, / якийсь безсмертний дотик до душі»?
2.          Які почуття переживає лірична героїня поезії «Недумано, негадано...»?
3.          Яку роль у вірші «Українське альфреско» відіграє фоль­клорна образність?
4.          Яке життеве кредо висловила авторка в поезії «Життя іде і все без коректур ...»?
5.          До чого закликає поетеса у вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє...»?
6.          Як у творі Л. Костенко зображено стосунки митця й оточен­ня?
7.          Розкрийте життєві ідеали Марусі Чурай.
8.          Як у романі розкрито тему кохання? Чи можливий такий моральний максималізм у наш час? Напишіть про це твір-роздум.

 

 

 

 

1.Закінчи речення

1. Рік народження Ліни Костенко________________________________
2. Місце народження поетеси___________________________________
3. Рік переїзду до Києва_______________________________________
4. 1956 році закінчила вищий навчальний заклад __________________

___________________________________________________________

5. Ліна Костенко належить до напрямку___________________________
6. 1968 році написала лист на захист українського політика, публіциста, літературного критика, діяча руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичного в'язня СРСР_____________________________________________________
7. У 1961році вийшла збірка __________________________, яка закріпила  ім’я Ліни Костенко на теренах поезії
8. У 1987 році удостоєна премії за цей твір_________________________

 

2. Розгадайте кросворд за творчістю Л. Костенко та змістом роману «Маруся Чурай».                                                                                                                         

                                                                                                                                                   По горизонталі:                                                                                                                                                1. Відома сучасна поетеса України.  

По вертикалі:

2. Захисник Марусі в суді.

3. Як звали батька Івана Іскри.

4. Умілець на всі руки, людина, яка жила на самоті на прізвисько ...

5. Суперниця Марусі.

6. Батько Галі.

7. Військове звання Гриця.

8. Кара для Марусі.

9. Скільки днів дали Чураївні на роздуми.

10. Прізвище гетьмана, який  помилував Марусю.

11. Захисник Бобренчихи.

12. Місто, в яке Маруся пішла  на прощу.

13. Прізвище батька Івана Іскри.

3. Тестові завдання за романом  Л.Костенко «Маруся Чурай»

1. Яку пісню мала на увазі Маруся, коли благала: «Дівчаточка, дівчатонька, дівчата! Цю не співайте, я ж іще жива»:                              

а) «Зелененький барвіночку»;

б) «Не плач, не журися…»;

в) «Ой не ходи, Грицю…»;

г) «Грицю, Грицю, до роботи…».  

 

  2. Жанр твору "Маруся Чурай":

а) автобіографічний роман; 

б) соціально-побутовий роман у віршах;

в) соціально-історична поема;

г) історичний роман у віршах. 

 

3. Хто й кому сказав: "Якби мені ти стала за дружину, яка б то радість увійшла в мій дім!":

а) Гриць -  Галі; 

б) Іван Іскра - Марусі;

в) Гордій Чурай - матері Марусі;

г) Гриць - Марусі. 

 

4. Про кого йдеться: «Він народився під такою зіркою, що щось в  душі двоїлося йому":

а) у судовому  вироку;

б) в універсалі  Богдана Хмельницького;

в) Іваном Іскрою;

г)  Мартином Пушкарем. 

 

7. У якому місті відбуваються події,  описані в романі "Маруся Чурай":

г) Полтава.

 

8. Що спричинило слова Марусі: «Аякже, смерть усе-таки це празник, який буває тільки раз в житті»:

а) життєва втома;

б) згадка про обряд поховання ;

в) одяг, який передала мати;

г) смерть Гриця.

                                                                                                                                              9. Яка хвороба підточувала здоров’я Чураївни:

а) сухоти;

б) виразка;

в) мігрень;

г) депресія.  

                                                                                                            

      10.Яку нагороду отримала Ліна Костенко за твір «Маруся Чурай»:

в) Державну премію УРСР ім.  Т.Г. Шевченка;                                                                                                                               г) орден княгині Ольги  

 

11. Визначте художній засіб, використаний автором в уривку «Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю.  Життя, як промінь сонячний, ловлю»:

а) порівняння;

б) метафора;

в) анафора;

г)  гіпербола.

 

12. Яким віршовим розміром написано ці рядки: «Моє життя – руйновище любові, /де вже ніякий цвіт не проросте»:

а) хорей;

б) дактиль;

в) анапест;    

г) ямб.

 

4. Аналіз поетичної творчості  Ліни Костенко. Прочитайте вірші Л.Костенко,  дайте відповіді на запитання.

ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ

Як їх зносили з поля! 
Набрякли від крові рядна. 
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. 
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна 
вже не виведе з горя отих матерів.

             А степам

будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, 
те покиддя війни на грузьких слідах череди. 
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, 
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття. 
І несли їх діди, яким не хотілося жить. 
Під горю стояла вагітна, як поле, мати. 
І кричала та мати:

– Хоч личко його покажіть!

Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю, 
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць. 
Гарні діти були. Козацького доброго крою. 
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви. 
Попід руки держала отих матерів рідня. 
А одна розродилась, і стала ушосте – мати. 
А один був живий. Він умер наступного дня.

                                                                    Ліна Костенко

 

                                 «Пастораль ХХ сторіччя»:

• Як ви розумієте назву вірша?
• Над чим змушує замислюватися ця поезія?
• Які художні засоби допомагають авторці досягти експресивності в зображенні воєнного відлуння? Яка роль художньої деталі?
• У чому полягає пафос твору?

 

ТУТ ОБЕЛІСКІВ ЦІЛА РОТА

 

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

у снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

                                  Ліна Костенко

 

                                              «Тут обелісків ціла рота…»:

• Чому ліричний герой приходить на солдатський цвинтар?
• Які слова виражають тему цього твору?
• Які поетичні засоби використала авторка, описуючи солдатський меморіал?
• У яких рядках звучить головна думка поезії?

 

ЖИТТЯ ІДЕ І ВСЕ БЕЗ КОРЕКТУР...

 

Життя  іде  і  все  без  коректур.  
І  час  летить,  не  стишує  галопу.  
Давно  нема  маркізи  Помпадур,  
і  ми  живем  уже  після  потопу.  

Не  знаю  я,  що  буде  після  нас,  
в  які  природа  убереться  шати.  
Єдиний,  хто  не  втомлюється,  –  час.  
А  ми  живі,  нам  треба  поспішати.  

Зробити  щось,  лишити  по  собі,  
а  ми,  нічого,  –  пройдемо,  як  тіні,  
щоб  тільки  неба  очі  голубі  
цю  землю  завжди  бачили  в  цвітінні.  

Щоб  ці  ліси  не  вимерли,  як  тур,  
щоб  ці  слова  не  вичахли,  як  руди.  
Життя  іде  і  все  без  коректур,  
і  як  напишеш,  так  уже  і  буде.  

Але  не  бійся  прикрого  рядка.  
Прозрінь  не  бійся,  бо  вони  як  ліки.  
Не  бійся  правди,  хоч  яка  гірка,  
не  бійся  смутків,  хоч  вони  як  ріки.  

Людині  бійся  душу  ошукать,  
бо  в  цьому  схибиш  –  то  уже  навіки. 

                                                    

                                                    Ліна Костенко

 

 

 

 

 

«Життя іде і все без коректур…»:

•   До якого жанру лірики належить ця поезія?
•   Що найбільше хвилює ліричного героя?
•   Який провідний образ вірша?
•   У чому полягає особливість поетики твору?

 

* * *

Вже почалось, мабуть, майбутнє. 
Оце, либонь, вже почалось… 
Не забувайте незабутнє, 
воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне, 
не загубіться у юрбі. 
Не проміняйте неповторне 
на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди, 
минає славне і гучне. 
Шукайте посмішку Джоконди, 
вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку, 
і сонце завтрашнього дня, 
вечірню в попелі жаринку, 
шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона, 
в невідворотності зникань, 
як рафаелівська Мадонна 
у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики 
людей велика ряснота. 
Нехай тендітні пальці етики 
торкнуть вам серце і вуста.

                                         Ліна Костенко

 

 

 

                                         «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»:

• Які справжні й вічні цінності проповідує в цій поезії Ліна Костенко?
• До яких філософських роздумів і узагальнень спонукає вірш?
• Чи можна вважати твір афористичним? Доведіть.

ДОЛЯ

Наснився мені чудернацький базар: 
під небом у чистому полі, 
для різних людей, 
для щедрих і скнар, 
продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш, 
а другі – як бідні Міньйони. 
Хту купляв собі Долю за гріш. 
А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив. 
Дехто платив сумлінням. 
Дехто – золотом золотим. 
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні, 
до покупців горнулись. 
Долі самі набивались мені. 
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне, 
душею покликала очі… 
– Ти, все одно, не візьмеш мене, – 
Сказала вона неохоче.

– А може візьму? 
– Ти собі затям, – 
сказала вона суворо, – 
за мене треба платити життям. 
А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така? 
Як твоє ім'я? 
Чи варта такої плати? 
– Поезія – рідна сестра моя. 
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон. 
І диво велике сталось: 
минула ніч. І скінчився сон. 
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама. 
І що зі мною не станеться, – 
у мене жодних претенсій нема 
до Долі – моєї обраниці.

                                Ліна Костенко

«Доля»:

•        У чому виявляється умовність сюжету твору?
•        Який творчий принцип проголошено в цій поезії?
•        Як ви розумієте слова: «… у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці»?
•        «Ти знов прийшла, моя печально музо…»
•        Який лейтмотив твору?
•        Чи наявні в цьому вірші елементи автобіографізму?
•        Чому муза диктує поетам не вірші, а долю?

 

         СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧАТЬ…

           Страшні  слова,  коли  вони  мовчать,
Коли  вони  зненацька  причаїлись,
Коли  не  знаєш,  з  чого  їх  почать,
Бо  всі  слова  були  уже  чиїмись.

Хтось  ними  плакав,  мучився,  болів,  
 із  них  почав  і  ними  ж  і  завершив.      
 Людей  мільярди,  і  мільярди  слів,  
 а  ти  їх  маєш  вимовити  вперше!        


Все  повторялось:  і  краса,  й  потворність.  
Усе  було:  асфальти  й  спориші.  
Поезія  -  це  завжди  неповторність,
якийсь  безсмертний  дотик  до  душі.

                                                             Ліна Костенко

 

                                «Страшні слова, коли вони мовчать…»:

• Який стилістичний прийом використала авторка в назві?
• Чому так важко дібрати слово для твору? Чи кожен поет переживає такі муки?

 

СВІТЛИЙ СОНЕТ

Як пощастило дівчині в сімнадцять, 
в сімнадцять гарних, неповторних літ! 
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. 
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька. 
Але печаль приходить завчасу. 
Це ще не сльози – це квітуча вишенька, 
що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю: 
хлопчина їй не відповів взаємністю. 
І то чому: бо любить іншу дівчину, 
а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. 
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

                                                  Ліна Костенко

 

«Світлий сонет»:

• Прокоментуйте назву поезії.
• З якою метою у творі використано прийом обрамлення?
• Як ставиться поетеса до своєї героїні?
• Чи дорікає авторка хлопчині, що не відповів взаємністю?

 

 

 

* * *

Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни. 
Лиш не зроби слухняною рабою, 
не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином, 
і не присни, для чого я живу. 
Даруй мені над шляхом тополиним 
важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях, 
не розміняй на спотички доріг, 
бо кості перевернуться в гробницях 
гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене, 
і від любові тьмарився їм світ. 
І їх жінки хапали за стремена, 
та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою 
і дзвін мечів до третьої весни… 
Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни.

                                              Ліна Костенко

 

                                          «Моя любове! Я перед тобою…»:

• Які мотиви співіснують у поезії?
• Чого боїться лірична героїня?
• «Розкажу тобі думку таємну…»
• Доведіть, що справжня любов возвеличує людину.
• Чому до слова кохання так часто додають означення «вічне»?

 

 

CПИНИ МЕНЕ. ОТЯМСЯ І ОТЯМ…

   Спини мене. Отямся і отям. 
   Така любов буває раз в ніколи. 
   Вона ж промчить над спаленим життям, 
   За нею ж будуть бігти видноколи, 
   Вона ж порве нам спокій до струни, 
   Вона ж слова нам спопелить вустами. 
   Спини мене, спини і схамени, 
   Ще поки можу думати востаннє. 
   Ще поки можу... але вже не можу: 
   Настала черга й на мою зорю – 
   Чи біля тебе серце відморожу, 
   Чи коло тебе серденьком згорю...
                                                   Ліна Костенко

 

                                            «Спини мене отямся і отям…»:

• Як розкривається внутрішній конфлікт героїні твору?
• У чому виражальна функція прийому відсутності розділових знаків?

 

Я ДУЖЕ  ВАМИ ВІДБОЛІЛА…

Я  дуже  тяжко  Вами  відболіла.  
Це  все  було  як  марення,  як  сон.  
Любов  підкралась  тихо,  як  Даліла,  
А  розум  спав,  довірливий  Самсон.  

Тепер  пора  прощатися  нам.  Будень.  
На  білих  вікнах  змерзли  вітражі.  
І  як  ми  будем,  як  тепер  ми  будем?!  
Такі  вже  рідні,  і  такі  чужі.  

Ця  казка  днів  –  вона  була  недовгою.  
Цей  світлий  сон  –  пішов  без  вороття.  
Це  тихе  сяйво  над  моєю  долею!  –  
Воно  лишилось  на  усе  життя.  

                                              Ліна Костенко
 

                                                  «Я дуже Вами відболіла…»:

• Якою є історія кохання ліричної героїні?
• Що лишилось закоханим після розлуки?
• Чи справді кохання зостається з людиною на все життя?

 

 

Я ВРАНЦІ ГОЛОС ГОРЛИЦІ ЛЮБЛЮ…

Я  вранці  голос  горлиці  люблю.
Скрипучі  гальма  першого  трамваю
я  забуваю,  зовсім  забуваю.

Я  вранці  голос  горлиці  люблю.

Чи,  може,  це  ввижається  мені
той  несказанний  камертон  природи,
де  зорі  ясні  і  де  тихі  води?  -

Я  вранці  голос  горлиці  люблю!

Я  скучила  за  дивним  зойком  слова.
Мого  народу  гілочка  тернова.
Гарячий  лоб  до  шибки  притулю.

Я  вранці  голос  горлиці  люблю...

                                            Ліна Костенко 

 

                                       «Я вранці голос горлиці люблю…»:

• Як сприймає мешканець міста довкілля і що насправді звучить у душі?
• Яку функцію виконує у творі повтор?

 

 

ЦЕЙ ЛІС ЖИВИЙ…

Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.
Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.
Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,
літопис  тиші  пишуть  у  траві.
Дубовий  Нестор  дивиться  крізь  пальці
на  білі  вальси  радісних  беріз.
І  сонний  гриб  в  смарагдовій  куфайці
дощу  напився  і  за  день  підріс.
Багряне  сонце  сутінню  лісною
у  просвіт  хмар  показує  кіно,
і  десь  на  пні  під  сивою  сосною
ведмеді  забивають  доміно.
Малі  озерця  блискають  незлісно,
колише  хмара  втомлені  громи.
Поїдемо  поговорити  з  лісом,
а  вже  тоді  я  можу  і  з  людьми. 

                                        Ліна Костенко

 

                                                           «Цей ліс живий…»:

• Чи справді ліс у творі ожив? Як авторці це вдалося?
• Який мотив лунає у двох прикінцевих рядках?

 

ШИПШИНА ВАЖКО ВІДДІЄ ПЛОДИ…

Шипшина  важко  віддає  плоди.  
Вона  людей  хапає  за  рукава.  
Вона  кричить:  -  Людино,  підожди!  
О,  підожди,  людино,  будь  ласкава.  
Не  всі,  не  всі,  хоч  ягідку  облиш!  
Одна  пташина  так  мене  просила!  
Я  ж  тут  для  всіх,  а  не  для  тебе  лиш.  
І  просто  осінь  щоб  була  красива.  

                                      Ліна Костенко

 

                                                   «Шипшина важко віддає плоди…»:

• Що непокоїть авторку у ставленні людини до природи?
• Чи тільки шипшина промовляє: «Людино, підожди!»? Хто закликає людство схаменутися?

 

 

Прочитайте фрагмент з «Інкрустацій». Поміркуйте, над чим маємо замислитися нині, доки є шанс зберегти рідну землю. У кого авторка вимагає повернути їй борг?

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Відайте мені ліс і річечку в лугах.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.

Віддайте мені все. Віддайте мені мову,

якою мій народ мене благословить.

 

• Схарактеризуйте особливості художнього стилю поетеси, користуючись пам’яткою.

 

Стиль письменника (ідейно-художня своєрідність творчості митця, сукупність самобутніх рис його індивідуальності) 1. Визначити ідейно-тематичні домінанти творчості. 2. З’ясувати естетичні вподобання митця. 3. Відзначити найхарактерніші жанри. 4. Проаналізувати основні способи творення образів. 5. Дослідити особливості поетичної мови (художня лексика, тропи, синтаксис, фігури, евфонія).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теми творів за творчостю Л.Костенко

1. Вірність має душу неподільчиву ( за романом «Маруся Чурай» Л.Костенко)

2. Найбільше нещастя- бути щасливим у минулому (за романом «Маруся Чурай» Л.Костенко)

3. Маруся Чурай – «це голос наш, це пісня, це душа»

4. Образ жінки-митця,  жінки-поетеси в романі Л.Костенко «Маруся Чурай»

5. Картини визвольної війни в романі Л.Костенко «Маруся Чурай»

6.Трагедія зрадженого кохання в художньому дослідження Л.Костенко.

7. Тема кохання та зради в романі Л.Костенко «Маруся Чурай»

8. Що краще: синиця в руках чи журавель у небі? (роздуми над  романом Л.Костенко «Маруся Чурай»

9.Мова роману Ліни Костенко "Маруся Чурай"

10. Незнищеність духу українського народу в історичному романі Л. Костенко "Маруся Чурай"

11. Образи матерів у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай"

12. Порівняльна характеристика Вишняків і Чураїв

13. Маруся Чурай в однойменному романі - образ-символ чи реальна людина?

14.Маруся Чурай — втілення в образі моральної краси й таланту українського народу (за романом Л. Костенко)

15. Проблема "нерівності душ" у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай"

16.Проблема "митець і народ" у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай"

17. Проблема історичної та художньої правди в романі "Маруся Чурай"

18. Морально-етичні проблеми в романі "Маруся Чурай" Ліни Костенко

19.Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко

20. Життєве і творче кредо Ліни Костенко

21. Роздуми над неповторним та буденним (за віршами Л. Костенко)

22. Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко

23. Особливості індивідуального стилю Ліни Костенко

24. "Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (творчість Л.Костенко)

25. Історичне минуле у творчості Ліни Костенко

26. Мій улюблений твір поета-шістдесятника

27.Образ України у творчості Ліни Костенко

28. Чим близька мені поезія Ліни Костенко

29.Багатство любовної лірики Ліни Костенко

30. Образ природи у творчості Ліни Костенко