Поезія про Голодомор

Ти кажеш,не було голодомору?

Ти кажеш,не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш,не було голодомору?

Чого ж тоді,як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села,вимерли на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв?

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?

Д.Білоус

1933. Травень

«Мамо, не плачте. Дивіться,

ось хліба окрайчик

Трошки я з’їв, а другий кусочок приніс.

Бабця сказали, це вчора приходив зайчик,

Дав нам гостинця і знов побіг у ліс.

Темінь в кутках залягла, як земля глибока,

Сонце не входить – спинилося перед вікном.

Блиснула сталь і порізала променем око,

Наче по склу скреготнуло по серцю бруском.

«Мамо, а що ви на поле не йдете

сьогодні?

Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.

Мамо, чого це у вас такі руки холодні?

Мамо, пустіть мене! Мамочко!

Мамочко! Ма…

В.Мельник

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Д.Головко