Поезія розуму і серця у творах "Слобожанських муз"

Музи –богині співу, поезії, мистецтв, наук; сестри Аполлона, що сповнюють митців натхненням. Місце їх перебування – гори Парнас і Гелікон. Музи зображуються як юні, красиві жінки з натхненними обличчями, що тримають в руках атрибути свого мистецтва. У переносному значенні муза – натхнення і творчість.

Поезія розуму і серця у творах ,,Слобожанських муз‘‘Наталі Матюх, Оксани Мардус, Ольги Тараненко

Мета та актуальність дослідження. Сприяти вивченню творчості харківських письменниць, які кожен, у міру своїх сил і таланту, збагачують українську культуру. Довести, як можна на прикладах їх творів виховувати почуття гордості за рідний край, багатий такими талановитими людьми. Впливати на сучасного читача засобами словесної образності.

Наталя Матюх Матюх Наталія Дмитрівна народилася 7 вересня 1953 р. в с. Пальчики Бахмацького району Чернігівської області. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Автор збірок: «Я вмію так любить», «Листи», «Літо в лютому», «Терези»Твори перекладалися російською, білоруською, молдовською, польською мовами, деякі покладені на музику. Член Національної Спілки Письменників України з 1982 р.

Наталя матюх. Ода матері, родині, УкраїніЦе ж треба такому – у лютому літо. Хай навіть приснилось, але мов живе! –Ця книжечка лугу, де квітів – як літер,Де хмарка, як тиха підказка, пливе. А Ваші скрипки дихають, як люди: Одна –мов жінка, інша – мов дитя. Ось ця ревнива, а он та Вас любить. Без нарікань, без сліз, без каяття. Мамо-матусенько, сива іконо,як же без тебе стемніло навколо!.. Доню, не плач,Хай минають нелади. Серце твоє, Добротою тепле…Я не дозволю Жодному нелюду. Вкрасти колись Материнство в тебе!

Про інтимну лірику Наталі Матюх«... Граційність поетичного малюнка, Впевненість перебігу емоційного стану, Її щирі зізнання.». (Євген Гуцало)Її вірші про кохання дають змогу замислитися над складнощами буття, людською невдячністю, скороминучістю чуттів і самого життя.«... За рівнем інтимного самовираження, за рівнем його поетичної культури, сміливістю й відвертістю, неприхованістю таємниць я не бачу рівних цій поетесі у нашій поезії». (Ігор Михайлин)

«Я вмію так любить» (Наталя Матюх)А які уночі ми шепочемо милим слова,коли сон при траві, але обертом йде голова,коли б’ются шибки і вривається Зоряний Дух,обернувшись на сміх, на ридання, на подих, на слух?…- Моє сонечко, моє житечко, моє небонько, моє літечко, моя веснонько, моя зимонько, моя радосте і сльозинонько, моя ніжносте, моя совість і гіркотонько, і медовосте!… В цю ніч…Місяць нас вінча одним на двох вінцем,бо на щоці моїй він м’яко аж до ранку. Обводить профіль твій своїм легким різцемІ в шепіт мій вбира, мов у гарячу рамку.

Оксана Мардус. Мардус Оксана Григорівна народилася 24 травня 1971р. в с. Нова Водолага на Харківщині. Закінчила Харківський Державний Університет 1994 р. Нині працює вчителем української мови та літератури в Сосонівській середній школі.„Іду в поезію, як на прощу, помолюся кожному слову, поплачу, і зрозумію:вона – найдорожче, без чого віру у віру трачу”. Для неї не писати вірші – це як прожити без любові й снів. Адже саме вони і є складовою життя... Член Національної Спілки Письменників України з 1997р.«Шукайте істину й державу в слові, я ставлю наголос на українській мові!»

«Без віршів кожна мить мені болить» (Оксана Мардус) Почни усе спочатку: Сон-трава…І білі-білі клавіші любові,Слова вузькі, а мрії кольорові…Жінка, схожа на весну, -Зав’язь ніжності й любові –йшла у сукні фіалковійІз легенди чи зі сну. Хтось їй квіти дарував,Хтось лишав слова кохання. Як весна, п’янка і рання,Світ достоту оживав. Йде реставрація життя –Вже відбудовано дзвінницю,Ще буде місце,Де вклониться. Душі, піднесеній з сміття.…Коливається планета наша,Ніби яблуко на гілці Вічності.І задумаєшся, коливанням ставши,коливатиметься світ цей чи обірветься?

Ольга Тараненко« Мій заміс життя із хліба, сліз і забуття!» Тараненко Ольга Степанівна народилася 28 січня 1957 р. в м. Дергачі Харківської області. Закінчила Харківський державний університет ім. М. Горького. За освітою – вчитель української мови та літератури. Лірика Ольги Тараненко відзначається глибинною емоційністю, болем і сумом за вчорашнє, тривожним очікуванням завтрашнього. Член Національної Спілки Письменників України з 1994 р.

«Ходжу землею, вірю у зорю. Росту – і тим життя творю…» (Ольга тараненко)Із деревом родилось божество,У дереві воно росло й пропало. Зідрали кору – божества єство. Звичайною віконницею стало. Але вже дух(якщо він справжній дух!)Не западе “з нічого і в нікуди”,А перетвориться у око й слух –Він був , він зараз є, він завжди буде. Блискавка засніженої гілки. І пухнаста тиша лісова. В ній вдоволено дріма сова…Осіда поволі смуток згірклий. І душа намацує слова... Якої ж сили дивної слова!І я іду. ЖИВА. Усе те не наше,що нас покидає,і добре,коли ані болю, ні жалю. Прийшло й відійшло,як зерно без врожаю. Усе те не наше,що нас покидає.

Поезія – розум і свобода серця!Три «Слобожанські музи» - Наталя Матюх, Оксана Мардус та Ольга Тараненко створюють неповторний світ внутрішнього чуття, Виявляють здатність співпереживати, відчувати перейматися, І з цього робити висновки. Мудрі «Слобожанські музи» багато знають, але не поспішають нав’язувати своє бачення читачеві. У читача є вибір.  Це не лише мудро, а й педагогічно...