Модуль з української літератури за творчістю В.Стефаника

Прізвище

ім’я учня

Хронологічна таблиця життя та творчості В.Стефаника

Тестовий контроль щодо життя й творчості автора

Літературний

диктант за новелою «Камінний хрест»

Завдання за вибором:

А)Ідейно-художній аналіз новели «Новина»

Б) Історія написання новели «Камінний хрест»

В) Відомості з історії. Повідомлення про еміграцію українців за кордон.

Завдання за вибором:

А)Інтерактивна робота в групах:

1.«Склади ланцюжок» щодо композиції новели «Камінний хрест»

2. Символи новели «Камінний хрест»

3.Асоціативний кущ  «Життя Марії»

Б) Ідейно-художній аналіз новели «Марія»

Творча робота з теми «Творчість В.Стефаника»

а) Індивідуальні роботи.

Презентації учнів до новели  «Камінний хрест» В.Стефаника.

б) Інсценізація   1.Інтерв’ю з Іваном Дідухом.

2. Діалог між Василем Стефаником та Марією Матіос.

Дата

                                                       Подія

14 травня 1871

Народився Василь Стефаник у с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) у сім’ї заможного селянина.

1883

В.Стефаник навчається в  польській гімназії у Коломиї, де з четвертого класу бере участь у  роботі  гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні). В.Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів автор опублікував без підпису лише один вірш.

1888

Оповідання “Нечитальник”

1889

“Лумера”

1890

В.Стефаник у зв’язку із звинуваченням у нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з І.Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки.

1892

Після закінчення гімназії В.Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає в літературне й громадське життя Кракова.

1890

Перша стаття — “Жолудки наших робітних людей і читальні”

1893-

1899

Пише й друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.

1896-1897

Час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його  відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою.

1896-1897

Він пише ряд поезій у прозі й пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”.

1897

У чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели В.Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем із життя села.

1899

Перша збірка новел — “Синя книжечка”.

1900

Вийшла друга збірка В.Стефаника — “Камінний хрест”.

1901

Третя збірка новел В.Стефаника — “Дорога”.

1904

Одружився з Ольгою Гаморак, мав чотирьох синів,  але в 1914 році дружина померла.

1905

Четверта збірка письменника — “Моє слово”.

1916

В.Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті І.Франка.

1927-1933

В.Стефаник опублікував ще більше десяти новел. В останні роки життя автор пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.

1933

Відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції.

7 грудня

1937

Останні роки життя письменник тяжко хворів. Помер і похований у рідному селі.

Тестові завдання «Життя й творчість В.Стефаника»

1. В.Стефаник народився

А на Львівщині          

Б на Закарпатті

В на Буковині

Г на Івано-Франківщині

2.Стефаник був студентом університету й факультету

А  Віденського, філософського     

Б  Львівського, філософського   

В Краківського, медичного

Г Чернівецького,філологічного

3.В.Стефаник познайомився з письменниками Наддніпрянщини

А  на своєму ювілеї    

Б  під час перебування в Кракові  

В на відкритті пам’ятника І. Котляревському

Г під час приїзду до Києва

4. Перша книжка новел В.Стефаника вийшла друком

А  1890 року   

Б   1895 року

В  1899 року

Г  1900 року

5.В.Стефаник працював у жанрах

А  оповідання   

Б  повісті

В новели

Г лірики

6.В.Стефаник працював у літературному напрямі

А  експресіонізму   

Б  реалізму 

В  футуризму

Г  постмодернізму

7. Жіночу долю відображено в новелах В.Стефаника

А  «Камінний хрест»

Б   «Марія»

В   «Сини»

Г   «Роса»

8. «Покутською трійцею» називають

А  М.Черемшину, Т. Шевченка, В. Стефаника   

Б   М.Черемшину, Л.Марковича, В. Стефаника   

В   І.Вагилевича, Я.Головацького, В. Стефаника   

Г   М.Черемшину, Я.Головацького, В. Стефаника   

9. «Поетом мужицької розпуки» назвав В.Стефаника

А  І.Франко    

Б   Л.Маркович

В  М.Черемшина

Г М.Рильський

10. Перша збірка новел В.Стефаника 

А  «Моє слово»   

Б   «Оповідання»

В  «Синя книжечка»

Г «Камінний хрест»

11. З рідною землею перед еміграцією прощаються герої новели В.Стефаника

А  «Сини»   

Б   «Камінний хрест»

В  «Новина»

Г «Марія»

12. «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина», - сказав про В.Стефаника

А  І.Франко

Б  М.Рильський

В  М.Горький

Г М.Черемшина

1.г, 2. в, 3.в. 4.в , 5.в, 6.а, 7.б, 8.б, 9.в, 10.в, 11.б, 12в.

                                                   Подивімось у словник

Діаспора ( з грец. – розсіювання) – розсіювання по різних країнах народів,  вигнаних за межі завойовниками.

Міграція – переселення народів у межах однієї країни в іншу.

Імміграція – в’їзд чужоземців до будь – якої країни на постійне проживання.

Еміграція – переселення зі своєї Батьківщини в іншу країну, зумовлене соціально – економічними, політичними або релігійними причинами.

Експресіонізм (від франц. expression — вираження). На межі ХІХ-ХХ ст. в європейському малярстві, а згодом і в музиці та літературі на противагу імпресіонізмові утверджується новий стиль — експресіонізм. До найвизначніших експресіоністів належали художники: голландець Ван Гог, французи Поль Сезанн, Поль Гоген, німецький композитор Ріхард Штраус, австрійський письменник Франц Кафка. В українській літературі цей стиль за­початкував Василь Стефаник. Експресіоністи виробляють новий тип психологізму, вони намагаються не атомізувати, розщеплювати психіку людини, а знаходити спільну основу (частку Творця) у людині, рослині, тварині — в усій природі. Експресіоністи висували перед собою завдання проникнути не в реальний світ речей та  явищ, а у світ не­зримий, духовний.

Основні ознаки експресіонізму: — увага до простих характерів;

— прагнення віднайти першовитоки, корені зла в людському суспільстві;

— заглиблення у проблему вини і кари;

— дослідження сенсу страждання і смерті людини;

— висвітлення протилежних понять «прекрасне — потворне»;

— захоплення ідеєю всезагального взаємозв'язку всього сущого.

«Покутська трійця»- умовна назва об’єднання українських письменників В.Стефаника, М.Черемшини, Леся Мартовича, що були родом із прикарпатського Покуття на Станіславщині.

Поезія в прозі – невеликий за обсягом ліро-епічний твір у прозовій формі, в якому домінують ліризм і поетичне звучання.
 

                   Літературний  диктант за новелою «Камінний хрест»

 1.Скільки років перебував Іван Дідух у війську?

2. У спадок від батьків Іванові лишилися тільки  «хатчина завалена» і …

3. Як стали називати Івана після того, як його протягнуло на горбі?

4. Чиї імена Дідух викарбував на хресті?

5. Яким сюжетним елементом є танець Івана?

6. Де Дідух заробив гроші, за які купив ниви для синів і жінки?

7. До якої країни виїздить родина Івана?

8.  Що напухало на чолі Дідуха, коли він піднімався з конем на горб?

9. Як звати кума Івана Дідуха?

10. Із скількох розділів складається новела «Камінний хрест»?

11. Від якої особи ведеться розповідь у новелі «Камінний хрест»?

12. Хто силоміць виніс Івана та його жінку з хати, коли він почав танцювати?

Відповіді:

1.10;  2. горб; 3. переломаний; 4. ім’я своє й дружини; 5. кульмінація; 6.на службі;

7. Канади; 8. жила; 9. Михайло; 10.7; 11. від третьої; 12. сини.

Ідейно-художній аналіз новели «Новина»

Новела ввiйшла до збiрки творiв «Синя книжечка» (1899) i стала одним із  найхарактернiших зразкiв украïнськоï соцiально- психологiчноï новели. В основу  покладено справжню подію, що відбулася в селі Трійця 1898 року. Автор їздив у Трійцю, розмовляв із сусідами Михайла та його вцілілою дочкою.                                                                                                          Визначальнi риси твору: драматична загостренiсть конфлiкту, психологiзм у розкриттi
внутрiшнього свiту людини, лiрична схвильованiсть, акцентування  характерноï деталi, надзвичайна стислiсть зображення.                                                                                          Особливістю композицiï є порушення усталених форм побудови твору (починається iз розв'язки); побудована на основi реальних подiй, що сталися в одному украïнському селi.                                                                                         Тема - убивство батьком - удiвцем своєï дитини через вiдсутнiсть змоги прогодувати  ïï. Персонажi новели: Гриць Летючий, його малолiтнi доньки — Гандзя й Доця.
Змiст: На початку твору автор ставить читача перед фактом, що Гриць Летючий утопив свою меншу малолiтню доньку Катрусю ( у новелі – Доцю) у рiчцi Прут. Далi письменник головну увагу зосереджує на психологiчному вмотивуваннi дiй Гриця. Сюжет новели оснований на показi тих змiн, що вiдбуваються в психицi селянина. Герой твору страждав два роки, не мiг як слiд доглянути за малолiтнiми дiтьми, i нiхто не допомагав йому в бiдi, сiм'я жила в голодi й холодi.                                                                                                                                                Елементи імпресіоністичної техніки (видіння, передчуття, плутаний, схвильований на межі потоку свідомості монолог) створили психологічну глибину новели. Автор відтворив душу селянина, розчавлену, пошматовану владою нової системи капіталістичної експлуатації – варварської, безсоромної, жорстокої, але об’єктивно неминучої.                                                                                                                           

Історія написання новели «Камінний хрест»

Коли Василь Стефаник навчався в Кракові, йому доводилося спостерігати, як мандрують у світи його земляки – емігранти. Враження було гнітюче, розпачливе: « Еміграція! Я бачив і ще бачив тут, на двірці, тоту еміграцію. Гонить їх голод з дому за світові води… Море сліз, ціле пекло муки!..»Темні селяни, які ніколи раніше не були за межами свого повіту, тяжко орієнтувалися в чужому краю, ставали жертвами обману, шахрайства, не вміли себе обстояти. Ситуація ускладнювалася тим, що емігрантами були переважно заможні господарі, які в селі мали повагу й авторитет, а, тут, у безнадійному чеканні, їх принижували, вважали « бидлом», не мали за людей. На Краківському вокзалі, проводжаючи земляків у далеку Америку, Стефаник бачив сині, спечені губи, підпухлі від плачу дитячі очі, чув захриплі від голосінь та зойків голоси матерів.                                                                                                                                                   У листі до своєї дружини Ольги Гаморак від 21 квітня 1899 року він пише: «У п’ятницю приїхало їх 800 душ ранісінько, не вилізали з возів, але випадали, не сідали до другого поїзду, але здобували його штурмом. Жінки бігали й верещали за згубленими дітьми, урядники одного – двох мужиків силоміць пхали до воза, хоть той молив їх, що жінка з дитиною десь пропала, а публіка дивилась на то і перестрашено питалася, що то є і хто лишився на тій землі, що емігранти покинули.»                                                                                                                                          Такі картини В.Стефаник часто спостерігав, вони мучили його, не давали не тільки спати, а й жити. Новела « Камінний хрест» і стала тими « муками, сльозами та кривавим криком» народу, які письменник передав через монолітний образ Івана Дідуха. Новела була написана в лютому 1899 року. Сам письменник дуже любив цей твір. Саме в цій  новелі він найбільше порушує питання еміграції.                                                                                                                         Прочитавши новелу « Камінний хрест», Ольга Кобилянська писала Стефанику: « Страшно сильно пишете Ви. Так, якби –сьти витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу… Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша, котру не можна забути…» Наприкінці 60-х – на поч. 70-х років ХІХ століття почався масовий рух з українських земель, якому судилося відіграти таку значну роль у житті нашого народу та народів, що приймали еміграційний потік. Саме 7 вересня 1891 року ступили перші українці на землю країни  Кленового листу. Ними були Василь Єленяк та Іван Пилипів, галицькі селяни Несилова Івано – Франківської області, які переїхали в Канаду на пароплаві «Орегон». Вони були перші. А за ними одна одну доганяли хвилі переселення. Прибувши до Вінніпегу, шукали за землею в Маніботі, працювали в фермерів. На Різдво того ж 1891 року Пилипів був уже вдома. До нього підходили люди, як звичайно, розпитували: як і що? – Тікайте звідси, тікайте, бо тут землі не маєте, а там земля. Ви тут попихачі, а там будете господарями, - говорив він.                                                                                                                                                                                                                                               Новела написана на основі реальних подій. Прототипом Івана Дідуха була реальна особа – русівський селянин Стефан Дідух, який дійсно виїхав до Канади й листувався з письменником. Через 36 років після написання новели В.Стефаник у листі до онука Стефана Дідуха писав:      «Зараз по їх від’їзді я написав оповідання « Камінний хрест», де є дослівні думки Вашого небіжчика діда майже в дослівнім наведенню. Це, так сказати, мій довг, сплачений Вашому дідові в українській літературі, він, же, ваш дідусь, мав у моїй молодості великий вплив…» Письменник замінив ім’я Стефан на більш поширене Іван, а камінне поле замінив більш виразним образом безплідного горба.

Причини еміграції українців

Суспільно-політичне життя галицьких українців наприкінці 19 століття  було ознаменоване ще однією цілковито новою подією, яка мала важливий вплив на національний рух. Ідеться про початок масової еміграції українських селян до Америки, здебільшого до Канади й  США, менше — до Бразилії та Аргентини. Окрім того, селянство виїжджало на сезонні заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії, Франції, Бельгії та у прикордонні російські губернії. Але для розвитку національного життя найбільше значила постійна еміграція. Її масштаби сильно зросли на початку 20 століття. Якщо в 1890—1900 pоках із Галичини емігрувало 78000 чоловік, то впродовж першого десятиріччя 20 століття  виїхало понад 224000 осіб. Еміграція полегшила становище селян, оскільки вона дещо пом'якшила проблему аграрного перенаселення. Підраховано, що з 1890 по 1913 роки  число емігрантів дорівнювало майже третині всього приросту населення за цей період. Гнані голодом і безземеллям, галицькі селяни поселялися на чужих землях, де виникали цілі краї, заселені українцями. Спочатку еміграція викликала почуття страху серед галицько-українських політиків, оскільки її масовість створювала враження, що зникає головна опора національного руху — українське селянство. Але вона несподівано обернулася доброю стороною: американські емігранти й європейські сезонні робітники велику частину заощадженого заробітку переказували додому. Кінець 19 — початок 20 століття ознаменувався для Галичини посиленням еміграції внаслідок мізерної платні за 17-18-годинний день улітку, роботу «за сніп» та інші кабальні форми визиску й безправ'я. В.Стефаник не раз чув скарги селян на те, що земля родить лишень три колоски: один цареві, один шинкарю, один панові й попу, а четвертого для мужика не було. «Усі вони... ноги збивали, досвітками вже по росі ходили, а четвертого колоска не доробилися». Щастя та достаток трударі сподівалися знайти за океаном. Західноукраїнського селянина знала вся Європа. Селяни працювали на шахтах Франції, Бельгії. Уряди США, Канади, Бразилії заохочували масове переселення з-за кордону. На кінець ХІХ століття  українська громада в США нараховувала 200 тисяч чоловік, українська громада Канади – 24 тисячі.                                                                                 Треба сказати, що Канада займає 2 місце  на американському континенті за кількістю українців, що проживають там. Значними центрами проживання українців є міста Едмонтон (60 тисяч чоловік),  Вінніпег ( 35 тисяч чоловік).

                                                    Коли почуєш ти в тиші нічній

Залізним шляхом стукотять вагони,

       А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

 Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

                                                   Важке зітхання і гіркий проклін,

                                                    Тужливий спів, дівочії дисканти,

                                                    То не питай: Се поїзд – звідки він?

                                                    Кого везе? Куди? Кому вздогін?

Се – емігранти.

                                                   Коли побачиш – на пероні десь

                                                  Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок худих, блідих, аж серце рвесь,

                                                  Зів’ялих, мов побите градом жито.

                                                  Мужчин понурих і дітей дрібних

                                                  І купою брудні, старії фанти

                                                  Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надій марних,

Се – емігранти.

Ця поезія Івана Франка з циклу « До Бразилії» є співзвучною з новелою  

В.Стефаника  «Камінний хрест».

Композиція новели «Камінний хрест»

Експозиція

Розповідь про повернення Івана Дідуха з 10 років служби у війську, про горб, що залишився йому в спадок. Тяжка праця на горбі.

Зав’язка

Прихід гостей до хати Івана. Прощання з односельцями. Зізнання Івана в тому, що самому тоскно на душі.

Екскурс у минуле

Розповідь Івана про те, як сини дійшли до думки про виїзд. "Два pоки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада...". Він дуже жалкує, що молодь не хоче триматися землі своїх пращурів.

Розвиток дії

Гості пригощаються, ведуть розмови. Іван з Михайлом співають, як у молоді літа.                                         

Кульмінація

Син нагадує батькові, що пора виходити. Люди плачуть. Іван з дружиною пускаються в танок. Сини силоміць виносять обох із хати.

Розв’язка

Односельці проводжають сім’ю Дідухів. Іван іде танцюючи. Уся процесія зупиняється біля хреста, що Іван поставив на горбі. Чоловік каже жінці, щоб знала, що там викарбувані їхні імена.

Символічні образи й деталі  новели «Камінний хрест»

Провідний символ –камінний хрест - пам’ятник усім емігрантам, які покинули рідний край у пошуках кращої соціально-економічної долі; символ батьківщини.

Прощання Дідуха з рідною хатою, селом, односельцями – символічний похорон душі головного героя.             

Ідейно-художній аналіз новели «Марія»

У 1916 році Василь Стефаник написав новелу «Марія», яка була присвячена світлій пам'яті Івана Франка. У  ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. Під враженням подій Першої світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть  мирному населенню Галичини, слово В. Стефаника знову ожило (після п'ятнадцятирічної перерви), теми й мотиви його творів залишилися «сільськими». Проте настрій і тон новел, прагнення персонажів стали іншими. У новелі «Марія» виведено образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи жінки зосереджені навколо синів — міцних і здорових від народження, дітей, що були її невимовним материнським щастям. Вона пригадує їхнє дитинство, коли з чоловіком брали їх на ніч у поле, коли, повертаючись ранком додому, «гралася ними, як дівка биндами». Уява переносить матір у часи юності хлопців, коли їй довелося їздити до Львова визволяти їх з-під арешту й була щасливою: відчувала себе рівною з іншими матерями, сини яких боролися проти кривди. Марія пишається синами, у гості до яких приїжджали приятелі, і хата наче б ширшала від молодечого гомону. «Співали, розмовляли, читали книжки, ласкаві до простого народу», і люди до них горнулися. Під впливом синів і Марія духовно зростає. Та ось прийшла війна, яка стала тяжким випробуванням для Марії. Просиділа вона ніч у головах синів, що спали, прощаючись із ними, і посивіла. Сподівалися юнаки, що впадуть, розваляться імперії, які гнітили наш народ, і прийде нарешті жадане визволення. Кидаються сини у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів гучний «спів про Україну». Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли в пам'ять матері. Минуло багато часу, а вона й досі картає себе за те, що в ті дні просила в синів, аби залишився з нею хоч молодший. І відчула, що образила своїм проханням усіх трьох, відштовхнула від себе, адже йшлося про найсвятіше — про Україну, яка покликала своїх дітей. Тільки одна ніч минула після тієї розмови з синами, а Марія відчула свою провину.                                   Письменник дуже майстерно передає ті дні патріотичного піднесення галицької молоді. І хоча митець не вдається до докладних описів, але характерні деталі підкреслюють урочистість моменту. Гриміла над лавами стрільців «січова пісня», єднала юнаків. І мати відчула неповторність моменту, його історичне значення в житті всього народу. І крикнула найменшому, якого тримала біля себе: «Біжим, синку, за ними, аби-м їх здогонила, най мені, дурній мужичці простять. Я не знала добра, я не винна, що моя голова здуріла, як тота Україна забира мені діти...» Саме в такому новаторському аспекті розвивається в новелі патріотична тема, яка пов'язана із зростанням національної свідомості селянки.                                           Спогади героїні новели зливаються зі сприйманням сучасності, а вона надто невесела: російська армія, вступивши в Галичину, нищила осередки українського національно-культурного життя. Марія вже зустрічалася з руїнниками, які називали себе «козаками». Але трапилися цього разу інші козаки — українці в царській солдатській уніформі. Вони чемно поводилися з жінкою, прикрасили вишиваними хустками портрет Шевченка, і мати зрозуміла, що це ті брати з Великої України, про яких з любов'ю говорили її сини. Коли козаки заспівали, рідна пісня, хвилюючи серце Марії, повернула її до щастя минулих років. Пісня гоїть серце жінки, вона відчуває, як сини єднаються з нею, вона ніби чує їхні патріотичні кличі «за Україну». Перед нею постають величезні обшири рідного краю, який повстав проти поневолювачів: «Блискотять ріки по всій нашій землі і падають з громом у море, а нарід зривається на ноги. Напереді її сини, і вона з ними йде на тую Україну, бо вона, тая Україна, плаче й голосить за своїми дітьми; хоче, щоби були всі вкупі».

Життя Марії

↓

ТЕПЕР  → ТОДІ→ТЕПЕР

↓

Марія

                Патріотка                                              Захисниця роду

                                                                                                                                   Турботлива

           Щира 

                                                                                                                          Відважна

                   Шанує звичаї та обряди          Любляча матір        

Інсценізація

Інтерв’ю з Іваном Дідухом

Журналіст: «Шановний Іване, розкажіть про вашу тяжку працю на горбі?»

Іван Дідух: «Мене завжди пам'ятали в селі газдою, відтоді мав усе лиш одного коня й малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав  під руку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею й нашильник, а на себе накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на мені жили виступали, однако нам обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі.»

Журналіст: «Іване, як і чому вас називають у селі?»

Іван Дідух: «А ще мене кличуть у селі Переломаним. Маю в поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. А сталося це зі мною так: сонце пражить, а я колінкую з гноєм наверх, аж шкіра з колін обскакує. Піт із-за кожного волоска просік, та й так ми солоно в роті, аж гірко. Ледви я добивси на гору. А на горі такий вітрець дунув на мене, але такий легонький, що аж! А підіть же, як мене за мінуту в попереці зачєло ножами шпикати — гадав-сми, що минуси! Від цієї пригоди я ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали мене Переломаний.»

Журналіст: «Чому ви не хочете їхати до Канади?»

Іван Дідух: « Я певен, що Канада - це могила для мене й дружини. Ось що я казав жінці: «Не хотіла-с іти на цу Канаду, то підемо світами й розвіємоси на старість, як лист по полі. Бог знає, як з нами буде... а я хочу з тобов перед цими нашими людьми віпрощитиси. Так, як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед ними віпрощитиси з тобов на смерть. Може, тебе так кинуть у море, що я не буду видіти, а може, мене кинуть, що ти не меш видіти, та прости ми, стара, що-м ти не раз догорив, що-м, може, ті коли скривдив, прости мені і перший раз, і другий раз, і третій раз.»

Журналіст: «Іване, що ви залишили після себе на рідній землі?»

Іван Дідух: «Камінний хрест зі своїм та жінчиним ім'ям, що поставив я на глиняному горбі, який усе своє життя обробляв тяжкою працею. Цей хрест – пам’ятник страждань сотень тисяч галицьких українців, що їх злидні погнали за океан. Ось що я сказав своїй пташці: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...

Діалог між Василем Стефаником та Марією Матіос

Про те, як живеться нашим землякам за кордоном, які труднощі їх супроводжують і який вони відчувають душевний біль за рідною Землею, за сім'ями, за друзями, можна зрозуміти з творів наших письменників – сучасників: Надії Семенкович «На паперті Колізею», Ореста Березовського «Інтернаймичка», Марії Матіос «Армагедон уже відбувся». До вашої уваги «Діалог крізь століття»

Ведучий: Василь Стефаник і Марія Матіос – між ними ціле століття, але це титани літератури, які вийшли родом  із Західної України. Вони сміливо й рішуче відкинули правила політичної обережності й суспільних табу — і на свій страх і ризик здійснили жорстоку мандрівку в наше криваве, й не менш жорстоке історичне та сучасне пекло, у безодню, куди лячно зазирати. Марію Матіос часто порівнюють із В.Стефаником, називаючи її Василем  Стефаником у спідниці, але не можна проводити абсолютні паралелі між творчістю цих двох письменників. В.Стефаник у творі «Камінний хрест» змальовує родину, яка змушена шукати кращої долі на чужині, не знаючи, що їх там чекає. А Марія Матіос у творі «Армагедон уже відбувся» описує страждання старого батька, який чекає свою доньку – заробітчанку з Греції.

Стефаник: Багато хто називав мене «поетом загибаючого села. Але я писав те, що серце співало. Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі,— то це оптимізм».

Матіос: Василь Семенович, пишучи про душевні страждання Івана Дідуха, Ви знали, що чужа земля – далека могила, бо рветься ота невидима пуповина якою український селянин з’єднаний із своєю землею, краєм. У ваш час українці покидали землю в пошуках кращої долі, але в своїй душі нестримно рвалися до рідної оселі, землі. Пройшли роки. І я, письменниця сучасності, у своїй новелі розповідаю про сьогоднішніх трьох синів-круків, які злетілися до вмираючого батька, аби з металошукачами знайти скарби, а також 18 тисяч євро, які батько складав, бо ані копійки не витратив із того, що надсилала йому дочка. Світлана поїхала на заробітки в Грецію, але у своєму листі вона пише, що там, на грецькій землі, за кожною справою стоїть свій Бог. Батько розчулено читає зворушливого листа дочки й ще більше розуміє, яких помилок наробив.

Стефаник: Справді, українських емігрантів чекала невідомість, а Україна навіки втрачала сотні тисяч розумних і талановитих дітей. І це була трагедія. Але найбільша трагедія у ваш час, коли руйнуються сім’ї, любов, довіра, сподівання на краще життя на Україні.

Матіос: Так жорстокий і нещасний час, коли люди однієї землі змушені змагатися одне з одним. Та чи збережуть вони цю пам’ять, якщо Армагедон уже відбувся?                                                                                                                     Тож хай кожен із нас розумом своїм і серцем зрозуміє й відчує всі ті труднощі, які сьогодні випали на долю України, зуміє пережити їх, зуміє повірити в щасливе майбутнє рідного краю, народу.

Стефаник: Тож любіть Україну, дбайте про неї, Вона – наша мати. А матері - не вибирають.

Література

1. Гнідан О. Василь Стефаник: Життя і творчість. – К., 1991.

2. Ткачук М. Оповідний світ новел В.Стефаника крізь призму експресіоністської поетики// ТкачукМ. Наративні моделі українського письменства. – Тернопіль, 2007.

3. Українська література: довідник для абітурієнтів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів ⁄ В.А Мелешко, І.О. Радченко, О.М.Орлова, А.О.Панченков. К.: Літера ЛТД, 2012. – 544 с.

4. Українська література: Міні-конспекти для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання.- К.: Грамота, 2012.-168 с.

5. Українська література. Комплексна підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання. Поглиблений та базовий рівні / уклад. С.Витвицька. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2015.- 496 с.

6. Українська література 10 клас. Профільний рівень:Хрестоматія – довідник для шкіл  з українською мовою навчання / Упорядник О.І Борзенко.- Х.: Видавництво «Ранок», 2012- 960 с. –(Джерела).

7. Українська література: підручник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних  закладів

(профільний рівень) / Г.Ф. Семенюк . – К.: Освіта, 2010.

8. Гісем О.В., Мартинюк О.О., Трухан О.Ф. Історія України в таблицях.- Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 480 с.

9. Джерело: http://dovidka.biz.ua/hronologichna-tablitsya-vasil-stefanik/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

10. Microsoft Office PowerPoint 2007