Поради вчителю у вихованні дитини з ООП

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл,

які навчають у своїх класах дітей із порушенням інтелекту

(з легкою розумовою відсталістю)

1. Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми можливостями:

•   створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі діти відчули себе членами колективу;
•   привчати здорових дітей допомагати (за потреби), опікуватися розумово відсталими однолітками;
•   не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями здоров’я.

2. Перед тим, як прийняти до класу дитину з легкою розумовою відсталістю, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби.
3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку.
4. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю (стан пам’яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).
5. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю. Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.
6. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи тяжкість дефекту). До процесу складання плану бажано залучити практичного психолога.
7. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх під час навчання; враховувати в плануванні діяльності:
   •                  Розумово відсталі діти мають (як правило) слабку, короткочасну пам’ять, тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри. І лише після засвоєння цього матеріалу надавати більш складний новий матеріал.
   •                  У розумово відсталих дітей порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації; чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з більш легкими).
   •                  У цієї групи дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо).
   •                  Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Значить, для них необхідно зменшити об'єм завдань та їх кількість, а складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь (і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма).
   •                  Учні цієї категорії, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи; потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не відволікалися та не втрачали напряму діяльності).
   •                  Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатись, як і наскільки точно учень зрозумів, що від нього вимагають, і лише після цього дозволяти виконати завдання. У разі потреби необхідно надати учневі додаткові роз’яснення щодо виконання завдання.
   •                  Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТІНМИ ПОТРЕБАМИ

1. Батьки мають право володіти усією інформацією, що стосується їхньої дитини, і обов’язок фахівця – надавати таку інформацію.

2. Інформацію треба подавати батькам зрозумілою мовою, доступно.

3. Завдання педагогів – не просто дати інформацію, а й бути готовими роз’яснити її, дати відповіді на запитання, якщо потрібно, ще раз повернутися до конкретної теми на запит батьків.

4. Інформацію треба подавати в коректній, етично-відповідній формі, інформація не повинна бути знецінювальною чи такою, що принижують гідність дитини.

5. Педагоги мають усвідомлювати, що інформація не може бути засвоєна відразу, а тому мають бути готові її повторювати, а також використовувати різні формати її подання – під час індивідуальної розмови в усній формі, письмовій (висновки, рекомендації), книжки, відео матеріали, групові лекції, семінари, Інтернет-ресурси.

6. Інформація повинна бути достовірною і відповідати науково доведеним фактам. У разі сумніву чи недослідженості якогось питання важливо повідомити батьків про це..

7. Педагоги повинні також усвідомлювати, що батьки сприймають інформацію дещо іншим, «емоційним» каналом зв’язку, а тому бути чутливими до того, що ті ж факти, які вони можуть сприймати одним способом, батьки можуть сприймати зовсім по іншому. Тому фахівцям важливо бути особливо тактовними, коли представляють інформацію, намагатися не просто подавати інформацію, а й бути чутливими до того, як її сприймають батьки.

Поради для вчителів початкової школи, які працюють з дітьми з особливими потребами

Поради вчителям ЗОШ, які навчають дітей з порушенням інтелекту (з легкою розумовою відсталістю)

 1. Підготувати дітей класу до того, що поряд із ними навчатиметься учень з особливими освітніми проблемами:

 • Створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумововідсталі діти почувалися себе членами колективу;

 • Привчати здорових дітей допомагати ( в разі потреби) опікувати розумово відсталих однолітків;

 • Присікти зневажливе ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

 2. Перед прийомом до класу дитини з легкою розумовою відсталістю детально ознайомитися з його анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, в чому полягає першопричина ( пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо)

 3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання та розвитку.

 Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю ( стан пам’яті, уваги. Мислення, темп роботи, працездатність, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо)

 4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовуються у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю. Необхідно в школі мати навчальні програми ( відповідного класу). Щоб мати уявлення, якими завданнями вміннями та навичками мають оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

 5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи складність дефекту)

 6. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх у процесі навчання; враховувати під час навчання; враховувати під час планування діяльності.

 • Розумово відсталі діти зазвичай мають слабку пам’ять , тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри і лише після засвоєння цього матеріалу давати складніший новий матеріал.

 • У розумово відсталих дітей порушено активну увагу. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації, чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з легшими).

 • У розумово відсталих дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього й треба спиратися у складанні навчального матеріалу. Для цього слід застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо.)

 • Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижені темп роботи та працездатності. Значить, для них необхідно зменшити обсяг завдань та їх кількість. А складність має бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданням відповідної складності та перфокарти, в які треба лише вставити відповідну орфограму або числову відповідь ( і зовсім немає необхідності переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма)

 • Діти з легкою розумовою відсталістю зазвичай не мають достатніх навичок самостійної роботи. Потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не втрачали уваги та напряму діяльності)

 • Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатися, як і наскільки точно учень зрозумів, чого від нього вимагають, і лише після цього дозволити виконати завдання. В разі потреби, слід дати учневі додаткові пояснення щодо виконання завдання.

 • Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати різним змінам у психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини та адекватно реагувати на них.

Методичні рекомендації

щодо особливостей організації навчання, комплексної реабілітації, створення передумов для соціалізації дітей дошкільного та шкільного віку в умовах інклюзії

Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей. Інклюзивне навчання базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання.

Основними завданнями інклюзивного навчання є:

 • здобуття дітьми з особливими освітніми потребами освіти відповідного рівня у середовищі здорових однолітків відповідно до Державного стандарту загальної середньої освіти;

 • забезпечення різнобічного розвитку дітей, реалізація їх здібностей;

 • створення освітньо-реабілітаційного середовища для задоволення освітніх потреб учнів з особливостями психофізичного розвитку;

 • створення позитивного мікроклімату у загальноосвітньому навчальному закладі з інклюзивним навчанням, формування активного міжособистісного спілкування дітей з особливими освітніми потребами з іншими учнями;

 • забезпечення диференційованого психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами;

 • надання консультативної допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливими освітніми потребами, залучення батьків до розроблення індивідуальних планів та програм навчання.

Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами забезпечують працівники психологічної служби (практичні психологи, соціальні педагоги) загальноосвітніх навчальних закладів спільно з педагогічними працівниками, які здійснюють навчально-виховний процес у класах з інклюзивним навчанням.

Проведені фахівцями соціально-психологічні дослідження підтверджують переваги інклюзивної освіти, а саме:

 1) програми інклюзивної освіти надають можливість дітям і учням з вадами взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх, отримувати такий соціальний досвід, як і їхні здорові товариші;

 2) спільне навчання стає корисним і для дітей без вад, оскільки вони з раннього віку стають чутливими та толерантними до потреб інших, вміють позитивно сприймати не схожих на них людей, у них виявляється вища соціальна відповідальність, більша впевненість у собі, що сприяє їх особистісному розвитку;

 3) усі діти в системі інклюзивної освіти отримують підтримку і досвід того, що кожна людина може долати труднощі і перешкоди і, таким чином, досягати значних успіхів.

 Основним завданням педагогічного процесу в контексті інклюзивної освіти має стати створення особливої установки щодо «особливої дитини», а саме: в освітньому закладі має домінувати не жаль до такої дитини, а турбота, емпатійність, чуйність і тактовна взаємодія, з одного боку, а з іншого – ставлення до неї як до рівноправного члена колективу.

 Здійснення інклюзивної освіти потребує організації належного психолого-педагогічного супроводу усіх учасників освітнього процесу: дітей та дорослих – фахівців різних напрямків, батьків, адміністрації. Така робота повинна бути спрямована на створення умов, які забезпечуватимуть підвищення автономності і соціальної активності дітей, розвиток інтелектуальних процесів, формування ціннісних установок, що відповідають психічним і фізичним можливостям дитини. Базуючись на особистісному і системно-орієнтованому підході, такий супровід повинен являти собою комплексну систему всебічної, динамічної, корекційної і розвивальної допомоги у відповідності з віковими та індивідуальними потребами дітей та учнів.

 Основні принципи організації психолого-педагогічного супроводу дітей у системі інклюзивної освіти:

 • пріоритет інтересів і потреб дітей та учнів;

 • неперервність супроводу;

 • мультидисциплінарність.

 Психологічна та соціально-педагогічна робота з «особливою дитиною» має спрямовуватися на досягнення головної мети – підготувати її до самостійного життя. Але потрібно слідкувати, щоб допомога та підтримка під час навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від неї. Щоб забезпечити загальний успіх справи, слід з повагою ставитись до всіх і вдумливо та наполегливо працювати на користь дитини Інклюзивне навчання та виховання дітей з особливими потребами ставить перед освітнім закладом два серйозних запитання: «Як допомогти їм нормально розвиватись?» і «Як звести до мінімуму можливі негативні наслідки сумісного навчання з іншими дітьми?».

 У розв’язанні цих завдань в системі інклюзивної освіти вирішальну роль відіграє, насамперед, психологічна служба кожного конкретного закладу, оскільки саме вона володіє широким спектром психолого-освітніх проблем, які виникають у дітей, їх батьків, учителів та адміністрації.

 Зокрема, практичний психолог і соціальний педагог сприяють розвиткові соціальних вмінь школярів, а також надають належну моральну підтримку сім’ям дітей, їхнім рідним і вчителям допомагає долати складні життєві ситуації. Шкільний психолог є експертом у проведенні як оцінювання розвитку, так і перспектив ситуації найближчого розвитку. Він розробляє індивідуальні або групові рекомендації, бере участь у розробці навчальних планів, здійснює психологічну підтримку батьків. Також психолог організовує процес спостереження за дітьми і їх оцінюванням з метою визначення сильних сторін учнів і сфер, де вони потребують підтримки. Він допомагає визначити чинники, які негативно впливають на здатність дітей до навчання і самоконтролю.

 Суть діяльності шкільної психологічної служби полягає в супроводі дитини протягом її шкільного навчання, об’єднанні мети психологічної та педагогічної практики і фокусування на головному – особистості учня.

Основні напрями психолого-педагогічного супроводу інклюзивного навчання:

 1. Психопрофілактична та психокорекційна допомога дитині з особливими освітніми потребами.

 2. Інформаційно-роз’яснювальна робота з педагогами і батьками.

 3. Психологічне консультування батьків.

 4. Створення сприятливого соціально-психологічного середовища через спеціальну підготовку педагогів та учнів конкретного класу.

Окрім того, важливими завданнями у роботі психологічної служби є:

 1) Підбір діагностичного інструментарію, придатного для роботи з різними категоріями дітей відповідно до наявного дефекту розвитку;

 2) уточнення змісту та методів корекційної роботи з дітьми, які мають особливі потреби, з урахуванням результатів психологічної діагностики;

 3) впровадження комплексних корекційних стратегій, які б містили, крім навчання, ще й ігрові засоби та рекомендації щодо сімейного виховання.

З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного і шкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, важливим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає поетапне впровадження інклюзивної освіти:

 1. Психодіагностичний етап:

  діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною;

  тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання;

  вивчення особливостей сім’ї, в якій виховується дитина;

  психолого-педагогічне спостереження за особливостями соціальної взаємодії учнів у школах з інклюзивним навчанням.

 2. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами:

  банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень;

  індивідуальної картки психолого-педагогічного діагностування дитини (практичний психолог);

  соціального паспорту сім’ї, в якій виховується дитина (соціальний педагог);

  щоденника спостереження за дитиною в начальному закладі (класний керівник).

 3. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда).

 4. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а саме:

  банку даних навчальних і виховних програм;

  механізму забезпечення отримання оперативної інформації про рівень здоров’я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами.

 5. Моніторинг результативності, який передбачає застосування наступних методів:

  дидактичного – вивчення результативності різних сторін навчально-виховного процесу;

  виховного – простеження ефективності виховного процесу, системи взаємостосунків його учасників;

  управлінського – простеження за характером взаємостосунків на різних управлінських рівнях в системах: «керівник – педагогічний колектив», «керівник – діти», «керівник – батьки», «керівник – зовнішнє середовище»;

  соціально-психологічного – спостереження за системою колективно-групових взаємовідносин, за характером психологічної атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків;

  медичного – відстеження динаміки стану здоров’я дитини з особливими потребами.

 6. Виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть бути наступні:

  виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого потрібно включати розробку додаткових освітньо-виховних ресурсів;

  виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитиною, педагогом і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливої дитини».

 7. Розробка шляхів корекції можливих негативних наслідків:

  планування резерву часу для перегляду спланованих форм, методів, прийомів роботи з дітьми та їх батьками;

  ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти;

  реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу дітей, які виявляють відповідні проблеми;

  відстеження результативності впроваджених змін.

Для ефективного впровадження інклюзивної освіти психологічній службі школи важливо розробити та провести цикл психолого-педагогічних семінарів, присвячених особливостям роботи з дітьми з особливими потребами.

Методичні рекомендації

щодо здійснення психолого-педагогічного супроводу батьків дітей

з особливими потребами в умовах інклюзивної освіти

Народження дитини з порушеннями в розвитку завжди є стресом для сім’ї. Дитина-інвалід обмежена в свободі і соціальній значимості. У неї дуже високий рівень залежності від сім’ї, обмежені навики взаємодії в соціумі. Проблема виховання і розвитку «особливої» дитини стає складною для сім’ї, батьки опиняються в психологічно непростій ситуації: вони відчувають біль, горе, відчуття провини, часто впадають у відчай. Таким сім’ям необхідна комплексна психолого-педагогічна допомога. До роботи з сім’єю, що має дитину з особливими потребами, слід підходити з гуманістичних позицій, орієнтувати батьків на випереджаючу підготовку дитини до життя, виробляти у уміння мислити категоріями майбутнього, формувати позитивні перспективи її розвитку. До порушень адаптації таких дітей, що найчастіше зустрічаються, відносять «комплекс жертви», що виражається в апатії, відмові від відповідальності за себе і інших, безпорадності, зниженні самооцінки, і «комплекс знедоленості», для якого характерна звичка розраховувати лише на самого себе. Подібне емоційне самопочуття здійснює негативний вплив на душевне благополуччя як батьків, так і їх дітей, на їх стосунки з тими, що оточують, і підсилює соціально-психологічні та особистісні конфлікти, спричиняє серйозні проблеми у навчанні і засвоєнні соціальних норм поведінки школяра.

 Загальною для вчителів і для батьків є проблема толерантності. Сім’я багато в чому може допомогти школі. Проте дуже часто саме батьки сіють зерна ворожнечі, неприязні, навіть не помічаючи цього. Діти наслідують оцінки батьків, сприймають їх негативне відношення до інших людей, не таких як усі. Як показує досвід ворожнечею дорослих заражаються і діти. В зв’язку з цим цілеспрямовану роботу необхідно проводити з батьками учнів, роз’яснювати їм важливість виховання у дітей культури спілкування. Досить складно формувати толерантність у дітей, якщо цією якістю не володіють батьки, адже саме особистий приклад дорослих виховує у школярів відчуття пошани до інших людей, толерантність до інших поглядів.

 Перевиховати батьків навряд чи зможе педагог, але вплинути на характер взаємин батьків з дітьми, відкоректувати їх дії по відношенню до дитини і інших людей можливо шляхом:

 • виявлення труднощів, проблем взаємодії в сім’ї і підбір педагогічних засобів його регулювання;

 • створення сприятливої атмосфери для встановлення контактів батьків і дітей при організації спільної діяльності.

 Орієнтовною тематикою бесід з батьками може бути:

 • Роль спілкування в житті дитини.

 • Причини виникнення конфліктів у дітей.

 • Як навчити дітей спілкуватися?

 • Як навчити дитину розуміти інших людей?

 • Виховання в дітей чуйності і уважності.

 • Етика родинного спілкування.

 • Виховання терпимого відношення до людей.

 Оскільки формування особистості будь-якої дитини, у тому числі і з відхиленнями у розвитку, відбувається в першу чергу в сім’ї, то від характеру взаємовідносин батьків з дитиною залежить, наскільки адекватними будуть її контакти з соціальним середовищем. Виявлено, що більшість сімей з проблемними дітьми характеризуються різними типами дисгармонійного виховання та низьким рівнем спілкування. Практика свідчить, що відношення батьків до такої дитини іноді буває невірним: від повного ігнорування хворобливих симптомів до значного перебільшення цих симптомів, постановки власного діагнозу і панічною реакцією на нього. Тому, насамперед, при консультуванні батьків, потрібно врахувати не тільки характер захворювання дитини та її індивідуальні особливості, але й специфіку шкільної та сімейної ситуації.

 Практика свідчить, що при народженні дитини з відхиленнями у розвитку її батьки стикаються з наступними проблемами:

  суперечливі почуття до дитини;

  відсторонення від дитини, передача відповідальності за дитину державним навчальним закладам;

  в сім’ях, де крім дитини з обмеженими можливостями, є і інші, звичайні діти труднощі пов’язані з застосуванням різних методів виховання по відношенню до здорових і хворих дітей;

  негативні тенденції в психічному стані батьків (матерів) проявляються в неадекватній поведінці – агресивність, роздратованість, нестриманість, недоброзичливість;

  психологічна травмованість батьків, яка не дозволяє їм адекватно ставитись до проблеми народження хворої дитини.

 Тут важливо врахувати, що подолати таку психологічну травму без втручання психолога та спеціальних психокорекційних заходів неможливо.

 Важливим напрямком у роботі практичного психолога, соціального педагога, вчителів є робота з батьками «особливої» дитини. Батьки мають бути залучені працівником психологічної служби до організації корекційно-виховного процесу.

 Оскільки розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує спеціальних знань про захворювання, його наслідки та потенційні можливості дитини, важливим є належна організація роботи мультидисциплінарної команди фахівців у навчальному закладі. Батькам необхідно надавати практичні поради щодо нагляду за дітьми, пояснення та рекомендації щодо вирішення повсякденних проблем, пов’язаних з вихованням, знайомство з досвідом інших батьків. Основні форми роботи з батьками в цьому напрямку – групова: проведення семінарів, консультацій, лекцій, зборів та ін. Одночасно взаємодія може організовуватись і в індивідуальній формі (індивідуальні бесіди та індивідуальне консультування).

 Організація психологічного супроводу батьків при здійсненні інклюзивної освіти повинна спиратись на досвід спеціальної психології, яка пропонує роботу з батьками об’єднувати у два напрямки:

  освітньо-просвітницька робота з батьками усіх дітей;

  психологічний супровід сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку.

 На етапі просвітницької роботи психологічна служба розкриває загальні проблеми психічного розвитку дітей з особливими потребами. Потрібно знайомити батьків з прийомами реагування на особливості поведінки як їх дитини, так і її однолітків. Окрім того, розвиток та виховання дитини з особливими потребами потребує спеціальних знань про захворювання, його наслідки та потенційні можливості дитини. Батькам необхідні практичні рекомендації по нагляду за дітьми, пояснення та рекомендації по вирішенню повсякденних проблем, пов’язаних з вихованням, знайомство з досвідом інших батьків, які успішно розв’язали подібні проблеми.

 Слід враховувати, що особливості психологічного супроводу сімей полягають в тому, щоб сім’я сприймалася як єдиний, цілісний організм, який переживає проблеми психолого-педагогічного характеру, у зв’язку з чим допомога надається усій сім’ї, а не тільки дитині. Тут використовуються традиційні види діяльності психолога.

 Головне завдання психолога, соціального педагога у роботі з сім’єю полягає в тому, щоб батьки з його допомогою змогли побачити реальну перспективу розвитку своєї дитини, визначили можливі труднощі соціального розвитку, які виникають в певні вікові періоди, а також визначити свою роль в процесі психолого-педагогічного супроводу дитини.

 Окрім того, психолог повинен допомогти батькам в коректній і тактовній формі позбавитися від ілюзій в плані майбутнього дитини. Разом з тим психолог повинен посилити віру батьків у можливість і перспективи розвитку дитини, в те, що правильно організований корекційний вплив дозволить оптимізувати подальший інтелектуальний і особистісний розвиток дитини. За необхідності психолог здійснює корекцію психічного стану батьків. Завдання психолога полягає в профілактиці невротизації або психопатизації батьків (особливо мам та бабусь) шляхом організації системи надання індивідуальних консультативних послуг.

 В рамках консультативно-корекційної допомоги батькам у розв’язанні проблем психолог може використовувати різні форми роботи, до яких належить:

 1. Система тренінгових вправ, спрямованих на формування та розвиток почуття батьківської любові.

 2. Психокорекційна робота з матерями, які виховують дітей з відхиленнями в розвитку.

 3. Групові психокорекційні заняття «Гармонізація внутрісімейних відносин».

 4. Письмові форми викладання проблеми – батьківські твори: «Моя проблема», «Мій життєвий шлях», «Історія життя моєї дитини».

 Психолого-педагогічна підтримка батьків є життєво необхідною, тому, що саме від батьків та їх внеску в процес виховання та навчання залежить повноцінний розвиток дітей з обмеженими можливостями.

Однією із форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є нова, але визнана в багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися в загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В Україні модель інклюзивної освіти почала набувати значення переважно за ініціативи громадських організацій.

Інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта - це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

Створення та розвиток умов для отримання якісної освіти в загальноосвітньому закладі для дітей з особливими навчальними потребами - одне з основних завдань Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», який було засновано в 1999 році Міжнародним фондом «Відродження» (м. Київ) і Міжнародним центром розвитку дитини (Вашингтон, США).

Місією фонду є забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх дітей з активним залученням сімей і місцевих громад в освітній процес. Місія ВФ «Крок за кроком» базується на цінностях відкритого демократичного суспільства, які включають у себе індивідуальний підхід у навчанні до кожної дитини, включаючи дітей з особливими потребами, дітей національних меншин, дітей-сиріт; рівний доступ і забезпечення умов для отримання якісної освіти для всіх дітей; активне залучення сімей та громади до освітнього процесу; розширення ролі школи як осередку розвитку місцевих громад. Реалізація місії фонду сприяє процесам демократизації та гуманізації системи освіти України.

З метою виконання місії з утілення демократичних цінностей у системі освіти України Фонд ініціює освітні проекти і програми спільно з Міністерством освіти та науки України, Інститутом спеціальної педагогіки АПН України, іншими державними та громадськими організаціями. В основу програм Фонду покладено демократичні цінності відкритого суспільства як передумова інтеграції України в європейську спільноту.

Так, у 2001 році Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» спільно з Інститутом спеціальної педагогіки АПН України розроблено семирічну програму науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», затверджену Міністерством освіти і науки України, що реалізується в освітніх закладах України.

Науково-педагогічний експеримент реалізується в рамках програми Фонду «Залучення дітей з особливими потребами», що розпочала свою діяльність із 1998 року. Програма спрямована на розробку ефективної моделі, яка дає можливість забезпечити успішне навчання дітей з особливими потребами в умовах загальноосвітньої школи за їх належної підтримки спеціалістами та батьками. Наукове керівництво експериментом здійснюється Інститутом спеціальної педагогіки АПН України.

Метою експерименту є розробка та реалізація механізму інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади, ранньої інтеграції цих дітей у соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індивідуальних особливостей. Експеримент поділено на три терміни: організаційний, експериментально-інформаційний та аналітично-узагальнюючий.

За час реалізації першого етапу експерименту у 2001-2002 рр. було розроблено програму та складено план дослідницької діяльності, затверджено склад учасників експериментальної роботи, розроблено програму підготовки вчителів/вихователів класів/груп інклюзивного навчання на 72 години та програму тренінгів на 18-36 годин. На базі чотирьох інститутів післядипломної освіти в Полтаві, Львові, Івано-Франківську та Білій Церкві реалізуються проблемно-тематичні курси. На базі експериментальних закладів освіти на постійній основі проходять тренінги. Для визначення критеріїв рівня розвитку дітей експериментальних класів/груп використовувалися стандарти «Крок за кроком» для класів/груп та педагогів, а також критерії рівня розвитку, які визначені в посібнику «Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі». Адаптовано форми спостережень за розвитком дітей 3-5-ти та 6-10-ти років, які використовуються в інклюзивних класах/групах. Було розроблено та видано посібники «Залучення дітей з особливими потребами в загальноосвітні класи», «Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі», «Як досягати змін».

Неля Токоренко, директор навчально-виховного комплексу школи-дитячого садка № 26 «Перші кроки», м. Полтава: «Підтримуючи ініціативу ВФ «Крок за кроком», Інституту спеціальної педагогіки Академії педагогічних наук України, наш заклад «Перші кроки» розпочав експериментальну діяльність. На сьогодні наш заклад опікується одинадцятьма дітьми з особливими освітніми потребами з різними медичними діагнозами, а це 4% від загальної кількості (7 учнів, 4 дошкільники).

Використовуючи форми спостереження, ми вивчаємо динаміку розвитку дитини та ступінь її досягнень в рамках інклюзивної освіти. Як результат командної роботи в закладі є відпрацювання двох типів залучення дітей з особливими потребами в інклюзивні класи та групи: часткове й повне. Коли діти з особливими освітніми потребами навчаються разом зі здоровими дітьми, у всіх них є рівні можливості досягти успіху. При цьому оцінюються конкретні досягнення дітей, незалежно від їх інтелектуального, фізичного, соціального та емоційного стану.

Наш напрацьований досвід показує, що діти з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах/групах, стали прихильніше ставитися до оточуючих, зріс їх інтерес до навчальної діяльності та спілкування, з'явилася мотивація до самоконтролю, стали частіше виявлятися почуття гордості за себе та продукт власної діяльності. Найбільш позитивно вплинуло залучення на соціально-емоційну сферу дітей з особливими освітніми потребами, розвиток їхньої творчості та фізичний розвиток. Закладом розроблено схеми аналізу занять, розклад занять зі спеціалістами, методичні рекомендації щодо проведення занять. Педагоги та спеціалісти закладу зазначають, що відбулися позитивні зміни в розвитку навчальних умінь і навичок, мистецькому та творчому самовираження дітей з особливими освітніми потребами. Кожна дитина за період «залучення» неодноразово пережила відчуття своєї значущості.»

Другий етап експерименту - експериментально-інформаційний (формуючий експеримент) - проходив у 2003-2005 рр. За цей час було розроблено методичні рекомендації для педагогічних працівників експериментальних шкіл з питань змісту та технологій інклюзивного навчання; підготовлено та апробовано методичні матеріали, посібники. На постійній основі здійснюються консультації наставників і фахівців, командами закладів освіти розробляються індивідуалізовані навчальні плани для дітей з особливими освітніми потребами. За цей час було створено сім ресурсно-тренінгових центрів, послугами яких можуть скористатись педагоги, батьки, представники громадських організацій, а також інші зацікавлені особи. Видано посібники «Розвиток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами», «Підготовка до школи дітей з особливими потребами в умовах сім'ї: поради батькам». Розділ «Інтегроване навчання» внесено до Закону «Про спеціальну освіту» і подано до відповідної комісії ВР України. Розроблено критерії та механізми оцінювання впливу експериментальної програми на його учасників, а також проведено дослідження впливу інклюзивної моделі освіти на учасників проекту.

Дані цього дослідження свідчать, що батьки дітей з особливими освітніми потребами переконані, що найсприятливішими умовами для виховання й навчання їхніх дітей є звичайні школи, де вони можуть успішно покращувати свої вміння та навички, товаришувати з ровесниками та почуватися в безпеці. Переважна більшість батьків почуваються активними учасниками проекту: вони самі часто є учасниками навчального процесу та постійно отримують інформацію про те, як можна навчати дитину вдома. Діти з особливими потребами стали частіше спілкуватися з ровесниками, вони не лише відгукуються на пропозиції здорових ровесників, а й часто самостійно ініціюють спільні справи, акти спілкування. Відбулися позитивні зміни в розвитку навчальних умінь і навичок, мистецькому та творчому самовираженні. Кожна дитина з особливими потребами за період перебування у проекті досягла власного прогресу залежно від особливостей її психічного розвитку, зокрема потенційної зони розвитку. (Звіт за результатами оцінювання впливу інклюзивної моделі освіти на дітей, батьків, учителів, педагогів та інших фахівців, ВФ «Крок за кроком», Київ, 2004.)

Любов Єрмак, директор загальноосвітньої школи № 34, м. Полтави: «У нашій школі навчається десять дітей з особливими освітніми потребами. Проблема забезпечення умов комфортного навчання цих дітей у школі є однією з проблем, над якою працює наш педагогічний колектив. Ми намагаємося через співпрацю з управлінням соціального захисту Октябрського РВК та відділом у справах сім'ї та молоді забезпечити їм максимально можливу соціальну підтримку з метою відпрацювання науково-обґрунтованих методів роботи з такими дітьми та їх батьками, а також зі здоровими дітьми. Наш заклад є експериментальним майданчиком.

Навчання дітей в інклюзивних класах здійснюється за навчальними планами, програмами, підручниками, посібниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України. Навчально-виховний процес в інклюзивних класах має корекційно-реабілітаційну спрямованість, діти отримують спеціальну допомогу безпосередньо у школі.

У ході експерименту команда нашої школи дійшла висновку, що залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх навчальних закладів сприяє позитивним змінам професійних позицій педагогів, науковців, які займаються проблемами навчання та виховання дітей з нормальним розвитком, а також громадськості здійснити позитивний вплив на формування світогляду дітей в інклюзивних колективах.

Ми впевнені, що дослідження всіх проблем у ході експерименту сприятиме нагромадженню практичного досвіду у створенні оптимальних умов для інклюзивної освіти у класах загальноосвітніх шкіл із забезпеченням відповідної підтримки з боку фахівців, надання комплексної корекційної допомоги за місцем проживання родинам, що виховують дітей з особливостями психофізичного розвитку».

На даний час науково-педагогічний експеримент знаходиться на аналітично-узагальнюючому етапі, який триватиме до кінця 2007 року. За цей час буде поетапно вивчено вплив інклюзивної освіти на особистісний розвиток дітей; зроблено аналіз результатів і висновків проведеного моніторингу експериментальної роботи; оформлено звіт про підсумки експерименту, опис одержаних результатів; проведено аналіз та узагальнення експериментальних матеріалів, розроблено методичні рекомендацій, навчально-дидактичні посібники; підготовлено до друку наукові публікації за підсумками експерименту; сформульовано висновки та нормативи практичного застосування моделі інклюзивної освіти; розроблено положення про класи, групи інклюзивної освіти; проведено підсумкову конференцію за результатами експерименту.

У рамках програми «Інклюзивна освіта» Фондом було реалізовано проекти «Реалізація прав людини через рівний доступ до якісної освіти» (2001-2002 рр.), «Змінимо світ для дітей з особливими потребами - кроки до партнерства» (2002 р.), «Адвокатство батьків - обстоювання права на інклюзивну освіту для дітей з особливими потребами» (2003 р.), «Розвиток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами» (2003- 2005 рр.), «Створення ресурсних центрів для батьків дітей з особливими потребами» (2005-2007 рр.).

На сьогодні цю програму реалізують 20 експериментальних закладів освіти, які налічують 49 експериментальних класів/груп. 178 дітей з особливими освітніми потребами навчаються у класах/ групах інтегрованого навчання, на базі 4-х інститутів післядипломної освіти реалізуються проблемно-тематичні курси. 393 педагогічних працівників пройшли курс навчання за програмою «Залучення дітей з особливими потребами» (за даними ВФ «Крок за кроком»).

Процеси інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітні навчальні заклади набудуть значного поширення і стануть успішними за умови зміни ставлення в суспільстві до цих дітей та до ідеї інклюзії, покращення матеріального забезпечення системи освіти, здійснення необхідної фахової підготовки майбутніх педагогів і проведення їх масової перепідготовки.