"Поезія - це завжди неповторність". Інтимна лірика Тараса Шевченка, Івана Франка , Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Симоненка

Тема проєкту:        "Поезія - це завжди неповторність". Інтимна лірика Тараса Шевченка, Івана Франка , Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Симоненка

Мета: поглибити знання учнів про життя і творчість  Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Симоненка;  ознайомити з особистостями , які були музами поезії геніїв; допомогти учням зрозуміти всю складність переживань, усе багатство почуттів поетів, навчити учнів робити узагальнення,  інтерпретувати, відчувати слово, збагачувати словниковий запас, формувати вміння зіставляти, визначати головне; розвивати творчу уяву, усне мовлення, навички виразного читання; виховувати естетичне сприйняття та цікавість до предметів, сприяти духовному зростанню учнів.

Тип проєкту: дослідницький.

Прогнозований результат:

Розвиток в учнів уміння самостійно здобувати знання; спонукання їх до вдумливого вибору в житті; прищеплення любові до читання ліричних творів, що здійснює позитивний вплив на формування характеру молодої людини.

Продукт  проєкту:

Інтерактивна дошка Padlet

https://padlet.com/romanova_6417/1-nmdq9gha74eu 

Презентація проєкту

I. Організаційний момент. Привітання. Емоційне налаштування учнів.

Слово вчителя.                                   Звернемося до "хмаринки слів".

- Які слова ви бачите?

- Як їх поєднати між собою?

  Лірика інтимна (франц. іntіmе, від іntіmus — найглибший, потаємний) — умовна назва ліричного твору, в якому провідним є мотив любовної пристрасті і розкривається широкий діапазон душевних переживань, втаємничення заповітної істини, пов’язаної з історією кохання. Таку лірику ще називають любовною, вона належить до вічних у світовій літературі.

Зустрінуться колись вона і він,

Зустрінуться й щасливо будуть жити,

І вже ніякі хмари, і ніякий грім       |

Не зможуть їх ніколи розлучити!

Ведучий.   Сьогодні ми запросили вас до  літературної вітальні "Музи геніїв". Сподіваємося, що тут вам буде затишно і комфортно. Головною на нашій зустрічі буде поезія. Звучатимуть вірші знаних майстрів українського  слова: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Симоненка.

 (Пісня "Душа поета"- фонозаставка)

Чується мелодія "Стукіт серця"

Ведучий. Чуєте? Це б'ється серце людини. А знаєте, коли воно б'ється найсильніше? Коли людина закохана.

Ведучий. Янголи називають це небесною відрадою, дияволи - пекельною мукою, люди - коханням. І сьогодні ми відвідаємо прекрасний світ любові, почувши хвилююче серце поезії, пісні, мелодії.

Запитання для дискусії:

Чим кохання відрізняється від любові?

Кохати – 1. Почувати глибокі сердечні (романтичні) почуття до особи, здебільшого протилежної статі. Приклади: «Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання» (Володимир Сосюра).

2.  Плекати, вирощувати щось. Приклади: «Лукаш усе садовину ростив та кохав» (Марко Вовчок), «Доню моя, доню моя, цвіте мій рожевий! Як ягідку, як пташечку, кохала, ростила на лишенько…» (Тарас Шевченко).

Любити – 1. Почувати глибоку відданість, прихильність до когось, чогось, мати інтерес, потяг до чогось. Приклади: «Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… » (Володимир Сосюра), «Терентій любить пісню і сам уміє з душею співати» (Михайло Стельмах). 2. Потребувати якихось умов для існування. Приклад: «Виноград любить, щоб коло нього ходити» (Михайло Коцюбинський).

Чаруюча заставка і мелодія

Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

 Для когось в світі ти одна така!

Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття...

Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти- найкраща і жадана,

Для когось лик святий - твоє лице...

Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..

Вправа "Створи асоціацію"

Ведучий. Зараз ми з вами створимо «Дерево кохання». Поки що воно виглядає непривабливо, але ваші теплі слова зроблять із ним диво. У кожного з вас є маленьке кольорове сердечко. Ваше завдання написати на ньому асоціацію до слова «кохання» і розмістити на одну з гілочок нашого дерева. (Перед учнями ваза з гілками , сердечки із кольорового паперу учні 11 класу  прикріпляють по черзі на гілочки)

А ми починаємо гортати сторінки нашого з вами журналу.

Дерево кохання:

Ось так звичайнісінькі голі гілки розквітли і перетворились на казкове «Дерево кохання». Сьогодні ми об'єдналися у групи, щоб показати велике кохання відомих поетів.

Робота у дослідницьких групах

1 сторінка

"Тарас Григорович Шевченко"

Тарас Шевченко належить до улюблених поетів у всьому світі. У його особі сполучені високі якості геніального поета, талановитого художника, палкого патріота. Я гадаю, що неперевершеним є у світі його гуманізм по відношенню до жінки, матері, нареченої.

 Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи, поеми...

 Далека і гірка була Тарасова любов,

        Одвічні протилежності в житті,

        Кружила заметіль навколо доль,

        Заплуталось кохання в крижаній імлі,

        Але серед снігів, снігів, снігів

        ішла у мрії ти, зоря весни.

Вперше незбагненні почуття пробудила в хлоп'ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко.

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись —
Та вже й не сходились ніколи.
 

Інтимна лірика не буває безіменною. Звернемося до біографії поета. Навчаючись в академії, вже прославленим автором "Кобзаря" і портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року Шевченко зустрів на балу Ганну Закревську. У цій жінці Тарас побачив втілення омріяного образу.

(Входить виконавиця ролі Г. Закревської, одягнена в сукню тієї епохи чи, хоча б, у розкішному намисті, з накинутою на плечі шаллю. Поправляє на дошці свій портрет, намальований Шевченком. Звучить "Місячна соната" Л. Ванн Бетховена).

Закревська: Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступне переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою прозорою миттю...

(Входить Шевченко. Вони стають поруч, але обернені спинами одне до одного)

. Шевченко:

Якби зустрілися ми знову,

 чи ти злякалася б, чи ні?

 Якеє тихеє ти слово

 Тоді б промовила мені?

 Закревська:

 Ніякого. І не пізнала б.

 А може б, потім нагадала,

 Сказавши : "Снилося дурній..."

 Шевченко:

 А я зрадів би, моє диво!

 Моя ти доле чорнобрива!

 Закревська:

 Якби побачив, нагадав

 Веселеє та молодеє,

 Колишнє лишенько лихе.

 Шевченко:

 Я заридав би, заридав!

 І помоливсь, що не правдивим,

 А сном лукавим розійшлось,

 Слізьми-водою розлилось

 Колишнєє святеє диво!

(Музика стихає. Шевченко і Закревська виходять).

Ядвіга або Дуня Гусиковська, Амалія Клоберг, Варвара Рєпніна, Феодосія Кошиць, Агата Ускова, Катерина Піунова, Марія Максимович, Харитина Довгополенко, Лукерія Полусмак.

                        Ликері

Тарас Шевченко

Моя ти любо! мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа.

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби Його – ми люде!

Моя ти любо! усміхнись

І вольную святую душу

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І Він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

Сьогодні ми ще раз зримо відчули велич таланту Шевченка. Жінка для

нього була святинею, але життя змушувало її страждати, переходити випробування, бути квіткою в пилюці. Хоч так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя, але любов його лірично героя  особлива, всепрощаюча і світла. В одному з віршів, звертаючись до своєї долі, Шевченко сказав:

               Ми не лукавили з тобою,

               Ми просто йшли, у нас нема

               Зерна неправди за собою.

Любов … Кохання... Такі хвилюючі слова. Скільки навіюють вони думок, переживань. Що ж означає любити? У вас усе попереду, і кожен знайде відповідь на це питання у своєму серці. А сьогодні ми звернемося до поезій відомих українських та зарубіжних поетів, які являють собою «тихе зітхання», «мить чудову», «незагоєні рани», «невтишні жалі», "завмерле в серці кохання», «геній чистий красоти», «божество, й натхнення чисте, й життя, і сльози, і любов».

Давайте згадаємо цитати про найвище людське почуття - кохання.

Цитати та вислови про кохання (учні зачитують їх із слайдів):

• Любить людей мене навчила мати.
• Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.
• Якби помножити любов усіх людей: ту, що була, що є, що потім буде, то буде ніч, моя ж любов, як день. Не знають ще чуття такого люди.
• Щастя й гнів єднаєш воєдино,

          Так, як сонце й гілку молоду.

          Дай же, дай, любов моя зорино,

          Світ пройти, як стежку у саду.

• У мою б увірвалася мову,

          Щоб сказати в тривожную мить:

          - Ненаглядна, злюща, чудова, я не можу без тебе жить.

• Очима ти сказав мені: люблю.
• Вона прийшла, непрохана , неждана...
• Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.
• Моя любове! Я перед тобою.

          Бери мене в свої блаженні сни...

2 сторінка

"Іван Якович Франко"

    Ми продовжуємо говорити про кохання, про любов людську.

   В.Симоненко писав:

   І хочеться так любити,

         Щоб навіть каміння байдуже

         Захотіло ожити і жить!

    Любов - це золота сторінка в житті кожної людини. Скільки ніжних ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до матері, нареченої, рідного краю.

    Кохання - це внутрішній світ, який окрилює людину.

    Пригадаймо лише імена тих, хто оспівав, возвеличив це прекрасне почуття

ХІІ століття Італія - Данте Аліг'єрі - у своїх сонетах.

ХІV століття Італія - Франческо Петрарка - у палкому коханні до Лаури.

ХVІ століття Англія - Вільям Шекспір - "Гамлет".

Дмитро Павличко писав: "Любов подібна до природи в своїй вічній красі та молодості. Вона не знає смерті, вона знає лише один закон - закон невпинного оновлення".

    А І.Франко? Яким було його кохання? Хто та єдина, до якої він проніс все своє життя? Яким постає це прекрасне почуття у поезіях Великого Каменяра? Дати відповіді на ці запитання ви зможете, звернувшись до його поезії  та до його життєвого шляху.

Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка - типова. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Велику роль у цій історії зіграв батько Ольги - жорстокий, від гніву якого усе тремтіло. Саме він поставив перед Франком дилему: або Ольга, або соціалізм. Арешт поета став ще однією перешкодою до щастя.

"Зустріч з автором"

І.Франко. Не бійся не стану перешкоджати тобі йти за нього,  бо перешкода - шлях до нещастя. Виходь заміж за нелюба.

Ольга. Ти мені ніколи з думки не зійдеш. Не кажи, що я тебе забула. Завжди буду тісно пов'язана з тобою думками.

І.Франко. Ти щаслива, що можеш вибрати межи мужчинами. Я не маю такого вибору.

Автор. Для Франка протягом усього життя було священним ім'я Ольги, а вона все життя зберігала листи від нього, попросила, щоб їх поклали поруч після смерті.

І.Франко. Як згублену любов, несповнене бажання, невиспіваний спів, геройське поривання, як все найвищеє, чим душу я кормлю, як той огонь, що враз і гріє, й пориває, як смерть, що забива й від мук ослобоняє,- отак, красавице, і я тебе люблю...

    Розповідь про Юзефу Звоновську.

Вона на Франка справила сильне враження. Він вирішує, що це - його дружина, пропонує їй руку і серце, але дівчина відмовляє йому. Відмова вражає.

Я й забув, що ти осінь холодна,

Я й забув, що ти смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід.

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

Аж потім І.Франко довідався про справжню причину відмови. Юзефа була хвора на туберкульоз.

Третя любов - Целіна Журовська. Мала зовсім інший характер. Це була єдина з коханок, що не любила поета. І коли на схилі літ до хворого Франка прийшла жінка поважного віку, попросилася зустрітися з поетом - він відмовив зустрічі.

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

Три кохання у житті поета - і, як наслідок, прекрасна поезія "Тричі мені являлася любов".

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз мов бухло полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась,

Часом на груді моїй задріма,
Та кігтями не покида стискати;
То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.

Я схильний стверджувати, що Франко не був щасливим у коханні, хоча безумно кохав Ольгу Рошкевич, страждав за Юзефою, був вірний  своїй дружині.

"Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини" (І.Я.Франко) 

Прислів’я та приказки про кохання також  розповідають про це прекрасне почуття, яке окрилює людей в будь-якому віці. Щира і чиста любов приносить радість і щастя.

Спробуємо їх пригадати:

• Люблю свою любку, як голуб голубку.
• Любов , як перстень, не має кінця.
• Як гляне - серце в'яне.
• Де любов у хаті, там люди багаті.
• Любов не можна ні підкупити, ні продати.
• Кров не вода, а серце не камінь.
• Силою не бути милою.
• Без любові, без сонечка.
• Велика любов швидко не забувається.
• В одному серці дві любові не тримається.
• Любов — не пожежа, займеться — не згасиш.
• Любов сліпа.
• З милим рай і в курені.

3 сторінка

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)

    Загадкова постать, на мій погляд, Леся Українка. Вихована у висококультурній сім'ї, любима батьками, сестрами, братами. Та чи була щасливою поетеса? Як висвітлювала проблему кохання у своїх творах часто задумувалися ми. Я гадаю, що всупереч всьому, Леся була сильною і щасливою. І я це доведу.

    Сині очі Волині. Саме тут пройшло дитинство поетеси, у ці сині очі вона була закохана все життя.

    У багатьох своїх творах поетеса висловлювала думки про те, що вона сильна і вольова натура.

    Чого варті слова із вірша "Без надії сподіваюсь", "Так, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити, геть думи сумні".

    Вона жила, любила, страждала, боролась. На дорогах свого нелегкого життя Леся зустріла надзвичайну людину - Сергія Мержинського. Йому вона присвятила декілька віршів. Вони кохалися глибоким і ніжним коханням, всупереч забороні Лесиних батьків. Мержинський поволі згасав у Мінську від сухот. Сама нездорова після чергової берлінської операції, Леся їде доглядати коханого. У січні 1901 року Сергія Мержинського поховали. За одну ніч, коли помирав її коханий, Леся пише поему "Одержима".

          Леся боролася з недугою, вона була сильна, вона вміла кохати і жагу кохання втілювала у своїх творах.

Інсценізація уривка з драми-феєрії "Лісова пісня"

М а в к а
Не руш! не руш! не ріж! не убивай!
Л у к а ш
Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?
Я тільки хтів собі вточити соку
з берези.
М а в к а
Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї!
Л у к а ш
Березу ти сестрою називаєш?
Хто ж ти така?
М а в к а
Я — Мавка лісова.
Л у к а ш
(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я від старих людей
про мавок чув не раз, але ще зроду
не бачив сам.
М а в к а
А бачити хотів?
Л у к а ш
Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
(Придивляється).
Та ні, тепер зелені... а були,
як небо, сині... О! тепер вже сиві,
як тая хмара... ні, здається, чорні
чи, може, карі... ти таки дивна!
М а в к а
(усміхаючись)
Чи гарна ж я тобі?
Л у к а ш
(соромлячись)
Хіба я знаю?
М а в к а
(сміючись)
А хто ж те знає?
Л у к а ш
(зовсім засоромлений)
Ет, таке питаєш!..
М а в к а
(щиро дивуючись)
Чому ж сього не можна запитати?
Он бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
А ясень їй киває в верховітті:
"Найкраща в світі!"
Л у к а ш
А я й не знав, що в них така розмова.
Я думав — дерево німе, та й годі.
М а в к а
Німого в лісі в нас нема нічого.
Л у к а ш
Чи то ти все отак сидиш у лісі?
М а в к а
Я зроду не виходила ще з нього.
Л у к а ш
А ти давно живеш на світі?
М а в к а
Справді,
ніколи я не думала про те...
(Задумується).
Мені здається, що жила я завжди...
Л у к а ш
І все така була, як от тепер?
М а в к а
Здається, все така...
Л у к а ш
А хто ж твій рід?
чи ти його зовсім не маєш?
М а в к а
Маю.
Є Лісовик, я зву його "дідусю",
а він мене — "дитинко" або "доню".
Л у к а ш
То хто ж він — дід чи батько?
М а в к а
Я не знаю.
Хіба не все одно?
Л у к а ш
(сміється)
Ну та й чудні ви
отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,
чи баба, чи вже як у вас зовуть?
М а в к а
Мені здається часом, що верба,
ота стара, сухенька, то — матуся.
Вона мене на зиму прийняла
і порохном м'якеньким устелила
для мене ложе.
Л у к а ш
Там ти й зимувала?
А що ж ти там робила цілу зиму?
М а в к а
Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: "Засни, засни..."
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі —
і клалися в намети... Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди...
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні...
Л у к а ш
(заслухавшись)
Як ти говориш...
М а в к а
Чи тобі так добре?
Лукаш потакує головою.
Твоя сопілка має кращу мову.
Заграй мені, а я поколишуся.
 

Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього і гойдається тихо, мов у колисці. Лукаш грає соло мелодії № 6, 7 і 8, прихилившись до дуба, і не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії .№ 8, і Лукаш їй приграє вдруге мелодію № 8. Спів і гра в унісон.

4 сторінка.

Ліна Костенко. Василь Симоненко.

                                          Вправа  "Відкритий мікрофон"

Журналіст - дослідник. "Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом", - писала Ліна Костенко. Цікаво, яким було кохання у поетеси?  "Я ніколи не бачила, щоб так змінювалося обличчя людини - від замкнутості до абсолютної, чистої щирості. Вона говорила про любов..."

          Чоловіки їй присвячували цілі оди! Вона бентежила, надихала і окрилювала! Читала, що навіть Василь Симоненко був закоханий у талановиту красуню Ліну. А Дмитро Павличко з властивим йому ліризмом розповідав, що довго зберігав  коробочку сірників, аби прикурити їй цигарку. "Вона була екстравагантною..." - пригадував якось...Про чоловіків Ліни Костенко ми знаємо мало з тієї ж причини - вона цього не афішувала.

Відвідуючи літературну сиудію журналу "Дніпро", ще під час навчання у педінституті, Ліна познайомилася з Миколою Руденком. Двоє красивих розумних людей: Ліна та Микола. Вона на десять років молодша - схожа на школярку, він - відомий на той час громадський діяч, письменник, філософ, красень.. Погляди Ліни Костенко та Миколи Руденка вели "настільний теніс розмов". Така історія кохання у віршах...Однак Руденко був одружений і мав дітей, тому Ліна зуміла відмовитися  від першого бурхливого засліплення коханням. 

         Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки письменниці Оксани Пахльовської. Затим Ліна Костенко мала стосунки з Аркадієм  Добровольським,  письменником і перекладачем. Другий шлюб Ліна Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, виховували сина Василя.

Кожен з цих чоловіків посів належне місце в житті видатної письменниці Ліни Костенко. Вони тривожили, вселяли неспокій і спокій, тішили і засмучували. Але - підносили і надихали! Ось на такі поезії, багато з яких уже стали піснями. 

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, – тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...                     Ліна Костенко про кохання
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Журналіст - дослідник. Напевно, найромантичнішою частиною української літератури можна назвати листи Василя Симоненка до дружини Люсі. Кохання всього свого життя письменник зустрів на практиці у редакції видання "Черкаська правда" – це була молоденька кур'єрка Людмила (Люся). Дівчина одразу заполонила серце не тільки юного Василя, а й його приятеля Станіслава Буряченка. Станіслав потім згадував: "Очевидно, Вася більше припав їй до серця. Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь". У коханні  Симоненко зізнався  Людмилі словами: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся".Через навчання та військову службу Василя Симоненка вони з дружиною часто не бачились. Однак письменник постійно нагадував про своє кохання віршами, в яких називав її: "Малюся", "Мила моя дівчинко", "Кнопочко", та "Малеча".  Близько двадцяти листів збереглися і на сьогодні. Скільки любові вміщено тільки у ці рядки: "Прошу тебе тільки, не забувай, що для мене ти значиш більше, ніж всі дівчата на світі. Це - щиро", "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю - дуже скучив". 

За спільне подружнє життя у Василя та Люсі народився син Олесь.

Закохана

Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил,
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,                                 Лист Василя Симоненка дружині
Зазирнувши тобі під вії,
У волоссі твоєму вмер.                          

Через вулиці нахололі    

Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Ось воно глибоке, чисте, ніжне кохання, оспіване в піснях, прославлене в літературі, музиці, мистецтві.

На фоні музики та відео    вірш "Лебедина вірність" (Інсценізація)

Пам'ятаєш, мила, як зустрілись ми.

Я блукав світами на однім крилі.

І спинився якось перед воротьми,

При воротах того дому у однім селі.

Лебеді над хатою в небі б'ють крильми.

Пригадай кохана, як зустрілись ми.

Мчать літа на крилах. Рік мина як день.

Лебедина вірність є поміж людей.

Мандрівний художник, мій незнаний брат,

На твоїх воротях пару лебедят

Змалював, бо рідні так заповіли,

Щоби діти і онуки вірними були.

І весну, і літо ми пройшли удвох.

Підростають діти. Бережи їх Бог.

З батьківського дому вирушать у світ.

Змахом крил їх в путь проводять лебеді з воріт.

Лебедів на вікнах випише зима,

Але у любові старості нема.

Пригорнусь до тебе, як у юні дні.

Лебединий колір є у сивині.

Пісня про лебедів

Ми перегорнули останню сторінку нашої зустрічі у літературній вітальні.  Великі митці слова  Тарас Шевченко,  Іван Франко, Леся Українка, Ліна Костенко, Василь Симоненко  у своїх поезіях довели, що кохання немає меж і часу, саме воно дозволяє побачити в земній жінці щось небесне і незвичайне. Кохання надихало і надихає  поетів на творчість. Тож продовжуємо досліджувати інтимну лірику великий майстрів слова. Це цікаво і надзвичайно корисно!  Бажаю і вам кохати й бути коханими:

Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети,-

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжності, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

 Що змусять вас і плакать, і радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова –

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші – в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в’яне!