Порівняльна характеристика системи освіти України та Великобританії

Міністерство освіти і науки України

Сумська обласна рада

Комунальний заклад

Сумський Інститут Післядипломної Педагогічної Освіти

 

Кафедра соціально – гуманітарної освіти

 

 

 

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ ТА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

 

 

Екзаменаційна письмова робота

слухача курсів вчителів

російської мови та зарубіжної літератури

(18.04. – 21.04.2017. – н.с.,

22.05. – 24.05.2017. – е. с.),

вчителя російської мови та зарубіжної літератури

Степанівської ЗОШ І- ІІІ ступенів №2

Семенець Ганни Іванівни

Науковий керівник:

викладач кафедри соціально – гуманітарної освіти

Губенко Анна Володимирівна

 

 

 

 

 

Суми – 2017

ПЛАН

 

Вступ

РОЗДІЛ 1.  Реформування освітніх систем України та Великобританії

РОЗДІЛ   2.  РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

2.1 Порівняльний аналіз   освіти Великобританії та України

2.2 Система початкової та середньої освіти в Англії та Україні

2.3 Вища та подальша освіта в Англії та Україні

Висновки

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сьогодні наша країна стоїть на порозі визначних змін, особливо на царині освіти, яка є одним з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил людини, саме тому в наші дні вона посідає головне місце у сфері концептуально важливих питань людини ХХІ століття. На цей час освіта України знаходиться в проміжному стані переходу від застарілої та нездатної задовольнити вимоги у наданні якісних освітніх послуг системи до нової, європейської, що претендує на конкурентоспроможність на «ринку» освіти, є мобільною та здатна співпрацювати з цим самим ринком.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу (далі ЄС), забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, правовий, економічний та освітній простір та створення передумов для набуття нашою державою членства у вище означеній організації Указами Президента затверджена Стратегія інтеграції України до ЄС. Не слід забувати також, що Україна є країною-учасницею Болонського процесу, що також накладає певні вимоги до системи її освіти. Відтак можу сказати, що саме Болонський процес став поштовхом та засобом демократизації , інтеграції освіти, зокрема вищої освіти країни.

Свою актуальність виявили такі питання, як забезпечення рівного доступу до освіти та забезпечення якості цієї освіти. На протязі багатьох років урядом України був розроблений ряд нормативно-правових документів покликаних регулювати реформи спрямовані на модифікацію національної системи освіти. У цих реформ знайшлося чимало прихильників та супротивників, їх впровадження. На царині сучасної вітчизняної науки та освіти утвердилася думка, у необхідності відходу від старих командно-адміністративних методів, які відчутних позитивних зрушень не дають. Окрім того нинішня система ліцензування та акредитації ВНЗ не довела своєї ефективності. У зв’язку із цим, з’явилась невід’ємна потреба в оцінці якості освіти і цим є моніторинг, який повинен носити системний характер.

Проте для впровадження системи оцінки якості освітніх послуг необхідно мати, по-перше, чіткі уявлення про критерії якості освіти, а по-друге, висококваліфікованих фахівців з означеного питання. Моніторинг же якості освіти виявляє гостру необхідність створення незалежних установ та інститутів, які були б спроможні оцінити якість надання освіти та підготовки фахівця тим чи іншим навчальним закладом, задля об’єктивної оцінки власного навчального процесу останнім та змоги планування його трансформації чи поліпшення. Ось чому метою моєї роботи виступає дослідження реформаторської діяльності системи шкільної та вищої освіти України, яка спрямована на запровадження стандартів щодо якості надання освітніх послуг. Задля досягнення мети   порівняю процес розвитку нашої країни з процесом, що триває понад десятиліття у Великобритані. Відтак об’єктом мого дослідження виступає система повної середньої та вищої освіти України в порівнянні з системою освіти Великобританії. Відповідно до цього можу визначити предмет мого дослідження – впровадження реформ в систему освіти нашої держави відповідно до законодавства України та міжнародних документів. Не зайвим на даному етапі дослідження вважаю виокремити завдання, на вирішення яких спрямована моя робота:

- підбір та опрацювання найважливіших нормативно-правових документів, проектів, положень, статей, інформаційних повідомлень, тобто опрацювання всієї сукупності інформації для створення найбільш повної та точної картини досліджуваного; надання порівняльної характеристики двох систем освіти з визначеної проблеми; визначення критеріїв для оцінки якості освіти;

- висвітлення підсумків зовнішнього тестування як головного показника прозорості та доступності вищої освіти.

 Звичайно, робота не охоплює всієї глибини теми досконало, проте в ній відображені основні зрушення, що відбулись в системі освіти нашої країни, подані факти, що відображають стан освіти іншої країни-учасниці Болонського процесу, що усвідомила необхідність реформування освіти значно раніше і провела ряд реформ для поліпшення стану освіти.

РОЗДІЛ 1.  Реформування освітніх систем України та Великобританії

 

У кінці ХХ ст., як зазначає Фокін Ю., майже у всіх розвинених країнах світу, не виключаючи й тих, що мають потужну систему освіти, сформувалося масове невдоволення сучасним станом освіти. Більше всього претензій було висловлено до загальноосвітньої школи, серед них лунали й закиди про зниження рівня освіченості та моральності сучасних школярів, їх пасивності, неспроможності до самостійної діяльності та навчанню у вищій школі. Не оминула критика й діяльність ВНЗ. Відзначалися такі проблеми, як низький рівень професіональної мотивації та відповідальності, жорстка регламентація діяльності студентів, їх пасивність, нівелювання рівнів підготовки тощо.

Отож, система знань відпрацьована протягом тисячоліть виявилася неспроможною задовольнити потреби людини нового, ХХІ ст. З метою подолання кризи почались пошуки ефективних реформ. Проте сказати про це значно легше, ніж провадити такі зміни в житті, адже напрацьована за досить таки значний період розвитку людської цивілізації система освіти укорінилася, усталилась і подолати таку перепону нелегко.

Тепер поглянемо на іншу подію, яка так чи інакше пов’язана з початком реформування систем освіти країн Європи, – це підписання 1999 року Болонської декларації, з якої офіційно й розпочався Болонський процес, до якого приєдналися 45 країн, в їх числі і Україна. Метою цього явища було проголошено створення спільної Зони європейської вищої освіти, що мало забезпечити привабливість цій самій освіті, підвищити її конкурентоспроможність й забезпечити подальше розширення і розвиток Європи.

Як бачимо, Болонський процес не має нічого спільного з кризою, що її називає Фокін, проте реформи системи освіти спрямовані на поліпшення навчання, на розширення освітніх можливостей, на більший простір для пошуку роботи й, нарешті, на тісну співпрацю наукових осередків різних країн. З іншого боку, це доволі потужний стимул для створення нової системи з активним педагогом і не менш активним учнем.

Для України - це гарна можливість не тільки поліпшити стан власної освіти, а й напрацювати нові зв’язки, адже наразі всі наші зусилля спрямовані на приєднання до ЄС, а це потребує не тільки значних коштів, економічних і політичних змін, а й визнання високого рівня професійності випускників наших вузів.

Наразі проводяться перші реформи, проте вони є досить таки непослідовними. Все більше відзначаємо хиб і незадоволення такими нововведеннями, і, як слушно зауважив В.С. Курило, якщо ми не хочемо благополучно зруйнувати те, що мали, необхідно поступово і вмотивовано змінювати пріоритети й не експериментувати, а продумувати до найменших дрібниць і контролювати запроваджені зміни. Подолати віками прищеплювані принципи, норми, світогляд не так вже й легко, для цього треба мати потужну законодавчу базу і чітко усвідомити бажаний результат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ   2.  РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

2.1 Порівняльний аналіз   освіти Великобританії та України

 

Одним із найбільш пріоритетних напрямків у державній політиці Великобританії протягом останнього десятиліття стала освіта.

На сьогодні у Великобританії нараховується понад 850 вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ) – з них 43 університети, 159 педагогічних коледжів, 30 політехнічних інститутів [1]. Для порівняння, в Україні на сьогодні існує 349 вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації та 505 – І – ІІ рівнів акредитації. За даними державної служби статистики України у 2004 – 2005 рр. кількість студентів у ВНЗ І – ІІ та ІІІ – ІV рівнів акредитації становила 1 млн 540 тис. студентів, а у2014 – 2015 рр. – 2 млн 491 тис. студентів [2]. Дані про динаміку підготовки фахівців українськими ВНЗ наведено у (Додаток А)

Вища освіта Великобританії – це велика і складна система, в якій існують нові та старі навчальні заклади, які формують свої навчальні програми, з огляду на запити роботодавців. Вони тісно пов’язані з торгово-промисловими підприємствами, а деякі, хоч і перебувають у зв’язку з національною та місцевою економікою, все ж мають у своїх навчальних програмах більше теоретичних дисциплін. Система вищої освіти Об’єднаного Королівства характеризується різноманітністю форм та змісту “навчальних пропозицій”, але при цьому зазнає швидких змін і на сьогодні до сформованих традицій та адміністративного поділу, система освіти Великобританії поділяється на три підсистеми:

• Англія і Уельс.
• Північна Ірландія.
• Шотландія.

Північна залишається однією з найавторитетніших у світі. Необхідно зазначити, що можливість отримати вищу освіту британці розглядають швидше як привілей, аніж право.

Прагнення України на сучасному етапі підвищити рівень життя своїх громадян та конкурентоздатність держави через взаємодію вітчизняної системи освіти з європейськими освітніми структурами робить проблему дослідження системи оцінки якості вищої освіти Англії як ніколи актуальною. Адже, головним джерелом економічного зростання та конкурентоспроможності в “економіці знань” все більшою мірою стає виробництво не так товарів, як ідей та знань [3]. Проблеми освіти досліджували такі науковці Великобританії, як Е. Салліс та Б. Роджер, а в Україні на сьогодні вивченням цих питань займається низка дослідників, серед яких: С. Вітвицька, М. Кісіль, Є. Матвіїшин, А. Нєженцева та інші.

 

2.2 Система початкової та середньої освіти в Англії та Україні

 

Сучасна система освіти Великобританії суттєво відрізняється від української моделі підходами до навчання та віковими групами учнів (додаток Б).

      У віці 4 – 5 років у Великобританії починається дошкільна освіта дітей (Pre-preparatory), де їм викладають рідну мову, математику та готують до повноцінного

шкільного життя.

Від 7 до 13 років триває навчання в початковій школі (Preparatory school), основний час в якій присвячений вивченню рідної мови (40% навчального часу), 15% займає фізичне виховання, майже 12% – ручна праця і мистецтво, інші години розподілені між арифметикою, історією, географією, природознавством та релігією.

Від 13 до 16 років навчання проходить у середній школі (Secondary school), в якій, окрім вищенаведених, додаються й інші предмети.

У 16 років школярі складають іспити на Загальний Сертифікат про Середню Освіту (General Certificate of Secondary Education), і на цьому обов’язкова середня освіта в Англії закінчується. Продовжують здобувати освіту в школі лише ті, хто готується за програмою підготовки до університету “A-levels”, яка має вузьку спеціалізацію: включає в себе вивчення 3 – 5 предметів, які учень планує вивчати і надалі. Окрім того, проходять додаткові курси з розвитку критичного мислення та вміння писати есе. Лише тоді, після дворічного навчання та оголошення результатів випускних випробувань відбувається зарахування до університетів. В Україні ж учень для покращення якості знань з метою вступу до ВНЗ самостійно обирає під час навчання у випускному класі предмети чи то на підготовчих курсах певного вишу, чи займається з приватним репетитором.

Великобританії існують як державні (State Schools), так і приватні (Independent Schools або Public Schools) школи. За законодавством, безкоштовну освіту можуть одержати всі громадяни Великобританії віком від 5 до 18 років, а також іноземці, батьки яких мають право на постійне проживання у Великобританії. Приватні школи є більш престижними. Багато з них нараховують у своїй історії по декілька сотень років і беруть свій початок від публічних шкіл, а насьогодні є незалежними від держави. У приватних школах навчається близько 10% усіх британських учнів від загальної кількості, а це приблизно100 тис. дітей віком від 5 до 18 років, за цього 1,5% учнів – іноземці, які вчаться на умовах повного пансіону. Перевага такого формату полягає у тому, що в учнів з’являється більше можливостей для спілкування з викладачами й однолітками та для широкого вибору предметів і занять за інтересами, а також існує різноманітність форм навчання, наприклад формат окремого навчання хлопців і дівчат. Рівень підготовки у таких  школах досить високий: більш, ніж 90% випускників займають в університетах до 15% усіх місць [6].

Згідно із законодавством, усі приватні школи, де навчається більше, ніж п’ять учнів у віці до 16 років, зобов’язані пройти реєстрацію в Департаменті освіти й працевлаштування (Dfee – Department for Education and Employment). Це означає, що при побудові навчальної програми, школи повинні дотримуватися нормативів, установлених державою. Основою програм у приватних школах є і державний мінімум, але завдяки відносній свободі незалежних шкіл навчальні плани формуються, виходячи із потреб учнів. Тобто, незалежно скільки років нараховує школа у своїй історії, вона пройнята духом експериментування та інновацій.

Для порівняння, в Україні із понад 20 тис. шкіл приватних лише – 185. На сьогодні спостерігається тенденція їх закриття, бо за твердженням їх представників школи не витримують податкового тягаря та високих комунальних тарифів.

         Одним із нововведень у Великобританії є те, що іноземні діти можуть навчатись у державних школах тільки за умови, якщо батьки постійно проживають в Англії й працюють тут тривалий період часу, тому практично всі іноземні учні отримують середню освіту в приватних школах-пансіонах. В Україні на умовах повного пансіону, тобто повного державного утримання, існують лише школи-інтернати та дитячі будинки, де постійно проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. В 2011 р. увіці з 6 до16 років ушколах-інтернатах здобували освіту 10135 осіб та у дитячих будинках 4771 осіб, з них у 11 класах 503 та 159, а у навчальних закладах І – ІІ рівнів акредитації – 3,6 тис. сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (віком до 18 років) та 6 тис. у ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації [8]. Необхідно зазначити, що всі вони до23-річного віку під час навчання перебувають на повному державному утриманні [9].

На сучасному етапі у Великобританії існує невелика група шкіл прямого субсидування Департаментом освіти і науки, так звані “паблік скулз”, випускники яких зараховуються в найбільш престижні університети і згодом займають високі посади в політичній і економічній ієрархії британського суспільства. 65 % студентів Оксфордського та Кембриджського університетів є випускниками “паблік скулз”.

Із досвіду України доцільно згадати про учнів Малої академії наук (далі – МАН), яка забезпечує ВНЗ підготовленими до наукової діяльності студентів, рівень базових знань яких перевищує загальний рівень випускника звичайної школи. Що стосується вступної кампанії, то протягом минулих років учні МАН не мали пільг при вступі до ВНЗ. Практика показала, що необхідності в таких пільгах немає, бо ВНЗ із задоволенням зараховують випускників МАН, адже рівень їх підготовки значно вищий за середній. Будь-які пільги та преференції, на нашу думку, є ґрунтом для певних зловживань. Достатньою мотивацією для молоді є сама творча атмосфера конкурсу, дорогоцінний досвід, якого вони набувають, та можливість порівняти себе з однолітками.

Загалом, система середньої освіти у Великобританії суттєво відрізняється від української моделі підходами до навчання та віковими групами учнів (табл. 2).

Традиційна доуніверситетська освіта у Великобританії триває 13 років, в Україні 11 років.

Що стосується вищої освіти, то вона у Великобританії представлена університетами і політехнічними коледжами. Існують три рівні навчання в університетах 

– (Undergraduate), базова вища освіта з терміном навчання 3 – 4 роки та отриманням диплома бакалавра (Degree of Bachelor);

          – (Graduate), повна вища освіта з терміном навчання 1 – 2 роки та отримання диплома магістр (Degree of Master);

– (Postgraduate) – навчання з отримання ступеня PhD (еквівалент кандидата наук Україні).

 

2.3 Вища та подальша освіта в Англії та Україні

 

Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі. Всі університети Англії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання.

Вищими ступенями, що присуджуються, є ступені магістрів наук, мистецтв та філософії; докторів філософії, літератури та права. Потрібно зазначити, що ступінь магістра взагалі малопоширений в країні і його часто присуджують особам, які не змогли пройти повний курс докторської підготовки [10]. В Україні, навпаки, 36% студентів продовжують навчання в магістратурі, при цьому проходять вступні випробування, усі інші здобувають освітньо-кваліфікаційний рівень “спеціаліст”, який згодом зникне з переліку [11].

За структурою у Великій Британії університети поділяються на колегіальні та унітарні. Найбільш яскраві приклади колегіальних університетів – Оксфордський і Кембриджський, доскладу яких входять відповідно 39 і 29 коледжів. До складу унітарних університетів належать факультети та навчальні відділення. Прийом до університетів здійснюється в централізованому порядку. Понад 90% абітурієнтів приходять до ВНЗ через Центральну раду з прийому, до якої подаються заяви із зазначенням спеціальності і не більше 5 навчальних закладів, де вони хочуть займатися. Рада, розглянувши заяву, відправляє її в 1 чи в 5 навчальних закладів, і на підставі конкурсу документів приймається остаточне рішення про зарахування. Лише в університетських коледжах Оксфорда та Кембриджа проводяться конкурсні вступні випробування, а до політехнічних коледжів абітурієнти подають заяви особисто, де і проходить конкурс їхніх документів про освіту. В Україні випускники здають незалежне тестування і після набрання необхідної для вступу уВНЗ суми балів, самостійно подають документи, не більше, ніж до 5 ВНЗ та максимально на 3 спеціальності у кожному [12].

Внаслідок того, що увітчизняній практиці навчальні заклади, які обирає абітурієнт, можуть бути різнопрофільні, тому виникає проблема, що випускник школи, маючи середню освіту, ще не обрав майбутню професію, а це становить певну загрозу для працевлаштування в подальшому.

Можна з впевненістю сказати, що позитивним впливом на удосконалення системи освіти України є введення зовнішнього незалежного оцінювання якості знань випускників. Поява такого тестування відкрила дорогу до вступу талановитим абітурієнтам в ті ВНЗ, котрі традиційно вважаються престижними, а значить в уявленні багатьох – недосяжними. Прагнення до відповідності європейським стандартам і поява незалежного оцінювання, безперечно позитивно вплинула на розвиток вітчизняної системи освіти.

Попри наявні переваги, недосконалість та неопрацьованість системи незалежного оцінювання породжується маса проблем, котрі ще мають бути вирішені. За даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, основними проблемами, з якими стикались минулорічні абітурієнти, стали:

• якість тестових завдань (тобто, з різних предметів були некоректні формулювання питань та відповідей, а також існувала невідповідність шкільній програмі);
• висока ймовірність складання тесту “навмання”.

Але сама ініціатива введення зовнішнього незалежного оцінювання є безперечно позитивною. Це система має всі перспективи стати дієвою і прижитись на Україні, для того потрібно лише надавати належну підтримку освітній сфері [13]. Можна вважати, що запровадження зовнішнього незалежного оцінювання є важливим елементом управління якістю освіти.

Протягом останніх п’яти років кількість українців, які вирушили по диплом за кордон, зросла в десять разів, а це, за підрахунками освітніх агентств, приблизно 26 тис. наших студентів. Причому половина з них влаштовує своє життя там, навіть не замислюючись про повернення на батьківщину. Абсолютний лідер серед українців – Великобританія, ВНЗ якої обирають 65% українських шукачів іноземної освіти. Університети Британії очолюють рейтинги найкращих ВНЗ світу, допомагають налагодити важливі для кар’єри контакти, до того ж статистика доводить, що випускники британських ВНЗ знаходять високооплачувану роботу. Аргументами такого вибору є те, що англійську мову вивчає більшість українців зі шкільної лави, і географічно до Європи ближче, ніж до США. Популярність Британії у вищих колах нашої та інших країн теж береться до уваги [15].

На сьогодні для українців є два шляхи вступу до британських ВНЗ. З одного боку, необхідно закінчити середню школу та вступити на підготовчий курс (Foundational level) університету і після його закінчення вступати до вишу, а з іншого – вступити до університету в Україні, навчатись протягом 2 років, а потім подавати документи до Британського університету, здавши тест з англійської мови (IELTS).

Безумовно, що такий рейтинг британських вишів пов’язаний з системою управління якістю освіти. Доцільно розглянути її становлення за останні десятиріччя.

Ядром законодавчої бази вищої освіти в Україні є Конституція України (1996 р.), Закони України “Про освіту” (1996 р.), “Про вищу освіту” (2001 р.) та інші закони, які регулюють окремі питання функціонування вищої освіти (фінансові, майнові тощо).

Указами Президента України було ухвалено “Основні напрями реформування вищої освіти” та “Заходи реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів освіти” [17, 18]. Зазначений комплекс нормативно-правових документів загалом окреслив ідеологію трансформації всієї освітньої галузі.

Основними ж результатами трансформації освітньої системи в Україні протягом десятиліття є:

• запровадження чотирьох рівнів акредитації навчальних закладів.
• створення мережі навчальних закладів недержавної форми навчання.
• вироблення нового погляду на стан освіти в Україні незалежно від політичних негараздів у державі.

Треба сподіватись, що на сьогодні сформується новий зміст вищої освіти та підвищиться якість освітніх послуг після прийняття змін до Закону України “Про вищу освіту”. Подальшому удосконаленню системи вищої освіти може сприяти вивчення та імплементація кращого світового досвіду управління якістю освіти.

У Великобританії студент сам обирає навчальнупрограму в одному або в декількох вишах світу. Є немало і таких, які з міркувань ощадливості залишаються в рідному місті, де мають можливість попрацювати 20 годин на тиждень протягом навчального року та повний робочий день під час канікул. В Україні ж існує потреба в об’єктивній інформації щодо якісних показників навчальних закладів та навчальних програм [24].

 

Висновки

 

Підводячи підсумки роботи хочеться в зазначити, що англійська система освіти являється дійсно однією з кращих у світі. Проведені часті реформи та доопрацювання навчальних планів дозволяють їй бути конкурентоспроможною на європейському ринку освіти. Надбанням освітньої системи Англії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того – при бажанні вибрані предмети і напрямки можна замінити.

Такий розвиток освітньої системи Англії обумовлений - міцними традиціями даної країни, великою зацікавленість уряду у вихованні і достойному навчанні своїх громадян. Певною мірою ми не можемо відкидати фактор самостійності та індивідуальності навчальних закладів, особливо тих, які надають вищу освіту.

Враховуючи наведений вище аналіз, можна з впевненістю сказати, що використання підходів QAAHE для зовнішнього оцінювання вищих навчальних закладів в Україні може стати результатом запровадження корінних змін у системі нашої освіти. Адже дипломи англійських вишів цінуються у світі, насамперед в сферах бізнесу, інноваційних технологій тощо. За цього, основним критерієм процедури оцінки якості навчання в Україні повинна бути чіткість, прозорість, відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Андрійко А.Ф.  Вища освіта України і Болонський процес. Досвід і напрацювання. К.: Освіта, 2012. – С. 54

2. В Україні майже не залишилося приватних шкіл [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.radiosvoboda.org/content/article/24383457.html.

3. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої освіти / С. С. Вітвицька // Методичний посібник для студентів магістратури [Текст]. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 316 с.

4. Глазиріна В.М. Педагогіка сучасної школи: Навч. Посібник для студентів педагогічних ВНЗ. – Донецьк: Норд-Прес, 2006. – С. 220

5. Державна служба статистика України. Освіта [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua.

6. З Кембриджа з любов’ю [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http:// www.kosmonews.com.ua/527.

7. Кісіль М.В. Система зовнішньої оцінки якості вищої освіти в Англії // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. – Вип. 53. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 32-38. [Електронний ресурс].

8. Образование и обучение в Англии [Электронный ресурс]. — Режим доступа : www.edukation.com.ua. доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/832/95.

9. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу.- За ред. Кременя В.Г. – Тернопіль, 2012.

10. Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів [Електронний ресурс] : Указ Президента України № 342/96 від16.05.1996 р. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/77/96.

11. Сбруєва А.А.  Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. – 300 с. [Sbr1-4 + Sbr5-8   z Comparativ]  91 p, 88 p ukr .

 

Додаткти

ДОДАТОК А

 

Динаміка підготовки фахівців у ВНЗ України за рівнями акредитації
 

Фахівці	Роки
	2006 – 2007	2007 – 2008	2008 – 2009	2009 – 2010	2010 – 2011
Кількість випускників в навчальних закладах України І – ІІ рівнів акредитації, тис.*	142,7	137,9	134,3	118,1	114,8
Кількість випускників в навчальних закладах України ІІІ – ІV рівнів акредитації, тис.*	372,4	413,6	468,4	505,2	527,3
Державне замовлення на фахівців І – ІІ рівня акредитації, тис.**	227	229	231	232	197
Державне замовлення на фахівців ІІІ – ІV рівня акредитації, тис.**	125	124	131	130	111
Непрацевлаштовані після закінчення ВНЗ І – IV рівнів акредитації, %*	16,3	17,0	17,4	18,3	14,1

Примітка: * – державна служба статистики України; ** – формування обсягів державного замовлення на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями (відповідно до постанов Кабінету Міністрів України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК Б

 

Тривалість навчання на різних етапах здобуття освіти у Великобританії та Україні
 

Рівень освіти	Великобританія		Україна
Освіта	Рік навчання	Вік, років	Рік навчання	Вік, років
Дошкільна освіта	1 2	5 – 6 6 – 7	1	5
Початкова і середня школа	3 4 5 6 7 8 9 10 11	7 – 8 8 – 9 9 – 10 10 – 11 11 – 12 12 – 13 13 – 14 14 – 15 15 – 16	2 3 4 5 6 7 8 9 10 11	6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
Підготовка до університету	12 13	16 – 17 17 – 18	12	16