Поезія - це завжди неповторність...

 

ОЗ «Довгопільський ліцей»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тематична лінійка

 «Поезія - це завжди неповторність...» (Життя і творчість Ліни Костенко)

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель української мови та літератури

Слижук О. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТА: розглянути основні віхи життєвого і творчого шляху Ліни Костенко; спонукати учнів до роздумів про значення для людини її зв’язку зі своїм корінням; удосконалювати навички виразного читання поетичних творів; виховувати чесність, гідність, порядність, людяність, любов до поезії. 

ОБЛАДНАННЯ: портрет Ліни Костенко, виставка її творів; аудіозапис  пісні «Небачене побачено», інструментальна класична музика; мультимедійний комплекс.                                                                                                                                

Змири гординю, приклони коліна,

 Торкнись душею їхньої строки,

 Чурай Маруся, Леся, горда Ліна –

 Богині слова і святі жінки…

 

Звучить аудіо-запис поезії «Страшні слова, коли вони мовчать»

Вчитель.                                                  

Такими ось рядками хочеться розпочати нашу зустріч, присвячену Всесвітньому Дню поезії та 86-й річниці з дня народження видатної української поетеси Ліни Костенко. Кажуть, що талант, якщо він є — то проявляється в усьому. Це можна сказати і про геніальність поетеси – нашої сучасниці.

Ведучий 1. Народилась Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві у родині вчителів. У 1936 році родина переїхала до Києва. Батьки майбутньої поетеси – високоосвічені порядні люди. Батько знав дванадцять мов, був тямущим у багатьох галузях науки, тому й викладав різні шкільні дисципліни. У роки сталінських репресій він був заарештований і десять років провів у таборах ГУЛАГу, де побували мільйони українців, де загинув цвіт нації.

Ведучий 2. У дитинство дітей 30-х років шаленим шквалом увірвалася війна. Потрясіння, пережите Ліною Василівною і поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відтворившись у низці поетичних творів.

          Читець.

Мій перший вірш написаний в окопі,

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі

Моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

Стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

Шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик - як підводний човен

У морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

Кривавий світ, обвуглена зоря!

А я писала мало не осколком

Великі букви, щойно з букваря.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

В казки літать на крилах палітур.

А я писала вірші про фугаси,

А я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дитячих вражень,

Який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

Чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах - як море в перископі,

І спомин той - як відсвіт на чолі...

Мій перший вірш написаний в окопі.

Він друкувався просто на землі.

Ведучий 1. Закінчивши середню школу в Києві, Ліна Василівна вчилася у Київському педагогічному інституті, а згодом у Літературному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила з відзнакою. Тоді ж, наприкінці п'ятдесятих, одна за одною вийшли друком її поетичні збірки «Проміння землі» і «Вітрила», а в 1961 році - «Мандрівки серця».

          Ведучий 2. Затим добрих півтора десятка літ у літературному житті України мовби й не існувало Ліни Костенко, а все тому, що письменниця не хотіла зраджувати своїм ідеалам людяності та підлаштовуватися під вимоги тогочасної системи. Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна стала ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності.

Читець:

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Ведучий 1. Ліна Костенко належить до покоління, яке вже стало легендою, і сама вона – одна з найяскравіших живих легенд, що творить славу цього покоління. Не визнаючи фальшивих почестей, публічного лицемірства, покірних компромісів, поетеса визнає мистецтво лише як найвищу з людських чеснот, а слово – безсмертним ділом.

Ведучий 2. Вона - не просто геніальний поет – це складна, щедра на добро, спрагла до щастя і волі українська душа. Це – нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі, сповнені людяності й сили.

Пісня «Хай буде все небачене побачено»

Ведучий 1. Незабутні миті - в кожному вірші Ліни Костенко. І всі вони наші - українські. Після 16-річного вимушеного мовчання, окрім роману «Маруся Чурай», світ побачили збірки «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», книга «Вибраного».

Ведучий 2. Українці можуть пишатися, що знайшли себе в геніальності поетеси.

Слайд «Відзнаки і нагороди Ліни Костенко»

Ведучий 1. Вірш, який ви почуєте зараз, можна назвати справжнім гімном любові, він чи не найголовніше розкриває людську сутність поетеси, що глибоко любить свій народ, вірна своєму покликанню і сильна у своїй боротьбі. Вона впевнена, що любов повинна розкривати в людині скарби її душі, ростити їй крила.

Читець:

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Ведучий 1. Помилкою було би вважати, що Ліна Костенко видатна тільки своїм протистоянням застою. Її поезія дорога чатачам тим, що в ній «чути голос віків».

Ведучий 2. Вона написала чимало творів на історичну тематику. Причому в історії завжди вибирала найтрагічніші сторінки: суд над легендарною  Марусею Чурай, спалення Жанни д'Арк, осліплення князя Василька, помста княгині Ольги древлянам, розіп'яття Христа.

Читець:

Ісус Христос розп’ятий був не раз.

Там, на Голгофі, це було уперше.

Умер од смерті, може,— від образ,

І за життям не пожалів, умерши.

 А потім розп’яли на полотні,

 у мармурі, у гіпсі і в граніті.

 А потім розп’яли його в мені,

 і розп’яли на цілім білім світі.

 І тіло з’їли, кров’ю запили.

 Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?

 І продавали образ з-під поли,

 і не дають умерти чоловіку.

 Куди піду? Куди тепер піду?

 Де на землі земля обітована?

 Казарми в Гефсіманському саду,

 І всі народи — як розкрита рана…

          Ведучий 1. Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене всіма барвами веселки.

          Ведучий 2. Вірші Ліни Василівни звеличують душу і серце благородними, шляхетними почуттями, виховують національні почуття, заворожують несказанною красою слова.

 Заключне слово вчителя. Говорити про поезію Ліни Костенко - означає говорити про святість людської душі, про ідеали добра, істини, краси, про нездоланність правди і необхідність боротьби за неї: не треба бути ані політиком, ані трибуном, щоб нести найвищу правду наших днів. Бо вона - ПОЕТ і цим усе сказано.

Читець:

Життя іде і все без коректур.

 І час летить, не стишує галопу.

 Давно нема маркізи Помпадур,

 і ми живем уже після потопу.

 

 Не знаю я, що буде після нас,

 в які природа убереться шати.

 Єдиний, хто не втомлюється, - час.

 А ми живі, нам треба поспішати.

 

 Зробити щось, лишити по собі,

 а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,

 щоб тільки неба очі голубі

 цю землю завжди бачили в цвітінні.

 

 Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

 щоб ці слова не вичахли, як руди.

 Життя іде і все без коректур,

 і як напишеш, так уже і буде.

 

 Але не бійся прикрого рядка.

 Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

 Не бійся правди, хоч яка гірка,

 не бійся смутків, хоч вони як ріки.

 

 Людині бійся душу ошукать,

 бо в цьому схибиш - то уже навіки.

 

          Вчитель. Ми щасливі з того, що талановита поетеса живе в наш час. То ж побажаймо Ліні Василівні міцного здоров'я, творчого натхнення і нових мистецьких звершень, а нам, читачам, - не розлучатися з неповторною, мудрою і пристрасною її поезією.